Постанова

від 11.01.2023 по справі 371/1571/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №371/1571/17

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1150/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року (суддя Капшук Л.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання частково незаконними рішень сільської ради, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та їх державної реєстрації,

встановив:

у грудні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідача знести самочинно побудовану господарську будівлю (сарай), згідно будівельного паспорта під номером АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 29 листопада 1999 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала житловий будинок АДРЕСА_2 . Крім того, вона є власницею земельної ділянки, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222988304:04:201:0015, та земельної ділянки, площею 0,0608 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222988304:04:201:0016, що розташовані за вищевказаною адресою. Відповідач є власником сусідньої садиби, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка посилалася на те, що у 2016 році відповідач заклав фундамент, а весною 2017 року побудував сарай, частина якого на 0,73 метра розташована на земельній ділянці, що належить їй. Сарай було побудовано відповідачем із зміщенням на 1,77 метра від умов, визначених будівельним паспортом, що суперечить умовам розташування вказаного об`єкту, встановленим в будівельному паспорті №3 від 16 червня 2017 року.

Позивачка стверджувала, що у вказаному сараї відповідач тримає велику кількість свиней та зерно, на її земельну ділянку витікають продукти життєдіяльності тварин, що розповсюджують неприємний запах та принаджують гризунів.

Позивачка вважала, що будівництво сараю та тримання свиней здійснено відповідачем із порушенням державних будівельних норм, що порушує її право, як власника суміжної земельної ділянки. Вона не може встановити огорожу по межі з садибою відповідача, оскільки на ній знаходиться новозбудований сарай.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом, в якому просив визнати частково незаконним рішення Центральненської сільської ради Миронівського району Київської області від 17 серпня 2007 року №96-15-У «Про приватизацію земельних ділянок громадянами села П`ятихатки Миронівського району Київської області» в частині надання дозволу на приватизацію земельних ділянок та дозволу на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати частково незаконним рішення Центральненської сільської ради Миронівського району Київської області від 18 січня 2008 року №126-20-У «Про затвердження технічної документації» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, які знаходяться адресою: АДРЕСА_2 та буд. АДРЕСА_2 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №413862, виданий 7 липня 2008 року Центральненською сільською радою Миронівського району Київської області ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222988304:04:201:0015, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010834500064, та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №413861, виданий 20 січня 2012 року Центральненською сільською радою Миронівського району Київської області ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1306 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222988304:04:201:0014, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю право постійного користування землею, договорів оренди землі за №322290001001554, та скасувати його державну реєстрацію.

Мотивуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок розташований на належній йому на праві власності земельній ділянці, площею 0,1306 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. З позивачкою, яка є власником житлового будинку та двох земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , вони мають спільну межу.

Відповідач зазначав, що згідно земельно-кадастрових книг Центральненської сільської ради Миронівського району Київської області у його користуванні перебувала земельна ділянка, площею 0,15 га, а на підставі рішення Центральненської сільської ради №96-15-У від 17 серпня 2007 року йому передано у власність земельну ділянку, площею 0,1306 га, що на 0,0194 га менше, ніж фактично перебувало у його користуванні.

Відповідач стверджував, що у користуванні попередніх власників житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_2 , а потім і в користуванні позивачки перебувала земельна ділянка максимальною площею 0,29 га, а за даними Центральненської сільської ради до приватизації за позивачем числилася земельна ділянка площею 0,15 га. На підставі рішення Центральненської сільської ради №96-15-У від 17 серпня 2007 року позивачці передано у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,3108 га, з них для обслуговування житлового будинку 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства 0,0608 га, що на 0,0208 га більше за площу, яка перебувала у її фактичному користуванні.

Відповідач зазначав, що у 2017 році він вирішив здійснити реконструкцію 1/2 частини належного йому житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з чим замовив та виготовив будівельний паспорт. До виникнення спору в 2017 році він не звертав уваги на розбіжності у площах земельних ділянок, земельними ділянками вони користувалися за фактичним землекористуванням.

Відповідач посилався на те, що згодом було встановлено, що під час приватизації ним та позивачкою земельних ділянок, спеціалістами землевпорядної організації, які займалися виготовленням технічної документації на земельні ділянки, були допущені помилки, в результаті яких межі земельних ділянок, зазначених у державних актах, не співпадають із фактичними межами землекористування. Суміжна межа частково проходить під його сараєм.

Відповідач вважав, що приватизація земельних ділянок, що належать йому та позивачці, була здійснена з істотними помилками, що призвело до невідповідності меж земельних ділянок, зазначених у державних актах на право власності на земельні ділянки, їх фактичному землекористуванню, що призвело до того, що межа земельної ділянки проходить під господарською будівлею (сараєм), внаслідок чого порушується його право власності на вказану господарську будівлю.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно побудовану господарську будівлю (сарай), зазначену під номером 4 у будівельному паспорті № НОМЕР_1 «Реконструкція 1/2 частини індивідуального житлового будинку та будівництво господарських будівель і споруд» від 16 червня 2017 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі та задовольнити вимоги за зустрічним позовом.

Відповідач вважає, що під час ухвалення рішення в частині задоволення позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано, що під час будівництва сараю ним не змінювалися ні межі фактичного землекористування, ні межі розташованих будівель на земельній ділянці. У судовому засіданні було з`ясовано, і даний факт підтвердив допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , що спірний сарай, збудовано на місці старої древлянки, і що користування земельними ділянками здійснювалося за фактичним землекористуванням.

Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було прийнято рішення, яким вжито крайній захід реагування та зобов`язано його знести будівлю сараю, однак не з`ясовано чи існують інші варіанти вирішення спору судом.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги інформацію, що міститься у інвентаризаційній справі на домогосподарство, що належить ОСОБА_2 та розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та у інвентаризаційній справі на домогосподарство, що належить йому та розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 . В даних документах є схематичні масштабні зображення кожного із домогосподарств і відстані між всіма будівлями, фактичні межі земельних ділянок і будівель на них відповідають даним схемам.

Відповідач вважає, що в суді першої інстанції було з`ясовано і доведено той факт, що з боку ОСОБА_2 ще під час приватизації земельної ділянки відбулося порушення його прав, оскільки приватизація земельної ділянки ОСОБА_2 відбулася з порушенням і не за фактичними межами користування земельними ділянками, і як наслідок, ОСОБА_2 приватизувала частину належної йому земельної ділянки.

Крім того відповідач зазначає, щосуд першої інстанції неправомірно відхилив його доводи про те, що він мав право на приватизацію земельної ділянки в розмірі 0,15 га, так як у його бабусі - ОСОБА_4 , після смерті якої він успадкував дане домогосподарство, перебувала в користуванні земельна ділянка саме такого розміру. При цьому суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку, що у нього під час приватизації земельна ділянка не зменшилася, а навпаки збільшилася. Судом першої інстанції не було взято до уваги того факту, що землевпорядною організацією при виготовленні Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку позивачки, було помилково включено частину земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні, чим було порушено його право користування та право на отримання у власність земельної ділянки, площею 0,15 га, тому виданий позивачці державний акт повинен бути визнаний недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Шкребтій В.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Представник позивачки зазначає, що площі земельних ділянок позивачки та відповідача та їх межі визначені державними актами на право приватної власності на землю, позивачка неодноразово попереджала відповідача про його неправомірні дії, а у подальшому звернулася до землевпорядної організації для складання ситуаційного плану, яким встановлено, що самовільно збудований відповідачем сарай знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 .

Миронівська міська рада, в особі міського голови В. Савенко, направила до Київського апеляційного суду пояснення, у якому зазначено, що 13 березня 2019 року працівниками Миронівської міської ради було проведено обстеження присадибної ділянки ОСОБА_1 , у результаті чого встановлено, що на присадибній ділянці по АДРЕСА_3 розміщена нова господарська будівля, яка на час обстеження не експлуатувалася. Чітких меж земельної ділянки, що обстежувалася, не виявлено. Також міський голова просив розглядати справу у відсутність представника Миронівської міської ради.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Лисюк О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_2 та її представника - адвоката Шкребтія В.В., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих Центральненською сільською радою 7 липня 2008 року, серії ЯЖ №413862 та серії ЯЖ №413863, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування жилого будівнику, господарських будівель і споруд,

кадастровий номер 3222988304:04:201:0015, та земельної ділянки, площею 0,0608 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222988304:04:201:0016, які розташовані у АДРЕСА_2 .

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №413861, виданого Центральненською сільською радою 20 січня 2012 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1306 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222988304:04:201:0014, яка розташована у АДРЕСА_2 .

Державні акти видані на підставі рішення Центральненської сільської ради від 17 серпня 2007 року, № 96-15-У.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори Шепітко В.В. 31 серпня 2004 року, ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_2 , що належала померлій ОСОБА_4

16 червня 2017 року Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_1 виданий будівельний паспорт на реконструкцію частини індивідуального житлового будинку та будівництво господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Відповідно до технічного паспорту на частину садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_3 від 28 вересня 2017 року, на земельній ділянці побудований сарай (літера О), площею 59,4кв.м.

Згідно акту обстеження присадибних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , складеного 16 листопада 2017 року комісією Центральненської сільської ради, на присадибній ділянці по АДРЕСА_3 розміщена нова господарська будівля, яка на даний час не експлуатується. При огляді земельних ділянок чітких меж не виявлено.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_1 побудував сарай, який на 0,73 метра знаходиться на її земельній ділянці.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що з пояснень ОСОБА_1 , наданих у судовому засіданні, вбачається, що він перед зведенням спірного сараю знав про невідповідність місця його розміщення, встановленого в технічній документації на будівництво. Підтвердив, що визначена в будівельному паспорті відстань, що мала бути між сараєм та межею, фактично під час зведення фундаменту не вимірювалася. Суд вважав, що перед будівництвом спірного сараю ОСОБА_1 повинен був переконатися у дотриманні ним вимог будівельної технічної документації, відсутності порушення меж, визначених технічною документацією із землеустрою та правовстановлюючими документами на земельну ділянку, дотримання правил добросусідства. Про наявність обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 перед початком будівельних робіт з будівництва спірного сараю визначити та встановити в натурі (на місцевості) межі належної йому земельної ділянки для уникнення порушення прав суміжного землевласника, він суду не повідомив. Недотримання вказаних вимог призвело до порушення прав ОСОБА_2 , а тому вказане порушене право підлягає судовому захисту.

Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 спірну будівлю перебудувати не погодився, нерухоме майно у виді сараю, будівництво якого здійснено на не відведеній для цієї мети земельній ділянці, з порушенням будівельних норм і правил,

що призвело до порушення права власності ОСОБА_2 на частину належної їй земельної ділянки, підлягає знесенню за рахунок ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Держава, згідно з статтею 152 ЗК України, забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилалася на положення статей 376, 391 ЦК України.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

За визначенням частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що під об`єктом самочинного

будівництва законодавцем розуміється нерухоме майно, котре відповідає хоча б одній з таких кваліфікуючих ознак: 1) об`єкт розміщений на земельній ділянці, яка не була відведена під мету будівництва; 2) об`єкт зведений без документа з приводу дозволу на виконання будівельних робіт; 3) об`єкт споруджений без належно затвердженого проекту; 4) наявні істотні порушення будівельних норм і правил.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів),

який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Отже, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будівлі на її міцність і безпечність. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

При зверненні до суду з позовною вимогою про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудовану господарську будівлю (сарай), що розташований по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 стверджувала, що сарай частково встановлений на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, а відповідачем порушені межові знаки.

У підтвердження своїх позовних вимог, ОСОБА_2 посилалася на ситуаційний план, складений ОСОБА_5 . При цьому, посада або кваліфікація особи, яка склала зазначений документ, у ситуаційному плані відсутня. Також з наданих документів не вбачається, у зв`язку із чим був складений зазначений план.

Однак, з акту обстеження присадибних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , складеного 16 листопада 2017 року комісією Центральненської сільської ради, вбачається, що при огляді земельних ділянок чітких меж не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що належними та допустимими доказами на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у цьому спорі є висновок судової земельно-технічної експертизи, завданням якої є визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Разом з цим, позивачка та її представник - адвокат Шкребтій В.В., знаючи обсяг наданих стороні процесуальних прав, у тому числі заявляти клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, такого клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції не подавали.

За приписами частини четвертої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню у разі, якщо продовження фізичного існування нерухомого майна (тобто збереження об`єкта) порушує права інших осіб.

Окрім того, за приписами частини сьомої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва (за умови неможливості перебудови чи відмови особи від проведення перебудови) підлягає знесенню також і у разі: 1) істотного відхилення від проекту, обтяженого суперечністю суспільним інтересам або порушенням прав інших осіб; 2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц вказано, що: «збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення

перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.»

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Виходячи з предмета та підстав позову на позивачку у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення її законного права неправомірними діями відповідача при здійсненні самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці.

Такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2022 року в справа № 442/4338/17.

Разом з цим, матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів у підтвердження доводів позивачки про те, що спірний сарай збудований з істотним відхиленням від проекту і є самочинним будівництвом.

Також позивачкою не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Проте, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє.

Як вже зазначалося вище, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до

відповідальності.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц; від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц, від 27 червня 2022 року у справі № 723/2158/19.

Отже, застосування до відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та не співмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Позивачка не заявляла вимог про проведення перебудови об`єкту самочинного будівництва у спосіб, не пов`язаний із його знесенням.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Суд першої інстанції не встановив, яка частина збудованого сараю розташована на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 , яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, суд першої інстанції залишив поза увагою опис сараю, не вказав, яку саме його частину слід знести, їх площу, не обґрунтував чому знесенню підлягає весь сарай, а не його частина.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив передчасний висновок про необхідність знесення всього сараю.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 5 цієї норми передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції не були роз`яснені позивачці її права заявити клопотання про призначення відповідних судових експертиз у підтвердження її позовних вимог, а також наслідки відсутності таких висновків при розгляді даного спору.

Не дивлячись на користування позивачкою правовою допомогою фахівця у галузі права - адвоката Шкребтія В.В., колегія суддів, усуваючи порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, роз`яснено право позивачки заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи під час апеляційного розгляду, однак позивачка своїм правом не скористалася та зазначила, що заявляти клопотання вона наміру не має.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачкою не надано належних та достатніх доказів у підтвердження своїх позовних вимог і правових підстав для ухвалення судового рішення про зобов`язання відповідача знести побудований сарай за обставин, зазначених у позовній заяві, не встановлено.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі договору, посвідченого секретарем виконкому Центральненської сільської Ради народних депутатів Яковенко О.В. 29 листопада 1990 року, ОСОБА_2

придбала у ОСОБА_6 будинок АДРЕСА_2 .

Згідно акту державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 12 липня 1974 року, розмір земельної ділянки, яка фактично знаходилася у користуванні забудовника та на якій здійснювалося будівництво будинку АДРЕСА_2 , становив 2900кв.м.

Аналогічна площа зазначена у плані передачі земельної ділянки у безстрокове користування ОСОБА_7 , складеного 11 лютого 1974 року.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 лютого 1978 року державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Білека Е.Г. на частину жилого будинку АДРЕСА_3 , жилий будинок, площею 31,80кв.м, розташований на земельній ділянці інституту селекції пшениці, площею 1500кв.м.

Відповідно до рішення виконкому Миронівської міської ради від 5 січня 1978 року № 5 дозволено ОСОБА_8 оформити техдокументацію на існуючу забудову садиби (житловий будинок, побудований у 1938 році), яка знаходиться в АДРЕСА_3 і рахується за нею згідно земельної шнурової книги інституту пшениці в розмірі 1500кв.м, фактичний розмір присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_3 становить 1130кв.м.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори Шепітко В.В. 31 серпня 2004 року, ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_2 , що належала померлій ОСОБА_4 .

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Укрприватзем» із заявою про виготовлення технічної документації щодо оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,1306 га, за адресою: АДРЕСА_2 .

13 червня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Укрприватзем» із заявою про виготовлення технічної документації щодо оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,3108 га, надану для: ведення особистого селянського господарства - 0,0608 га, для обслуговування житлового будинку 0,2500 га.

Рішенням Центральненської сільської ради Миронівського району Київської області № 96-15-У від 17 серпня 2007 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами с. П`ятихатки Миронівського району Київської області» громадянам (згідно додатку), які відповідно до чинного Земельного Кодексу не оформили право приватної власності на земельні ділянки, надані їм раніше у користування, передано їх безоплатно внаслідок приватизації. Надано дозвіл на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю.

Рішенням Центральненської сільської ради Миронівського району Київської області від 18 січня 2008 року № 126-20-V «Про затвердження технічної документації», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян та передані у власність земельні ділянки, що знаходяться на території села П`ятихатки Миронівського району Київської області для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, ведення особистого селянського господарства (згідно додатку).

Згідно додатку до рішення № 126-20-V Центральненської сільської ради від 18 січня 2008 року, у список громадян на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки на території Центральненської сільської ради включені ОСОБА_1 - загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 становить 0,13059

га, та ОСОБА_9 - земельна ділянка по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,31082 га, у тому числі для обслуговування будинку - 0,25001 га, та для ОСГ - 0,06081 га.

1 липня 2008 року ОСОБА_2 Центральненською сільською радою видані Державні акти на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, серії ЯЖ №413862 та на земельну ділянку, площею 0,0608 га, серії ЯЖ №413863.

20 січня 2012 року ОСОБА_1 Центральненською сільською радою виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1306 га, серії ЯЖ № 413861.

Також в матеріалах справи наявний акт встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 (без зазначення дати складання), складеного за участі ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , та представника Центральненської сільської ради, згідно якого площа ділянки, наданої ОСОБА_11 згідно кадастрового плану, становить 0,1306 га.

Свій підпис під вказаним актом ОСОБА_1 не оспорював.

Аналогічний акт був складений стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_2 , переданої ОСОБА_12 , згідно якого їй передана земельна ділянка площею 0,3108 га згідно кадастрового плану. Акт також містить підпис ОСОБА_13 , який ним не оспорювався.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що права або охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 оспорюваними рішеннями Центральненської сільської ради не порушені, вимоги про їх скасування є необґрунтованими, ОСОБА_1 не довів порушення оспорюваними рішеннями його прав та законних інтересів чи факту прийняття вказаних рішень та державних актів з порушенням норм законодавства чи процедури їх прийняття.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин,

зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що до приватизації у його користуванні перебувала земельна ділянка, площею 0,1500га, однак у власність йому була передана земельна ділянка, площею 0,1306 га, що на 0,0194 га менше, ніж фактично перебувало у його користуванні. Також ОСОБА_1 стверджував, що у користуванні ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка максимальною площею 0,29 га, однак у власність їй була передана земельна ділянка, загальною площею 0,0608 га, що на 0,0208 га більше за площу, яка перебувала у її фактичному користуванні.

Разом з цим, з наявних у матеріалах справи документів встановлено, що забудовнику земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_7 була

передана земельна ділянка, площею 2900кв.м (0,29 га), а згідно рішення виконавчого комітету Миронівської міської ради народних депутатів № 5 від 5 січня 1978 року вбачається, що фактичний розмір присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_3 становить 1130кв.м (0,1130 га).

У подальшому площі спірних земельних ділянок постійно змінювалися, що підтверджується інформацією, яка наявна у земельнокадастровій книзі та земельній шнуровій книзі, копії яких надані суду першої інстанції Центральненською сільською радою.

Підписуючи акти встановлення в натурі меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків, ОСОБА_1 не заперечував, що площа наданої йому земельної ділянки згідно земельного кадастру становить 0,1306 га, а ОСОБА_2 - 0,3108 га.

Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів, що площа земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_2 , збільшена за рахунок земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було взято до уваги інформацію, що міститься у інвентаризаційних справах на домогосподарства, де зазначені схематичні масштабні зображення кожного із домогосподарств і відстані між всіма будівлями і фактичні межі земельних ділянок, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначена інформація не підтверджує неправомірність передачі у власність ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,0608 га.

При цьому, звертає на себе увагу та обставина, що на плані земельної ділянки по АДРЕСА_3 , який виготовлений 9 січня 1978 року, зазначена загальна площа земельної ділянки по шнуровій книзі 1500кв.м, а фактична площа ділянки - 1130кв.м. Разом з цим, у подальшому дана земельна ділянка була поділена між співвласниками будинку: ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка не була зменшена за рахунок збільшення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 .

Посилання у апеляційній скарзі на те, що у користуванні ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , перебувала земельна ділянка, площею 0,1500га, не є підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки з вищезазначених документів на домоволодіння АДРЕСА_3 вбачається, що на земельній ділянці, площею 0,1500 га, перебувало все домоволодіння, тобто і та частина, яка перебуває у власності ОСОБА_10 .

У порушення положень ст. 76, 77, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не було надано суду належних та достатніх доказів у підтвердження посилань, що приватизація ОСОБА_2 земельних ділянок відбулася з порушенням вимог чинного законодавства і з порушенням його прав, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про недоведеність та безпідставність зустрічних позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що при вирішенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

Однак, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва, відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 1 червня 2023 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк