Постанова
від 24.05.2023 по справі 911/1796/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. Справа№ 911/1796/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Галан М.О.

від відповідача: Власюк Д.В.

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020, повний текст якого складено 26.10.2020

у справі №911/1796/20 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Імперіал-Фінанс"

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнича консалтингова група"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аккорд"

про стягнення 207 821 512,88 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2020 ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення 46 218 046, 33 грн інфляційних збитків, 67 335 194, 34 грн основної заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 7 862 358, 83 грн 3% річних від суми основної заборгованості по кредиту, 23 070, 24 грн 3% річних від суми основної заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 86 127 102, 74 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення кредиту, 255 740, 40 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення відсотків за користування кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасного повернення кредиту та щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитом згідно з договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ДП «Укрспирт», та договором №1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав від 26.09.2019, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос».

Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з ДП «Укрспирт» 72 385 564,43 грн інфляційних втрат по тілу кредиту за період з 22.05.2014 по 31.05.2020; 65 077 114,71 грн процентів за неправомірне користування кредитними коштами за період з 27.08.2015 по 18.06.2020; 7 862 358,83 грн 3% річних від суми заборгованості по кредиту за період з 13.05.2015 по 18.06.2020.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" 30 233 130 грн 58 коп. інфляційних збитків від суми основної заборгованості по кредиту, 7 862 358 грн 83 коп. 3 % річних від суми основної заборгованості по кредиту та судові витрати 192 856 грн 32 коп. судового збору. Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.

Судове рішення мотивовано наступним:

- оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018 р., у справі № 910/4123/16 встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ПАТ „Дельта Банк" та ТОВ „Компанія з управління активами „Скай кепітал менеджмент", є нікчемним в силу приписів п. 1 та п. 7 ч. 3 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ПАТ „Дельта Банк" та ТОВ „Компанія з управління активами „Скай кепітал менеджмент", з моменту його вчинення, суд дійшов висновку, що на підставі та у відповідності до положень 203, 215, 216, 236, 512, 516, 517 Цивільного кодексу України - ТОВ „Компанія з управління активами „Скай кепітал менеджмент" не набуло прав вимоги за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 р., укладеним між ПАТ „Дельта банк" та ДП „Укрспирт", в силу недійсності договору про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ТОВ „Компанія з управління активами „Скай кепітал менеджмент", та не мало правових підстав для їх відступлення на користь ТОВ „Правнича консалтингова група" за договором № 8/2-VP про відступлення права вимоги від 12.02.2015 р., укладеним між ТОВ „КУА „Скай кепітал менеджмент" та ТОВ „Правнича консалтингова група", а ТОВ „Правнича консалтингова група" не мало правових підстав для їх відступлення на користь ТОВ „Фінансова компанія „Аккорд" за договором факторингу № 1/28-04 від 28.04.2015 р., укладеним між ТОВ „Правнича консалтингова група" та ТОВ „Фінансова компанія „Аккорд";

- у відповідності до постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018 р., у справі № 910/4123/16, наказу № 615 від 20.07.2015 р. „Щодо здійснення дій, пов`язаних із наслідками виявленні нікчемних правочинів (договорів)" Тимчасової адміністрації АТ „Дельта Банк", протоколу електронних торгів № UKR-2019-03 від 14.08.2019 р., договору № 1962/К від 26.09.2019 р. купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ТОВ „Фінансова компанія „Геліос", додатку № 1 до договору, до ТОВ „Фінансова компанія „Геліос" перейшли права вимоги (майнові права) виконання відповідачем обов`язків щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом і інших (тощо) за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 р., укладеним між ПАТ „Дельта банк" та ДП „Укрспирт";

- судом враховано, що 22.06.2015 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України виконавче провадження № 46994164 з виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25.11.2014 р. щодо стягнення з відповідача, в тому числі, боргу за кредитом закінчено з підстав п. 8 ч. 1 ст. 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки ТОВ „Фінансова компанія „Геліос" є позивачем (стягувачем) у справі № 911/3411/14 (згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 року у справі № 911/3411/14), в межах якої було здійснено стягнення суми кредиту за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 р., що вбачається з постанови виконавця від 22.06.2015, суд дійшов висновку, що позивач вправі нараховувати інфляційні втрати на суму кредиту до червня 2015 року включно;

- розрахунок інфляційних збитків від суми основної заборгованості по кредиту, виконаний позивачем за період з 22.05.2014 по 30.06.2015, є обґрунтованим та вірним, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача інфляційних збитків від суми основної заборгованості по кредиту за договором за період з 22.05.2014 по 30.06.2015 у розмірі 30 233 130, 58 грн;

- розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості по кредиту (за період з 13.05.2015 по 18.06.2020), виконаний позивачем, є обґрунтованим та вірним, а тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача 3 % річних від суми основної заборгованості за договором у вищевказані періоди у розмірі 7 862 358, 83 грн;

- позовна вимога позивача про стягнення 65 077 114, 71 грн процентів за неправомірне користування кредитними коштами (за період з 27.08.2015 по 18.06.2020), є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, оскільки заявлені проценти за користування кредитними коштами нараховані позивачем після пред`явлення до відповідача вищевказаної вимоги згідно з положеннями ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, у разі пред`явлення якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється;

- суд керуючись ст. 267 Цивільного кодексу України наведені позивачем в його відзиві обставини щодо тривалого вирішення питання недійсності договору визнає поважними причинами пропуску позивачем позовної давності для звернення в суд із даним позовом до відповідача за захистом своїх прав і інтересів по стягненню нарахованих інфляційних збитків та 3% річних за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, а тому дійшов висновку про можливість захисту порушених прав позивача за таким позовом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20 скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим без належного дослідження усіх доказів та обставин у справі, без врахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Так, апелянт стверджує, що:

- незалежно від факту визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014 ПАТ «Дельта Банк» не повернув собі права вимоги за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 та не може виступати кредитором за ним, а тому позивач не є правонаступником прав банку;

- договори відступлення права вимоги № 8/2VP від 12.02.2015 та факторингу № 1/28-04 від 28.04.2015 є дійсними, неспростованими, а висновки суду про те, що до ТОВ "Правнича консалтингова група" та ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд" не перейшло право вимоги є необґрунтовані та безпідставні;

- судом невірно було застосовано приписи ст. ст. 204, 216 ЦК України, оскільки наслідком недійсності (нікчемності) правочину є не автоматичне відновлення прав власності на майнове право, передане за недійсним договором, а виникнення права на його повернення. У випадку якщо повернення не можливе - права на відшкодування вартості такого майна;

- належним способом захисту прав банку як сторони недійсного правочину чи ТОВ «ФК «Геліос» може бути лише звернення до ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» з позовом про повернення майнового права, відчуженого за недійсним правочином, або відшкодування його вартості, якщо таке право не можливо у зв`язку з припиненням зобов`язання;

- при постановлені оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було враховано правові позиції щодо презумпції правомірності правочину та необхідності застосування наслідків недійсності правочину, що викладені в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/1922/18; від 06.08.2018 у справі № 910/12327/16; від 24.04.2018 у справі № 910/12148/16; від 30.03.2020 у справі № 906/703/16; постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2018 у справі № 2-383/2010;

- станом на час звернення позивача з позовом та укладення банком договору купівлі-продажу № 1962/К від 26.09.2019 зобов`язання ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 в силу приписів ст. 599 ЦК України вже припинені шляхом виконання належним чином;

- відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019 банком передано позивачу заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 967154, 26 грн, яка на момент відступлення була повністю погашена;

- приймаючи рішення в частині стягнення 3% річних за період з 13.05.2014 по 18.06.2020 суд, з огляду на його висновки про наявність підстав для нарахування інфляції лише до моменту повного виконання судового рішення, помилково задовольнив вимоги про стягнення річних в повному обсязі;

- суд здійснив нарахування інфляційних на суму кредиту в сумі 54 156 500,00 грн з урахуванням проведених позичальником проплат на загальну суму 2 189 345,74 грн. Тоді як, згідно договору додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019 банком передано позивачу заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 967154, 26 грн;

- суд не врахував, що тіло кредиту згідно платіжних доручень та банківських виписок було погашено відповідачем ще до прийняття виконавчою службою постанови про закінчення виконавчого провадження;

- судом першої інстанції безпідставно визнав поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки розгляд справ про стягнення з відповідача заборгованості по кредитному договору наступними новими кредиторами не перешкоджало зверненню банку з відповідним позовом вчасно.

Від відповідача надійшли письмові пояснення від 27.01.2023 та від 28.04.2023.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", а оскаржуване рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що:

- договір про відступлення права вимоги від 12.09.2014 є нікчемним в силу п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/4123/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018, визнано недійсним договір від 12.09.2014;

- оскільки договір від 12.09.2014 визнаний недійсним, то у відповідності до ст. ст. 216, 236 ЦК України не несе правових наслідків як для сторін правочину, так і для будь-яких інших осіб, в т.ч. для ТОВ "Правнича консалтингова група" та ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд". Відтак право вимоги за кредитним договором не вибуло з володіння банку та не перейшло і не могло перейти до наступних нових кредиторів. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.12.2019 у справі № 462/6489/15-ц;

- недійсний (нікчемний) договір про відступлення права вимоги від 12.09.2014 не створює для нового кредитора жодних правових наслідків, окрім права на реституцію. При цьому, необхідність у визнанні наступних правочинів з відступлення права вимоги не є необхідним, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 25.09.2018 у справі № 01/5026/1159/2011);

- викладені відповідачем в його апеляційній скарзі правові позиції Верховного Суду не можуть застосовані у даній справі, оскільки не є релевантними;

- будь-яке виконання боржником зобов`язання на користь ТОВ «Скай Капітал Менеджмент», ТОВ "Правнича консалтингова група" та ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд" не може вважатися належним виконанням у розумінні ст. ст. 526, 527 ЦК України, оскільки у зазначених осіб не виникло прав вимоги за кредитним договором;

- ДП «Укрспирт» достеменно знав про факт нікчемності договору відступлення прав вимог від 12.09.2014 та сплачуючи кошти на рахунок ТОВ "Правнича консалтингова група" та ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд" усвідомлював, що останні не є належними кредиторами за кредитним договором. Такі дії, на думку позивача, свідчать про порушення принципу добросовісності та доктрини «заборони суперечливої поведінки»;

- погашення заборгованості у справах № 911/2111/15, № 911/2115/15, № 911/2429/15 не свідчить про припинення правовідносин за кредитним договором, адже здійснювались на виконання скасованих судових рішень, які не несли правових наслідків;

- постанова про закінчення виконавчого провадження, на яку посилається апелянт, не є доказом виконання зобов`язань за кредитним договором;

- за змістом п. 1.1 договору купівлі-продажу № 1962/К від 26.09.2019 права вимоги включають всі права за кредитним договором, договорами забезпечення, а також усі похідні вимоги з цих договорів в т.ч. вимоги по нарахуванню і стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків. Оскільки інфляційні витрати за період з 22.05.2014 по 15.12.2014 (до дати часткового погашення позичальником тіла кредиту), тому така вимога існувала у банку на час укладення названого правочину. У зв`язку з цим, позивач зазначає, що ним абсолютно законно здійснено нарахування інфляційних за означений період виходячи із загальної суми заборгованості по кредиту в розмірі 54 156 500,00 грн та яка існувала саме на той період;

- відносно задоволення судом в повному обсязі позовних вимог про стягнення 3% річних позивач погоджується з висновками суду першої інстанції, однак звертає увагу на положення п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України щодо повноважень апеляційної інстанції змінити оскаржуване рішення;

- у даній справі наявні підстави для визнання поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки впродовж 2015-2018 існувала правова невизначеність щодо законності відчуження банком права вимоги за кредитним договором. І лише у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4123/16 вказано на незаконність договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014.

Позивачем подано письмові пояснення щодо питань, що виникли в судовому засіданні (містять заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі).

Третьою особою-1 - ТОВ "Правнича консалтингова група" подано «порівняльний аналіз правових висновків Верховного Суду» від 26.03.2023, яке розцінено судом як додаткові письмові пояснення та залучено їх до справи.

Від позивача надійшло клопотання про долучення відомостей про пов`язані судові справи від 19.05.2023, яке розцінено судом як додаткові письмові пояснення та залучено їх до справи.

Інші учасники справи не скористались наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу приписів ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20. Дану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20 до розгляду на 15.02.2021. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 03.02.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 03.02.2021.

Розгляд справи відкладався. Склад суду, що здійснював розгляд даної апеляційної скарги змінювався.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 клопотання Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" від 08.04.2021 про зупинення провадження у справі до набранням законної сили судовим рішенням у справі №910/745/20 задоволено. Апеляційне провадження у справі №911/1796/20 зупинено до розгляду Північним апеляційним господарським судом справи №910/745/20. Зобов`язано учасників справи повідомити колегію суддів про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 поновлено апеляційне провадження у справі №910/745/20 та повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.01.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023, у зв`язку з тим, що суддю Попікову О.В. 11.01.2023 обрано XIX позачерговим З`їздом суддів України членом ВРП, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/1796/20.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Кропивна Л.В.

Ухвалою від 26.01.2023 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

У зв`язку з зміною колегії суддів та необхідності додаткового вивчення усіх наявних у справі документів судове засідання 30.01.2023 не відбулось. Ухвалою від 30.01.2023 повідомлено учасників справи про призначення справи №911/1796/20 до розгляду на 08.02.2023. Надалі розгляд справи відкладався.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, у зв`язку з перебуванням судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів, у довготривалій відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/1796/20.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 дану апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

Надалі в судових засіданнях оголошувались перерви. Зокрема, згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 оголошено перерву до 24.05.2023.

Розгляд клопотань

12.02.2021 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення у справі (а.с. 169-214, т. 3), які протокольною ухвалою суду від 24.04.2023 залишено без розгляду та залучено до матеріалів справи.

24.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про надання доказів щодо повороту виконання рішень у справах №911/2111/15, №911/2115/15, №911/2429/15 (а.с. 184-205, т. 4), яке протокольною ухвалою суду від 24.04.2023 залишено без задоволення, проте таке клопотання залишається у справі.

24.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішення у справі №910/14894/22 (а.с. 207-208, т. 4). Також, таке клопотання було подано відповідачем 02.02.2023. Окрім цього, 31.03.2023 до суду відповідач подав клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішення у справі №910/3897/23 (а.с. 85-87, т. 5).

Протокольною ухвалою суду від 24.04.2023 у задоволенні цих клопотань про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справах №910/14894/22 та №910/3897/23 було відмовлено за відсутності підстав для такого зупинення на підставі ст.ст. 227-228 ГПК України.

27.01.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (а.с. 213-216, т. 4), які протокольною ухвалою суду від 24.04.2023 залучено до справи.

Під час розгляду справи, ТОВ «Імперіал-Фінанс» подало заяву б/н від 20.02.2023, в якій просить здійснити процесуальне правонаступництво, а саме замінити позивача у справі №911/1796/20 з ТОВ "Фінансова компанія "Геліос" на ТОВ «Імперіал-Фінанс». В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що ТОВ «Імперіал-Фінанс» набув право вимоги до ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 на підставі Договору про надання фінансових послуг факторингу №1-2023/Ф від 16.02.2023 (а.с. 13-49, т. 5).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Фінанс» про заміну позивача правонаступником у справі №911/1796/20 задоволено та замінено позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Фінанс» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37Б, офіс 100; індетифікаційний код: 43439176).

Явка представників сторін

В судове засідання 24.05.2023 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники третіх осіб в судове засідання 24.05.2023 не з`явились, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвали суду апеляційної інстанції були неодноразово надіслані третій особі-1 - ТОВ «Правнича консалтингова група» за його юридичною адресою, яка також зазначена у матеріалах справи: 01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 18/2, офіс 17, однак повернуті відділом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Іншої засобів зв`язку третьою особою-1 суду не повідомлено.

Враховуючи вимоги статей 120, 242 ГПК України, а також вищенаведене, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення третьої особи-1 призначення відповідного судового засідання, відтак, останній вважається таким, що повідомлений належним чином.

При цьому, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях у справі "Пономарьов проти України" та у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", згідно з якою сторони в розумні "інтервали часу" мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третіх осіб обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (позичальник) було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 (далі - кредитний договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.1.1. якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - транш, а в сукупності - транші, на умовах визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 130000000,00 грн зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 24% річних в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 25.12.2014 включно.

Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів (п. 1.2. договору).

Позичальник зобов`язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному цим договором (п. 3.3.4. договору).

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, в повній сумі (п. 2.7. договору).

На виконання умов кредитного договору банком було надано позичальнику кредитні кошти в сумі 54 156 500,00 грн. Натомість, ДП «Укрспирт» умови договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами виконувало неналежним чином, що мало наслідком звернення банку до суду із відповідними вимогами про сплату суми основного боргу, процентів за користування кредитом, пені, штрафів тощо.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 911/3411/14, якою змінено рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2014, позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Укрспирт» на користь банку суму заборгованості за договором кредитної лінії № BKЛ-2007072/1 від 27.12.2013 у загальному розмірі 56 623 603,95 грн, що складається: з 54 156 500,00 грн заборгованості за основним боргом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу, 73 080,00 грн судового збору.

12.09.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами - адміністратор Пенсійних фондів «Дельта Капітал», назва якого в подальшому змінена на Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент», (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого банк передав, а Товариство прийняло на себе право вимоги належного виконання зобов`язань Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, а саме, право вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500,00 грн та повернення заборгованості за процентами у розмірі 3 973 454,99 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору відступлення права вимоги, складає 58 129 954,99 грн (п. 1.1 договору).

Додатковим договором №1 від 22.12.2014, сторонами внесено зміни у пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги, зокрема, зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент» приймає на себе право вимоги належного виконання зобов`язань відповідача за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 щодо повернення заборгованості за кредитом у розмірі 51 967 154,26 грн, повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 1 774 552,73 грн, повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за кредитним договором, а всього, загальна сума вимог, які нараховані та/або пред`явлені за кредитним договором, станом на 22.12.2014 склала 53 741 706,99 грн.

При цьому, за умовами пункту 5.2 договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014 він набирає чинності, а у його сторін виникають взаємні права та обов`язки, передбачені цим договором, виключно на наступний день після настання відкладальної обставини, під якою сторони розуміють відсутність добровільного повного погашення Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» заборгованості за кредитним договором у строк до 11.02.2015.

З урахуванням умов договору, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» листом № 18.1-65/1 від 12.02.2015 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент» про те, що Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» станом на 12.02.2015 не виконало повністю зобов`язань, визначених кредитним договором, та не погасило в повному обсязі нараховану заборгованість, що є підставою для застосування відкладальної обставини, передбаченої пунктом 5.2 договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014. Наведені обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 911/2429/15, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню в межах розгляду цієї справи.

Згідно з пунктом 5.3 вказаного договору після набрання чинності цим договором Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент» має право здійснити наступне відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами, укладеними в забезпечення належного виконання кредитного договору, на користь будь-якої третьої особи до проведення розрахунку з Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

12.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №8/2-VP, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги належного виконання зобов`язань відповідачем за кредитним договором, в тому числі права вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом у розмірі 51967154,26 грн, повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 1774552,73 грн та повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за кредитним договором. Всього загальна сума вимог, які нараховані та/або пред`явлені за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, станом на 12.02.2015 - дату укладення цього договору складає 53 741 706,99 грн.

Відповідно до пункту 2.3 договору відступлення права вимоги №8/2-VP від 12.02.2015 з моменту підписання уповноваженими представниками сторін цього договору до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнича консалтингова група" переходять всі права вимоги за кредитним договором та договорами, укладеними в забезпечення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, у повному обсязі і на умовах, визначених договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, включаючи право вимоги до відповідача по поверненню отриманого кредиту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафів та пені, які вже нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай кепітал менеджмент" на дату укладення цього договору і розмір яких зазначено у пункті 1.1 цього договору, а також права вимоги, які ще не нараховані (не висунуті) або які виникнуть за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай кепітал менеджмент» листом від 12.02.2015 повідомило Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про укладення Договору відступлення права вимоги №8/2-VP від 12.02.2015.

У подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аккорд» (фактор) укладено договір факторингу № 1/28-04 від 28.04.2015, за умовами якого клієнт передав (відступив), а фактор прийняв і зобов`язався оплатити клієнту за визначеною цим договором ціною права вимоги за грошовими зобов`язаннями щодо сплати процентів, неустойок і інших платежів, які пов`язані з порушенням порядку сплати процентів, що виникли у Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» на підставі договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013.

Згідно з пунктом 1.2 договору факторингу внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором фактор (позивач) займає місце Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (як кредитора) у зобов`язаннях, що виникли з договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 відносно усіх прав і обов`язків позивача в частині і щодо нарахування та отримання (стягнення) у повному обсязі процентів за кредитним договором як нарахованих, однак не сплачених на дату укладення цього договору, так і тих, які ще не нараховані або виникнуть за кредитним договором в майбутньому, а також усіх видів неустойок та інших платежів, що підлягають виплаті відповідачем за порушення порядку сплати процентів, не виплачених на дату укладення цього договору.

Водночас, на підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ДЕЛЬТА БАНК» , згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича - уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».

17 липня 2015 року Протоколом № 21 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» затверджено результат перевірки, якою виявлено, що правочин - Договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «КУА «Дельта - Капітал» та АТ «Дельта Банк» є нікчемним.

У зв`язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитним операціями, створеної згідно із зазначеним вище Наказом № 67 від 11.03.2015, нікчемного правочину - Договору відступлення права вимоги від 12.09.2014, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», Тимчасовою адміністрацією АТ «Дельта Банк» 20.07.2015 було видано наказ № 615 «Щодо здійснення дій, пов`язаних із наслідками виявленні нікчемних правочинів (договорів)», на підставі якого повноваженим структурним підрозділам Банку було надано розпорядження, зокрема щодо:

- забезпечення відновлення кредитної заборгованості за Кредитним договором ДП «Укрспирт» майнові права за яким були відступлені на користь ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» на підставі нікчемного договору відступлення, у сумі на дату згортання заборгованості у зв`язку з уступкою права вимоги за Договором відступлення права вимоги від 12.09.2014р., у кореспонденції з рахунком 3739 (за необхідності , відкрити кредитну угоду та відповідні аналітичні рахунки для обліку кредиту, нарахованих відсотків та застави); донарахування з 12.08.2014р. відсотків за користування кредитом у розмірі та спосіб, передбачені Кредитним договором;

- відкриття аналітичного рахунку 2909 (у національній валюті) для ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» та зарахування на вказаний рахунок отриманої (згідно Договору відступлення права вимоги від 12.09.2014р.) плати;

- анулювати фінансовий результат операції з припинення визнання на балансі Банку фінансового активу за Кредитним договором за операцією з відступлення права вимоги від 12.09.2014 (з доходів поточного року).

Вищенаведені обставини встановлені судовими рішення у справі № 910/4123/16, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню в межах розгляду цієї справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/3117/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018, задоволено позовні вимоги Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ", Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнича Консалтингова Група", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аккорд", Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ". Визнано недійсним вказаний договір.

Місцевим господарським судом у даній справі вірно встановлено, що 26.06.2019 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1604 про затвердження умов продажу активів. До лоту № UKR-2019-03 увійшов пул активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, а також дебіторської заборгованості: Активи АТ „БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи АТ „ДЕЛЬТА БАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи АТ „ІМЕКСБАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „ВІЕЙБІ БАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Актив ПАТ „ДІАМАНТБАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „ЕНЕРГОБАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПУАТ „ФІДОБАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „ПТБ", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „РАДИКАЛ БАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „УКРБІЗНЕСБАНК", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ „БАНК „КИЇВСЬКА РУСЬ", детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Актив ПАТ „БАНК ТРАСТ", детальний перелік активів в публічному паспорті активу.

26.09.2019 р. за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UKR-2019-03 від 14.08.2019 р., переможцем яких стало ТОВ «Фінансова компанія «Геліос», між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» було укладено договір № 1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, згідно з умовами п. 1.1. якого за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають:

- право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів (надалі - Боржники), які виникли за укладеними договорами (надалі - Укладені договори) та/або боржників за Кредитними договорами та/або іншими договорами, та/або на інших підставах, наведених у Додатку № 1 до цього Договору (надалі - Права вимоги). Сторони домовились, що Права вимоги включають всі права вимоги за кредитними договорами, договорами забезпечення, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги по застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, вимоги по отриманню коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсним договорів, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке не було реалізоване на торгах та передане стягувачу в погашення боргу, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів тощо;

- право оскаржувати недійсність або припинення/зміни прав вимоги у судовому та позасудовому порядках;

- право звертатися до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника прав вимоги та/або кредитора за правами вимоги, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись, боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців боржників, тощо;

- право набути у власність гроші та/або майно на підставах наведених у Додатку № 1 до цього Договору, що пов`язані із здійсненням Продавцем кредитних операцій, укладенням відповідних договорів та фактичною видачею грошових коштів, або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності Укладених договорів тощо;

- право оскаржувати, як у судовому, так і в позасудовому порядках припинення, ліквідацію Боржників, які є боржниками за Правами вимоги, які виникли за Укладеними договорами, наведеними у Додатку № 1 до цього Договору, та/або на інших підставах, наведених у Додатку № 1 до цього Договору;

- право отримати грошові кошти/відшкодування внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності, вчинення кримінальних правопорушень, та за наслідками зміни або розірвання Укладених договорів;

- інші права, що пов`язані або випливають із Прав вимоги, надалі за текстом - Майнові права.

Згідно з п. 1.2. договору покупець сплачує Продавцю за Майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.3. договору майнові права вважаються переданими Покупцю з моменту підписання цього Договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що сторони домовились, що за продане Майнових прав за цим Договором Покупець сплачує Продавцю грошові кошти у розмірі 34 568 534, 85 гри. Ціна договору сплачена Покупцем Продавцю у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором на підставі Протоколу електронних торгів № UKR-2019-03 від 14.08.2019, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став покупець.

У відповідності до витягу з додатку № 1 до договору № 1962/К від 26.09.2019 р. купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» передано майнові права - за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ДП «Укрспир».

Отже, набувши право вимоги за кредитним договором, ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» в червні 2020 року пред`явлено позов про стягнення з ДП «Укрспир» 72 385 564,43 грн інфляційних втрат по тілу кредиту за період з 22.05.2014 по 31.05.2020; 65 077 114,71 грн процентів за неправомірне користування кредитними коштами за період з 27.08.2015 по 18.06.2020; 7 862 358,83 грн 3% річних від суми заборгованості по кредиту за період з 13.05.2015 по 18.06.2020 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 цього Кодексу закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1) ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 516 цього Кодексу заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 527 ЦК України унормовано, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення кредитної заборгованості.

25.11.2014 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 видано накази.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/3411/14 у зв`язку з укладенням договорів відступлення права вимоги замінено позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича консалтингова група".

В межах виконавчого провадження № 46994164 з виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25.11.2014, щодо стягнення з відповідача, в тому числі, боргу за кредитом, Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України здійснювалось примусове списання коштів з рахунку боржника. Так, зокрема, у відповідності до платіжного доручення № 610/4-1 від 15.06.2015 на загальну суму 17 779 817,24 грн (а.с. 207 том 1) виконавчою службою було стягнуто в примусовому порядку названий платіж в рахунок остаточного виконання наказу на користь нового стягувача, що стало підставою для прийняття постанови від 22.06.2015 ВП № 46994164 про закінчення виконавчого провадження згідно п. 8 ч. 1 ст. 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (виконання належним чином).

17.07.2015 року Протоколом № 21 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» затверджено результат перевірки, якою виявлено, що правочин - Договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «КУА «Дельта - Капітал» та АТ «Дельта Банк», є нікчемним.

22.07.2015 року АТ «Дельта Банк» повідомив ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» листом за вих. № 5597 про нікчемність правочину від 12 вересня 2014 року.

22.07.2015 року АТ «Дельта Банк» повідомив ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» листом за вих. № 5492 про нікчемність правочину від 12 вересня 2014 року. Вказані обставини встановлені судовими рішення у справі № 910/4123/16, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню у цій справі.

Отже, станом на час завершення перевірки правочинів, що були укладені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет їх нікчемності в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та засвідчення протоколом № 21 від 22.07.2015 факту нікчемності договору від 12.09.2014, а також повідомлення боржника згідно листа за вих. № 5597 від 22.07.2015 про фактичну зміну кредитора, судове рішення у справі № 911/3411/14 про стягнення кредитної заборгованості виконано на користь особи, яку згідно ухвали Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/3411/14 визначено стягувачем.

Крім того, колегія звертає увагу на те, що лише в серпні 2018 році Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/3117/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018, визнано недійсним договір від 12.09.2014 в судовому порядку.

В контексті вищевстановлених обставин та з урахуванням наведених положень ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 527 ЦК України колегія суддів вважає, що стягнення з ДП «Укрспирт» (як боржника) за виконавчим наказом Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданим 25.11.2014, кредитної заборгованості (зокрема, тіла кредиту) на користь ТОВ «Правнича консалтингова група» (як нового стягувача) до засвідчення факту нікчемності договору від 12.09.2014 згідно приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути визнано неналежним виконанням відповідачем своїх боргових зобов`язань в частині стягнутих за судовим рішенням сум.

Поряд з цим, колегія звертає увагу на те, що за змістом до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на час проведення перевірки Фондом правочину у цій справі) саме на Фонд покладено обов`язок з перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто Фонд після здійснення відповідної перевірки договору вправі стверджувати, що той чи інший правочин підпадає під підстави нікчемності, унормовані ч. 3 ст. 38 названого Закону, оскільки лише він за результатами дослідження усієї сукупності документації та проведених банком операцій наділений повноваженнями встановити, зокрема, безоплатне відчуження банком майна чи відмову від власних майнових вимог, або укладення банком правочину (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг).

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що відповідач був обізнаним про нікчемність договору від 12.09.2014 ще під час розгляду справи № 911/3411/14 оцінюються Судом критично, адже наведене не звільняло боржника від виконання остаточного судового рішення, примусове стягнення заборгованості за яким здійснювалось на користь іншого стягувача. До того ж, під час вирішення судом питання заміни сторони у виконавчому провадженні відповідач заперечував проти заміну банку, посилаючись на недійсність правочину, однак вказані доводи були відхилені з огляду на відсутність відповідних доказів. Відповідачем оскаржувалась ухвала суду від 17.05.2015, але першу апеляційну скаргу було повернуто скаржнику, а щодо другої - відмовлено у прийнятті до провадження.

Також підлягають відхиленню посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, оскільки вона хоч і була сформована за однаковим матеріально-правовим регулюванням, але істотно відмінні за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи та зібраними і дослідженими в них доказами. Зокрема, у названій справі незважаючи на встановлення подібних обставин щодо неодноразового переходу прав вимог іншим кредиторам, однак мали місце обставини вчинення таких дій новими наступними кредиторами та звернення стягнення на предмет іпотеки (пункти 6, 9, 9.1, 10 постанови) вже після повідомлення Фондом (Банком) сторін про нікчемність першого договору відступлення права вимоги. Тобто мало місце недобросовісність поведінки сторін. Тоді як, у даній справі примусове виконання судового рішення зі стягнення кредитної заборгованості (тіла кредиту) здійснено на користь іншого стягувача до засвідчення факту нікчемності правочину та письмового повідомлення боржника про ці обставини. При цьому, відповідач добросовісно прагнув здійснити виконання зобов`язань саме банку та вчиняв дії щодо оскарження заміни сторони стягувача. Тобто справа, на яку посилається позивач, розглянуто та ухвалено судові рішення за іншої фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що розглядається у цій справі.

Про добросовісність поведінки відповідача, серед іншого, свідчить також постійне заперечення останнього про відсутність факту переходу прав кредитора до ТОВ "Правнича консалтингова група" та ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд" в рамках вирішення спорів у справах № 911/2111/15, № 911/2115/15, № 911/2429/15 про стягнення з боржника цими юридичними особами інфляційних, річних та відсотків за користування кредитом. Наведене, надалі стало підставою для скасування касаційною інстанцією судових рішень про задоволення позовів саме з цих мотивів.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що в силу п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про необхідність застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)" визнаються Судом не прийнятними, оскільки позиція відповідача щодо нікчемності договору змінювалась в залежності від прийнятих судами судових рішень. Зокрема, після задоволення судом позовів у справах № 911/2111/15, № 911/2115/15, боржник в іншій справі (№ 911/4055/15) вказував на надання судами правової оцінки щодо відсутності підстав для визнання договору від 12.09.2014 нікчемним.

Колегія суддів, також звертає увагу на те, що відповідач не є стороною недійсного договору уступки права вимоги, згоди боржника на відчуження іншому (новому) кредитору боргового зобов`язання чинне цивільне законодавство не вимагає, а тому з урахуванням принципу справедливості, добросовісності і розумності він не може нести ризики несприятливих умов за вчинення кредиторами неправомірних дій з неодноразового відчуження прав кредитора. Натомість, ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» як належний кредитор, придбаваючи на аукціоні права вимоги за кредитними договорами, що належать проблемним банкам, проявивши розумну обачність, не міг не знати про ризиковість, зокрема, цього активу. Відтак, доводи позивача про неналежне виконання боржником зобов`язань в рамках виконавчого провадження та наявності у нього правових підстав для нарахування інфляційних, річних та відсотків за неправомірне користування кредитними коштами до моменту звернення його як належного кредитора з цим позовом, - визнаються необґрунтованими. Так як, такий підхід до визначення належності виконання боргового зобов`язання (тала кредиту) вочевидь не відповідатиме балансу інтересів сторін кредитного договору та призведе до порушення інтересів боржника, який здійснив виконання судового рішення (зокрема, за тілом кредиту) на користь стягувача, визначеного судовим рішенням, і зумовить додатковий фінансовий тягар для відповідача у випадку стягнення інфляційних, річних та процентів за період до звернення позивача як кредитора з цим позовом.

В сенсі наведеного, колегія вважає за необхідне зауважити, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Поряд з цим, Суд не може погодитися з позицією апелянта про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» не є правонаступником банку за кредитним договором, адже у разі повного виконання боржником свого зобов`язання на користь «нового» кредитора за недійним правочином, первісний кредитор втрачає право вимоги до боржника у відповідній частині, однак не втрачає вимоги до «нового» кредитора про повернення виконаного за недійсним правочином, а саме, повернення на свою користь отриманої суми боргу від боржника, оскільки у зворотному випадку вказане призведе до безпідставного збагачення «нового» кредитора. Однак, вимоги про стягнення основної заборгованості не є предметом позовних вимог у цій справі.

Аргументація апеляційної скарги про те, що зобов`язання за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 є припиненими в силу приписів ст. 599 ЦК України (виконанням, проведеним належним чином), є необґрунтованою, оскільки факт погашення відповідачем основної заборгованості по кредиту та по відсоткам за користування кредитом за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 внаслідок виконання судового рішення в межах справи Господарського суду Київської області № 911/3411/14 не позбавляє кредитора права вимоги на сплату процентів, штрафних санкцій, інфляційних збитків та 3 % річних тощо, нарахованих до моменту виконання такого основного зобов`язання.

Посилання апелянта на презумпцію правомірності правочинів (договору № 8/2-VP про відступлення права вимоги від 12.02.2015 та договору факторингу № 1/28-04 від 28.04.2015) колегією не приймаються, оскільки як підставно зазначено судом першої інстанції недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю в силу ст. 216 Цивільного кодексу України. Проте оцінка належності чи неналежності виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором в частині стягнення за виконавчим наказом Господарського суду Київської області № 911/3411/14 сум, зокрема, основної заборгованості не може бути здійснена лише в розрізі приписів названої норми, як помилково вважає позивач, адже для забезпечення об`єктивного і справедливого вирішення спору підлягають дослідженню також фактичні обставини справи щодо ступеню виконання боржником за недійсним правочином, засвідченості факту (а не лише посилань того чи іншого учасника правовідносин) нікчемності правочину в момент вчинення добровільних дій боржника (чи стягнення в примусовому порядку) із погашення заборгованості, а також поінформованості, зокрема, боржника в момент виконання ним боргових зобов`язань про особу належного кредитора.

Водночас не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних, річних та процентів обставини щодо стягнення з боржника на користь ТОВ "Правнича консалтингова група" в примусовому порядку за судовим рішенням у справі № 911/2111/15 інфляційних втрат за період з 28.07.2014 по 31.05.2015 та 3% річних за період з 28.04.2014 по 07.06.2015, оскільки судові рішення про задоволення позову у названій справі скасовані судом касаційної інстанцією, а за новим розглядом - відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. Вчинені відповідачем в рамках названої справи дії із повороту виконання судового рішення не мають значення для цієї справи, адже стосуються вирішення між сторонами процесуальних питань, пов`язаних із скасуванням судового рішення, що вже було виконано в примусовому порядку. Інші судові рішення у справах № 911/2115/15 та № 911/2429/15 не стосуються позовних вимог у цій справі.

Відтак доводи апелянта в частині неналежного обрання позивачем способу захисту відхиляються Судом, оскільки отримані ТОВ "Правнича консалтингова група" кошти за скасованим судовим рішення в порядку ст. 333 ГПК України підлягають поверненню боржнику.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтованим та правомірним слід вважати нарахування позивачем інфляційних, 3% річних та процентів лише за прострочення передбачених договором платежів, тобто до моменту остаточного погашення боржником кредитної заборгованості в рамках примусового виконання судового рішення у справі № 911/3411/14, а саме до дати остаточного погашення заборгованості за кредитними зобов`язаннями згідно платіжного доручення № 610/4-1 від 15.06.2015.

При цьому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про обґрунтованість нарахування позивачем пред`явлених у цій справі позовних вимоги до дати прийняття виконавчою службою постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.06.2015, оскільки вони були зроблені без належного дослідження наявних у справі документів, а саме платіжних доручень та банківських виписок щодо погашення боржником/ списання службою коштів на виконання судового рішення у справі № 911/3411/14.

За таких обставин, колегія хоч і погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування пред`явлених у цій справі позовних вимог до дати остаточного виконання судового рішення у справі № 911/3411/14 (погашення основаної заборгованості) але з інших мотивів, наведених у цій постанові. При цьому, станом на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 року у справі № 911/3411/14 про замінену позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 на Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Геліос" скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат

Позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням його заяви про уточнення позовних вимог, зокрема, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 72 385 564, 43 грн інфляційних збитків від суми основної заборгованості по кредиту (за період з 22.05.2014 по 31.05.2020) за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ДП «Укрспирт», та за договором № 1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав від 26.09.2019, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос».

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції відбулась заміна позивача - ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» на його правонаступника - ТОВ «Імперіал-Фінанс», який у відповідності до Договору про надання фінансових послуг факторингу №1-2023/Ф від 16.02.2023 набув право вимоги до ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013. При цьому, в силу приписів ч. 2 ст. 52 ГПК України, усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього, про що було роз`яснено представнику вказаної юридичної особи в засіданні суду головуючим суддею.

Як вбачається з наявного у справі розрахунку даної частини позовних вимог (таблиці) позивачем здійснено нарахування інфляції за означений період на суму кредиту в розмірі 54 156 500,00 грн. Тобто на загальну суму кредиту, що була надана банком на виконання умов договору.

Водночас, відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що у відповідності до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019 банком передано позивачу право вимоги, що може, зокрема, виникнути з суми кредиту в розмірі 51 967 154, 26 грн.

Зменшення основної суми заборгованості за кредитом узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами про те, що ДП «Укрспирт» 15.12.2014, 16.12.2014, 17.12.2014, 18.12.2014 було здійснено часткове погашення боргу за кредитом перед ПАТ «Дельта Банк» на суму 2 189 345,74 грн.

В свою чергу, позивач заперечуючи проти вищенаведених доводів апелянта вказує на правомірність нарахування ним інфляції саме на загальну суму кредитної заборгованості, оскільки право вимоги банку по її нарахуванню за період з 22.05.2014 по 15.12.2014 (до дати часткового погашення позичальником тіла кредиту) на час набуття позивачем цього права вимоги існувало саме виходячи із 54 156 500,00 грн.

Однак, колегія суддів не може погодитися з вищенаведеною позицією позивача, оскільки у відповідності до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Як свідчить зміст додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, укладений між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос», банком зафіксовано, що заборгованість по тілу кредиту становить 51 967 154, 26 грн; заборгованість за відсотками 70 034 926,06 грн.

Таким чином, виходячи із тлумачення правовідносин сторін, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав, та враховуючи принцип «contra proferentem», Суд приходить до висновку, що до позивача перейшли всі права вимоги за кредитним договором, в т.ч. вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, індексу інфляції, трьох відсотків річних, однак в межах суми, зокрема, по тілу кредиту в сумі 51 967 154, 26 грн.

Досліджуючи питання правомірності визначення позивачем періоду нарахування (з 22.05.2014 по 31.05.2020) даної частини позовних вимог, апеляційна інстанція виходить з наступного.

Так, зі змісту кредитного договору вбачається, що повернення кредиту відповідно до графіку, наведеного в п. 1.1.2 договору: перший період кредитування з 27.12.2013 по 10.08.2014 - сума погашення кредиту протягом відповідного періоду - 26 000 000,00 грн; другий період кредитування з 11.08.2014 по 10.09.2014 - сума погашення кредиту протягом відповідного періоду - 26 000 000,00 грн; і т.д.

При цьому, у відповідності до п. 2.7. договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, в повній сумі.

Відповідно до п. 3.3.13.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний в строк не пізніше трьох місяців з моменту укладення цього договору перевести на поточні рахунки, що відкриті в АТ «Дельта Банк» щомісячні надходження грошових коштів у розмірі не менше 70 % від загального обсягу надходжень грошових коштів на поточні рахунки, відкриті позичальником в банках України та щомісячно в термін до 10 числа місяця наступного за звітним місяцем, надати кредитору довідки щодо надходжень грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкриті в інших банках України.

У випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених п. 3.3 цього договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарних день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов`язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника (п. 4.3 договору).

Пунктом 5.3. договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов`язання за цим договором та/або будь-якими іншими договорами, що укладені між позичальником та кредитором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування кредитором позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу.

Матеріалами справи підтверджується, що ПАТ «Дельта Банк» зверталось до ДП «Укрспирт» із вимогою № 2/39-17/5906 від 13.05.2014, в якій, зокрема, повідомило, що у зв`язку з порушенням позичальником умов п. 3.3.13.1 кредитного договору йому з 01.04.2014 буде встановлено іншу процентну ставку за користування кредитними коштами на рівні 26 % згідно п. 1.1.3 кредитного договору. Також в цій вимозі банк просив сплатити заборгованість по кредитному договору в строк до 22.05.2014. При цьому, колегія звертає увагу на те, що вказана вимога не містить посилань на дострокове припинення кредитування позичальника та посилань на п. 5.3 кредитного договору, а тому вона не може бути розцінена судом як така що була пред`явлена в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Разом з цим, Банк також звертався до відповідача з претензією від 23.07.2014 №18.2-456, у якій повідомлено про закінчення строку користування кредитом та заявлено вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у розмірі 54156500,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 2 044 593,33 грн у 10-денний строк з дня отримання претензії.

Судовим рішенням у справі № 911/2429/15 встановлено, що ця претензія отримана позичальником згідно відмітки ДП «Укрспирт» - 31.07.2014. Тобто останнім днем виконання боржником цієї вимоги є 11.08.2014 (перший робочий день).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 зазначила, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

Беручи до уваги те, що банком надіслано позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту в десятиденний строк з моменту її отримання (претензія від 23.07.2014 №18.2-456), то такими діями кредитор фактично змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, припинив подальше кредитування позичальника, змінив термін повернення кредиту. Відтак, починаючи з 12.08.2014 у банку виникає право здійснити нарахування інфляційних на всю суму тіла кредиту.

Отже, виходячи із встановлених у даній справі обставин щодо початку перебігу строку прострочки виконання боржником зобов`язання з дострокового повернення кредиту, положень договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019 (зокрема, розмір кредитної заборгованості, права вимоги за яким набуті позивачем), а також стягнення з відповідача в примусовому порядку сум заборгованості за судовим рішенням у справі № 911/3411/14, правомірним у цій справі слід вважати нарахування інфляційних втрат на суму 51 967 154, 26 грн за період з 12.08.2014 по 14.06.2015 (остаточне виконання наказу згідно платіжного доручення № 610/4-1 від 15.06.2015; день внесення платежу/списання коштів не зараховується до дати прострочки).

Колегією суддів, з урахуванням вищенаведених висновків, здійснено власний розрахунок даної частини позовних вимог та встановлено, що обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 29 222 137,25 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення інфляційних слід відмовити, оскільки вони нараховані до виникнення у банка права на дострокове повернення кредиту (заявлений позивачем період з 22.05.2014 по 11.08.2014), а також після остаточного виконання судового рішення у справі про стягнення основаної кредитної заборгованості (заявлений позивачем період з 15.06.2015 по 31.05.2020).

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 7 862 358,83 грн - 3 % річних, нарахованих за загальний період з 13.05.2015 по 18.06.2020. При цьому, згідно таблиці-розрахунку уточнених позовних вимог позивачем на суму кредитної заборгованості - 25 967 154,26 грн за період з 13.05.2015 по 18.06.2020 нараховано 3% річних в розмірі 3 978 310,32 грн; на суму кредитної заборгованості - 26 000 000,00 грн за період з 27.06.2015 по 18.06.2020 нараховано 3% річних в розмірі 3 884 048,51 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення у цій справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки проведений позивачем розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості по кредиту (за загальний період з 13.05.2015 по 18.06.2020) є обґрунтованим та вірним, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак, колегія суддів, не може погодитися з вказаними висновками, оскільки суд першої інстанції, дійшовши висновку про повне погашення боржником кредитної заборгованості 22.06.2015, стягнув на користь позивача суму річних, що були нараховані ним за період до 18.06.2020.

Суд, розглянувши вказані вимоги, зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Оскільки факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед банком з повернення тіла кредиту встановлено судовими рішення у справі № 911/3411/14, то в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не підлягають повторному доведенню в рамках розгляду цього спору.

Суд, з врахуванням вищенаведених висновків щодо початку перебігу строку прострочки виконання боржником зобов`язання з дострокового повернення кредиту, положень договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, а також стягнення з відповідача в примусовому порядку сум заборгованості за судовим рішенням у справі № 911/3411/14, вважає, що правомірним слід вважати нарахування 3% річних за період з 13.05.2015 (межі позовних вимог) по 14.06.2015 (остаточне виконання наказу згідно платіжного доручення № 610/4-1 від 15.06.2015; день внесення платежу/списання коштів не зараховується до дати прострочки).

А тому здійснивши власний розрахунок цих позовних вимог з урахуванням визначених позивачем меж, колегія встановила, що обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 70 431,46 грн за період з 13.05.2015 по 14.06.2015. Нарахування позивачем річних після остаточного виконання судового рішення про стягнення основаної заборгованості в межах виконавчого провадження є необґрунтованим, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за неправомірне користування кредитними коштами

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог на суму кредитної заборгованості (51 967 154,26 грн) нараховано проценти за неправомірне користування кредитними коштами за період з 27.08.2015 по 18.06.2020 в розмірі 65 077 114,71 грн.

Господарський суд Київської області відмовляючи в задоволенні даної частини позовних вимог виходив з того, що вказані вимоги не ґрунтується на нормах законодавства України, оскільки проценти нараховані позивачем після пред`явлення в порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України вимоги про дострокове повернення відповідачем кредиту. При цьому, судом першої інстанції було враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч.1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Подібна правова позиція викладена в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Поряд з цим, слід також врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, згідно якої роз`яснено, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Тобто у названій справі Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Так зміст кредитного договору свідчить, що сторонами в його п.1.1.3 визначено, що у випадку невиконання позичальником зобов`язань, передбачених п.п. 1.1.2, 2.7, 3.3.13.1 - 3.3.13.3 цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 26% річних починаючи з моменту невиконання зазначених зобов`язань. Плата за користування кредитом у розмірі 26% річних діє до дня (включно) виконання умов передбачених п.п. 1.1.2., 2.7., 3.3.13.1. - 3.3.13.3 цього договору.

При цьому, названі умови визначають графік повернення кредиту до 25.14.2014 (п.п. 1.1.2); порядок та строки сплати процентів (п. 2.7); зобов`язання позичальника щодо перерахування коштів на рахунок, відкритого в цьому банку, забезпечення страхування, тощо (п.п. 3.3.13). Тобто положення п.1.1.3 кредитного договору не передбачає умов щодо нарахування цих процентів після дострокового припинення кредитування.

Також аналізуючи положення кредитного договору, колегією встановлено, що умова договору, на якій позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташована в розділі правочину, який регулює правомірну поведінку сторін («Предмет договору» - визначає порядок надання кредиту, його розмір, відсотки за користування кредитом, цілі використання кредитних коштів, умови щодо забезпечення виконання зобов`язання).

При цьому вказаний договір, серед іншого, містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника («Відповідальність сторін»), але згадана умова в цьому розділі не відображена.

Окрім цього, з наданих ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» розрахунків позовних вимог слідує, що за період поза межами строку кредитування позивач одночасно нараховує як проценти за «неправомірне користування кредитом», так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України.

Таким чином, здійснивши тлумачення умов кредитного договору, а також з врахуванням вищевстановлених у даній справі обставин і принципу «contra proferentem», колегія суддів вважає, що викладені в п. п.1.1.3 кредитного договору умови не можуть бути кваліфіковані як проценти за «неналежне користування кредитом» поза межами строку кредитування, тобто як міра відповідальності за змістом статті 625 ЦК України, а тому підстави для задоволення даної частини позовних вимог, - відсутні.

Натомість позивач не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом в порядку положень ст. 625 ЦК України, чим він скористався, пред`явивши у даній справі вимогу про стягнення 3% річних, яким у цій постанові вже надана правова оцінка.

За наведеного, висновок місцевого господарського суду про відмову в позові в частині вимог про стягнення процентів за «неправомірне користування кредитними коштами» за період з 27.08.2015 по 18.06.2020 (після пред`явлення претензії про припинення кредитування та дострокове повернення кредиту) є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

Колегія суддів, серед іншого, звертає увагу на те, що позивачем заявлено дані вимоги після дати остаточного виконання судового рішення в примусовому порядку у виконавчому провадженні № 46994164. Наведене, за будь-якої їх кваліфікації, виключає можливість для задоволення цих позовних вимог.

Щодо строків позовної давності

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем у справі подано заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, за змістом ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.

Водночас спеціальні правила щодо початку перебігу позовної давності передбачено у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз наведеної норми свідчить, що позовна давність за зобов`язанням із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц).

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. У разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.

Виходячи із змісту пред`явлених позовних вимог у цій справі, колегія суддів також вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, згідно якої невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Беручи до уваги те, що судом апеляційної інстанції було визнано обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченої заборгованості зі сплати кредиту, нарахованих за період з 12.08.2014 по 14.06.2015, та за період з 13.05.2015 по 14.06.2015, відповідно, то позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами, пред`явленими в межах звернення з цим позовом до суду в червні 2020 року.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 зазначала, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право).

Так, позивач у своїх запереченнях на відзив на позов зазначав, що неможливість звернення до суду з позовом зумовлювали дії третіх осіб та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», якими було вчинено ряд послідовних правочинів щодо відчуження права вимоги за кредитним договором. Окрім того, третіми особами було порушено справи про стягнення коштів з ДП «Укрспирт», в яких задовольнялись відповідні позовні вимоги. Протягом значного періоду часу і по сьогоднішній день відповідач та треті особи не погоджувались з доводами щодо недійсності правочину, згідно з яким право вимоги перейшло від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».

Також ТОВ «Правнича Консалтингова Група» зверталось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом у справі № 826/15792/15 з вимогами про визнання протиправними дій та рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію «Дельта Банк» щодо визнання нікчемним Договору про відступлення прав вимоги від 12.09.2014 року та скасування відповідного рішення Уповноваженої особи. У справі № 826/15792/15 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 року даний позов було задоволено в повному обсязі. Лише 30.08.2017 року Вищим адміністративним судом України було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 року та направлено справу №826/15792/15 на новий розгляд. На новому розгляді у справі ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 07.05.2018 року позов ТОВ «Правнича Консалтингова Група» було залишено без розгляду.

Також, в березні 2016 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва у справі № 910/4123/16 з позовом про визнання недійсним Договору про відступлення прав вимоги від 12.09.2014 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 р., залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2017 р. касаційні скарги Національного банку України та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» задоволені частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 р. у справі № 910/4123/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду. На новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 року справі № 910/4123/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 року у справі № 910/4123/16 позов Національного банку України про визнання договору про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» - задоволено повністю, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 року у справі № 910/4123/16 Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 року у справі № 910/4123/16 було залишено без змін.

Оцінивши вищенаведені доводи позивача, місцевий господарський суд, керуючись ст. 267 Цивільного кодексу України, визнав їх поважними причинами пропуску строку позовної давності для звернення в суд із даним позовом до відповідача за захистом своїх прав і інтересів по стягненню нарахованих інфляційних збитків та 3% річних за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, а тому дійшов висновку про можливість захисту порушених прав позивача шляхом часткового задоволення цього позову.

Однак, колегія суддів не може погодитися з вищенаведеними висновками, виходячи із наступного.

У контексті наведених доводів позивача, Суд відзначає, що відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Конституційний Суд України зазначив, що строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 22.02.2012 №4-рп/2012).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. "Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією" (рішення у справі "Фінікаріду проти Кіпра" (Phinikaridou v. Cyprus), заява №23890/02, від 20.12.2007).

Однак будь-які обмеження цього права мусять бути виправданими, інакше вони є несумісними із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і становлять порушення основоположних прав людини.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, пере ривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Так, загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Обмеження закріплено в національному законодавстві. При цьому, норми цивільного законодавства передбачають можливість визнання поважними причин пропуску такого строку, що свідчить про забезпечення особі права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (див. висновки, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 18 травня 2020 року у справі № 204/4514/17 (провадження № 61-7491св19) та від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/3896/20 (провадження № 61-8009св22)).

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом.

Верховний Суд у постановах від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Також вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 зазначив, що вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява N 3052/04) Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 березня 2008 року констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Отже аналіз вищенаведених правових висновків суду касаційної інстанції, а також судової практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що у процесі прийняття рішення про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності слід виходити з того, що по-перше, вихід за межі строку давності має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; по-друге, оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; по-третє, обставини, із-за яких був пропущений строк, є поважними, об`єктивними, непереборними та не залежати від волі та поведінки особи.

Враховуючи вищенаведені правові позиції судів, колегія суддів, здійснивши оцінку наведених позивачем аргументів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності та наявних в матеріалах справи доказів, приходить до висновку, що існування правової невизначеності щодо законності/незаконності відчуження банком права вимоги за кредитним договором не може бути визнано тими обставинами, що унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне подання цього позову. Адже у випадку вчасного пред`явлення цього позову і одночасної наявності спору про належність банку прав кредитора за кредитним договором, останній не був позбавлений можливості клопотати перед судом зупинити таке провадження до результатів вирішення спору про право. Відсутність перешкод у банку для звернення до суду з позовом також свідчить подання ним у вересні 2015 року позову до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, відсотків, пені, штрафу та 3% річних в межах справи № 911/4055/15. Отже, невчасне звернення банку з цим позовом залежало від суб`єктивної поведінки останнього, а відтак наведені позивачем аргументи як нового кредитора, для якого в силу приписів ст. 262 ЦК України є незмінним порядок обчислення та перебіг позовної давності, не доводять наявності об`єктивних перешкод для кредитора своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності, то у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для захисту порушеного права в порядку приписів ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Також в рамках розгляду цього спору судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин щодо переривання строку позовної давності в частині вимог про стягнення річних, оскільки як зазначав позивач у своїх уточненнях до позовних вимог (а.с. 130-132, том 2), у справі № 911/4055/15 банком нараховано 3 % річних на суму боргу у розмірі 26 000 000,00 грн, яка була зменшена до 25 967 154,25 грн протягом період з 11.11.2014 по 12.05.2015. В свою чергу, позивач у цій справі, зокрема, нараховує річні на означену суму боргу починаючи з 13.05.2015. Зважаючи на те, що сторони у цій справі не заперечують наведених обставин, тоді як остаточного рішення у справі № 911/4055/15 не прийнято, як і не надано копії позову з детальним розрахунком позовних вимог, Суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 2 ст. 264 ГПК України до вимог про стягнення річних.

При цьому, наведені висновки зроблені Судом з врахуванням правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, за змістом яких позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Наявність на розгляді суду спору у справі № 911/4055/15 також не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності у цій справі (в частині вимог про стягнення річних), оскільки предмети позовних вимог у справі, що розглядається, та справі № 911/4055/15 не є тотожним, а вчинення в справі № 911/4055/15 передбачених законом процесуальних дій не надавали добросовісному розсудливому спостерігачу правомірно розраховувати на те, що позовні вимоги, що є предметом дослідження у цій справі, будуть вирішені.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних, а тому оскаржуване рішення в частині задоволення цих позовних вимог підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції в цій частині приймає нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності. Рішення суду про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог - підлягає залишенню без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржене підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю з мотивів, викладених у цій постанові.

Оскільки відповідач оскаржував судове рішення в повному обсязі, тоді як, апеляційна інстанція погодилася з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

Судом апеляційної інстанції, за результатами прийняття постанови, якою частково скасовано рішення та прийнято нове, здійснюється новий розподіл судових витрат щодо частини позовних вимог про стягнення інфляції та річних. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Відносно визначення розміру судового збору, що підлягає відшкодуванню на користь відповідача, колегія суддів виходить з того, що апелянт оскаржував судове рішення в повному обсязі, зокрема, в частині незгоди з висновками суду про наявність у позивача як нового кредитора прав вимог за кредитним договором та відсутності необхідності спростування презумпції правомірності наступних договорів відступлення/факторингу, з якими фактично погоджується і апеляційна інстанція, а тому він становить 289 240,45 грн.

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20 в частині стягнення 30 233 130 грн 58 коп. інфляційних збитків від суми основної заборгованості по кредиту, 7 862 358 грн 83 коп. 3 % річних від суми основної заборгованості по кредиту та судових витрат в сумі 192 826,97 грн - скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2020 у справі №911/1796/20 залишити без змін.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Фінанс» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37Б, офіс 100; ідентифікаційний код: 43439176) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, вул. Гагаріна, 16, м. Бровари, Київська область; ідентифікаційний код 37199618) 289 240 (двісті вісімдесят дев`ять тисяч двісті сорок) грн 45 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 02.06.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	24.05.2023
Оприлюднено	05.06.2023
Номер документу	111275369
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Укладення договорів (правочинів) банківської діяльності кредитування

Корсак В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 24.05.2023 по справі 911/1796/20ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/1796/20

Постанова від 24.05.2023

Постанова
від 24.05.2023 по справі 911/1796/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД