Постанова

від 25.05.2023 по справі 910/12415/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12415/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллатра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі

за позовом 1) Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллатра"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет"

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди.

У судовому засіданні взяв участь представник позивачів - Томчишин А. І.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2021 року Громадська спілка "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аллатра" (далі - ТОВ "Аллатра") звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1") та Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (далі - ТОВ "1+1 Інтернет") про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями, зокрема, на положення статей 94, 200, 201, 270, 277, 299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 6, 26, 59, 60, 64, 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" аргументовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_12 в ефірі телеканалу "1+1", який належить ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", вийшов відеосюжет телевізійної програми "Українськи сенсації", що також був викладений на вебсайті ТОВ "1+1 Інтернет", яким поширено інформацію про позивачів, що, на їх переконання, є недостовірною, негативною, такою, що порушує їх ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню, у зв`язку з чим також позивачам завдано моральну шкоду у сумі 150 000,00 грн кожному.

1.3. 09.09.2022 до місцевого господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідачів просив закрити провадження у справі в частині спростування інформації, проголошеної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити з тих підстав, що позивачами не доведений факт поширення оспорюваної інформації в ефірі телеканалу "1+1", сайт https://www.youtube.com не належить відповідачам, оприлюднена інформація є оціночними судженнями або не стосується позивачів, права позивачів не порушені, факт спричинення моральної шкоди не доведений, а її розмір не обґрунтований.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 (суддя Ягічева Н. І.) позовні вимоги задоволено частково; визнано недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та ТОВ "Аллатра", поширену ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" у виді відеосюжету телевізійної програми телеканалу 1+1 "ІНФОРМАЦІЯ_3", ІНФОРМАЦІЯ_4, що викладений за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5: (30:45) "ІНФОРМАЦІЯ_6"; (43:46) "ІНФОРМАЦІЯ_7". В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

2.2. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що позивачами не доведено факт поширення ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" недостовірної інформації в ефірі телеканалу "1+1", а сам лише витяг з журналу обліку передач Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія 1+1" не є належним та допустимим доказом на підтвердження зазначених обставин. Крім цього, місцевий господарський суд вказав на недоведеність обставин, що профіль на відеохостингу "Youtube" використовувався саме відповідачами у справі та належність вказаного "аккаунту" саме відповідачам. Наголосив, що оприлюднена інформація про те, що організація/рух Аллатра є проросійською організацією та те, що вона прославляє президента країни агресора - ОСОБА_3 не відповідає дійсності, відтак, є недостовірною. Разом з тим звернув увагу на те, що позивачі просять розмістити повідомлення із спростуванням саме ТОВ "1+1 Інтернет" на вебсайті https://1plus1.ua/, (а не https://1plus1.video), в той час як власником вебсайту https://1plus1.ua/ є ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1". Підкреслив, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту, як видалення спірної публічної інформації з вебсайту. Зауважив, що позивачами не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 ( ОСОБА_4 - головуючий, судді Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 скасоване в частині задоволення позовних вимог, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та ТОВ "Аллатра" інформацію, поширену ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" у виді відеосюжету телевізійної програми телеканалу "1+1" "ІНФОРМАЦІЯ_3", ІНФОРМАЦІЯ_4, що викладений за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 : (30:45) "ІНФОРМАЦІЯ_6"; (43:46) "ІНФОРМАЦІЯ_7". В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 - залишено без змін.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції арґументована тим, що позивачами не доведено факт поширення ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" недостовірної інформації в ефірі телеканалу "1+1", а сам лише витяг з журналу обліку передач ТОВ "Студія 1+1" не є належним та допустимим доказом на підтвердження зазначених обставин. Крім цього, апеляційний господарський суд вказав на недоведеність обставин, що профіль на відеохостингу "Youtube" використовувався саме відповідачами у справі та належність вказаного "аккаунту" саме відповідачам.

При цьому, дослідивши зміст поширеного відеосюжету, апеляційний господарський суд не погодився з доводами апелянтів щодо можливості визнання недостовірною інформацією, зокрема, таких висловлювань: (0:00) "Увага! Увага! Увага! Аллатра, релігійна організація, тисячі прихильників, в Україні, і потенційна небезпека для кожного з нас."; (1:24) "Як Аллатра, хоче знищити Україну зсередини і до чого тут ОСОБА_8"; (6:23) "Невже аллатрівці здатні віджати будинок для власних потреб?"; (14:50) "Кого саме аллатрівці прославляють у своїй агітаційні літературі. ІНФОРМАЦІЯ_8? Невже ворог відступив від наших кордонів? Але таємні легіони кремлівського вождя продовжують штормувати Україну"; (27:04) "Якщо Аллатра продукт російських спецслужб на території України, хто ж насправді справжнє божество даної організації?"; (28:41) "Путін божество? Це хочуть нав`язати нам з Вами? Саме це Аллатра хоче нам донести зі своєї макулатури?", адже наведені тези є анонсами сюжету програми, що не містять в собі фактичних тверджень, які характеризують діяльність позивачів, тобто є лише припущеннями.

Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що не може бути визнана недостовірною інформацією й процитована у відеосюжеті суб`єктивна думка фізичних осіб: (20:17) "Вона не могла повірити, що така добра організація по суті секта"; (21:18) "За словами колишньої прихожанки Ірини ця організація була на проросійських позиціях ще на час революції гідності"; (25:25) "Тому Юрій певний, що це може бути проект російських спецслужб"; (32:35) "На думку ОСОБА_5 , книжки Аллатри відверто пропагандистські та антиукраїнські, і їм точно не місце на нашій землі"; (55:03) "А вже потім ОСОБА_6 дізнався про нав`язування ідеології ІНФОРМАЦІЯ_8, проросійську риторику, та інші скандали", - такі висловлювання потребують обов`язкової перевірки істинності фактів, отже, не є фактичними твердженнями.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що викладені у відеосюжеті особисті висловлювання фізичних осіб (інтерв`ю) не можуть бути предметом розгляду даної справи - особи, які озвучили вищевказані висловлення (інформацію), - відомі, а з матеріалів справи не вбачається, що ці особи є посадовими особами відповідачів. Урахувавши правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц, від 16.06.2021 у справі № 504/4099/16-ц про те, що тлумачення частини 4 статті 277 ЦК України свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_7 не були залучені до розгляду даної справи судом першої інстанції. Отже, ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1 та ТОВ "1+1 Інтернет" не є належними відповідачами щодо спростування висловлювань: (5:58) "Це мій будинок, який я побудував своєю родиною, і який розбійним нападом був забраний сектою Аллатра. Забраний сектою Аллатра"; (9:28) "розбійним нападом був забраний сектою Аллатра" - (автор - ОСОБА_1 ; (20:58) "Від самого початку вони могли отримувати якесь фінансування з Російської Федерації" (автор - ОСОБА_5).

Висловлювання: (10:56) "І добрі журналісти секти "сховали голови в пісок"; (11:49) "Але не думайте, можливі афери з нерухомістю - головний гріх Аллатри та його лідера, це лише "квіточки". "Скандальні ягідки" попереду"", - з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, а отже є оціночними судженнями та не підлягають спростуванню.

Висловлювання: (1:57) "Хто дає добро на пропаганду сумнівного бога Аллатри, який в реальності справжній диявол?" не стосується юридичних осіб позивачів, тому також не підлягає спростуванню.

При цьому апеляційний господарський суд, урахувавши правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21, звернув увагу на те, що право на звернення до суду не повинно використовуватися як спосіб тиску на свободу слова та журналістську діяльність, а неточності у висловах, які є результатом такої діяльності (яка нерідко здійснюється в умовах обмеженості доступу до інформації, перешкоджання в її отриманні тощо), - для формального її спростування безвідносно до дотримання стандартів журналістської діяльності, контексту статті, суспільного значення проблематики, що висвітлюється.

З огляду на вищенаведене, а також дослідивши долучений до матеріалів справи CD-диск, суд апеляційної інстанції не погодився як з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з того, сторонами справи не надано, а матеріали справи не містять установчих документів позивачів, аналіз змісту переліку видів статутної діяльності яких передусім міг би теоретично дозволити суду робити ті або інші висновки щодо порушення певними суб`єктами їх ділової репутації взагалі та/або ділової репутації їх засновників/лідерів зокрема.

Втім суд апеляційної інстанції констатував, що зі змісту долученого до матеріалів справи відеосюжету, розміщеного на доданому позивачами CD-диску, неможливо достеменно встановити про які конкретно книги (а не окрему книжку, як це встановив суд першої інстанції), якого року видавництва та якої конкретно Аллатри (позивача 1 чи позивача 2; видавництва з однойменною назвою чи іншого видавництва, що надрукувало книжки автора А. Нових (чи іншого автора), про що висловлюється невстановлена судом першої інстанції фізична особа в сюжеті 1, інформація про що, на думку позивачів, потребує спростування. Водночас учасниками справи не надано, а матеріали справи не містять копій будь-яких книжок, зміст яких було б можливо оцінити, наприклад, шляхом призначення судом експертного дослідження на предмет наявності або відсутності будь-якого твердження, припущення чи особистої думки. Окрім цього, матеріали справи не містять, а сторонами не надано й витягу з Державного реєстру суб`єктів видавничої справи, який би дозволив визначити ймовірну пов`язаність позивачів з певним видавництвом, ділова репутація якого потребує захисту в обраний ними спосіб, та/або чи поділяє таке видавництво певні висновки певного автора, що на відповідній правовій основі співпрацював з видавництвом.

Разом із тим вбачається, що сюжети 1 та 2 перебувають у взаємозв`язку одне з одним. Відтак, категоричне спростування сюжета-1 неможливо без попереднього спростування сюжета 2. Натомість можливість визнання недостовірною оціночних суджень невстановленої особи без аналізу всього переліку друкованих матеріалів, до випуску яких можливо були причетні позивачі з їх філіями за кордоном, в межах справи, що розглядається, - не є можливим.

Також не вбачається можливим достеменно встановити про яку саме Аллатру (позивача-1 як громадську організацію; позивача-2 як суб`єкта господарювання; Аллатра-ТВ як телевізійну компанію, або ж видавництво) йдеться сюжетах 1 та 2, інформація про що, на думку позивачів, потребує спростування. З вищенаведених підстав та без залучення спеціалізованої установи на кшталт Державної служби фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторингу) в межах цієї справи також неможливо достеменно встановити джерела походження коштів у суб`єктів, які фінансували позивача-1, перелік яких долучено до матеріалів справи.

Отже, підтвердити або спростувати особисті думки невстановленої судом першої інстанції особи, голос якої звучить за кадром (тобто особою, позбавленою у сюжетах 1 та 2 суб`єктності), на переконання суду апеляційної інстанції - неможливо. Тим більше, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо перебування цієї невстановленої особи у відповідних правовідносинах (службових чи ділових) саме з відповідачами, а в суду апеляційної інстанції відсутній обов`язок встановлювати та залучати належного відповідача.

Насамкінець позивачі не надали суду доказів, які б свідчили про наявність втрат майнового характеру, що настали у зв`язку з поширенням, на їх думку, саме відповідачами оспорюваних відомостей щодо позивачів, вчинення будь-яких інших конклюдентних дій позивачів (наприклад, настання обставин, що спричинили виконання/невиконання договору) стосовно контрагентів (розірвання договору та невиконання грошових зобов`язань), що призвели до реальних фінансових збитків саме через зниження престижу чи ділової репутації позивачів. Окрім цього, позивачами не доведено наявності такої шкоди, не подано доказів про наявність причинного зв`язку між діями відповідачів та шкодою (зниження престижу, ділової репутації тощо), не надано обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми.

Ураховуючи вищевикладене, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16) стосовно того, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами існування сукупності усіх обставин юридичного складу правопорушення, допущеного на їх думку, відповідачами щодо ділової репутації позивачів, а тому у задоволенні висунутих позовних вимог відмовив.

Разом з тим суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що якщо особа вважає, що певні оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (частина 3 статті 30 Закону України "Про інформацію").

Тобто законодавством України передбачено спосіб захисту прав шляхом надання права на відповідь з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та ТОВ "Аллатра" задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог. У решті оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог слід залишити без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі № 910/12415/21, Громадська спілка "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та ТОВ "Аллатра" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі № 910/12415/21 скасувати повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 - скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в обсязі, що не задоволено судом першої інстанції. Здійснити розподіл судових витрат, перелік та сума яких наведені в прохальній частині касаційної скарги.

3.2. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржники наголошують, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення статті 277 ЦК України та статті 74 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, відповідно до якої доказом самого змісту поширеного відеосюжету на телеканалі, є відповідний відеосюжет, отриманий з вебсайту цього телеканалу. У контексті наведених правових позицій скаржники звертають увагу на те, що відповідно сам зміст відеосюжету, поширеного на телеканалі "1+1" є підтвердженим, враховуючи витяг з журналу обліку передач із зазначенням 6 серії програми, та відеозапис 6 серії цієї ж програми на офіційному вебсайті цього ж телеканалу.

3.4. Скаржники також зазначають про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків: Верховного Суду України, викладеного у постанові від 29.11.2017 у справі № 761/6866/16 та постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, Верховного Суду, викладених у постанові від 08.04.2021 у справі № 551/881/16-ц, у частині оціночних суджень, при застосуванні статті 277 ЦК України. За твердженням скаржників, уся поширена відповідачами інформація про те, що Аллатра хоче знищити Україну, є проросійська організація, фінансується РФ, прославляє Путіна, а також, що Аллатра розбійним шляхом відібрала будинок у Тихончука, містить фактичні дані, та її можна перевірити на предмет її відповідності дійсності, а тому така інформація не може вважатися оціночними судженнями. Уся поширена відповідачами інформація викладена щодо певних обставин, а не у виді суб`єктивної оцінки.

3.5. Крім цього, скаржники акцентують увагу на тому, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, а саме, що журналіст зобов`язаний подавати для публікації об`єктивну і достовірну інформацію. У випадку, якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування.

3.6. Скаржники також зазначають про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, від 01.02.2018 у справі № 461/6366/15-ц та постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, - в частині відповідальності поширювача інформації (телеканалу, вебсайту), при відтворені запису коментарів інших фізичних осіб. У контексті наведених доводів скаржник акцентують увагу на тому, що відповідачі в цій справі є належними, оскільки саме вони здійснили поширення інформації на телеканалі та вебсайті. На думку скаржників, не є важливим перебувають відповідні фізичні особи у правовідносинах з вебсайтом та телеканалом, є їхніми працівниками, оскільки поширення інформації відбулося саме власниками вебсайту та телеканалу, тобто відповідачами.

3.7. Громадська спілка "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та ТОВ "Аллатра" наголошують на тому, що суди попередніх інстанцій не врахували також висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21, в частині того, що поширена інформація про торговий знак порушує ділову репутацію користувача (власника) торгового знака.

3.8. Скаржники також стверджують, що ТОВ "1+1 Інтернет" у своєму відзиві не заперечувало можливість спростувати недостовірну інформацію в мережі "Інтернет" на тому чи іншому вебсайті, що свідчить про наявність такої можливості. Скаржники звертають увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/5049/19 зазначено, що: "Відповідач під час розгляду даного спору у суді першої інстанції, в тому числі у відзиві на позовну заяву, не навів будь-яких доводів з посиланням на відповідні докази щодо наявності передбачених пунктами 4.3, 4.5, 10.4, 10.8 договору підстав для звільнення його від відповідальності за порушення строків оплати. Відповідач лише просив зменшити заявлену до стягнення пеню, що і було зроблено судом першої інстанції". У постанові Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 922/2452/20 вказано, що: "Судами не дано оцінки тому, що відзив на позовну заяву не містить вказівки на незгоду відповідача з доводами позивача щодо наявності станом на 16.03.2020 у ХПАС заборгованості перед позивачем у спірній сумі". У постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19 зазначено таке: "Слід у зв`язку з викладеним звернути увагу й на таке. Згідно з частиною четвертою статті 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього".

Крім того, навіть якщо не прив`язувати відповідачів, до конкретного вебсайту, суди попередніх інстанції не врахували положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, згідно з пунктом 25 якої спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, в який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, в який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Відтак, суди не з`ясували, чи може ТОВ "1+1 Інтернет" спростувати поширену інформацію у такий же спосіб, як вона була поширена, а саме викладення спростування на вебсайті в мережі "Інтернет", якщо виникають сумніви, щодо власника того чи іншого вебсайту. При цьому матеріалами справи встановлено, що у ТОВ "1+1 Інтернет" є можливість спростувати поширену інформацію у такий же спосіб, як вона була поширена, тобто в мережі "Інтернет", оскільки ТОВ "1+1 Інтернет" є власником вебсайту https://1plus1.video.

3.9. Скаржники наголошують на тому, що поширенням відповідачами неправдивої інформації завдано моральної шкоди позивачам внаслідок приниження ділової репутації через підрив довіри до діяльності. Такі дії очевидно призвели до зниження ділової репутації. Ураховуючи вищевикладене, вимогу про стягнення моральної шкоди позивачі заявляють по 150 000,00 грн кожний. При цьому скаржники звертають увагу на постанову Вищого господарського суду України від 06.06.2006 у справі № 4/66-1427(3/175-1790) про те, що належними доказами, що підтверджували б право на відшкодування моральної шкоди, можуть бути докази на підтвердження факту приниження ділової репутації, а не докази, що підтверджують факт завданих збитків. Скаржники також звертають увагу на постанову Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі № 902/1138/15 та пункт 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01- 8/184.

3.10. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, у травні 2021 року в мережі "Інтернет" на вебсайті: ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 оприлюднено відеосюжет під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_10". На думку позивачів, у зазначеному відеосюжеті поширено недостовірну інформацію про організацію/рух "Аллатра".

Так, позивачі вказують на такі факти поширення інформації, яку вони вважають недостовірною:

(0:00) "Увага! Увага! Увага! Аллатра, релігійна організація, тисячі прихильників, в Україні, і потенційна небезпека для кожного з нас";

(1:24) "Як Аллатра хоче знищити Україну зсередини і до чого тут ОСОБА_8 ?";

(1:57) "Хто дає добро на пропаганду сумнівного бога Аллатри, який в реальності справжній диявол?";

(5:58) "Це мій будинок, який я побудував своєю родиною, і який розбійним нападом був забраний сектою Аллатра. Забраний сектою Аллатра";

(9:28) "розбійним нападом був забраний сектою Аллатра";

(6:23) "Невже Аллатрівці здатні віджати будинок для власних потреб";

(10:56) "І добрі журналісти секти сховали голови в пісок";

(11:49) "Але не думайте, можливі афери з нерухомістю головний гріх Аллатри та його лідера, це лише "квіточки". "Скандальні ягідки" попереду";

(14:50) "Кого саме аллатрівці прославляють у своїй агітаційній літературі. Путіна? Невже ворог відступив від наших кордонів? Але таємні легіони кремлівського вождя продовжують штормувати Україну";

(20:17) "Вона не могла повірити, що така добра організація по суті - секта";

(20:58) "Від самого початку вони могли отримувати якесь фінансування з російської федерації";

(21:18) "За словами колишньої прихожанки Ірини, ця організація була на проросійських позиціях ще на час революції гідності";

(25:25) "Тому Юрій певний, що це може бути проект російських спецслужб";

(27:04) "Якщо Аллатра продукт російських спецслужб на території України, хто ж насправді справжнє божество даної організації?";

(28:41) "Путін божество? Це хочуть нав`язати нам з Вами? Саме це Аллатра хоче нам донести зі своє макулатури?";

(30:45) "Книги Аллатри, виявляється, напряму прославляють президента країни агресора, Володимира Путіна";

(32:35) "На думку ОСОБА_5, книжки Аллатри відверто пропагандистські та антиукраїнські, і їм точно не місце на нашій землі";

(43:36) "Хто ж може фінансувати прокремлівську Аллатру?";

(55:03) "А вже потім Кравчук дізнався про нав`язування ідеології Путіна, проросійську риторику, та інші скандали".

Цей самий відеосюжет міститься на вебсайті "Youtube" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11

Також, як стверджують позивачі, ІНФОРМАЦІЯ_12 орієнтовно о 18:15 год. вказаний відеосюжет вийшов в ефірі телеканалу "1+1".

Як підтверджено матеріалами справи, а саме повідомленням про надання інформації про структуру власності від 10.03.2021, розміщеним за посиланням http://1plus1.ua/structura-vlasnosti ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є власником телеканалу "1+1", а також вебсайту у мережі "Інтернет" https://1plus1.ua, що вбачається з витягу з вебсайту https://www.nrada.gov.ua/. Водночас, ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"є адміністратором вебсайту https://1plus1.video, що підтверджується угодою користувача на використання відеосервісу 1PLUS1.VIDEO.

У свою чергу, ТОВ "Аллатра" є власником знаку "АллатРА" згідно зі свідоцтвом на знак для товарів і послуг від 29.09.2013 № 176435 та знака, зазначеного в свідоцтві на знак для товарів і послуг від 25.09.2013 № 176434. При цьому позивачі зазначають, що оскільки фактично діяльність організації/руху "Аллатра" здійснює Громадська спілка "Міжнародний громадський рух "Аллатра", то поширена інформація стосується обох позивачів.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Згідно із статтею 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України "Про інформацію" передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону України "Про інформацію").

Згідно із статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

При цьому статтею 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно із частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних із особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

При цьому спеціальні відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює Закон України "Про телебачення і радіомовлення".

Так, відповідно до частин 1, 2, 3 статті 48 вказаного Закону кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (постачальником електронних комунікаційних послуг). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому.

Згідно з положеннями, наведеними в частинах 4, 5 та 6 вказаної статті, усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (постачальником електронних комунікаційних послуг), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку. Умови довгострокового зберігання телерадіопередач, що становлять історичну, художню, культурну чи іншу цінність, визначаються законодавством України.

За змістом частин 1, 3, 5 статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.

Відповідно до змісту вказаних норм для досягнення мети здійснення судового розгляду позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини п`ятої статті 96 ГПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.

5.4. Суди попередніх інстанцій установили, що у матеріалах справи наявний витяг з журналу обліку передач ТОВ "Студія 1+1" за ІНФОРМАЦІЯ_12, згідно з яким в ефірі телеканалу "1+1" ІНФОРМАЦІЯ_12 о 18:15:22 вийшов сюжет за найменуванням "ІНФОРМАЦІЯ_3"- 2021, серія (частина) 6.

При цьому 15.06.2021 представник Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" звертався до ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" з адвокатським запитом № 15/1, в якому просив, зокрема, надати копію відеосюжету телевізійної програми "ІНФОРМАЦІЯ_3" на телеканалі "1+1", ІНФОРМАЦІЯ_4.

У відповідь на вказаний запит ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" повідомило про неможливість його виконання з огляду на сплив 14-денного строку зберігання сюжету у відповідності до статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", у зв`язку з чим архівна копія сюжету не збереглася.

За таких обставин з огляду на відсутність у матеріалах справи відеозапису, отриманого у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", що, за твердженням позивачів, містить недостовірну інформацію про організацію/рух "Аллатра", та у зв`язку з відсутністю інших належних та допустимих доказів на підтвердження відповідних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність факту поширення ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" недостовірної інформації про позивачів в ефірі телеканалу "1+1".

При цьому акцентували увагу на тому, що не є належним та допустимим доказом такого поширення сам лише витяг з журналу обліку передач ТОВ "Студія 1+1", оскільки містить лише дату випуску, час початку і закінчення передачі та назву і тему передачі, що не дає можливості суду ознайомитися зі змістом сюжету. Також вказаний витяг не містить жодної інформації про те, що в ефірі телеканалу "1+1" був саме той випуск телевізійної програми "ІНФОРМАЦІЯ_3", який надано позивачами до суду першої інстанції на CD-диску.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в тексті апеляційної скарги позивачі зазначають про відсутність у їх розпорядженні ефірної копії сюжету, а надали до суду копію, записану з вебсайту за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9. Разом з тим визнання недостовірною інформації у виді відеосюжету телевізійної програми телеканалу "1+1" "ІНФОРМАЦІЯ_3", ІНФОРМАЦІЯ_4, що викладений за вказаним вище посиланням, є окремою позовною вимогою, а саме існування відеосюжету на сайті https://1plus1.video не може однозначно свідчити про поширення ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", недостовірної, на думку позивачів, інформації в ефірі телеканалу "1+1".

Таким чином, суди дійшли висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення повідомлення про спростування поширеної інформації в ефірі телеканалу "1+1".

Верховний Суд звертає увагу на те, що такі висновки апеляційного господарського суду зроблені з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20.

5.5. Так, зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не лише послався, але й цілком обґрунтовано врахував під час вирішення спору правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, адже під час вирішення спору суд виходив саме з того, що для досягнення мети здійснення судового розгляду позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини 5 статті 96 ГПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.

Отже, зважаючи на конкретні, встановлені судом апеляційної інстанції обставини у даній справі № 910/12415/21, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваній постанові положень статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", частини 1 статті 277 ЦК України, статті 74 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведеній скаржниками постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20. Тому доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли підтвердження.

5.6. У постановах Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі № 761/6866/16-ц та Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 551/881/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, на які посилаються скаржники, фактично розкривається зміст понять "фактичне твердження", "оціночне судження" та вирішується питання щодо характеру поширеної інформації у кожній з цих справі (з урахуванням конкретних обставин справи, змісту та характеру поданої інформації), а саме чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

5.7. Так зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір у цій справі, зазначив про те, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин .

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

При цьому відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Апеляційний господарський суд розглядаючи спір у цій справі зазначив, якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. При цьому суд акцентував увагу на тому, що ТОВ "1+1 Інтернет", як підтверджено матеріалами справи, є власником веб-сайту у мережі "Інтернет" https://1plus1.video/, а факт розповсюдження спірної інформації на вказаному сайті підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем 2.

На підставі доказів, наданих сторонами у цій справі, дослідивши зміст поширеного відеосюжету, апеляційний господарський суд установив, що, зокрема, такі висловлювання: (10:56) "І добрі журналісти секти "сховали голови в пісок"; (11:49) "Але не думайте, можливі афери з нерухомістю - головний гріх Аллатри та його лідера, це лише "квіточки". "Скандальні ягідки" попереду"" з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, а отже є оціночними судженнями та не підлягають спростуванню.

Висловлювання: (1:57) "Хто дає добро на пропаганду сумнівного бога Аллатри, який в реальності справжній диявол?" не стосується юридичних осіб позивачів, тому також не підлягає спростуванню.

Дослідивши долучений до матеріалів справи CD-диск, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо висловлювань невстановленої особи: (30:45) "Книги Аллатри, виявляється, напряму прославляють президента країни агресора, ОСОБА_8"; (43:36) "ІНФОРМАЦІЯ_7" (надалі - сюжети 1 та 2, відповідно), з огляду на те, що сторонами справи не надано, а матеріали справи не містять установчих документів позивачів, аналіз змісту переліку видів статутної діяльності яких передусім міг би теоретично дозволити суду робити ті або інші висновки щодо порушення певними суб`єктами їх ділової репутації взагалі та/або ділової репутації їх засновників/лідерів зокрема.

Втім суд апеляційної інстанції констатував, що зі змісту долученого до матеріалів справи відеосюжету, розміщеного на доданому позивачами CD-диску, неможливо достеменно встановити про які конкретно книги (а не окрему книжку як це встановив суд першої інстанції), якого року видавництва та якої конкретно Аллатри (позивача-1 чи позивач-2; видавництва з однойменною назвою чи іншого видавництва, що надрукувало книжки автора А. Нових (чи іншого автора), про що висловлюється невстановлена судом першої інстанції фізична особа в сюжеті-1, інформація про що, на думку позивачів, потребує спростування. Водночас учасниками справи не надано, а матеріали справи не містять копій будь-яких книжок, зміст яких було б можливо оцінити, наприклад, шляхом призначення судом експертного дослідження на предмет наявності або відсутності будь-якого твердження, припущення чи особистої думки. Окрім цього, матеріали справи не містять, а сторонами не надано й витягу з Державного реєстру суб`єктів видавничої справи, який би дозволив визначити ймовірну пов`язаність позивачів з певним видавництвом, ділова репутація якого потребує захисту в обраний ними спосіб та/або чи поділяє таке видавництво певні висновки певного автора, що на відповідній правовій основі співпрацював з видавництвом.

Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив про те, що сюжети 1 та 2 перебувають у взаємозв`язку одне з одним. Відтак, категоричне спростування сюжета-1 неможливо без попереднього спростування сюжета-2. Натомість можливість визнання недостовірною оціночних суджень невстановленої особи без аналізу всього переліку друкованих матеріалів, до випуску яких можливо були причетні позивачі з їх філіями за кордоном, умежах справи, що розглядається, - не є можливим.

Апеляційний господарський суд також акцентував увагу на тому, що не вбачається можливим достеменно встановити про яку саме Аллатру (позивача-1 як громадську організацію; позивача-2 як суб`єкта господарювання; Аллатра-ТВ як телевізійну компанію, або ж видавництво) йдеться сюжетах 1 та 2, інформація про що, на думку позивачів, потребує спростування. З вищенаведених підстав та без залучення спеціалізованої установи на кшталт Держфінмоніторингу в межах цієї справи також неможливо достеменно встановити джерела походження коштів у суб`єктів, які фінансували позивача-1, перелік яких долучено до матеріалів справи. Отже, підтвердити або спростувати особисті думки невстановленої судом першої інстанції особи, голос якої звучить за кадром (тобто особою, позбавленою у сюжетах 1 та 2 суб`єктності), на переконання апеляційного господарського суду - не можливо. Тим більше, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо перебування цієї невстановленої особи у відповідних правовідносинах (службових чи ділових) саме з відповідачами, а в суду апеляційної інстанції відсутній обов`язок встановлювати та залучати належного відповідача.

Насамкінець апеляційний господарський суд зазначив, що позивачі не надали суду доказів, які б свідчили про наявність втрат майнового характеру, що настали у зв`язку з поширенням, на їх думку, саме відповідачами оспорюваних відомостей щодо позивачів, вчинення будь-яких інших конклюдентних дій позивачів (наприклад, настання обставин, що спричинили виконання/невиконання договору) стосовно контрагентів (розірвання договору та невиконання грошових зобов`язань), що призвели до реальних фінансових збитків саме через зниження престижу чи ділової репутації позивачів. Окрім цього, позивачами не доведено наявності такої шкоди, не подано доказів щодо наявності причинного зв`язку між діями відповідачів та шкодою (зниження престижу, ділової репутації тощо), не надано обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми.

Ураховуючи вищевикладене, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 щодо того, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін, апеляційний господарський суд заначив про те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами існування сукупності усіх обставин юридичного складу правопорушення, допущеного, на їх думку, відповідачами, щодо ділової репутації позивачів, а тому у задоволенні висунутих позовних вимог слід відмовити.

Разом з тим апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що якщо особа вважає, що певні оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (частина 3 статті 30 Закону України "Про інформацію"). Тобто законодавством України передбачено спосіб захисту прав шляхом надання права на відповідь з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/12415/21 - скасував у частині задоволення позовних вимог, а в решті рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишив без змін.

5.8. Відтак, Верховний Суд зазначає про те, що наведені скаржником у касаційній скарзі судові рішення Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі № 761/6866/16-ц та Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 551/881/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, хоча і були прийняті за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 910/12415/21, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів, їх оцінки судами попередніх інстанцій), тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них, а тому колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржників про неврахування судами в оскаржуваних рішеннях наведених висновків.

Водночас згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.9. Посилання скаржників на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, від 01.02.2018 у справі № 461/6366/15-ц, у частині відповідальності поширювача інформації (телеканалу, вебсайту), при відтворені запису коментарів інших фізичних осіб та на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21, у частині того, що поширена інформація про торговий знак порушує ділову репутацію користувача (власника) торгового знака, колегію судів також відхиляються, адже по-перше, зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Так, зокрема, у наведених постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, від 01.02.2018 у справі № 461/6366/15-ц викладено висновок про те, що: " …відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50, 51 ЦПК України).

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі "Інтернет" є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини 3 статті 175 ЦПК України).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації".

У справі № 910/12415/21, що розглядається, апеляційний господарський суд зазначив про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі "Інтернет" є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 28.02.2018 у справі № 347/1525/14-ц, від 13.02.2019 у справі № 687/1125/16-ц, від 09.10.2019 у справі № 183/175/16, від 13.03.2018 у справі № 910/2853/17, а також у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/3665/18, від 03.04.2018 у справі № 910/12562/17.

При цьому суд апеляційної інстанції розглядаючи спір у цій справі, акцентував увагу на тому, що викладені у відеосюжеті особисті висловлювання фізичних осіб (інтерв`ю) не можуть бути предметом розгляду даної справи - особи, що озвучили вищевказані висловлення (інформацію), - відомі, а з матеріалів справи не вбачається, що ці особи є посадовими особами відповідачів. Водночас апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_7 не були залучені до розгляду даної справи судом першої інстанції.

Отже, пославшись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 17.07.2018 у справі № 210/2854/16-ц, від 31.03.2021 у справі № 592/14792/17, стосовно того, що якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, апеляційний суд відмовляє у позові з цих підстав та при цьому достовірність поширеної інформації, яку спростовує позивач, судом не перевіряється, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" та ТОВ "1+1 Інтернет" не є належними відповідачами щодо спростування висловлювань: (5:58) "Це мій будинок, який я побудував своєю родиною, і який розбійним нападом був забраний сектою Аллатра. Забраний сектою Аллатра"; (9:28) "розбійним нападом був забраний сектою Аллатра" - (автор - ОСОБА_1 ; (20:58) "Від самого початку вони могли отримувати якесь фінансування з Російської Федерації" (автор - ОСОБА_7 ).

По-друге, цитування скаржником окремих висновків, наведених у цих постановах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

По-третє, такі доводи спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

5.10. Водночас, щодо висновків суду апеляційного господарського суду стосовно того, що висловлювання: (0:00) "Увага! Увага! Увага! Аллатра, релігійна організація, тисячі прихильників, в Україні, і, потенційна небезпека для кожного з нас."; (1:24) "Як Аллатра хоче знищити Україну зсередини і до чого тут ОСОБА_8"; (6:23) "Невже аллатрівці здатні віджати будинок для власних потреб?"; (14:50) "Кого саме аллатрівці прославляють у своїй агітаційні літературі. Путіна? Невже ворог відступив від наших кордонів? Але таємні легіони кремлівського вождя продовжують штормувати Україну"; (27:04) "Якщо Аллатра продукт російських спецслужб на території України, хто ж насправді справжнє божество даної організації?"; (28:41) "Путін божество? Це хочуть нав`язати нам з Вами? Саме це Аллатра хоче нам донести зі своєї макулатури?" є анонсами сюжету програми, що не містять в собі фактичних тверджень, які характеризують діяльність позивачів, тобто є лише припущеннями, а також про те, що не може бути визнана недостовірною інформацією й процитована у відеосюжеті суб`єктивна думка фізичних осіб: (20:17) "Вона не могла повірити, що така добра організація по суті секта"; (21:18) "За словами колишньої прихожанки Ірини ця організація була на проросійських позиціях ще на час революції гідності"; (25:25) "Тому Юрій певний, що це може бути проект російських спецслужб"; (32:35) "На думку ОСОБА_5 книжки Аллатри відверто пропагандистські та антиукраїнські і їм точно не місце на нашій землі"; (55:03) "А вже потім ОСОБА_6 дізнався про нав`язування ідеології Путіна, проросійську риторику та інші скандали", - такі висловлювання потребують обов`язкової перевірки істинності фактів, отже, не є фактичними твердженнями, колегія суддів зазначає про таке.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, викладено правовий висновок про те, що: "… відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації".

Згідно зі змістом статей 48, 162 ГПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц міститься висновок, зокрема, про те, що: "… встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється".

Водночас справі № 910/12415/21, що переглядається, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог у наведеній частині, дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні таких вимог (абзац 1 пункту 5.10 цієї постанови), з мотивів наведених в оскаржуваних судових рішень, не врахувавши при цьому авторів наведеної інформації, помилково вказавши, що належним (єдиним) відповідачем за вказаними вимогами є ТОВ "1+1 Інтернет". Такі висновки судів попередніх інстанцій є нелогічними, адже як зазначає сам апеляційний господарський суд, вказана інформація процитована у відеосюжеті є суб`єктивною думкою фізичних осіб. При цьому, зробивши висновок про те, що така інформація пов`язана із думкою фізичних осіб, суди помилково оцінили таку поширену інформацію на предмет достовірності і зробили відповідні висновки, без урахування права автора на доведення обставин достовірності такої інформації.

За таких підстав, ураховуючи наведені вище позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, колегія суддів касаційної інстанцій дійшла висновку, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в цій частині (абзац 1 пункту 5.10 цієї постанови) з мотивів необґрунтованості є безпідставною, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не вирішено питання про залучення усіх належних відповідачів у справі.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.11. Скаржники також у касаційній скарзі посилаються на висновки Верховного Суду, викладені: (1) у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/5049/19, правовідносини в якій стосуються вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 200 662 980,00 грн, пені у розмірі 9 34 952,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 567 340,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 386 288,21 грн; (2) у постанові від 11.05.2021 у справі № 922/2452/20, правовідносини в якій стосуються вимог про стягнення 44 756,53 грн суми основної заборгованості; 1 153,38 грн пені за період з 17.04.2020 по 04.08.2020; 224,05 грн інфляційних втрат за період з 17.04.2020 по 04.08.2020, а також розірвання укладеного між сторонами договору про продаж квитків від 21.12.2017 № 57/17; (3) у постанові від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, правовідносини в якій пов`язані з вимогами про стягнення заборгованості за договором підряду в загальній сумі 30 369 568,40 грн, аналіз яких у порівнянні з висновками, зробленими в судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційній скарзі.

Наведене свідчить про те, що посилання скаржників на висновки, викладені Верховним Судом у перелічених постановах, мають декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

5.12. Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржників на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 06.06.2006 у справі № 4/66-1427(3/175-1790), від 19.04.2016 у справі № 902/1138/15, пункт 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01- 8/184 та постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України, інформаційні листи Вищого господарського суду України та постанова Пленуму Верховного Суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Зважаючи на викладене, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, з мотивів викладених у цій постанові.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської спілки "Міжнародний громадський рух "Аллатра" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аллатра" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі № 910/12415/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ