Постанова

від 31.05.2023 по справі 372/390/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

місто Київ

справа № 372/390/17

провадження № 61-13163св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, процесуальним правонаступником якого є Київська обласна державна адміністрація,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданніу порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2022 року у складі судді Сташків Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та заяви

У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів і витребування земельних ділянок.

Позов мотивовано тим, що під час проведення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України, установлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 (продавцем) і ОСОБА_5 (покупцем) укладено дев`ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0020, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0022, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0021, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0018, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0017, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0016, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0003, земельної ділянки площею 0,3000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0019, земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0020.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 одержав: державний акт серії ЯД № 334342 від 12 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:010.0016; державний акт серії ЯД № 946150 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:011:0003; державний акт серії ЯЕ № 954898 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,3000 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0015, а також державний

акт серії ЯД № 946149 від 02 листопада 2007 року на право власності

на земельну ділянку, загальною площею 3,0000 га, кадастровий

номер 3223155400:06:012:0017 (внаслідок об`єднання земельних ділянок, кадастрові номери: 3223155400:06:011:0016, 3223155400:06:011:0017, 3223155400:06:011:0018, 3223155400:06:011:0021, 3223155400:06:011:0022, 5223155400:06:011:0020).

Земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:010:0016 ОСОБА_5 відчужив ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 26 листопада 2009 року, а земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0010, яка є частиною земельної ділянки, загальною площею 3,0000 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0017, відчужив ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року.

ОСОБА_1 одержав державний акт серії ЯЖ № 678169 від 28 серпня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0010, а ОСОБА_4 одержав державний акт серії ЯМ № 893712 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223155400:06:012.0043, та державний акт серії ЯМ № 893713 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0044 (внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:010:0016).

Земельні ділянки, кадастрові номери: 3223155400:06:012:0043, 3223155400:06:012:0044 ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 03 жовтня 2015 року, що посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. та зареєстровані у реєстрі за №№ 1880, 1888.

Під час проведення досудового розслідування установлено порушення вимог земельного і лісового законодавства при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року зазначено, що ОСОБА_3 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 794409, 794408, 794407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 22 березня 2004 року №№ 2682, 2706, 2708, 2710, 2711, 2716, 2718, 2720, 2716.

У ході перевірки встановлено, що договори купівлі-продажу у 2004 році ОСОБА_3 не укладав, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , звітами про вчинення нотаріальних дій, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_13 за період з 16 січня 2004 року до 22 квітня 2004 року.

Заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 194409, 794408, 91407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року була подана Державним комітетом із земельних ресурсів України лише 02 квітня 2005 року.

Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною від 22 грудня 2005 року № 141, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної № 21.

Однак звіти про використання Миронівським районним центром Державного земельного кадастру вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

Вказані обставини свідчать про те, що спірні земельні ділянки не вибували з державної власності в установлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось.

Також прокурор вказував, що спірні земельні ділянки не знаходились у межах смт Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами.

Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України.

Набувши у власність спірні земельні ділянки, відповідачі змінили їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушенням вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Посилаючись на наведене, прокурор просив:

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯД № 946149 від 02 листопада 2007 року, серії ЯД № 946150 від 02 листопада 2007 року, серії ЯЕ № 954898 від 02 листопада 2007 року, видані на ім`я ОСОБА_5 , а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 678169 від 28 серпня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки, загальною площею 3,3000 га, кадастрові номери: 3223155400:06:012:0017, 3223155400:06:011:0003, 3223155400:06:012:0015, вартістю 18 167,95 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5000 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0010, вартістю 2 752,72 грн;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки, загальною площею 0,5000 га, кадастрові номери: 3223155400:06:012:0043, 3223155400:06:012:0044, вартістю 2 752,72 грн.

У серпні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з заявою про залучення процесуального правонаступника, просив замінити Кабінет Міністрів України на правонаступника Київську обласну державну адміністрацію.

Заява обґрунтована тим, що відповідно до частини восьмої статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ (далі - Закон № 1423-ІХ), який набрав чинності 27 травня 2021 року, змінено положення ЗК України щодо повноважень органів державної виконавчої влади на розпорядження земельними ділянками.

Так, відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України, в редакції Закону № 1423-ІХ, Кабінет Міністрів України передає у власність або у користування лише земельні ділянки із земель державної власності, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тобто, вилучення земельних ділянок державної власності земель лісового фонду вже не відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

За новою редакцією статті 149 ЗК України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до статті 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Пунктом 24 «Перехідні положення» ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України, у редакції Закону

№ 1423-ІХ, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою, восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Отже, на теперішній час Київська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року позовні вимоги заступника прокурора Київської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 03 травня 2018 року, у задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» про витребування земельних ділянок відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 03 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасовано.

Справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок залишено без розгляду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2022 року замінено відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, замінено позивача Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника - Київську обласну державну адміністрацію.

Вирішуючи заяву прокурора про заміну позивача процесуальним правонаступником, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв`язку із внесенням Законом № 1423-IXзмін до ЗК України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури про залучення процесуального правонаступника.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 372/1729/17 з подібними правовідносинами, позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельних ділянок задоволено. Зазначена постанова апеляційного суду ухвалена після набрання чинності Законом № 1423-IX, а тому оскаржувані судові рішення, якими залучено процесуального правонаступника Кабінету Міністрів України - Київську обласну державну адміністрацію є незаконними.

Суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, не врахував, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах (на території) смт Козин Обухівського району Київської області, а отже, розпорядження ними не належить до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Суди не надали належної правової оцінки запереченням Кабінету Міністрів України щодо його заміни процесуальним правонаступником.

Матеріали справи не містять доказів, що спірні земельні ділянки мають статус земель лісового фонду. Надані прокурором копії планшетів не завірені належним чином.

Крім того, суди не звернули увагу на те, що внаслідок процесуального правонаступництва заступник керівника Київської обласної прокуратури буде представляти інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, проте пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України представництво прокурором інтересів держави передбачене лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Звертаючись до суду із заявою про залучення процесуального правонаступника прокурор не обґрунтував неналежне здійснення Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень, а також неможливість самостійно приймати участь у розгляді справи як позивач.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права: частини п`ятої, восьмої статті 122, частини першої статті 149 ЗК України, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , у яких він просив касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання прокурора про залучення процесуального правонаступника позивача.

У зазначених поясненнях ОСОБА_4 посилається на те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, є представником, а Кабінет Міністрів України - позивачем.

При вирішенні питання про заміну неналежного позивача необхідною є його згода, за наявності якої він вибуває з процесу, а його місце займає належний позивач.

Процесуальні дії, виконані неналежним позивачем, не мають сили для належного, тому розгляд справи починається спочатку. Якщо неналежний позивач дав згоду на його заміну, а належний не бажає вступити в процес, то суд закриває провадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Якщо неналежний позивач не погоджується на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Суди попередніх інстанцій не врахували, шо Кабінет Міністрів України заперечував проти задоволення клопотання прокурора про залучення процесуального правонаступника позивача - Київську обласну державну адміністрацію.

Крім того, клопотання прокурора не містить визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах Київської обласної державної адміністрації, а також відомостей про її повідомлення щодо звернення прокурора до суду з позовом її інтересах та про неможливість самостійного звернення Київської обласної державної адміністрації з відповідною заявою.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), у якому заявник просив, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) надіслала після настання терміну, який визначив Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 14 лютого 2022 року, з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку не зверталася, Верховний Суд залишає такий відзив без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19)).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора Київської області посилався на те, що відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах визначених цим кодексом. Набуття відповідачами пава власності на спірні земельні ділянки порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, як розпорядника лісогосподарських земель. Зазначене відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову. Підставою для звернення до суду з цим позовом є порушення права Кабінету Міністрів України розпоряджатися земельними ресурсами державної форми власності відповідно - землями лісогосподарського призначення.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України).

За своєю суттю процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав чинності 27 травня 2021 року, внесено зміни до частини восьмої статті 122 ЗК України, відповідно до якої Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, установивши, що у зв`язку із внесенням змін до ЗК України, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви прокурора про залучення процесуального правонаступника.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеними в ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 466/9577/18 та постановах Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 161/1080/18, від 26 жовтня 2022 року у справі № 381/1707/20.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор не має права здійснювати представництво інтересів Київської обласної державної адміністрації та ініціювати залучення цього органу до розгляду справи без попереднього дотримання процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, тобто Кабінету Міністрів України.

Касаційна скарга заявника не містить посилання на порушення прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_2 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 зазначено: «аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

26. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

27. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

27.1. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

27.2. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

27.3. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

28. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

29. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

30. Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо)».

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені, зокрема у постанові від 06 лютого 2019 року вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду. Справа переглядалася судами неодноразово.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не посилався на порушення прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, а лише заперечував щодо залучення процесуального правонаступника Кабінету Міністрів України.

Водночас всі дії, вчинені прокурором у цивільному процесі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до вступу правонаступника - Київської обласної державної адміністрації, обов`язкові для неї так само, як вони були обов`язкові для Кабінету Міністрів України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтованих доводів про те, яким чином залучення процесуального правонаступника порушує його права та інтереси.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що: спірні земельні ділянки знаходяться в межах (на території) смт Козин Обухівського району Київської області, а тому до повноважень Київської обласної державної адміністрації не входить розпорядження ними; матеріали справи не містять доказів, що спірні земельні ділянки мають статус земель лісового фонду, оскільки такі доводи стосуються вирішення спору по суті та не впливають на вирішення питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 55 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 08 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак