Рішення

від 07.05.2024 по справі 372/390/17

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/390/17

Провадження № 2-50/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ленди С.О.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

представника відповідача ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» - Піхотенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» звернувся з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними державних актів і витребування земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення досудового розслідування установлено порушення вимог земельного і лісового законодавства при укладенні між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року. Так, у ході перевірки було встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_5 не укладалися, спірні земельні ділянки не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось. До того ж, спірні земельні ділянки не знаходились у межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, відносяться до земель лісового фонду, а тому рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України. Також, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушення вимог ЗК України.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14.02.2022 року цивільну справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.

02.06.2022 року від представник третьої особи ОСОБА_5 адвоката Насадчука П.В. до суду надійшла заява, у якій представник просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 08.08.2022 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_7 належним відповідачем ТОВ «Інвестохіллс Веста».

Ухвалою суду від 08.08.2022 року замінено позивача Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника Київську обласну державну адміністрацію.

26.07.2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Герасименка С.В. до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 20.09.2023 року у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 залучено Козинську селищну раду Обухівського району Київської області.

23.11.2023 року від представника відповідача ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» - адвоката Піхотенко А.С. до суду надійшли письмові пояснення, у яких представник відповідача посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, добросовісність набуття відповідачем права на землю, а також у зв`язку з пропуском строків позовної давності, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Прокурор Курінний С.О. у судовому засіданні позивні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, вважав, що строки позовної давності не пропущено.

Представник відповідачаТОВ «ФК«Інвестохіллс Веста»-адвокат ПіхотенкоА.С.щодо задоволенняпозовних вимогзаперечила,підтримала позицію, викладену у письмових поясненнях, просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Герасименко С.В. у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив, підтримав подану заяву про застування строків позовної давності та просив відмовити у задоволенні позову.

Інші сторони у судове засідання не з`явились.

Вислухавши прокурора, сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що при проведенні Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209,частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України, встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_7 (покупець) укладено дев`ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт. Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0020, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0022, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0021, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0018, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0017, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0016, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0003, земельної ділянки площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0020.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 одержав: державний акт серії ЯД № 334342 від 12 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010.0016; державний акт серії ЯД № 946150 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0003; державний акт серії ЯЕ № 954898 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0015, а також державний акт серії ЯД № 946149 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0017 (внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:011:0016, 3223155400:06:011:0017, 3223155400:06:011:0018, 3223155400:06:011:0021, 3223155400:06:011:0022, 5223155400:06:011:0020).

ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010:0016 відчужив ОСОБА_6 відповідно до договору дарування від 26 листопада 2009 року, а земельну ділянку площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0010, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0017, відчужив ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року.

На підставі вказаних правочинів ОСОБА_4 одержав державний акт серії ЯЖ № 678169 від 28 серпня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0010, а ОСОБА_6 одержав державний акт серії ЯМ № 893712 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0043 та державний акт серії ЯМ № 893713 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0044 (внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010:0016).

ОСОБА_6 вказані вище земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0043, 3223155400:06:012:0044 відчужив ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 03 жовтня 2015 року, що посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. та зареєстровані у реєстрі за №№ 1880, 1888.

Прокурор зазначав, що під час проведення досудового розслідування установлено порушення вимог земельного і лісового законодавства при укладенні між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року зазначено, що ОСОБА_5 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 794409, 794408, 794407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 22 березня 2004 року № № 2682, 2706, 2708, 2710, 2711, 2716, 2718, 2720, 2716.

Однак, у ході перевірки було встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_5 не укладалися, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , звітами про вчинення нотаріальних дій, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_15 за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року.

Заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 794407, 194409, 794408, 91407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року була подана Державним комітетом із земельних ресурсів України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною від 22 грудня 2005 року № 141, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної № 21. Однак, звіти про використання Миронівським районним центром Державного земельного кадастру вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

За наведених обставин, прокурор стверджував, що спірні земельні ділянки не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось. При цьому, спірні земельні ділянки не знаходились у межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування та іншими графічними матеріалами.

Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України.

При набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушення вимог ЗК України.

Також судом установлено, що 26.12.2008 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», та ОСОБА_11 (далі Позичальник) укладено Кредитний договір №161-2008.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_11 за Кредитним договором №161-2008 від 26.12.2008 року, між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_11 укладено Іпотечний договір від 30,12.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 9679, предметом іпотеки за яким є зокрема, земельна ділянка за адресою Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин з кадастровим номером 3223155400:06:012:0017, площею 2,5000 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить ОСОБА_11 на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД №946116, виданого Управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області 23 жовтня 2007 року на підставі Договору купівлі-продажу земельних ділянок №13161, 13126, 13146, 13156, 13151 від 10 жовтня 2007 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733100568).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №353793633 від 09.11.2023 до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 30.12.2008 року внесено запис про обтяження майна №8346040 та запис про іпотеку №8347187.

22.05.2014 року між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., зареєстрований в реєстрі за № 733, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 161-2008 від 26.12.2008 року та Іпотечним договором від 30.12.2008 року, укладених між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_11 перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

31.08.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладено Договір №2302/К/2 про відступлення прав вимоги, що посвідчений 31.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н.В. за реєстровим №2123, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором №161-2008 від 26.12.2008 року та Іпотечним договором від 30.12.2008 року, перейшло до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

24.11.2021 року між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ОСОБА_11 укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н.В., зареєстрований в реєстрі за №2916, за яким Іпотекодержатель задовольняє забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель приймає у власність належне Іпотекодавцю нерухоме майно, що є предметом іпотеки земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:06:012:0017, площа 2,5000 га.

Відповідно до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами 2-3 статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (стаття 13 ЗК України).

Відповідно до частини 8 статті 122, частини 9 статті 149 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ (далі - Закон № 1423-ІХ), який набрав чинності 27 травня 2021 року, змінено положення ЗК України щодо повноважень органів державної виконавчої влади на розпорядження земельними ділянками.

Так, відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України, в редакції Закону № 1423-ІХ, Кабінет Міністрів України передає у власність або у користування лише земельні ділянки із земель державної власності, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тобто, вилучення земельних ділянок державної власності земель лісового фонду після внесення зазначених змін не відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

За новою редакцією статті 149 ЗК України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до статті 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Пунктом 24 «Перехідні положення» ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України, у редакції Закону № 1423-ІХ, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою, восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, на теперішній час Київська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок.

Відповідно до частин 1, 2, пункту «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частини друга, третя статті 56 ЗК України).

Відповідно до частин першої статті 57 ЗК України, частини першої статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини 1 та 2 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 1 та 2 статті 78 ЦПК України).

Як слідує з матеріалів справи та доводів прокурора, під час проведення досудового розслідування установлено порушення вимог земельного і лісового законодавства при укладенні між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_7 (покупець) договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року, оскільки в ході перевірки встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_5 не укладалися, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , звітами про вчинення нотаріальних дій, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_15 за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року.

Отже, надані до матеріалів справи докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, є належними та допустимими, що стосуються предмета доказування у цій справі.

Щодо прийнятності отриманих у межах кримінального провадження доказів при розгляді даного спору зауважував також Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 року в даній справі.

До того ж, заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 794407, 194409, 794408, 91407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року була подана Державним комітетом із земельних ресурсів України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною від 22 грудня 2005 року № 141, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної № 21. Однак, звіти про використання Миронівським районним центром Державного земельного кадастру вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і набувача.

Зважаючи на те, що рішення щодо вилучення та зміни цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення повноважним органом не приймалось, то ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» право власності на ці земельні ділянки в установленому законом порядку не набули, відтак суд дійшов висновку, що земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею.

Ураховуючи наведене, позовні вимоги прокурора про витребування земельних ділянок у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» є обґрунтованими.

Щодо заперечень відповідачів із приводу відсутності в прокурора повноважень на представництво інтересів держави в даній справі, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 2 статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Як установлено судом вище, у зв`язку із внесенням змін до ЗК України, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, що залучено в якості процесуального правонаступника позивача в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, тобто Кабінету Міністрів України.

З огляду на те, що судом не встановлено порушення прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суд дійшов висновку про наявність повноважень у прокурора для представництва інтересів держави в суді, в тому числі наразі в інтересах Київської обласної державної адміністрації.

Разом із цим, ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.03.2024 року в справі № 372/1629/17.

Як убачається з матеріалів справи, про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у жовтні 2007 року з її володіння спірних земельних ділянок прокурору стало відомо ще в 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю, про що свідчить, зокрема, лист прокуратури Київської області від 06.05.2008 року.

Крім того, про незаконність набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки прокуратурі було також відомо під час розслідування кримінального провадження № 12013000000000148, відкритого 23.01.2013 року.

Приймаючи до уваги, що прокурор звернувся з позовом до суду лише у лютому 2017 року, останнім пропущений строк позовної давності щодо пред`явлених позовних вимог про витребування земельних ділянок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини у справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» від 18 березня 2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova,заява № 3052/04; § 77) констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 256, 257, 258, 259, 261, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.261, 317, 319 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Т.Г. Сташків