Рішення

від 02.06.2023 по справі 760/2985/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 760/2985/22

Провадження № 2/369/3327/23

РІШЕННЯ

Іменем України

02.06.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Смушко К.В.

за участі

позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Лукомського П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року позивачі звернулись до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивували тим, що між ними та ТОВ «Ай-хаус Жуляни» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на кватиру. Термін прийняття будинку в експлуатацію встановлений - не пізніше 1 кварталу 2017 року. На виконання договору ними сплачені кошти у повному обсязі - 496 470 грн. На дані правовідносини також поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Вказали, що відповідач порушив свої зобов`язання та не здійснює будівництво, чим завдано моральної шкоди, яку оцінюють в розмірі по 248 235 грн. на кожного.

Просили суд стягнути з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 248 235 грн.; стягнути з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 248 235 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2022 стягнено з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди по 20 000 грн. кожному.

06 лютого 2023 року до суду надійшла заява представника ТОВ «Ай-хаус Жуляни» про скасування заочного рішення. Не погоджуючись з поданим позовом та прийнятим рішенням, відповідач вказав, що про наявну справу йому стало відомо лише 27 січня 2023 року з сайту судової влади, шукаючи іншу справу. Вважають, що їх належним чином не повідомили про розгляд справи та вони були позбавлені можливості подати свої заперечення, тому просили поновити строки на подачу заяви.

Зазначили, що моральна шкода підлягає стягненню виключно у випадках, що прямо передбачені законом або умовами укладеного договору. Ні спірний договір, ні Закон України «Про захист прав споживачів» не встановлює право на отримання моральної шкоди за порушення строків введення будинку в експлуатацію. Між ними укладено договір купівлі-продажу майнових прав, а не договір про виконання робіт (надання послуг), тому не може бути застосована відповідальність за ст.10 Законом про захист прав споживачів. Договором не встановлений їх обов`язок ввести будинок в експлуатацію, що виключає можливість його порушення саме відповідачем. Позивачі не надали жодного доказу заподіяння їм моральної шкоди взагалі. Просив суд скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду.

22 лютого 2023 року до суду надійшли додаткові пояснення до заяви про перегляд заочного рішення. Додатково представник відповідача вказав, що за договором купівлі-продажу майнових прав позивачі вже набули статусу власників майнових прав. Статус власника квартири може бути ним набутий лише після настання сукупних подій, встановлених у п.1.6 договору. На час розгляду справи жодна з цих подій не настала, тому у низ не виник обовязок передати квартиру позивачам. На даний час будинок завершений будівництвом, до нього підведені всі комунікації, будинок готовий до проживання, позивачі також повністю користуються своєю квартирою, сплачують комунальні послуги. Тому жодних прав позивачів на користування майно не порушено.

Крім того, вважають, що позивачами пропущено строки звернення до суду, та подали заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивачів про стягнення моральної шкоди. Просили відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

19 квітня 2023 року у судовому засіданні представник позивача подала заперечення на заяву про застосування строків позовної давності та тези промови в судових дебатах. Позивачами додатково вказано, що укладеним договором чітко встановлений термін введення об`єкту в експлуатацію - 1 квартал 2017 року. Такий строк відповідач порушив. Позивачі сплатили повну вартість квартири,розраховуючи отримати майно у власність. Будинок не введений в експлуатацію, тому їх права порушені в тому числі як права споживачів за Законом України «Про захист прав споживачів» і вони мають право на відшкодування моральної шкоди. Така позиція відображена у постанові Великої Палати Верховоного Суду від 01 вересня 2020 року (№216/3521/16ц). Просили задоволити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили задоволити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник ТОВ «Ай-хаус Жуляни» проти доводів позову заперечував з підстав, вказаних у заяві про скасування заочного рішення та додаткових поясненнях. Просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Встановлено, що 27 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

23 червня 2016 року між ТОВ «Ай-хаус Жуляни» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №1-7-144 . За даним договором ТОВ «Ай-хаус Жуляни»зобов`язувався передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (на даний час Бучанський район) Київської області.

20 жовтня 2016 року між ТОВ «Ай-хаус Жуляни» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі майнових прав на квартиру згідно договору №1-7-144 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 23 червня 2016 року.

Згідно довідки ТОВ «Ай-хаус Жуляни» від 20 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили 100% вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до положень ст. ст. 626,628,629,638-640 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає і суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Встановлено, що у термін -1 кварталу 2017 року будинок в експлуатацію не введений.

Відповідно до умов укладеного договору:

П.1.6 - після прийняття будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ціни продажу майнового права, ТОВ «Ай-хаус Жуляни» зобов`язана протягом 30 календарних днів передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за актом прийому-передачі, а також технічний паспорт на квартиру;

П.1.7 - термін прийняття будинку в експлуатацію - 1 квартал 2017 року;

П.4.1 та п.4.2 - за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором. Збитки, заподіяні однією стороною іншій стороні, підлягають відшкодуванню в повному обсязі винною стороною.

З огляду на умови укладеного договору, суд критично оцінює пояснення позивачів, що саме товариство за умовами договору зобов`язувалось ввести в експлуатацію у строк - 1 квартал 2017 року. Даними положеннями договору встановлений обов`язок передати квартиру протягом 30 днів після введення в експлуатацію. Хоч термін прийняття будинку в експлуатацію і вказаний, але не містить жодного наслідку для відповідача щодо його порушення.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Ч. 1 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому зобов`язання щодо прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію не належить до цивільних відносин, тобто до відносин, за наявності яких передбачена цивільно-правова відповідальність.

В чинному законодавстві України таке поняття як «прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію» відсутнє.

Ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Ч. 2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Відповідно до ч. 4 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Згідно ч. 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Ч. 2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

П. 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів встановлено, що надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Повноваження Держархбудінспекції здійснюються її апаратом. При цьому реєстрація (повернення, скасування реєстрації) декларації щодо об`єктів, які розміщено на території кількох адміністративно-територіальних одиниць та вплив (відповідно до проектної документації) від діяльності яких після прийняття в експлуатацію буде поширюватися на дві і більше адміністративно-територіальні одиниці, здійснюється безпосередньо апаратом Держархбудінспекції, а щодо інших об`єктів - її територіальними органами за місцезнаходженням таких об`єктів.

Оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, то відносини щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить не до цивільно-правових, а до публічно-правових відносин.

Ст. 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За вказаних обставин пункт 1.7 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру носить технічний характер, оскільки вказує на технічну характеристику житлового будинку. В даному Договорі пункт 1.7 міститься в розділі 1, який має назву «Предмет договору».

Це вбачається із судової практики (перша, апеляційна, касаційна інстанції та Касаційний цивільний суд Верховного Суду) по справі № 757/39364/15-ц про стягнення з ПАТ «ХК «Київміськбуд» пені за договором купівлі-продажу майнових прав, а саме:

«Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування пені... ОСОБА_3 вказує, що відповідачем порушено п.6.1. договору купівлі-продажу майнових прав щодо затримання введення будинку в експлуатацію, разом з тим, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки вказаний пункт договору регламентує характеристики житлового будинку та за своїм змістом не є зобов`язальним, а тому суд приходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені за цим пунктом договору».

За вказаних обставин, враховуючи, що термін прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, замість цього вказана певний проміжок часу, а також те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони позивача відсутній. Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди відповідачем по справі.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Посилання позивача на судову практику - постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року (№216/3521/16ц), суд до уваги не приймає, оскільки справа стосується інших правовідносин - банківський вклад, де до даних правовідносин застосовувався Закон України «Про захист прав споживачів».

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд враховує, що укладаючи договір позивачі сплатили кошти та розраховували отримати майно у власність, використовувати його за призначенням. Разом з тим, укладаючи договори купівлі-продажу майнових прав, а не «готових квартир», сторона договору хоч і сплачує меншу ціну за об`єкт нерухомості, але й також підписуючи договір, приймає на себе ризики незавершення будівництва, тривалість введення об`єкту в експлуатацію, тощо. Оскільки обов`язок введення об`єкту в експлуатацію не є обов`язком відповідача, відсутність доказів на підтвердження умисних неправомірних дій товариства, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» про відшкодування шкодивідмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Інформація про відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни», адреса: м.Київ, проспект Червонозоряний, буд.4г, код ЄДРПОУ 39719247.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 02 червня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ