Постанова

від 14.11.2023 по справі 760/2985/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/2985/22 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/12727/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» про відшкодування шкоди, -

установив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до ТОВ «Ай-хаус Жуляни» про відшкодування шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що між ними та ТОВ «Ай-хаус Жуляни» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на кватиру.

Термін прийняття будинку в експлуатацію встановлений - не пізніше 1 кварталу 2017 року.

На виконання договору ними сплачені кошти у повному обсязі - 496470 грн.

На дані правовідносини також поширюються положення ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вказали, що відповідач порушив свої зобов`язання та не здійснює будівництво, чим завдано моральної шкоди, яку оцінюють в розмірі по 248235 грн. на кожного.

Просили суд, стягнути з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 248235 грн.; стягнути з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 248235 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року, вказаний позов передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ «Ай-хаус Жуляни» про відшкодування шкоди було відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ай-хаус Жуляни» витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ай-хаус Жуляни» витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Не погодившись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив їх у апеляційному порядку, оскільки вважає зазначені рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що 23 червня 2016 року між позивачами та відповідачем було укладено договір №1-7-144 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Сторонами вказаного договору є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Ай-хаус Жуляни».

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору ТОВ «Ай-хаус Жуляни» зобов`язується передати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у власність майнове право на квартиру, що знаходиться у будинку, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язуються сплатити ТОВ «Ай-хаус Жуляни» ціну продажу майнового права згідно з умовами цього договору та прийняти майнове право.

Згідно із п. 1.2 договору, майнове право відчужується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим право власності на квартиру буде оформлене та зареєстроване за останніми.

Крім цього, в даному договорі п. 1.7 міститься в розділі 1, який має назву «Предмет договору», тобто є істотною умовою даного договору.

У вказаному Договорі саме відповідачем прописано п. 1.7 про те, що термін прийняття будинку в експлуатацію - перший квартал 2017 року.

Отже, вказаний термін є істотною умовою договору, яку вказав сам відповідач в договорі, та підписуючи даний договір взяв на себе обов`язок дотримуватись визначених умов - термінів прийняття будинку в експлуатацію, так само як і після цього передати квартиру позивачам для оформлення права власності на неї.

При цьому, в договорі не міститься жодних застережень, що відповідач може одноособово змінити вказану дату.

У зв`язку із порушенням вказаного терміну позивачі були позбавлені того, на що розраховували при укладенні вказаного договору та досягнули його мети.

Саме на відповідача, як на сторону вказаного договору, покладено обов`язок перед позивачами досягти мети укладеного договору - передачі квартири покупцям для набуття права власності на неї, з обов`язковою умовою, що передбачена законодавством - прийняттям в експлуатацію будинку.

Висновок суду першої інстанції про те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, апелянт вважає також безпідставним та необґрунтованим, оскільки в даному спорі не оскаржується незаконність прийняття рішення про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу сертифіката органами державного архітектурно-будівельного контролю, а йде мова саме тільки про недотримання відповідачем істотних умов договору купівлі-продажу майнових прав.

Зазначив, що неправомірні дії відповідача, які полягають у невиконанні зобов`язань за договором, призвели до нервових переживань та моральних страждань позивачів, оскільки вони як молода сім`я вклали в неї всі свої збереження і внаслідок неправомірних дій відповідача вони втратили значну грошову суму коштів, що призвело до погіршення їх можливостей у реалізації своїх звичок і бажань.

Окрім того, моральна шкода, виразилась в порушенні звичайного способу життя, спричинило дискомфорт, душевні переживання та страждання. Позивачі вимушені звертатись за правовою допомогою та до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи час, який позивачі витрачають на захист своїх законних прав та інтересів, а також те, що вони постійно перебувають у стресовому стані внаслідок неналежного виконання зобов`язання відповідачем, оскільки вони не можуть з 2017 року оформити право власності на квартиру, та як власники розпоряджатись нею, є обґрунтованою вимога стягнути з відповідача на користь позивачів моральну шкоду за неналежне виконання договірних зобов`язань на кожного в розмірі по 248235 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, зазначив, що із вказаних судом документів не вбачається переліку послуг, які саме надала АО «Юридична фірма «Салком», вказано тільки загальна фраза - правову допомогу при розгляді цивільної справи №760/2985/22 Києво-Святошинським районним судом Київської області, що не може бути обґрунтованою підставою для стягнення заявлених сум, оскільки невідомо з чого складається даний розмір гонорару.

В матеріалах справи відсутні належні докази (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), що свідчить про оплату вказаного представником відповідача гонорару.

Суд першої інстанції при прийнятті додаткового рішення від 29 червня 2023 року не встановив розумності розміру гонорару, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Просив, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року та ухвалити по справі нові судове рішення яким задовольнити позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь кожного із позивачів моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань в розмірі по 248235 грн.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

23 червня 2016 року між ТОВ «Ай-хаус Жуляни» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №1-7-144 .

За даним договором, ТОВ «Ай-хаус Жуляни» зобов`язувався передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (на даний час Бучанський район) Київської області.

20 жовтня 2016 року між ТОВ «Ай-хаус Жуляни» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі майнових прав на квартиру згідно договору №1-7-144 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 23 червня 2016 року.

Згідно довідки ТОВ «Ай-хаус Жуляни» від 20 липня 2016 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили 100% вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

У термін -1 кварталу 2017 року будинок в експлуатацію не введений.

Відповідно до умов укладеного договору:

п. 1.6 - після прийняття будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ціни продажу майнового права, ТОВ «Ай-хаус Жуляни» зобов`язана протягом 30 календарних днів передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за актом прийому-передачі, а також технічний паспорт на квартиру;

п. 1.7 - термін прийняття будинку в експлуатацію - 1 квартал 2017 року;

п. 4.1 та п. 4.2 - за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором. Збитки, заподіяні однією стороною іншій стороні, підлягають відшкодуванню в повному обсязі винною стороною.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що термін прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, замість цього вказаний певний проміжок часу.

Крім цього, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони позивача відсутній.

Судом також було враховано, що укладаючи договір, позивачі сплатили кошти та розраховували отримати майно у власність, використовувати його за призначенням.

Разом з тим, укладаючи договори купівлі-продажу майнових прав, а не «готових квартир», сторона договору хоч і сплачує меншу ціну за об`єкт нерухомості, але й також підписуючи договір, приймає на себе ризики незавершення будівництва, тривалість введення об`єкту в експлуатацію, тощо.

Також, обов`язок введення об`єкту в експлуатацію не є обов`язком відповідача, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження умисних неправомірних дій товариства.

Проте, з викладеними в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновками, колегія суддів у повній мірі погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.611 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Тобто, законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою ЗУ «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Статтею 1-1 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно з п.п.18,22 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Як вбачається з положень п.1.1 договору, ТОВ «Ай-хаус Жуляни» зобов`язується передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність майнове право на квартиру, що знаходиться у будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язуються сплатити ТОВ «Ай-хаус Жуляни» ціну продажу майнового права згідно з умовами цього Договору та прийняте майнове право.

Пунктом 5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом ч.2 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року (справа №216/3521/16-ц).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує викладену правову позицію.

Разом з тим, сама по собі право на відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, в тому числі, і в разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, не звільняє позивача від обов`язку доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача, факту завдання моральної шкоди, обґрунтування й доведення її розміру

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, що заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди зобов`язаний довести наявність складу цивільно-правового правопорушення, а саме, наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні, а також надати докази на підтвердження розміру завданої шкоди.

Заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що відповідач не виконав умови договору, та до часу звернення позивачами до суду із даним позовом будинок не введено в експлуатацію, строки введення невідомі, тому квартира, що повністю оплачена позивачами не передана їм у власність.

Неправомірні дії відповідача, які полягали у невиконанні зобов`язань за договором, призвели до нервових переживань та моральних страждань позивачів, оскільки вони як молода сім`я вклали в неї всі свої збереження.

Зазначили також, що вони витрачають значний час на захист своїх законних прав та інтересів, а також постійно перебувають у стресовому стані внаслідок неналежного виконання зобов`язання відповідачем.

Колегія суддів, враховуючи тривалість та глибину страждань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , беручи до уваги обставини того, що у останніх були законні очікування на отримання квартири в обумовлені сторонами строки та неналежне виконання своїх обов`язків відповідачем, вважає за можливе стягнути на їх користь з відповідача моральну шкоду у розмірі по 10000 гривень на кожного, що буде справедливою сатисфакцією за порушення їх прав.

Згідно практики ЄСПЛ деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

При ньому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права.

Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власного практикою в аналогічних справах.

Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.

Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин, рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , моральної шкоди по 10000 грн кожному.

У зв`язку з цим, підлягає скасуванню і додаткове рішення суду першої інстанції, оскільки, за правилами ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів скасувала оскаржуване рішення та задовольнила вимоги позивачів частково, що у відсотковому співвідношенні становить 4%, то з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 96% від заявленої відповідачем суми у заяві про ухвалення додаткового рішення, що становить 5760 грн., тобто по 2880 грн. з кожного позивача окремо.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_1 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» на користь ОСОБА_2 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-хаус Жуляни» по 2880 гривень понесених витрат на правничу допомогу з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана