Рішення

від 29.05.2023 по справі 750/1839/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/1839/23

Провадження № 2/750/554/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря - Мойсієнко К.А.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

треті особи: Автокооператив № 34 Деснянської районної організації всеукраїнської спілки автомобілістів в м. Чернігові, Чернігівська міська рада,

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, в якому, уточнивши зміст позовних вимог згідно заяви від 19 квітня 2023 року, просить визнати незавершений будівництвом гаражний бокс № НОМЕР_1 спільним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 2001 року, який був розірваний згідно рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 грудня 2021 року. За час спільного проживання за спільні сімейні кошти 14.11.2013 був придбаний гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться в автокооперативі № 34 в АДРЕСА_2 . Вказаний гараж був оформлений на відповідача, як на члена даного кооперативу. Свідоцтво про право власності на гараж під № НОМЕР_1 відповідач не отримував, але на час придбання і на сьогоднішній день гараж має 100% готовності. Позивач зазначає, що оскільки вона не є членом автокооперативу, то відповідно вона не має можливості отримати свідоцтво про право власності на спірний гараж. Відповідно до висновку спеціаліста від 06.02.2023, оціночна вартість гаража становить 481396,00 грн. Оскільки спірний гараж не зданий в експлуатацію і таким чином вважається об`єктом незавершеного будівництва, то позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі № 34 в м. Чернігові.

Ухвалою Деснянського районного районного суду м. Чернігова від 21.02.2023 прийнято позовну до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи Чернігівську міську раду.

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що спірний гаражний бокс перебуває у користуванні відповідача, як члена кооперативу, а тому він не є його власністю. Позивачем не надано доказів внесення сторонами, як подружжям, пайових внесків за гараж, а тому він не може бути об`єктом спільного майна подружжя (а.с. 114-120).

Також представник відповідача заперечував щодо розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх необгрунтованість та неспівмірність зі складністю справи.

Представник позивача подав відповідь на відзив (а.с. 135-137).

Представник Чернігівської міської ради надіслала до суду письмове пояснення. Оскільки позивач, до подання заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину гаража, то представник третьої особи в своєму поясненні зазначила, що така вимога є безпідставною, оскільки гаражний бокс № НОМЕР_1 не введено в експлуатацію, а тому він є об`єктом незавершеного будівництва (а.с. 83-88).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, поданої до суду 19 квітня 2023 року (а.с. 157).

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, представник Чернігівської міської ради надіслала клопотання про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 07.08.2001.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.12.2021 у справі №751/6843/21, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 11-12).

14.11.2013 ОСОБА_2 подав голові правління автокооперативу № 34 заяву про прийняття його в члени цього кооперативу та оформити на нього гараж № НОМЕР_1 у зв`язку з його купівлею (а.с. 14).

Також відповідач 14.11.2013 подав заяву голові Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів про прийняття його в члени спілки та видачі направлення для переоформлення на його ім`я недобудованого гаража, що належав ОСОБА_5 (а.с. 15).

Рішенням правління автокооперативу № 34 від 14.11.2013, оформленим протоколом № 12, закріплено за ОСОБА_2 гараж АДРЕСА_3 , у зв`язку з купівлею у ОСОБА_5 . Цим же рішенням ОСОБА_5 виключено з автокооперативу у зв`язку з продажем свого гаража, згідно її заяви, яка завірена її чоловіком (а.с. 16).

З листа голови правління автокооперативу № 34 від 03.07.2022 вбачається, що вступний внесок при вступі в автокооператив № 34 в м. Чернігові ОСОБА_2 був сплачений у розмірі 1000 грн., членські внески за гараж НОМЕР_1 сплачує ОСОБА_2 , заборгованості по сплаті членських внесків не має (а.с. 17).

У відповіді від 10.05.2023 на адвокатський запит представника відповідача голова автокооперативу № 34 повідомив, що гараж № НОМЕР_1 є недобудованим об`єктом, має 100% готовності, в експлуатацію не зданий. На даний час гараж НОМЕР_1 перебуває на балансі автокооперативу № 34, інформації про балансову вартість здійснених у 2010 році по цьому гаражу будівельних робіт автокооператив немає, оскільки будівництво гаражу № НОМЕР_1 здійснювалося господарським способом за рахунок внесеного паю членом автокооперативу ОСОБА_5 .

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що подружжям у 2012 році таким самим чином було придбано ще два гаражі в цьому ж автокооперативі, а саме № 5 та № 7, які відповідачем було оформлено та отримано свідоцтва про право власності, а гараж № НОМЕР_1 відповідач не бажає вводити в експлуатацію та отримувати свідоцтво про право власності. Всі ці гаражі були придбані подружжям у період шлюбу і гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 вже поділені між подружжям згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 751/6966/21, а гараж № НОМЕР_1 , який теж придбаний у період шлюбу за кошти подружжя, позивач самостійно не може ввести в експлуатацію та оформити документи на нього, так як вона не є членом автокооперативу, а тому її порушене право потребує захисту.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 січня 2022 року у справі № 751/6966/21, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 червня 2022 року, у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж АДРЕСА_4 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на гараж № НОМЕР_3 в цьому автокооперативі.

Вказані гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 також були набуті внаслідок прийняття ОСОБА_2 в члени автокооперативу та закріплення за ним цих гаражів, на які в подальшому ОСОБА_2 отримав свідоцтва про право власності і які були поділені між подружжям згідно рішення суду.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Положення ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне в подружжя на час розгляду справи, і те, що перебуває в третіх осіб.

За ст.ст. 69, 70 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦКУ).

В пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України.

Пункти 23 та 24 вказаної постанови Пленуму роз`яснюють, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно із статтею 19-1 Закону України «Про кооперацією» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність»).

Верховний суд в своїй постанові від 23 травня 2018 року у справі № 640/11441/15 також дійшов висновку, що внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства. В даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав за сторонами право власності по 1/2 частці пайового внеску в гаражно-будівельному кооперативі із залишенням цього майна у їх спільній власності.

Наявні у справі докази та положення чинного законодавства разом із судовою практикою Верховного суду свідчать, що відповідач в період шлюбу придбав у попереднього володільця гараж № НОМЕР_1 , після чого став членом автокооперативу №34 в м. Чернігові. При цьому заборгованості по членським та пайовим внескам у відповідача не має, тобто ОСОБА_2 , придбавши у попереднього володільця гараж, вважається таким, що повністю сплатив пайові внески члена кооперативу за гараж НОМЕР_1 та може оформити і зареєструвати право власності у встановленому законом порядку, як це було ним зроблено після придбання в такому ж самому порядку гаражів № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 в цьому ж автокооперативі і які в подальшому були поділені між бувшим подружжям як спільно нажите у період шлюбу майно. Натомість позивач позбавлена можливості реалізувати своє право на оформлення та реєстрацію права власності на спільний гараж, оскільки не є членом вказаного кооперативу, однак цей гараж був набутий відповідачем у період шлюбу з позивачем та є об`єктом незавершеного будівництва.

Також суд враховує, що договір купівлі-продажу із минулим членом кооперативу щодо цього майна не обов`язково повинен був вчинятися у письмовій формі або нотаріально посвідчуватися та підлягати держреєстрації, так як об`єктом придбання в даному випадку є сукупність будівельних матеріалів, оскільки право власності на гараж власником не оформлювалось та в експлуатацію гараж не вводився.

Так, відповідно до статті 331 ЦК України новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Пленум Верховного суду України у своїй постанові N 5 від 28.06.91 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» в п.8, підпунктах а) та б) зазначає, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (ст.15 Закону України «Про власність»).

Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Визначаючи розмір часток подружжя в спільній власності на пай і гараж, суд бере до уваги вкладення на це майно, зроблені ким-небудь із подружжя за рахунок роздільної власності.

З урахуванням вказаних положень законодавства суд приходить до висновку, що в період шлюбу сторонами спору був придбаний гараж, який не введений в експлуатацією та право власності на який на зареєстроване, проте, з урахуванням повного внесення паю та сплати членських внесків, наданий у користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя, адже рішенням правління автокооперативу № 34 від 14.11.2013 за ОСОБА_2 був закріплений гараж № НОМЕР_1 саме у зв`язку з купівлею його у ОСОБА_5 .

При цьому, з технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі № 34 в м. Чернігові вбачається, що рік спорудження/реконструкції гаража - НОМЕР_4 , тобто гараж був збудований попереднім володільцем і в своїй заяві про вступ в члени кооперативу та переоформлення гаража, ОСОБА_2 зазначав, що купив недобудований гараж № НОМЕР_1 у попереднього володільця - ОСОБА_5 (а.с. 13-14).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від таких висновків у своїй постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

За таких обставин, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд вважає за можливе позов задовольнити у зазначений позивачем спосіб з метою захисту її порушеного права.

Також, у зв`язку з наявністю підстав для задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно п. 3 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Черненок Г.І. на підставі договору про надання правничої допомоги від 17 вересня 2021 року та ордеру серії СВ № 1045561 від 07 лютого 2023 року (а.с. 49, 50).

Згідно квитанції № 0003792 від 07 лютого 2023 року позивач сплатила адвокату Черненку Г.І. відповідно до договору про надання правничої допомоги від 17 вересня 2021 року - 16000 грн. (а.с. 51 на звороті).

Відповідно до акту приймання-передачу від 07 лютого 2023 року до складу послуг адвоката входить: надання юридичної консультації - 1000 грн.; складання позовної заяви - 5000 грн.; здійснення прав та інтересів у суді - 10000 грн. (а.с. 51).

Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи клопотання представника відповідача про неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 10000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ) про поділ майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2407 грн. судового збору та 10000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.06.2023

Суддя