Постанова

від 18.12.2023 по справі 750/1839/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 грудня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1839/23

Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1056/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Поклад Д.В., Шапко В.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

треті особи: Автокооператив №34 Деснянської районної організації

всеукраїнської профспілки автомобілістів в м. Чернігові, Чернігівська

міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П. від 29 травня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 02 червня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, треті особи: Автокооператив №34 Деснянської районної організації всеукраїнської профспілки автомобілістів в м.Чернігові, Чернігівська міська рада,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому, змінивши предмет позову заявою від 19.04.2023 року (а.с.157), остаточно просила: визнати незавершений будівництвом гаражний бокс № НОМЕР_1 спільним майном подружжя, та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі №34 в АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 07.08.2001 року, який був розірваний згідно рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 01.12.2021 року. За час спільного проживання за спільні сімейні кошти 14.11.2013 року ними було придбано гаражний бокс № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі №34 в АДРЕСА_1 . Вказаний гараж було оформлено на відповідача, як на члена даного кооперативу. Свідоцтво про право власності на гараж під № НОМЕР_1 відповідач не отримував, але на час придбання і на сьогоднішній день гараж має 100% готовності. Позивач зазначала, що оскільки вона не є членом автокооперативу, то відповідно, вона не має можливості отримати свідоцтво про право власності на спірний гараж. Згідно висновку спеціаліста від 06.02.2023 року, оціночна вартість гаража становить 481 396,00 грн. Оскільки спірний гараж не зданий в експлуатацію, і тому вважається об`єктом незавершеного будівництва, позивач просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі №34 в м.Чернігові.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 29.05.2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задоволено. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_2 . Судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 407 грн. судового збору та 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29.05.2023 року, та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а також здійснити новий розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені ним як у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, так і у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року є необґрунтованим та таким, що ухвалено із порушенням вимог чинного законодавства; судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, і тому оскаржуване рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначають, що посилаючись на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27.01.2022 року у справі №751/6966/21, та вказуючи на аналогію в частині обставин набуття ОСОБА_2 в користування гаражу № НОМЕР_1 , суд першої інстанції, не вважаючи за необхідне дослідити обставини оформлення та набуття відповідачем права власності на гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , без належного аналізу наданих документів, які слугували підставою для передачі у власність цих гаражів, і відповідно, не з`ясувавши правових підстав оформлення відповідачем права власності на дані гаражі, натомість дійшов висновку, вказавши, що ОСОБА_2 на даний час може оформити і зареєструвати право власності у встановленому законом порядку на гараж № НОМЕР_1 , як це було ним зроблено після придбання в такому ж самому порядку гаражів № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 . Апелянт вважає, що дані висновки суду першої інстанції є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а обставини оформлення та набуття ОСОБА_2 у власність гаражів № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 не були предметом дослідження у даній справі. Доводи апеляційної скарги стверджують, що на підставі протоколу №12 від 14.11.2013 року за ОСОБА_2 , як членом автокоперативу №34, було закріплено гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 було сплачено вступний внесок при вступі в автокооператив у розмірі 1 000 грн., і саме відповідачем протягом всього часу користування гаражем № НОМЕР_1 сплачувалися і сплачуються членські внески. Посилаючись на відповідь голови автокооперативу №34, яку надано 10.05.2023 року, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні лише наводить дані про те, що гараж № НОМЕР_1 є недобудованим об`єктом, який в експлуатацію не введений, і помилково зазначає, що гараж має 100% готовності, хоча у відповіді голови автокооперативу №34 зазначено, що гараж не має 100% готовності. Апелянт вказує, що при цьому, суд залишає поза увагою іншу інформацію, наведену у вказаній відповіді. В судовому засіданні знайшов підтвердження лише факт внесення ОСОБА_2 вступного внеску при вступі в автокооператив у розмірі 1 000 грн. Відповідач, як член автокооперативу №34, не вносив пайових внесків та паю за гараж № НОМЕР_1 , наданий йому в користування, що позбавляє його можливості набути право власності на дане майно. Доводи апеляційної скарги зазначають, що саме тому розпорядником гаражу № НОМЕР_1 є автокооператив, а ОСОБА_2 лише користується цим гаражем, за що і сплачує членські внески. При цьому, володіння та користування гаражем в автокооперативі не має нічого спільного з правом власності на гараж. Для того, щоб повністю розпоряджатися гаражем і мати право його дарувати, продавати та іншим чином відчужувати, необхідно, щоб член гаражно-будівельного кооперативу повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набув права власності на це майно, та зареєстрував його в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За доводами апелянта, ті обставини, що дозвіл на розпорядження спірним гаражем та переоформлення його на відповідача ОСОБА_3 надавав саме автокооператив, надають підстави для висновку, що станом на 14.11.2013 року ОСОБА_3 не внесла в повному обсязі свій пай за гараж і, відповідно, не набула права на його викуп. Доводи апеляційної скарги вказують на безпідставність висновків суду першої інстанції, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично відбулася купівля-продаж гаражу № НОМЕР_1 , оскільки так записано в протоколі №12 засідання правління автокооперативу №34 від 14.11.2013 року, оскільки згідно норм ЦК України, навіть купівля-продаж будівельних матеріалів потребує укладення відповідної угоди. При цьому, сторона позивача, стверджуючи про придбання гаража № НОМЕР_1 , взагалі жодним чином не обмовилася та не пояснила, за яку суму було придбано гараж № НОМЕР_1 , звідки взялися на це кошти, та чи мали ці кошти якесь відношення до сімейного бюджету подружжя. Визнавши спірний гараж спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 , суд першої інстанції фактично позбавив автокооператив №34 прав на дане майно, яке перебуває на балансі автокооперативу, і у його безпосередньому розпорядженні. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції безпідставно послався на правові висновки Верховного Суду у низці постанов, в яких предметом спору є саме об`єкт незавершеного будівництва, який був збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя, оскільки в даному випадку сторони до будівництва гаражу № НОМЕР_1 ніякого відношення не мають, і витрат зі спільного сімейного бюджету на дане будівництво не несли. За доводами апеляційної скарги, ухвалюючи рішення та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_3 , суд не зазначає (не називає) ці матеріали чи обладнання (конструктивні елементи), що суперечить відповідним правовим висновкам Верховного Суду.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Березовський О.Д. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Черненок Г.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку із її безпідставністю, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29.05.2023 року - залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , представники третіх осіб: Автокооперативу №34 Деснянської районної організації всеукраїнської профспілки автомобілістів в м.Чернігові, Чернігівської міської ради, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.08.2001 року. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 01.12.2021 року у справі №751/6843/21 шлюб між сторонами було розірвано (а.с.11-12).

14.11.2013 року ОСОБА_2 подав голові правління автокооперативу №34 заяву про переоформлення на нього гаражу № НОМЕР_1 у зв`язку з його купівлею (а.с.14).

14.11.2013 року ОСОБА_2 подав заяву голові Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів про прийняття його в члени спілки та видачі направлення для переоформлення на його ім`я недобудованого гаража, що належав ОСОБА_3 (а.с.15).

Рішенням правління автокооперативу №34 від 14.11.2013 року, яке оформлено протоколом №12, закріплено за ОСОБА_2 гараж АДРЕСА_4 , у зв`язку із купівлею у ОСОБА_3 . Цим же рішенням ОСОБА_3 виключено з авто кооперативу, у зв`язку із продажем свого гаража, згідно її заяви, яка завірена її чоловіком (а.с.16).

З листа голови правління автокооперативу №34 від 03.07.2022 року вбачається, що вступний внесок при вступі в автокооператив №34 в м.Чернігові ОСОБА_2 був сплачений у розмірі 1 000 грн., членські внески за гараж №6 сплачує ОСОБА_2 , заборгованості по сплаті членських внесків не має (а.с.17).

У відповіді від 10.05.2023 року на адвокатський запит представника відповідача голова автокооперативу №34 повідомив, що гараж № НОМЕР_1 є недобудованим об`єктом, не має 100% готовності, в експлуатацію не зданий. На даний час гараж №6 перебуває на балансі автокооперативу №34, інформації про балансову вартість здійснених у 2010 році по цьому гаражу будівельних робіт автокооператив не має, оскільки будівництво гаражу № НОМЕР_1 здійснювалося господарським способом за рахунок внесеного паю членом автокооперативу ОСОБА_3 .

Представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що подружжям у 2012 році таким самим чином було придбано ще два гаражі в цьому ж автокооперативі, а саме №5 та №7, які відповідачем було оформлено та отримано свідоцтва про право власності, а гараж № НОМЕР_1 відповідач не бажає вводити в експлуатацію та отримувати свідоцтво про право власності. Всі ці гаражі були придбані подружжям у період шлюбу, і гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 вже поділені між подружжям, згідно рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у справі №751/6966/21, а гараж № НОМЕР_1 , який теж було придбано у період шлюбу за кошти подружжя, позивач самостійно не може ввести в експлуатацію та оформити документи на нього, так як вона не є членом автокооперативу, і тому її порушене право потребує захисту.

В ході судового розгляду справи встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 27.01.2022 року у справі №751/6966/21, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17.06.2022 року, у порядку поділу майна подружжя, було визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_2 в автокооперативі №34 в м.Чернігові, а за ОСОБА_2 було визнано право власності на гараж № НОМЕР_3 в цьому автокооперативі.

Вказані гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 також були набуті внаслідок прийняття ОСОБА_2 в члени автокооперативу та закріплення за ним даних гаражів, на які в подальшому ОСОБА_2 отримав свідоцтва про право власності, і які були поділені між подружжям, згідно рішення суду.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, виходячи із аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, та сукупності досліджених доказів, дійшов висновку, що сторонами даного спору в період шлюбу було придбано спірний гараж, який не введений в експлуатацією та право власності на який на зареєстровано. Разом з тим, із врахуванням повного внесення паю та сплати членських внесків, наданий у користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки рішенням правління автокооперативу №34 від 14.11.2013 року за ОСОБА_2 було закріплено гараж № НОМЕР_1 саме у зв`язку із купівлею даного гаражу у ОСОБА_3 . Оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно, як на об`єкт цивільного обороту не виникає, і у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), суд першої інстанції визнав за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити у зазначений нею спосіб, з метою захисту її порушеного права, а саме, в порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_2 .

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року про задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову не узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що посилаючись на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27.01.2022 року у справі №751/6966/21, та вказуючи на аналогію в частині обставин набуття ОСОБА_2 в користування гаражу № НОМЕР_1 , суд першої інстанції, не вважаючи за необхідне дослідити обставини оформлення та набуття відповідачем права власності на гаражі № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , без належного аналізу наданих документів, які слугували підставою для передачі у власність цих гаражів, і відповідно, не з`ясувавши правових підстав оформлення відповідачем права власності на дані гаражі, натомість дійшов висновку, вказавши, що ОСОБА_2 на даний час може оформити і зареєструвати право власності у встановленому законом порядку на гараж № НОМЕР_1 , як це було ним зроблено після придбання в такому ж самому порядку гаражів № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 . Апелянт вважає, що дані висновки суду першої інстанції є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а обставини оформлення та набуття ОСОБА_2 у власність гаражів № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 не були предметом дослідження у даній справі. Доводи апеляційної скарги стверджують, що на підставі протоколу №12 від 14.11.2013 року за ОСОБА_2 , як членом автокоперативу №34, було закріплено гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 було сплачено вступний внесок при вступі в автокооператив у розмірі 1 000 грн., і саме відповідачем протягом всього часу користування гаражем № НОМЕР_1 сплачувалися і сплачуються членські внески. Посилаючись на відповідь голови автокооперативу №34, яку надано 10.05.2023 року, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні лише наводить дані про те, що гараж № НОМЕР_1 є недобудованим об`єктом, який в експлуатацію не введений, і помилково зазначає, що гараж має 100% готовності, хоча у відповіді голови автокооперативу №34 зазначено, що гараж не має 100% готовності. Апелянт вказує, що при цьому, суд залишає поза увагою іншу інформацію, наведену у вказаній відповіді. В судовому засіданні знайшов підтвердження лише факт внесення ОСОБА_2 вступного внеску при вступі в автокооператив у розмірі 1 000 грн. Відповідач, як член автокооперативу №34, не вносив пайових внесків та паю за гараж № НОМЕР_1 , наданий йому в користування, що позбавляє його можливості набути право власності на дане майно. Доводи апеляційної скарги зазначають, що саме тому розпорядником гаражу № НОМЕР_1 є автокооператив, а ОСОБА_2 лише користується цим гаражем, за що і сплачує членські внески. При цьому, володіння та користування гаражем в автокооперативі не має нічого спільного з правом власності на гараж. Для того, щоб повністю розпоряджатися гаражем і мати право його дарувати, продавати та іншим чином відчужувати, необхідно, щоб член гаражно-будівельного кооперативу повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набув права власності на це майно, та зареєстрував його в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За доводами апелянта, ті обставини, що дозвіл на розпорядження спірним гаражем та переоформлення його на відповідача ОСОБА_3 надавав саме автокооператив, надають підстави для висновку, що станом на 14.11.2013 року ОСОБА_3 не внесла в повному обсязі свій пай за гараж і, відповідно, не набула права на його викуп.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, виходячи із наступного.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій статті 16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1 статті 60 Сімейного кодексу України).

Положення статті 60 Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 Сімейного кодексу України).

Тлумачення статті 61 Сімейного кодексу України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 статті 69 Сімейного кодексу України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 статті 70 Сімейного кодексу України).

У заявленому позові позивач ОСОБА_1 наполягала, що оскільки спірний недобудований гараж набуто відповідачем в період шлюбу, то даний гараж є спільним сумісним майном подружжя.

Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 - ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в ході судового розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, на спростування презумпції спільності права власності сторін на спірне майно, хоча тягар доказування обставин для спростування даної презумпції покладається саме на того із подружжя, хто її спростовує.

За даних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що спірний недобудований гараж є спільним майном подружжя.

Посилання апелянта на ті обставини, що сторона позивача, стверджуючи про придбання гаража № НОМЕР_1 , взагалі жодним чином не пояснила, за яку суму було придбано гараж № НОМЕР_1 , походження даних коштів, та чи мали ці кошти відношення до сімейного бюджету подружжя, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, оскільки приписами Закону не передбачено обов`язку доведення спільності права власності на майно, яке набуте під час шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України, у системному зв`язку із нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №200/22329/14-ц, провадження №14-483цс19.

Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено у передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового/нежитлового будинку після прийняття його до експлуатації, і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю, і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 року справі № 215/4928/20, провадження №61-17368 св 21.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.11.2013 року ОСОБА_2 подав голові правління автокооперативу №34 заяву про переоформлення на нього гаражу № НОМЕР_1 , у зв`язку із його купівлею (а.с.14).

14.11.2013 року ОСОБА_2 подав заяву голові Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів про прийняття його в члени спілки та видачі направлення для переоформлення на його ім`я недобудованого гаража, що належав ОСОБА_3 (а.с.15).

Рішенням правління автокооперативу №34 від 14.11.2013 року, оформленим протоколом №12, закріплено за ОСОБА_2 гараж АДРЕСА_4 , у зв`язку з купівлею у ОСОБА_3 . Цим же рішенням ОСОБА_3 виключено з авто кооперативу, у зв`язку із продажем свого гаража, згідно її заяви, яка завірена її чоловіком (а.с.16).

Таким чином, під час судового розгляду даної справи встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 набуто спірний гараж саме за договором купівлі-продажу.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що розпорядником гаражу № НОМЕР_1 є автокооператив, а ОСОБА_2 лише користується цим гаражем, за що і сплачує членські внески. При цьому, як вказує апелянт, володіння та користування гаражем в автокооперативі не має нічого спільного з правом власності на гараж. Для того, щоб повністю розпоряджатися гаражем і мати право його дарувати, продавати та іншим чином відчужувати, необхідно, щоб член гаражно-будівельного кооперативу повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набув права власності на це майно, та зареєстрував його в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За доводами апелянта, ті обставини, що дозвіл на розпорядження спірним гаражем та переоформлення його на відповідача ОСОБА_3 надавав саме автокооператив, надають підстави для висновку, що станом на 14.11.2013 року ОСОБА_3 не внесла в повному обсязі свій пай за гараж і, відповідно, не набула права на його викуп.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Фактично право власності закріплено за членом кооперативу після повної сплати пайового внеску, у відповідності із положеннями статті 218 ЦК. Придбати гараж у власність на підставі договору купівлі-продажу можливо у члена кооперативу, який повністю виплатив пайові внески за гараж, та набув на нього право власності. Купуючи такий об`єкт, особа погоджується на членство у гаражному кооперативі, оскільки у кооперативі право власності на гараж мають виключно члени спільноти. Тобто, після підписання договору продавець пише заяву на вихід з нього, а покупець - на вступ до гаражного кооперативу.

Як вбачається із рішення правління автокооперативу №34 від 14.11.2013 року, оформленого протоколом №12, за ОСОБА_2 закріплено гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , у зв`язку із купівлею у ОСОБА_3 . Цим же рішенням ОСОБА_3 виключено із авто кооперативу, у зв`язку із продажем нею свого гаража, згідно її заяви, яка завірена її чоловіком (а.с.16). Оскільки власник гаража обов`язково повинен бути членом автокооперативу, рішенням правління автокооперативу ОСОБА_3 було виключено із членів автокооперативу, а нового власника - ОСОБА_2 , було прийнято в члени автокооперативу. Доказів того, що пайові внески ОСОБА_3 були сплачені не в повному обсязі, матеріали справи не містять. Таким чином, в ході судового розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_3 була власником спірного гаражу, яка повністю виплатила пайові внески за гараж, та відповідно, набула на нього право власності, і тому мала право відчужити спірний гараж іншій особі, при цьому, необхідною умовою був її вихід із членів кооперативу, та прийняття до членів кооперативу покупця гаражу, в даному випадку, ОСОБА_2 .

Гаражний кооператив - це спільнота, яка має власний Статут. Право власності на гаражі може бути повністю закріплено за кооперативом, у такому разі передається членство.

Апеляційному суду головою правління автокооперативу №34 Деснянської районної організації всеукраїнської профспілки автомобілістів в м.Чернігові було надано завірену копію Статуту автокооперативу (а.с.251-263). Як вбачається із наданого суду документу, право власності на збудовані на території цього автокооперативу гаражі за автокооперативом не закріплено, він є лише їх балансоутримувачем.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції безпідставно послався на правові висновки Верховного Суду у низці постанов, в яких предметом спору є саме об`єкт незавершеного будівництва, який був збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя, оскільки в даному випадку сторони до будівництва гаражу № НОМЕР_1 ніякого відношення не мають, і витрат зі спільного сімейного бюджету на дане будівництво не несли.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, оскільки посилання суду першої інстанції на правові висновки, висловлені Верховним Судом у низці постанов, в яких предметом спору є об`єкт незавершеного будівництва, який був збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя, стосувалося виключно питання можливості визнання об`єкта незавершеного будівництва спільним майном подружжя та його поділу.

На думку апеляційного суду, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року доводи апелянта відносно того, що ухвалюючи рішення та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом гаражного боксу АДРЕСА_3 , суд не зазначив (не назвав) ці матеріали чи обладнання (конструктивні елементи), що суперечить відповідним правовим висновкам Верховного Суду.

Дійсно, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, використанні при будівництві об`єкта незавершеного будівництва, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Проте, необхідно враховувати, що ці матеріали чи обладнання можуть існувати як у зібраному вигляді, виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва), так і у вигляді самого об`єкта у цілому - в залежності від ступеня готовності. Під час розгляду справи встановлено, що спірний об`єкт незавершеного будівництва - недобудований гаражний бокс існує у вигляді об`єкта в цілому, має майже 100% готовності (будівництво його фактично закінчене ще в 2010 році: конструктивно - готовий повністю, але має недоліки в інженерному обладнанні (не підведено електрику), які заважають його прийняттю в експлуатацію), він експлуатується за своїм функціональним призначенням.

Отже, та обставина, що судом першої інстанції не зазначено матеріалів чи обладнання (конструктивні елементи), на які суд визнав право власності, не має істотного значення. Крім того, необхідно прийняти до уваги, що будівництво даного гаража здійснювалося не сторонами у цій справі, тому встановити перелік матеріалів чи обладнання, яке використовувалось при його будівництві, не видається за можливе.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2023 року, висновки якого узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29.05.2023 року, підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 травня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 22.12.2023 року.

Головуючий: Судді: