Рішення
від 03.05.2023 по справі 523/11171/20
СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/11171/20

Провадження №2/523/705/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2023 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді: Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання: Ахламової А.С.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павлової О.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в місті Одесі, в загальному позовному провадженні, цивільну справу №523/11171/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради Департаменту муніципальної безпеки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

24 липня 2020 грудня позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради Департаменту муніципальної безпеки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування, в якому просить:

- зобов`язати ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт та приведення земельної ділянки загального користування (проїзд), у попередній стан;

- зобов`язати Одеську міську раду усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт привести земельну ділянку загального користування (проїзд) у попередній стан.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив що громадянин ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:19:007:0063, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5114465122020. Згідно кадастрового плану земельної ділянки, вона межує з:

-від А до Б - гр. ОСОБА_1 (кадастровий номер не визначено);

-від Б до В - землі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-від В до Г - землі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-від Г до Д - землі ОСОБА_5 (кадастровий номер: 5110137600:19:007:0042);

-від Д до А - землі м. Одеси (прохід).

Поміж належними земельними ділянками та будинками розміщується проїзд загального користування з АДРЕСА_1 до земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та інших сусідів, що відноситься до земель м. Одеси. Наразі, вказаний проїзд тривалий час є перекритим воротами та зачиненим на замок, та використовується виключно сусідом ОСОБА_2 , котрі проживають за адресою: АДРЕСА_2 для задоволення особистих потреб. Останньою на початку проїзду встановлено металеві ворота, доступ до яких власникам земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які не мають вихід до АДРЕСА_1 , надано не було, що в свою чергу порушує законні права та інтереси, чинить перешкоди у використанні належних земельних ділянок, в порушення приписів ст.ст. 91, 103 Земельного кодексу України, унеможливлює належне обслуговування житлових будинків, розміщених вглиб вулиці. Зазначений проїзд є єдиним шляхом доступу до земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:19:007:0042, що належить ОСОБА_5 , та до земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:19:007:0063, що належить ОСОБА_1 , та в даний час не мають такого безпосереднього доступу. У зв`язку із зазначеним, позивач неодноразово звертався за захистом своїх прав до Уповноважених органів. За результатами обстеження, спеціалістами Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було встановлено, що у ОСОБА_2 відсутні документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку. Як стало відомо згодом, ОСОБА_2 в той час вживались заходи щодо відведення земельної ділянки разом з проїздом у власність, з огляду нащо зокрема і позивачем було 29.09.2017 року надано до Одеської міської ради відповідні заяви з проханням провести правову експертизу законності та відповідності чинному законодавству можливості приватизації ОСОБА_2 проїзду. На підставі вищезазначених заяв, було проведено правову експертизу та встановлено, що ОСОБА_2 можливо надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , виключно без врахування проїзду загального користування, про що було повідомлено листом №618-А1 від 20.10.2017р. З метою відновлення прав, та безумовної можливості законного демонтажу воріт та звільнення проїзду загального користування, було направлено до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради заяву від 04.07.2018р., щодо скасування рішень виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 року № 304/6 та від 20.11.1992р. № 2554. Листом Ко-1224 від 05.07.2018 року було повідомлено, що у відповідності до рішення Одеської міської ради №6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану м. Одеси», рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988р. №304/6 та від 20.11.1992р. №2554 у частині тимчасового користування надлишком земельної ділянки (проїзд) на теперішній час залишилися земельною ділянкою (проїздом) загального користування власників земельних ділянок по АДРЕСА_3 . 06.07.2018 року Суворовською районною адміністрацією було видано розпорядження №397 «Про відміну рішень виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988р. №304/6 та від 20.11.1992 р. №2554, у частині тимчасового користування надлишком земельної ділянки (проїзд)», яким скасовано п.2 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 року №2554 в частині надлишку земельної ділянки (проїзд) площею 261 кв.м. та п.2 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988р. № 304/6 в частині надлишку земельної ділянки площею 117 кв.м. 10.04.2019 року Суворовською районною адміністрацією була надана відповідь на колективне звернення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , від 14.03.2019 року. №Ко-503 щодо необхідності прийняття рішення про демонтаж незаконно встановлених воріт на початку проїзду до житлових будинків, розміщених вглиб вулиці, було встановлено факт встановлення воріт та перекриття проїзду загального користування та про необхідність звернення до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради. 17.04.2019 року Одеською міською радою Департаменту муніципальної безпеки було отримано відповідь від 17.04.2019 № 01.1-14/Кол-110, згідно якої було встановлено рішення про демонтаж воріт, згідно додатку 6 до «Правил благоустрою території міста Одеси», затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року №1631-IV, демонтаж, перевезення, зберігання розміщених, встановлених з порушенням Правил малих архітектурних форм, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких невідомі, здійснюються уповноваженим виконавчим органом Одеської міської ради за кошти міського бюджету з наступним відшкодуванням усіх витрат власником малої архітектурної форми, винним у порушенні Правил, та просить вжити заходів. Листом від 16.05.2019 року №Ко-503 Суворівська районна адміністрація просила Департамент муніципальної безпеки ОМР демонтувати ворота. Листом від 13.06.2019 року Департамент муніципальної безпеки ОМР надав лист відповідь від 13.06.2019 року №01.1-14/Кол-10, яким повідомили про відсутність повноважень, фазисного забезпечення та фінансування з проведення демонтажу та те, що обов`язок покладений на районну адміністрацію. За викладених обставин, у відповідача немає законних підстав одноосібно, у власних інтересах, використовувати проїзд, як і немає підстав для відгородження його воротами. Нормативно обґрунтовано вимоги: ст.ст. 317, 319, ч.4 ст. 376, 386, 391 ЦК України, п. «г», «е» ч.1 ст. 91, ч.1 ст. 152 Земельного кодексу України, п. 3.1.6, п. 91, Розділу 9, п. 11.1 Розділу 11 Правил благоустрою території міста Одеси; Положенням про Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, затвердженим Рішенням Одеської міської ради №5064-VII від 18.09.2019 року; Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №225 від 29.06.2017 року «Про заходи з демонтажу огорож, юніпаркерів, засобів примусового обмеження швидкості, технічних засобів регулювання дорожнього руху, бетонних блоків, шлагбаумів, що погіршують експлуатаційні характеристики вулично-дорожньої мережі і заважають нормальному руху пішоходів та транспорту на території міста Одеси», ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Закону України «Про дорожній рух», постанови КМУ від 30.03.1994 року №198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», рішення Одеської міської ради від 23 грудня 2011 року №1631-VI .

15.10.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 , згідно якого вона не визнала заявлений до неї позов. Зазначила, що земельна ділянка загальною орієнтовною площею 861 кв.м. використовується нею для експлуатації житлового будинку площею 105,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності з 15.08.2003, про що свідчить зокрема Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.08.2003 зареєстроване в реєстрі за № 1-3235. До 15.08.2003 зазначений вище житловий будинок належав її /нині померлій/ матері ОСОБА_6 , яка 18.05.1990 придбала його за відповідним договором купівлі-продажу, посвідченим Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою 18.05.1990 за реєстраційним № 1-226, зареєстрованого також в Одеському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під № 205 під реєстровим № 20947. До 18.05.1990 /тобто до набуття права власності ОСОБА_7 / зазначений житловий будинок належав ОСОБА_8 та її чоловіку ОСОБА_9 , про що зокрема свідчить рішення виконкому Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 №304/6. Вказаним рішенням від 23.06.1988 № 304/6 виконком Суворовської районної ради народних депутатів/розглянувши матеріали, надані ЖЕУ/ затвердив акт комісії про приймання в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_1 /враховуючи факт його перебудови) та закріпив за домоволодінням земельну ділянку площею 600 кв.м., а надлишок земельної ділянки площею 117 кв.м. залишив у тимчасове користування. Крім того, в преамбулі рішення виконкому Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 № 304/6 зазначено, що згідно довідки Фонтанської сільської ради № 7546 від 14.12.1987 /до якої в свій час відносилась ця територія і землі, до включення їх до меж м. Одеси/ за ОСОБА_8 значиться договір купівлі- продажу домоволодіння АДРЕСА_1 за 1959 рік, та за нею була закріплена земельна ділянка в розмірі 700 кв.м. Отже, за домоволодінням /житловим будинком та господарськими спорудами/ за адресою: АДРЕСА_1 , ще з 1959 року була закріплена земельна ділянка, яка включала так званий «проїзд». Придбавши 18.05.1990 житловий будинок, її мати - ОСОБА_6 набула відповідних прав і на земельну ділянку площею 600 кв.м. - тобто під житловим линком, та на земельну ділянку площею 117 кв.м. - тобто на проїзд/прохід до домоволодіння АДРЕСА_1 . Водночас, внаслідок прибудов на належній земельній ділянці та більш чіткого та якісного обчислення площі земельної ділянки, необхідної для забезпечення вільної можливості проходу/проїзду саме до домоволодіння АДРЕСА_1 , Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації/за замовленням її матері - / ОСОБА_6 / виготовило 27.10.1992 Інвентаризаційні відомості /фактично Технічний паспорт/ в яких зокрема відображена і частина земельної ділянки площею 261 кв.м., яка використовувалась /і використовується виключно власником домоволодіння АДРЕСА_1 , як проїзд/прохід саме до домоволодіння АДРЕСА_1 . Розглянувши вищевказані Інвентаризаційні відомості та інші документи і матеріали, надані її /нині померлою/ матір`ю - ОСОБА_7 , виконкомом Суворовської районної ради народних депутатів /рішенням від 20.11.1992 № 2554, залишив земельну ділянку за домоволодінням в тимчасове користування, як проїзд до земельної ділянки /яка належала ОСОБА_6 . Тому, відповідач вважає що її мати - ОСОБА_6 , як власник житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до діючого на той час законодавства, набула права користування земельною ділянкою загальною площею 861 кв.м., у тому числі і на земельну ділянку площею 261 кв.м., наданий їй як «проїзд» саме до належного їй на праві власності домоволодіння. Водночас, до земель загального користування вказана ділянка площею 261 кв.м. ніколи не належала / не відносилась/, про що стверджує позивач, а назва цієї частини як «проїзд» вирвана позивачем із тексту рішення виконкому Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 № 2554, адже у вказаному рішенні чітко зазначено, що ділянка площею 261 кв.м. - це проїзд до земельної ділянки та домоволодіння, які належали ОСОБА_6 , а не проїзд загального користування, як стверджує позивач. На дату набуття нею права власності на житловий будинок за вищевказаною адресою /тобто 15.08.2003/ вже діяв Земельний кодекс України від 25.10.2001, чинна редакція частини 2 статті 120 якого визначає, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. ОСОБА_1 , користуючись наданим йому правом на поділ належної йому на праві власності земельної ділянки, поділив власну ділянку з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0041 площею 0.1 га таким чином, що внаслідок затвердженого ним же поділу утворилось дві окремі земельні ділянки, а саме: земельна ділянка площею 0.0318 га /кадастровий № 5110137600:19:007:0062 та земельна ділянка площею 0.0682 га /кадастровий № 5110137600:19:007:0063. При цьому, внаслідок згаданого поділу земельна ділянка площею 0.0682 га з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0063 (яка утворилась внаслідок поділу) дійсно не передбачає окремого доступу до дороги - АДРЕСА_1 , але межує із іншою земельною ділянкою площею 0.0318 га, з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0062, яка також утворилась внаслідок поділу і яка також належить ОСОБА_1 на праві власності і при цьому межує /однією із своїх сторін/ з дорогою - АДРЕСА_1 . Отже, реальні перепони у позивача в доступі до належної йому земельної ділянки з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0063, площею 0.0682 га - відсутні. Профільними спеціалістами трьох виконавчих органів Одеської міської ради було підтверджено про відсутність будь-яких порушень з боку відповідача при використанні частини земельної ділянки площею 261 к.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується нею як проїзд/прохід до домоволодіння за вищезазначеною адресою, а керівники всіх цих органів, включаючи і голову Одеської міської ради, спрямували на її адресу відповідні листи із підтвердженням цього факту. Одеська міська рада рішенням від 04.10.2017 № 2464- VII надала їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, включаючи так званий «проїзд», за адресою: АДРЕСА_1 . Із незрозумілих причин Юридичний департамент Одеської міської ради все ж таки вирішив, що частина належної їй земельної ділянки відноситься до земель загального користування, при цьому свої твердження /«думки»/ абсолютно не обґрунтував а ні в своїх зауваженнях від 19.09.2017 № 490-з, а ні в своєму листі від 26.01.2018 № 46-К/вих., наданому відповідачеві у якості відповідного звернення /запиту/, що як наслідок змушує її не сумніватися у впливовість та заможності ОСОБА_1 , як він сам про це стверджував її чоловіку. Зауваження Юридичного департаменту Одеської міської ради від 19.09.2017 № 490-3, надані ним до проекту рішення Одеської міської ради « Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», зокрема і в частині земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не є документом обов`язкового виконання і не є юридично значущим /тобто таким який встановлює певні факти/, адже має рекомендаційний характер виключно для суб`єкта внесення проекту рішення Одеської міської ради, про що вказаний Департамент сам і наголошує у своєму листі від 26.01.2018 № 46-К/вих. Враховуючи ту обставину, що /незважаючи на наявність вищезгаданих зауважень/, Одеська міська рада /як уповноважений орган/ прийняла рішення від 04.10.2017 № 2464-УІІ, яким надала / ОСОБА_2 / дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.9 та за адресою: АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, включаючи і так званий «проїзд», очевидним і безспірним є той факт, що зауваження Юридичного департаменту Одеської міської ради від 19.09.2017 обґрунтовано були відхилені як суб`єктом внесення проекту рішення Одеської міської ради, так і самою Одеською міською радою. Розпорядження в.о. голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.07.2018 № 397р., яким відмінено рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 № 304/6 та від 20.11.1992 № 2554, у частині тимчасового користування надлишком земельної ділянки /проїзд/ не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню лише з огляду на його невідповідність висновкам Конституційного суду України, викладених у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 по справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» /справа про скасування актів органів місцевого самоврядування/. Листом від 16.11.2017 № 01-13/328 Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради надало відповідачу копію топогеодезичної зйомки М 1:500 та каталог координат меж кварталу за адресою: вул. Наклонна, 32-а /із нанесеною «червоною лінією»/, із змісту яких вбачається, що «червона лінія» /як межа існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення, у тому числі і проїздів/, проходить вздовж дороги - АДРЕСА_1 , а частина земельної ділянки площею 261 кв.м. не є дорогою чи проїздом, тобто не належить до земель загального користування. Тому, твердження позивача про наявність у складі належної відповідачу земельної ділянки - проїзду загального користування /тобто земель загального користування/ не відповідають дійсності та спростовуються висновками уповноваженого на це органу місцевого самоврядування, а надані позивачем докази /тобто листи, в яких допускається наявність земель загального користування/ не є належними і допустимими доказами. Висновки і твердження позивача по справі, що частина належної ОСОБА_2 / земельної ділянки відноситься до земель загального користування та є проїздом загального користування - не відповідає дійсності та спростовується зокрема наступними доказами: копією геодезичної зйомки; пунктом 24 переліку розглянутих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради звернень громадян та проектів рішень Одеської міської ради щодо надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Одесі на відповідність їх місцю розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси, плану зонування території (зонінгу) м. Одеси та іншій документації, наданого супровідним листом від 05.07.2017 № 01-11/2801-228оп Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та голові постійної комісії із землеустрою та земельним відносинам Одеської міської ради; листом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 16.11.2017 № 01-13/328, яким надано ОСОБА_2 копію топогеодезичної зйомки М 1:500 та каталог координат меж кварталу за адресою: АДРЕСА_1 /із нанесеною «червоною лінією»/, із змісту яких вбачається, що «червона лінія» /як межа існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення, у тому числі і проїздів/, проходить вздовж дороги - АДРЕСА_1 , а частина земельної ділянки площею 261 кв.м. не є дорогою чи проїздом; рішенням Одеської міської ради від 04.10.2017 № 2464-УІІ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельну ділянку площею 0.09 га за адресою: АДРЕСА_1 , включаючи так званий «проїзд»; Актом комісійного огляду земельної ділянки від 15.09.2017, складеного відносно використання земельної ділянки орієнтовною площею 890 кв.м. /включно із «проїздом»/, яка знаходиться у її / ОСОБА_2 / користуванні профільними спеціалістами Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, яким підтверджено, що відсутні підстави вважати, що гр. ОСОБА_2 допущене порушення, передбачене п. «б» ч. 1 статті 211 Земельного кодексу України.

13.11.2020 року до суду надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву, згідно якого ОСОБА_2 зазначила, що розпорядження в.о. голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.07.2018 № 397р скасовано розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.10.2020 № 625, у зв`язку з його невідповідністю чинному законодавству. Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 19.10.2020 ЗПІ-03-09/98 повідомила, що інформація Юридичного департаменту Одеської міської ради про результати проведення правової експертизи проекту рішення міської ради та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 із пропозиціями Юридичного департаменту про врахування /начебто наявності/ проїзду загального користування, була отримана Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради із копії листа Юридичного департаменту Одеської міської ради від 20.10.2017 № 617-М, яка в свою чергу була долучена до колективного звернення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . На запит відповідача від 12.10.2020 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради /вх. № ЗПІ-03-09/96 від 12.10.2020/ листом від 19.10.2020 -N® ЗПІ-03-09/96 повідомлено, що Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради розпорядження про демонтаж розміщених/встановлених малих архітектурних форм за адресою: АДРЕСА_4 не видавалися. Отже, твердження позивача по справі про наявність у відповідача обов`язку демонтувати ворота на належній їй земельній ділянці - не відповідають дійсним обставина справи. Здійснення контролю благоустрою на території м. Одеси з 30.01.2019 не належить до повноважень Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради.

19.01.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив представника відповідача адвоката Павлової О.В., у спростування доводів відзиву. Зазначено наступне: 1) єдиним документом, що може підтверджувати законне володіння та користування житлового будинку та земельної ділянки є лише Свідоцтво про право на спадщину, в якій чітко зазначена площа земельної ділянки на якій розташовано спадкове майно, а саме - 600 кв.м., а не 861 кв.м., якими по факту користується Відповідач. Залишок у розмірі 261 кв.м. (проїзд/прохід) - не входить до земельної ділянки, на якій розташовано спадкове майно, та власницею якого є - ОСОБА_2 ; 2) посилання Відповідача на рішення виконавчого комітету Суворівської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 року №304/6, як на документ який дає Відповідачу право користування земельною ділянкою з 2003 року по теперішній час є безпідставними та юридично необґрунтованими, з наступних підстав: 1.Рішення № 304/6 від 23.06.1988 року було надано за заявою ОСОБА_9 на ім`я громадянки ОСОБА_8 (на той час померлої) про прийом в експлуатацію домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Згідно п.2 рішення за домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 600 кв.м залишок земельної ділянки площею 117 кв.м залишена в тимчасовому користуванні. Рішення дійсне відносно надання в користування земельної ділянки громадянину який звернувся з заявою, а саме - ОСОБА_9 та надане в користування саме громадянину а не домоволодінню. Згідно статті 90 ЗК (діючого на той момент) при переході права власності на будівлю переходить і право користування земельною ділянкою.: «На землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на

пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу». Відповідачем не був наданий договір купівлі -продажу від 18.05.1990 року де покупцем виступає мати Відповідача ОСОБА_6 , як доказ того що саме землекористувач ОСОБА_9 є спадкоємцем ОСОБА_8 та продавцем житлового будинку по АДРЕСА_1 , таким чином не встановлений зв`язок вищевказаного рішення з переходом права користування земельною ділянкою площею 600 кв м. згідно ст.90 ЗК РСР. Крім того, твердження позивача про перехід права користування на земельну ділянку площею 117 кв.м. (на проїзд) до матері ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та переходу права власності на будівлю є таким, що не відповідає вимогам законодавства а саме частини 3 ст.90 та ст..88 ЗК У РСР згідно яких площа земельної ділянки яка передається в користування не може перевищувати 0.06 га (600кв.м). Таким чином, Рішення № 304/6 від 23.06.1988 року надано за заявою ОСОБА_9 про прийом в експлуатацію домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , громадянки ОСОБА_8 (на той час померлої) згідно п.2 рішення за домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 600 кв.м, а залишок земельної ділянки площею 117 кв.м залишена в тимчасовому користуванні, могло бути підставою для набуття права користування земельною ділянкою, лише площею 600 кв.м покупцем ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 18.05.1990 року у відповідності до ст. 90 ЗК РСР в редакції від 24.12.1987р. 3) Посилання Відповідача на Рішення виконавчого комітету Суворівської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 року №2554, як на документ який дає Відповідачу право користування земельною ділянкою з 2003 року по теперішній час є безпідставними та юридично необґрунтованими, оскільки вищевказане рішення в частині п. 2 «надлишок земельної ділянки (проїзд) площею 261 кв.м. залишено за домоволодінням у тимчасове користування», що надавалось як право ОСОБА_6 (матері Відповідача) виконане не було. Право тимчасового користування земельною ділянкою у відповідності до вимог діючого на той час законодавства - оформлене не було. Право тимчасового користування земельною ділянкою у відповідності до вимог діючого на той час законодавства а саме до ст.22 ЗК - у ОСОБА_6 не виникло. У зв`язку з тим, що вимога щодо оформлення права користування земельної ділянкою діяла і на момент смерті ОСОБА_6 та на момент спадкування житлової будівлі ОСОБА_2 (2003 рік), слід вважати що Відповідач не успадкувала право користування земельною ділянкою - 261 кв.м., так як дане право не виникало, та це суперечить нормам законодавства, на момент виникнення правовідносин. Таким чином, Рішення не може розглядатися як документ, що надає право користування земельною ділянкою Відповідачу ОСОБА_2 4) Посилання Відповідача на матеріали технічної інвентаризації (технічний паспорт) як доказ підтвердження законності використання частини земельної ділянки, а саме проїзду є недоцільним, у зв`язку з тим що до повноважень бюро технічної інвентаризації не входить інвентаризація земельних ділянок та визначення його правового статусу. 5) Виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. Водночас, за змістом ст. 125 ЗК: «право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав». За життя ОСОБА_6 договір оренди не оформлювала, так як до суду надано його не було. Відповідач ОСОБА_2 не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Однак, Відповідач належним чином не оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою. Крім того, використання землі в Україні є платним згідно ст.206 ЗК. Відповідачем не надані до суду документи що підтверджують факт плати за землю або оформлене право користування земельною ділянкою площею 261 кв.м., що є проходом/проїздом до земельної ділянки ОСОБА_2 та власників суміжних земельних ділянок, в тому числі Позивача. Отже, станом на теперішній час право користування спірною земельною ділянкою (проїздом) у Відповідача не виникло, використання земельної ділянки є порушенням норм діючого законодавства ст. 125 ЗК України та ст. 206 ЗК України, в редакції що діяла з моменту спадкування та по теперішній час. 6) До відзиву Відповідачем було надано безліч заяв та відповідей до них с посиланнями лише на: Рішення виконавчого комітету Суворівської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 року №304/6; Рішення виконавчого комітету Суворівської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 року №2554; на право користування в порядку ст. 120 ЗК України в редакції що не діяла на момент спадкування та переходу права. Інших законних підстав щодо підтвердження права користування земельною ділянкою (проходом/проїздом) Відповідачем надано до суду не було, тому слід вважати що їх не існує. Таким чином, усі відповіді органів державної влади, що містять посилання на вищезазначені підстави, як право користування Відповідачем зазначеної земельної ділянки (проїзд/прохід) не можуть розглядатись як юридично значимими доказами. 7) Усі листи та відповіді, що містять посилання на п. Рішення від 20.11.1992 року №2554, слід вважати такими, що суперечать чиним нормам законодавства та не мають юридичного значення для справи, оскільки містять лише посилання на ту інформацію що їм була надана Відповідачем. Додаткових доказів, що можуть бути розглянуті як правова підстава вважати даний проїзд належним лише Відповідачу, матеріали справи не містять. 8) Рішенням Одеської міської ради №2464-VII від 04.10.2017 року «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту був наданий. До прийняття даного рішення, як вбачається з матеріалів справи, Юридичним відділом були надані зауваження до проекту рішення від 19.09.2017 році, встановленні до осіб, яким надавався дозвіл, однією із них, є ОСОБА_2 . Так, Одеською міською радою було зазначено можливість «надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою без врахування проїзду загального користування». Дані зауваження були прийняті до уваги та повідомлені Відповідачу про надання дозволу з урахуванням зауваження. Тобто, з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою ОСОБА_2 та станом на сьогоднішній день Рішення Одеської міської ради №2464-VII від 04.10.2017 року з урахуванням зауважень дійсне, та має юридичну силу. 9) Розпорядженням Суворовської районної адміністрації №625 від 12.10.2020 року «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 397 від 06.07.2018 - було скасовано розпорядження в.о. голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.07.2018 року №397, яким відмінено рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народніх депутатів від 23.06.1988 №304/6 та від 20.11.1992 року №2554, у частині тимчасового користування надлишком земельної ділянки /проїзд, а тому представник просила його не враховувати. 10) Станом на сьогоднішній день, статус спірного проїзду встановлено як м. Одеса (проїзд) згідно державного акту та зауваження Юридичного департаменту, згідно якого це є прохід/проїздом. 11) Посилання на геодезичну зйомку (результат) - не може визначати правовий статус земельної ділянки не може бути доказом належності чи не належності земельної ділянки. Геодезична зйомка - це процес отримання інформації про місцевість. Геодезичними методами можуть бути отримані дані про координати окремих точок (планове положення) і про їх висоти (висотне положення). 12) Щодо топогеодезичної зйомки М:1500 та встановлення «червоних ліній», звернула увагу що у відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: 14) червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення (адже даний прохід дійсно не має статусу вулиці, та не має статусу дороги з усіма вимогами до цих понять). 13) Посилання на історію використання даного проїзду ще з 1959 року та на наявність Рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 року №2554 ОСОБА_6 - є таким, що не встановлює права користування даним проходом ОСОБА_2 одноособово. 14) Наявність реальних перепон щодо доступу до земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджено тим, що ОСОБА_2 встановивши ворота та закривши на ключ прохід не маючи на це правових підстав, свідомо порушує права власника земельної ділянки в частині доступу до неї з іншої сторони, так як це є можливим та встановлено що даний прохід належить до земель м. Одеси та є проходом. Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:19:007:0041 належить доньці Позивача, яка зовсім не має можливості доступу до неї. А отже, дії Відповідача порушує права користування своїм майном усіх суміжних сусідів, земельні ділянки яких межують з даним проходом/проїздом. 15) Відповідачем не було надано до суду жодного доказу щодо наявності законного права користування даним проходом/проїздом лише ОСОБА_2 . На даний момент ОСОБА_2 не оформила ні право власності ні право користування земельною ділянкою площею 261 кв.м., що є проходом/проїздом ще до чотирьох суміжних ділянок. Згідно чинного законодавства користування земельною ділянкою особисто, що не є належним чином оформленою за даною особою - є порушення норм законодавства, та порушення права інших осіб щодо відсутності доступу до їх майна.

25.01.2021 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача ОСОБА_2 , згідно яких вона зазначила наступне: 1) розглянувши надані відповідачем докази (зокрема зйомку М 1:500 та каталог координат меж кварталу за адресою: вул. Наклонна. 32-а нанесеною «червоною лінією») представник позивача погодилась із тим, що частина земельної ділянки площею 261 кв.м., за вищевказаною адресою дійсно не має статусу земель загального користування (до яких за приписами Земельного України відносяться і вулиці, і проїзди, і шляхи, і дороги, тощо), але при цьому незаконно продовжує стверджувати, що ця частина земельної ділянки все одно є проходом та проїздом, яким має право користуватись позивач. 2) Факт неналежності частини земельної ділянки площею 261 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 до земель загального користування підтверджується не лише наданими відповідачем доказами -розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 625, а і самим представником позивача. 3) подана представником позивача відповідь на звернення вже не містить жодних вимог про звільнення земельної ділянки саме загального користування, що в свою чергу фактично свідчить про зміну позовних вимог та їх обґрунтування. 4) Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства,/пункт 6.27. постанови ВП ВС від 16.06.2020 № 689/26/17. Вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду мають суттєве значення в контексті суті та змісту рішення виконкому Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 № 2554, в якому чітко зазначено, що розглянувши звернення ОСОБА_6 (нині померлої мати відповідача) ділянку площею 261 кв.м. вирішено залишити за її домоволодінням у тимчасове користування. 5) За останні три роки законність використання відповідачем (як власницею домоволодіння) земельної ділянки, включаючи ділянку, залишену за домоволодінням для забезпечення проходу і проїзду до нього, неодноразово перевірялось уповноваженими органами, однак жодного факту порушення вимог земельного законодавства при використанні мною земельної ділянки не виявлялось, та будь-яких заходів адміністративного чи судового впливу з їх боку - не вживалось. За результатом проведених заходів всі перевіряючи органи, включаючи і мера міста Одеси, повідомляли відповідачу про відсутність з її боку порушень земельного законодавства, а саме: листом від 26.05.2017 № 01-26/614 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив, що відповідно до п. 2 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.3992 № 2554 надлишок земельної ділянки (проїзд) площею 261 кв.м залишено за домоволодінням у тимчасове користування (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 19.09.2017 № 01-26/1099 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив про проведення комісійного обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та про складений за його результатом Акт комісійного огляду земельної ділянки від 15.09.2017, із змісту якого вбачається про відсутність підстав вважати, що гр. ОСОБА_2 допущене порушення, передбачене п. «б» ч. 1 статті 211 Земельного кодексу України (тобто самовільне земельних ділянок); листом від 04.10.2017 № К-2349 Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила про відсутність факту самовільного зайняття земельної ділянки, яка використовується відповідачем для проходу/проїзду до належного їй домоволодіння (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 12.10.2017 № К-2465 Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила про відсутність факту самовільного зайняття земельної ділянки, яка використовується відповідачем для проходу/проїзду до належного їй домоволодіння (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 12.10.2017 № 38-К-5945, адресованим Народному депутату України / ОСОБА_10 /, голова Одеської міської ради /Труханов Г./ повідомив про відсутність факту самовільного зайняття земельної ділянки, яка використовується відповідачем для проходу/проїзду до належного їй домоволодіння (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 02.11.2018 № 01.1-19/К-3533Ш Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради повідомив, що спеціалістом згаданого Департаменту проводилось обстеження належної відповідачеві земельної ділянки, та в результаті аналізу наданих нею документів, факт самовільного встановлення металевих воріт не підтвердився (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 19.10.2020 № ЗПІ-03-09/96 Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила, що розпорядження про демонтаж розміщених/встановлених малих архітектурних форм за адресою: АДРЕСА_4 не видавалися (тобто будь-яких порушень не виявлено); листом від 19.10.2020 № К-969/924 Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила, що розпорядження в.о. голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.07.2018 № 397р скасовано розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.10.2020 № 625, у зв`язку з його невідповідністю чинному законодавству. Тобто, рішення виконкому Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 № 2554, в якому чітко (і не двозначно) вказано, що ділянку площею 261 кв.м. вирішено залишити за домоволодінням у тимчасове користування - є дійсним. 6) Права позивача не є порушеними, оскільки він самостійно прийняв рішення про поділ власної земельної ділянки та створення за її рахунок ділянки з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0063, площею 0.0682 га, яка, внаслідок саме такого поділу, не передбачає окремого доступу до дороги - вулиці Наклонна у м. Одеса. Відповідач вважає, що претензії позивач має пред`являти розробнику документації із землеустрою ( адже саме розробником складена така документація) та до самого себе (адже саме позивач затвердив складену розробником документацію, на підставі якої і сформувались такі ділянки). 7) Враховуючи відсутність підстав для відмови відповідачу у надані дозволу, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, Одеська міська рада надала відповідачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (включаючи і так званий проїзд), враховуючи також рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992 № 2554, у відповідності до якого земельна ділянка площею 261 кв.м. залишена за домоволодінням АДРЕСА_1 . 8) щодо зауважень юридичного департаменту Одеської міської ради, відповідач зазначила, що своїм офіційним листом юридичний департамент Одеської міської ради чітко роз`яснив, що згідно Регламенту, його зауваження до проекту рішень, є обов`язковими лише для розгляду і лише суб`єктом внесення проекту рішення, який в свою чергу має право їх не враховувати їх (що фактично і відбулось, з огляду на явну безпідставність тверджень юридичного департаменту про начебто наявність у складі належної мені земельної ділянки земель загального користування). 9) Відповідач не зобов`язана платити за землю, загальна площа якої (включаючи так званий проїзд) не перевищує 0.1 га., оскільки звільнена від сплати податку, на підставі посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 16.06.2006, яке безтермінове і дійсне на всій території України.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_11 від 29 липня 2020 року: відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт, призначено підготовче судове засідання по справі.

15.02.2021 року справу № 523/11171/20 було повторно автоматизовано розподілено на суддю Далеко К.О., у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_11 .

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2021 року по справі №523/11171/20 прийнято цивільну справу до свого провадження. Призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 16 березня 2021 року.

16.03.2021 року до суду було подано представником позивача адвокатом Павловою О.В. Витяг з Технічного звіту по кадастровим вишукуванням та визначенню площі земельної ділянки (проходу), складений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_12 ТОВ «ГЕОІНФОРМ +», на підставі адвокатського запиту Павлової О.В. , згідно якого зроблено висновок зокрема про те, що: під`їзд до земельних ділянок є землями загального користування, що не може передаватись у власність; в результаті проведених геодезичних робіт, загальна площа земельної ділянки - проходу, в існуючих межах складає 0,0202га.

02.04.2021 року до суду надійшли заперечення від відповідача ОСОБА_2 проти залучення Витягу з Технічного звіту по кадастровим вишукуванням та визначенню площі земельної ділянки (проходу). В обґрунтування заперечення, відповідач ОСОБА_2 зазначила, що він не лише не відповідає діючому законодавству, а і містить ознаки кримінального злочину. 1) ОСОБА_2 не укладала договорів щодо проведення ТОВ «Геоінформ +» на її земельній ділянці будь-яких робіт із землеустрою; 2) ОСОБА_14 взагалі не мав повноважень виконувати топографо-геодезичні роботи за земельній ділянці, оскільки йому не видавався сертифікат інженера - геодезіста; 3) на належній ОСОБА_2 земельній ділянці у 2021 році не проводились будь-які топографо-геодезичні роботи, у тому числі з боку ТОВ «Геоінформ +». 4) ТОВ «Геоінформ +» взагалі не має прав та повноважень, як виконавець топографо-геодезичних робіт, робити будь-які юридичні висновки щодо правового режиму земельної ділянки, щодо якої триває судовий спір. 5) Визначення ОСОБА_2 у матеріалах Технічного звіту як замовника топографо-геодезичних робіт є безпідставним та грубо порушує вимоги ЗУ «Про землеустрій», а також містить ознаки імовірного факту підробки її підпису. 6) ТОВ «Геоінформ +» у Технічному звіті та при формуванні правових висновків посилається та користується виключно вибірковими документами і матеріалами, більшість з яких на теперішній час взагалі не є актуальною.

Протокольною ухвалою суду від 13.04.2021 року прийнято Витяг з Технічного звіту по кадастровим вишукуванням та визначенню площі земельної ділянки (проходу) та залучено до матеріалів справи, постановлено оцінку наведеному доказу надати при ухваленні рішення суду.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.

Протягом розгляду справи, судові засідання по справі відкладались, у зв`язку із наступним: у зв`язку із неявкою сторін; на підставі Розпорядження в.о. голови суду «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19 від 11.10.2021 року із подальшими змінами, згідно яких було зупинено розгляд справи у відкритих судових засіданнях; на підставі Розпорядження в.о. голови Суворовського районного суду м. Одеси №7 від 28.02.2022 року «Про встановлення роботи Суворовського районного суду м.Одеси» та змін до Розпорядження №7 від 10.03.2022 року; на підстав заяв сторін про відкладення розгляду справи; у зв`язку із неможливістю забезпечення участі представника відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції, з технічних причин; у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги;

ІІІ. Позиції сторін.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, його представник - адвокат Павлова О.В., з`явившись до судового засідання, наполягала на задоволенні позову, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_2 , з`явившись до судового засідання, не визнала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов та доповненні до відзиву на позов, запереченнях на відповідь на відзив. Також на питання суду зазначила, що ворота які просить знести позивач, встановлювала саме вона у 1990 році. До цього часу, також стояли ворота, які встановлювались попередніми власниками будинку та законними землекористувачами. Відповідач вважає, що лише вона має право користування проїздом, тому на законних підставах встановила ворота. Земельна ділянка закріплена за домоволодінням, власником якого вона стала в порядку спадкування за заповітом після смерті своєї матері. Земельну ділянку - прохід позивач використовує на законних на те підставах, що підтвердили всі установи, до яких позивач звертався із скаргами. Позивач сам винен у тому, що так розділив свою земельну ділянку, що тепер до однієї із них не має окремого проїзду. Земельна ділянка закріплена за домоволодінням. Відповідач не захоплювала незаконно земельну ділянку. Поданий представником позивача технічний звіт не є належним доказом по справі.

Відповідач Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради не забезпечив явку свого представника до судового засідання, був на кожне судове засідання повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, як шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження, так і шляхом направлення судової повстки на офіційну електронну адресу. Також, обізнаність відповідача про перебування у провадження суду справи підтверджується ознайомленням уповноваженого представника із матеріалами справи.

Судом здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису, на виконання вимог ч.1 ст. 247 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом, норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Заслухавши учасників справи, вивчивши обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши представлені докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновків, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 28 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В..

На підставі даного договору, був оформлений державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №915267 від 28 серпня 2006 року.

Згідно Плану меж земельної ділянки (кадастровий номер: 5110137600:19:007:0041) до даного державного акту, земельна ділянка площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) межує з:

-від А до Б - землі м. Одеси (вул. Наклонна);

-від Б до В - землекористування гр. ОСОБА_3 ;

-від В до Г - землі гр. ОСОБА_1 ;

-від В до А - землі м. Одеси (проїзд).

Станом на дату розгляду судом спору, позивач ОСОБА_1 являється власником земельних ділянок кадастровий номер 5110137600:19:007:0063, площею 0,0682 г., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та кадастровий номер 5110137600:19:007:0062, площею 0,0318га. Це підтверджується матеріалами справи, зокрема Відомостями з державного земельного кадастру, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.06.2020 № витягу НВ-5114465122020.

Згідно опису меж до Кадастрового плану земельної ділянки, кадастровий номер 5110137600:19:007:0063:

-від А до Б - землі гр. ОСОБА_1 ;

-від Б до В - землі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-від В до Г - землі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-від Г до Д - землі ОСОБА_5 (кадастровий номер: 5110137600:19:007:0042);

-від Д до А - землі м. Одеси (прохід).

Власником земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:19:007:0042 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0311 га., являється ОСОБА_5 (дочка позивача ОСОБА_1 ). Це підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5114465102020 від 03.06.2020 року. Підстава виникнення права: договір дарування земельної ділянки від 21.02.2008, Державний акт від 23.06.2008 ЯЖ 305273.

Згідно опису меж до Кадастрового плану земельної ділянки, кадастровий номер 5110137600:19:007:0042:

-від А до Б - землі м. Одеси;

-від Б до В - землі гр. ОСОБА_15 ;

-від В до Г - землі ОСОБА_16 ;

-від В до Г - землі м. Одеси (проїзд);

-від Д до А - землі гр. ОСОБА_1 .

Рішенням Суворівської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 року №304/6:

-затверджено акт комісії про прийом до експлуатації домоволодіння АДРЕСА_1 від ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , та визнано за нею право приватної власності.

-закріплено за домоволодінням земельну ділянку площею 600 кв.м. Залишок земельної ділянки площею 117 кв.м. залишено у тимчасове користування.

Суд зазначає, що станом на час залишення земельної ділянки площею 117 кв.м. у тимчасовому користуванні, діяв Земельний кодекс УССР 1970 року, який передбачав надання землі в безстрокове або тимчасове користування (ст. 15 Земельного кодексу УССР). Законодавець визначав, що тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу УССР (1970 року) право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Суд зауважує на тому, що в рішенні Суворівської районної ради народних депутатів від 23.06.1988 року №304/6 не визначено строк тимчасового користування залишком земельної ділянки площею 117 кв.м. Також, в матеріалах справи відсутній акт на право довгострокового тимчасового користування землею.

Рішенням Виконавчого комітету Суворовської районної ради народний депутатів від 20.11.1992 року №2554 «Про самовільні будови в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_16 :

-залишено ОСОБА_16 з правом особистої власності гараж та кімнату, збільшену на 6,2 кв.м. в буд. АДРЕСА_1 ;

-залишок земельної ділянки, проїзд, площею 261 кв.м. залишено за домоволодінням у тимчасове користування.

Матеріали справи містять інвентаризаційні відомості домоволодіння АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_16 , в яких зазначено про залишок земельної ділянки площею 117 кв.м. Основна інвентаризація проведена 27.10.1992 року.

Суд зазначає, що станом на час залишення за домоволодінням залишку земельної ділянки, за рішенням Виконавчого комітету Суворовської районної ради народний депутатів від 20.11.1992 року №2554, діяв Земельний кодекс в редакції від 18 грудня 1990 року № 561-XII, який передбачав:

-надання землі в постійне або тимчасове користування (ст. 7 Земельного кодексу України).

-згідно ст. 24 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992 року), право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Матеріали справи не містять договору на право тимчасового користування землею.

-не передбачав можливості залишення земельної ділянки саме за домоволодінням на праві тимчасового користування.

Технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_16 , складений станом на 17.07.2003 року, містить інформацію про залишок земельної ділянки 261 кв.м., який перебуває у тимчасовому користуванні, згідно Рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народний депутатів від 20.11.1992 року №2554.

Розпорядженням В.о. голови Суворовської районної адміністрації від 06.07.2018 року № 397р ОСОБА_17 : відмінено п.2 рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.1992р. № 2554, в частині надлишок земельної ділянки (проїзд) площею 261 кв.м. залишити за житловим будівництвом у тимчасове користування та п.2 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.1988р. №304/6 в частині надлишок земельної ділянки площею 117 кв.м. залишити в тимчасове користування.

Однак, Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.10.2020 року № 625р: скасовано Розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради №397р від 06.07.2018 року «Про відміну рішень виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів» від 23.06.1988 року №304/6 та від 20.11.1992 року №2554 у частині тимчасового користування надлишком земельної ділянки (проїзд)».

Тому, суд не керується при розгляді даної справи Розпорядженням В.о. голови Суворовської районної адміністрації від 06.07.2018 року № 397р та Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.10.2020 року № 625р.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.08.2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-3225, на підставі заповіту, посвідченого Гребенюк І.М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 02 жовтня 2002 року за №7857, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , є ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з житлового будинку під АДРЕСА_1 , який складається з однієї кам`яної будівлі та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 600 кв.м.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Поняття «користування землею» у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року (стаття 7) поряд з постійним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років).

Підпунктом другим пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Земельний кодекс України (в редакції від 13 березня 1992 року) закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років) (стаття 7).

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563 «Про земельну реформу» визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2004 року № 1492 дію вказаного пункту продовжено до 01 січня 2008 року.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5?рп положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність із дня ухвалення зазначеного рішення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року, суд зазначив, що визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в постійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки.

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР. Право тимчасового користування землею (в тому числі і на умовах оренди) оформляється договором (статті 23, 24 ЗК Української РСР).

Судом встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 діяв Цивільний Кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, що втратив чинність 01 січня 2004 року (надалі - ЦК Української РСР).

Стаття 10 ЦК Української РСР передбачала, що громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

Разом з тим, аналіз розділу VII Спадкове право ЦК Української РСР свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, на час виникнення правовідносин, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, відтак не передбачає перехід права постійного або тимчасового користування земельною ділянкою від спадкодавця до спадкоємця.

Таким чином, з урахуванням норм права, чинних час виникнення правовідносин, суд робить висновок про те, що перехід права як постійного, так і тимчасового користування земельною ділянкою від спадкодавця до спадкоємця не передбачався, та таке право припинялось зі смертю особи (спадкодавця), якій належало таке право, тому у суду відсутні підстави зазначати про те, що відповідач ОСОБА_2 набула права користування земельною ділянкою/проїздом/ площею 261 кв.м., після смерті ОСОБА_6 , саме за заявою якою за домоволодінням АДРЕСА_1 було залишено право тимчасового користування.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від 24 листопада 2021 року по справі № 285/3671/19, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також, надаючи правову оцінку Рішенню Виконавчого комітету Суворовської районної ради народний депутатів від 20.11.1992 року №2554 «Про самовільні будови в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_16 , суд виходить із того, що згідно статей 22, 23 Земельного кодексу України (1990р.), що був чинним на час прийняття рішення, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Матеріали справи не містять документів про відведення в натурі й установлення меж земельної ділянки ОСОБА_6 , після залишення за домоволодінням залишку земельної ділянки/проїзду/ площею 261 кв.м.

Наведене також спростовує законність доводів відповідача ОСОБА_2 щодо набуття нею права користування залишком земельної ділянки/проїзду/ площею 261 кв.м.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 у 2003 році прийняла спадщину після смерті матері у вигляді майна, а саме: житлового будинку під АДРЕСА_1 , який складається з однієї кам`яної будівлі та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 600 кв.м., у межах розміру, передбаченого п. г) ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, що дає можливість зробити висновок, що принцип цілісності об`єкту нерухомості та земельної ділянки збережені.

При вирішення даного спору, суд враховує принцип класичного римського приватного права superficies solo cedit - «розміщене на землі слідує за землею». Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Такої позиції додержується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №200/606/18.

У даному випадку суд констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що залишок земельної ділянки/проїзд/площею 261 кв.м., який зазначений у рішенні Виконавчого комітету Суворовської районної ради народний депутатів від 20.11.1992 року №2554 «Про самовільні будови в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_16 », та при в`їзді до якого відповідачем встановлені ворота, не є невіддільним від житлового будинку під АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , житловий будинок не розташований на зазначеній земельній ділянці.

Судом установлено, що фактично земельна ділянка, при в`їзді на яку встановлені оспорювані ворота відповідачем ОСОБА_2 , проти чого вона не заперечувала, є проходом, проїздом між будинками та до будинку, належними на праві власності різним особам - суміжним землевласникам, зокрема як позивачу ОСОБА_1 , так і відповідачу ОСОБА_2 , а також зокрема гр. ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Це підтверджується матеріалами справи, зокрема фотознімками проїзду, схемами розташування будинків, технічними паспортами на житлові будинки, та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

У той же час, як у відповідача ОСОБА_2 відсутні інші можливості прямого проходу до належного їй будинку АДРЕСА_1 , так і позивачем ОСОБА_1 наразі користування його земельною ділянкою кадастровий номер 5110137600:19:007:0063, площею 0,0682 г. є утрудненим, прямий прохід до будинку відсутній, і можливий лише через земельну ділянку 5110137600:19:007:0042 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0311 га., власником якої являється інша особа - ОСОБА_5 .

При цьому, до доводів відповідача щодо того, що права позивача не є порушеними, оскільки він самостійно прийняв рішення про поділ власної земельної ділянки та створення за її рахунок ділянки з кадастровим номером: 5110137600:19:007:0063, площею 0.0682 га, яка, внаслідок саме такого поділу, не передбачає окремого доступу до дороги - АДРЕСА_1 , суд ставиться критично, оскільки як поділ земельної ділянки, так і розпорядження нею є виключним правом позивача, як власника земельної ділянки.

До доводів відповідача ОСОБА_2 про підтвердження законності використання нею проїзду, згідно Рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 року № 2464-VII про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд також ставиться критично.

Судом установлено, що Рішенням Одеської міської ради від 04.10.2017 року № 2464-VII надано дозвіл громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі, згідно з переліком, до якого включена ОСОБА_2 , адреса земельної ділянки у АДРЕСА_1 .

Згідно зауважень до проекту рішення Одеської міської ради «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 19.09.2017 року Юридичного департаменту Одеської міської ради, земельна ділянка, загальною площею 0,0900га, за адресою: АДРЕСА_1 , включає в себе проїзд загального користування. За інформацією, наявною у юридичного департаменту, зазначений проїзд є проїздом загального користування. Враховуючи викладене, Департамент вважає за можливе надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищенаведеною адресою без врахування проїзду загального користування.

Листом Юридичного Департаменту Одеської міської ради від 20.10.2017 року №618-М, повідомлено зокрема позивачу ОСОБА_1 , що проект рішення Одеської міської ради «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», зокрема в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , завізований юридичним департаментом Одеської міської ради, без врахування проїзду загального користування.

Листом Юридичного Департаменту Одеської міської ради від 20.10.2017 року №617-М, повідомлено Голові постійної комісії Одеської міської ради з питань землеустрою та земельних правовідносин від 20.10.2017 №617-М, що юридичний департамент Одеської міської ради вважає за можливе надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , без врахування проїзду загального користування.

Листом Юридичного Департаменту Одеської міської ради від 20.10.2017 року №616-М, повідомлено Директору департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що юридичний департамент Одеської міської ради вважає за можливе надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , без врахування проїзду загального користування.

Листом від 26.01.2018 року №46-К/вих, Юридичний департамент Одеської міської ради повідомив ОСОБА_2 наступне: проект рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 року № 2464-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», за результатами проведення юридичним департаментом Одеської міської ради правової експертизи, завізований із зауваженнями від 19.09.2017 року №490-з. Роз`яснено ОСОБА_2 приписи Положення юридичного департаменту у питаннях роботи з актами міської ради, міського голови та виконавчого комітету, Регламенту Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 11.11.2015 року №1-VII. Також зазначено, що суб`єкт внесення проекту рішення Одеської міської ради після отримання зауважень юридичного департаменту Одеської міської ради, вирішує питання щодо врахування таких зауважень та усунення відповідних недоліків, або не врахування зауважень, про що зазначає у відповідній пояснювальній записці.

Згідно листа Юридичного Департаменту Одеської міської ради від 15.01.2021 року №11-К/вих, адресованого ОСОБА_2 , останній роз`яснені положення Регламенту, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 02.12.2020 року №1-VII. Зазначено, що суб`єкт внесення проекту рішення Одеської міської ради після отримання зауважень юридичного департаменту Одеської міської ради вирішує питання щодо врахування таких зауважень та усунення відповідних недоліків, або неврахування зауважень, про що зазначає у відповідній пояснювальній записці. Тобто, Регламентом передбачена необхідність розгляду зауважень юридичного департаменту Одеської міської ради, а не обов`язок щодо їх врахування. Суб`єктом внесення проектів рішень Одеської міської ради із земельних питань є постійна комісія Одеської міської ради з питань землеустрою та земельних правовідносин.

Суд вважає недоцільним в рамках розгляду даної справи, виходячи із предмета позову, надавати оцінку зауваженням Юридичного департаменту Одеської міської ради, зокрема порядку їх врахування або не врахування під-час прийняття рішень Одеською міською радою, оскільки це не входить до предмету даного спору.

При цьому, суд виходить із того, що за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 січня 2023 року у справі №607/19806/18, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не означає позитивного рішення про надання її у власність.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) зазначено, що: «орган місцевого самоврядування, за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

За таких обставин, наявність Рішення Одеської міської ради від 04.10.2017 року №2464-VII, яким надано дозвіл громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо доводів ОСОБА_2 про підтвердження законності користування нею проїздом проведеними перевірками та листами різних установ, зокрема Суворовською районною адміністрацією м. Одеси, Одеською міською радою, заявами сусідів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Листом від 26.05.2017 № 01-26/614 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ОСОБА_2 , що відповідно до п. 2 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 20.11.3992 № 2554, надлишок земельної ділянки (проїзд) площею 261 кв.м., залишено за домоволодінням у тимчасове користування.

Листом від 19.09.2017 № 01-26/1099 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ОСОБА_2 про проведення комісійного обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та про складений за його результатом Акт комісійного огляду земельної ділянки від 15.09.2017.

Згідно Акту комісійного огляду земельної ділянки від 15.09.2017 року, складеного комісією Відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням земельного законодавства Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: проведене обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За результатом обстеження встановлено, що на земельній ділянці орієнтованою площею 890 кв.м., яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_20 , розташована житлова будівля. Зазначена земельна ділянка, включно з проїздом, зазначена у технічному паспорті на житловий будинок від 18.05.2017р., реєстр. № 205-108-20947. Також встановлено, що земельна ділянка (проїзд) площею 261 кв.м. знаходиться у користуванні зазначеного домоволодіння на підставі рішення виконавчого комітету Суворовської районної народних депутатів від 20.11.1992р. №2554. Свідками ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 надано письмові пояснення, що металеві ворота на в`їзді до домоволодіння встановлені багато років. Візуально ворота розташовані у межах земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2. Комісія не знайшла порушень в діях ОСОБА_2 .

Листом Суворовської районної адміністрації від 04.10.2017 року №К-2349, на адресу ОСОБА_20 , за результатом дослідження встановлено відсутність самовільного захвату земельної ділянки, що служить проходом до домоволодіння, тим самим підтверджено законне право користування ОСОБА_2 , земельною ділянкою орієнтованою площею 890 кв.м., що включає проїзд. Рекомендовано належним чином оформити земельну ділянку домоволодіння з виносом меж в натурі та реєстрацією прав власності.

Листом від 12.10.2017 року №38-К-5945 Одеський міський голова повідомив народному депутату ОСОБА_29., що за результатами обстеження встановлена відсутність самовільного зайняття земельної ділянки, яка є проходом (проїздом) до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим підтверджено законне право користування ОСОБА_2 , яка є власницею домоволодіння за вказаною адресою, земельною ділянкою орієнтованою площею 890 кв.м., включаючи проїзд.

Листом від 12.10.2017 року №К-2465 в.о. голови Суворовської районної адміністрації повідомив ОСОБА_20 , що спільною комісією здійснено обстеження земельної ділянки, за наслідком якої підтверджено законне право користування ОСОБА_2 , яка є власницею домоволодіння за вказаною адресою, земельною ділянкою орієнтованою площею 890 кв.м., включаючи проїзд.

Листом від 05.07.2018 року №К-1224 В.о. голови Суворовської районної адміністрації від 06.07.2018 року № 397р ОСОБА_17 , щодо відміни рішень виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 23.06.2018 року № 304/6 та від 20.11.1992 року №2554, повідомлено ОСОБА_5 наступне:

-відповідно до наданої інформації від Юридичного департаменту Одеської міської ради, за результатами проведення правової експертизи на відповідність вимогам чинного законодавства, проект рішення Одеської міської ради «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено без врахування проїзду загального користування;

-надлишок земельної ділянки (проїзд) на теперішній час залишився земельною ділянкою (проїздом) загального користування власників земельних ділянок по АДРЕСА_3 , враховуючи інформацію Юридичного департаменту Одеської міської ради, рішення Одеської міської ради №6489-VI від 25.03.2015 року «Про затвердження Генерального плану м. Одеси», рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів ід 23.06.2018р. № 304/6 та від 20.11.1992р. №2554.

Листом від 29.08.2018 року №К-1533 Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила ОСОБА_2 , за результатами обстеження та заходів з`ясувального характеру райадміністрацією, у межах наданих повноважень, що не зафіксовано порушень вимог законодавства за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно листа заступника голови Суворовської районної адміністрації від 10.04.2019, на адресу зокрема ОСОБА_1 , здійснено виїзд на місце та виявлено факт встановлення воріт, які є зачинені на замок, та використовуються виключно ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , внаслідок чого перекрито проїзд загального користування. Стосовно воріт встановлених за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено що питання виявлення самовільно встановлених огорож, які заважають нормальному руху пішоходів та транспорту на території міста Одеси, відноситься до компетенції Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради.

Матеріали справи містять письмові пояснення ОСОБА_24 від 12.10.2020 року, ОСОБА_25 від 12.10.2020 року, ОСОБА_3 від 12.10.2020 року, ОСОБА_26 від 12.10.2020 року, ОСОБА_23 від 12.10.2020 року, які зазначають що являються сусідами позивача та відповідача по справі, та загалом містять однакові висновки щодо підтримання правової позиції ОСОБА_2 по справі.

Суд зазначає, що до звернення до суду із позовом як позивач ОСОБА_1 , так і відповідач ОСОБА_2 звертались до різних установ із заявами та скаргами, з приводу законності користування ОСОБА_2 проїздом. У відповідь на звернення, як позивач, так і відповідач отримували відповіді, які надавались установами виходячи із їх компетенції, та на підставі тих матеріалів, які були у них в наявності.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За викладених обставин, саме до компетенції суду відноситься врегулювання спору між сторонами, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тому, остаточну оцінку наявності або відсутності порушеного права ОСОБА_1 , законності або незаконності користування ОСОБА_2 проїздом, наявності або відсутності підстав для усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, надає саме суд. Наявність перелічених листів - відповідей не є перешкодою для надання судом самостійної оцінки спірним правовідносинам сторін.

Письмові пояснення ОСОБА_24 від 12.10.2020 року, ОСОБА_25 від 12.10.2020 року, ОСОБА_3 від 12.10.2020 року, ОСОБА_26 від 12.10.2020 року, ОСОБА_23 від 12.10.2020 року, які зазначають що являються сусідами сторін, та загалом підтверджують законність використання ОСОБА_2 проїздом та встановлення воріт на в`їзді, не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Також, суд критично відноситься до доводів відповідача щодо посилання на матеріали технічної інвентаризації, висновки Управління архітектури та містобудування, топогеодезичну зйомку М:1500 та встановлення «червоних ліній», в підтвердження законності встановлення воріт та наявності одноосібного права на користування проїздом, не віднесення проїзду до земель загального користування.

Суд виходить із того, що геодезична зйомка - це процес отримання інформації про місцевість. Геодезичними методами можуть бути отримані дані про координати окремих точок (планове положення) і про їх висоти (висотне положення).

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: 14) червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 83 Земельного Кодексу України, землі які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно ч.4 ст. 83 Земельного кодексу України, до земель загального користування населених пунктів відносяться: майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Як визначено ст. 12 ЗК України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно до компетенції органу місцевого самоврядування віднесено питання надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності шляхом вирішення цих питань на пленарних засіданнях.

За викладених обставин, суд вважає що саме до компетенції органу місцевого самоврядування відноситься питання можливості надання спірного проїзду у користування, оскільки він відноситься до земель комунальної власності (загального користування), іншого відповідачем ОСОБА_2 суду належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Надаючи правову оцінку Витягу з Технічного звіту по кадастровим вишукуванням та визначенню площі земельної ділянки, зробленого сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_12 , суд вважає за необхідне зазначити, що прийшов до висновків про те, що: відповідач ОСОБА_2 не набула права користування земельною ділянкою/проїздом/ площею 261 кв.м., після смерті ОСОБА_6 , саме за заявою якою за домоволодінням АДРЕСА_1 було залишено право тимчасового користування, і без висновків зазначеного Витягу.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на тому, що стверджуючи про неналежність наведеного Витягу з Технічного звіту, як доказу, відповідач ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів у його спростування.

У позові позивач ОСОБА_1 просить суд зобов`язати як відповідача ОСОБА_2 , так і Одеську міську раду в особі Департаменту муніципальної безпеки усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт та привести земельну ділянку загального користування (проїзд) у попередній стан.

Згідно листа Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради від 17.04.2019 року, відповідно до додатку №6 до Правил, демонтаж, перевезення, зберігання розміщених/встановлених в порушенням Правил малих архітектурних форм, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких невідомі, здійснюються уповноваженим виконавчим органом Одеської міської ради за кошти міського бюджету з наступним відшкодуванням усіх витрат власником малої архітектурної форми, винним у порушенні Правил. Рішення про демонтаж розміщених/встановлених з порушенням Правил малих архітектурних форм приймається уповноваженим органом Одеської міської ради з урахуванням пропозицій органів, що виявили такі елементи благоустрою. Згідно з рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 року № 5236-VI «Про внесення змін та доповнень до Правил благоустрою території м. Одеси», затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року № 1631-VI районні адміністрації Одеської міської ради визначено уповноваженими органами з демонтажу малих архітектурних форм.

Згідно листа Заступника голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.05.2019 року, адресованого ОСОБА_1 та Директору департаменту муніципальної безпеки ОМР, питання виявлення самовільно встановлених огорож, які заважають нормальному руху пішоходів та транспорту на території міста Одеси, відноситься до компетенції департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради.

Згідно листа Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради від 13.06.2019 року №01.1-14/Кол-110, адресованого голові Суворовської районної адміністрації ОСОБА_27 та ОСОБА_1 , згідно з рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5236-VI «Про внесення змін та доповнень до Правил благоустрою території м. Одеси», затвердженим рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року №1631-VI, районні адміністрації Одеської міської ради визначено уповноваженими органами з демонтажу малих архітектурних форм.

Згідно листа Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.10.2020 №ЗПІ-03-09/96, районною адміністрацією розпорядження про демонтаж розміщених/встановлених малих архітектурних форм за адресою: АДРЕСА_4 не видавалися.

Згідно листа Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.10.2020 №ЗПІ-03-09/97: для підготовки відповіді на колективне звернення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_28 , зареєстрованого в Суворовській районній адміністрації 14.03.2019 року, щодо необхідності прийняття рішення про демонтаж встановленої малої архітектурної форми - металевих воріт на початку проїзду до житлових будинків, розміщених вглиб вулиці за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено комісійне обстеження на місці. Візуально встановлено наявність воріт, які були зачинені на замок. Питання виявлення самовільно встановлених огорож, які заважають нормальному руху пішоходів та транспорту на території міста Одеси, відноситься до компетенції Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради.

Згідно листа Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради від 11.11.2020 року №01.11к/к-293, рішенням Одеської міської ради №4189-VII від 30.01.2019 року «Про заходи щодо підвищення ефективності реалізації повноважень виконавчих органів Одеської міської ради» затверджено у новій редакції Положення про Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради. Здійснення контролю за дотриманням вимог чинного законодавства України у сфері благоустрою території міста, проведення перевірок території міста на предмет дотримання всіма суб`єктами вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою території міста Одеси, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері благоустрою та контролю за санітарним станом населених пунктів - не належить до компетенції Департаменту. Водночас, вказані повноваження покладені на Департамент міського господарства Одеської міської ради, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України (далі по тексту ЗК).

Відповідно до ч.1,2 ст.152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту прав на земельні ділянки є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 зазначила, що саме вона встановила ворота перед проходом по АДРЕСА_1 , у 1990 році, раніше на цьому же місці встановлювали ворота попередні законні користувачі земельної ділянки, оскільки вважає що на законних підставах користується проходом, на підставі рішення Виконавчого комітету народних депутатів Суворовської районної ради від 23.06.1988 року №3-4/6 та від 20.11.1992 року №2554, що також підтверджується перевірками Суворовської районної адміністрації та Одеською міською радою, які проводились з 2017 року.

За наведених обставин, враховуючи що спірні ворота встановлені саме ОСОБА_2 , яка також має ключі від цих воріт, суд не вбачає правових підстав для покладення на Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради обов`язку щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт та привести земельну ділянку загального користування (проїзд) у попередній стан.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що пред`явлені позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню в частині: зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт та приведення земельної ділянки загального користування (проїзд), у попередній стан.

Європейський суд з прав людини прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

V. Судові витрати.

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн.80 коп., оскільки судом задоволено одну вимогу немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 49, 76 - 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради Департаменту муніципальної безпеки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загального користування (проїзд) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованих воріт та приведення земельної ділянки загального користування (проїзд), у попередній стан.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн.80 коп.

Позивач (стягувач): ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідач (боржник): ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 15.05.2023 року.

Суддя: К.О. Далеко

Дата ухвалення рішення03.05.2023
Оприлюднено05.06.2023
Номер документу111291999
СудочинствоЦивільне
Сутьусунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —523/11171/20

Ухвала від 30.11.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Постанова від 09.10.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Постанова від 09.10.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Ухвала від 03.10.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Ухвала від 31.07.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Ухвала від 21.07.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Ухвала від 07.07.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Коновалова В. А.

Рішення від 03.05.2023

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Далеко К. О.

Рішення від 03.05.2023

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Далеко К. О.

Ухвала від 02.05.2023

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Далеко К. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні