ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 619/77/15-ц Номер провадження 22-ц/814/157/23Головуючий у 1-й інстанції Якименко Л.О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,
представника Полтавської обласної прокуратури - Мироненко О.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 , - адвоката Омельченка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Дергачівськогорайонного судуХарківської областівід 08лютого 2017року
у справізапозовом прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах Державногоагентства лісовихресурсів України,Державного підприємства«Харківська лісованауково-досліднастанція» до ОСОБА_1 , Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи - відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, запису про його реєстрацію, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача,
УСТАНОВИВ:
короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
У січні 2015 року прокурорДергачівської місцевоїпрокуратури Харківськоїобласті вінтересах Державногоагентства лісовихресурсів України, Державногопідприємства «Харківськалісова науково-досліднастанція» звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_1 , Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи - відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, запису про його реєстрацію та витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів прокуратурою району 04 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості № 42014220280000029 про скоєння злочину за ч. 2ст. 364 КК Українита розпочато досудове розслідування стосовно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів.
Установлено, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району від 02 березня 2010 року передано у власність 12 фізичним особам 12 земельних ділянок загальною площею 2 га для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку. Після прийняття вказаних рішень Малоданилівською селищною радою Дергачівського району фізичними особами оформлені державні акти, які зареєстровані у визначеному законом порядку. Відповідним земельним ділянкам під час приватизації присвоєні кадастрові номери:
6322055903:00:000:0112, 6322055903:00:000:0113, 6322055903:00:000:0104, 6322055903:00:000:0105, 6322055903:00:000:0115, 6322055903:00:000:0110, 6322055903:00:000:0109, 6322055903:00:000:0111, 6322055903:00:000:0114, 6322055903:00:000:0106, 6322055903:00:000:0108, 6322055903:00:000:0116.
Вказані рішення винесені на підставі висновків управління Держкомзему у Дергачівському районі про те, що 12 земельних ділянок загальною площею 2 га відносяться до земель запасу та нікому не надані у власність або користування. Разом із тим, в ході перевірки та досудового розслідування достовірно встановлено, що безоплатна передача зазначених земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №16 від 20.01.2015 змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») 2 га земель лісогосподарського призначення.
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Окрім цього, зміна цільового призначення земель категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядкуст. 149 ЗК України.
Рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02липня 2009року громадянці ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1517 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому, рішенням LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року громадянці ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1517 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113). На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації земельних ділянок, громадянка ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №101842. Одночасно з цим, за результатами проведеної прокуратурою району перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебуває у кварталі № 33 Дергачівського лісництва, відноситься доземель лісовогофонду, переданих в постійне користування ДП «Харківській лісовій науково-дослідній станції». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Окрім того, земельна ділянка з зазначеним кадастровим номером відноситься доземель лісогосподарськогопризначення тарозташована натериторії земель,які перебуваютьу користуванніДП «Харківськоїлісової науково-дослідноїстанції» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п. 5Прикінцевих положень Лісового кодексу Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації № 634 від 06 листопада 2009 року Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея». Окрім цього,вищевказаній земельнійділянці площею3,3047га ДП«Харківською лісовоюнауково-дослідноюстанцією» присвоєнийкадастровий номер6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006. Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки площею 0,1517 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції». Вартість спірної земельної ділянки складає 87546грн згідно з висновком ПП «Перспектива-земля». В ході досудового розслідування за вказаними фактами проведена перевірка Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, якою підтверджено викладені обставини.
Прокурором зазначено, що наявність протиправного рішення Малоданилівської селищної ради, державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого всупереч встановленому законом порядку, порушує інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого ч. 1ст. 319 ЦК Україниправа вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури. При цьому, порушені інтереси держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», як постійного землекористувача, та Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Наведене є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі зазначених юридичних осіб. Про порушення законних інтересів держави і законодавства прокуратурі району стало відомо лише після завершення перевірки у порядку нагляду за додержанням законодавства та після внесення відомостей про злочин до ЄРДР.
Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області у серпні 2016року звернувсядо судуз уточненоюпозовною заявою, посилаючись на те, що у зв`язку з набранням з 01 січня 2016 року законної сили Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6322055903:00:000:0113, а саме: в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 5321727 від 11 квітня 2014 року за ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Крім того, ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з п. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має права витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У зв`язкуз викладенимпрокурор прохав(а.с.89-90т.1):
- визнати недійсним рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1517 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113) серії ЯЛ № 101843, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412, виданий на ім`я ОСОБА_2
- скасувати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 0,1517 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_1
- витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»земельну ділянку площею 0,1517 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113), що розташована за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Дергачівськогорайонного судуХарківської областівід 08лютого 2017року позовні вимоги прокурора задоволено:
- визнано недійсним рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »;
- визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113) площею 0,1517 га серії ЯЛ № 101843, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412 та виданий на ім`я ОСОБА_2 ;
-скасовано реєстраціюправавласності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю земельну ділянку та витребувано її з володіння на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
короткого змісту вимог апеляційної скарги;
Не погодившисьзрішенням судупершої інстанції,02березня2017рокувідповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу через представника за довіреністю, - ОСОБА_3 (а.с. 200 205 т. 1).
В апеляційній скарзі прохають скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
Вважає, що позивачем не доведено належним чином та допустимими доказами, а судом не досліджено та не надано оцінки тому факту, що спірна земельна ділянка розташована на території земель, які на законних підставах перебували у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010 про її безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки не є незаконним.
Згідно з договором купівлі-продажу від 11.04.2014 ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 0,1517 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки- для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Будь яких об`єктивних та безспірних доказів того, що спірна земельна ділянка має цільове використаннядля ведення лісового господарства, позивачем надано не було.
Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з її волі, оскільки компетентним органом у встановленому законом порядку прийнято рішення про передачу цієї земельної ділянки у власність.
З огляду на викладене, вважає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам закону, суд не надав належну оцінку долученим доказам.
Судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції не надано оцінку листу першого заступника начальника Головного управління Держземагентства у Харківській області, в якому вказано, що спірна земельна ділянка за дослідним лісгоспом не зареєстрована; що згідно відповіді Комісії з реорганізації відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області від 13 липня 2015 року відповідно до проекту формування території Малоданилівської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області, розробленого ХФ «УкрНИИЗампроект» у 1992 році, наявність на території Малоданилівської селищної ради (в районі села Лужок) земель, що знаходяться у постійному користуванні Данилівського лісгоспу УкрНДІЛГА не визначено; що оформлення права користування спірною земельною ділянкою проходило паралельно лісгоспом та селищною радою; що будь яких об`єктивних та беззаперечних доказів того факту, що спірна земельна ділянка розташована на території земель, які до 2010 року перебували у користуванні лісгоспу судом не зазначено; що лісгоспу надавались в постійне користування земельні ділянки на території Дергачівської міської ради, тоді як спірна земельна ділянка розташована на території Малоданилівської селищної ради.
узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
щодо руху справи
Справа неодноразово переглядалась у судах апеляційної та касаційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року - скасовано, у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційні скарги заступника прокурора Харківської області та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року - скасувати та ухвалено нове судове рішення. Позов Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 , Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, залишено без задоволення.
Постановою ВерховногоСуду від21квітня 2021року касаційні скарги заступника прокурора Харківської області та державного підприємства «Харківська лісова наукова-дослідна станція» задоволені частково: постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Харківського апеляційного суду.
Скасовуючи Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року суду та направляючи справу на новий судовий розгляд Верховний Суд зазначив на необхідність дослідження та оцінки доказів щодо накладання земельної ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004.
Також, вказано на необхідність оцінки справи в контексті дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Ухвалою Харківськогоапеляційного судувід 11.11.2021апеляційне провадження зупинено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України - до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №359/3373/16-ц.
Ухвалою Харківськогоапеляційного судувід 04.02.2022апеляційне провадженнявідновлено.
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
Місцевим судом установлено, що рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2009 року громадянці ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1517 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В подальшому, рішенням LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02березня 2010року громадянці ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1517 га в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113).
На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації земельних ділянок, громадянка ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №101842. (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113).
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 03 вересня 2013 року виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського РУЮ у Харківській області ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік.
Після її смерті на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Коробець О.М. 06.11.2010 за реєстровим номером № 4853, ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 , згідно з договором купівлі-продажу від 11квітня 2014року № 1067 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 та в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Також, місцевий суд установив, що за результатами проведеної у2014році прокуратурою району перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номер 6322055903:00:000:0113 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебуває укварталі №33Дергачівського лісництва,відноситься доземель лісовогофонду,переданих впостійне користуванняДП «Харківськалісова науково-досліднастанція». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Окрім того, земельна ділянка із зазначеним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п. 5Прикінцевих положень Лісового кодексу Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації № 634 від 06 листопада 2009 року Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея». Окрім цього, вищевказаній земельній ділянці площею 3,3047 га ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» присвоєний кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006. Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки площею 0,1517 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Судом установлено, що безоплатна передача земельної ділянки (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113) призвела в2010році до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 16 від 20.01.2015 - змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») земель лісогосподарського призначення. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Окрім цього, зміна цільового призначення земель категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядкуст. 149 ЗК України.
Встановивши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Щодо правових підстав звернення прокурора до суду в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та в інтересах Державного агентства лісових ресурсів.
Відповідно до пункту 2 статті 121Конституції Українина прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано устатті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру»(тут і далі - в редакції, чиннійна час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другоїстатті 23 зазначеного Законупрокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, якимзакономнадано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з абзацом першим частини третьоїстатті 23 зазначеного Законупрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і ненаділений повноваженнямиздійснювати представництвов судіінших суб`єктівправа,зокрема юридичних осіб.
У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 257 ЦПК Українисуд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Отже, судове рішенняпідлягає касуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України…Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 20 Земельного кодексу України(далі -ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
При цьому, згідно зістаттею 3 ЗК Україниземельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України.
Відповідно до частини другоїстатті 8 Лісового кодексу України(далі - ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Водночас частиною другоюстатті 5 ЛК Українипередбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначеностаттею 122 ЗК України.
Частиною третьоюстатті 17 ЛК Українипередбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першоїстатті 31 ЛК УкраїниРада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема:
а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території;
б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;
в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.
Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першоїстатті 32 ЛК України).
Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавствомпокладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації)за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Держлісагентство України - центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.
Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.
Як вбачається із матеріалів справи, Державне агентство лісових ресурсів України є уповноваженим державним органом, яке не надавало згоди на переведення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення у землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Таким чином, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
Щодо позовних вимог в частині:
- визнання недійсним рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02.03.2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »;
- визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1517 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113) серії ЯЛ № 101843, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412, виданого на ім`я ОСОБА_2 ;
- скасування права власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 0,1517 га (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Визнання недійснимдержавного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).
Відповідно достатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображеннямтаких відомостей(записів)у Державномуреєстрі праврішення продержавну реєстраціюправ таїх обтяженьвичерпує своюдію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
Підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, є рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна.
Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18)).
З урахуванням наведених вище висновків, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
щодо витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 .
Відповідно достатті 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другоїстатті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно до частини першоїстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).
Частиною першоюстатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2010 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першоїстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьомастатті 118 ЗК України).
Згідно ізстаттею 50 Закону України «Про землеустрій»у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертоюстатті 20 ЗК Українивизначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно достатті 1 ЗК Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина першастатті 1 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписамистаті 5 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно достатті 63 ЛК Україниведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
За приписамистатті 55 ЗК Українидо земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно зі статтями56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас, у частині другійстатті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
За змістомстатті 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей181-184,202-204 ЗК України,Законів України «Про Державний земельний кадастр»та «Про землеустрій»дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим устатті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінністатті 388 ЦК Україниможливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом(статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Таким чином,через об`єктивні,видимі природнівластивості земельнихділянок,виявивши розумнуобачність,особа,якій виділяласьземельна ділянка,могла іповинна булазнати проте,що земельнаділянка належитьдо земельлісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Судувід 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).
Відхиляючи будь які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги чи відхилено судом. Викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи подані сторонами докази на підтвердження вимог та заперечень, апеляційний суд дійшов таких висновків.
На підтвердження своїх позовних вимог прокурором та відповідачем у відповідності з вимогами ЦПК України, які регламентують порядокта процесуальністроки подачі доказів до місцевого суду, було подано:
Позивачем: лист Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 27.08.2014 № 04.02-28/6390, адресований прокурору Дергачівського району; лист Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдніпроагроліс» від 25.07.2014 № А-10-145; схеми планів земельних ділянок та технічні документації із землеустрою; договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки; довідку відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 25.08.2016 № 10-20.18-0.3-31100/2-16 та від 10.11.2015 № 29-20.18-0.7.-250/2-15, та інші докази 1 тому справи).
Відповідачем ОСОБА_1 на спростування факту, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового господарства, протягом розгляду справи судом першої інстанції було надано:
- лист Головного управління Держземагентства у Харківській області від 15.05.2015 № 29-20-9-11561/0/9/-15, адресований адвокату Клименко Т.В., та у відповідності з яким за даними Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області згідно Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності, право постійного землекористування, договорів оренди на земельні ділянки станом на 29.12.2012, зазначені у запиті земельні ділянки, в державному реєстрі земель за дослідним лісгоспом не зареєстровано. На земельні ділянки в АДРЕСА_2 зареєстровані державні акти на право власності на земельні ділянки цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
- лист відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 10.11.2015 № 29-20.18-07-250/2-15, у відповідності до змісту якого згідно з проектом формування території Мадоданилівської селищної ради розробленого у 1992 році, масив, до складу якого входять земельні ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 та 6322010100:27:000:0004, не відносяться до земель, що перебувають у користуванні лісництва, а отже до земель державного лісового фонду;
- лист Малоданівської селищної ради від 26.08.2015 № 02-19/826 та від 17.12.2019 № 02-19/2341 та викопіровкою із проекту встановлення меж населеного пункту.
(а.с. 66 т. 1, а.с. 111-114 т. 2, а.с. 219-232 т. 2)
В матеріалах справи також наявний проект планування та застройки с. Лужок Дергачівського району Харківської області від 1985 року (т. 4 а.с. 95-187)
Листами завідуючого сектору містобудування, архітектури та цивільного захисту Дергачівської районної державної адміністрації № 111 від 06.10.2016, № 29 від 19.04.2017, № 198 від 06.12.2019, було повідомлено про те, що генеральний план с. Лужок бу в розроблений інститутом «Харківпроект» у 1985 році та актуалізований рішенням 34 сесії 6 скликання Малоданилівської селищної ради від 23.04.2013, земельні ділянки, що розглядаються у справі, не потрапляютьу межігенерального планус.Лужок. (т. 1 а.с. 125, 242, 244, т. 2 а.с. 133)
Враховуючи обов`язковістьвказівок,зазначених впостанові ВерховногоСуду від21квітня 2021року, апеляційний суд установив.
Під час апеляційного та касаційних переглядів справи, сторони подали нові докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, які не були предметом дослідження судом першої інстанції.
Згідно з частиною третьоюстатті 367 ЦПКУкраїнидокази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд з врахуванням висновків Верховного Суду в цій справі вважає, що подані додатково докази повинні бути дослідженні в ході повторного апеляційного перегляду справи, оскільки вони маютьвиняткове значення для правильного вирішення спору.
До суду сторонами надано:
- Висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.проф м.С, Бокаріуса від 20.09.2019 № 10341, проведений уцивільній справі№ 619/104/15-ц, який містить відомості про спірні земельні ділянки;
Згідно із вказаним висновком - цільове призначення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Лужок, Дергачівського району Харківської області з кадастровими номерами 6322055903:00:000:0113 не змінено та затверджено, за основним цільовим призначенням відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, та не потребують зміни цільового призначення.
В цій експертизі експертом не було надано відповідь на питання чи перетинаються спірні земельні ділянки, у зв`язку з тим, що не було надано каталоги координат кутів земельних ділянок, правоустановлюючих документів, та землевпорядної документації на земельні ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004. (т. 2 а.с. 183-201)
- Висновок спеціаліста фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 22.09.2021, наданим на замовлення представника відповідача у справі, ОСОБА_1 , відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113, координати земельних ділянок у системі СК 63 відомості ДЗК, дані земельні ділянки не перебувають у межах земельних ділянок, зображених на планшеті лісовпорядкування № 4 Державного підприємства «Харківська науково-дослідна станція» 2013року (координати земельних ділянок в системі СК -63) (т. 5 а.с. 57-71);
- Висновок Національного наукового центру інститут судових експертиз ім. засл. Проф.М.С. Бокаріуса» № 28783/34695-34706 від 10 січня 2023 року, наданий напідставі ухвалисуду усправі №619/80/15-цпро призначенняекспертизи, яка є аналогічною до цієї справи), та який містить відомості щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 та кадастровим номером 6322010100:27:000:0004.
У відповідності з цим висновком: «відповідно до висновку спеціаліста фізичної особи підприємця ОСОБА_5 від 22.09.2021 земельні ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 не перебуває в межах ділянок, зображених на планшеті лісовпорядкування № 4 Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» 2013 року, та не накладається на межі земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 6322010100:27:000:0004.
Відповідно до листа начальника головного управління Держгеокадастру в Харківській області Ю. Кундрюкова від 14.09.2021 та листа від 20.08.2021 № 09-20-14-6823/0/19/221 з викопіюванням з креслення контурів меж сільських населених пунктів, неможливо встановити чи перебувають в межах ділянок, зображених на планшеті лісовпорядкування № 4 Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» 2013 року та чи накладаються на межі земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 6322010100:27:000:0004. (а.с. 49-66 т.6)
У відповідності до листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 99 від 13.03.2023 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 знаходиться в межах кв. 33 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». (а.с. 178-180 т. 6)».
Представником Державного агентства лісових ресурсів Мухою А.І. до суду було надано пакет документів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. (т. 4 а.с. 9-227)
За клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Омельченка О.В., у даній справі ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28.07.2022 було призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування питання накладення спірної земельна ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004, однак експертиза не була проведена у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку щодо проведення оплати за проведення експертизи.
Процесуальні ризики вчинення чи не вчинення певної процесуальної дії несуть сторони у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість,у цивільнихсправах законне вимагаєтакого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Апеляційний суд, оцінюючи зазначені нові докази в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, вважає,що вонине спростовують висновківмісцевого суду проте,що спірназемельна ділянкавідносилась доземель лісовогогосподарства,та у 2010році незаконно вибула з володіння Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція», та що Малоданилівська сільська рада не мала права вирішувати питання про передачу її у приватну власність та змінювати цільове призначення, та що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 та вибула з володіння первісного землекористувача всупереч його волі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду в цій частині не спростовують.
Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.07.2021 за № 29-20-14-6108/0/19-21, адресованого адвокату Омельченку О.В., проект Креслення меж сільських населених пунктів Малоданилівської сілської ради складений у 1992 році з відображенням існуючої межі с. Лужок, в тому числі із спірними земельними ділянками, на даний час відповідним рішенням не затверджений». (т. 5 а.с. 56).
Проведеним дослідженнямХарківським державно-проектновишукувальним інститутомагромеліорації ілісового господарства«Харківдіпроагроліс» іззалученням відповідних спеціалістіву сфері топогеодезичних вишукувань встановлено,що координатиповоротних точокспірної земельноїділянки площею0,1517га зкадастровим номером6322055903:00:000:0113 перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Вартість спірної земельної ділянки складає 87 546 грн згідно з висновком ПП «Перспектива - Земля».
Апеляційним судом установлено, що з метою приведення земельно-технічної документації у відповідність до норм чинного законодавства України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у 2006 році звернулось до Харківської обласної державної адміністрації з питанням надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
Розпорядженням Харківськоїобласної державноїадміністрації №634від 06.11.2009 Данилівському дослідному держлісгоспу (на цей час - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») надано в постійне користування земельну ділянку площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея». Вказаній земельній ділянці площею 3,3047 га ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» присвоєний відповідний кадастровий номер, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006.
Згідно із вказаним розпорядженням, землі передані за рахунок земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району.
Земельним ділянкам, визначеним у Технічній документації, були визначені кадастрові номери, зокрема, 6322010100:27:000:0004. (довідка Дергачівського районного відділу земельних ресурсів Харківської області від 31 січня 2006 року).
Згідно з публічною кадастровою картою земельній ділянці з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженоголистом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року № 14-1-7/1205, визначене цільове використання - 5.1. - для ведення лісового господарства.
Таким чином, земельна ділянка кварталу № 33 Данилівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» перебуває на праві постійного користування у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі планшету лісокористування (планово - картографічного матеріалу), викопіювання з якого міститься в матеріалах справи та який є фактично право установчим документом на земельну ділянку.
Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» від 25 липня 2014 року із залучення відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань встановлено, що координатиповоротних точокспірної земельноїділянки перебуваютьв межахземельної ділянкиплощею 3,3047га,що перебуваєна правіпостійного користуванняДП «Харківськоїлісової науково-дослідноїстанції» напідставі планово-картографічнихматеріалів. Погодження на зміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Відомості про присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номеру 6322010100:27:000:0004, перенесені до архівного шару державного земельного кадастру. Згідно з публічною кадастровою картою України земельна ділянка з кадастровим №6322010100:27:000:0004 відповідно до Українського класифікатора цільового використання цільового використання землі, віднесена до земель лісового призначення (код цільового використання5.1), яка тим самим накладається на земельну ділянку із кадастровим №6322055903:00:000:0113. Співставленням архівного файлу земельної ділянки з присвоєним кадастровим № 6322010100:27:000:0004 та земельної ділянки із кадастровим № 6322055903:00:000:0113встановлено їх повний перетин та перебування в межах земельної ділянки лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Зазначена земельна ділянка перебуває у кварталі №33 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та відноситься до земель лісового фонду, переданих в постійне користування ДП «Харківській лісовій науково-дослідній станції» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п. 5Прикінцевих положень Лісового кодексу України,до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.
Згідно з актом огляду кварталу №33, виділ 1, 2, 3 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» комісією у складі старшого майстра Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» ОСОБА_6 , інженера з охорони та захисту лісу першої категорії ОСОБА_7 , юрисконсульта ОСОБА_8 , здійснено огляд кварталу 33, виділ 1, 2, 3 загальною площею 3.3. га, урочище Млин (колишній Бор Чернея, Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», який знаходиться на території Малоданилівської ОТГ, Дергачівського району, Харківської області.
Виявлено, що виділи 1, 2, 3 кварталу 33 урочище Млин (колишній Бор Чернея, Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») та лісонасадження, розташовані на останніх, розділені капітальним парканом, з обладнаними входами та виходами, що становлять у собі 3 окремих земельних ділянки, доступ на які, є обмежений.
На огороджених земельних ділянках встановлені пошкодження лісонасаджень, проте проводити заходи оздоровлення лісу, заходи догляду лісу та охорони лісу не представляється за можливе в зв`язку з відсутністю доступу.
Під час обстеження використовувались дані публічної кадастрової карти України та додатку «Кадастр ЮА», планшетів лісокористування, відповідно до яких встановлено накладення земельної ділянки відповідача на земельні ділянки ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Під час проведення обстеження здійснювалось відеозйомка факту обстеження, яка є додатком до вказаного акту.
Таким чином, з викладеного вбачається, що на час вирішення питання про надання земельної ділянки ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка була ділянкою лісогосподарського призначення, та була розташована поза межами населеного пункту.
Отже, Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області не мала права розпоряджатися такою земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у державній власності. Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу, у зв`язку з чим вона була неправомірно надана у власність ОСОБА_2 , яка, у свою чергу, була у подальшому відчужена на користь ОСОБА_1 .
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка є державною власністю, перебувала у кварталі № 33 Дергачівського лісництва та відноситься до земель лісового фонду, знаходилася за межами населеного пункту Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області в проектних межах с. Лужок, та що Малоданилівська селищна рада не була уповноважена на прийняття будь яких рішень щодо спірної земельної ділянки, та що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника, - є законними та обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду в цій частині не спростували.
На даний час спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 не була включена до меж с. Лужок (враховуючи, що межі с. Лужок на даний час належним чином не затверджені), та не могла мати цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків.
Оцінка доказів місцевим судом проведена у відповідності із вищезазначеними вимогами ЦПК України, з врахуванням, що докази подані прокурором є більш вагомими та переконливими у своїй сукупності.
Докази, що надані відповідачем, в основу доказування апеляційним судом братися не можуть, в тому числі, і висновок спеціаліста ОСОБА_5 , тому що, як вбачається з методології цих висновків, за основу брали той факт, що спірна земельна ділянка має цільове призначення землі для будівництва та взагалі не враховувалась та обставина, що вказані земельні ділянки до 2010 року відносилися до земель лісового господарства.
Враховуючи, що згідно із загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спірна земельна ділянка, є залісеною. Такі відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування (частина третястатті 82 ЦПК України). Судом не встановлено обставин, які би спростовували заліснення спірних земельних ділянок та невідповідністьвідомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання у власність цих ділянок.( 2010 рік)
Враховуючи пункт 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЛК України, та що згідно з планово-картографічними матеріалами, спірна земельна ділянка є лісовою ділянкою державної власності, правом розпорядження якою мають органи державної влади, тому орган місцевого самоврядування не наділений такими повноваженнями і не має права вирішувати долю вказаної земельної ділянки.
З огляду на зазначене ОСОБА_2 , отримавши спірну земельну ділянку згідно рішенням Малинівської сільської ради від 02.03.2010, проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття цієї земельної ділянки, яка була заліснена. Тому її дії не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61)).
Як вбачається з позовної заяви, прокурор прохав витребувати земельну ділянку у ОСОБА_1 з підстав, визначених ст. ст. 387, 388 ЦК України.
Правила частини 1статті 388 ЦК Українипередбачають, що коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Державне агентство лісових ресурсів України, якому належало право розпорядження спірними земельними ділянками, не було стороною договорів купівлі-продажу, згоду на відчуження земель не надавало, у зв`язку з чим, відповідні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Таким чином, враховуючи вищезазначені висновки суду, спірне майно може бути витребувано у останнього набувача - ОСОБА_1
оцінка справи в контексті дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національномузаконі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбаченазаконом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно іззакономі з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки -встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).
Можливість віндикації майна, його витребування від набувача, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другоїстатті 16 ЦК Українипередбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, астаттею 388 ЦК Українипередбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовіснийнабувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
В постанові Великої Палати Верховного суду від 14грудня 2022року Справа №477/2330/18,Провадження №14-31цс22 (п.137-138) наявнийвисновок ,що Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд немає можливостірозглянути неініційовані сторонамипитання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Під час розгляду цієї справискаржник розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку із заявленими до нього вимогами.Крім того, суди попередніх інстанцій не мали жодних об`єктивних даних, які би могли дозволити оцінити наявність і розмір шкоди, якої міг зазнати скаржник унаслідок задоволення позову, а також зумовленого цим розчарування у неможливості подальшого використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04),§ 77). Тому як імовірний майновий тягар, так і ймовірний тягар такого розчарування може належно оцінити суд у відповідному судовому процесі, ініційованому скаржником., що передбачено національним законодавством .
Відповідач у справі, ОСОБА_1 (покупець спірної земельної ділянки), у якого вилучається майно, не позбавлена можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Апеляційний суд вважає, що оскільки в даному процесі жодна із сторін не ініціювала питання щодо стягнення компенсації за витребування у добросовісного набувача майна, зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості в подальшому вирішити вказане питання.
Ініціювання спору про стягнення компенсації за вилучене майно не можна розцінювати як надмірний тягар для ОСОБА_1 в розумінні ст. 6 Європейської конвенції, яка набуваючи у власність спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу, могла та повинна була проявити розумну обачність при купівлі залісненої земельної ділянки.
Щодо строків позовної давності
Представник відповідача, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, під час розгляду справи місцевим судом, просив застосувати позовну давність, з посиланням на те, що про можливе порушення інтересів держави прокуратурі Дергачівського району Харківської області було відомо ще при розслідуванні кримінальної справи № 37100092, про що свідчить протокол старшого помічника прокуратури Дергачівського району Харківської області Макарова С. від 11 лютого 2011 року щодо виїмки рішення LІV сесії V Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. Той факт, що прокурор дізнався про можливі порушення законодавства лише за результатами перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в 2014 року, не може бути підставою для прийняття позову. Вказував, що прокурор Дергачівського району Харківської області повинен був звернутися до районного суду з позовною заявою протягом трьох років після порушення кримінальної справи № 37100092, оскільки за цей період часу міг провести всі необхідні перевірки та виявити будь які порушення вимог законодавства України. Окрім того, прокурор не використав можливості долучити до позовної заяви клопотання про поновлення строку позовної давності та довести поважності причин пропуску такого строку.
У січні2020року в ході розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строків позовної давності, який, на їх думку, розпочався з 2010 року - з моменту ухвалення рішення ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2), якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган(пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)».
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.
Посилання представника відповідача Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на те, що прокуратура дізналася про порушення інтересів держави у 2011 році при вчиненні слідчих дій у кримінальній справі № 37100092є безпідставними, оскільки сам по собі факт вилучення у 2011 році документів з Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області не свідчить про те, що лише на їх підставі прокуратура мала можливість дійти висновку про накладення спірної земельної ділянки із земельною ділянкою Данилівського дослідного держлісгоспу.
Про такий перетин прокуратура Дергачівського району Харківської області дізналася у2014 році із відомостей Державної інспекції сільського господарства в Харківській області з яких вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6322055903:00:000:0104, 6322055903:00:000:0105, 6322055903:00:000:0106, 6322055903:00:000:0108, 6322055903:00:000:0010, 6322055903:00:000:0111, 6322055903:00:000:0112, 6322055903:00:000:0113, 6322055903:00:000:0114, 6322055903:00:000:0115, 6322055903:00:000:0116 знаходяться в межах ділянки лісогосподарського призначення кадастровий номер 6322010100:27:000:0004.
До суду прокурорзвернувся у січні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
За таких обставин, відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
З цих же підстав не підлягає задоволенню і клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, заявлене під час апеляційного перегляду справи.
Жодних доказів, що прокурор чи Державне агентство лісових ресурсів, в інтересах якого пред`явлено позов, могли дізнатися у 2010 році про незаконне вибуття земельної ділянки, - матеріали справи не містять.
висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно доп.3.4ч.1ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є:невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуваннямнаведених вищевисновків апеляційногосуду,рішення судупершої інстанціїпідлягає скасуваннюз ухваленняму справінового рішення,якимпозовнівимоги прокурорав інтересахдержавного підприємства«Харківська лісова науководослідна станція» необхіднозалишити безрозгляду;позовні вимогипрокурора задовольнити частково,а самев частинівитребування зволодіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів земельної ділянки кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
З матеріалів справи вбачається, що при подачі позову прокурором судовий збір не сплачувався, оскільки станом на час звернення прокурора до суду, 13.01.2015, Законом України «Про судовий збір» в редакції від 01.01.2015 (пункт) було передбачено пільги для органів прокуратури, а саме звільнення органів прокуратури від сплати судового збору - при здійсненні своїх повноважень.
Рішенням місцевого суду стягнуто судовий збір на користь держави в сумі 4 800 в рівних частинах з ОСОБА_1 та Молоданівської сільської ради.
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у загальній сумі 5 280 грн. (т. 1 а.с. 199, 213)
Прокурором сплачено судовий збір за касаційне оскарження рішення Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2017 року в сумі 2 645,76 грн, а за касаційне оcкарження постанови Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 2 238,12 грн, що становить суму 4883,88 грн (а.с. 29, 60 б т. 2) (т. 3 а.с. 93)
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 75%, а позов прокурора на 25 %, з Харківської обласної прокуратури (яка є розпорядником бюджетних коштів обласних прокуратур) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 3960 грн (із розрахунку: 5280х75%), а з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури 1220,97 грн (із розрахунку: 4883,88 х 25%).
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Здійснюючи взаємозалік у порядку ч. 10 ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового в розмірі 2 739,03 грн, звільнивши ОСОБА_1 від відшкодування витрат на сплату судового збору, понесених прокуратурою.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року - скасувати.
Позовні вимоги прокурора в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - залишити без розгляду.
В задоволенні позовних вимог про:
- визнання недійсним рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »;
- визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113) площею 0,1517 га серії ЯЛ № 101843, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412 та виданий на ім`я ОСОБА_2 ;
-скасування реєстраціїправавласності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю земельну ділянку - відмовити.
Витребувати зволодіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів земельну ділянку кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 739,03 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постани складено 01 червня 2023 року.
Головуючий суддя П.С. Абрамов
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 25.05.2023 |
Оприлюднено | 05.06.2023 |
Номер документу | 111292506 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Абрамов П. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні