Постанова

від 20.12.2023 по справі 619/77/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 619/77/15-ц

провадження № 61-9722св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Коломієць Г. В., Олійник А. С., учасники справи:

позивач - прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

У січні 2015 року прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області про визнання недійсним рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку, запису про його реєстрацію, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.

Позовну заяву мотивовано тим, що за результатами перевірки в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів прокуратурою району 04 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості № 42014220280000029 про скоєння злочину за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та розпочато досудове розслідування стосовно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів. Установлено, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району від 02 березня 2010 року передано у власність 12 фізичним особам 12 земельних ділянок, загальною площею 2,0 га, для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку. Після прийняття вказаних рішень Малоданилівською селищною радою Дергачівського району фізичні особи оформили державні акти, які зареєстровані у визначеному законом порядку. Відповідним земельним ділянкам під час приватизації присвоєні кадастрові номери: 6322055903:00:000:0112, 6322055903:00:000:0113, 6322055903:00:000:0104, 6322055903:00:000:0105, 6322055903:00:000:0115, 6322055903:00:000:0110, 6322055903:00:000:0109, 6322055903:00:000:0111, 6322055903:00:000:0114, 6322055903:00:000:0106, 6322055903:00:000:0108, 6322055903:00:000:0116.

Вказані рішення винесені на підставі висновків управління Держкомзему у Дергачівському районі про те, що 12 земельних ділянок, загальною площею 2,0 га, відносяться до земель запасу та нікому не надані у власність або користування. Разом із тим, в ході перевірки та досудового розслідування достовірно встановлено, що безоплатна передача зазначених земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20 січня 2015 року № 16 змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») 2,0 га земель лісогосподарського призначення. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Крім цього, зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядку статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Так рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2009 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1517 га в с. Лужок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Надалі рішенням LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року громадянці ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1517 га в с. Лужок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6322055903:00:000:0113).

На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101842. Водночас за результатами проведеної прокуратурою району перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебуває у кварталі № 33 Дергачівського лісництва, відноситься до земель лісового фонду, переданих у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося.

Крім того, земельна ділянка з зазначеним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06 листопада 2009 року № 634 Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 3,3047 га, урочища «Бор Чернея». Крім цього, вищевказаній земельній ділянці площею 3,3047 га присвоєно кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31 січня 2006 року. Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113 перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га, кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що передана у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Вартість спірної земельної ділянки становить 87 546,00 грн згідно з висновком Приватного підприємства «Перспектива-земля». Під час досудового розслідування за вказаними фактами проведена перевірка Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, якою підтверджено викладені обставини.

Прокурором зазначено, що наявність протиправного рішення Малоданилівської селищної ради, державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого всупереч встановленому законом порядку, порушує інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури. При цьому порушені інтереси держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», як постійного землекористувача, та Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Наведене є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі зазначених юридичних осіб. Про порушення законних інтересів держави і законодавства прокуратурі району стало відомо лише після завершення перевірки у порядку нагляду за додержанням законодавства та після внесення відомостей про злочин до ЄРДР.

У серпні 2016 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з уточненою позовною заявою, посилаючись на те, що у зв`язку з набранням з 01 січня 2016 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6322055903:00:000:0113, а саме: в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 5321727 від 11 квітня 2014 року, за ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеним, з урахуванням уточнень позовних вимог, посилаючись на положення частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 387, 388 ЦК України, прокурор просив суд:

- визнати недійсним рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, серії ЯЛ № 101843, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року позовні вимоги прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» задоволено. Визнано недійсним рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га, серії ЯЛ № 101843, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300412 та виданий на ім`я ОСОБА_2 ; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю земельну ділянку та витребувано її з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до листа відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області від 25 серпня 2016 року № 10-20.18-0.3-3100/2-16 спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області в проектних межах с. Лужок. Безоплатна передача земельної ділянки призвела до фактичного вилучення з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земель лісогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової і громадської забудови не проводилася. Органу прокуратури, Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про зазначені порушення стало відомо у 2014 році під час проведення перевірки, тому позовна давність позивачем не пропущена.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області LIV сесії V скликання від 02 березня 2010 року вирішено питання про надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої на землях, наданих ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у постійне користування розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06 листопада 2009 року № 634. У запереченнях на позовну заяву Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області просила застосувати позовну давність до вимог, заявлених прокурором.

Суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, відповідно до якої у випадку пред`явлення позову як особою, право якої порушене, так і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки. Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 виготовлено 01 листопада 2010 року, другий його примірник зберігається в Управлінні Держкомзему Дергачівського району Харківської області. Отже, державний орган, створений з метою упорядкування земельних відносин, довідався про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки саме у 2010 році. Про те, що ОСОБА_2 та інші особи користуються земельними ділянками, що надані у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», з цього ж часу могло довідатися і ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційні скарги заступника прокурора Харківської області та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-25090св18).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що Апеляційний суд Харківської області порушив норми процесуального права під час розгляду зазначеної вище апеляційної скарги, оскільки ним не було належним чином повідомлено учасника справи - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про дату, час і місце розгляду справи.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду і ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» має право користуватися нею.

Отже, підстав вважати, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, немає, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Постановою Верховного Суд від 19 травня 2021 року касаційні скарги заступника прокурора Харківської області та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-3173св20).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи позовні вимоги прокурора, не встановив усіх фактичних обставин справи. Також суд касаційної інстанції вказав, що під час нового судового розгляду апеляційний суд має дослідити та оцінити надані учасниками справи докази, у тому числі докази щодо накладання земельної ділянки, з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених фактичних обставин справи. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у випадку, якщо апеляційний суд дійде висновку про витребування земельної ділянки, то у цьому випадку слід оцінити наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном гарантоване статтею 1 протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішенням, яким позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» залишено без розгляду. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га, серії ЯЛ № 101843; скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю земельну ділянку відмовлено. Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів земельну ділянку, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення апеляційний суд виходив із того, що:

- прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, зокрема юридичних осіб. У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог;

- позовні вимоги прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність особи, визнання недійсним відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування права власності відповідача на спірну земельну ділянку є неефективними способами захисту і не підлягають задоволенню, натомість ефективним способом захисту є вимога про витребування майна (віндикація);

- оскільки спірна земельна ділянка є державною власністю, перебувала у кварталі № 33 Дергачівського лісництва та відноситься до земель лісового фонду, знаходилася за межами населеного пункту Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області в проектних межах с. Лужок, та незаконно вибула з володіння власника, то наявні підстави для її витребування у відповідача ОСОБА_1 у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів за правилами статті 388 ЦК України;

- повернення державі спірної земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. В цій справі жодна із сторін не ініціювала питання щодо стягнення компенсації за витребування у добросовісного набувача майна, тому зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості в подальшому вирішити вказане питання;

- про порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокуратура Дергачівського району Харківської області дізналася лише у 2014 році із відомостей Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, тому, звернувшись до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України у січні 2015 року, прокурор не пропустив позовну давність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мамай А. С., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора залишити без задоволення в повному обсязі; оскаржувану постанову в частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та у справі № 911/3250/16, від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16, від 30 травня 2018 року у справі № 367/762/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15, від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 369/3147/19, від 12 червня 2023 року у справі № 205/7739/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що позов прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України спрямований на захист прав та інтересів ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки останнє відноситься до сфери відання агентства;

- проігнорував, що при вирішенні справи щодо захисту права власності держави на спірну земельну ділянку позов прокурора міг бути поданий виключно в інтересах держави в особі належних уповноважених державних органів: Кабінету Міністрів України та Харківської обласної адміністрації, а Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем;

- не звернув увагу на те, що безпосереднім предметом спору є не захист права власності держави на спірну земельну ділянку (шляхом її витребування на користь держави), а захист права постійного користування державного підприємства цією земельною ділянкою (шляхом її витребування на користь підприємства);

- безпідставно прийняв до уваги нові докази, подані на етапі апеляційного розгляду справи, та поклав їх в основу свого судового рішення;

- не врахував, що прокурор заявив вимоги про витребування земельної ділянки на користь державного підприємства, а не на користь держави в собі Державного агентства лісових ресурсів України;

- передчасно дійшов висновку про необхідність втручання в право заявниці на мирне володіння майном;

- не встановив, з якого часу державний орган, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, міг чи повинен був довідався про незаконне відчуження спірних земельних ділянок;

- помилково відраховував початок перебігу позовної давності з дати, коли про порушення прав держави дізнався прокурор.

У вересні 2023 року Дергачівська окружна прокуратура Харківської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про визнання недійсним рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, площею 0,1517 га, серія ЯЛ № 101843; скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю земельну ділянку, та позовних вимог прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», то оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цих частинах Верховним Судом не перевіряється.

Отже, оскаржувана постанова Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року переглядається Верховним Судом лише в частині вирішення апеляційним судом позовних вимог прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про витребування земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Синельникову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків, а саме запропоновано заявниці надати докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 619/77/15-ц з Дергачівського районного суду Харківської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року матеріали справи № 619/77/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року справу № 619/77/15-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 09 жовтня 2023 року для розгляду справи № 619/77/15-ц визначено склад колегії суддів, а саме: суддя-доповідач Синельников Є. В.; судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

18 жовтня 2023 року судді Синельников Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В. заявили у справі № 619/77/15-ц самовідвід із підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року заяви про самовідвід суддів Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. задоволено. Передано цивільну справу № 619/77/15-ц для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу № 619/77/15-ц та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2009 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1517 га в с. Лужок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1517 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113.

На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101842, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 03 вересня 2013 року, серія НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського РУЮ у Харківській області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік.

Після її смерті на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Коробець О. М. 06 листопада 2010 року за реєстровим номером № 4853, ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , згідно з договором купівлі-продажу від 11 квітня 2014 року № 1067 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 та в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Також судами встановлено, що за результатами проведеної у 2014 році прокуратурою району перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебуває у кварталі № 33 Дергачівського лісництва, відноситься до земель лісового фонду, переданих в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Погодження на заміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Окрім того, земельна ділянка із зазначеним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06 листопада 2009 року № 634 Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 3,3047 га, урочища «Бор Чернея». Окрім цього, вищевказаній земельній ділянці площею 3,3047 га присвоєний кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31 січня 2006 року.

Згідно із вказаним розпорядженням, землі передані за рахунок земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району.

Згідно з Публічною кадастровою картою України земельній ділянці з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року № 14-1-7/1205, визначене цільове використання - 5.1,0 - для ведення лісового господарства.

Дослідженнями, проведеними Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залученням відповідних спеціалістів у сфері топогеодезичних вишукувань, встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки, площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, перебувають у межах земельної ділянки площею 3,3047 га, кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що надано у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі, зокрема Державного агентства лісових ресурсів України, вказував на те, що передача земельної ділянки, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, з державної власності у власність фізичної особи призвела в 2010 році до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20 січня 2015 року змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») земель лісогосподарського призначення. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Окрім цього, зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо питання правомірності вибуття спірної земельної ділянки з державної власності та підстав для її витребування

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2010 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову прокурора, апеляційний суд, врахувавши вказівки, зазначені в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у цій справі, дослідивши подані сторонами в суді першої інстанції та нові докази, надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що спірна земельна ділянка, з кадастровим номером 6322055903:00:000:0113, є державною власністю, перебувала у кварталі № 33 Дергачівського лісництва та відноситься до земель лісового фонду. Малоданилівська селищна рада не була уповноважена на прийняття будь яких рішень щодо спірної земельної ділянки, а тому спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави у власність ОСОБА_2 , і надалі була відчужена на користь відповідача ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд правильно зазначив, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004, площею 3,3047 га, яка розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06 листопада 2009 року № 634 була передана у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу (назву якого змінено на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») і з його користування у встановленому законом порядку вилучена не була.

З огляду на це, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка, яка вибула з володіння держави поза її волею, підлягає витребуванню у останнього набувача - ОСОБА_1 у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи щодо захисту права власності держави на спірну земельну ділянку позов прокурора міг бути поданий виключно в інтересах держави в особі належних уповноважених державних органів: Кабінету Міністрів України та Харківської обласної адміністрації, а Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем, є безпідставними з огляду на таке.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

У справі, яка переглядається, прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Таким чином, позивачем у зазначеній справі є держава, представництво інтересів якої в особі зазначеного вище органу державної влади та державного підприємства здійснює прокурор. Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника земельної спірної ділянки зокрема тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,1517 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналіз змісту обґрунтування заявлених у справі позовних вимог дає підстави для висновку, що прокурор заявив позов не в інтересах конкретного органу державної влади (Державного агентства лісових ресурсів України) чи державного підприємства (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), а в інтересах держави, як матеріального позивача у справі.

Отже, вимоги прокурора про витребувати земельної ділянки у ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги нові докази, подані на етапі апеляційного розгляду справи, та поклав їх в основу свого судового рішення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття до уваги як доказів та приєднання до матеріалів справи, зокрема: листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 13 березня 2023 року № 99; пакета документів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду; акта огляду кварталу № 33, виділ 1, 2, 3 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», керувався положеннями статті 367 ЦПК України; врахував, що такі докази мають виняткове значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду цієї справи та правильного вирішення спору, тому в межах дискреційних повноважень дійшов цілком обґрунтованого висновку про прийняття до уваги вказаних доказів сторони позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що безпосереднім предметом спору є не захист права власності держави на спірну земельну ділянку (шляхом її витребування на користь держави), а захист права постійного користування державного підприємства цією земельною ділянкою (шляхом її витребування на користь підприємства), є необґрунтованими, оскільки вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування державного підприємства у спосіб, який прямо суперечить положенням ЗК України та ЛК України, та передача такої земельної ділянки у приватну власність особи, автоматично порушує права держави, як власника цього майна і саме тому позов прокурора заявлено саме в інтересах держави.

Щодо правомірності втручання в право заявниці на мирне володіння майном

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis пунткти 166 - 168 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див. пункти 40 - 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Можливість віндикації майна, його витребування від набувача, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Апеляційний суд правильно вважав, що віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування у цій справі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

У силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Крім того, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) наявний висновок, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, правильно встановив, що під час розгляду цієї справи скаржник розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про відшкодування моральної та майнової шкоди у зв`язку із заявленими до нього вимогами. Крім того, к суду не було жодних об`єктивних даних, які би могли дозволити оцінити наявність і розмір шкоди, якої міг зазнати скаржник унаслідок задоволення позову, а також зумовленого цим розчарування у неможливості подальшого використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), § 77). Тому як імовірний майновий тягар, так і ймовірний тягар такого розчарування може належно оцінити лише суд у відповідному судовому процесі, ініційованому скаржником, що передбачено національним законодавством.

Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відповідач у справі - ОСОБА_1 (покупець спірної земельної ділянки), у якої вилучається спірне майно, не позбавлена можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Таким чином, оскільки в цьому процесі жодна із сторін не ініціювала питання щодо стягнення компенсації за витребування у добросовісного набувача майна, зазначена обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сторони не позбавлені можливості в подальшому вирішити вказане питання.

Ініціювання спору про стягнення компенсації за вилучене майно також не можна розцінювати як надмірний тягар для ОСОБА_1 в розумінні статті 6 Конвенції, яка набуваючи у власність спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу, могла та повинна була проявити розумну обачність при купівлі залісненої земельної ділянки.

Тож, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у справі, яка розглядається, з урахування характеру спірних правовідносин, установлених обставини та застосованих правових норм, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд передчасно дійшов висновку про наявність підстав для втручання в право заявниці на мирне володіння майном, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду, що в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Щодо застосування позовної давності

У справі, яка переглядається, представник Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, під час розгляду справи місцевим судом, просив застосувати позовну давність, з посиланням на те, що про можливе порушення інтересів держави прокуратурі Дергачівського району Харківської області було відомо ще при розслідуванні кримінальної справи № 37100092, про що свідчить протокол старшого помічника прокуратури Дергачівського району Харківської області Макарова С. від 11 лютого 2011 року щодо виїмки рішення LІV сесії V Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Також у січні 2020 року в ході розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строків позовної давності, який, на їх думку, розпочався з 2010 року - з моменту ухвалення рішення ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 .

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно встановив, що у матеріалах цієї справи відсутні належні та допустимі докази того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (зокрема Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав до 2014 року.

Водночас апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що про порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокуратура Дергачівського району Харківської області дізналася у 2014 році із відомостей Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, відповідно до яких, земельні ділянки з кадастровими номерами 6322055903:00:000:0104, 6322055903:00:000:0105, 6322055903:00:000:0106, 6322055903:00:000:0108, 6322055903:00:000:0010, 6322055903:00:000:0111, 6322055903:00:000:0112, 6322055903:00:000:0113, 6322055903:00:000:0114, 6322055903:00:000:0115, 6322055903:00:000:0116 знаходяться в межах ділянки лісогосподарського призначення кадастровий номер 6322010100:27:000:0004.

Тому, враховуючи, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (зокрема Державне агентство лісових ресурсів України) не знали про порушення їх прав на спірне майно і могли дізнатись про такі порушення лише 2014 року, а прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України у січні 2015 року, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність прокурором не пропущена.

Аргументи касаційної скарги про те, що не апеляційний суд не встановив, з якого часу державний орган, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, міг чи повинен був довідався про незаконне відчуження спірних земельних ділянок, є безпідставними, оскільки апеляційний суд перевіривши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку встановив, що про порушення прав держави на спірну земельну ділянку Державне агентство лісових ресурсів України дізналось та могло дізнатись лише у 2014 році після встановлення вказаного факту прокуратурою Дергачівського району Харківської області.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково відраховував початок перебігу позовної давності з дати, коли про порушення прав держави дізнався прокурор, є необґрунтованим, оскільки апеляційний суд у справі, яка переглядається, правильно встановив, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (зокрема Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав до встановлення факту порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокуратурою Дергачівського району Харківської області.

Верховний Суд, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та у справі № 911/3250/16, від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16, від 30 травня 2018 року у справі № 367/762/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15, від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 12 червня 2023 року у справі № 205/7739/21, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції.

Так зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Фактичним позивачем за позовом поданим в інтересах держави є держава, а не відповідний орган або прокурор.

У справі, що переглядається, апеляційний суд констатував факт представництва прокурором інтересів саме держави та вважав, що вона є позивачем.

У постановах від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

Апеляційний суд у цій справі, врахував такі висновки Великої Палати Верховного Суду та залишив позов прокурора в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» без розгляду.

У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України та відповідних обласних державних адміністрацій.

Натомість, апеляційний суд дійшов аналогічного висновку та зазначив, що спірна земельна ділянка була вилучена з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з порушенням встановленого законом порядку.

У постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15, від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 12 червня 2023 року у справі № 205/7739/21, Верховний Суд дійшов загальних висновків про умови прийняття судом апеляційної інстанції від сторін справи нових доказів та їх оцінки.

Апеляційний суд, у справі, яка переглядається, дотримався таких умов прийняття нових доказів та їх оцінки.

У постанові від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, Верховний Суд дійшов висновків про те, що якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

У цій справі апеляційний суд встановив вимоги позову пред`явлені належним позивачем, а саме прокурором Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

У постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 Верховний Суд України; у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц Велика Палата Верховного Суду; у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16, від 30 травня 2018 року у справі № 367/762/15-ц Верховний Суд, зробили висновки щодо порядку обчислення позовної давності за позовами прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій держави у спірних правовідносинах.

Натомість, апеляційний суд, у справі, яка переглядається такі висновки судів касаційної інстанції врахував та дослідивши наявні у справі докази дійшов свого висновку, що позовна давність прокурором не пропущена.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 369/3147/19, є необґрунтованими з огляду на таке.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець А. С. Олійник