Рішення

від 02.06.2023 по справі 522/4412/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 522/4412/23

Провадження № 2/504/1397/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді- Барвенко В.К.,

секретаря - Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ТОВ «ПМК-2019» код ЄДРПОУ 42623728, Державного реєстратора Карпенка Анатолія Анатолійовича, Лиманської селищної ради Роздільнінського району Одеської області, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання права власності на одну другу частину нерухомого майна, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «ПМК-2019», яким просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 02.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстрований у реєстрі за № 11226; визнати за ОСОБА_1 право власності на половину нежилих будівель та споруд, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право спільної часткової власності подружжя; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенко А.А. від 23.02.2022 року № 63655475 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ПМК-2019» на нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На обгрунтування свого позову заявник вказує, що 14.11.1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

02.08.2007 року ОСОБА_2 набула у власність нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у кредит 4420000,00 грн. строком до 01.08.2017 року.

02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

30.03.2015 року ВАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Комінтернівського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, для забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитним договором на суму 9624539,12 грн.

У 2019 році правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» стає АТ «Альфа-Банк», який у 2021 році продає право вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки ТОВ «ПМК-2019».

18.02.2021 року Комінтернівським районним судом Одеської області винесено ухвалу про заборону проведення реєстраційних дій щодо нежилих будівель та споруд, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2022 року ТОВ «ПМК-2019» залишає без розгляду позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, для забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитним договором на суму 9624539,12 грн., через що скасовано встановлену судом заборону.

21.02.2022 року зареєстровано за ТОВ «ПМК-2019» право власності на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 .

Таким чином, заявник стверджує, що реєстратор провів реєстрацію права власності за ТОВ «ПМК-2019» за наявності ухвали суду про заборону вчинення реєстраційних дій.

Крім того, заявник вказує, що ОСОБА_2 придбала нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за їх спільні кошти, і тайком від заявника уклала оспорюваний договір іпотеки, згоди від заявника не отримувала.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, за місцем реєстрації відсутній.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, за місцем реєстрації відсутня.

Державний реєстратор Карпенко А.А. сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача наполягала на розгляді судом позову по суті, послалась на значимість судового рішення для сторін, просила у позові відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що 14.11.1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

02.08.2007 року ОСОБА_2 набула у власність нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у кредит 4420000,00 грн. строком до 01.08.2017 року.

02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

30.03.2015 року ВАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Комінтернівського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, для забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитним договором на суму 9624539,12 грн.

У 2019 році правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» стає АТ «Альфа-Банк», який у 2021 році продає право вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки ТОВ «ПМК-2019».

18.02.2021 року Комінтернівським районним судом Одеської області винесено ухвалу про заборону проведення реєстраційних дій щодо нежилих будівель та споруд, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2022 року ТОВ «ПМК-2019» залишає без розгляду позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, для забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитним договором на суму 9624539,12 грн., через що скасовано встановлену судом заборону.

21.02.2022 року зареєстровано за ТОВ «ПМК-2019» право власності на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 .

В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 02.08.2007 року про надання ним згоди ОСОБА_2 на придбання нежилих будівель та споруд, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за гроші, що набуті у період зареєстрованого шлюбу, заява зареєстрована у реєстрі за № 11222.

В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 02.08.2007 року про надання ним згоди ОСОБА_2 на отримання банківського кредиту а також передачу в іпотеку нежилих будівель та споруд, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , заява зареєстрована у реєстрі за № 11223.

В матеріалах справи міститься договір поруки № 07-15,1037 від 02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» (Кредитор), ОСОБА_2 (Прзичальник), ТОВ «Вадіта» в особі виконуючого обов`язки директора Бурзаковського Ю.К. (позичальник) за яким ТОВ «Вадіта» виступило поручителем за кредитним договором між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Таким чином доводи ОСОБА_1 про укладення оспорюваного ним договору іпотеки ОСОБА_2 поза його згодою повністю спростовані зібраними по справі доказами.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Судом встановлено, що нежилі будівлі та споруди, загальною площею 3125,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 придбані під час зареєстрованого шлюбу, отже мають правовий режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 .

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 надав свою згоду на укладення кредитного договору, договору іпотеки, а також будучи виконуючим обов`язки директора ТОВ «Вадіта» підписав договір поруки за тим самим кредитним договором.

Таким чином ці доводи позову є безпідставними.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Разом із тим, в силу п. 7 ч.4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку", за умови що інші обтяження на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки.

ТОВ «ПМК-2019» 29.12.2021 року набув право вимоги за договором кредиту № 670/56-302 від 02.08.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , відтак набуло всі права за зобов`язанням ОСОБА_2 за цим самим кредитним договором, а також за іпотечним договором від 02.08.2007 року, тим самим набуло статус іпотекодержателя.

Таким чином доводи позову про те, що державний реєстратор вчинив реєстрацію права власності за ТОВ «ПМК-2019» у період дії встановленої ухвалою суду заборони діяв протиправно, на думку суду не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи спростовуються наведеними нормами матеріального закону.

Отже, доводи позову не знайшли свого підтвердження, і тому не підлягають задоволенню.

Судовий збір відноситься на рахунок позивача.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись положеннями ст. ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко