Рішення

від 24.05.2023 по справі 753/716/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/716/21

провадження № 2/753/1616/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Гусак О.С.,

з секретарем Уляницькою М.В.,

за участі: представника позивача - адвоката Окунєва І.С.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Шайка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виділення в натурі частки із спільної часткової власності. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц вона є власницею 20/100 частин приміщення у будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28296657 від 17 лютого 2016 pоку, інформацію про право власності позивача на 20/100 частин приміщення, що становить 197,10 кв. м внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Співвласниками інших частин будинку АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3 , якому належить 16,25/100 частин цього будинку; ОСОБА_1 , якій належить 30/100 частин цього будинку; ОСОБА_4 , якій належить 24/100 частин цього будинку; ОСОБА_5 , якій належить 9,75/100 частин цього будинку.

Згідно висновку технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № б/н від 15 жовтня 2020 року, що складений ТОВ «Консалтингова компанія агенція з нерухомості» за технічними показниками частка у розмірі 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв. м, і належить на праві власності ОСОБА_2 - є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просила виділити їй в натурі частку у розмірі 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв. м, в тому числі з: 1. основного приміщення, загальною площею 154,3 кв. м; 2. коридору, загальною площею 5,3 кв. м; 3. вбиральні, загальною площею 2,9 кв. м; 4. основного приміщення, загальною площею 9,8 кв. м; 5. підсобного приміщення, загальною площею 17,6 кв. м; 6. підсобного приміщення, загальною площею 19,7 кв. м; тамбуру, загальною площею 2,8 кв. м та визнати за нею право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка має площу 212,4 кв. м, що складається з: 1. основного приміщення, загальною площею 154,3 кв. м; 2. коридору, загальною площею 5,3 кв. м; 3. вбиральні, загальною площею 2,9 кв. м; основного приміщення, загальною площею 9,8 кв. м; 5. підсобного приміщення, загальною площею 17,6 кв. м; 6. підсобного приміщення, загальною площею 19,7 кв. м; тамбуру, загальною площею 2,8 кв. м.

Ухвалою від 20 січня 2021 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків п`ять днів з дня вручення вказаної ухвали.

8 лютого 2021 року від представника позивача - адвоката Мінька А.В. надійшло заява про усунення недоліків.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 9 лютого 2021 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 9 березня 2021 року.

9 березня 2021 року сторони повідомлені належним чином про розгляд справи до суду не з`явились. Підготовче засідання відкладено на 6 квітня 2021 року.

6 квітня 2021 року справу знято з розгляду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Наступною датою підготовчого засідання визначено 30 квітня 2021 року.

30 квітня 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування у комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» доказів. Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання. Інші учасники справи повідомлені про розгляд справи у встановленому законом порядку до суду не з`явились, причини неявки не повідомили. Ухвалою від 30 квітня 2021 року клопотання задоволено частково, витребувано у комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» належним чином завірені копії поверхових планів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 станом на 1 січня 2016 року. Підготовче засідання відкладено на 31 травня 2021 року.

24 травня 2021 року від комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації»надійшла інформація на виконання ухвали від 30 квітня 2021 року.

31 травня 2021 року до суду з`явились представник позивача, представники Гарькавої І.М. та Грібової І.О. Представник відповідача - адвокат Шайко С.В. просив поновити строк на подання відзиву та долучити його до матеріалів справи. Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання. Протокольною ухвалою від 31 травня 2021 року клопотання задоволено, долучено до матеріалів справи відзив ОСОБА_1 та надано позивачу строк для подачі відповіді на відзив, у зв`язку з чим судове засідання відкладено на 18 червня 2021 року.

З змісту відзиву вбачається, що ОСОБА_1 не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_6 , оскільки вважає, що позивач незаконно набула право власності на частину 20/100 нежитлового приміщення площею 197,1 кв. м за адресою АДРЕСА_1 ., внаслідок протиправного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В. за №28296657 від 17 лютого 2016 року, яка полягає у реєстрації за ОСОБА_2 нежитлового приміщення із завищеним розміром загальної площі 197,1 кв. м, що не відповідає дійсності, оскільки її спадкодавцям, як зазначено в рішенні Голосіївського районного суду м. Києва належали приміщення у розмірі 186,4 кв. м. Внаслідок проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: тех. приміщення № 3 площею 9,8 кв. м та частину коридору № 1 загальною площею 27,3 кв. м. ОСОБА_2 захопила частину нежитлового приміщення, яке належить ОСОБА_1 . У зв`язку з чим у задоволенні позову просила відмовити.

16 червня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Лисака Я.А. на адресу суду надійшоввідзив на позовну заяву, в якому він зазначає про те, що ОСОБА_2 незаконно набула право власності на частину нежитлового приміщення у розмірі 197,1 кв. м, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В., яким зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення у такому розмірі є незаконним, отже позивач не набула право власності на нежитлове приміщення у розмірі 212,4 кв.м на яке просить визнати права власності, рішення нотаріуса впливає на можливість реалізації прав інших співвласників нерухомого майна та порушує їх права розпоряджатися та користуватися своїм нерухомим майном.

18 червня 2021 року в підготовче засідання з`явився представник відповідача - адвокат Шайко С.В. Інші учасники, повідомлені належним чином про розгляд справи до суду не з`явились. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено на 10 серпня 2021 року.

10 серпня 2021 року від представників позивача та відповідача надійшли клопотання про відкладення засідання. Підготовче засідання відкладено на 13 вересня 2021 року.

13 вересня 2021 року в підготовчому засіданні був присутній представник відповідача, інші учасники до суду не з`явились, причини неявки не повідомили, про розгляд справи повідомлені належним чином. Наступною датою підготовчого засідання визначено 26 жовтня 2021 року.

26 жовтня 2021 року до суду з`явились представник позивача та представник відповідача Гарькавої І.М. Інші учасники справи повідомлені належним чином до суду не з`явились. ОСОБА_7 підтримав клопотання про залучення спеціаліста для надання консультації та технічної допомоги. ОСОБА_8 проти задоволення клопотання заперечував. Судом визнано клопотання передчасним та відкладено підготовче засідання.

13 січня 2022 року в підготовче засідання з`явився ОСОБА_7 , інші учасники справи до суду не з`явились, від представника ОСОБА_1 - адвоката Шайка С.В. та представника ОСОБА_5 - адвоката Лисака Я.А. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено на 24 лютого 2022 року.

24 лютого 2022 року справу знято з розгляду відповідно до довідки.

7 червня 2022 року представник позивача заявив клопотання про призначення спеціаліста для надання консультацій та технічної допомоги. Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення клопотання заперечував, вказав, що на його думку висновок спеціаліста не буде доказом у вказаній цивільній справі. Інші учасники справи повідомлені належним чином до суду не з`явились, причини неявки не повідомили. Ухвалою суду від 7 червня 2022 року клопотання задоволено, залучено до участі у справі спеціаліста з числа співробітників товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна інвестиційно-консалтиногова компанія» (місцезнаходження: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 12 ж, ЄДРПОУ 34956361).

20 вересня 2022 року до суду з`явився ОСОБА_8 , інші учасники не з`явились, про розгляд справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Підготовче засідання відкладено на 24 жовтня 2022 року.

19 вересня 2022 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій представник позивача зазначав, що вже після подання позову та відкриття провадження у справі, за результатами аналізу відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву, в ході підготовчого засідання у справі, було виявлено низку арифметичних невідповідностей (розбіжностей), відповідно до наявних у справі письмових доказів загальна площа приміщення становить 935,6 кв. м; відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц ОСОБА_2 є власницею 20/100 частин, згідно з відомостями державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належать нежилі приміщення загальною площею 197, 1 кв.м, літ. «А»; у відповідності до технічного паспорту ОСОБА_2 фактично належить відокремлена частина першого поверху приміщення, що складається з: 1. основного приміщення, загальною площею 154,3 кв. м; 2. коридору, загальною площею 5,3 кв. м; 3. вбиральні, загальною площею 2,9 кв. м; 4. основного приміщення, загальною площею 9,8 кв. м; 5. підсобного приміщення, загальною площею 17,6 кв. м; 6. підсобного приміщення, загальною площею 19,7 кв. м, тамбуру загальною площею 2,8 кв. м.

Посилаючись на невідповідність площі нежилих приміщень, якими фактично володіє та користується ОСОБА_2 - 212,4 кв. м, площі її частки у 20/100 приміщення, вирахуваної арифметично - 187,12 кв. м (935,6:5), приймаючи до уваги необхідність усунення зазначених розбіжностей, враховуючи, що збільшення площі приміщень, які згідно з порядком користування, що склався між співвласниками будинку, фактично перебувають у володінні користуванні позивача, відбулось за рахунок внутрішніх перепланувань належної їй частки приміщення, - ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 187,12 кв.м, що становить 20/100 від загальної площі будинку 935,6 кв. м; визнати за ОСОБА_2 право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 25,28 кв. м, на яку за рахунок проведеного перепланування збільшилась площа належної ОСОБА_2 частки у цьому будинку; виділити ОСОБА_2 в натурі належну їй частку нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв. м, до складу якої входять: 1. основне приміщення, загальною площею 154,3 кв. м; 2. коридор, загальною площею 5,3 кв. м; 3. вбиральня, загальною площею 2,9 кв. м; 4. основне приміщення, загальною площею 9,8 кв. м; 5. підсобне приміщення, загальною площею 17,6 кв. м; 6. підсобне приміщення, загальною площею 19,7 кв. м; тамбур, загальною площею 2,8 кв. м.

24 жовтня 2022 року справу знято з розгляду в зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Наступною датою підготовчого засідання визначено 10 листопада 2022 року.

10 листопада 2022 року до суду з`явився ОСОБА_7 , інші учасники справи в підготовче засідання не з`явились, причини неявки не повідомили. Підготовче засідання відкладено на 7 грудня 2022 року.

7 грудня 2022 року в підготовче засідання з`явились ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Адвокат Мінко А.В. повідомив, що спеціаліст не зміг надати свій висновок, оскільки він перебуває у ЗСУ. Судом було прийнято заяву позивача про зміну предмету позову. Адвокат Шайко С.В. просив надати йому час ознайомитися із заявою про зміну предмету позову та встановити строк для подачі відзиву. Розгляд справи відкладено на 25 січня 2023 року.

21 грудня 2022 року до суду від представника ОСОБА_1 адвоката Шайка С.В. надійшов відзив на заяву про зміну на предмет позову, у якому він просив відмовити у позові, посилаючись на ті обставини, що вимоги викладені у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову є такими що порушують право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно. ОСОБА_1 є власником 30/100 нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 281,4 кв. м на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Згідно п. 1 договору та технічного паспорту до складу нежилих приміщень входить приміщення на першому поверсі ліфтова № 3 площею 9,8 кв. м.

Вважає, що ОСОБА_2 незаконно набула право власності на частину 20/100 нежитлового приміщення площею 197,1 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок протиправного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального Лахно Ю.В за № 28296657 від 17 лютого 2016 року, що полягає у реєстрації за ОСОБА_2 нежитлового приміщення із завищеним розміром загальної площі 197,1 кв. м, що не відповідає дійсності, оскільки спочатку ОСОБА_9 володіла майном площею 186,4 кв. м., в подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 згідно свідоцтва на право на спадщину 5-2105, 5-2113 від 20 грудня 2010 року, мали частки 10/100 загальної площі 186,4 кв. м. на теж саме приміщення. ОСОБА_2 , як спадкоємець майна могла набути у власність теж саме майно, а саме приміщення площею 186,4 кв. м. Площа нежитлових приміщень, що знаходиться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , якими користується ОСОБА_2 була збільшена за рахунок проведення реконструкції та самовільного приєднання приміщень: приміщення № 3 площею 9,8 кв. м, частини площадки II (центрального входу) площею 8,2 кв. м та частину коридору № 1 загальною площею 27, 3 кв. м.

Посилаючись на те, що позивачем було проведено незаконну реконструкцію об`єкта та самочинно приєднано приміщення, що належить на праві власності ОСОБА_1 внаслідок чого площа приміщень змінювалась спочатку була 186,4 кв. м, потім 197, 1 кв. м, а в подальшому 212, 4 кв. м, просив відмовити у задоволенні позову.

25 січня 2023 року справу знято з розгляду в зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Наступною датою підготовчого засідання визначено 31 січня 2023 року.

31 січня 2023 року в підготовче засідання з`явився представник позивача. Розгляд справи відкладено на 14 лютого 2023 року.

14 лютого 2023 року до суду з`явились ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , інші учасники, повідомлені належним чином, в підготовче засідання не з`явились. Представник позивача подав клопотання про витребування в ОСОБА_1 оригіналу договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 травня 1997 року. Представник відповідача проти задоволення клопотання не заперечував. Протокольною ухвалою від 14 лютого 2023 року клопотання задоволено. Представник позивача заявив клопотання про оголошення перерви. В підготовчому засіданні оголошено перерву до 28 лютого 2023 року.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шайко С.В. подав заяву про зупинення провадження у справі до розгляду іншої цивільної справи. Представник позивача проти задоволення заяви заперечував. Протокольною ухвалою від 28 лютого 2023 року відмовлено в зупиненні провадження у справі. Підготовче засідання відкладено на 29 березня 2023 року.

29 березня 2023 року сторони до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, від представника позивача - адвоката Мінка А.В. та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шайка С.В. надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання за їх відсутності, просили закрити підготовче засідання та призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року підготовче провадження закрито та розгляд справи призначено на 26 квітня 2023 року.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, а представник відповідача просив у позові відмовити із підстав зазначених у відзиві.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 6 липня 2016 року в порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділено у власність ОСОБА_2 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 й визнано за нею право власності на це майно (а.с. 9-14 т.1).

Згідно Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, що набрало законної сили 4 січня 2016 року, за ОСОБА_2 за зареєстровано право власності на 20/100 нежитлового будинку загальною площею 935,9 кв. м у АДРЕСА_1 , що становить 197,1 кв. м (а.с. 15-16 т.1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 травня 1997 року, укладеного між ТОВ "Торговий дім Олніма" та ОСОБА_1 , остання є власником 30/100 нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 281,4 кв. м.

Згідно з п.1 договору ТОВ "Торговий дім продало, а ОСОБА_1 купила 30/100 долей нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 площею 281,4 кв. м. У власність покупця переходить нежилі приміщення: торгового залу 3-133.2 кв. м, кладові 12-11.0 кв. м., 11-9,8 кв. м, 10-11,1 кв. м, 1/2 частина мойки 4-14,6 кв. м, клітка сходів заднього виходу на першому поверсі V -13,8 кв. м., 1/2 частина клітки сходів центрального входу га другому поверсі, 14,1 кв. м, частина коридорів на другому поверсі 2.2.1-52.2 кв. м, кладова 2-1,7 кв. м, на першому поверсі частина площадки ІІ (центрального входу) -8,2 кв. м, вбиральні 37,38-1,9 кв. м., ліфтова 3 - 9,8 кв. м (а.с.80 т. 1).

Відповідно до технічного паспорта виготовленого КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27 квітня 2012 року загальна площа приміщень частини першого поверху складає 197,1 кв. м. У технічному паспорті зроблено примітку, загальна площа нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв. м в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: тех. приміщення № 3 пл. 9,8 кв. м та частину коридору № 1 загальною площею 2,3 кв. м (а.с. 85-86 т. 1).

Відповідно до висновку експерта Голубенко І.М. Українського незалежного інституту судових експертиз за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 261/01-2023 від 30 січня 2023 року долученого до матеріалів справи за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвокатом Мінко А.В. арифметична 20/100 частка із загальної площі будинку АДРЕСА_1 в 935,6 кв. м, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 , становить 187,12 кв. м, що не відповідає фактичній частці в 212,4 кв. м (площі по фактичному користуванню). Різниця становить 25,28 кв. м. Фактична площа приміщень по АДРЕСА_1 , що знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_2 , становить 212,4 кв. м (згідно техпаспорту від 15 жовтня 2020 року, що не включає частину площі загального користування - приміщення площею 5,7 кв. м через яку здійснюється доступ до приміщень). За результатами аналізу схем планувального рішення приміщень першого поверху будинку АДРЕСА_1 , які станом на час проведення дослідження знаходяться в користуванні ОСОБА_2 у період з 30 березня 1999 року по 15 жовтня 2020 року (та станом на час проведення дослідження, а отже і станом на 2022 рік), що зображено відповідно на малюнках № 1-10, можливо зазначити, що у період з 30 березня 1999 року по 15 жовтня 2020 року (та станом на час проведення дослідження, а отже і станом на 2022 рік) в зазначених приміщеннях були проведені роботи: в період з 30 березня 1999 року по 27 квітня 2012 року до основних (окремих) приміщень було приєднано (встановлено перегородку з дверним прорізом) частину коридору (МЗК); в період з 27 квітня 2012 року по 21 січня 2016 року, що зображено відповідно на малюнках № 7-8, можливо зазначити про те, що змін в планувальному рішенні приміщень не відбувалось; в період з 21 січня 2016 року до моменту проведення обстеження (2023 рік) по 2020 рік (а отже і станом на 2022 рік) та по 2016 рік були проведенні внутрішні (в межах використання) будівельні роботи з перепланування приміщень - були демонтовані перегородки, в результаті чого були створені нові приміщення. В результаті чого загальна площа приміщень збільшилась.

У висновку зазначено, що техпаспорті від 15 жовтня 2020 року до загальної площі приміщень не включено частину площі МЗК (приміщення площею 5,7 кв. м), через яке здійснюється доступ до інших приміщень, які станом на час проведення дослідження знаходяться в користуванні ОСОБА_2 , тоді як площа в 3,0 кв. м (частина площі МЗК 5,7 кв. м) включена до загальної площі приміщень згідно техпаспорту від 21 січня 2016 року. Роботи, що проводились по зміні планувального рішення наданих матеріалів технічної інвентаризації від 30 березня 1999 року, 27 квітня 2012 року, 21 червня 2016 року та 15 жовтня 2020 року проводились для перепланування всередині будівлі та загальна площа приміщень, які станом на час проведення дослідження знаходяться в користуванні ОСОБА_2 змінювались за рахунок внутрішніх перепланувань в будівлі (демонтаж та монтаж перегородок), які непередбачали в несучі та огороджувальні конструкції. Роботи із зазначених перепланувань приміщень будинку не потребують отримання дозвільної документації та подальшому не підлягають прийняттю в експлуатацію.

Звертаючись до суду ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 187,12 кв. м, що становить 20/100 від загальної площі будинку 935,6 кв. м; визнати право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 25,28 кв. м., на яку за рахунок проведеного перепланування збільшилась площа належної їй частки у цьому будинку.

Заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_1 адвокат Шайко С.В. зазначав, що площа нежитлових приміщень, що знаходиться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , якими користується ОСОБА_2 була збільшена за рахунок проведення реконструкції та самовільного приєднання приміщень: приміщення № 3 площею 9,8 кв.м, частини площадки II (центрального входу) площею 8,2 кв.м та частину коридору № 1 загальною площею 27, 3 кв.м.

Представником відповідача ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи висновок експерта № 2-10/03 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2023 року відповідно до якого експертом зроблено наступні висновки: згідно наданих документальних даних, за період з 31 березня 1999 року по 26 квітня 2012 року загальна площа нежитлових приміщень, що знаходяться на першому поверсі за адресою АДРЕСА_1 та відповідно до Інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року належить ОСОБА_2 збільшилась на 10,7 кв. м за рахунок: включення до складу приміщень технічного приміщення 3 площею 9,8 кв. м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_1 ; збільшення площі коридору 1 на 2,1 кв. м; згідно наданих документальних даних, за період 18 лютого 2016 року по 14 жовтня 2020 року загальна площа приміщень, якими користується ОСОБА_2 , що знаходяться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року збільшилась на 26,0 кв. м за рахунок включення до площі приміщення 1 площі технічного приміщення 3 площею 9,8 кв. м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_1 ; включення до площі приміщення 6 частини площі коридору 1; здійснення будівельних робіт (в тому числі демонтаж стін та перегородок). Згідно наданих документальних даних приміщення № 3 площею 9,8 кв. м, на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , було включно до приміщень, які відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року належать ОСОБА_2 та яким відповідно до технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року користується ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступила (справа № 916/1608/18 від 19 травня 2020 року).

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Фактично єдиною підставою набуття права власності ОСОБА_2 на 20/100 приміщення, що знаходиться за адресою. АДРЕСА_1 , є рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року.

У резолютивній частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року справа № 752/19822/14-ц, яким вирішено: в порядку поділу спільної часткової власності виділити у власність ОСОБА_2 20/100 будинку АДРЕСА_1 та визнано за нею право приватної власності на це майно, не вказано площу приміщення на яку визнано право власності за ОСОБА_2 , а в мотивувальній частині цього рішення вказано про ринкову вартість цього приміщень загальною площею 186,4 кв. м.

З цього рішення Голосіївського районного суду м. Києва вбачається, що спочатку власником 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 186,4 кв. м була ОСОБА_12 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, а майно успадкували ОСОБА_10 (1/2 частини від 186,4 кв. м.(10/100), ОСОБА_11 (1/2 частини від 186,4 кв. м.(10/100), що підтверджується вище зазначено Довідкою БТІ. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_13 , внаслідок чого відкрилася спадщина на 10/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , спадкоємцем цього майна стала дружина померлого - ОСОБА_2 (а.с. 9-14).

Враховуючи те що, за ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва 22 грудня 2015 року зареєстровано право власності на 197,1 кв. м, що знаходиться адресою АДРЕСА_1 , тому підстави задовольнити першу вимогу ОСОБА_2 із врахуванням заяви про зміну предмету позову, а саме визнання за нею права власності на частину першого поверху нежитлових приміщень № 12 А у розмірі 187,12 кв. м, що знаходиться адресою АДРЕСА_1 площею, що становить 20/100 від загальної площі будинку 935,6 кв. м, суд не вбачає.

Права ОСОБА_2 , як власника 20/100 частини нежитлого приміщення, на момент ухвалення рішення суду не порушено.

Щодо двох інших вимог заявлених позивачем, а саме визнання за ОСОБА_2 право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 25,28 кв. м, на яку за рахунок проведеного перепланування збільшилась площа належної ОСОБА_2 частки у цьому будинку та про виділення частки нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв.м, до складу якої входять: 1. основне приміщення, загальною площею 154,3 кв. м; 2. коридор, загальною площею 5,3 кв. м; 3. вбиральня, загальною площею 2,9 кв. м; 4. основне приміщення, загальною площею 9,8 кв. м; 5. підсобне приміщення, загальною площею 17,6 кв. м; 6. підсобне приміщення, загальною площею 19,7 кв. м; тамбур, загальною площею 2,8 кв. м. до суд виходить із наступного.

Відповідно до положень Конституції України та статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Схожі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21).

Аналогічного висновку дійшла Велика палата ВС у постанові від 12 квітня 2023 року (справа № 511/2303/19, провадження № 14-56цс22).

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Судом встановлено, що перепланування здійснені ОСОБА_2 відбулися без погодження із іншими співвласниками, за рахунок приміщень, які належать іншим співвласникам, без відповідного проекту та дозволів, а тому такі перепланування є самочинними відповідно до положень ст. 376 ЦК України та усталеної практики Верховного Суду. Отже посилання позивача, що такі перепланування, які не пов`язані з втручанням у несучі конструкції будинку не мають юридичного значення, оскільки такі перепланування є самочинними, проведеними без дозволів відводних органів та згоди інших співвласників за рахунок їх часток.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 9 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21), від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Позивач до суду надав висновок технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № б/н від 15 жовтня 2020 року, що складений ТОВ «Консалтингова агенція з нерухомості» за технічними показниками частка у розмірі 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212, 4 кв. м, і належить на праві власності ОСОБА_2 - є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі.

Однак вказаний висновок містив арифметичні помилки, що в подальшому було визнано позивачем у заяві про зміну предмету позову танадано позивачем новий висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 261/01-2023 від 30 січня 2023 року, в якому експертом зроблено висновок про те, що арифметична 20/100 частка із загальної площі будинку АДРЕСА_1 в 935,6 кв.м, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 , становить 187,12 кв. м, що не відповідає фактичній частці в 212,4 кв. м (площі по фактичному користуванню). Різниця становить 25,28 кв. м.

Питання можливості виділу ОСОБА_2 належної їй частки нежитлового приміщення у висновку не порушено, і з цих питань експерт свого висновку не надав.

Таким чином позивачем висновку щодо технічної можливості виділу зазначених у заяві про зміну предмету позову частини нежитлового приміщення з дотриманням чинних будівельних норм приміщення , що знаходиться у АДРЕСА_1 не надано..

У судовому засідання на запитання суду що можливості проведення експертизи щодо можливо виділу належної позивачку частки нежитлового приміщення, представник позивача відповів що він вважає, що така експертиза не є необхідною.

Отже, як встановлено судом і не спростовано дослідженими доказами, позивач не довела порушень її права власності на належне їй нежитлове приміщення та підстав для визнання за нею права власності на указані спірні приміщення у розмірі 25,28 кв. м, оскільки нею недоведено право власності на приміщення площею 212,4 кв. м.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні вимог про виділ їй в натурі частки, із спільної часткової власності, суд виходить із того, що позивачка в уточнених позовних вимогах не заявляла вимог про виділ їй в натурі частки у розмірі, яка належить їй відповідно до рішення суду, що набрало законної сили у розмірі не надавала доказів про можливість виділу їй в натурі належної їй частки, та відмовилася від проведення судової будівельно-технічної експертизи при вирішенні судом питання про необхідність її проведення для визначенні технічної можливості такого виділу.

При цьому, відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд відповідно до вимог статті 263 ЦПК України враховує встановлені та не заперечені позивачем обставини про перепланування нею спірних приміщень, висновки Верховного Суду про те, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, до набуття на них права власності відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України, яке набувається на підставах, не заборонених законом.

Посилання позивача на те, що проведені внутрішні перепланування у спірній будівлі не передбачали втручання у несущі конструкції, тому, на думку позивача, не потребували погоджень, є необґрунтованими з огляду на те, що відповідно до вищезазначеної інструкції та усталеної судової практики, при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані,переплановані) об`єкти нерухомого майна, а самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом визнання права власності й поділу чи виділу.

Крім того, такі доводи позивача, з посиланням на висновок експерта про можливість внутрішніх перепланувань у будівлі без відповідного погодження, у цих правовідносинах не мають правового значення й не спростовують встановлені обставини про те, що таке перепланування проведене позивачем без відповідного проекту та без дозволу інших співвласників цього нерухомого майна за рахунок їхньої власності, а тому таке перепланування, на яке позивачка просить визнати право власності з виділом їй частини приміщення у більшому розмірі, по фактичному її користуванню, яке їй не належить, призвело до самочинного будівництва.

При цьому обґрунтованими суд визнає доводи відповідача про те, що позивачці у спірному приміщенні належить частка, яка була прийнята нею у спадщину у розмірі 186,4 кв. м відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, а позивач незаконно здійснила переобладнання спірної часткової власності за рахунок приміщень інших співвласників, збільшивши таким чином площу спірного приміщення, на яке вона просить визнати право, зокрема за рахунок приміщення № НОМЕР_1 площею 9,8 кв. м, яке належить відповідачу на підставі чинного договору купівлі-продажу, й за рахунок інших приміщень, які відносяться до приміщень загального користування, а тому такі перепланування, проведені позивачкою без відповідних проектних документів та відповідного дозволу інших співвласників спільної часткової власності є незаконним та є самочинним будівництвом, яке в силу закону не може бути предметом виділу.

Ті обставини, що спірне приміщення є самочинним будівництвом, фактично не заперечуються сторонами та дослідженими висновками експертів, технічним паспортом на це приміщення, у якому зазначено про самочинні перебудови.

Враховуючи вимоги чинного законодавства про те, що виділ частки в натурі у спільній частковій власності можливий лише належної на законних підставах частки у приміщенні та за наявності технічної можливості такого виділу, який міг бути підтверджений відповідним висновком судової будівельно-технічної експертизи, від проведення якої позивач відмовилася, та не просила у позовних вимогах про виділ її частки, яка на законних підставах (на підставі судового рішення, що набрало законної сили про визнання за нею права на частку у спільній частковій власності у порядку спадкування), а просила про виділ їй частки у більшому розмірі, на яку вона не має законного права, а саме по фактичному користуванню, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог про порушення її прав, які б підлягали судовому захисту, у спосіб, обраний позивачем та у порядку, визначеному законом.

Як встановлено судом, позивач заявила вимоги про виділ спірного приміщення, яке нею фактично виділене у відокремлене, та яким вона фактично користується загальною площею 212,4 кв. м відповідно до наданого позивачем технічного паспорту на спірні приміщення, виготовленого на її ім`я по фактичному користуванню, що само по собі не свідчить про порушення її прав та необхідність такого виділу. Вимоги про поділ спадкового майна та визнання права власності за позивачкою у порядку поділу цього майна уже були вирішені судом, рішення суду набрало законної сили та є чинним. За наведених обставин, законних підстав про визнання за позивачкою права власності на спірні та самочинно переобладнані нею приміщення за рахунок приміщень інших співвласників відсутні.

Отже, оскільки позивач не довела порушення свого законного права на спірне приміщення у зазначених нею загальних розмірах площею 212,4 кв. м відповідно до уточнених нею вимог, та не просила про виділ належної їй на законних підставах частки площею 186,4 кв. м, на яку за нею визнано право у порядку поділу спадкового майна судовим рішенням, й не довела технічну можливість виділу такої частки відповідним висновком судової будівельно-технічної експертизи, тому підстави для задоволення заявленого позову і в цій частині позовних вимог відсутні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням наведених обставин справи та доказів, що наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності та визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.С. Гусак

Повний текст рішення складено 5 червня 2023 року.