Постанова

від 30.05.2023 по справі 916/1969/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1969/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання К.А. Арустамян,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Х.Ю. Запорожець

від позивача: С.П. Дідух

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 (суддя С.Ф. Гут, м.Одеса, повний текст рішення складено 27.01.2023)

у справі №916/1969/22

за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «УКРСПЕЦКОНВЕРСІЯ»

про усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ», в якій просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» (надалі також ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ») усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України єдиним майновим комплексом Котовської виправної колонії № 134, загальною площею 7817,2 кв.м, розташованому за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, який складається з вартового приміщення гауптвахти літ. «А», трансформаторної підстанції літ. «Б», розплідника для собак літ. «В», продуктового складу літ. «Г», підвалу «пд. «Г», кухні літ. «Д», їдальні літ. «Д1», прибудови літ. «Д2», прибудови літ. «Д3», лазні (душової) літ. «Е», хлораторної літ. «Ж», котельної літ. «З», прибудови літ. « 31», тамбура літ. «З», КПП № 2 літ. «И», КНС літ. «К», медичного пункту літ. «Л», учбового корпусу літ. «М», тамбура літ. «М», КПП № 1 літ. «Н», казарми літ. «О», прибудови літ. «О1», казарми літ. «П», прибудови літ. «П1», матеріального складу літ. «Р», казарми літ. «С», прибудови літ. «С1», казарми літ.«Т», прибудови літ. «Т1», казарми літ. «У», прибудови літ. «У1», огорожі № 1-20 та брукування І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202358151227) шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Швеця Руслана Олеговича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39050462 від 29.12.2017, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у Київської області Каюрова Сергія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37997334 від 07.11.2017, з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на Котовську виправну колонію № 134 та повернення вказаного державного майна з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1969/22; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє позовних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державне підприємство «УКРСПЕЦКОНВЕРСІЯ».

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Обґрунтовуючи звернення з позовом до суду прокурор послався на встановлені у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 преюдиційні факти стосовно того, що право власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 24.02.2012 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України, відтак, і право володіння спірним майном у держави з цієї дати не припинялось, в той же час наявні рішення приватних нотаріусів від 29.12.2017 № 39050462 та від 07.11.2017 № 37997334 про державну реєстрацію за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» права власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134, які порушують права власника на користування та розпорядження майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні Міністерству оборони України єдиним майновим комплексом Котовської виправної колонії № 134, загальною площею 7817,2 кв.м, розташованому за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, який складається з вартового приміщення гауптвахти літ. «А», трансформаторної підстанції літ. «Б», розплідника для собак літ. «В», продуктового складу літ. «Г», підвалу «пд. «Г», кухні літ. «Д», їдальні літ. «Д1», прибудови літ. «Д2», прибудови літ. «Д3», лазні (душової) літ. «Е», хлораторної літ. «Ж», котельної літ. «З», прибудови літ. « 31», тамбура літ. «З», КПП № 2 літ. «И», КНС літ. «К», медичного пункту літ. «Л», учбового корпусу літ. «М», тамбура літ. «М», КПП № 1 літ. «Н», казарми літ. «О», прибудови літ. «О1», казарми літ. «П», прибудови літ. «П1», матеріального складу літ. «Р», казарми літ. «С», прибудови літ. «С1», казарми літ. «Т», прибудови літ. «Т1», казарми літ. «У», прибудови літ. «У1», огорожі № 1-20 та брукування І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202358151227) шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Швеця Руслана Олеговича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39050462 від 29.12.2017, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у Київської області Каюрова Сергія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37997334 від 07.11.2017 з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на Котовську виправну колонію № 134 та повернення вказаного державного майна з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на користь держави в особі Міністерства оборони України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на користь Державного підприємства «УКРСПЕЦКОНВЕРСІЯ» 7443,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги Господарський суд Одеської області виходив із встановлених Верховим Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 преюдиційних обставин стосовно того, що право власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з 24.02.2012 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання за ДП «Укрспецконверсія», відповідний запис є чинним, підстави набуття Міністерством оборони України права власності є чинними, не визнані судом недійсними або скасованими, з 24.02.2012 майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з володіння держави не вибував, незважаючи на державну реєстрацію права власності за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ».

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник послався на те, що при зверненні з даним позовом до суду прокурором невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки у ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» до теперішнього часу наявне право власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії №134, яке зареєстровано в установленому законом порядку, тоді як позивач, з урахуванням того, що він не є власником відповідно до реєстру прав власності, міг звернутися до суду лише з віндикаційним позовом. Окрім того, оскільки право власності у відповідача виникло на підставі договорів купівлі-продажу, негаторний позов не може бути пред`явлений, адже при наявності договору порушення права власності захищається нормами зобов`язального права.

Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції не перевірено законність та обґрунтованість підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Позиція прокурора щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№499/23/Д1 від 24.03.2023) прокурор просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заперечуючи проти доводів скаржника стосовно невірно обраного способу захисту прокурор зазначив, що у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №916/2713/20 було зазначено, що належним способом захисту порушених прав держави в особі Міністерства оборони України щодо повернення єдиного майнового комплексу Котовської виправної колонії №134, який розташований за адресою: Одеська область, Лиманський (Одеський район), село Гвардійське, вул. Миру, 12, є негаторний позов.

Стосовно підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що, як вбачається із наведеної постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №916/2713/20, Міністерство оборони України було обізнано про порушення інтересів держави ще 15.09.2021, оскільки у судовому засіданні під час розгляду справи брали участь його представники в порядку самопредставництва. Відтак, Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення інтересів держави з вересня 2021 року, не здійснювало їх захист та з вимогою про усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном до суду не зверталося. На звернення прокурора з листом від 12.07.2022 вих.№5-4-2315вих-22 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратури» відповіді до теперішнього часу не отримано. Прокурором надано більш ніж розумний строк компетентним органам для звернення до суду та захисту своїх інтересів (більше 10-ти місяців), проте за результатами моніторингу порталу «Судова влада України» станом на 08.08.2022 встановлено, що Міністерством оборони України заходи щодо усунення перешкод у користуванні спірним майном не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів К.В. Богатиря, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 поновлено ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1969/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1969/22. Встановлено учасникам справи строк до 24.03.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1969/22.

24.03.2023 на електронну пошту суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№499/23/Д1 від 24.03.2023).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 розгляд справи №916/1969/22 призначено на 18.04.2023 о 10:00 год.

17.04.2023 від представника ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» - адвоката Середи Валерії Юріївни надійшло клопотання (вх.№499/23/Д2 від 17.04.2023) про відкладення розгляду справи, яке мотивоване участю адвоката у іншій справі №947/547/23, розгляд якої Одеським апеляційним судом призначено на 18.04.2023 о 10:00 год та в якій ОСОБА_1 виступає захисником підозрюваного Демчука Д.Г. На підтвердження заявленого клопотання скаржником долучено роздруківку з веб-порталу «Судова влада України» зі списком призначених Одеським апеляційним судом справ до розгляду на 18.04.2023 та копію ордеру серії ВН №1221781 на надання правничої (правової) допомоги особі, яку адвокат Середа В.Ю. представлятиме в означеній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 клопотання ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи №916/1969/22 відкладено на 30.05.2023 об 11:00 год.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказаною ухвалою суду постановлено розглянути апеляційну скаргу ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1969/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк

29.05.2023 на електронну пошту суду від представника ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» - адвоката Середи Валерії Юріївни надійшло клопотання (вх.№499/23/Д3 від 29.05.2023) про відкладення розгляду справи, яке мотивоване необхідністю вибуття у відрядження до міста Києва, а саме, до Бюро економічної безпеки України для участі у проведенні слідчих дій у зв`язку із здійсненням захисту посадових осіб митного органу в межах кримінального провадження №42022000000001389 від 13.10.2022. При цьому адвокат повідомила суд, що іншого представника, який обізнаний з матеріалами справи та який може здійснювати представництво ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», немає. На підтвердження заявленого клопотання адвокатом Середою В.Ю. долучено квиток на автобус №19707808, в якому в графі «прізвище пасажира» зазначено Валерія Середа, а також вказано відправлення з міста Одеси 30.05.2023 о 07:30 та прибуття до міста Києва 30.05.2023 о 13:40.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.05.2023, колегією суддів порушено питання щодо найменування прокуратури, виходячи з того, що відзив на апеляційну скаргу підписаний прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та до відзиву долучено копію наказу Генерального прокурора від 17.03.2023 №75 «Про окремі питання забезпечення функціонування спеціалізованих прокуратур у сфері оборони (на правах окружних)», яким затверджено перелік спеціалізованих прокуратур у сфері оборони (на правах окружних), до якого увійшла Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони (на правах окружної).

В судовому засіданні 30.05.2023 представником прокуратури заявлено усне клопотання про зміну найменування прокуратури на належне «Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону», яке протокольною ухвалою суду було задоволено та змінено найменування прокуратури на належне - «Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону».

Розглянувши клопотання ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» про відкладення розгляду справи (вх.№499/23/Д3 від 29.05.2023), колегія суддів протокольною ухвалою, постановленою в судовому засіданні 30.05.2023, відхилила його, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною другою статті 202 Господарського процесуального кодексу передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною одинадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте повторно не з`явився в судове засідання апеляційної інстанції, а також те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, виходячи зі змісту статей 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Крім того, колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, доводи скаржника викладені письмово у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» про відкладення розгляду справи.

Третя особа про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, проте не скористалася своїм правом участі судовому засіданні апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 30.05.2023 представник прокуратури та представник Міністерства оборони України надали усні пояснення, відповідно до яких просили оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність.

Заслухавши представника прокуратури та позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

У вересні 2020 року Міністерство оборони України звернулося з позовом до ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», в якому просило витребувати з незаконного володіння відповідача у власність держави в особі позивача нерухоме майно майновий комплекс Котовської виправної колонії №134, розташований за адресою: Одеська обл., Комінтернівський (Лиманський) р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, а саме: вартове приміщення гауптвахти літ.»А»; трансформаторну підстанцію літ. «Б»; продуктовий склад літ. «Г»; підвал пд. «Г»; кухню літ. «Д»; їдальню літ. «Д1»; прибудову літ. «Д2»; прибудову літ. «Д3»; лазню (душову) літ. «Е»; котельню літ. «З»; прибудову літ. «З1»; тамбур літ. «З»; КПП №2 літ. «И»; КПП №1 літ. «Н»; казарму літ. «О»; прибудову літ. «О1»; казарму літ. «П»; прибудову літ. «П1»; казарму літ. «С»; прибудову літ. «С1»; казарму літ. «Т»; прибудову літ. «Т1»; казарму літ. «У»; прибудову літ. «У1»; огорожу №1-20 та брукування І.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2021 у справі №916/2713/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 15.09.2021 касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2021 у справі № 916/2713/20 залишено без задоволення, а вказані судові рішення залишено без змін.

Так, судами у справі №916/2713/20 встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 № 87-р «Про передачу майнового комплексу Котовської виправної колонії №134» прийнято пропозицію Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об`єктів і Державного департаменту з питань виконання покарань про передачу майнового комплексу ліквідованої Котовської виправної колонії № 134 (смт. Чорноморське Комінтернівського району Одеської області) до сфери управління зазначеного центру (пункт 5 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20.

Указом Президента України від 07.03.2005 № 443/2005 ліквідовано Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об`єктів, а також покладено повноваження вказаного центру на Міністерство оборони України (пункт 6 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 № 365-р цілісні майнові комплекси низки державних підприємств, зокрема, Державного підприємства «Техноконверс» (далі ДП «Техноконверс») та ДП «Укрспецконверсія», передано до сфери управління Міністерства оборони України (пункт 7 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Згідно з наказом Міністерства оборони України від 10.10.2005 № 609 та переліку до нього, до сфери управління цього Міністерства прийнято вищезазначені державні підприємства (пункт 8 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2007, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 у справі № 18/481, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-Дніпро» (далі ТОВ «ГАЗ-Дніпро») про стягнення з ДП «Техноконверс» заборгованості у сумі 192077,88 грн (пункт 9 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області від 14.01.2008 відкрито виконавче провадження №ДВ-8/463 з виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2007 та накладено арешт на державне нерухоме майно, а саме майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134, що перебуває у господарському віданні ДП «Техноконверс» (пункт 10 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №916/2713/20).

Внаслідок реорганізації ДП «Техноконверс», проведеної згідно з наказом Міністерства оборони України від 19.09.2007 № 552, нерухоме майно колишньої Котовської виправної колонії №134 на підставі акта приймання-передачі майнового комплексу б/н від 11.06.2008 було передано до господарського відання ДП «Укрспецконверсія» (пункт 11 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

У зв`язку із відсутністю грошових коштів на рахунках боржника постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області від 12.08.2008 № ДВ-2/243 на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21.04.2008 № 18/481 про стягнення з ДП «Техноконверс» на користь ТОВ «ГАЗ-Дніпро» заборгованості на суму 192077,88 грн було звернуто стягнення на майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 (пункт 12 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

06.03.2009 філією «Одеський аукціонний центр» Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» проведено прилюдні торги з реалізації розташованого за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134, який складається з вартового приміщення гауптвахти літ. «А», трансформаторної підстанції літ. «Б», розплідника для собак літ. «В», продуктового складу літ. «Г», підвалу «пд. «Г», кухні літ. «Д», їдальні літ. «Д1», прибудови літ. «Д2», прибудови літ. «Д3», лазні (душової) літ. «Е», хлораторної літ. «Ж», котельної літ. «З», прибудови літ. «З1», тамбура літ. «З», КПП № 2 літ. «И», КНС літ. «К», медичного пункту літ. «Л», учбового корпусу літ. «М», тамбура літ. «М», КПП № 1 літ. «Н», казарми літ. «О», прибудови літ. «О1», казарми літ. «П», прибудови літ. «П1», матеріального складу літ. «Р», казарми літ. «С», прибудови літ. «С1», казарми літ. «Т», прибудови літ. «Т1», казарми літ. «У», прибудови літ. «У1», огорожі № 1 20 та брукування І. Майно придбано ТОВ «Каскад-Південь» за 600000,00 грн, що підтверджується актом про проведення прилюдних торгів від 16.03.2009 б/н (пункт 13 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Пославшись на незаконність вищезазначених прилюдних торгів, військовий прокурор Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП «Техноконверс» звернулися до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання прилюдних торгів, проведених 06.03.2009, недійсними. ДП «Техноконверс» також просило визнати недійсними протокол та свідоцтво про право власності ТОВ «Каскад-Південь» на майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134. У свою чергу ТОВ «Каскад-Південь» подало зустрічний позов про визнання його добросовісним набувачем, визнання права власності на майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 та зобов`язання зареєструвати право власності на цей майновий комплекс (справа №30/71-09-1998) (пункт 14 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №916/2713/20).

Справа № 30/71-09-1998 розглядалась судами неодноразово. Так, постановою Вищого господарського суду України від 30.01.2013 справу № 30/71-09-1998 за результатами розгляду заяви ТОВ «Каскад-Південь» про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2009 за нововиявленими обставинами направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 15 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

За результатами нового розгляду Господарським судом Одеської області рішенням від 02.04.2013, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013, задоволено зустрічний позов ТОВ «Каскад-Південь» про визнання його добросовісним набувачем, визнання права власності та зобов`язання зареєструвати право власності на нерухоме майно майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134. У задоволені позову військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та задоволенні позову ДП «Укрспецконверсія» відмовлено (пункт 16 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013 скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 та залишено без змін попереднє рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2009 у справі № 30/71-09-1998. Прилюдні торги, проведені 06.03.2009, та свідоцтво про право власності, видане ТОВ «Каскад-Південь» на нерухоме майно Котовської виправної колонії № 134, визнано недійсними, у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Каскад-Південь» про визнання його добросовісним набувачем, визнання права власності та зобов`язання зареєструвати право власності відмовлено (пункт 17 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Рішенням Виконавчого комітету Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 20.02.2012 № 4 прийнято рішення про заміну правовстановлюючого документа, оформлення права державної власності та видачу свідоцтва про право державної власності на об`єкт нерухомого майна Котовську виправну колонію № 134, розташовану за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, який складається з вартового приміщення гауптвахти літ. «А», трансформаторної підстанції літ. «Б», розплідника для собак літ. «В», продуктового складу літ. «Г», підвалу «пд. «Г», кухні літ. «Д», їдальні літ. «Д1», прибудови літ. «Д2», прибудови літ. «Д3», лазні (душової) літ. «Е», хлораторної літ. «Ж», котельної літ. «З», прибудови літ. « 31», тамбура літ. «З», КПП № 2 літ. «И», КНС літ. «К», медичного пункту літ. «Л», учбового корпусу літ.«М», тамбура літ. «М», КПП № 1 літ. «Н», казарми літ. «О», прибудови літ. «О1», казарми літ. «П», прибудови літ. «П1», матеріального складу літ. «Р», казарми літ. «С», прибудови літ. «С1», казарми літ. «Т», прибудови літ. «Т1», казарми літ. «У», прибудови літ. «У1», огорожі № 1-20 та брукування І за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання за ДП «Укрспецконверсія».

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №224574165 від 18.09.2020 вбачається, що 24.02.2012 було проведено державну реєстрацію права власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на майновий комплекс Котовської виправної колонії №134 за адресою: Одеська обл., Лиманський р., с. Гвардійське, вул. Миру, буд. 12 загальною площею 4625,9 кв.м (реєстраційний номер майна: 15675962; номер запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 1 в книзі 216). Підставою виникнення права власності значиться свідоцтво про право власності на нерухоме майно САЕ №512021 від 20.02.2012, видане Виконавчим комітетом Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області на підставі рішення №4 від 20.02.2012 (зазначені обставини встановлені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021).

У той же час, 07.08.2013 право власності на об`єкт нежитлової нерухомості Котовську виправну колонію №134 зареєстровано за ТОВ «Каскад-Південь», підставою вказаної реєстрації стали: рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 у справі №30/71-09-1998, технічний паспорт, виданий Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації від 03.03.2006, та заява з додатками до неї від 07.08.2013 (пункт 21 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Вказане рішення господарського суду (рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 р. у справі № 30/71-09-1998), що стало підставою для державної реєстрації права власності за ТОВ «Каскад-Південь» на нерухоме майно Котовської виправної колонії № 134, в подальшому, як вже вказувалося, постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013 у справі № 30/71-09-1998 скасоване (пункт 22 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

07.11.2017 між ТОВ «Каскад-Південь» та ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 1481, згідно з умовами якого останнє набуло 975/1000 частки у праві власності на нежитлові приміщення Котовської виправної колонії №134 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202358151227) (пункт 23 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20). Крім того, копія відповідного договору купівлі-продажу наявна в матеріалах цієї справи.

На підставі укладеного з ТОВ «Каскад-Південь» договору купівлі-продажу від 22.11.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 505, ОСОБА_2 набув 25/1000 частки у праві власності на майно Котовської виправної колонії № 134 (пункт 23 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

29.12.2017 між ОСОБА_2 та ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 24485, за яким відчужено на користь останнього 25/1000 частки у праві власності на нежитлові приміщення Котовської виправної колонії №134 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202358151227) (пункт 24 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20). Крім того, копія відповідного договору купівлі-продажу наявна в матеріалах цієї справи.

Державну реєстрацію права власності ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на 975/1000 частки Котовської виправної колонії № 134 було проведено 07.11.2017 (запис про право власності: 23237575), а державну реєстрацію права власності останнього на 25/1000 частки вказаного об`єкта нерухомого майна 29.12.2017 (запис про право власності: 24241507) (пункт 25 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №916/2713/20). Крім того, копія відповідного договору купівлі-продажу наявна в матеріалах цієї справи.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, 07.08.2013 право власності на Котовську виправну колонію № 134 зареєстровано за ТОВ «Каскад-Південь», підставою вказаної реєстрації стало, зокрема, рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 у справі № 30/71-09-1998, яке в подальшому було скасоване (пункт 63).

При цьому у пункті 65 вищевказаної постанови Верховним Судом зазначено, оскільки підставою реєстрації права власності ТОВ «Каскад-Південь» було рішення суду першої інстанції, яке в подальшому було скасоване, тому відсутні підстави вважати, що спірне майно вибуло з володіння держави 07.08.2013.

Також спірне майно, яке є власністю позивача, було зареєстровано за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на підставі договорів купівлі-продажу цього майна від 22.11.2017 (укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ») та від 29.12.2017 (укладеного між ТОВ «Каскад-Південь» та ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» (пункт 65 постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, ТОВ «Каскад-Південь» на час укладання договорів купівлі-продажу вже не мало права розпоряджатись спірним майновим комплексом Котовської виправної колонії №134, оскільки правова підстава для набуття вказаного майна першим набувачем (ТОВ «Каскад-Південь») скасована в судовому порядку (пункт 67).

У той же час, у пункті 68 постанови від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 Верховним Судом зазначено, оскільки набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а запис про державну реєстрацію права власності за державою Україна в особі Міністерства оборони України є чинним з 24.02.2012, то й право володіння спірним майном у держави з цієї дати не припинялося.

Верховний Суд у пункті 70 постанови від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 вказав, що правильно встановивши обставину порушення речових прав позивача на майно Котовської виправної колонії № 134, суди попередніх інстанцій помилились щодо способу захисту права позивача, який просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», оскільки, як було зазначено вище, з володіння держави спірне майно не вибувало.

У матеріалах цієї справи №916/1969/22 наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.08.2022 № 306803725, відповідно до якої 07.08.2013, право власності на об`єкт нежитлової нерухомості Котовську виправну колонію № 134 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202358151227) було зареєстровано за ТОВ «Каскад-Південь», підставою вказаної реєстрації зазначено: рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 у справі № 30/71-09-1998, технічний паспорт, виданий Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації від 03.03.2006, та заява з додатками до неї від 07.08.2013.

Крім того, з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.08.2022 № 306803725, вбачається, що державну реєстрацію права власності ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на 975/1000 частки Котовської виправної колонії № 134 проведено 07.11.2017 (запис про право власності: 23237575) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у Київської області Каюровим Сергієм Вікторовичем за індексним №37997334, підставою для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу від 07.11.2007, а державну реєстрацію права власності ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на 25/1000 частки вказаного об`єкта нерухомого майна 29.12.2017 (запис про право власності: 24241507) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Швець Русланом Олеговичем за індексним № 39050462, підставою для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу від 29.12.2017 № 24485. Також в матеріалах справи наявні копії відповідних рішень про державну реєстрацію права власності Котовської виправної колонії № 134 за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» від 07.11.2017 № 37997334 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у Київської області Каюрова Сергія Вікторовича та від 29.12.2017 №39050462 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Швеця Руслана Олеговича.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

У частині третій статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

У пунктах 27 та 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегією суддів враховується, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, між тим для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У цій справі прокурор, обґрунтовуючи підстави звернення до господарського суду з даним позовом, зазначив, що Міністерством оборони України заходи щодо усунення перешкод у користуванні Котовською виправною колонією №134 не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень. Враховуючи те, що у лютому 2022 року Російська федерація розв`язала збройну агресію проти України, захист інтересів держави у сфері обороноздатності країни є найпріоритетнішим напрямком на теперішній час. Прокурор зазначив, що нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави з метою усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном надає прокурору право на звернення з позовом до суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №730), далі - Положення, Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном.

Згідно із підпунктами 105, 107 пункту 4 Положення Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Міноборони з метою організації своєї діяльності здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників (підпункти 5-1 та 9 пункту 5 Положення).

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Разом з тим, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, яка виразилася у тому, що Міністерством оборони України у розумний строк не подано до суду позову, що свідчить про неналежний захист інтересів держави органом, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Так, матеріали справи свідчать про те, що 01.11.2021 Одеською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері отримано повідомлення Південної територіальної групи з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України (вих.№379 від 10.11.2021) про обставини, що свідчать про можливе кримінальне правопорушення, а саме, щодо можливого незаконного вибуття з державної власності майнового комплексу Котовської виправної колонії №134.

01.12.2021 Одеською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону на адресу ДП «Укрспецконверсія» спрямовано запит (вих.№5-4-1489вих-21) з метою отримання інформації щодо права власності держави на майновий комплекс Котовської виправної колонії №134.

16.12.2021 спеціалізованою прокуратурою отримано лист ДП «Укрспецконверсія» (вих.№01 від 10.12.2021), яким державним підприємством на запит прокурора надано наявні у державного підприємства документи та зазначено про відсутність свідоцтва про право власності та технічного паспорту на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134, під час приймання-передачі посади вказані документи не передавались.

Заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону листом від 12.07.2022 за вих.№5-4-2315вих-22 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Міністерство оборони України про пред`явлення прокурором позовної заяви в інтересах Міністерства оборони України до ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» про усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном, посилаючись на обставини, встановлені судами у справі №916/2713/20, та на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, стосовно того, що пред`являючи позов у справі Міністерством оборони України обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, а також посилаючись на те, що станом на час складання повідомлення єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 використовується сторонніми особами. Повідомлення було надіслано в день його складення на електронну адресу міністерства.

Відповідь Міністерства оборони України на вказаний лист прокурора матеріали справи не містять.

11.08.2022 прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Південно-західний апеляційний господарський суд, вирішуючи питання щодо здійснення представництва прокурором в суді у цій справі, враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №916/3620/19.

У пунктах 25 -29 цієї постанови сформульовано такі правові висновки:

« 25.У контексті зазначеного та встановлених обставин справи Верховний Суд зазначає, що за своїм змістом приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам, права яких порушуються, а з іншого боку захисту інтересів держави у випадку коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

26.Суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

27.Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

-отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;

-інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

-отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

28.При цьому, якщо у процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

29.Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом».

Матеріалами справи підтверджується, що Міністерство оборони України було обізнано про порушення інтересів держави ще 15.09.2021, оскільки у судовому засіданні під час розгляду справи брали участь його представники в порядку самопредставництва. Відтак, Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення інтересів держави ще з вересня 2021 року, а також після звернення прокурора з листом від 12.07.2022 вих.№5-4-2315вих-22 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не здійснювало їх захист та не зверталося до суду з відповідним позовом.

За наведених обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд, вважає, що позивач був обізнаний з виявленими порушеннями, проте протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, не вжив будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави, що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

У зв`язку з наведеним спростовуються доводи апелянта про відсутність у цій справі підстав для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Щодо суті позовних вимог

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

В ході розгляду господарської справи № 916/2713/20 у постанові Верховного Суду встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 20.02.2012 серії САЕ №512021 на об`єкт нерухомого майна Котовську виправну колонію № 134, виданого виконавчим комітетом Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області згідно з рішенням від 20.02.2012 № 4, право власності 24.02.2012 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання за ДП «Укрспецконверсія». В той же час, підставою реєстрації права власності на Котовську виправну колонію № 134 за ТОВ «Каскад-Південь» було, зокрема, рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 у справі № 30/71-09-1998, яке в подальшому було скасоване. Оскільки підставою реєстрації права власності ТОВ «Каскад-Південь» було рішення суду першої інстанції, яке в подальшому було скасоване, тому відсутні підстави вважати, що спірне майно вибуло з володіння держави 07.08.2013. Також спірне майно, яке є власністю позивача, було зареєстровано за ТОВ «Місто Бажань» на підставі договорів купівлі-продажу цього майна від 22.11.2017 (укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Місто Бажань») та від 29.12.2017 (укладеного між ТОВ «Каскад-Південь» та ТОВ «Місто Бажань»). Проте ТОВ «Каскад-Південь» на час укладання договорів купівлі-продажу вже не мало права розпоряджатись спірним майновим комплексом Котовською виправною колонією № 134, оскільки правова підстава для набуття вказаного майна першим набувачем (ТОВ «Каскад-Південь») скасована в судовому порядку. Оскільки набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а запис про державну реєстрацію права власності за державою Україна в особі Міністерства оборони України є чинним з 24.02.2012, то й право володіння спірним майном у держави з цієї дати не припинялося.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України учасники господарського процесу звільненні від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляд іншої господарської, цивільної чи адміністративної справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді іншої справи.

У постанові Верховного Суду від 18.12.2019 № 761/29966/16-ц вказано, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Таким чином, Верховниим Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 встановлено преюдиційні обставини стосовно того, що право власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з 24.02.2012 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання за ДП «Укрспецконверсія», з 24.02.2012 майновий комплекс Котовської виправної колонії №134 з володіння держави не вибував.

Водночас, з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.08.2022 № 306803725, вбачається, що на час звернення прокурором з даним позовом майновий комплекс Котовської виправної колонії №134 зареєстровано на праві власності за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202358151227).

Державна реєстрація права власності за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каюрова Сергія Вікторовича від 07.11.2017, індексний номер рішення 37997334 (на розмір частки 975/1000), та на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича від 29.12.2017, індексний номер рішення 39050462 (на розмір частки 25/1000).

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17 (провадження № 12-67гс18) зазначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Отже, внесення державним реєстратором до реєстру запису про право власності є офіційним підтвердженням існування юридичного факту права власності відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією реєстратора.

До регламентованих Цивільним кодексом України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та ін.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі №906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19).

Особливістю подання позову в порядку статті 391 Цивільного кодексу України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 19.04.2019 у справі №914/814/16.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що право власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з 24.02.2012 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання за ДП «Укрспецконверсія», з 24.02.2012 майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з володіння держави не вибував.

В той же час, спірне нерухоме майно на теперішній час перебуває у володінні ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», яке набуло вказане майно внаслідок укладення двох відплатних правочинів договору купівлі-продажу від 07.11.2017, укладеного з ТОВ «Каскад-Південь» (первісний набувач переможець прилюдних торгів, визнаних в подальшому у судовому порядку недійсними), та договору купівлі-продажу від 29.12.2017, укладеного з ОСОБА_2 , який, в свою чергу, придбав це майно у первісного набувача ТОВ «Каскад-Південь».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для проведення державної реєстрації права власності первісного набувача спірного майна ТОВ «Каскад-Південь» стало рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2013 у справі №30/71-09-1998, яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013, тобто як станом на час укладення ТОВ «Каскад-Південь» договорів купівлі-продажу з ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» та ОСОБА_2 (07.11.2017 та 22.11.2017 відповідно), так і на час укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» (29.12.2017) вищенаведене рішення місцевого господарського вже не було чинним.

Тобто, ТОВ «Каскад-Південь» на час укладання договорів купівлі-продажу вже не мало права розпоряджатись спірним майновим комплексом Котовською виправною колонією № 134, оскільки правова підстава для набуття вказаного майна першим набувачем (ТОВ «Каскад-Південь») скасована в судовому порядку.

За наведених обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що володіння ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, являється неправомірним (незаконним).

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем формально наділяє останнього певними юридичними правами щодо нерухомого майна Котовської виправної колонії №134 і одночасно позбавляє права користування та розпорядження законного власника державу в особі Міністерства оборони України, а відтак, відповідач чинить перешкоди у здійсненні права власності державою в особі Кабінету Міністрів України на об`єкти нерухомого майна.

З огляду на встановлені обставини стосовно того, що з 24.02.2012 спірне нерухоме майно з володіння держави не вибувало, та що володіння ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, являється неправомірним (незаконним), Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що прокурор, пред`являючи позов про усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов), обрав ефективний спосіб захисту порушеного права держави на спірне нерухоме майно, і права держави підлягають захисту саме у такий спосіб.

Колегія суддів вважає, що усунення порушень права власності, що перешкоджають власнику належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, може відбуватися тим чи іншим способом, який забезпечить йому реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном.

Абзацом 1 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, зважаючи на наведені вище норми законодавства та фактичні обставини справи, є обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірне нерухоме майно, з одночасним припиненням за ним права власності на це майно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні Міністерству оборони України єдиним майновим комплексом Котовської виправної колонії № 134, загальною площею 7817,2 кв.м., розташованому за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Гвардійське, вул. Миру, 12, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Швеця Руслана Олеговича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39050462 від 29.12.2017, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Каюрова Сергія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37997334 від 07.11.2017, з одночасним припиненням права власності ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на Котовську виправну колонію № 134.

Стосовно заявленої вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення спірного державного майна з незаконного володіння відповідача на користь держави колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 у справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

З огляду на викладене та з урахуванням обставин цієї справи, права держави в особі Міністерства оборони України на реалізацію правомочностей власника щодо користування спірним нерухомим майном підлягають захисту шляхом повернення державного майна з незаконного володіння ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» на користь держави в особі Міністерства оборони України, оскільки такий спосіб захисту є ефективним та призведе до відновлення порушених прав і інтересів держави, тобто такий, який повністю відновлює порушене право, і позивачеві не потрібно буде ініціювати додаткових спорів.

Твердження апелянта про те, що позивач міг звернутися лише з віндикаційним позовом, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у пункті 70 постанови від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 вказав, що правильно встановивши обставину порушення речових прав позивача на майно Котовської виправної колонії № 134, суди попередніх інстанцій помилились щодо способу захисту права позивача, який просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», оскільки, як було зазначено вище, з володіння держави спірне майно не вибувало.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про задоволення позову, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1969/22 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.06.2023.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран