Ухвала

від 31.08.2023 по справі 916/1969/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1969/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Бажань"</a>

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30 травня 2023 року і рішення Господарського суду Одеської області від 17 січня 2023 року у справі

за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Бажань"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "УКРСПЕЦКОНВЕРСІЯ"

про усунення перешкод у користуванні державним нерухомим майном,

ВСТАНОВИВ:

1. У серпні 2022 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - "Прокурор") в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - "Позивач", Міноборони України) звернувся у Господарський суд Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Бажань"</a> (далі - "Відповідач", ТОВ "Місто Бажань"), у якій просив зобов`язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачеві єдиним майновим комплексом Котовської виправної колонії № 134, загальною площею 7817,2 кв.м, що розташований за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н., с. Гвардійське, вул. Миру, 12 та складається з вартового приміщення гауптвахти літ. "А", трансформаторної підстанції літ. "Б", розплідника для собак літ. "В", продуктового складу літ. "Г", підвалу "пд. "Г", кухні літ. "Д", їдальні літ. "Д1", прибудови літ. "Д2", прибудови літ. "Д3", лазні (душової) літ. "Е", хлораторної літ. "Ж", котельної літ. "З", прибудови літ. "31", тамбура літ. "З", КПП № 2 літ. "И", КНС літ. "К", медичного пункту літ. "Л", учбового корпусу літ. "М", тамбура літ. "М", КПП № 1 літ. "Н", казарми літ. "О", прибудови літ. "О1", казарми літ. "П", прибудови літ. "П1", матеріального складу літ. "Р", казарми літ. "С", прибудови літ. "С1", казарми літ. "Т", прибудови літ. "Т1", казарми літ. "У", прибудови літ. "У1", огорожі № 1-20 та брукування І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202358151227) шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Київської області Швеця Руслана Олеговича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39050462 від 29.12.2017, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у Київської області Каюрова Сергія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37997334 від 07.11.2017 з одночасним припиненням права власності ТОВ "Місто Бажань" на Котовську виправну колонію № 134 та повернення вказаного державного майна з незаконного володіння Відповідача на користь держави в особі Позивача.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор, зокрема, з посиланням на преюдиційні обставини, які були установлені у справі № 916/2713/20 (спір між Міноборони і ТОВ "Місто Бажань" про витребування єдиного майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134 із незаконного володіння останнього) стверджував, що єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 є державною власністю, запис про державну реєстрацію права власності на нього за державою в особі Міноборони України є чинним з 24.02.2012, право володіння спірним майном у держави з вказаної дати не припинялося, проте Відповідач, вважаючи себе власником згаданого комплексу чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні цим майном дійсному власнику.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 позовні вимоги у цій справі задоволено повністю.

4. Суди погодились із наведеною Прокурором аргументацією та узагальнено вказали про таке.

4.1. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

4.2. Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

4.3. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

4.4. Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

4.5. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та ін.

4.6. При цьому, обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права і вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

4.7. Так, за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

4.8. Крім цього, слід враховувати, що предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2019 у справі № 914/814/16.

4.9. В ході розгляду даної справи установлено, що між Міноборони України і ТОВ "Місто Бажань" раніше вже розглядався господарський спір у справі № 916/2713/20, в якому Міноборони України просило витребувати з незаконного володіння ТОВ "Місто Бажань" нерухоме майно - майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134.

4.10. У тій справі судами були установлені преюдиційні для цієї справи обставини, а саме факти того, що єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 є державною власністю, запис про державну реєстрацію права власності на нього за державою в особі Міноборони України є чинним з 24.02.2012 і незважаючи на проведення у 2017 році державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт за ТОВ "Місто Бажань" (внаслідок скасування судового рішення, яке уможливило таку реєстрацію) право володіння ним у держави не припинялося.

4.11. Саме у зв`язку із такими обставинами у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20 було виснувано про те, що обраний Позивачем спосіб захисту є неналежним. Суд касаційної інстанції у згаданій постанові чітко зазначив, що правильно встановивши обставину порушення речових прав Міноборони на майно Котовської виправної колонії № 134, суди попередніх інстанцій помилились щодо способу захисту права Позивача, який просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ТОВ "Місто Бажань", оскільки з володіння держави спірне майно не вибувало.

4.12. Виходячи з таких обставин, які в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) повторному доказуванню не підлягають, Прокурором у справі № 916/1969/22 належним чином доведено, що Відповідач, досі наполягаючи, що саме він є власником згаданого комплексу (через наявність реєстрації) тим самим чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні цим майном дійсному власнику - державі, що в силу згаданих приписів ЦК України є підставою для захисту порушених прав Позивача.

4.13. При цьому, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування статті 391 ЦК України, а також установлених преюдиційних обставин того, що з 24.02.2012 майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 з володіння держави у спірних правовідносинах не вибував, обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді вимоги про усунення перешкод у користуванні державним майном (запропонованим шляхом) за даних обставин є належним та ефективним, адже повністю відновить порушене право держави і Позивачеві не потрібно буде ініціювати додаткових спорів.

5. Не погодившись із судовими рішеннями, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником визначено приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме вказано про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах.

7. Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження скаржник узагальнено пояснює, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення згаданої правової норми. Наполягає, що суди, задовольняючи позовні вимоги, визнали, що пред`явлений Прокурором позов за своєю суттю є негаторним позовом, проте не врахували, що у Позивача відсутнє право володіння спірним майном, а Відповідач жодних перешкод у користуванні чи розпорядженні ним Позивачеві не створює. За таких обставин вважає, що у даному випадку Прокурор міг звернутися до суду лише із віндикаційним позовом. Крім того підкреслює, що Прокурор у позові поєднав як віндикаційні так і негаторні вимоги, які не можуть застосовуватись одночасно, на що суди уваги також не звернули.

8. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор стверджує про її безпідставність та необґрунтованість. З рішеннями судів погоджується за наведеного ними мотивування. У зв`язку з цим у задоволенні скарги просить відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.

9. Доводи відзиву Міноборони України судом касаційної інстанції не розглядаються, адже подану таку заяву поза межами установленого судом строку, який поновленню не підлягає.

10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи (згідно з протоколом судового засідання), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, дослідивши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача у даній справі з огляду на таке.

11. Як вже зазначалося звертаючись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі скаржник вказав про те, що подає її на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України з мотивів неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 391 ЦК України та відсутності висновку Верховного Суду щодо її правильного застосування у подібних правовідносинах.

12. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

13. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

14. При цьому, здійснюючи касаційне провадження із вказаної підстави касаційного оскарження колегія суддів Верховного Суду виходить також з того, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

15. Так, у постанові Верховного Суду від 19.04.2019 у справі № 914/814/16 (врахована судами попередніх інстанцій) викладено наступні висновки:

"Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особливістю подання позову в порядку ст. 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей".

16. Подібні висновки були викладені також і у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, які також враховані судами під час розгляду спору у цій справі.

17. В свою чергу у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 виснувано, що "негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном".

18. У постанові ж Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що "негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень".

19. Крім цього, згідно з правовим висновок Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15 "неможливим є одночасне подання віндикаційного та негаторного позову, й у випадках, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою, поставив позивач, і застосувати належні норми права".

20. Звідси колегія суддів суду касаційної інстанції констатує, що Верховним Судом вже неодноразово надавалися висновки щодо правильного застосовування приписів статті 391 ЦК України, які наразі є усталеними.

21. При цьому, виходячи із встановлених (зокрема і преюдиційних) обставин цієї справи, а саме: - приналежності єдиного майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134 до державної власності; - чинності запису про державну реєстрацію права власності на єдиний майновий комплекс Котовської виправної колонії № 134 за державою в особі Міноборони України; - не вибуття, тобто перебування єдиного майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134 у володінні держави; остаточності постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, в якій висновувано про неналежність віндикаційного позову у спірних правовідносинах наразі у колегії суддів суду касаційної інстанції наявні усі підстави вважати, що висновки судів попередніх інстанцій в частині здійсненого ними застосовування приписів статті 391 ЦК України повністю відповідають наявним висновкам Верховного Суду щодо її правильного застосовування.

22. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

23. Оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд у ряді своїх постанов викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, згідно з наведеним пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача на судові рішення у даній справі.

24. Окремо суд касаційної інстанції вважає доцільним вказати про те, що звертаючись до суду касаційної інстанції у цій справі ТОВ "Місто Бажань" в цілому намагається ігнорувати обставини, які були установлені у справі № 916/2713/20, а також не враховує той факт, що постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у тій справі (де суд касаційної інстанції чітко виснував про неналежність обраного Позивачем способу захисту у вигляді вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння саме за установлених обставин не вибуття спірного майна із володіння держави) набрала законної сили, є остаточною і оскарженню не підлягає.

25. Колегія суддів також відмічає, що в межах цього касаційного провадження не може розглядати інші аргументи касаційної скарги ТОВ "Місто Бажань", зокрема ті, які воно поєднує із посиланнями на інші постанови Верховного Суду чи ті, які стосуються приписів процесуального права, адже скаржник у тексті касаційної скарги підставами касаційного оскарження, які визначені у частині другій статті 287 ГПК України їх не обґрунтував, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу оскарження судових рішень.

Тому, керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 916/1969/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Бажань"</a> на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30 травня 2023 року і рішення Господарського суду Одеської області від 17 січня 2023 року закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Зуєв В.А.

Случ О.В.