Рішення

від 01.05.2023 по справі 757/13109/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13109/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Козлова Р.Ю.,

при секретарі Іваненку С.С.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування пред`явлених вимог зазначив, що від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент фактичного припинення шлюбних відносин залишився проживати з відповідачем. Позивач вказує, що причиною для звернення до суду з даним позовом є зокрема зловживання алкоголем та поведінка відповідачки, яка ставить під загрозу здоров`я, фізичний та духовний розвиток дитини. Від зловживання алкоголем відповідача не стримує ані присутність малолітнього сина, ані численні обіцянки своєму чоловікові та матері, вказуючи на фактичну неможливість відповідача відмовитися від алкоголю та паління. За словами позивача, його графік роботи наразі дозволяє проводити більше часу з дитиною та зазначає про прихильність дитини до нього. В той же час, вказує позивач, що відповідачка ставить кар`єрні інтереси вище за інтереси дитини та належний догляд за ним. Делегування обов`язків по догляду за дитиною матері відповідачки призвело до погіршення емоційного стану та здоров`я дитини та примусило позивача взяти трирічну декретну відпустку по догляду за дитиною, котра була перервана через невдоволеність відповідача фінансовим становищем у родині. Крім того, позивач вказав на негативний вплив матері відповідача, як на відповілачку, так і на дитину, постійне зловживання відповідача алкоголем упродовж всього вказаного часу. Зокрема, звернув увагу суду на випадок її безвідповідального ставлення до сина під час вживання алкоголю зі своїми подругами, від чого син був недоглянутим впродовж усього дня, позивачеві ж у свою чергу довелося викликати поліцію, аби узяти дитину на руки. Також позивач зазначив, що відповідачка влаштовувала небезпечні ігри та безвідповідально ставилась до сина; зокрема, у результаті одної з таких ігор дитина отримала серйозне ушкодження голови. Зважаючи на вищевказане, постійні конфлікти між сторонами, непорозуміння, систематичне вживання алкоголю відповідачкою, відсутність належного піклування про сина останньою, позивач вважає збереження шлюбу між ним та відповідачем неможливим.

Щодо визначення місця проживання дитини, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, серед вищевикладеного вказує на те, що він з відповідачкою лише формально проживають один з одним, ведуть окреме господарство, не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків, мають окремі бюджети, а відтак, фактично проживають окремо. Зокрема, позивач самостійно здійснює купівлю продуктів харчування, забезпечує дитину необхідними речами. Тому позивач просить визначити місце проживання спільної малолітньої дитини із ним, посилаючись крім іншого на забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Також позивач вказує, що жодним чином не чинитиме перешкод у спілкуванні сина з відповідачкою. Виходячи з вищенаведених фактів, вважає, що якнайкращим інтересам дитини відповідатиме проживання саме з батьком.

25 травня 2021 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2021 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було видано розпорядження про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини до набрання рішенням Печерського районного суду міста Києва законної сили у вказаній судовій справі.

25 червня 2021 року відповідачкою на адресу суду було надано відзив на позовну заяву позивача, відповідно до якого відповідачка категорично не визнає обставин, на які посилається позивач у своїх позовних вимогах. Оскільки, за словами відповідачки, обставини викладені у позовній заяві не відповідають дійсності, відтак не визнає позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком. Відповідачка зазначає, що нею першою було ініційовано спір про розірвання шлюбу з позивачем, відповідно до чого було подано позовну заяву від 16 лютого 2021 року. Проте станом на 17 червня 2021 року Печерським районним судом м. Києва так і не було вирішено питання про відкриття провадження у справі. У відзиві відповідачка підтверджує, що після її виходу з декретної відпустки, відносини між нею та позивачем погіршилися та зазначає, що ускладнилися ще більше після звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу нанесення їй тілесних ушкоджень позивачем. Всі інші обставини, зазначені в позовній заяві ОСОБА_1 , відповідачка у повному обсязі заперечує та вважає їх такими, що не відповідають дійсності, належним чином не підтверджені та викладені з метою дискредитувати особу відповідачки. На думку відповідачки, це безпосередньо пов`язано зі спробами позивача уникнути кримінальної відповідальності за фактом нанесення 04 лютого 2021 року їй тілесних ушкоджень. Також відповідачка звернула увагу суду на те, що позивач ніколи не стверджував та не звертався до будь-яких державних органів або фізичних чи юридичних осіб з приводу зловживання нею алкогольних напоїв, неадекватної поведінки чи неналежного виконання своїх обов`язків як матері щодо свого сина. Позивач неодноразово вчиняв насильницькі дії щодо неї, приховав правовстановлюючі документи на квартиру, свідоцтво про народження сина, свідоцтво про шлюб та спільні заощадження на суму 5000,00 дол. США. Враховуючи вищевикладене, відповідачка вважає, що в діях позивача вбачається умисел створення нестерпних умов проживання для відповідачки в спільній для сторін квартирі з метою примусити її виїхати. Щодо питання визначення місця проживання дитини, відповідач вважає, що визначення місця проживання сина з позивачем не сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів сина, оскільки позивач не має бажання та можливості самостійно виховувати сина, делегуючи цей обов`язок своїм батькам. Недостатність доходу для утримання дитини, створення перешкод у спілкуванні сина з відповідачкою, небажання віддавати сина до дошкільного навчального закладу, нервовість, схильність позивача до аморальної поведінки, зокрема проявів агресії та насилля не сприятиме інтересам дитини та її нормальному вихованню. Натомість, відповідачка вважає, що місце проживання дитини варто визначити з нею, зважаючи на близькість, взаєморозуміння та прихильність сина до відповідачки, наявність у неї окремого житла, відповідного доходу, достатнього для утримання дитини, наявність стійких соціальних зв`язків, відсутність умислу створювати перешкоди у спілкуванні батька та його рідних з дитиною. З огляду на вищенаведене, відповідачка вважає позовні вимоги позивача про визначення місця проживання дитини з батьком такими, що не підлягають задоволенню. В той же час, з огляду на обставини викладені у відзиві, відповідачка не заперечувала проти розірвання шлюбу.

Разом з відзивом 25 червеня 2021 року від відповідачки на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява про визначення місця проживання дитини з матір`ю. В обґрунтування зустрічних вимог відповідачка зазначає, що після виходу в декретну відпустку у зв`язку із народженням сина приділяла йому чимало уваги та піклування, і на достатньому рівні займалася його вихованням. Проте за спільною згодою з чоловіком перервала її, натомість у декретну відпустку пішов чоловік. Початок непорозумінь та конфліктів між сторонами відповідачка пояснює особистими причинами з боку позивача та його небажанням виховувати сина, у зв`язку з чим вихованням сина займались його батьки. Відповідачка також зазначає, що позивач неодноразово вдавався до психологічного, морально тиску на позивача, погроз та фізичного насилля, зокрема наносив їй тілесні ушкодження, в результаті яких відповідачці було діагностовано перелом хребця, у зв`язку з чим остання звернулася за допомогою до правоохоронних органів. Таким чином, відповідач та її представник заперечили проти задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання дитини та просили задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

23 липня 2021 року позивачем за первісним позовом було надано відповідь на відзив відповідачки, відповідно до якого позивач підтверджує неможливість подальшого перебування у шлюбі з відповідачем, а також зазначає, що випадково дізнався про позов відповідача від 16 лютого 2021 року про розірвання шлюбу. У відповіді на відзив позивач не погоджується з посиланнями відповідачки щодо обставин та підстав для визначення місця проживання дитини. Посилаючись на те, що наразі дитина перебуває на повному утриманні батька, зростає у достатку та любові. Також позивач зазначив про прихильність до нього дитини, покращення емоційного стану дитини в період проживання з ним, незацікавленість відповідача у вихованні та фінансуванні сина. Крім того, позивач жодного разу не чинив відповідачці перешкод у спілкуванні з дитиною. Відповідно до наведених обставин, позивач вважає, що більш корисним для зростання та виховання сина, буде проживання саме з позивачем, що відповідатиме інтересам дитини.

04 жовтня 2021 року відповідачкою було надано заперечення на відповідь позивача.

Крім того, 4 жовтня 2021 року відповідачкою було подано заяву про зміну предмету зустрічного позову, в якій вона просила суд визначити місце проживання дитини з нею без зазначення конкретної адреси, навівши відповідні обґрунтування.

У свою чергу 04 жовтня 2021 року позивачем за первісним позовом було надано відзив на зустрічну позовну заяву відповідачки.

22 вересня 2021 року ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва Хайнацького Є.С. відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу у справі №757/8815/21-ц. У подальшому ОСОБА_3 було подано клопотання про об`єднання в одне провадження справи №757/8815/21-ц зі справою №757/13109/21-ц у зв`язку із доцільністю їх спільного розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у справі №757/8815/21-ц цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу об`єднано в одне провадження з цивільною справою №757/13109/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Об`єднаній цивільній справі присвоєно №757/13109/21-ц та передано на розгляд судді Печерського районного суду Козлову Р.Ю. Провадженню присвоєно спільний номер №757/13109/21-ц.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник підтримали вимоги позову та заперечували проти зустрічного позову в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю, однак не заперечували проти вимоги про розірвання шлюбу.

У свою чергу відповідачка та її представник підтримали вимоги зустрічного позову та заперечували проти вимог позивача за первісним позовом в частині визначення місця проживання дитини з батьком. В той же час, відповідачка та її представник проти вимоги позивача про розірвання любу не заперечували.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна заява представника третьої особи про розгляд за його відсутністю.

Також представником третьої особи до початку розгляду справи по суті направлено висновок Печерської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування № 105/01-253 від 17 травня 2022 року про доцільність визначення місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як з матір`ю так і з батьком.

Заслухавши думку сторін та їх представників, показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами у сукупності із показами свідків, суд дійшов наступного висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 16 травня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 658, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 (Том 1, а.с. 26).

За час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини (Том 1, а.с. 27).

Сторони проживали однією сім`єю, проте як зазначають сторони, вони як подружжя не підтримують сімейних відносин, не ведуть спільного господарства, не мають взаємних прав та обов`язків. Відтак позивач та відповідачка зазначають про відсутність намірів відновлювати шлюбні стосунки одне з одним.

Встановлені обставини свідчать про те, що між сторонами сімейні відносини відсутні.

Статтею 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з приписами ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, відповідно до ст. 10 ЦК України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Стаття 8 Конвенції декларує, що кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. За ч. 2 вказаної статті, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспiльствi в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.

Як проголошено положеннями ст. 12 Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права, так і безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу, через призму зокрема ст.ст. 5, 8 вказаного міжнародного договору.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, проживають окремо та втратили один до одного почуття поваги і любові.

З часу припинення шлюбних відносин та часу знаходження справи в суді, примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім`ї.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім`ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної із сторін.

Таким чином, вимоги первісного позову та зустрічного позову про розірвання шлюбу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з батьком.

На момент ухвалення рішення син сторін проживає за межами України разом із батьками позивача - ОСОБА_1 у зв`язку зі збройною Агресією Російської Федерації щодо України.

Також судом встановлено, що 08 лютого 2021 року, до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення від батька позивача - ОСОБА_6 щодо неналежного виконання батьківських обов`язків по відношенню до його онука, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його матір`ю, ОСОБА_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою з`ясування вищеописаних обставин в родині, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 585 від 01 червня 2020 року "Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження", 09 лютого 2021 року здійснено спільне відвідування родини представниками Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Печерського районного центру соціальних служб та сектору ювенальної превенції Печерського управління поліції ГУНП у місті Києві.

Під час їх відвідування, з`ясовано, що в родині існує сімейний конфлікт між дорослими членами родини. Печерським управлінням поліції ГУНП у місті Києві даний час проводиться досудове розслідування щодо даного конфлікту.

Як встановлено в ході розгляду справи, 30 березня 2021 року на підставі повідомлення про фізичне насильство, яке мало місце в ході конфліктної ситуації між ОСОБА_6 (батьком позивача) та його невісткою - ОСОБА_2 (відповідачкою) представниками органу опіки та піклування здійснено вихід за новою адресою місця проживання дитини, а саме: АДРЕСА_2 , про що складено акт обстеження та акт проведення оцінки рівня безпеки дитини.

Після подій, які відбулись між відповідачкою та її свекром - ОСОБА_6 , позивач з метою уникнення психоемоційного травмування сина внаслідок конфлікту дорослих, вивів дитину на прогулянку. Як зазначила у судовому засіданні відповідачка, після закінчення конфлікту, позивач повернувся до квартири без сина, про його подальшу долю позивачці відомо не було.

Також встановлено, що 12 квітня 2021 року відповідачкою до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації подано заяву про визначення порядку спілкування з дитиною.

18 травня 2021 року відбулось засідання комісії з питань захисту прав дитини, за результатами якого - 25 травня 2021 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 325 «Про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини», яке позивачем було оскаржено, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправним та касування цього розпорядження (справа № 757/13109/21-ц).

Таким чином встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами та з урахуванням наведених обставин дитина залишилась проживати з позивачем, що також не заперечувалось учасниками процесу.

Відповідно до висновку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування № 105/01-253 від 17 травня 2022 року, комісія вбачає за доцільне визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як з матір`ю так і з батьком.

Однак сторони не погоджуються з таким висновком, відтак між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, який має бути вирішений судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення п. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції, частин 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини» не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

В той же час, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

Як зазначається у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини, а наданий до суду висновок Органу опіки та піклування не вичерпує наявного між сторонами конфлікту.

З матеріалів справи вбачається, що мати та батько дитини, мають самостійний дохід, працюють в Міністерстві закордонних справ України.

За місцем проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_3 , проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини створено всі належні умови.

За місцем проживання батька та дитини за адресою: АДРЕСА_2 , також, проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини також створено всі належні умови.

Згідно з наявного в матеріалах справи висновку психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зробленого 01 липня 2022 Міським центром дитини служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виявлено тісний емоційний зв`язок дитини з батьком. До кола сім`ї відповідно до висновку дитина включає «батька, дідуся та бабусю», при виконанні більшості методик дослідження, хлопчик першим обирав батька. Бабусю в методиках згадував досить часто, що на думку психолога може свідчити про те, що саме вона виступає як замінна фігура образу матері. Відповідно описової частини висновку, дитина згадує постать матері в різних методиках, але в реальному спілкуванні не ідентифікує матір як значиму для нього особу.

На думку суду вказаний висновок свідчить про тісний зв`язок малолітнього сина з його батьком, протилежного стороною відповідача не доведено.

З об`єктивних причин суд був позбавлений можливості заслухати думку малолітнього в судовому засіданні, оскільки як зазначили сторони на момент вирішення даного спору в суді їх син перебуває поза межами України з метою уникнення для нього небезпеки пов`язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Разом з тим, на переконання суду озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає.

Разом з тим, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що є сусідкою позивача та познайомилась з ним у сквері. З відповідачкою свідок не знайома. У березні 2021 року позивач звернувся до свідка щоб вона побула з його сином поки не владнається конфлікт між дорослими в помешканні позивача. Після закінчення конфлікту, позивач близько 21:00 год. забрав хлопчика разом з представниками поліції. З позивачем та його сином свідок знайома від початку карантину та зустрічалась з ними майже кожну неділю. Також свідок повідомила, що нікого окрім хлопчика та позивача вона не бачила, лише рідко дідуся та бабусю, які гуляли з хлопчиком. Про відповідачку знає лише зі слів позивача, з яких у неї про відповідачку склалося негативне враження.

Надаючи покази у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який працює сторожем ботанічного саду ім. Гриша зазначив, що знайомий з позивачем близько 2 років. Майже кожного дня бачив хлопчика з його дідусем та бабусею та окремо з батьком у ботанічному саду. З матір`ю дитину ніколи не бачив, у зв`язку з чим у свідка склались негативні асоціації про неї. Із побаченого у свідка склалось враження, що позивач є батьком одинаком і хлопчик дуже прив`язаний до нього.

У свою чергу надаючи пояснення в судовому засіданні відповідачка повідомила, що після конфлікту, який відбувся між нею та батьками позивача, позивач повернувся до квартири без дитини. Після огляду правоохоронцями місця події відповідачка залишила приміщення у подальшому їй не була відома доля сина.

На запитання суду чи вчиняла відповідачка будь-які дії направлені на врегулювання питання щодо її спілкування з дитиною, остання повідомила, що вона зверталася до органів поліції із заявою про викрадення сина батьком і неповернення його до постійного місця проживання. Однак уточнила, що факт звернення до поліції відбувся лише у квітні чи травні 2021 року, в той час як подія за якої позивач забрав сина з квартири відбулась наприкінці березня 2021 року. У подальшому Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 325 «Про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини», однак вона була позбавлена можливості реалізувати своє право, передбачене даним розпорядження, оскільки позивач оскаржив його у судовому порядку. Таким чином позивачка посилається на те, що оскаржуючи дане розпорядження позивач навмисно чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. Разом з тим, суд не погоджується з таким твердженням відповідачки, оскільки на думку суду оскарження розпорядження орану про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини позивачем, шляхом встановленого механізму реалізації свого права не може вважатись неправомірною дією, направленою на позбавлення матері можливості спілкування з дитиною. При цьому, у судовому засіданні відповідачка не змогла надати чіткої відповіді на запитання суду, з яких причин вона не скористалась можливістю зустрітись зі своїм сином у інший незаборонений законом спосіб. У судовому засіданні відповідачка не змогла повідомити суду до якого дитячого садочка ходить її син, за якою адресою він наразі проживає та не намагалась дізнатись цю інформацію. Відповідачка лише повідомила, що їй відомо про те, що її син відвідував якісь секції та курси фізіотерапії, однак їй невідомо чи й надалі син продовжує їх відвідувати. На уточнююче запитання суду, відповідачка повідомила, що вона як мати не намагалась отримати цю інформацію у відповідних установах.

Також у судовому засіданні було досліджено відеофайл наданий позивачем, який містить зафіксовані випадки бездоглядності дитини з боку відповідачки.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

З урахуванням встановлених в ході розгляду обставин, досліджених письмових доказів, пояснень позивача, відповідачки та показань свідків, суд вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з батьком суд виходить з конкретних обставини даної справи, при цьому враховує інтереси самої дитини її вік, соціальні зв`язки, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Враховуючи те, що умови проживання позивача є належними для проживання дитини, та те, що судом не встановлено, що позивач зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, чи веде аморальний спосіб життя, то суд, вважає, що відсутні виняткові обставини, коли малолітній син може бути розлучений зі своїм батьком з урахуванням встановленої в ході розгляду справи прив`язаності сина до свого нього.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини з батьком слід задовольнити та у свою чергу відмовити у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання місця проживання дитини з матір`ю, відмовити.

Крім того, суд зауважує, що мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже з урахуванням ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1816 грн.

Оскільки судом частково задоволено зустрічний позов, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 9, 51 Конституції України, ст.ст. 7, 19, 141, 150, 153, 155, 160, 161, 171 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини- задовольнити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 16 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 658.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1816 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 908 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю - залишити без задоволення.

Повне рішення суду складено 16 травня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя