Постанова
від 30.01.2024 по справі 757/13109/21-ц
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/13109/21 Головуючий у І інстанції - Козлов Р.Ю.

апеляційне провадження №22-ц/824/3846/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

установив:

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, мотивуючи свої вимоги тим, що від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент фактичного припинення шлюбних відносин залишився проживати з відповідачем.

Позивач вказує, що причиною для звернення до суду з даним позовом є зокрема зловживання алкоголем та поведінка відповідачки, яка ставить під загрозу здоров`я, фізичний та духовний розвиток дитини.

Від зловживання алкоголем відповідача не стримує ані присутність малолітнього сина, ані численні обіцянки своєму чоловікові та матері, вказуючи на фактичну неможливість відповідача відмовитися від алкоголю та паління.

За словами позивача, його графік роботи наразі дозволяє проводити більше часу з дитиною та зазначає про прихильність дитини до нього.

В той же час, позивач вказує, що відповідачка ставить кар`єрні інтереси вище за інтереси дитини та належний догляд за ним.

Делегування обов`язків по догляду за дитиною матері відповідачки призвело до погіршення емоційного стану та здоров`я дитини та примусило позивача взяти трирічну декретну відпустку по догляду за дитиною, котра була перервана через невдоволеність відповідача фінансовим становищем у родині.

Крім того, позивач вказав на негативний вплив матері відповідача, як на відповідачку, так і на дитину, постійне зловживання відповідача алкоголем упродовж всього вказаного часу.

Зокрема, звернув увагу суду на випадок її безвідповідального ставлення до сина під час вживання алкоголю зі своїми подругами, від чого син був недоглянутим впродовж усього дня, позивачеві ж у свою чергу довелося викликати поліцію, аби узяти дитину на руки.

Також позивач зазначив, що відповідачка влаштовувала небезпечні ігри та безвідповідально ставилась до сина; зокрема, у результаті одної з таких ігор дитина отримала серйозне ушкодження голови.

Зважаючи на вищевказане, постійні конфлікти між сторонами, непорозуміння, систематичне вживання алкоголю відповідачкою, відсутність належного піклування про сина останньою, позивач вважає збереження шлюбу між ним та відповідачем неможливим.

Щодо визначення місця проживання дитини, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, серед вищевикладеного вказує на те, що він з відповідачкою лише формально проживають один з одним, ведуть окреме господарство, не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків, мають окремі бюджети, а відтак, фактично проживають окремо.

Зокрема, позивач самостійно здійснює купівлю продуктів харчування, забезпечує дитину необхідними речами.

Тому, позивач просить визначити місце проживання спільної малолітньої дитини із ним, посилаючись крім іншого на забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Також позивач вказує, що жодним чином не чинитиме перешкод у спілкуванні сина з відповідачкою.

Виходячи з вищенаведених фактів, вважає, що якнайкращим інтересам дитини відповідатиме проживання саме з батьком.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір`ю.

В обґрунтування зустрічних вимог відповідачка зазначає, що після виходу в декретну відпустку у зв`язку із народженням сина приділяла йому чимало уваги та піклування, і на достатньому рівні займалася його вихованням.

Проте, за спільною згодою з чоловіком перервала її, натомість у декретну відпустку пішов чоловік.

Початок непорозумінь та конфліктів між сторонами відповідачка пояснює особистими причинами з боку позивача та його небажанням виховувати сина, у зв`язку з чим вихованням сина займались його батьки.

Відповідачка також зазначає, що позивач неодноразово вдавався до психологічного, морально тиску на позивача, погроз та фізичного насилля, зокрема наносив їй тілесні ушкодження, в результаті яких відповідачці було діагностовано перелом хребця, у зв`язку з чим остання звернулася за допомогою до правоохоронних органів.

Таким чином, відповідач заперечила проти задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання дитини та просила задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задоволено у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_2 .

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 16 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 658.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення суду в зазначеній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалась на те, що з 27 березня 2021 року ОСОБА_2 фактично викрав сина з місця його реєстрації та постійного проживання - АДРЕСА_1 та не повідомляє ОСОБА_1 про його місце проживання.

Факт викрадення сина ОСОБА_2 підтверджується:

- заявою ОСОБА_1 від 31 березня 2021 року про викрадення дитини батьком, повернення дитини за її місцем проживання та відновлення прав матері на спілкування з дитиною, адресованою Службі у справах дітей та сім`ї. Направлення вищевказаної заяви підтверджується листом Служби у справах дітей та сім`ї від 14 квітня 2021 року №103/78/К-28/1, в якому надається відповідь з приводу направленої заяви;

- заявою ОСОБА_1 від 27 березня 2021 року, адресованою начальнику Печерського УП ГУ НП України в м. Києві та поданням даної заяви працівникам поліції і повідомленням в усній формі про викрадення сина, що зафіксовано на відеозаписі, який знаходиться в матеріалах справи на оптичному диску DVD-R.

Крім того, зазначає, що з дати викрадення сина - 27 березня 2021 року, ОСОБА_2 не дає можливості та створює перешкоди ОСОБА_1 у вільному спілкуванні із сином.

Мало того, ОСОБА_1 не може поспілкуватись з сином по телефону або через відеодзвінки в месенджерах.

Вищевказані обставини підтверджуються перепискою між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у месенджері viber, а також позицією ОСОБА_2 озвученою у суді першої інстанції на стадії надання пояснень, та у листі - пропозиції ОСОБА_2 про визначення порядку спілкування з дитиною від 09 квітня 2021 року про те, що ОСОБА_2 готовий надати можливість спілкуватись ОСОБА_1 з сином лише в органах ювенальної превенції та за участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Акцентує увагу на тому, що з березня 2022 року син проживає не з ОСОБА_2 , а з його батьками в одній із Європейських країн, як зазначив ОСОБА_2 під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Вважає висновок суду першої інстанції про те, що з 27 березня 2021 року син проживає з ОСОБА_2 , не відповідає обставинам справи, оскільки з 27 березня 2021 року по березень місяць 2022 року ОСОБА_2 одноосібно, з порушенням порядку встановленого закону змінив місце проживання сина, а в період з березня місяця 2022 року по дату ухвалення рішення в суді першої інстанції, син проживав з батьками ОСОБА_2 за кордоном, при цьому весь цей час - з 27 березня 2021 року по дату подання апеляційної скарги, створює перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином.

Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що сни має більшу прихильність до ОСОБА_2 ніж до ОСОБА_1 , що вбачається з висновку №16 від 01 липня 2022 року психологічного обстеження, складеного Міським центром дитини, зазначила, що син ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Психологічне обстеження сина, на підставі якого був складений Висновок №16 проводилось спеціалістом в період з 01 грудня 2021 року по 24 грудня 2021 року.

Зазначає, що син був розлучений з ОСОБА_1 27 березня 2021 року та в період з 27 березня 2021 року по 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 бачилась з сином лише один раз - 29 квітня 2021 року у приміщенні сектора ювенальної превенції Печерського УП ГУ НП у м. Києві.

На дату проведення психологічного обстеження сипу було 3 роки і 8 місяців, при цьому, ОСОБА_1 останні 7 місяців перед початком проведення психологічного обстеження з сином не спілкувалась та не бачилась.

В свою чергу, в цей час, син постійно бачився та спілкувався з ОСОБА_2 .

Також зазначає, що вона не могла бачитись та спілкуватись з сином у зв`язку з викраденням ОСОБА_2 сина з постійного місця його проживання та створення ОСОБА_2 . ОСОБА_1 перешкод у будь-якому спілкуванні з сином.

Вважає, що на підставі вищевказаних обставин, а саме малий вік сина та відсутність будь-якого спілкування сина з ОСОБА_1 останні 7 місяців до дати проведення психологічного обстеження, з вини ОСОБА_2 та постійне спілкування в цей час сина з ОСОБА_2 - прихильність сина до батька не може враховуватись судами при вирішенні питання про визначення місця проживання сина, оскільки така прихильність була штучно створена батьком, в результаті порушення положень ч. 1 ст. 153, ч. 2, 3 ст. 157 СК України та прав сина й матері на спілкування між собою.

Стосовно висновку суду першої інстанцій про те, що ОСОБА_1 не має бажання виховувати сина, оскільки не вчиняла дій на відновлення спілкування з сином після 27 березня 2021 року, зазначила що вищевказаний висновок спростовується наступними доказами, які знаходяться в матеріалах справи, а саме:

- перепискою ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в месенджері viber. Згідно вищевказаної переписки вбачається, що ОСОБА_1 постійно ініціювала зустрічі з сином та цікавиться його життям та емоційним станом;

- зверненням ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з листом - пропозицією про визначення порядку спілкування з дитиною від 07 квітня 2021 року.

Отримання ОСОБА_2 вищевказаного звернення ОСОБА_1 підтверджується листом-пропозицією ОСОБА_2 від 09 квітня 2021 року про визначення порядку спілкування з дитиною;

- заявою ОСОБА_1 про визначення порядку спілкування з дитиною від 08 квітня 2021 року, адресованою органу опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації №325 від 25 травня 2021 року про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини;

- заявою ОСОБА_1 про викрадення дитини батьком, повернення дитини за її місцем проживання та відновлення прав матері на спілкування з дитиною від 31 березня 2021 року, адресованою начальнику служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації Кравчук Оксані Геннадіївні та листом Служби у справах дітей та сім`ї від 14 квітня 2021 року №103/78/K-28/1, яким надано відповідь в тому числі на заяву від 31 березня 2021 року.

Враховуючи вищевказане, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не має бажання виховувати сина, оскільки не вчиняла дій на відновлення спілкування з сином після 27 березня 2021 року не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними доказами.

Також зазначила, що до 25 травня 2021 року їй не була відома адреса тимчасового проживання сина з ОСОБА_2 .

Лише на засіданні комісії органу опіки та піклування щодо вирішення участі матері у вихованні сина, за результатами розгляду якої було прийнято розпорядження №325, ОСОБА_1 стало відомо, що син проживає з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

З початку 2021 року син не відвідував дошкільний навчальний заклад у зв`язку з карантином спричиненим гострою респіраторною хворобою COVID-19 та позицією ОСОБА_2 , яка висловлена в позовній заяві з приводу того, що сину краще в період карантину та конфлікту в сім`ї, не відвідувати дошкільний навчальний заклад.

Також син не відвідував гуртки у зв`язку з карантином.

Тому, з 25 травня 2021 року єдиною можливістю побачити сина була зустріч із сином без погодження з ОСОБА_2 , біля будинку за адресою: АДРЕСА_3 або квартири АДРЕСА_4 за вищевказаною адресою.

Однак, враховуючи те, що син постійно знаходився під наглядом батька ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та принципову позицію ОСОБА_2 побачень ОСОБА_1 з сином в органах ювенальної превенції за участю адвокатів обох сторін, а також враховуючи ситуацію яка мала місце 27 березня 2021 року - вчинення замаху на життя ОСОБА_1 батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з метою не завдання шкоди сину та своєму здоров`ю, вирішила виключно в межах правового поля захищати права сина та свої права на вільне спілкування між собою.

Звертала увагу і на те, що ОСОБА_2 не має наміру виховувати сина, а хоче перекласти свої батьківські обов`язки на своїх батьків.

Вважає, що якщо ОСОБА_2 не має бажання виховувати сина та враховуючи той факт, що збереження шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суперечитиме їх інтересам, справедливим було б визначити місце проживання сина з матір`ю - ОСОБА_1 .

Отже, на думку ОСОБА_1 , висновки, які були зроблені судом першої інстанції та на підставі яких суд ухвалив рішення про доцільність визначення місця проживання сина з батьком - не відповідають фактичним обставинам справи, створені ОСОБА_2 штучно, а тому не можуть враховуватись судом при ухваленні рішення суду про визначення місця проживання сина з батьком та зроблені у зв`язку із неповним встановленням обставин справи і неправильним застосуванням норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи з приводу того, що визначення місця проживання сина з ОСОБА_1 якнайкраще забезпечить інтереси сина, зазначила, що з матеріалів справи вбачається, що визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 , не буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів сина.

Так, ОСОБА_2 не має бажання та можливості самостійно виховувати сина, а хоче щоб його вихованням займалися його батьки.

Дані обставини підтверджуються тим, що після виходу ОСОБА_1 на роботу з декретної відпустки, ОСОБА_2 досить короткий час перебував в декретній відпустці (один тиждень), після чого покликав на допомогу батьків, для догляду за сином.

Починаючи з березня місяця 2022 року син знаходиться з батьками ОСОБА_2 за межами території України, останній не повідомив ОСОБА_1 про залишення сином території України та не запитав згоди на вивезення сина з території України.

ОСОБА_2 не повідомляє ОСОБА_1 місце проживання сина, не дає можливості спілкуватись з дитиною та не відповідає на будь-які повідомлення, питання ОСОБА_1 з приводу сина.

Крім цього, ОСОБА_2 схильний до аморальної поведінки - застосування сили по відношенню до ОСОБА_1 : нанесення тілесних ушкоджень, штурхання, нанесення ударів долонею по щоці, нанесення ударів подушкою по голові, вдавлювання пальця в лоб, погрози, постійні безпідставні зауваження, образи в адресу ОСОБА_1 (деякі вищевказані дії вчинялись в присутності сина), а також приховування документів та спільних заощаджень у розмірі 5000 доларів США.

На думку ОСОБА_1 , такі дії ОСОБА_2 однозначно можуть зашкодити нормальному розвиткові дитини.

Також, враховуючи схильність ОСОБА_2 до насилля, у ОСОБА_1 є побоювання, що ОСОБА_2 може застосовувати насильство до дитини.

Починаючи з 27 березня 2021 року ОСОБА_2 викрав дитину та створює перешкоди ОСОБА_1 та сину у вільному спілкуванні між собою.

ОСОБА_2 видумав якісь загрози для сина та не дає ОСОБА_1 спілкуватись з сином.

25 травня 2021 року Печерською районною у м Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження №325 про визначення участі матері у вихованні малолітнього сина.

Відповідно до даного розпорядження, ОСОБА_2 зобов`язано перші та треті вихідні кожного місяця з 10:00 год. суботи по 18:00 год. неділі, до ухвалення рішення суду про визначення місця проживання сина, надати можливість ОСОБА_1 вільно спілкуватись з сином, у її місці проживанні без участі батька, однак ОСОБА_2 таке розпорядження не виконує та ігнорує.

ОСОБА_2 немає достатнього доходу для матеріального забезпечення себе та дитини.

Про дані обставини свідчать постійні перераховування ОСОБА_1 грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1 , що підтверджується наданими ОСОБА_2 виписками по рахунку, а саме транзакцією за 04 січня 2021 року в 09:31 про перерахування 5000 грн та транзакцією за 29 січня 2021 року в 17:28 про перерахування 2500 грн.

Схильність батька ОСОБА_2 - ОСОБА_5 до насильства.

Як зазначалося вище, 27 березня 2021 року батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 вчинив спробу посягання на життя ОСОБА_1 , шляхом задушення руками.

З даного приводу ОСОБА_1 зверталась до органів поліції.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 має намір передати сина на виховання своїм батькам, в тому числі батьку ОСОБА_2 , який мав намір нанести шкоду ОСОБА_1 - визначення місця проживання сина з батьком буде становити загрозу для здоров`я та життя сина.

В свою чергу, визначення місця проживання сина ОСОБА_3 з ОСОБА_1 буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів сина.

Так, з дати народження сина ІНФОРМАЦІЯ_3 і по ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 постійно перебувала з сином, виховувала його, купувала одежу, знає його вподобання, готувала йому їсти, займалась його розвитком, разом відвідували розвиваючі гуртки, займались домашнім господарством.

За цей період син дуже звик до ОСОБА_1 та дана обставина свідчить, що сину та ОСОБА_1 комфортно один з одним.

З дати викрадення ОСОБА_2 сина з місця його постійного проживання та місця постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 остання вчиняє всі необхідні дії в рамках чинного законодавства України направлені на відновлення прав сина на вільне спілкування з матір`ю.

Ініціювала питання визначення участі матері у вихованні сина до ухвалення судом рішення про визначення місця проживання сина.

Подала зустрічний позов про визначення місця проживання сина з нею.

Неодноразово зверталася до ОСОБА_2 та Служби у справах дітей з проханням відновлення прав сина в позасудовому порядку на спілкування з матір`ю.

Вищевказані дії ОСОБА_1 свідчать про те, що остання любить свого сина, має бажання його виховувати і зробить все потрібне для якнайкращого забезпечення його інтересів.

ОСОБА_1 на період відрядження до Об`єднаних Арабських Еміратів (далі ОАЕ) орендує квартиру, яка складається з двох спалень та однієї кухні-студії, що підтверджується договором оренди №20230000047022 від 29 березня 2023 року.

Разом з ОСОБА_1 в ОАЕ проживає її мати - ОСОБА_7 , що підтверджується закордонним паспортом НОМЕР_2 , виданим 02.10.2015, орган, що видав 6346 та посвідченням особи ОСОБА_7 НОМЕР_4 від 27 лютого 2023 року.

Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_7 зможе допомагати у виховані сина в час, коли ОСОБА_1 буде знаходитись на роботі в Посольстві України в ОАЕ.

Крім того, син буде відвідувати школу: GEMS Winchester School - Abu Dhabi, яка знаходиться поруч з Посольством України в ОАЕ, та яку відвідують діти співробітників вищевказаного Посольства України.

Акцентує увагу на те, що відрядження ОСОБА_1 до ОАЕ не може бути перешкодою для визначення місця проживання сина з матір`ю, оскільки ОСОБА_1 створила належні умови для виховання і забезпечення якнайкращих інтересів сина в ОАЕ.

Син з березня місяця 2022 року зі слів ОСОБА_2 знаходиться в одній з Європейських країн з бабусею та дідусем.

Тобто, син знаходиться не за місцем свого постійного проживання, у зв`язку з чим було змінено умови його проживання, гуртки, друзі, місцевість.

Крім того, як стало відомо, з 22 травня 2023 року ОСОБА_2 перебуває у відрядженні у Республіці Казахстан.

У разі визначення місця проживання сина з батьком, син буде тривалий час проживати в Республіці Казахстан.

Тобто, в незалежності від того з ким буде визначено місце проживання сина - з батьком чи матір`ю, син повинен буде адаптуватись до нової місцевості, мови, знайомитись з новими друзями, вступати в новий навчальний заклад, гуртки.

Однак на відмінну від Республіки Казахстан, ОАЕ є економічно розвинутою країною, яка має високий рівень життя та більшу частину населення ОАЕ складають емігранти (люди, які приїхали до ОАЕ з інших країн).

Відтак, сину буде простіше адаптуватись до нових умов проживання саме в ОАЕ, дана країна є найбільш сприятливою країною для проживання сина та останній проживаючи в даній країні буде мати кращі перспективи в майбутньому (освіта, виховання, мова, друзі) ніж проживаючи в Республіці Казахстан.

Звертає також увагу на те, що ОСОБА_2 вчиняє всі дії з метою максимального розірвання зв`язків сина з одним із найважливіших членів його сім`ї - його матір`ю.

Визначаючи місце проживання сина з ОСОБА_2 останній й надалі буде порушувати права сина та ОСОБА_1 на вільне спілкування між собою.

В свою чергу, ОСОБА_1 ніколи не створювала та не має наміру створювати перешкоди ОСОБА_2 та його батькам у спілкуванні з сином.

Відтак визначаючи місце проживання сина з ОСОБА_2 не буде забезпечено найкращих інтересів сина.

Просила, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_2 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визначити місце проживання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 .

У задоволенні первісного позову ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання дитини з батьком - відмовити.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року залишити без змін.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, який обґрунтовував тим, що судом було аргументовано визначено місце проживання дитини з ним, оскільки син щиро любить його, бажає бути з ним, його первинна надійна/безпечна емоційна прихильність до батька є доведеною.

Активна участь ОСОБА_2 у житті сина, здатність піклуватися, виховувати, розуміти та задовольняти його потреби була неодноразово перевірена і доведена органами опіки та піклування, а також підтверджена свідками.

З моменту початку окремого проживання з ОСОБА_1 у березні 2021 року син перебуває на одноосібному утриманні ОСОБА_2 .

Позивач має достатній дохід, забезпечений житлом та всім необхідним для подальшого розвитку та виховання сина.

У вихованні сина позивачу допомагають його батьки, до яких хлопчик дуже прихильний.

Зазначає, що він не зловживає алкоголем, ніколи не вживав наркотики, не дозволяв собі неприпустимої поведінки, особливо у присутності дитини, не має шкідливих звичок.

Стороною відповідача не наведено доказів, які б заперечували ці висновки, або доказів на користь того, що визначення місця проживання дитини з ОСОБА_1 більше відповідало б інтересам сина.

Зазначає, що бабуся зі сторони матері ОСОБА_1 жодного разу не поцікавилась життям свого єдиного онука.

Рішення про визначення місця проживання сина з батьком не є домінантним у судовій практиці України, а отже протягом 2,5 років процесу всі передбачені законодавством України обставини та чинники щодо позивача були неодноразово і дуже ретельно перевірені та досліджені усіма причетними інстанціями - судом, органами опіки Печерської РДА, фахівцями-психологами Міського центру дитини.

Так, за підсумками двох психологічних діагностик дитини від травня 2021 року та від липня 2022 року визначено надійну/безпечну форму емоційної прихильності/прив`язаності хлопчика до батька.

Від першої діагностики материнсько-дитячих відносин у травні-червні 2021 року ОСОБА_1 принципово відмовилася.

За підсумками другої діагностики у Міському центрі дитини у грудні 2021 році фахівцю не вдалося констатувати наявність та визначити тип емоційної прихильності дитини щодо ОСОБА_1 .

До складу родини дитина відносить тата, бабусю та дідуся.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Також відзначається роль бабусі (матері позивача) у життя хлопчика.

Під доглядом і піклуванням позивача, син зростає в атмосфері любові і щастя.

Навіть зараз, перебуваючи у довготерміновому відрядженні до посольства України в Казахстані , позивач бере активну участь у підтримці та вихованні сина, щоденно спілкується з ним, заздалегідь готуючись до кожної розмови, детально обізнаний про його інтереси та досягнення, спільно з батьками визначає напрями його розвитку.

За останній рік ОСОБА_1 жодного разу, у жодній формі не поцікавилась життям сина.

Здатність позивача доглядати та виховувати сина була неодноразово перевірена і доведена органами системи опіки та піклування Печерської РДА.

Натомість, у матеріалах справи відсутні будь-які докази належного виконання відповідачем батьківських обов`язків.

Відсутні довідки, акти чи інші документи, які підтверджують здатність відповідача доглядати дитину.

Висновок органу опіки у частині, що стосується ОСОБА_1 складено з істотними порушеннями законодавства України, без дослідження оцінки і встановлення передбачених законом обставин.

Протягом 2021-2022 років позивач регулярно проходив спеціалізовані курси з метою покращення розуміння вікових потреб сина та підвищення батьківського потенціалу.

На сьогодні позивач продовжує підтримувати контакт з провідними фахівцями психологами і педагогами міста Києва з метою кращої відбудови підходів до виховання хлопчика, його підтримки та розуміння.

Участь позивача у лікуванні сина та забезпеченні проходження малюком профілактичних процедур підтверджена довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 28 вересня 2021 року.

Від початку окремого проживання подружжя - 27 березня 2021 року син перебуває на одноосібному утриманні позивача.

Саме ОСОБА_2 належним чином забезпечує всі потреби дитини.

Навіть на початку російської агресії проти України і часткової блокади м. Києва у лютому-березні 2022 року, син був належним чином забезпечений всіма необхідними речами та дефіцитними на той час продуктами харчування.

ОСОБА_1 під час війни не брала участь у забезпеченні потреб сина та не зверталася з пропозиціями як убезпечити дитину.

За наявною у позивача інформацією, ОСОБА_1 покинула місто Київ і у складі обмеженої групи співробітників МЗС України була евакуйована до міста Львів.

ОСОБА_1 протягом 2,5 років відмовляється від участі в утриманні спільного з позивачем майна, відповідні видатки він також змушений нести самостійно.

За останній рік, ані ОСОБА_1 , ані її 77-річна мати жодного разу не зверталися до позивача або його батьків з метою дізнатися про самопочуття та потреби дитини, або щодо можливого мирного вирішення конфлікту.

Після відбуття позивача у довготермінове дипломатичне відрядження до міста Астана всі його контакти - телефони, електронні пошти, соціальні мережі, месенджери залишаються незмінними, а отже відомими ОСОБА_1 , її матері та офіційному представнику.

Пропозиції позивача щодо можливих форматів зустрічей ОСОБА_1 з сином регулярно відхилялися або ігнорувалися.

Його пропозиції, щодо проведення його з ОСОБА_1 зустрічі або телефонні розмови з метою розповісти їй про сина - відхилялися.

При цьому, з 2021 року до лютого 2023 року вони працювали в одному крилі будівлі МЗС України на сусідніх поверхах.

Отже, ані ОСОБА_1 , ані її мати - бабуся хлопчика не знають чим живе їхній син/онук, які в нього успіхи і вподобання, не вітають хлопчика зі святами.

Відповідно до наказу МЗС України від 14 квітня 2023 року №667-ос, позивача було підвищено на посаді і направлено у довготермінове дипломатичне відрядження до Республіки Казахстан на посаду першого секретаря (дипломата) з політичних, культурних та освітніх питань.

Відбуття у відрядження зумовлено законодавчим зобов`язанням співробітників дипслужби знову відбувати до посольств не пізніше, ніж через чотири роки з моменту завершення попереднього відрядження, а також необхідністю возз`єднання з сином, належного утримання сина та допомоги батькам.

Дохід позивача під час чотирьохрічного відрядження встановлено на рівні 3329 доларів США та 13000 грн на місяць, також встановлена низка надбавок та щомісячна виплата у 1100 доларів США на оренду житла.

Робочий графік позивача та професійні навички, які раніше дозволяють оптимально балансувати час для догляду і виховання сина та виконання покладених на нього завдань, серед яких, зокрема, питання освіти і координація роботи української недільної школи при Посольстві, де хлопчик вивчатиме українську мову.

ОСОБА_1 продовжує свідомо блокувати можливість переїзду сина та батьків позивача до міста Астана з Європи, куди вони були тимчасово з дозволу позивача та на законних підставах евакуйовані у березні 2022 року, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Син позивача, якому у жовтні 2023 року виповнилося 5 років і 7 місяців, зусиллями позивача та зусиллями його батьків взагалі не знає і не відчуває, що йде війна.

Зусиллями позивача реалізовано право сина на життя, щасливе та безпечне дитинство.

Батьки позивача мають досвід роботи і проживання в Казахстані і готові переїхати до позивача до м. Астана на час його дипломатичного відрядження (до 2027-2028 років) для допомоги з вихованням сина/онука, після чого вони повернуться до постійного місця проживання в Україні.

Прихильність дитини до дідуся та бабусі підтверджена висновком психолога Міського центру дитини від 01 липня 2022 року, показаннями свідків та світлинами, доданими до матеріалів справи.

Відтак, вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне, зважене та аргументоване рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, виходячи з якнайкращих інтересів дитини.

Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони зареєстрували шлюб 16 травня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №658, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 .

За час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.

Сторони проживали однією сім`єю, проте як зазначають сторони, вони як подружжя не підтримують сімейних відносин, не ведуть спільного господарства, не мають взаємних прав та обов`язків.

Після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, їх син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає з батьком - ОСОБА_2 .

На момент ухвалення рішення судом першої інстанції, син сторін проживає за межами України разом із батьками позивача - ОСОБА_2 у зв`язку зі збройною агресією російської федерації щодо України.

08 лютого 2021 року, до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення від батька позивача - ОСОБА_5 щодо неналежного виконання батьківських обов`язків по відношенню до його онука, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його матір`ю, ОСОБА_1 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою з`ясування вищеописаних обставин в родині, 09 лютого 2021 року здійснено спільне відвідування родини представниками Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Печерського районного центру соціальних служб та сектору ювенальної превенції Печерського управління поліції ГУНП у місті Києві.

Під час їх відвідування, з`ясовано, що в родині існує сімейний конфлікт між дорослими членами родини.

Печерським управлінням поліції ГУНП у місті Києві проводилося досудове розслідування щодо даного конфлікту.

30 березня 2021 року на підставі повідомлення про фізичне насильство, яке мало місце в ході конфліктної ситуації між ОСОБА_5 (батьком позивача) та його невісткою - ОСОБА_1 (відповідачкою) представниками органу опіки та піклування здійснено вихід за новою адресою місця проживання дитини, а саме: АДРЕСА_2 , про що складено акт обстеження та акт проведення оцінки рівня безпеки дитини.

Після подій, які відбулись між відповідачкою та її свекром - ОСОБА_5 , позивач з метою уникнення психоемоційного травмування сина внаслідок конфлікту дорослих, вивів дитину на прогулянку.

Зі слів відповідачки, після закінчення конфлікту, позивач повернувся до квартири без сина, про його подальшу долю їй відомо не було.

12 квітня 2021 року відповідачкою до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації подано заяву про визначення порядку спілкування з дитиною.

18 травня 2021 року відбулось засідання комісії з питань захисту прав дитини, за результатами якого - 25 травня 2021 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією видано розпорядження №325 «Про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини», яке позивачем було оскаржено, шляхом звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування цього розпорядження.

Таким чином, після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами та з урахуванням наведених обставин дитина залишилась проживати з позивачем, що також не заперечувалось учасниками процесу.

Відповідно до висновку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування №105/01-253 від 17 травня 2022 року, комісія вбачає за доцільне визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як з матір`ю так і з батьком.

Судом також встановлено, що сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини, а наданий до суду висновок Органу опіки та піклування не вичерпує наявного між сторонами конфлікту.

З матеріалів справи вбачається, що мати та батько дитини, мають самостійний дохід, працюють в Міністерстві закордонних справ України.

За місцем проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_5 , проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини створено всі належні умови.

За місцем проживання батька та дитини за адресою: АДРЕСА_2 , також, проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини також створено всі належні умови.

Згідно з наявного в матеріалах справи висновку психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробленого 01 липня 2022 Міським центром дитини служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виявлено тісний емоційний зв`язок дитини з батьком.

До кола сім`ї відповідно до висновку дитина включає «батька, дідуся та бабусю», при виконанні більшості методик дослідження, хлопчик першим обирав батька.

Бабусю в методиках згадував досить часто, що на думку психолога може свідчити про те, що саме вона виступає як замінна фігура образу матері.

Відповідно описової частини висновку, дитина згадує постать матері в різних методиках, але в реальному спілкуванні не ідентифікує матір як значиму для нього особу.

На думку суду першої інстанції, вказаний висновок свідчить про тісний зв`язок малолітнього сина з його батьком.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, а також часткового задоволення зустрічного позову, та визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_2 , суд першої інстанції врахував вищезазначені обставини справи, показання сторін та свідків, врахував інтереси дитини, її вік, соціальні зв`язки, психологічний стан, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім`ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної із сторін.

Рішення першої інстанції в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядається.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення районного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають правові зобов`язання виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі №643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим, Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності.

Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, з наданих сторонами пояснень, та досліджених матеріалів справи, колегією суддів беззаперечно встановлено, що з 27 березня 2021 року по березень 2022 року ОСОБА_2 одноосібно, з порушенням порядку встановленого законом, змінив місце проживання сина, а в період з березня 2022 року по дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції, син проживає з батьками ОСОБА_2 за кордоном, при цьому, весь цей час - з 27 березня 2021 року по теперішній час, ОСОБА_2 створює перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином.

Принцип справедливості має особливе значення.

Він найбільше виражає загально соціальну суть права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв`язків, між особою та суспільством, громадянином та державою.

Принцип справедливості вимагає, щоб правосуддя здійснювалося на законних і чесних підставах.

Справедливе рішення суду - те, яке основане на принципі верховенства права.

Зважаючи, що обоє батьків висловили бажання піклуватися про дитину і брати участь в її вихованні, батьки характеризуються позитивно, не перебувають на обліку в лікарів психіатрів та наркологів, отже фактично жоден із батьків не має особливостей, які б свідчили про необхідність відступу від гарантій рівності прав та обов`язків батьків і права дитини на піклування обох батьків, судова колегія вважає, що наявні підстави для визначення місця проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_9 з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_1 у спілкуванні із сином, позбавляє останнього як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує її право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів також враховує те, що ОСОБА_2 не має можливості самостійно виховувати сина, що підтверджується тим, що з березня 2022 року, неповнолітній ОСОБА_3 знаходиться під наглядом батьків ОСОБА_2 за межами території України.

Враховуючи права та інтереси дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, вік дитини та особливості фізичного розвитку, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання сина сторін ОСОБА_9 разом з матір`ю.

При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі №759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою.

Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Крім того, колегія суддів враховує, що визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю не має наслідком припинення спілкування відповідача з сином та не позбавляє останнього права брати участь в його вихованні та прийнятті рішень, пов`язаних з цим.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

Разом із цим, судова колегія наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду підлягає скасуванню в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

При зверненні до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 сплачено 908 грн судового збору та за подання апеляційної скарги сплачено 1362 грн судового збору.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2270 (908 + 1362) грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, а також в частині розподілу судових витрат - скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову по справі.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 07 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення30.01.2024
Оприлюднено09.02.2024
Номер документу116839632
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них про розірвання шлюбу

Судовий реєстр по справі —757/13109/21-ц

Постанова від 22.05.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 07.05.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 11.03.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Постанова від 30.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 07.11.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 28.09.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 28.09.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 11.09.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 26.06.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Рішення від 01.05.2023

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Козлов Р. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні