Постанова

від 22.05.2024 по справі 757/13109/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 757/13109/21-ц

провадження № 61-2808 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 адвокат Чернецька Ганна Миколаївна,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 адвокат Григоренко Олег Сергійович,

третя особа служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чернецької Ганни Миколаївни, на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року

у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог, зустрічних позовних вимог та судових рішень

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у травні 2016 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , від якого у них народився син ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням специфіки їхньої професійної діяльності, вони часто проживали окремо. З липня 2020 року відносини між ними суттєво погіршилися, а з лютого 2021 року вони почали вести окреме господарство. Малолітній син після фактичного припинення шлюбних відносин (лютий-березень 2021 року) залишився проживати з ним.

Позивач указував, що ОСОБА_2 зловживала алкоголем, палила, її поведінка ставила під загрозу здоров`я, фізичний та духовний розвиток дитини. Його графік роботи дозволяв проводити більше часу з дитиною, яка з прихильністю ставилася до нього. У свою чергу, ОСОБА_2 ставила вище кар`єрні інтереси за інтереси дитини, безвідповідально ставилася до виховання дитини, вживала алкоголь

у присутності дитини, влаштовувала для сина небезпечні для здоров`я ігри. З цього приводу він звертався до правоохоронних органів.

ОСОБА_2 по суті делегувала свої обов`язки по догляду за дитиною своїй матері, що призвело до погіршення емоційного стану та здоров`я дитини.

З цих підстав він пішов у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка була перервана через невдоволеність ОСОБА_2 фінансовим становищем у сім`ї.

Зважаючи на вищевказане та постійні конфлікти між ними, позивач зазначав,

що збереження шлюбу між ним та ОСОБА_2 є неможливим. При цьому їхні відносини носили формальний характер, вони ведуть окреме господарство,

не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків, мають окремі бюджети, фактично проживають окремо.

Крім того, він самостійно піклується про дитину, здійснює купівлю продуктів харчування, забезпечує дитину необхідними речами.

Вважав, що визначення місця проживання сина разом із ним відповідає якнайкращим інтересам дитини, забезпечить розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. При цьому він не чинитиме перешкод

у спілкуванні сина з матір`ю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: розірвати шлюб, зареєстрований між ним та ОСОБА_2 16 травня 2014 року; визначити місце проживання спільної малолітньої дитини разом із ним.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року

у вищевказаній справі справу № 757/8815/21-ц за позовом ОСОБА_2

про розірвання шлюбу об`єднано в одне провадження зі справою

№ 757/13109/21-ц за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Присвоєно об`єднаній справі № 757/13109/21-ц.

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічних вимог зазначала, що з травня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З вересня 2020 року шлюбні відносини між ними погіршилися через різні погляди на сімейні відносини, виховання дитини, ведення господарства, а також у зв`язку

з іншими питаннями, пов`язаними з їх професійною діяльністю.

Вказувала, що вона приділяла належну увагу сину, піклувалася про нього, займалася його вихованням. За спільною згодою з чоловіком вона перервала відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в яку пішов ОСОБА_1 . При цьому останній не бажав виховувати сина, його вихованням займалися батьки чоловіка.

Крім того, ОСОБА_1 неодноразово вдавався до психологічного тиску відносно неї, погрожував їй фізичним насиллям, завдавав їй тілесних ушкоджень. З цього приводу вона зверталася до правоохоронних органів.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд: розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_1 16 травня

2014 року; визначити місце проживання спільної малолітньої дитини разом із нею.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня

2021 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року у складі судді Козлова Р. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено. Зустрічний позов

ОСОБА_2 задоволено частково.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 658.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1816,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору

у розмірі 908,00 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують сімейні стосунки, проживають окремо, втратили один до одного почуття поваги і любові, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не мають. Оскільки подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім`ї неможливе, воно буде суперечити інтересам кожного із подружжя, вимоги первісного та зустрічного позовів про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітнього сина, районний суд урахував, що після припинення фактичних шлюбних відносин

між сторонами син проживав разом із батьком. На момент розгляду справи

у зв`язку зі збройною агресією росії проти України він знаходиться за межами України разом із батьками ОСОБА_1 . Із цих підстав судом не було заслухано думку дитини у судовому засіданні. Разом із цим, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання

про визначення місця її проживання.

При цьому районний суд урахував наявність конфлікту між дорослими членами родини (батьками дитини, батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ),

що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі матеріалами Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Печерського районного центру соціальних служб

та Сектору ювенальної превенції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі Печерське УП ГУНП у м. Києві).

Відповідно до висновку Печерської районної у місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 15 липня 2022 року № 105/01-253

(далі висновок органу опіки та піклування) вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

як з матір`ю, так і з батьком. Районний суд надав правову оцінку цьому висновку (стаття 19 СК України) і зазначив про те, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Вказаний висновок органу опіки та піклування не вирішує спір між батьками, які не дійшли згоди щодо місця проживання дитини у добровільному порядку.

Вирішуючи спір у відповідній частині, суд першої інстанції надав оцінку фактичним обставинам справи, показанням свідків та виходив із необхідності забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Районний суд виходив із тісного емоційного зв`язку дитини (сина) з батьком, що підтверджується висновком психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 01 липня 2022 міським центром дитини служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі висновок психологічного обстеження дитини).

Суд першої інстанції надав критичну оцінку доводам ОСОБА_2 про те,

що після конфлікту, який відбувся між нею та батьками ОСОБА_1 (березень 2021 року), останній повернувся до квартири без дитини й після цього їй не була відома доля сина, а батько дитини перешкоджав їй у спілкуванні з дитиною, так як матір дитини фактично не скористалася можливістю зустрітися зі своїм сином

в інший незаборонений законом спосіб, не володіла та не цікавилася інформацією про місце проживання сина, його навчанням у дошкільному закладі тощо.

Із цих підстав суд уважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , умови проживання якого є належними для проживання дитини, він не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не веде аморальний спосіб життя.

При цьому суд урахував вік дитини, її соціальні зв`язки, психологічний стан, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд першої інстанції зазначив, що мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування

з дитиною, турботі відносно дитини та участі у її вихованні, вона може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), Конвенції про права дитини. Районний суд урахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини та судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснено судом з урахуванням задоволених вимог сторін та положень статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.

Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

2 270,00 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки останній, хоча й належним чином здійснює виховання та утримання дитини, проте перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною, що порушує права останньої на контакти з дитиною та суперечить якнайкращим інтересам дитини.

Враховуючи права та інтереси дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, вік дитини та особливості фізичного розвитку, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами і обов`язками батьків, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Батько самовільно змінив місце проживання сина, який з березня 2022 року проживає з батьками ОСОБА_1 за кордоном. Тобто ОСОБА_1 не має можливості самостійно виховувати сина. При цьому, весь цей час ОСОБА_1 створював перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував принцип справедливості і зазначив, що кожен із батьків виявив бажання проживати з дитиною і фактично має

на це право і можливість. Визначення місця проживання малолітнього сина

з матір`ю не має наслідком припинення спілкування батька з сином

та не позбавляє останнього права брати участь в його вихованні та прийнятті рішень, пов`язаних із цим.

Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми права, що й суд першої інстанції, послався на прецедентну практику ЄСПЛ та судову практику Верховного Суду.

Питання судових витрат вирішено відповідно до розміру задоволених позовних вимог сторін (стаття 141 ЦПК України).

Апеляційний суд не переглядав рішення районного суду в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Чернецька Г. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення

в частині вирішення питання про визначення місця проживання дитини

та залишити в силі у цій частині рішення сулі першої інстанції.

Судові рішення в частині розірвання шлюбу в касаційному порядку не оскаржується, а тому не переглядається (стаття 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судом не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Клопотання заявника про зупинення дії постанови апеляційного суду задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду

від 30 січня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Чернецької Г. М., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки у частині визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, не надав оцінку всім обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам і не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Апеляційний суд, вирішуючи спір у цій частині, не врахував вік дитини (сина),

її психологічний, емоційний стан, прихильність до батька, не забезпечив збереження для дитини зв`язків з особами, яких вона вважає своєю родиною. Малолітня дитина більшу частину свого життя прожила з батьком, станом

на сьогоднішній день у зв`язку з військовою агресією росії проти України проживає в Європі, у безпечному та комфортному середовищі. Батько дитини був вимушений забезпечити безпечні умови для життя та здоров`я сина, ОСОБА_2

не пропонувала допомогу для реалізації вказаного батьківського обов`язку. Саме ОСОБА_1 несе всі фінансові витрати, пов`язані з вихованням та утриманням дитини.

Зміна місця проживання дитини станом на сьогоднішній день не сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. Розрив зв`язків із батьком матиме негативний вплив на дитину.

Мати дитини не цікавиться її життям, не має психоемоційного зв`язку з сином. Вона проявляла безвідповідальну поведінку у вихованні дитини, що вірно встановлено судом першої інстанції. При цьому батько дитини не створює перешкод матері у спілкуванні з сином.

Суд апеляційної інстанції формально розглянув справу, не врахував інтереси дитини, надав перевагу інтересам одного з батьків над інтересам дитини. Зроблені апеляційним судом висновки про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю ґрунтуються на припущеннях.

Вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення у цій частині, врахував усі обставини справи.

Посилається на відповідну прецедентну практику ЄСПЛ та судову практику Верховного Суду, яку не враховано судом апеляційної інстанції.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив

У квітні 2024 року представник ОСОБА_4 адвокат Григоренко О. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги ОСОБА_1 Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Висновки, зроблені судом апеляційної інстанції, узгоджується з відповідною судовою практикою Верховного Суду. Батько дитини самовільно змінив місце проживання дитини. Факт того, що син перебуває за кордоном, не може бути підставою для відмови матері дитини у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із нею.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Чернецька Г. М., подала до Верховного Суду відповідь на відзив, в якій викладено заперечення щодо доводів, викладених у відзиві, та аргументи на підтримку поданої касаційної скарги.

Щодо додаткових пояснень представника ОСОБА_1 адвоката

Чернецької Г. М.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Чернецька Г. М., подала до Верховного Суду додаткові письмові пояснення, які просить врахувати

при розгляді справи.

Разом із цим, вказані письмові пояснення по суті є доповненням до касаційної скарги.

Оскільки зазначені письмові пояснення, які є по суті доповненнями до касаційної скарги, подані поза строком на касаційне оскарження й заявником не ставиться питання про поновлення цього строку, то вони залишаються без розгляду.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 14 грудня 2022 року у справі

№ 477/2330/18, провадження № 14-31цс22.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 16 травня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 658, що підтверджується копією свідоцтва

про шлюб НОМЕР_1 (а. с. 26, т. 1).

За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 27, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, проте перестали підтримувати сімейні відносини, спільне господарство не ведуть, взаємних прав

та обов`язків не мають.

У родині наявний конфлікт між дорослими її членами (батьками дитини, батьком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ), що підтверджується, у тому числі, відповідними заявами та матеріалами Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної

в місті Києві державної адміністрації, Печерського районного центру соціальних служб та сектору ювенальної превенції Печерського УП ГУНП

у м. Києві (а. с. 50-52, 53-55, 56-60, 61, 62, 196-197, 198, 199, 202-203, 214-219,

222-223, 224, 225-229, 233-234, 237-241, 242-243, 244-245, 247-249, т. 1).

Печерським УП ГУНП у м. Києві проводилося досудове розслідування щодо даного конфлікту.

25 травня 2021 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 325 «Про визначення участі матері у вихованні малолітньої дитини» (а. с. 14-15, т. 3).

За місцем проживання матері дитини ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини створено всі належні умови.

За місцем проживання батька дитини ОСОБА_1 , та дитини за адресою:

АДРЕСА_2 , проведено обстеження житлово-побутових умов та з`ясовано, що для дитини також створено всі належні умови.

Згідно з висновку психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 01 липня 2022 Міським центром дитини служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), виявлено тісний емоційний зв`язок дитини з батьком. До кола сім`ї дитина включає «батька, дідуся та бабусю»,

при виконанні більшості методик дослідження, хлопчик першим обирав батька. Бабусю в методиках згадував досить часто, що на думку психолога може свідчити про те, що саме вона виступає як замінна фігура образу матері. Відповідно

до описової частини висновку, дитина згадує постать матері в різних методиках, але в реальному спілкуванні не ідентифікує матір як значиму для нього особу

(а. с. 13-18, т. 4).

Відповідно до висновку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації

як органу опіки та піклування від 15 липня 2022 року № 105/01-253 вирішено

за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , як з матір`ю, так і з батьком (а. с. 124-127, т. 5).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Чернецької Г. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами вирішувався спір

за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_1 і ОСОБА_2

про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В касаційному порядку, як і в суді апеляційної інстанції, вирішується спір у частині визначення місця проживання дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство

і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,

які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша

статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява

№ 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я

є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою

та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу

між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року

у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року

у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада

2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає

її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою

є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних

в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста

статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно

з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком

і зрілістю.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той

з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , та ухвалюючи нове рішення про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю

ОСОБА_2 , виходив виключно з того, що хоча батько й належним чином здійснює виховання та утримання дитини, проте перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною, самовільно змінив його місце проживання, що порушує права матері

на контакти з дитиною та суперечить якнайкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом із цим, такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на повному та всебічному встановленні всіх обставин справи, дослідженні доказів, не свідчать про врахування найкращих інтересів дитини. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків

на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір у відповідній частині, вірно виходив із того,

що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, а між дорослими членами всієї родини існує конфліктна ситуація. Районний суд надав належну правову оцінку наявним у матеріалам справи доказам,

які підтверджують вищевказаний факт, надав відповідну оцінку доводам сторін

у цій частині.

Наявність такої конфліктної ситуації не може мати правового значення

при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом

є забезпечення найкращих інтересів самої дитини, що спростовує доводи ОСОБА_2 у цій частині.

У спірних правовідносинах кожен із батьків прагне визначити місце проживання дитини разом із ним, житлові умови кожного з них є належними для проживання дитини.

Суд першої інстанції, виходячи з найкращих інтересів дитини та визначаючи місце проживання дитини разом із батьком, обґрунтовано виходив із того, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами син проживав

і залишився проживати разом із батьком. У дитини тісний емоційний зв`язок

з батьком, що підтверджується висновком психологічного обстеження дитини.

ОСОБА_2 у визначений процесуальним законом спосіб указаного

не спростувала.

При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції й доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 самовільно вивіз дитину

за кордон, чим перешкоджає їй у спілкуванні з сином.

Встановлено й визнається сторонами у справі, що на даний час малолітній

ОСОБА_3 знаходиться за кордоном, у тому числі з батьками ОСОБА_1 . Разом із цим, батько дитини пояснює такі дії необхідністю створення безпечних умов для життя та здоров`я сина, що є першочерговим обов`язком батьків, особливо за умови військової агресії росії проти України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження

№ 61-11625сво22) зазначив, що факт проживання дитини за кордоном

не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

У спірних правовідносинах не з указаної підстави районний суд відмовив матері дитини у задоволенні її зустрічного позову про визначення місця проживання дитини разом із нею.

При цьому, зважаючи на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави

є забезпечення безпеки дитини та її права на життя.

На вказаному наголошено в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року

у справі № 449/1019/20 (провадження № 61-15616св23).

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, пославшись на те, що батько дитини без згоди матері змінив місце проживання дитини.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 638/14616/18 (провадження № 61-10641св23).

ОСОБА_2 не надала достатніх належних та допустимих доказів

на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини з матір`ю, з огляду

на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків. ОСОБА_2 не довела обставин, за наявності яких визначення місця проживання дитини з нею матиме більш позитивний вплив на дитину.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ураховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з батьком (його батьками) за кордоном, малолітній вік, соціальні зв`язки та психологічну прив`язаність, Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з батьком. Такі висновки не суперечать вищенаведеній постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд також зазначає, що районний суд, надавши відповідну правову оцінку висновку органу опіки та піклування, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

як з матір`ю, так і з батьком, обґрунтовано зазначив про те, що вказаний висновок органу опіки та піклування не вирішує спірне питання між батьками щодо місця проживання дитини, не забезпечує якнайкращі інтереси дитини. В силу положень частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При цьому матір дитини фактично також не погоджується з цим висновком, не бажає встановлювати спільну опіку (батьківство) над дитиною.

Надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, доводам сторін, показанням свідків, районний суд обґрунтовано вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, урахував вік дитини, її соціальні зв`язки, психологічний стан,

а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків

на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Апеляційний суд не звернув увагу на вищевказане і не забезпечив дотримання балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків на її виховання, поставивши інтереси матері вище інтересів самої дитини.

Надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам у їх сукупності, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що найкращим інтересам дитини відповідатиме його постійне проживання разом із батьком, який створив

усі необхідні умови для безпечного та гармонійного розвитку дитини.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, проживання сина з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,

що є благополучним.

Верховний Суд погоджується з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу й на те, що визначення місця проживання сина з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі

№ 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

При чому твердження ОСОБА_2 , що вплив батька та його рідних на дитину шляхом формування негативного образу матері впливає на її безпосередній емоційний контакт із дитиною, нічим не підтвердженні, мають характер припущення, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати рішення

(частина шоста статті 81 ЦПК України).

Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини

та забезпечити доброзичливе спілкування один із одним, висновки суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини разом із батьком

є правильними, вони ґрунтуються на вимогах закону, підтверджуються матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку малолітньої дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

При цьому, те, що малолітня дитина знаходиться за межами України у зв`язку

із введенням на всій території України воєнного стану не є підставою для відмови у задоволенні позову одного з батьків про визначення місця проживання такої дитини.

Зроблені районним судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються

з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта

статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою.

Судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави

їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89

ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір у частині визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний

та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає

в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права

з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413

ЦПК України необхідно залишити в силі, а судове рішення апеляційного суду скасувати.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача;

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплив 3632,00 грн судового збору,

які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу й залишає у силі рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини, яким позов

ОСОБА_1 задоволено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чернецької Ганни Миколаївни, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року в частині вирішення питання про визначення місця проживання дитини залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3632,00 (три тисячі шістсот тридцять дві) грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець