Рішення

від 05.06.2023 по справі 420/6237/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6237/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 27.03.2023 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» до Одеської митниці в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації № UA500500/2023/000296, прийнятої Одеською митницею;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару із №UA500500/2023/000141/2, прийняте Одеською митницею.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 грудня 2022 року ТОВ «ФАВОР ДВ» придбало напівпричеп цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів (Марка: OZTAS TRAILER, Модель: BNM3М Рік випуску:2022) у фірми FRIDEX TREYLER OTOMOTIV NAKLIYE ELEKTRIK IЗ DIЄ TICARET LIMITED ЄIRKETI (Туреччина) на підставі контракту № UKR2. Вартість напівпричепа, згідно інвойсу (fatura) №GIB2023000000001 до контракту, складає 35000,00 євро. Підтвердженням дійсності правочину є вищезазначені контракт та інвойс №GIB2023000000001, міжнародний коносамент (uluslarassi hamule senedi), а також сертифікат походження (mense sahadetnamesi). Контракт укладено на умовах поставки DAP-ОДЕСА Україна, згідно із законодавством України за правилами «INCOTERMS 2010». Доставка, вищезазначеного вантажу сплачена згідно інвойсу №GIB2023000000001 у розмірі 35000,00 євро, що підтверджується платіжними інструкціями №1JBKLMC від 30 грудня 2022 року на суму 17420,00 євро та №3JBKLN2 на суму 17580,00 євро. Вищезазначений контракт надав ТОВ «ФАВОР ДВ» можливість звернутись до Одеської митниці (митний пост «Одеса-внутрішній») для ввезення на митну територію України, напівпричеп цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів (Марка: OZTAS TRAILER, Модель: BNM3М Рік випуску: 2022). Інспектору Одеської митниці, для оформлення митної декларації щодо ввезення на територію України, була надана уся первинна документація щодо придбання та доставки до України вищезазначеного напівпричепу із зазначенням його вартості 35000,00 євро, у відповідності до контракту № UKR2 від 23 грудня 2022 року. Проте, 16.02.2023 відповідачем було надано картку відмови в прийнятті митної декларації №UA500500/2023/000296 (у митному оформленні (випуску) товарів відмовлено) та рішення про коригування митної вартості товарів до рівня 47000,00 євро за №UA500500/2023/000141/2. Ціну коригування встановленою резервним методом. Визначена декларантом сума митних платежів становила 1368405,50 гривень, визначена митницею сума становила 1744322,22 гривень і таким чином різниця становила 375916,72 гривень. Проте, ТОВ «ФАВОР ДВ» не може погодитись із рішеннями про відмову в прийняті митної декларації та коригування митної вартості товару, з огляду на наступні факти. У Одеської митниці виникли сумніви щодо включення пакування та маркування до складу вартості товару. Проте дані сумніви спростовуються контрактом № UKR2 від 23 грудня 2022 року. Пунктом 3.4. даного контракту передбачено, що у вартість Товару 35 000.00 євро включається вартість упаковки, маркування, навантаження i сертифікату походження та сертифікату відповідності. Стосовно доводів відповідача про те, що в інвойсі відсутнє посилання на контракт від 23 грудня 2022 року № UKR2, якими визначено обсяги, найменування й вартість товарів, позивач зазначає, що вказана обставина не може бути обґрунтованим сумнівом митного органу у достовірності поданих декларантом відомостей, що зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості, адже факт відсутності у інвойсі посилання на контракт, з урахуванням умов самого контракту, не стосується предмету доказування - ціни товару. Крім того, законодавством України не передбачено форми інвойсу i вимог щодо його заповнення.

Щодо посилання відповідача на те, що сума передплати за банківськими платіжними документами не відповідає умовам здійснення оплати за товар визначеними додатком до контракту, а саме поділу оплати на однакові 50% платежі. Умови оплати за товар визначені у Розділі 4 контракту «Умови оплати». Зкрема, п. 4.1. контракту передбачено, що оплата Товару за цим Контрактом здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок в наступному порядку: 1-й етап: 50% передоплата протягом 3-х календарних днів з моменту узгодження і підписання Сторонами Додатку (замовлення) до Контракту. Продавець зобов`язаний розпочати виробництво Товару з дня отримання попередньої оплати на своєму банківському рахунку; 2-й етап: оплата 50% вартості Товару повинно бути здійснено Покупцем протягом 2-х (двох) робочих днів до моменту відправлення Товару в Україну. Крім того, пунктом 4.2. контракту передбачено, що сторони Контракту можуть передбачити інші умови оплати Товару, які вказуються в Додатках до Контракту до кожного окремого замовлення, що є невід`ємною частиною Контракту. Таким чином, поділ передоплати за товар на 50% і 50% був передбачений умовами контракту та додатком до нього. Більш того, відповідні умови також не стосується предмету доказування ціни товару.

Щодо застосування резервного методу та коригування вартості напівпричепу до ціни 47700,00 доларів США, позивач повинен зазначити, що у рішеннях про коригування митної вартості товару відповідачем зазначено, що з метою забезпечення повноти оподаткувань було проведено аналіз бази даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості по товару №1 є більшим (МД від 04.01.2023 №UA408040/2023/41) та становить 47700,00 доларів США ніж заявлено декларантом 37 420,00 доларів США. Але на думку позивача, загальних посилань на інші номери декларацій недостатньо, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на стан ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Якщо рішення про коригування митної вартості складене формально та обмежується лише посиланнями на норми законодавства, без опису конкретної ситуації, воно може бути визнане судом протиправним.

Вважаючи спірне рішення про коригування митної вартості товарів протиправним, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді від 03.04.2023 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме надання до суду нотаріально засвідчених перекладів на державну мову документів, доданих до позовної заяви, що складені іноземною мовою та приведення другої позовної вимоги у відповідності до положень статті 5 КАС України.

10 квітня 2023 року до суду надійшла заява (вх.№1104/23) представника позивача адвоката Трусова А.С., про приєднання до матеріалів справи офіційний переклад українською мовою документів, що складені іноземною мовою.

Таким чином, недоліки позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» усунені, позовна заява відповідає вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 прийнято до розгляду позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» та відкрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ».

Вказаною ухвалою судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27.04.2023 року (вх.№ЕС/3954/23) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому зазначено, що адміністративний позов є таким, що не підлягає задоволенню.

У відзиві, з покликанням на фактичні обставини справи, відповідач зазначає, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митними деклараціями (МД) № 23UA500500004703U6 від 14.02.2023 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023.

Відповідач вказує, що оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.

У відзиві вказано, що станом на 16.02.2023 декларантом ТОВ "ГРУПП СВ" було експортну декларацію та лист, яким декларант повідомив що всі документи які стосуються вантажу по МД UA500500/2023/004703 вже надані. У експортній декларації зазначені інші умови поставки ніж у інвойсі GIB2023000000001.Таким чином декларантом вказані вище розбіжності усунені не були , та не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій -четвертій статті 53 МКУ.

Отже, як стверджує відповідач, декларантом не подані усі документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, розбіжності не спростовано.

Відповідач зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Як вказано у відзиві, з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби, з урахуванням вимог частини третьої статті 64 МКУ, та встановлено, що рівень митної вартості оформлених товарів у максимально наближений до митного оформлення час, експорту в Україну з тієї ж країни та аналогічним комерційним умовам, є більшим: по товару №1 (Напівпричіп-цистерна, новий, марки OZTAS TRAILER -1шт. Номер шасі НОМЕР_1 , модель BNM3M, календарний рік виготовлення 2023 , призначений для транспортування світлих нафтопродуктів. Не є товаром військового використання та подвійного призначення. Торговельна марка - OZTAS TRAILER Виробник - MUSTAFA OZTAS OZTAS TREYLER ITHALAT VE IHRACAT SANAYI TICARET Країна виробництва TR) є більшим (МД від 04.01.2023 № UA408040/2023/41) та становить 47700 дол. США/ од, ніж заявлено декларантом 37420 дол. США/од.

Відповідач стверджує, що у рішеннях про коригування митної вартості № UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цих рішеннях про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмноінформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.

Зважаючи на вищевикладене, Одеська митниця просить суд відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ».

01.05.2023 (вх.№ЕП/15334/23) від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про необґрунтованість доводів відповідача, які викладені у відзиві.

Крім того, у відповіді на відзив позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь понесені судові витрати в сумі 26 328,58 гривень, які складаються із судового збору - 8 322,75 гривень, витрат на проведення експертизи - 8005,83 гривень, витрат на професійну правничу допомогу адвоката - 10 000,00 гривень.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв на адресу суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

23.12.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» (Покупець) та фірмою FRIDEX TREYLER OTOMOTIV NAKLIYE ELEKTRIK IЗ DIЄ TICARET LIMITED ЄIRKETI, Туреччина (Продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № UKR2, відповідно до умов якого продавець приймає на себе зобов`язання з поставки і передачі в порядку та строки, встановлені даним Контрактом напівпричепи цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів УКТЗЕД : 871631000000, разом із усіма необхідними супровідними документами, іменовані надалі товар.

Пунктом 2.1 контракту визначено, що базис поставки товару встановлений цим контрактом на умовах DAP-ODESA -UKRAYNA згідно із законодавством України з правилами INCOTERMS 2010.

Пунктом 3.4 контракту визначено, що у вартість товару 35 000,00 EURO включається вартість упаковки, маркування, навантаження і сертифікату походження та сертифікату відповідності. Витрати, пов`язані з виконанням даного контракту розподіляються між Сторонами відповідно до правил «INCOTERMS 2010».

Згідно з п.4.1 контракту оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок в наступному порядку: 1-й етап: 50 (п`ятдесят)% передоплата протягом 3-х календарних днів з моменту узгодження і підписання Сторонами Додатку (замовлення) до контракту. Продавець зобов`язаний розпочати виробництво Товару з дня отримання попередньої оплати на своєму банківському рахунку; 2-й етап: оплата 50 (п`ятдесят) % вартості товару повинно бути здійснено Покупцем протягом 2-х (двох) робочих днів до моменту відправлення Товару в Україну.

В той же час, відповідно до п.4.2 контрасту Сторони Контракту можуть передбачити інші умови оплати товару, які вказуються в Додатках до Контракту до кожного окремого замовлення. що є невід`ємною частиною контракту.

З метою додержання умов контракту сторони узгодили Інвойс № GIB2023000000001 від 09.02.2023, відповідно до якого була узгоджена номенклатура, ціна та кількість Товару, а саме: 3-колісний напівпричеп-цистерна, 1 штука, ціна за одиницю 35000 тисяч євро (а.с.62). у графі «Примітка», зокрема, зазначено, що марка вказаного причепу - OZTAS TRAILER, номер шасі НОМЕР_1 , тип BNM3M.

Як стверджує позивач, оплату за вказаний товар здійснено згідно платіжних інструкції №1JBKLMC від 30.12.2022 на суму 17420,00 євро (а.с.30) та згідно платіжних інструкції №3JBKLN2 від 09.12.2023 на суму 17580,00 євро (а.с.31).

У призначенні платежу до вказаних платіжних документів вказано, що оплата здійснена на підставі договору № UKR2 від 23.12.2022.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту № UKR2 від 23.12.2022 компанія FRIDEX TREYLER OTOMOTIV NAKLIYE ELEKTRIK IЗ DIЄ TICARET LIMITED ЄIRKETI поставила ТОВ «ФАВОР ДВ» товар - «Напівпричіп-цистерна, новий, марки OZTAS TRAILER -1шт. Номер шасі НОМЕР_1 , модель BNM3M, календарний рік виготовлення 2023 , призначений для транспортування світлих нафтопродуктів.

Декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару «Напівпричіп-цистерна, новий, марки OZTAS TRAILER -1шт. Номер шасі НОМЕР_1 , модель BNM3M, календарний рік виготовлення 2023, призначений для транспортування світлих нафтопродуктів. Не є товаром військового використання та подвійного призначення. Торговельна марка - OZTAS TRAILER Виробник - MUSTAFA OZTAS OZTAS TREYLER ITHALAT VE IHRACAT SANAYI TICARET Країна виробництва TR» до Одеської митниці подано митну декларацію деклараціями (МД) № 23UA500500004703U6 від 14.02.2023.

Для підтвердження вказаних у митній декларації №23UA500500004703U6 від 14.02.2023 року відомостей, до митної декларації було надано нижченаведений перелік документів:

- Рахунок-проформа (Proforma invoice) Інвойс № GIB2023000000001 від 09.02.2023;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) № 81412 від 09.02.2023;

- Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) №У 0345571 від 09.02.2023;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №1JBKLMC від 30.12.2022;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №3JBKLN2 від 09.02.2023;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № UKR2 від 23.12.2022;

- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №01 від 23.12.2022;

- Договір про надання послуг митного брокера №1120 від 09.02.2023;

- Заява декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю №б/н від 14.02.2023;

- лист від 09.02.2023;

- фото товару.

За результатами здійснення митного контролю посадовими особами Одеської митниці було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000296.

Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягав сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) відповідно до п п.в) п1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) У інвойсі GIB2023000000001 від 09.02.2023 відсутнє посилання на зовнішньоекономічний контракт№ UKR2 від 23.12.2022;

3) Сума передплати за банківськими платіжними документами 1JBKLMC та 3JBKLN2 не відповідає умовам здійснення оплати за товар визначеними додатком до контракту від 23.12.2022 №01, а саме поділу оплати на однакові 50% платежі.

До прийняття рішення відповідачем було поставлено вимогу декларанту надати протягом 10 календарних днів додаткові документи.

Декларантом ТОВ "ГРУПП СВ" було експортну декларацію та лист, яким декларант повідомив що всі документи які стосуються вантажу по МД UA500500/2023/004703 вже надані.

Згідно спірного з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості по товару №1 є більшим МД від 04.01.2023 № UA408040/2023/41) та становить 47700 дол. США/ од, ніж заявлено декларантом 37420 дол. США/од.

У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч.2 ст. 55 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI Одеською митницею прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023.

Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією № UA500500/2023/004943 від 16.02.2023 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятими Одеською митницею рішенням та карткою відмови, а також діями щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої ТОВ «ФАВОР ДВ», за першим методом митної оцінки - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що вини між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі - МК України).

Згідно ст.49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п.23, п.24 ст.4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право:

1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації;

2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу;

3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти;

4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів;

5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів;

6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами.

Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 МК України (в редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення), рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 9 статті 58 МК України передбачено, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Відповідач у рішенні про коригування митної вартості товарів зазначив, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме відсутні дані про вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням товару.

Проте суд не погоджується з зазначеними висновками відповідача з огляду на наступне.

Щодо покликань відповідача на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд зазначає.

Вище судом було встановлено, що пунктом 3.4 контракту визначено, що у вартість товару 35 000.00 EURO включається вартість упаковки, маркування, навантаження і сертифікату походження та сертифікату відповідності. Витрати, пов`язані з виконанням даного контракту розподіляються між Сторонами відповідно до правил «INCOTERMS 2010».

Крім того, з поданих документів вбачається, що постачання товару здійснювалось на умовах DAP за процедурою ZZ00.

Відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД 37. Процедура митної декларації має бути зазначено ZZ32, в той час як у вказаній графі митної декларації поданої Декларантом зазначено ZZ00 (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

До суду не надано доказів того, що між позивачем та постачальником були визначені спеціальні умови щодо пакування товару.

З поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

При цьому, відповідачем не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.

На думку суду, вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, за умови включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною та нічим не обґрунтованою.

Таким чином, в даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі № 815/6794/17 та у справі № 160/8775/18 від 18.12.2019, що враховує суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

За результатом розгляду справи №815/6817/17 Верховний Суд прийняв постанову від 25.01.2019, відповідно до якої посилання контролюючого органу, як на підставу для невизнання заявленої позивачем вартості імпортованого товару, на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо складової митної вартості товару - вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив з огляду на те, що відповідно до умов Контракту пакування товару здійснюється за рахунок продавця, а вартість упаковки входить до ціни товару.

Таким чином, вищевказані доводи відповідача є безпідставними.

Щодо покликань відповідача на те, що у інвойсі GIB2023000000001 від 09.02.2023 відсутнє посилання на зовнішньоекономічний контракт№ UKR2 від 23.12.2022, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, з метою додержання умов контракту сторони узгодили Інвойс № GIB2023000000001 від 09.02.2023, відповідно до якого була узгоджена номенклатура, ціна та кількість Товару, а саме: 3-колісний напівпричеп-цистерна, 1 штука, ціна за одиницю 35000 тисяч євро (а.с.62). у графі «Примітка», зокрема, зазначено, що марка вказаного причепу - OZTAS TRAILER, номер шасі НОМЕР_1 , тип НОМЕР_2 .

Саме вказаний напівпричіп-цистерну на виконання умов зовнішньоекономічного контракту № UKR2 від 23.12.2022 року компанія FRIDEX TREYLER OTOMOTIV NAKLIYE ELEKTRIK IЗ DIЄ TICARET LIMITED ЄIRKETI поставила ТОВ «ФАВОР ДВ».

Суд зазначає, що інвойсі було чітко вказано, за який товар він виставлений, оскільки у ньому зазначено, зокрема, марку напівпричіпк-цистерни - OZTAS TRAILER, кількість - 1шт, номер шасі - НОМЕР_1 , модель - BNM3M.

Суд зазначає, що заповнення такого інвойсу знаходиться поза межами компетенції позивача, та відповідно наявність у ньому розбіжностей чи відсутність певних відомостей не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості товару.

Таким чином, вищевказані доводи відповідача як підстава для коригування митної вартості товару, що постачався позивачем є безпідставними.

Щодо покликань відповідача на те, що сума передплати за банківськими платіжними документами 1JBKLMC та 3JBKLN2 не відповідає умовам здійснення оплати за товар визначеними додатком до контракту від 23.12.2022 №01, а саме поділу оплати на однакові 50% платежі, суд зазначає.

Суд зазначає, що згідно ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно).

Суд зазначає, що умови оплати за товар не впливають на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 26.11.2020 по справі №540/2455/19.

Крім того, для митного оформлення позивачем надано докази здійснення повної оплати за товар, що постачався.

Таким чином, вищевказані доводи відповідача є безпідставними.

Щодо покликань відповідача у відзиві на те, що у експортній декларації зазначені інші умови поставки ніж у інвойсі GIB2023000000001, суд зазначає таке.

Так, пунктом 2.1 контракту визначено, що базис поставки товару встановлений цим контрактом на умовах DAP-ODESA -UKRAYNA згідно із законодавством України з правилами INCOTERMS 2010.

Саме згідно вказаних умов товар було доставлено позивачу.

Суд зазначає, що оскільки заповнення експортної декларації знаходиться поза межами компетенції позивача, та відповідно наявність у ній розбіжностей чи відсутність певних відомостей не може бути підставою для коригування митної вартості товару.

З огляду на вищевикладене, встановлені відповідачем недоліки щодо розбіжностей у документах, що були надані позивачем є безпідставними та необґрунтованими, а тому рішення про коригування митної вартості та картка відмови, що прийняті на підставі встановлених відповідачем розбіжностей, є такими, що належать до скасування.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларацій, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.

Так, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 року по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер`їлдіз проти Туреччини).

За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Суд зазначає, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 16.02.2021 по справі №324/580/17.

Відтак, наявність в оскаржуваному рішенні припущень митного органу свідчить про його невмотивованість.

З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Митний орган зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

У п.33 оскаржуваного рішення, у якому мають бути викладені обставини прийняття рішення, зазначені посилання на митну декларацію, в порівнянні з якою співставлялась вартість товару. Визначити те, за яких обставин та який товар було переміщено через митний кордон, хто був контрагентом та на підставі яких документів визначалась вартість товару не вбачається можливим, оскільки використана інформація в оскаржуваному рішенні не відображена, наведене тільки посилання на аналіз баз даних АСМО Іспектор та ЄАІС Держмитслужби України та реквізити МД, яка у матеріалах справи відсутня.

Відповідачем така інформація та докази не надані під час розгляду справи також.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що в митного органу наявна інформація щодо раніше визначеним митними органами митними вартостями, проте суд не може перевірити ці дані за відсутністю такої інформації у наявних доказах.

Додатково, суд зазначає, що сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності є необґрунтованими, оскільки будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.

Наявність у названій системі інформації про те, що ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, в свою чергу доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000296 і визнання протиправним та скасування рішення про корегування митної вартості №UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023 є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь понесені судові витрати в сумі 26 328,58 гривень, які складаються із судового збору - 8 322,75 гривень, витрат на проведення експертизи - 8005,83 гривень, витрат на професійну правничу допомогу адвоката - 10 000,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно платіжної інструкції №274 від 24.03.2023 (а.с.10) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5638,75 грн, згідно платіжної інструкції №273 від 24.03.2023 (а.с.9) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 322,75 грн.

З урахуванням задоволення позову, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 8 322,75 грн підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Як вже було зазначено вище, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.

На підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу до суду, серед іншого, надано копію Договору про надання правової допомоги №09-03/22 від 09.03.2023 та квитанції до прибуткового ордеру №09-03/1/2023 від 09.03.2023.

Так, вказаним договором визначено, що за правову допомогу, передбачену в пункті 1.1. Договору Замовник попередньо сплачує Виконавцю гонорар у розмірі 10 000.00 (десять тисяч) гривень та що сума гонорару є фіксованою та не підлягає зміні

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу заявника на те, що понесені позивачем судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.

Таким чином враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте на користь позивача, нескладність справи, наявність сталої судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об`ємність, суд вважає, що сума витрат вказана заявником є завищеною, відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 3000,00 грн понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвокатським бюро «АБ Трусова Анатолія».

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Одеської митниці на користь ТОВ «ФАВОР ДВ» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Щодо витрат на проведення експертизи у сумі 8005,83 гривень, суд виходить з такого.

Так, відповідно до п.3 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані, зокрема, із залученням експертів та проведенням експертиз.

Частинами 3-7 статті 137 КАС України визначено, що спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №824/647/19-а зазначено наступне: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має врахувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або викликала справа публічний інтерес, тощо».

Так, експертиза витрати за проведення якої позивач просить суд стягнути з відповідача витрати була проведена 08.03.2023, тобто до звернення позивача до суду.

Проведення експертом експертизи оцінки вартості колісного транспортного засобу, що ввозиться на митну територію України не доводять того, що понесені позивачем витрати були необхідними (неминучими).

Вказані витрати, на думку суду, не пов`язані з розглядом справи, оскільки така оцінка проводилась позивачем самостійно, до моменту відкриття провадження у справі.

В ході розгляду справи позивачем не заявлялось жодних клопотань про залучення експерта або проведення експертизи.

А, отже, суд відмовляє у покладенні судових витрат в частині проведення експертизи на відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000296.

Визнати протиправним та скасувати рішення про корегування митної вартості №UA500500/2023/000141/2 від 16.02.2023.

Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» суму сплаченого судового збору у розмірі 8 322,75 (вісім тисяч триста двадцять дві гривні сімдесят п`ять копійок) грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Учасники справи:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ФАВОР ДВ» (67584, Одеська область, Лиманський район, селище Ліски, пров.Молодіжний, 11, код ЄДРПОУ 43407703);

Відповідач Одеська митниця (65078, м.Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, буд.21А, ЄДРПОУ ВП 44005631).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА