Постанова

від 06.06.2023 по справі 906/473/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року Справа № 906/473/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Павлюк І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 (повний текст - 17.02.2023) у справі №906/473/22 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест"

до ОСОБА_1

про стягнення 26084,26 грн,

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22 задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" до ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" 26084,26 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги, а також 2481,00 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі, апелянт зокрема зазначає, що в лютому 2022 року, в силу відкриття провадження у господарській справі №906/1268/22, що перебувала на розгляді у господарському суді Житомирської області з повністю аналогічними спірними правовідносинами, предметом позову та складом учасників, що і в даній справі, ОСОБА_1 дізналася, що невідомими особами, без її згоди та від її імені, з використанням її особистих даних та реквізитів як суб`єкта підприємницької діяльності було вступлено у договірні правовідносини з приводу надання послуг телекомунікаційного зв`язку із надавачем таких послуг ПАТ «Фарлен-Інвест», про що свідчить укладання нібито юридично чинного Договору №BKS2340 про надання телекомунікаційних послуг від 29 травня 2013 року з додатками.

З огляду на обставину вимушено від`їзду ОСОБА_1 разом з її малолітніми дітьми з України, остання не мала можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права як учасника справи, зокрема, щодо вчасної подачі до суду першої інстанції своїх заперечень на вимоги позивача у формі відзиву та доказів на їх підтвердження.

Відповідач зазначає, що ніколи не звертався до позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність у сфері телекомунікації, за наданням послуги щодо доступу до Інтернету. Відповідач не підписував із позивачем жодного договору пов`язаного із наданням, використанням та оплатою послуг телекомунікації. На сьогоднішній день відповідачу невідомо, яким чином його ідентифікаційні дані стали доступні третій особі, яка протиправно та за відсутності на те її згоди використала їх для укладання Договору.

Стверджує, що ОСОБА_1 не могли надаватися послуги доступу до Інтернету за вказаними в договорі адресами підключення, оскільки вона ніколи не перебувала за вказаною адресою та не здійснювала там жодної підприємницької діяльності, зокрема, у період з 01.03.2019 по 29.02.2020, в який нібито виникла заборгованістю про стягнення якої заявляється позивачем та в будь-який інший період.

Вважає, що судом першої інстанції при розгляді та вирішені справи було порушено правила юрисдикції господарських судів, оскільки не було належним чином встановлено, що спір між ОСОБА_1 та позивачем має характер цивільно-правового, такого який стосується саме майнових прав ОСОБА_1 , які зазнають впливу з боку матеріально-правових вимог позивача про стягнення грошових коштів за юридично-нікчемним Договором надання телекомунікаційний послуг, який ОСОБА_1 ніколи не укладала, ні як суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець, ні як фізична особа за своїм правовим статусом. В силу цього оскаржуване рішення підлягає скасуванню у повному обсязі із закриттям справи.

Зазначає, що судом першої інстанції інстанції в оскаржуваному рішенні було хибно встановлено обставину, що позивачем дійсно надавалися послуги за Договором у період коли нібито виникла заборгованість. Додатково, судом першої інстанції не було належним чином проаналізовано вимоги Договору щодо відповідності релевантному законодавству у сфері надання послуг телекомунікацій та зв`язку на предмет недопустимості постановлення в нерівне становище споживача такої послуги порівняно із надавачем такої послуги в аспекті договірного положення, що допускає нарахування абонентської плати за час, коли послуга не надається, що окрім, всього, суперечить принципу справедливості, як одного із засадничих правоположень цивільного законодавства, що в результаті призвело до неправильного вирішення справи та ухвалений незаконного судового рішення.

Судом першої інстанції було задоволено до стягнення суму грошових коштів, розрахунок якої не відповідає положенням Договору та його невід`ємним частинам додаткам, які виступили підставою до заявлення вказаних позовних вимог.

На підставі викладеного відповідач просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/473/22 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В.

Листом від 23.03.2023 матеріали справи №906/473/22 витребувано з господарського суду Житомирської області.

29.03.2023 матеріали справи №906/473/22 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати або зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22 та залишено апеляційну скаргу без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10-ти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та подати докази сплати судового збору в розмірі 3721,50 грн.

Ухвалу отримано апелянтом 14.04.2024, що вбачається з Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

26.04.2023 до суду від апелянта надійшов супровідний лист від 20.04.2023 про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено докази сплати судового збору в розмірі 3721,50 грн.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.05.2023, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - Коломис В.В. з 24.04.2023 по 05.05.2023 включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №906/473/22.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.05.2023 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Павлюк І.Ю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22, відкрито апеляційне провадження, зупинено дію рішення. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 19.05.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

23.05.2023 від позивача до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (лист від 19.05.2023).

У відзиві позивач, зокрема, зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату укладення Договору - 29.05.2013, відповідач мав статус підприємця, а протягом дії Договору - починаю чи з 19.01.2017, статус підприємця було припинено.

Договір за яким наявна заборгованість, укладено з фізичною особою - підприємцем, та позовна заява, зважаючи на склад осіб та в силу ст.ст.4,20 ГПК України, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, незважаючи на те, що фізична особа - підприємець на момент подання позову до суду припинила свою підприємницьку діяльність.

Звертає увагу, що відповідачем при розгляді справи №275/871/21 в загальному провадженні в Брусилівському суді Житомирської області при подачі відзиву на позов питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи не піднімалось.

З урахуванням того, що предметом заявлених позовних вимог до відповідача позивачем є стягнення заборгованості по Договору №ВКS_2340 про надання телекомунікаційних послуг від 29.05.2013, а не визнання Договору нікчемним з урахуванням позиції відповідача щодо нібито не підписання ним Договору, дане заперечення не може братися до уваги, оскільки не стосується предмету даного спору.

На підтвердження оплати за договором позивач надає банківські виписки по отриманим онлайн платежам та банківським платежам АТ ПУМБ від ФОП Тарасюк А.О. на користь ПрАТ «Фарлеп-Інвест» по Договору №ВКS_2340 про надання телекомунікаційних послуг від 29.05.2013, за період з 10.11.2014 по 11.02.2019 (останній платіж).

У зв`язку з тим, що апелянт (відповідач) не надав позивачу письмової заяви про дострокове розірвання Договору та/або не укладав відповідного додатку про розірвання Договору, Договір продовжував свою дію, а послуга доступу до мережі інтернет надавалась.

На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

29.05.2013 між Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест" (оператор/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Тарасюк Анастасією Олександрівною (абонент/відповідач) укладено Договір №BKS_2340, відповідно до якого оператор надає абоненту телекомунікаційні послуги, а абонент отримує та зобов`язується оплачувати їх відповідно до умов договору (п.п.1.1. Договору).

Згідно п.п.4.2. Договору для отримання телекомунікаційних послуг абонент до 20 числа поточного місяця проводить попередню оплату вартості послуг у розмірі не менш ніж вартість послуг, наданих в попередньому розрахунковому періоді, з наступним перерахунком, який відбувається до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, на підставі вартості фактично наданих послуг.

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що нарахування плати за користування послугами здійснюється з дня їх підключення. За час, протягом якого послуги не надавались з вини абонента, абонентська плата, та інші обов`язкові платежі нараховуються абоненту в повному обсязі.

Відповідно до п.13.7. Умов, розміщених на веб-сайті позивача - https://vega.ua/files/2021/umovy_01-10-2021.pdf абонент має змогу користуватися опцією "Особистого кабінету" для самостійного керування послугами, які йому надаються ПрАТ "Фарлеп-Інвест", а також отримувати інформацію щодо стану рахунку та необхідних для сплати сум.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач припинив здійснення підприємницької діяльності, про що було внесено відповідний запис за №20680060004020557 від 19.01.2017.

Тобто, станом на дату укладення договору - 29.05.2013, відповідач мав статус фізичної особи-підприємця, а протягом дії договору - починаючи з 19.01.2017 припинив підприємницьку діяльність.

Згідно витягу з автоматизованої бази контролю та розрахунків Onyma вбачається, що відповідач користувався високошвидкісним Інтернетом, зокрема, але не виключно в період з 01.04.2019 - 04.04.2019 - спожито 2,17 Gb, з 08.06.2019 по 01.07.2019 - спожито 6,19 Gb, з 01.07.2019 по 01.08.2019 - спожито 2,6 Gb, тощо.

Телекомунікаційні послуги споживались відповідачем за адресою підключення сервісу: м.Київ, просп.Палладіна, 44.

Позивач в період з 01.03.2019 до 29.02.2020 виконав свої зобов`язання за договором.

Відповідач користувався високошвидкісним інтернетом в період з 01.03.2019 до 29.02.2020, проте докази оплати зазначених послуг в матеріалах справи відсутні.

З метою досудового врегулювання спору 14.04.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№326/04-11 від 14.04.2021 про погашення заборгованості по Договору №BKS__2340 про надання телекомунікаційних послуг від 29.05.2013 на суму заборгованості 26084,26 грн.

27.05.2021 позивач повторно направив відповідачу претензію вих.№467/04-11 від 27.05.2021 про погашення заборгованості по Договору №BKS__2340 про надання телекомунікаційних послуг від 29.05.2013 на суму заборгованості 26084,26 грн.

Проте позивач залишив згадані вище претензії без належного реагування.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 26084,26 грн. заборгованості щодо оплати наданих телекомунікаційних послуг в період з 01.03.2019 до 29.02.2020 за Договором №BKS_2340 від 29.05.2013.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Між сторонами виникли правовідносини за договором надання послуг.

Згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до положень ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п.5 ч.1 ст.33 Закону України «Про телекомунікації», споживачі телекомунікаційних послуг зобов`язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладання, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Відповідно до пп.6 п.36 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів У країни №295 від 11 квітня 2012 р., споживачі зобов`язані виконувати умови Договору, в тому числі своєчасно оплачувати отримані послуги.

Як встановлено п.2. ч.1 ст.1 Закону України «Про телекомунікації» абонентна плата - фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг.

Як передбачено абз.6 п.72 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, сплата абонентом пені, правомірне скорочення переліку послуг чи припинення їх надання не звільняє абонента від обов`язку оплатити надані йому послуги.

Відповідно до п.7.2. Договору, кожна із Сторін може достроково припинити дію Договору або будь-якого з його додатків, письмово (рекомендованим листом з повідомленням або підписанням відповідного Додатку в офісі Оператора) попередивши про це іншу Сторону за 30 днів.

У зв`язку з тим, що відповідач не подав позивачу письмової заяви про дострокове розірвання Договору та/або не укладав відповідного додатку про розірвання Договору, Договір продовжував свою дію.

Як підтверджується матеріалами справи позивач в період з 01.03.2019 до 29.02.2020 виконав свої зобов`язання за договором.

Відповідач користувався високошвидкісним інтернетом в період з 01.03.2019 до 29.02.2020, проте докази оплати зазначених послуг відповідачем до матеріалів справи не було долучено.

З огляду на викладене, позивачем правомірно нараховано заборгованість за зазначений період.

Щодо твердження апелянта про не підсудність справи господарським судам, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено вище, станом на дату укладення договору - 29.05.2013, відповідач мав статус підприємця, а протягом дії договору - починаю чи з 19.01.2017, статус підприємця було припинено.

Наявність у відповідача статусу підприємця на момент укладення договору підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії ВОЗ №006723 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.справи 47, 48).

З позовної заяви ПАТ «Фарлеп-Інвест» вбачається, що позивач, який є юридичною особою, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг, укладеним з фізичною особою - підприємцем, який, зважаючи на склад осіб, в силу ст.ст.4, 20 ГПУ України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, незважаючи на те, що фізична особа підприємець на момент подання позову до суду припинила свою підприємницьку діяльність.

Зазначене також підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, згідно п.73 якої з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Отже, вказані позовні вимоги заявлено правомірно у порядку господарського судочинства.

Апелянт в своїх твердженнях щодо підробки його підпису на Договорі не навів жодного належного та допустимого доказу з цього приводу, при цьому, відповідачем при розгляді спору питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи не ставилось, доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробкою докоментів, шахрайством тощо відповідачем до матеріалів справи не долучено.

На підтвердження факту сплати відповідачем платежів за Договором за період з 10.11.2014 і до 11.02.2019, позивачем подано банківські виписки по отриманим он-лайн платежам та банківським платежам АТ «ПУМБ».

Отже, у суду відсутні підстави вважати даний договір недійсним (нікчемним).

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" 26084,26 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 07.02.2023 у справі №906/473/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 06.06.2023

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Павлюк І.Ю.