Ухвала

від 01.06.2023 по справі 409/765/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/408/23 Справа № 409/765/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції змінену апеляційну скаргу прокурора, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , представника ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» ОСОБА_9 на вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130440000348 від 11.11.2017 року, відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Білокуракине Луганської області, громадянина України, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавленні волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Початок строку покарання встановлено рахувати з дня затримання ОСОБА_8 .

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8

- на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 40 400 (сорок тисяч чотириста) гривень;

- на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень;

- на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 40 400 (сорок тисяч чотириста) гривень.

Стягнуто з ТОВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»:

- на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень;

- на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень.

- на користь ОСОБА_10 витрати на поховання у розмірі 2 046 (дві тисячі сорок шість) гривень 09 копійок.

- на користь ОСОБА_11 шкоду завдану смертю потерпілого у розмірі 115 200 (сто п`ятнадцять тисяч двісті) гривень.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ТОВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» про стягнення витрат на поховання у сумі 4 999,91 грн. - відмовлено, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.

11 листопада 2017 року, близько 16 години 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «ВАЗ-210930» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 43,7-50,4км/год на 49км.+850м. автодороги Т-13-07 сполученням «Сватово-Новопсков-Мілове» по вул.Коцюбинського смт.Білокуракине Луганської області, порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перебував на правій стороні проїзної частини автодороги по ходу руху автомобіля «ВАЗ-210930» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та знаходився в горизонтальному положенні повернутий правою боковою поверхнею тіла до рухаючогося автомобіля, на порушення п.4.14(ґ) Правил дорожнього руху України, згідно якого пішоходам забороняється затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у виді забійної рани чола з права, крововиливу в м`які покрови голови чолової області з права, крововиливу в м`язи грудини, розриву грудно-ключичного зчленування з права, перелому тіла грудини на рівні 3-х міжребер, відриву хрящової частини 2,3,4,5 ребер зліва по коло-грудневій ліній, перелому ребер: зліва 3,4,5,6,7 по передній-підпаховій лінії з пошкодженням пристіночної пліви, 2,3,4,5,6,7 по лопаточній лінії, з права - 3,4,5,6,7 по лопаточній лінії, 4,5,6,7 по передній-підпаховій з крововиливом в міжреберні м`язи, крововиливом в м`язу серця, численних розривів тканини лівої легені, крововиливу в тканину легень, численних розривів печінки, селезінки, крововиливу в біляниркову клітчатку лівої нирки, саден тильної поверхні 3,4,5 пальців лівої кисті в проекції міжфалангових суглобів і середніх флангів, відриву нігтьової пластини 5-го пальця лівої кисті, забійної рани долоневої поверхні лівої кисті в області підвищення 1-го, 5-го пальців, які утворилися незадовго до настання смерті від дії тупих твердих предметів, мають ознаку тяжких тілесних пошкоджень стосовно живої особи і знаходяться в причинному зв`язку з настанням смерті. Причиною смерті ОСОБА_4 є тупа узагальнена травма голови, грудної клітки, живота, кінцівок з множинним переломом ребер і пошкоджень внутрішніх органів супроводжуюче масивною внутрішньою кровотечею і розвитком травматичного шоку. Всі тілесні ушкодження могли утворитися внаслідок ДТП, а саме внаслідок такого виду травми як перекочування колесами рухаючогося автомобіля через передню поверхню тіла. Пошкодження одягу і тілесні пошкодження встановлені при зовнішньому огляді трупа (забійна рана чола з права, крововилив в м`які покрови голови чоловій області з права, крововилив в м`язи грудини, садни тильної поверхні 3,4,5 пальців лівої кисті в проекції міжфалангових суглобів і середніх флангів, відрив нігтьової пластини 5-го пальця лівої кисті, забійна рана долоневої поверхні лівої кістки в області підвищення 1-го, 5-го пальців) утворилися від дії виступаючих частин днища автомобіля. Всі інші пошкодження утворилися внаслідок перекачування коліс. В даній дорожній ситуації водію автомобіля «ВАЗ-210930» держномер НОМЕР_1 обвинуваченому ОСОБА_8 з моменту виникнення небезпеки слід було керуватися технічними вимогами п.12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, згідно яких у темну пору доби та умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, як водій об`єктивно спроможний виявити він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «ВАЗ-210930» держномер НОМЕР_1 обвинувачений ОСОБА_8 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду на пішохода з моменту можливого виявлення пішохода на проїзній частині. З технічної точки зору дії водія автомобіля «ВАЗ-210930» держномер НОМЕР_1 обвинуваченого ОСОБА_8 невідповідні технічним вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, знаходилися в причинному зв`язку зі створенням аварійної ситуації і наїздом.

Прокурор в своїй зміненій апеляційній скарзі просить вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року відносно ОСОБА_8 скасувати в частині цивільного позову у зв`язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Просить взяти до уваги в якості належних та допустимих доказів протокол про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 12.03.2018 з додатками та довідку про погодні умови № 29-03-14/239 від 28.02.2018, протокол тимчасового доступу до з`єднань за мобільним телефоном з додатками від 10.01.2018; протокол огляду документів від 12.01.2018, змінивши мотивувальну частину вироку. В інший частині вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року відносно ОСОБА_8 просить залишити без змін.

В обґрунтування зміненої апеляційної скарги вказує на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального закону щодо вирішення цивільного позову та в обґрунтування зазначає, що в матеріалах кримінального провадження (а.п. 99, т. 3) міститься цивільний позов потерпілих - цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 до обвинуваченого ОСОБА_8 та ТОВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус». Вказаний цивільний позов вручений 07.06.2018 обвинуваченому перед початком судового розгляду.

Підставою залучення цивільного позивача - ТОВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», була наявність в матеріалах кримінального провадження копія договору страхування цивільної відповідальності, укладеного між ОСОБА_8 та цією юридичною особою, датованого 07.10.2017, при цьому, цей поліс визначає розмір відшкодування шкоди, завданої життю - 200 000 грн., здоров`ю - 100 000 грн. (т.1 а.с.42).

Як зазначає апелянт, присутність цивільного відповідача під час судового засідання для вирішення спірного питання щодо цивільного позову є засадою забезпечення його процесуальних прав та значною мірою впливає на результат судового розгляду. Проте, в матеріалах провадження відсутні відомості про повідомлення належним чином цю особу про дату та час судового розгляду. У судовому засіданні, яке відбулося 04.06.2020 (відповідно до журналу та аудіозапису судового засідання за 04.06.2020 - а.п.47-48, 51 т.5) встановлено, що цивільний відповідач - «Страхове Товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», код ЄДРПОУ 20448234, адреса: 03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд 32-В, припинило своє існування з 16.10.2019 року. Однак, як вказує апелянт, не вирішивши питання про заміну цивільного відповідача та не залучивши до участі у справі правонаступника - нового цивільного відповідача, що прямо передбачено ст. 55 ЦПК України, яка застосовується в порядку ст. 128 КПК України під час розгляду кримінального провадження, судовий розгляд за клопотанням відповідача не відклав, а продовжив судовий розгляд. Звертає увагу суду, що в порушення вимог ст.ст. 318, 326 КПК України, цивільний відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду, а судовий розгляд відбувся за його відсутності.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погоджується із вироком суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В обґрунтування посилається на те, що протягом досудового розслідування кримінального провадження за ч. 2 ст. 286 КК ОСОБА_8 заявляв клопотання про проведення за його участі слідчого експерименту обставин ДТП 11.11.2017 року, але йому було відмовлено у задоволенні клопотання. Під час судового розгляду суд задовольнив клопотання захисника і доручив слідчому Білокуракинського відділу поліції ГУНП в Луганській області провести слідчий експеримент за участі обвинуваченого, захисника, понятих з використанням автомобіля ВАЗ 210930 р/н НОМЕР_1 , з використанням манекена в одязі аналогічному одягу загиблого в момент ДТП при максимально наближених погодних умовах. Однак, як вказує сторона захисту, ухвала суду залишилась невиконаною, оскільки, як повідомлено працівниками Білокуракинського відділу поліції, автомобіль ОСОБА_8 , за участі якого сталося ДТП, опинився в неробочому стані (за час його зберігання у відділі поліції як речового доказу). Пізніше, як зауважується апелянтом, суд відхилив клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого на автомобілі конструктивно ідентичному автомобілю обвинуваченого, за участі якого сталася дорожня транспортна подія 11.11.2017 року. Отже, на думку сторони захисту, залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а саме: можливість водієм ОСОБА_8 запобігти наїзду на лежачого на проїзній частині дороги потерпілого в реальних дорожніх умовах що існували 11.11.2017 року. Ця обставина, на переконання апелянта, прямо впливає на встановлення вини обвинуваченого ОСОБА_8 , і може бути чітко визначена належним експертним дослідження на підставі достовірних, законним шляхом зібраних відомостей про погодні умови, дорожні умови, видимість тіла загиблого в зазначених умовах з місця водія. Натомість, на думку захисника, таких достовірних відомостей протягом досудового розслідування і судового розгляду не зібрали, незалежну високоякісну експертизу механізму ДТП не провели - отже можливість ОСОБА_8 запобігти наїзду на ОСОБА_4 та його вини не довели.

Захисник обвинуваченого вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального закону щодо вирішення цивільного позову у даному кримінальному провадженні. З цього приводу, апелянт, посилаючись на положення ст. 128 КПК України та ст. 55 ЦПК України, вказує, що протягом судового розгляду з`ясувалося, що цивільний відповідач - страхова компанія «Страхове Товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», код ЄДРПОУ 20448234 адреса 03038 м. Київ, вул. Федорова Івана, буд 32 -В, - припинило своє існування. Від правонаступника страховика до суду надійшло письмове повідомлення про припинення юридичної особи та прохання відкласти судовий розгляд. В судовому засіданні 04.06.2020 року, суд повідомив сторони про лист юридичної особи - страховика про припинення ТДВ «СТДВ Глобус», про правонаступника - ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», яке в силу закону і договору отримало зобов`язання відшкодувати шкоду і статус відповідача та учасника кримінального провадження. Однак, як зауважує захисник, суд не залучив до участі у справі правонаступника, що прямо передбачено статтею 55 ЦПК України, судовий розгляді за клопотанням відповідача не відклав і у своєму вироку зазначив про стягнення з неіснуючої юридичної особи - страховика (окремо від обвинуваченого) суми моральної шкоди на користь потерпілих.

У своїй апеляційній скарзі сторона захисту вказує, що суд не з`ясував можливість страховика (компанії - правонаступника) відшкодувати шкоду потерпілим та в подальшому здійснити розрахунок різниці між виплаченим відшкодуванням і сумою, що заявлена на відшкодування шкоди у цивільному позові.

Також апелянт не погоджується з рішенням суду про стягнення із обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральної шкоди у сумі - 40 400 грн., на користь ОСОБА_12 моральної шкоди у сумі - 40400 грн., на користь ОСОБА_11 моральної шкоди у сумі - 50 000 грн. та з ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь ОСОБА_10 моральної шкоди - 9600 грн., на користь ОСОБА_12 - 9600 грн., на користь ОСОБА_11 - шкоди завданої смертю потерпілого у сумі -115 200 грн. Аргументує тим, що в судовому розгляді кримінального провадження та цивільного позову суд встановив, що неповнолітня позивач ОСОБА_11 не є дитиною загиблого ОСОБА_4 і не була ним всиновлена. ОСОБА_11 є донькою ОСОБА_14 , який є рідним батьком дівчини і надає їй належне утримання, оскільки провадження щодо стягнення з нього аліментів було закрите за заявою матері дівчини. До того ж, як зауважив апелянт, в судовому розгляді суд встановив, що загиблий ОСОБА_4 офіційно не був працевлаштований, а тому, на думку захисника, суд не мав жодних достовірних відомостей про знаходження на його утриманні чужої дитини - ОСОБА_11 .

Захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі зазначає, що протягом розгляду кримінального провадження суд встановив, що потерпілий (особа яка загинула - ОСОБА_4 ) в стані сильного алкогольного сп`яніння, в камуфляжному одязі лежав на проїзній частині автодороги, в темну пору доби (як зазначено у вироку). Суд встановив, що неповнолітня потерпіла не є дитиною ОСОБА_4 , і не була ним усиновлена, у неї є власний батько, який нею опікується, але мешкає окремо. Потерпілий ОСОБА_4 не працював, будь-яких офіційних стабільних доходів не отримував, мешкав разом з неповнолітньою ОСОБА_11 і її матір', потерпілою ОСОБА_10 , однією сім`єю. Однак, як стверджує захисник, у порушення статті 55 ЦПК України, суд не замінив відповідача у зв`язку з припинення відповідача - юридичної особи ( страховика) та не з`ясував можливість страховиком відшкодувати моральну шкоду, яка безпосередньо пов`язані із положенням статті 1194 ЦК України.

Також захисник вказує на те, що суд першої інстанції у своєму вироку погодився із фактом порушення ОСОБА_4 правил дорожнього руху, тобто наявністю грубої необережності потерпілого що сприяла виникненню шкоди. Натомість, як стверджує апелянт, суд не дослідив жодного доказу утримання ОСОБА_4 неповнолітньої ОСОБА_15 , суд не з`ясував та не аргументував наявність у провадженні відповідача - страховика (страхової компанії), який відповідно до ст.1194 ЦК України, ст.27 ЗУ «Про та інших нормативних «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодовує моральну шкоду та шкоду завдану смертю фізичної особи, посилаючись на ст.ст.1193,1194 ЦК України, - в повному обсязі безпідставно стягнув з обвинуваченого ОСОБА_8 моральну шкоду заявлену неповнолітньою потерпілою ОСОБА_11 .

Сторона захисту не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність підпису експерта у висновку 168\1 від 18.12.2017 року додаткової судово- медичної експертизи трупа ОСОБА_4 про попередження його про кримінальну відповідальність не є таким порушенням істотних прав та інтересів обвинуваченого, яке може потягти за собою визнання цього висновку недопустимим доказом, оскільки судово-медичний експерт ОСОБА_16 показав у судовому засіданні, що відсутність підпису є помилкою, що він особисто складав висновок. На переконання сторони захисту, оскільки у висновку експерта № 168/1 від 18.12.2017 додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 немає зазначення про попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, що передбачено статтею 102 КПК України, тому вбачає це підставою для визнання такого доказу недопустимим відповідно до статті 86 КПК України.

Водночас захисник заперечує проти висновків місцевого суду про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 № 9\26 від 30.03.2020 не суперечить висновку № 168 від 11.11.2017 судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 та висновку № 168\1 від 18.12.2017 додаткової судово- медичної експертизи трупа ОСОБА_4 . Вважає, що такі висновки суду є суперечливими та не підтверджуються дослідженими документами. Зазначає, що у висновку експертів 9\26 вказано про зіткнення тіла ОСОБА_4 з автомобілем що рухався, і зазначено що встановлені ушкодження могли утворитися за обставин викладених в ухвалі про призначення експертизи. Однак, як зауважує апелянт, в ухвалі суду про призначення експертизи від 15.01.2020 року немає обставин дорожньо-транспортної події під час якої загинув ОСОБА_4 .

Захисник обвинуваченого вважає, що відповідь комісії експертів на запитання 19.20.21.22 і відповідь на запитання 24.25 повністю протирічать одне одному. Вказує, що у висновку комісії експертів від 30.03.2020 року № 9\26 немає описів додаткових досліджень, в даному висновку містяться виписки із раніше проведених експертиз у кримінальному провадженні.

На переконання сторони захисту висновки експерта ОСОБА_16 і висновки експертної комісії у висновку № 9\26 щодо механізму появи зовнішніх ушкоджень на тілі і на одязі потерпілого(загиблого) ОСОБА_4 не підтверджені належними проведеними експертними дослідженнями і не є доказами згідно ст.102 КПК України. Висновки експертної комісії у висновку № 9\26 відповіді (11.12) про збіг ушкоджень на тілі потерпілого і ушкоджень на його одязі не підтверджені належними проведеними експертними дослідженнями і не є доказами згідно ст.102 КПК України.

Захисник вказує, що в судовому розгляді не досліджено речовий доказ - фрагмент шкіри з лобної області голови потерпілого з хвилеподібним ушкодженням та де може знаходитись цей доказ - не відомо. Стороні захисту не вдалось ініціювати проведення додаткових досліджень цього фрагменту шкіри (хімічного складу прозорої речовини знайденої експертом ОСОБА_17 в рані, наявності часточок фарби чи скла) чи то досліджень з порівняння форми хвилеподібної рани і «виступаючих частин днища автомобіля», оскільки невідоме місце знаходження речового доказу.

Не погоджується захисник й з висновками місцевого суду про визнання належним та допустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 11.11.2017 за участю ОСОБА_8 , аргументуючи це тим, що відповідно до цього протоколу 11.11.2017 року у період часу з 21.00 до 22.00 год. слідчий у кримінальному провадженні за № 12017130440000348 від 11.11.2017 року в присутності понятих, за участі інших осіб (вказано водія ОСОБА_8 ), якому не були роз`яснені будь-які права, провів слідчий експеримент. Однак, як зауважує апелянт, в протоколі не зазначено про застосування технічних засобів фіксування дії, чи про застосування будь-яких вимірювальних пристроїв, якими відзначали відстані. З цього приводу, як вказує апелянт, у судовому розгляді стороною захисту було заявлено клопотання про визнання цього протоколу недопустимим доказом.

Апелянт вказує, що вирішальне значення у встановленні об`єктивної можливості та суб`єктивної сторони події, визначенні винуватості чи невинуватості водія, можуть мати висновки експерта-автотехніка за умови достовірності вихідних даних. Показник відстані видимості встановлюється під час слідчого експерименту. Тому сторона захисту стверджує про необхідність проведення слідчого експерименту для вимірів відстані видимості перешкоди з місця водія в момент ДТП в цій справі, в дорожніх умовах максимально наближених до реально існуючих. Оскільки слідчий експеримент від 11.11.2017 року в кримінальному провадженні №12017130440000348 від 11.11.2017 року проведено із повністю невідповідними дорожніми умовами ( час доби не співпадає, навантаження автомобіля не співпадає, освітлення не співпадає, перешкода для водія (тобто поміщення на проїжджу частину автошляху лежачого манекена повністю одягнутого в камуфльований одяг) не співпадає - отже, на переконання захисника, отримані результати вимірів видимості перешкоди - є не достовірними.

Сторона захисту вбачає недопустимість доказу - протоколу слідчого експерименту від 11.11.2017, у недотриманні порядку визначеного КПК України при отриманні доказу, у істотному порушенні прав та основоположних свобод людини, а саме отриманні показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань, та не відповідати за запитання або їх отримання з порушенням цього права.

У своїй апеляційній скарзі захисник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання допустимим доказом акту комісійного обстеження місця ДТП, копія якого була засвідчена слідчим, що, на думку місцевого суду, відповідає вимогам ч. 4 ст. 99 КПК України.

Сторона захисту також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про належність та допустимість доказів, а саме: висновок судової експертизи дослідження обставин і механізму ДТП №19/113/9/279е від 24.11.2017; висновок судової експертизи дослідження обставин і механізму ДТП № 19/113/9-1/307е від 12.12.2017; висновок судової експертизи дослідження обставин і механізму ДТП № 19/113/9-1/13е від 11.01.2018 та висновок судової експертизи дослідження обставин і механізму ДТП №19/113/9-1/41е від 15.02.2018, посилаючись на те, що в обвинувальному акті представлено лише 1 експертний висновок дослідження обставин і механізму ДТП - яким, за думкою сторони обвинувачення, доведено винуватість водія ОСОБА_8 - це висновок від 15.02.2018 року. Саме із цього висновку стороною обвинувачення визначено швидкість, з якою рухався водій, і можливість запобігти наїзду на пішохода. Однак, як зауважує апелянт, місцевий суд не проаналізував 4 експертні висновки дослідження обставин і механізму ДТП і не звернув уваги на те, що у експертизах містяться різні відомості про швидкість руху автомобіля; є відмінності у проведених дослідженнях і є різні висновки про порушення водієм правил руху.

На переконання сторони захисту, висновок судової експертизи №19/113/9-1/279е є недопустимим і неналежним доказом, оскільки: він ґрунтується на доказах, які є недопустимими і висновок є недостовірним, бо експерту були надані завідомо недостовірні вихідні дані про видимість з місця водія та про швидкість руху автомобіля. Звертає увагу, що протягом судового розгляду сторона захисту звертала увагу суду на зміст висновку від 24.11.2017 року № 19/113/9-1/279е, проте, як вважає апелянт, суд не надав значення такому змісту і не відобразив у вироку. Іншою підставою недопустимості, як доказу вказаного висновку, сторона захисту вважає і те, що він вчинений на підставі вихідних даних отриманих слідчим незаконним шляхом - із слідчого експерименту від 11.11.2017 року проведеного із грубим порушенням норм КПК України як щодо прав особи ( ОСОБА_8 ) на відмову від дачі показань, так і щодо дотримання порядку проведення слідчої дії та її фіксування. Як стверджує захисник, експерт не досліджував всіх обставин кримінального провадження і не міг оцінити недостовірності вихідних даних ( вимірів видимості з місця водія), які були надані йому для дослідження.

Сторона захисту вказує на незаконність висновку суду про те, що дані щодо пори доби та стану дорожнього покриття, вказані у зазначених висновках експертиз дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події № 19/113/9-1/279е від 24.11.2017; № 19/113/9-1/307е від 12.12.2017 року; № 19/113/9-1/13е від 11.01.2018 р. та № 19/113/9-1/41е від 15.02.2018 року та у протоколі проведення слідчого експерименту від 11.11.2017 року за участі ОСОБА_8 , повністю відповідають даним щодо пори доби та стану дорожнього покриття, які зазначені в протоколі огляду місця ДТП від 11.11.2017 року та акті комісійного обстеження місця скоєння ДТП, а якість змісту вказаних висновків експертиз як документів, не є підставою для визнання їх як доказів недопустимими.

Щодо акту комісійного обстеження місця скоєння ДТП, то сторона захисту зазначає, що його оригінал або дублікат не були подані суду стороною обвинувачення або захисту, або іншими учасниками, а фотокопія сама по собі не є доказом. Проте, суд дослідив фотокопію, в якій не вказано години обстеження дороги. В цьому акті дослівно зазначено, що комісія обстежила ділянку дороги у смт. Білокуракине, оскільки водій ОСОБА_8 11.11.2017 року о 16.35 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 який лежав на проїжджій частині дороги. В акті зазначені проміри дороги, профіль, висота, споруди, дорожні знаки, час обстеження вказаний як темна пора доби, також позначено покриття автодороги та його вологість.

Сторона захисту вважає, що суд дійшов висновків про підтвердження дорожніх умов в момент ДТП на підставі відомостей протоколу огляду місця події, протоколу слідчого експерименту, акту обстеження дорожніх умов - в яких немає відомостей про пору доби і дорожні умови що реально існували в момент ДТП за участі водія ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_4 , а отже висновок суду, як вважає захисник, не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду.

При цьому сторона захисту вважає безпідставним посилання суду у своїх висновках щодо відомостей про темну пору доби та сухе дорожнє покриття на показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , оскільки, як наполягає апелянт, відомостей про пору доби та стан дорожнього покриття в момент ДТП не відображено у протоколі огляду місця поді, акті та протоколі слідчого експерименту від 11.11.2017 року. Вважає, що покази трьох свідків - ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 щодо вологості та стану дороги суперечать показам свідка ОСОБА_21 .

Суд не взяв до уваги показання самого обвинуваченого ОСОБА_8 надані ним в судовому засіданні, детально розповів як він їхав на своєму автомобілі 11.11.2017 року, як сталася дорожньо-транспортна подія, він визнав, що автомобіль, яким він керував, наїхав на ОСОБА_4 , та інші обставини. При цьому, як зауважує апелянт, свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 підтвердили показання ОСОБА_8 про дорожні умови та про його дії після ДТП.

Вважає, що суд дав неправильну оцінку доказам, і посилання суду на спростування показань ОСОБА_8 протоколом слідчого експерименту від 11.11.2017 року, актом обстеження дорожніх умов, протоколом проведення слідчого експерименту від 29.12.2017 року, висновками СМЕ №168, 168\1, висновком експертизи щодо стану автотранспортного засобу, та висновками інших судових медичних та криміналістичних експертиз, позбавлене сенсу.

Також сторона захисту вказує, що висновки експертиз №19/113/9-1/13е від 11.01.2018 та № 19/113/9-1/41е від 15.02.2018 містять показники видимості з місця події, які були отримані під час слідчого експерименту від 29.12.2017, а тому остаточні висновки експертиз про можливість водієм своєчасно відреагувати на перешкоду на дорозі та уникнути наїзду, на переконання апелянта, є недостовірними та неналежними доказами.

Окрім цього, недопустимість вказаних експертиз, як доказів, сторона захисту аргументує тим, що експерту були надані не всі матеріали кримінального провадження, а саме - ні перший, ні другий протокол слідчого експерименту, під час яких визначалася видимість перешкоди з місця водія.

Водночас захисник зазначає, що всупереч вимогам ст.ст.101,102 КПК, жодна з вказаних експертиз не містить відповіді на питання слідчого про те, чи знаходилися дії пішохода ОСОБА_4 з технічної точки зору у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Захисник також звертає увагу на зміст висновків експертів щодо дослідження обставин і механізму ДТП, а саме на розрахунки зупиночного шляху автомобіля водія, та сторона захисту вважає неправильним експертні висновки щодо встановлення реакція водія при виявленні перешкоди на автодорозі. Стверджує, що у висновках експертиз, що досліджувались в кримінальному провадженні, не були враховані важливі фактори, що впливали на час реакції ОСОБА_8 , отже і час його реакції на появу перешкоди руху автомобіля встановлено не вірно.

У той же час сторона захисту в поданій апеляційній скарзі не погоджується з призначеним обвинуваченому ОСОБА_8 покаранням у виді 5 років позбавлення волі. Аргументує тим, що санкція ч.2 ст.286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, але, на думку апелянта, суд не навів переконливих мотивів призначення саме такого розміру покарання. Тому захисник вважає призначене ОСОБА_8 покарання явно не справедливим через його суворість. Водночас апелянт посилається на те, що суд у своєму вироку врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має родину, малолітню дитина на утриманні, вчинив тяжких злочин, але з необережності. Тому сторона захисту вважає, що існують підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.

З урахуванням вищенаведеного захисник у своїй апеляційній скарзі просить

Зменшити розмір стягнень з обвинуваченого ОСОБА_8 моральної шкоди на користь потерпілих - цивільних позивачів ОСОБА_10 ОСОБА_12 , ОСОБА_11 .

Вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26.06.2020 року відносно ОСОБА_22 за ч.2 ст.286 КК - скасувати та ухвалити виправдувальний вирок у зв`язку з не доведенням наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через неналежність та недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів, наводячи доводи, які є аналогічними доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .

Обвинувачений ОСОБА_8 не погоджується з призначеним йому покаранням, вважає його занадто суворим, оскільки суд не встановив наявність обставин, які обтяжують покарання, але визнав наявними пом`якшуючі обставини, а саме те, що він має малолітню дитину, раніше не судимий, позитивно характеризується. Він вибачився перед дружиною загиблого та погодився на компенсацію моральної шкоди їх родині. За таких обставин обвинувачений ОСОБА_8 вважає, що у суду були усі підстави для призначення йому покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК.

Просить апеляційний суд скасувати вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26.06.2020 року та ухвалити відносно нього виправдувальний вирок у зв`язку з не доведенням наявності в його діях складу кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК.

Представник ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі просить змінити вирок суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_10 моральної шкоди в розмірі 9 600,00 грн.; на користь ОСОБА_12 моральної шкоди в розмірі 9600.00 грн. та витрат на поховання в розмірі 2 046,09 грн.; на користь ОСОБА_11 шкоди завданої смертю потерпілого у розмірі 115 200.00 грн. та відмовити у задоволенні цивільного позову позивачів. В обгрунтування зазначив, що судом не було враховано, що ПАТ «СК «УСГ» є правонаступником ТДВ СТДВ «Глобус». Вважає вирок суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, оскільки його було винесено за неповного встановлення обставин, з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Посилається на недотримання судом першої інстанції вимог ч.5 ст.128 КПК, згідно яких цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У своїй апеляційній скарзі представник ПАТ «СК «УСГ» вказує на незаконність вироку суду щодо стягнення З ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_10 - 9 600,00 грн. та ОСОБА_12 - 9 600,00 грн. моральної шкоди. Апелянт зауважує, що для правильного та всебічного розгляду кримінальної справи в частині вирішення цивільного позову, суду необхідно було з`ясувати повне коло осіб, які мають право на отримання своєї частки моральної шкоди згідно ст. 27.3. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Апелянт вказує, що у вироку Старобільський районний суд Луганської області жодним чином не мотивує чому з ПАТ «СК «УСГ» стягнуто саме такі розміри моральної шкоди, а також суд не з`ясував кількість рідних (усиновлених) дітей загиблого. Більш того, як зазначається в апеляційній скарзі, особи які мають право отримати від ПАТ «СК «УСГ» моральну шкоду не зверталися ПАТ «СК «УСГ» з заявою у порядку ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи вищенаведене апелянт вважає, що суд першої інстанції взагалі не мотивував прийняте рішення, не дослідив докази та в повній мірі проігнорував Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.

В судовому засіданні прокурор змінену апеляційну скаргу з доповненнями підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній, та частково підтримав апеляційну скаргу представника ПАТ «СК «УСГ», однак заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Захисник обвинуваченого підтримала подану нею апеляційну скаргу та апеляцыйну скаргу обвинуваченого, просила задовольнити її в повному обсязі, просила виправдати ОСОБА_8 за відсутності достатніх та допустимих доказів його вини.

В судове засідання апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 , потерпіла ОСОБА_12 не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили, однак їх неявка, відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як вбачається з оскарженого вироку суду першої інстанції, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, окрім його часткового визнання вини, підтверджується належними та допустимими доказами, що були досліджені судом під час судового розгляду, а саме показаннями:

- неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 , яка показала у судовому засіданні, що 11 листопада 2017 року приблизно о 16-00 годині їм подзвонив ОСОБА_4 і сказав, що повертається з роботи, вона зі своєю матір`ю ОСОБА_10 пішли його зустрічати, але не дійшли до мосту і повернулись додому. Приблизно за півгодини їм подзвонили і повідомили, що ОСОБА_4 збили, вона з матір`ю побігли на місце події, дощу тоді не було, тільки почало темніти, асфальт не був мокрий, коли вони прибігли, то ОСОБА_4 лежав на дорозі, до нього не пускали, а потім сказали що він помер. ОСОБА_4 був їй не рідним батьком, у свідоцтві про народження вказано батьком іншого, ОСОБА_4 не удочеряв її, вона з трьохрічного віку живе з матір`ю і ним і ОСОБА_4 був їй за рідного батька, допомагав, жили однією сім`єю;

- потерпілої ОСОБА_12 , яка показала у судовому засіданні, що вона є матір`ю ОСОБА_4 і 11 листопада 2017 року приблизно о п`ятій годині вечора до них приїхав сусід і повідомив, що її сина ОСОБА_4 переїхала машина. Вони поїхали до місця події, ОСОБА_4 лежав вздовж дороги з правої сторони на асфальті з краю головою до мосту. Їх не пускали до нього, дорога була не мокра, мряки не було вдень. Вона з чоловіком жила окремо від сина, за життя ОСОБА_4 спиртне вживав лише по святам, у той день з ним не спілкувались, він працював трактористом і йшов з роботи, одягнений був у камуфляжні куртку і штани зелені і без шапки, вона бачила білу фарбу під нігтем у пакетику;

- потерпілої ОСОБА_10 , яка показала у судовому засіданні, що вона є дружиною ОСОБА_4 і 11 листопада 2017 року приблизно о четвертій годині вечора подзвонив їй ОСОБА_4 і сказав що з роботи йде додому, він затримувався і вона з донькою вирішили вийти його зустріти, вони не дійшли до містка по вул. Коцюбинського і повернулись додому, оскільки вона вийшла в халаті і було прохолодно. Вона і донька повернулись додому і ще не зайшли в хату як приблизно о 16-20год. подзвонила сестра і сказала що ОСОБА_4 збили, їй повідомила ОСОБА_23 , навпроти двору якої він лежав. Вона побігла і приблизно за 50 метрів від містка побачила що ОСОБА_4 лежить на асфальті, його права рука лежала на ньому, а ліва рука на асфальті. Вона почала піднімати ОСОБА_4 , тіло ще було тепле і вона думала що він живий, стояла меддопомога і сказали що йому вже нічого не допоможеш, у нього біля руки лежав телефон і вона його забрала, у нього не було нігтів, була сильно розчавлена голова, крові було дуже багато, одягнений був у куфайку камуфльовану зеленого кольору, брюки камуфльовані, берци коричневі, лежав він вздовж на проїжджій частині на спині головою до містка в напрямку як додому йти як на Сватово їхати. ОСОБА_4 випивав не часто, коли дзвонив їй то був нормальний, вона б одразу почула що він п`яний, її доньку ОСОБА_11 він не усиновляв. Автомобіль білого кольору стояв не там, де наїзд був а аж на містку, обвинуваченого ОСОБА_8 вона вперше побачила;

- свідка ОСОБА_18 , який показав у судовому засіданні, що 11 листопада 2017 року о 16 -00 годині він їхав на автомобілі ВАЗ-21011 з с.Дем`янівка у смт.Білокуракине, разом з ним в автомобілі були його дружина ОСОБА_20 та його зять ОСОБА_19 , на шляху ніяких машин не було ні попутних, ні зустрічних. Доїжджаючи до смт.Білокуракине перед мостом він висадив ОСОБА_19 і той пішов додому, а він разом з дружиною продовжив рук на автомобілі, переїхав через міст і зустрів автомобіль «дев`ятку», як у подальшому з`ясувалось це був обвинувачений ОСОБА_8 , проїхав близько 200 метрів і на вулиці Коцюбинського у смт.Білокуракине побачив що лежить щось незрозуміле, він подумав що то коробок, зупинився і побачив що то лежав чоловік на дорозі вздовж дороги, його дружина перевірила у нього пульс у нього і вже не було ознак життя, одразу він викликав поліцію а його дружина «швидку допомогу» і підійшов обвинувачений ОСОБА_8 і говорив що хотів подзвонити кудись, і одразу підійшла ОСОБА_24 , яка викликала дружину того, хто загинув. Видимість була смеркалось о четвертій годині вечора і вуличне освітлення ще не ввімкнули, він їхав з ввімкненим ближнім світлом фар, ОСОБА_19 висадили на відстані приблизно 300-350 метрів від тіла, яка була погода точно не пам`ятає, можливо трохи мжичка. Першою приїхала «швидка допомога», а потім поліція. Він їхав по правій стороні, а тіло лежало посередині лівої сторони на зустрічній смузі головою у напрямку до с.Дем`янівка звідки він їхав, тіло лежало на спині і руки розкинуті, не видно було що тіло переїхано і він подумав що можливо п`яний лежить. Сліди автомобіля біля тіла були збоку від чоловіка у кювет прям слід легкового автомобіля на праву сторону. Раніше ОСОБА_4 він не знав. Як знайшли тіло то буквально через пару хвилин підійшов обвинувачений ОСОБА_8 і казав що він наробив і щоб викликали «швидку», обвинувачений ОСОБА_8 був схвильований і начебто не п`яний. Автомобіль обвинуваченого ОСОБА_8 біла «дев`ятка» стояла далі біля мосту, а від мосту до аварії близько 200 метрів, вона там залишилась стояти розвернута була до аварії. З ОСОБА_24 , з обвинуваченим ОСОБА_8 раніше не був знайомий, обвинувачений ОСОБА_8 ще до приїзду працівників поліції показував йому як він їхав і злетів в кювет і показував слід, говорив що його засліпив «Камаз», що він не міг переїхати і тільки через руку і що напевно його хтось збив а він їхав опісля. ОСОБА_25 був одягнений у камуфльовану форму наче як військова і верх і низ, що було на голові не пам`ятає. Як їхав то він побачив тіло здалеку метрів за 100 і думав що то коробок, а як під`їхав до нього то побачив що то чоловік лежить на зустрічній смузі, він зупинився бо зрозумів що то людина лежить. Слід легкового автомобіля в кювет був начебто як на руку наїхав, слід іде вздовж голови праворуч і злетів в кювет одним колесом, слід довжиною два-три метри, було два сліди і одне колесо права сторона пішла в кювет а потім далі виїхав, в кювет не злетів повністю, обвинуваченого ОСОБА_8 він зустрів і при ньому обвинувачений ОСОБА_8 не розвертався.

- свідка ОСОБА_19 , який показав у судовому засіданні, що 11 листопада 2017 року приблизно о шістнадцятій - сімнадцятій годині він їхав на автомобілі з с.Дем`янівка разом з ОСОБА_26 і ОСОБА_27 , пора доби була сіріло, смеркло, похмура погода, прохолодно, вогко, спустились до смт.Білокуракине і на «п`ятачку» біля містка йому зупинили і він вийшов з машини і пішов додому, а ОСОБА_28 і ОСОБА_29 поїхали далі. Він пройшов 200-250 метрів і побачив що на «п`ятачку» де його висаджували зупинився якийсь легковий автомобіль, потім розвернувся і поїхав назад, який автомобіль він не бачив взагалі, а за звуком визначив що автомобіль легковий, він не надав цьому значення і пішов далі. Про ДТП він дізнався у той же день пізніше від ОСОБА_30 , який подзвонив йому і розповів, що на відстані 100-200 метрів від того місця де його висадили, сталась ДТП, що він їхав і побачив що на дорозі лежав чоловік. З с.Дем`янівка до смт.Білокуракине їхали приблизно півгодини, автомобілів не було ні зустрічних, ні таких що обганяли. Він був тверезий, на місце події він не ходив, обвинуваченого він не знає і не спілкувався.

- свідка ОСОБА_20 , яка показала у судовому засіданні, що 11 листопада 2017 року близько 16-00 години вона їхала на автомобілі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_18 та ОСОБА_19 з с.Коноплянівка, заїжджали у с.Дем`янівка і їхали у смт.Білокуракине, пора доби була смеркалось, висадили ОСОБА_19 перед мостом і поїхали далі, за кермом був ОСОБА_18 , через деяку відстань побачили що щось лежить, під`їхали ближче і побачили що лежить людина, зупинились і підійшли до нього, вважали що п`яний, вона і ОСОБА_18 перевірили пульс і вже не було чути пульсу, вона і чоловік зі своїх телефонів викликали «швидку» і поліцію. До того як прихали «швидка» і поліція вийшла жінка, яка живе навпроти, яка говорила що це лежить ОСОБА_31 , пізніше хвилин через 10-15, точно вона не пам`ятає, під`їхав автомобіль і хлопець підійшов. Людина лежала на спині, ногами в напрямку смт.Білокуракине а головою у напрямку, звідки вони їхали, слідів вона не пам`ятає, погода начебто як туман і не мокро точно вона не пам`ятає. Вони їхали з ввімкненим світлом фар, машин не було нікого, коли висадили ОСОБА_19 перед мостом і поїхали далі то їм назустріч їхав легковий автомобіль, марку вона не розуміє, колір не роздивлялась. Коли підійшов хлопець то чи був він на машині не пам`ятає, він говорив що він наробив.

- свідка ОСОБА_21 , яка показала у судовому засіданні, що вона живе недалеко від місця події і у листопаді 2017 року надвечір вона вийшла з будинку і побачила що на дорозі стояв автомобіль і двоє людей і говорили що дивись людину збили, вона вийшла подивитись і побачила що начебто той хто загинув ОСОБА_32 і вона подзвонила сестрі ОСОБА_10 і повідомила що ОСОБА_33 збили. Тіло лежало прямо на спині головою додому недалеко від узбіччя, крові вона не бачила, одягнений був у «ласкате», дощу і туману не було, погода була нормальна, пора доби темнувата. Тих людей що стояли вона не знає;

- судово-медичного експерта ОСОБА_16 даними в судовому засіданні по уточненню змісту висновку №168 від 11.11.2017р. судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 та висновку №168/1 від 18.12.2017р. додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 , який показав у судовому засіданні, що відсутність у висновку №168/1 підпису про попередження про кримінальну відповідальність є помилкою, щось відволікло і він недодивився і не додивились медичні реєстратори при видачі висновку, він особисто складав цей висновок, особисто його друкував і повністю підтверджує викладене у ньому. Безпосередньою причиною смерті є масивна крововтрата з розвитком травматичного шоку, який розвився в результаті тупої поєднаної травми голови, грудної клітини, живота, кінцівок з численними переламами ребер, пошкоджень внутрішніх органів, що супроводжувалось масивною крововтратою, внаслідок чого розвився травматичний шок. Голова не була пробита, головний мозок не було пошкоджено, ноги не було пошкоджено. Кисті рук мають пошкодження у виді саден, відриву нігтьової пластини, забитої рани, відокремлено ці тілесні ушкодження не є такими що призводять до смерті, але має місце поєднана травма яка призвела до розвитку травматичного шоку. В області голови малась забита рана лобної області праворуч, а також крововилив в м`які покрови голови в лобній ділянці справа в проекції даної рани. Дном рани є кістка черепа, вони не були пошкоджені. Усі пошкодження які є описані, є травма кисті, такого поняття як судово-медичний діагноз не існує. Травма є поєднаною, це травма супроводжується ушкодженнями в багатьох ділянках тіла у своїй сукупності призводить до наслідків, які мають за собою смертельний наслідок, усі встановлені тілесні ушкодження в даній ситуації мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті, оскільки усі ушкодження мають вид поєднаної травми, яка своїм плином привела до розвитку травматичного шоку, в даній ситуації розділити тілесні ушкодження неможливо, тому що вони були спричинені одночасно. Всі тілесні ушкодження в результаті одного виду травмуючої дії, має місце автомобільна травма внаслідок переїзду колесами, пальці і лоб - це виступаючими частинами автомобіля, усе інше це переїзд колесами. Можна сказати, що він лежав правим боком поперек дороги відносно транспортного засобу. Найвірогідніше, що переїздили два правих колеса автомобіля переднє і заднє. Одяг він описав в рамках своєї компетенції. Враховуючи характер ушкоджень можливо вважати що це було під прямими кутом відносно тулуба середньої умовної лінії. Враховуючи характер, локалізацію усіх ушкоджень у сукупності це дало підстави вважати, що ці ушкодження утворились в результаті виступаючих частин днища автомобіля. Днище автомобіля він не досліджував. Мав місце вплив тупими твердими предметами, не має ушкоджень колючого, ріжучого характеру, тупим твердим предметом який мав визначену поверхню мав грані які при своєму стиканні утворюють ребра, який не має інших характеристик, не рубає, неможливо різати. Встановлено наявність алкоголю на момент смерті, у мертвої людини цифри в сечі і крові не змінюються, можливо сказати що не рухався, це тяжке алкогольне отруєння, виведення йде через легені, сечу, цифри в сечі це вже виведення і до цього людина перебувала з цифрами у крові більш високими;

- судово-медичного експерта-криміналіста ОСОБА_17 даними в судовому засіданні по уточненню змісту висновків №197-м.к./17 та №197-м.к./17 судово-медичної експертизи клаптя шкіри лобної ділянки праворуч від трупа ОСОБА_4 та висновку №198-м.к./17 від 13.12.2017р. судово-медичної експертизи одягу та взуття від трупа ОСОБА_4 , який показав у судовому засіданні, що зазначення в описовій частині висновків №197-м.к./17 та №197-м.к./17 про клапоть шкіри з трупа ОСОБА_34 є технічними помилками. Під час дослідження було проведено контактно - дифузний метод і виявлено два точкових зафарбовування зеленого кольору, що характерно для слідів заліза. Прозорі часточки білого кольору означає що вони без зафарбування, як буває скло зеленого кольору і воно прозоре, а це речовина без зафарбовування, без кольору речовина, чи це скло він не визначав, це не входить у його компетенцію. Наскрізна рана це наскрізь підшкірно-жирову клітковину, тобто дном рани є кістка, чи була пробита кістка він не може сказати. Пошкодження на одязі визначено за характером пошкоджень, за станом країв пошкоджень, вільних кінців ниток, поперечно-крайових ниток, давність пошкоджень не встановлюється, вони могли утворитись за тиждень до ДТП, одяг був забруднений. Питання про відповідність пошкоджень одягу ушкодженням тіла у нього не було. Пошкодження утворились від механічного впливу внаслідок перерозтягування тканини і все, вони могли і від зачіпляння, на одяг діяла сила механічної дії, коли за часом не може сказати. Слідів фарби у рані не знайшов, візуально цього не було видно. Клапоть шкіри досліджено контактно - дифузний методом і на теперішній час неможливо встановлювати сліди фарби;

- експерта ОСОБА_35 даними в судовому засіданні по уточненню змісту висновку судової інженерно-технічної експертизи №19/113/9-1/278е від 24.11.2017р., який показав у судовому засіданні, що огляд автомобіля проводився один раз у Білокуракинському відділі поліції на вул.Парковій, а зазначення в описовій частині висновку про місце проведення м.Сєвєродонецьк і дату 24.10.2017р. є технічною помилкою, він виїжджав на огляд у смт.Білокуракине, через деякий час після аварії не пам`ятає, доступ до автомобіля було надано 17.11.2017р. Експертиза технічного стану, тобто систем які відповідають за безпеку руху це рульова система, ходова, частина, зовнішній світловий, а габарити автомобіля сюди не входять. автомобіль він оглядав особисто один раз в аспекті призначеної експертизи технічного стану, а не виявлення якихось слідів пошкоджень самого корпусу, було оглянуто тільки деталі пошкодження на яких могли б вплинути на безпеку руху. Знизу дуже багато виступаючих частин автомобіля. Висоту протектора шин він міряв штангенциркулем, який проходить повірку, і у висновку вказано так як насправді і є, на усіх колесах не може бути протектор однієї висоти;

- свідка ОСОБА_36 , який показав у судовому засіданні, що у листопаді 2017 року приблизно о третій годині дня він зі своєю дружиною їхали на автомобілі з с.Коноплянівка у смт.Білокуракине, заїжджали у селище по вулиці Коцюбинського, по дорозі не зустрічали машин, попутного транспорту не зустрічали, ніхто не обганяв, погодні умови були нормальні, як вони їхали то вже були сутінки, ніяких пригод на вулиці не бачили. Вони у с.Коноплянівка були разом з Чорнухами, але поїхали раніше за них, а Чорнухи ще залишалися в селі. Ввечері о дев`ятій годині йому подзвонила ОСОБА_37 і сказала, що було ДТП що на Коцюбинського чоловіка збили. Перед смт.Білокуракине на шляху найближчий населений пункт за 15 кілометрів, з с.Коноплянівка до смт.Білокуракине 18-20км., у смт.Білокуракине вони були вже о третій годині, дорога нормальна, є спуск і підйом. Події він не бачив;

- свідка ОСОБА_38 , який показав у судовому засіданні, що 11 листопада минулого року у після обідній час він йшов по вул.Коцюбинського і назустріч щось їхало, після того він почув глухий стук, бачив аварійка включилась, бачив що стояв автомобіль «одинадцята» з лівої сторони і «дев`ятку» бачив, лежала людина посеред проїжджої частини праворуч відносно смуги майже посередині трохи правіше, стояла поліція і їхала «швидка», він пройшов далі. Погода була темно і похмуро, дощу начебто не було, вогко як восени, дощ можливо був за день, чи був дощ того дня не пам`ятає;

- свідка ОСОБА_39 , який показав у судовому засіданні, що він як заступник голови СТОВ «Зоря» надавав працівникам поліції і обвинуваченому ОСОБА_8 відеозапис з камер спостереження, розташованих на приміщеннях СТОВ у с.Шовкунівка Білокуракинського району, направлених на дорогу сполученням Білокуракине-Сватово. На відеокамерах було виставлено неправильний час, через відключення електроенергії відеозапис може збиватись хвилин на 15-20, а також на камерах відсутній автоматичний перехід на літньо-зимовий час і не було переведення часу наприкінці жовтня. Відстань з с.Шовкунівка до смт.Білокуракине складає одинадцять кілометрів.

На підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення судом було досліджено та надано належну та повну оцінку наступним доказам: протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.11.2017 року зі схемою, додатком та фототаблицями до нього; Акту комісійного обстеження місця скоєння ДТП; протоколу огляду транспортного засобу від 11.11.2017 року; протоколу огляду місця події від 11.11.2017 року; протоколу проведення слідчого експерименту від 11.11.2017 року за участі ОСОБА_8 ; протоколу огляду місця події від 18.12.2017 року з фототаблицями до нього; протоколу проведення слідчого експерименту від 29.12.2017 року за участі статиста; висновку № 168 від 11.11.2017 року судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 ; висновку № 168/1 від 18.12.2017 року додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 ; висновкам № 197-м.к./17 та № 196-м.к./17 від 12.12.2017 року судово-медичної експертизи клаптя шкіри лобної ділянки праворуч від трупа ОСОБА_4 ; висновку № 198-м.к./17 від 13.12.2017 року судово-медичної експертизи одягу та взуття від трупа ОСОБА_4 ; висновку судово інженерно-технічної експертизи № 19/113/9-1/278е від 24.11.2017 року з фототаблицями до нього; висновку судової експертизи дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події № 19/113/9-1/279е від 24.11.2017 року; висновку судової експертизи дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події № 19/113/9-1/307е від 12.12.2017 року; вичновку судової експертизи дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події № 19/113/9-1/13е від 11.01.2018 року; висновку судової експертизи дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події № 19/113/9-1/41е від 15.02.2018 року; висновку №9/26 від 30.03.2020 року комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 ; відеозаписам ділянки дороги сполученням Білокуракине-Сватове з камер відеоспостереження розташованих у с. Шовкунівка Білокуракинського району Луганської області; протоколу про результати здійснення негласної слідчої (розшукової) дії від 12.03.2018 року з диском до нього; протоколу проведення слідчого експерименту від 11.11.2017 року за участі ОСОБА_8 .

Судом першої інстанції визнано неналежним доказом у даному кримінальному провадженні довідку Луганського ЦГМ від 28.02.2018 року про погодні умови, з чим погоджується і колегія апеляційного суду, оскільки ця довідка не містить відомостей про погодні умови за місцем вчинення кримінального правопорушення на вул. Коцюбинського у смт. Білокуракине Луганської області.

Доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів в даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ст.ст. 86, 87 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ст. 240 КПК України, з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

Після проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, через декілька годин після дорожньо-транспортної пригоди, було проведено слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 та двох понятих, за результатами якого складено відповідний протокол від 11 листопада 2017 року, який був підписаний всіма учасниками, в тому числі і ОСОБА_8 , без будь-яких зауважень.

Вказаний слідчий експеримент було проведено за відсутності захисника, проте з огляду на вимоги ст. 240 КПК, участь вказаної особи у цій слідчій дії не є обов`язковою.

Зі змісту протоколу слідчого експерименту, метою цієї слідчої дії було встановлення понятими конкретної видимості перешкоди з місця водія та загальної видимості в даних дорожніх умовах. При цьому з нього убачається, що ОСОБА_8 зауважень, заперечень до протоколу чи показань під час проведення слідчої дії щодо обставин події, які б стали підставою для його підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, не надавав.

До того ж, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б свідчили, що при проведенні слідчого експерименту слідчим було вчиненні діяння, якими б були порушені права чи свободи ОСОБА_8 або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у дорожньо-транспортній пригоді.

Як убачається з протоколу слідчого експерименту від 29 грудня 2017 року, вказану слідчу дію було проведено за участі двох понятих та інших осіб. Метою його проведення було встановлення загальної видимості перешкоди з місця водія автомобіля в даній дорожній обстановці та конкретної видимості перешкоди при відсутності світла фар зустрічного транспортного засобу. З протоколу убачається, що понятим та статисту було роз`яснено їх права і обов`язки, протокол було підписано всіма учасниками слідчої дії та жодних зауважень до нього не надійшло.

Вказаний слідчий експеримент було проведено без участі ОСОБА_8 та його захисника, разом із цим враховуючи вимоги ст. 240 КПК України, участь вказаних осіб у цій слідчій дії не є обов`язковою. Враховуючи мету та порядок проведення вказаної слідчої дії, відсутність зазначених осіб, в цілому не може впливати на допустимість отриманих результатів як доказів.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту, що протоколи слідчих експериментів є недопустимими доказами, оскільки вони отримані з істотним порушенням прав і свобод обвинуваченого, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Колегія суддів відкидає і доводи сторони захисту щодо висновків судових експертиз дослідження обставин і механізму дорожнього-транспортної події, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, оскільки вони грунтуються на даних отриманих внаслідок проведених слідчих експериментів, які були проведені в приближений час, погодні умови, стан дорожнього покриття, які повністю відповідають вихідним даним щодо умов видимості, пори доби та стану дорожнього покриття, що були зафіксовані на день дорожньо-транспортної події, тому не має підстав не довіряти висновкам таких експертиз.

Посилання в апеляційних скаргах сторони захисту про недопустимість зібраних у даному кримінальному провадженні інших доказів, які були досліджені судом першої інстанції та їм надано належну та повну оцінку, колегія суддів вважає необгрунтованими з мотивів, наведених у рішенні суду, оскільки у судовому засіданні не було встановлено, що такі докази отримані внаслідок істотних порушень прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких дана Верховною Радою України.

Перевіривши досліджені судом першої інстанції докази, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, з урахуванням висновків, зазначених Касаційним кримінальним судом Верховного Суду у постанові від 19.05.2020р. №51-6116км19 та застосування критерію доведеності вини «поза розумним сумнівом».

В той же час, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 в частині суворості призначеного покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення ст. 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Водночас законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, особу може звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.

Колегія суддів вважає, що хоча суд першої інстанції і врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, та відповідно до ст. 25 КК України - вчинене з необережності, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який за місцем проживання характеризується позитивно, з врахуванням обставин, які пом`якшують покарання, до яких відніс наявність на його утриманні малолітньої дитини, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, проте безпідставно не застосував до обвинуваченого ОСОБА_8 положення ст. 75 КК України. Колегія суддів вважає, що судом не було в достатній мірі взято до уваги, що відповідно до висновків №9/26 від 30.03.2020 року комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 , в крові останнього встановлено етиловий алкоголь в концентрації 3,26 проміле, в сечі 4,29 проміле, що відповідає тяжкому отруєнню алкоголем щодо живої особи в стадії елімінації, тобто виведенню алкоголю з організму, а також, що потерпілий ОСОБА_4 в порушення вимог ПДР перебував на проїздній частині дороги в темний час доби у темному комуфляжньому одязі без будь-яких світловідбивних предметів. У висновках судових експертиз дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної події від 24.11.2017 року, 12.12.2017 року, 11.01.2018 року та 15.02.2018 року встановлено, що аналіз дій пішохода ОСОБА_40 не вимагає спеціальних знань в області судової автотехнічної експертизи і може бути виконаний безпосередньо органами суду (слідства) відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України.

Правила дорожнього руху таким чином регульють поведінку пішоходів на ділянках доріг, де немає тротуарів:

Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому - по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.

У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.

Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.

Пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху.

Всупереч вказаним приписам Правил дорожнього руху ОСОБА_41 безпосередньо перед наїздом на нього в стані алкогольного сп`яніння, вдягнутий в одяг камуфляжного, тобто маскуючого кольору, в лежачому положенні знаходився на проїзній частині дороги на полосі руху автомобіля під керуванням ОСОБА_8 .

Колегія суддів вважає, що такі дії потерпілого хоча і не знаходяться в прямому причино-наслідковому зв?язку з настанням дорожньо-транспортної події, але в значній мірі сприяли настанню цієї події, що колегія суддів вважає обставиною, яка пом?якшує покарання.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Також судова колегія бере до уваги поведінку обвинуваченого до і після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, який повернувся на місце ДТП, не заперечував, що саме він вчинив наїзд на ОСОБА_42 .

Вказані вище обставини, колегія суддів визнає такими, які пом`якшують покарання, з урахуванням особи винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім?ю та неповнолітню дитину на своєму утриманні, частково визнав свою вину та частково відшкодував спричинену шкоду, на час скоєння необережного злочину не перебував в стані алкогольного сп?яніння, та враховуючи, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності за вчинений злочин, а також другорядну роль кари, як мети покарання, що дає підстави дійти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного судом 1-їінстанції основного покарання у виді позбавлення волі та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов`язків, із застосування до нього вимог ст.ст. 75, 76 КК України.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу, звільнену від відбування такого покарання, певних обов`язків, виконання яких свідчить про виправлення засудженого. У протилежному випадку, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 78 КК України, направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Тобто звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання є його шансом на виправлення без поміщення до кримінально-виконавчої установи. Поміж тим, покладення на останнього обов`язків, визначених ст. 76 КК України, є тим засобом, що дозволить перевірити ОСОБА_8 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.

Законних підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України, колегія суддів не знаходить.

Щодо доводів апеляційних скарг щодо не вірного вирішення судом першої інстанції цивільного позову, апеляційний суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України встановлено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно зі ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до вимог ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За приписами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Положення ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості поширюються на судові рішення і в частині розгляду цивільних позовів у кримінальному провадженні

При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, з`ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вирішуючи у кримінальному провадженні цивільний позов в даному кримінальному провадженні про відшкодування шкоди, завданої злочином, суд першої інстанції вказаних вимог процесуального закону не дотримався.

Висновки суду першої інстанції при вирішенні цивільного позову, в порушення вимог ст.ст. 370, 374 КПК України щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості, зроблено без належного з`ясування доведеності підстав і розміру цих позовних вимог, без належного мотивування та надання правової оцінки правовідносин, які виникли внаслідок спричинення шкоди. Зокрема, вирішуючи питання про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь ОСОБА_10 моральної шкоди в розмірі 9 600,00 грн.; на користь ОСОБА_12 моральної шкоди в розмірі 9600.00 грн. та витрат на поховання в розмірі 2 046,09 грн.; на користь ОСОБА_11 шкоди завданої смертю потерпілого у розмірі 115 200.00 грн. та відмови у задоволенні цивільного позову позивачів, судом не було враховано, що на час розгляду позовів ТДВ СТДВ «Глобус» було ліквідовано, а ПАТ «СК «УСГ» стало правонаступником ТДВ СТДВ «Глобус».

Судом при вирішенні питання щодо стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральної шкоди у розмірі 40400 грн., на користь ОСОБА_11 - 50000 грн., на користь ОСОБА_12 - 40400 грн., та з ТДВ СТДВ «Глобус» на користь ОСОБА_10 - 9 600,00 грн. та ОСОБА_12 - 9 600,00 грн. моральної шкоди, не було з`ясовано повне коло осіб, які мають право на отримання своєї частки моральної шкоди згідно ст. 27.3. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Судом не враховано, що особи які мають право отримати від ТДВ СТДВ «Глобус» відшкодування моральної шкоди не зверталися до ТДВ СТДВ «Глобус» з заявою у порядку ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Не притягнення ПАТ «СК «УСГ» , як правонаступника ТДВ СТДВ «Глобус», до участі в розгляді цивільних позовів порушило законні права цієї установи. Крім того, з`ясування ступеню цивільної відповідальності ПАТ «СК «УСГ» впливає на ступень цивільної відповідальності обвинуваченого по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди, спричиненої вчиненним ним кримінальним правопорушенням

З огляду на вищезазначене, позовну заяву належно не оцінено судом на відповідність її вимогам ст. 175 ЦПК України, зокрема в частині зазначення належних позивачів, на користь яких стягується завдана шкода, та належних відповідачів, з яких таку шкоду слід стягнути.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), тобто на особу, що спричинила шкоду, покладається обв?язок її відшкодування у розмірі який не було відшкодовано страховою компанією. Розмір відшкодування, що підлягає стягненню з винної особи на користь потерпілих, залежить від наслідків розгляду позовної заяви до страхової компанії. Проте, судом першої інстанції не наведено обгрунтування стягнення саме таких сум відшкодування, зазначених в резолютивній частині вироку.

За вище наведених обставин, на переконання апеляційного суду, вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до ОСОБА_8 та ТОВ Страхове товариство з додатковою відповідальністю Глобус про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, а справа в цій частині - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства в суд першої інстанції із врахуванням зміни підсудності.

Керуючись ст.ст. 376, 404-409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора та представника ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» ОСОБА_9 задовольнити.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року відносно ОСОБА_8 в частини призначення покарання змінити, звільнивши ОСОБА_8 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі із іспитовим строком три роки. Покласти згідно ст.76 КК України на обвинуваченого обов`язоки

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року відносно ОСОБА_8 в частини розгляду цивільних позовів ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до ОСОБА_8 та ТОВ Страхове товариство з додатковою відповідальністю Глобус про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - скасувати із направленням в цій частині матеріалів на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства до суду 1-ї інстанції із врахуванням зміни підсудності, тобто до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

В решті вирок Старобільського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3