Рішення

від 19.05.2023 по справі 911/187/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2023 р. Справа № 911/187/23

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Андрух Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства Броварський завод залізобетонних конструкцій

до Броварської міської ради Броварського району Київської області

про визнання недійсним пункту рішення

за участю представників:

від позивача: Миколаєнко В.М. (ордер серії АІ № 1333884 від 16.01.2023)

від відповідача: Ющенко І.М. (самопредставництво)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.01.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області Приватне акціонерне товариство Броварський завод залізобетонних конструкцій (далі ПрАТ Броварський ЗЗК/позивач) подало позов до Броварської міської ради Броварського району Київської області про визнання недійсним пункту 3 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області від 13.02.2020 № 1804-70-07 Про припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок у користування, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішень Броварської міської ради Київської області (далі спірне рішення).

Обґрунтовуючи вказаний позов, позивач зазначає, що відповідач прийняв спірне рішення з порушенням положень ст. 92, п. е ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, оскільки станом на дату прийняття Броварською міською радою Броварського району Київської області спірного рішення не існувало документального підтвердження набуття іншою особою права власності на жилі будинки, об`єкти нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці, належній ПрАТ Броварський ЗЗК на праві постійного користування.

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.01.2023 залишив позовну заяву ПрАТ Броварський ЗЗК без руху та постановив усунути виявлені недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

06.02.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області позивач надав письмові пояснення із доказами на їх підтвердження.

Господарський суд Київської області ухвалою від 14.02.2023 прийняв до розгляду позовну заяву ПрАТ Броварський ЗЗК, відкрив провадження у справі № 911/187/23 за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 10.03.2023, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

10.03.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення щодо обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи викладені позивачем у поясненнях доводи, суд прийняв до розгляду подані пояснення.

Господарський суд Київської області ухвалою від 10.03.2023 у цій справі, зокрема відклав підготовче засідання на 31.03.2023.

28.03.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області відповідач надіслав клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із перебування представника відповідача у відпустці.

30.03.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області відповідач подав клопотання про поновлення строку на подачу доказів та долучення їх до матеріалів справи.

Водночас 30.03.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області відповідач подав клопотання про поновлення процесуальних строків та відзив на позовну заяву, згідно якого останній просив відмовити в задоволенні позову.

Господарський суд Київської області ухвалою від 31.03.2023 у цій справі задовольнив клопотання відповідача про поновлення процесуальних строків для подання відзиву на позовну заяву та, відповідно, поновив строк на подання відзиву, поновив позивачу строк для подання доказів, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, а також відклав підготовче засідання на 21.04.2023.

17.04.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області позивач подав відповідь на відзив, згідно якої позивач не погодився із запереченнями відповідача та просив заявлені позовні вимоги задовольнити.

Вказану відповідь на відзив та доданий до неї документ судом прийнято до розгляду з огляду на приписи ст. 113, 116, 166 ГПК України та те, що реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справи пов`язана з перебігом процесуальних строків, тоді як питання про встановлення строку для подання позивачем відповіді на відзив судом під час прийняття зазначеної справи до розгляду та призначення першого підготовчого засідання не вирішувалось.

Господарський суд Київської області ухвалою від 21.04.2023 закрив підготовче провадження в означеній справі, призначив справи до судового розгляду по суті на 19.05.2023.

У судовому засіданні 19.05.2023 після закінчення з`ясування обставин та дослідження доказів судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до викладених у позові доводів ПрАТ Броварський ЗЗК, Броварська міська рада народних депутатів Броварського району Київської області рішенням № 336 від 17.11.1998 видала 27.01.1999 державний акт на право постійного користування землею КВ № 002384 ВАТ «Броварський завод будівельних конструкцій», згідно якого останньому надано право постійного користування 3, 558 га землі для обслуговування існуючих споруд за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського. Копія вказаного акта наявна в матеріалах справи.

Надалі відбулась зміна найменування ВАТ «Броварський завод будівельних конструкцій» на ПАТ «Броварський завод будівельних конструкцій» та ПрАТ Броварський ЗЗК відповідно. На підтвердження вказаних обставин позивач до позовної додав копії виписки з ЄДР, протоколів загальних зборів № 13 від 31.05.2012, № 18 від 28.04.2017.

Поряд з тим, 03.06.2016 було здійснено державну реєстрацію означеної земельної ділянки, присвоєно кадастровий номер 3210600000:00:022:2093 з цільовим призначенням 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. На підтвердження вказаного позивачем до позовної заяви додано копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3217100522019 від 18.11.2019 та додатку до нього.

Своєю чергою позивач зауважив, що на спірній земельній ділянці розташовані каналізаційно-насосна станція, трансформаторна підстанція 166, трансформаторна підстанція 720, які збудовано згідно актів державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єктів житла, мають технічні паспорти та перебувають на бухгалтерському обліку (балансі) ПрАТ Броварський ЗЗК. Однак державна реєстрація права власності на ці об`єкти позивачем не проводилася.

На думку позивача вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями рішення виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів № 343 від 27.12.1991, технічні паспорти на виробничі будинки з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, а також бухгалтерські довідки №№ 3, 4, 5 від 06.01.2023 й інвентарні картки обліку основних засобів, підписані головним бухгалтером ПрАТ Броварський ЗЗК С.О. Балабаєнко.

До того ж позивачем наголошено, що на території спірної земельної ділянки перебуває вбудовано-прибудований гастроном загальною площею 605, 2 м2, що належить позивачу на праві власності. На підтвердження чого позивачем до позовної заяви долучено копії акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом вбудовано-прибудованого гастроному від 27.12.1991, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07.02.2012 у справі № 2-4491/11 (провадження 2/1007/690/2012), витягу про державну реєстрацію прав № 34506523 від 15.06.2012, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 34506695 від 15.06.2012, технічного паспорта та бухгалтерську довідку № 6 від 06.01.2023 й інвентарну картку обліку основних засобів, підписані головним бухгалтером ПрАТ Броварський ЗЗК С.О. Балабаєнко.

Крім того, в обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що ПрАТ Броварський ЗЗК має статус платника податку за спірну земельну ділянку, що підтверджується наявними в справі копіями податкових декларацій за 2019-2022 роки та квитанцій № 2.

Броварська міська рада Броварського району Київської області пунктом 3 рішення «Про припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок у користування, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішень Броварської міської ради Київської області» № 1804-70-07 від 13.02.2020 (далі спірне рішення) припинила право постійного користування ПрАТ Броварський ЗЗК земельною ділянкою площею 3, 5581 га по вул. Грушевського Михайла, в зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилі будинки, розташовані на земельній ділянці. Кадастровий номер земельної ділянки 3210600000:00:022:2093 (далі спірна земельна ділянка).

Копія вказаного рішення та витягу з протоколу № 70 від 13.02.2020 наявні в матеріалах справи.

На підтвердження обставин щодо порушення відповідачем прав позивача, зокрема, внесення на підставі спірного рішення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речового права позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, позивач надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №№ 326637888, 326636687 від 22.03.2023.

На думку позивача вказане рішення прийнято з порушенням ст. 92, п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (далі ЗК України), оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою ПрАТ Броварський ЗЗК з огляду на відсутність документального підтвердження набуття іншою особою права власності на жилі будинки, об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці.

З огляду наведених обставин, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав постійного користувача спірною земельною ділянкою і просить суд визнати недійсним п. 3 спірного рішення, оскільки така вимога відповідає способу захисту, передбаченому ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 152 ЗК України, що передбачають право землекористувача на усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Заперечуючи вказані позивачем доводи та відповідно заявлені ним вимоги, відповідач зазначив, що спірну ділянку позивачу було надано для обслуговування існуючих на ній споруд та на що вказує також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, згідно якого цільове призначення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

За доводами відповідача, ПрАТ Броварський ЗЗК мало право на забудову спірної ділянки з огляду на приписи ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та, відповідно скориставшись таким правом збудувало багатоквартирний житловий будинок при цьому оформивши право власності лише на вбудовано-прибудований гастроном загальною площею 605, 2 м2, тобто лише на частину такого будинку.

Також відповідач, вважаючи хибними твердження позивача про відсутність звернень до Броварської міської ради Броварського району Київської області з проханням скасувати право постійного користування ПрАТ Броварський ЗЗК спірною земельною ділянкою, зазначив, що спірне рішення було прийнято на підставі листа мешканців житлового будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари, що обґрунтовувався бажанням останніх створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) та оформленням прибудинкової території в майбутньому. На підтвердження викладеного відповідачем додано копію означеної заяви від 30.01.2020.

Відповідачем також зауважено, що на спірній земельні ділянці окрім нерухомого майна позивача та багатоквартирного будинку № 17, перебувають також багатоквартирні житлові будинки по вул. Грушевського Михайла № 15 (частково), № 15-А, № 15-Б (частково) та № 17/1, в якому створено ОСББ «Грушевського 17/1».

На думку відповідача, з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирні будинки та приписи ст. 42 ЗК України, випливає, що у разі приватизації громадянами квартир у таких будинках, земельна ділянка, що входить у житловий комплекс, може передаватись безоплатно у власність або надаватись у користування лише ОСББ, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». В такому разі земельна ділянка належить співвласникам житлового будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Вказана позиція, на думку відповідача, узгоджується з викладеними висновками Верховного Суду у постановах від 08.04.2019 у справі № 368/513/16, від 26.06.2019 у справі № 461/3647/16-ц, від 28.08.2019 у справі № 295/7193/15, від 03.11.2020 у справі № 526/86/19, від 31.05.2021 у справі № 308/2974/15-ц, від 15.09/2021 у справі № 397/670/19.

В розрізі доводів позивача щодо наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, яке перебуває на бухгалтерському балансі позивача, відповідач зазначив, що доказів перебування каналізаційно-насосної станції, трансформаторної підстанції 166 та трансформаторної підстанція 720 у власності ПрАТ Броварський ЗЗК матеріали справи не містять, а наявні бухгалтерські довідки та технічні паспорти не є документами, що підтверджують право власності на вказане нерухоме майно.

До того ж, на переконання відповідача, розмір спірної земельної ділянки значно перевищує розміри земельних ділянок, необхідних для обслуговування вказаних об`єктів. Вказана позиція, на думку відповідача, узгоджується з викладеними висновками Верховного Суду в постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

З огляду на вказане, Броварська міська рада Броварського району Київської області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Своєю чергою, підтримуючи позовні вимоги заперечуючи проти викладених відповідачем доводів, ПрАТ Броварський ЗЗК вказує, що законодавством не передбачено автоматичного припинення права постійного землекористування у зв`язку із закінченням будівництва, тоді як у зв`язку з незаконним припиненням речового права позивача на спірну земельну ділянку, останній втрачає можливість набути статус замовника у будівництві.

Посилаючись на положення ст. 42 ЗК України, позивач зазначає, що Житлово-експлуатаційну службу ПрАТ Броварський ЗЗК, як відокремлений підрозділ позивача, відповідно до рішень Броварської міської ради № 192-11-24, від 06.03.2003, № 512-29-05 від 29.11.2007 визначено балансоутримувачем будинків №№ 15, 15-А по вул. Грушевського м. Бровари та призначено виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території багатоквартирних будинків №№ 15-Б, 17/1, які розташовані на спірній земельній ділянці. Копії вказаних рішень наявні в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що надалі рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 163 від 25.02.2020 та додатку № 6 до нього Житлово-експлуатаційну службу ПрАТ Броварський ЗЗК призначено управителем багатоквартирних будинків №№ 15, 17/1, які розташовані на спірній земельній ділянці. Копії вказаного рішення з додатком наявні в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що вказана спірна ділянка необхідна позивачу не тільки для обслуговування об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності ПрАТ Броварський ЗЗК, а й для здійснення функцій управителя багатоквартирними житловими будинками, що не було враховано відповідачем під час прийняття спірного рішення.

Позивач також звертає увагу, що з наданої відповідачем копії листа мешканців житлового будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари неможливо ідентифікувати підписантів звернення як власників квартир вказаного будинку, оскільки до такого звернення не надано правовстановлюючих документів.

На думку позивача, таким зверненням мешканці вказаного будинку фактично повідомили відповідача про намір у майбутньому створити ОСББ та оформити земельну ділянку на цю юридичну особу, а не на власників квартир в будинку, а тому воно не є за своєю суттю клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не містить відомостей щодо орієнтовного розміру та цільового призначення земельної ділянки, необхідної для відведення в майбутньому, вид права на землю тощо.

В розрізі викладеного ПрАТ Броварський ЗЗК вважає, що припиненню права позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою повинно передувати розроблення проекту відведення щодо передачі такої земельної ділянки ОСББ на відповідному титулі.

Однак, на переконання позивача, така документація не розроблялась, відповідні рішення про надання дозволу на її виготовлення та затвердження відповідачем не ухвалювались.

ПрАТ Броварський ЗЗК зауважило, що в означеному зверненні заявники просять відповідача припинити право постійного користування позивача на спірну земельну ділянку по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари, тобто лише за місцезнаходженням будинку, тоді як відповідачем прийнято рішення про припинення такого права на всю спірну земельну ділянку.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників учасників справи, суд дійшов таких висновків.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У відповідності до приписів статей 13, 14, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статей 3, 4, 7, 10, 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (в редакції від 22.06.1993, що діяла станом на момент видачі державного акта від 27.01.1999) унормовано, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

До відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;

9) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного випливає, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3, 558 га, посвідчено державним актом І-КВ № 002384, виданим Броварською міською Радою народних депутатів на підставі рішення № 336 від 17.11.1998 та в межах її повноважень.

Поряд з тим, з огляду на матеріали справи, ВАТ Броварський ЗЗК, яке є землекористувачем спірної земельної ділянки згідно з державним актом серії І-КВ № 002384 від 27.01.1999, змінило назву юридичної особи на ПАТ Броварський ЗЗК та ПрАТ Броварський ЗЗК відповідно, а також здійснило перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ не змінювався.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ВАТ Броварський ЗЗК та ПрАТ Броварський ЗЗК є однією і тією ж юридичною особою, якій видано державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

За змістом ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 116, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 123, 125 Земельного кодексу України (тут та надалі в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду вказаних нормативних приписів, державний акт про право постійного користування на земельну ділянку є документом, що посвідчують відповідне право і видається на підставі рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а відтак і дійсність відповідних актів залежить від законності та дійсності вказаних рішень.

Отже, суб`єктом розпорядження відповідною земельною ділянкою, яка знаходиться в межах міста Бровари, як на момент прийняття Броварською міською Радою народних депутатів № 336 від 17.11.1998 про надання землі у постійне користування для обслуговування існуючих споруд, так і на момент прийняття Броварською міською радою Броварського району Київської області рішення № 1804-70-07 від 13.02.2020 була відповідна міська рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

З огляду викладеного, суд дійшов висновку, що виданий позивачу державний акт серії І-КВ № 002384 від 27.01.1999 посвідчує набуте позивачем право постійного користування спірною земельною ділянкою. Вказані обставини учасниками справи не заперечено та не спростовано.

Поряд з цим відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З огляду викладеного, ПрАТ Броварський ЗЗК оскаржує рішення відповідача в частині припинення права користування спірною земельною ділянкою, яке, на його думку, порушує його право як землекористувача, набуте на підставі державного акта.

Оскільки прийняття органом місцевого самоврядування акта індивідуальної дії породжує виникнення правовідносин, що пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин, а тому рішення органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Отже, цей спір зумовлений порушенням прав юридичної особи на нерухоме майно - земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача, і позов спрямований на відновлення права особи на це майно у спосіб, визначений позивачем.

Так, з наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку випливає, що у відповідному земельному кадастрі 03.06.2016 було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:022:2093 та площею 3, 5581 га, що розташована в Київській обл., м. Бровари, вул. Грушевського є ПрАТ Броварський ЗЗК (ідентифікаційний код 01273711) з цільовим призначенням 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, форма власності приватна власність, документ, що посвідчує право державний акт від 27.01.1999 серії І-КВ № 002384.

Водночас учасниками справи не спростовано та не заперечено того, що відповідна земельна ділянка з кадастровим номером 3210600000:00:022:2093 перебувала в постійному користуванні позивача.

Водночас відповідач обґрунтовує прийняття спірного рішення обставинами звернення мешканців житлового будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари, що обґрунтовувалося бажанням останніх створити ОСББ та оформити прибудинкову територію в майбутньому.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частиною 1 статті 377 ЦК України (тут і надалі в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із частинами 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Тобто, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. У разі наявності на земельній ділянці нерухомого майна така земельна ділянка перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

З аналізу змісту положень ст. 377 ЦК України, ст. 120, 125 ЗК України в системному зв`язку зі змістом п. «е» ч. 1 ст 141 ЗК України випливає, що:

- правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, що передбачені статтею 120 та доповненим пунктом "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, тобто об`єкт нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці;

- при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.

Поряд з тим, ч. 6 ст. 120 ЗК України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон N 417-VIII, у редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до спільного майна багатоквартирного будинку входять права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Закон не визначає які саме права - користування (в тому числі постійного) чи власності на земельну ділянку йде мова у визначенні поняття спільного майна.

Положеннями ст. 42, п. «д» ч. 2 ст. 92 ЗК України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, ЗК України містить альтернативу: співвласники багатоквартирного будинку можуть оформити речове право на земельну ділянку під житловим будинком у вигляді постійного землекористування на підставі статті 92 цього Кодексу або на праві власності на підставі статті 42 ЗК України.

Водночас приписами статті 382 ЦК України унормовано, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, зміна суб`єкта права на земельну ділянку, що була виділена для будівництва на цій ділянці багатоквартирного будинку, у разі його завершення з подальшим створенням в цьому будинку ОСББ узгоджується також з тим висновком, що факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на об`єкт нерухомості іншій особі, передачі багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 ЗК України.

Однак, під час розгляду справи відповідачем не надано суду будь-яких обґрунтованих доводів чи доказів того, що: спірна земельна ділянка є прибудинковою територією саме будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари чи багатоквартирних будинків №№ 15, 15-А, АДРЕСА_1 та № 17/1; право власності на об`єкти нерухомості передано іншій особі; багатоквартирний будинок передано на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації; оформлено права власності чи постійного користування на спірну земельну ділянку тощо.

Разом із цим, клопотання про витребування таких доказів (зокрема, шляхом призначення експертизи) не були заявлені сторонами при розгляді справи.

Поряд з тим, приписами статей 73, 74, 76, 78, 79, 86 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що:

- обов`язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження власних доводів, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини;

- передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування вірогідність доказів свідчить, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Отже, суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ГПК України.

З огляду викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем доказово не обгрунтувано можливості припинити право постійного користування на спірну земельну ділянкою загальною площею 3, 558 га з урахуванням приписів ст. 120 ЗК України, згідно з якою до набувача нерухомості може перейти лише право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлями, спорудами та яка необхідна для їх обслуговування, а також з огляду на наявність зареєстрованого у позивача права власності на вбудовано-прибудований гастроном площею 605, 2 м2, що перебуває на спірній земельній ділянці.

В розрізі зазначеного, суд здійснивши системний аналіз викладених норм законодавства, дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно володіла нерухомим майном, у разі відчуження частини нерухомого майна, що перебуває на відповідній земельній ділянці, тоді як інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, адже право постійного користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину.

Оскільки у власності позивача продовжує перебувати частина будівлі, отже твердження відповідача про наявність інших об`єктів нерухомого майна (будинків/будівель/споруд) на означеній земельній ділянці, навіть з урахуванням передачі права власності на ці об`єкти нерухомості іншій особі та пов`язана з цим, на його думку, втрата права постійного користування земельною ділянкою є неправильною оцінкою обставин і помилковим тлумаченням п. «е» ч.1 ст.141 ЗК України.

Крім того в матеріалах справи відсутні докази звернення до Броварської міської ради Броварського району Київської області із заявами щодо оформлення у встановленому порядку права користування на ту частину спірної земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нерухоме майно, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського.

Водночас щодо доводів відповідача стосовно відсутності права власності у позивача на каналізаційно-насосну станцію, трансформаторну підстанцію 166 та трансформатору підстанція 720, суд зазначає, що перебування такого майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, оскільки є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та поряд з тим, вказані будівлі призначені для задоволення потреб будинків та нерозривно пов`язані із спірною земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Поряд з тим посилання ж відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 08.04.2019 у справі № 368/513/16, від 26.06.2019 у справі № 461/3647/16-ц, від 28.08.2019 у справі № 295/7193/15, від 03.11.2020 у справі № 526/86/19, від 31.05.2021 у справі № 308/2974/15-ц, від 15.09/2021 у справі № 397/670/19 судом не приймаються до уваги, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах, а отже останні не є релевантними для вирішення цієї справи.

За змістом ст. 21, 152, ч. 1 ст. 155 ЗК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також встановлення обставин порушення приписів закону під час прийняття спірного рішення, суд дійшов висновку про нормативну та доказову обґрунтованість вимоги позивача про визнання недійсним п. 3 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області від 13.02.2020 № 1804-70-07 Про припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок у користування, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішень Броварської міської ради Київської області.

Поряд з тим ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Водночас у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують вказаного висновку.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги.

2. Визнати недійсним пункт 3 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області від 13.02.2020 року № 1804-70-07 Про припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок у користування, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішень Броварської міської ради Київської області.

3. Стягнути з Броварської міської ради Броварського району Київської області (вул. Героїв України, буд. 15, м. Бровари, Броварський р-н, Київська обл., 07400, ідентифікаційний код 26376375) на користь Приватного акціонерного товариства Броварський завод залізобетонних конструкцій (вул. Набережна, буд. 13, с. Пухівка, Броварський р-н, Київська обл., 07413, ідентифікаційний код 01273711) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.06.2023.

Суддя П.В.Горбасенко