Постанова

від 13.02.2024 по справі 911/187/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 911/187/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 17/1"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 (суддя Горбасенко П. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (головуючий суддя Яковлєв М. Л., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 911/187/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварський завод залізобетонних конструкцій"

до Броварської міської ради Броварського району Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 17/1",

про визнання недійсним пункту рішення,

(у судовому засіданні взяв участь представник третьої особи - Сиротін Д. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "Броварський завод залізобетонних конструкцій" (далі - позивач, ПрАТ "Броварський ЗЗК") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Броварської міської ради Броварського району Київської області (далі - відповідач, Броварська міськрада) про визнання недійсним пункту 3 рішення Броварської міськради від 13.02.2020 № 1804-70-07 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок у користування, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, припинення дії договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до рішень Броварської міської ради Київської області" (далі - Рішення № 1804-70-07).

2. Позов обґрунтовано тим, що:

- відповідач прийняв спірне рішення з порушенням положень статті 92, пункту "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки станом на дату прийняття Броварською міськрадою цього рішення не існувало документального підтвердження набуття іншою особою права власності на жилі будинки, об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, належній ПрАТ "Броварський ЗЗК" на праві постійного користування;

- у свою чергу на спірній земельній ділянці розташовані каналізаційно-насосна станція, трансформаторна підстанція 166, трансформаторна підстанція 720, які збудовано згідно з актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єктів житла, мають технічні паспорти та перебувають на бухгалтерському обліку (балансі) позивача;

- на території спірної земельної ділянки розташований вбудовано-прибудований гастроном загальною площею 605,2 кв.м, що належить позивачу на праві власності, що у будь-якому випадку виключає підстави для припинення права користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомого майна позивача.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, позов задоволено.

4. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

5. Так, суди дослідили, що 27.01.1999 Броварська міськрада рішенням від 17.11.1998 № 336 видала позивачу державний акт на право постійного користування землею КВ № 002384, згідно з яким останньому надано право постійного користування 3,558 га землі для обслуговування існуючих споруд за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського.

6. 03.06.2016 здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 3210600000:00:022:2093 з цільовим призначенням 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується копіями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.11.2019 № НВ-3217100522019 та додатку до нього.

7. В подальшому, пунктом 3 прийнятого Броварською міськрадою Рішення № 1804-70-07 припинено право постійного користування земельною ділянкою ПрАТ "Броварський ЗЗК" площею 3,5581 га по вул. Грушевського Михайла, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилі будинки, розташовані на земельній ділянці.

8. За доводами відповідача, ПрАТ "Броварський ЗЗК" мало право на забудову спірної ділянки з огляду на приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та, відповідно скориставшись таким правом, збудувало багатоквартирний житловий будинок, при цьому оформивши право власності лише на вбудовано-прибудований гастроном загальною площею 605,2 кв.м, тобто лише на частину такого будинку. Також відповідач, вважаючи хибними твердження позивача про відсутність звернень до Броварської міськради з проханням скасувати право постійного користування ПрАТ "Броварський ЗЗК" спірною земельною ділянкою, зазначив, що спірне рішення прийнято на підставі листа мешканців житлового будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари, що обґрунтовувався бажанням останніх створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) та оформленням прибудинкової території у майбутньому. На підтвердження викладеного відповідачем додано копію означеної заяви від 30.01.2020. Відповідачем також зауважено, що на спірній земельні ділянці окрім нерухомого майна позивача та багатоквартирного будинку № 17, перебувають також багатоквартирні житлові будинки по вул. Грушевського Михайла № 15 (частково), № 15-А, № 15-Б (частково) та № 17/1, в якому створено ОСББ "Грушевського 17/1".

9. Водночас, судами встановлено, що Житлово-експлуатаційну службу ПрАТ "Броварський ЗЗК", як відокремлений підрозділ позивача, відповідно до рішень Броварської міськради від 06.03.2003 № 192-11-24, від 29.11.2007 № 512-29-05 визначено балансоутримувачем будинків № 15, № 15-А по вул. Грушевського у м. Бровари та призначено виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території багатоквартирних будинків № 15-Б, № 17/1, які розташовані на спірній земельній ділянці, а рішенням виконавчого комітету Броварської міськради від 25.02.2020 № 163 та додатку № 6 до нього Житлово-експлуатаційну службу ПрАТ "Броварський ЗЗК" призначено управителем багатоквартирних будинків № 15, № 17/1, які розташовані на спірній земельній ділянці.

10. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що станом на дату прийняття оскаржуваного Рішення № 1804-70-07 послуги з утримання будинків та прибудинкової території багатоквартирних будинків, які розташовані на спірній земельній ділянці, надавала інша юридична особа.

11. При цьому суд першої інстанції врахував, що відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих доводів чи доказів того, що: спірна земельна ділянка є прибудинковою територією саме будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари чи багатоквартирних будинків № 15, № 15-А, № 15-Б та № 17/1; право власності на об`єкти нерухомості передано іншій особі; багатоквартирний будинок передано на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації; оформлено права власності чи постійного користування на спірну земельну ділянку тощо.

12. Суд апеляційної інстанції також окремо зауважив, що реєстрація Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 17/1" (далі - третя особа, ОСББ "Грушевського 17/1") після прийняття оскаржуваного Рішення № 1804-70-07, а також звернення останнього до відповідача у вересні 2023 року із заявою про поділ спірної земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (тобто після прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі), не свідчить про наявність у відповідача більш ніж за три роки до такого звернення підстав вважати, що іншою особою набуто право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на спірній земельній ділянці.

13. При цьому, надавши оцінку копії листа від 31.01.2020, написаного від імені мешканців багатоквартирного будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари (колегія суддів апеляційної інстанції окремо зауважила на тому, що це інший будинок, ніж той, у якому створено ОСББ - третю особу (будинок № 17/1)), яким відповідач обґрунтовував наявність підстав для прийняття оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з вказаного листа взагалі неможливо встановити як належність осіб, які його підписали, до співвласників через відсутність будь-яких підтверджуючих вказане документів, так і визначити кількість квартир у такому будинку. За оцінкою апеляційного суду, вказаним зверненням мешканці фактично повідомили відповідача про намір у майбутньому створити ОСББ та оформити земельну ділянку на цю юридичну особу, а не на власників квартир в будинку, а тому такий лист за своєю суттю не є клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не містить відомостей щодо орієнтовного розміру та цільового призначення земельної ділянки, необхідної для відведення в майбутньому, вид права на землю тощо. При цьому у вказаному зверненні заявники просять відповідача припинити право постійного користування позивача на спірну земельну ділянку по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари, тобто лише за місцезнаходженням будинку, тоді як відповідачем прийнято рішення про припинення такого права на всю спірну земельну ділянку.

14. Відтак, врахувавши приписи статті 120 ЗК України, згідно з якою до набувача нерухомості може перейти лише право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлями, спорудами та яка необхідна для їх обслуговування, а також наявність зареєстрованого у позивача права власності на вбудовано-прибудований гастроном площею 605,2 кв.м, що перебуває на спірній земельній ділянці, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем не обґрунтовано наявності підстав для припинення права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою загальною площею 3,558 га.

15. Враховуючи встановлені у справі обставини, а також доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки у власності позивача на спірній земельній ділянці продовжує перебувати частина нерухомого майна, твердження відповідача про втрату позивачем права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку із наявністю на ній інших об`єктів нерухомого майна (будинків/будівель/споруд), навіть за умови передачі права власності на такі об`єкти нерухомості іншій особі, є неправильною оцінкою обставин і помилковим тлумаченням відповідачем пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України.

Касаційна скарга

16. Не погодившись із прийнятими у цій справі рішеннями, ОСББ "Грушевського 17/1" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), третя особа зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 (скаржником помилково зазначено № 916/459/18) та від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 щодо наявності підстав для автоматичного припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на розташований на цій земельній ділянці об`єкт нерухомого майна.

18. На переконання скаржника, в контексті спірних правовідносин не мало значення, чи зверталась будь-яка особа з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою на частину спірної земельної ділянки, чи ні.

19. Скаржник зазначає, що у цій справі достатнім є встановлення обставин того, що на спірній земельній ділянці площею 3,55 га знаходяться об`єкти нерухомого майна різних суб`єктів. Отже, у цьому випадку звернення мешканців будинку № 17 по вул. Грушевського у м. Бровари було достатнім юридичним фактом в силу закону для прийняття Броварською міськрадою рішення про припинення ПрАТ "Броварський ЗЗК" права постійного користування спірною земельною ділянкою.

20. В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не надано правильної оцінки доказам сторін, зокрема листу мешканців будинку № 17 по вул. Грушевського у м. Бровари, як підстави для прийняття Броварською міськрадою оспорюваного рішення.

Узагальнені доводи інших учасників справи

21. У відзиві на касаційну скаргу Броварська міськрада підтримує доводи скарги ОСББ "Грушевського 17/1" та вважає її такою, що підлягає задоволенню із зазначених в ній підстав.

22. ПрАТ "Броварський ЗЗК" не надало відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

23. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Касаційне провадження за касаційною скаргою третьої особи у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

25. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

26. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

27. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

28. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

29. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

30. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

31. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

32. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається третя особа у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за касаційною скаргою ОСББ "Грушевського 17/1" відсутні з огляду на таке.

33. Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним пункту 3 рішення Броварської міськради № 1804-70-07, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою ПрАТ "Броварський ЗЗК" площею 3,5581 га по вул. Грушевського Михайла з підстав набуття іншою особою права власності на жилі будинки, розташовані на земельній ділянці.

34. Як зазначалося у пунктах 11-16 цієї постанови, підставами для задоволення судами позову про визнання недійсним пункту 3 Рішення № 1804-70-07 слугували, зокрема, як недоведеність у цій справі обставин переходу права власності на розташовані на спірній земельній ділянці об`єкти нерухомого майна іншим особам, так і наявність знаходження на цій земельній ділянці належного позивачу на праві власності об`єкту нерухомого майна (вбудовано-прибудованого гастроному загальною площею 605,2 кв.м).

35. Отже, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності обставин, які стали підставою для прийняття Броварською міськрадою оспорюваного пункту 3 Рішення № 1804-70-07 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ПрАТ "Броварський ЗЗК", а саме у зв`язку набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

36. Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 колегія суддів зазначає таке.

37. Так, переглядаючи судові рішення у справі № 916/2459/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-15 "Дунайводбуд" до Ізмаїльської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою припиненим, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що: "за змістом статей 120, 140 та 141 ЗК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства".

38. Верховний Суд у зазначеній справі (№ 916/2459/18) зауваживши, що оскільки із встановлених судами попередніх інстанцій вбачається, що спірна земельна ділянка була виділена позивачу у постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель, а саме промбази загальною площею 6261,7 кв.м, що право власності на вказану промбазу перейшло до інших осіб, і що позивач більше не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці, і не користується нею, врахувавши положення пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, зазначив про правомірність висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

39. Окрім цього, скаржник у справі, що переглядається, також зазначає, що висновки щодо автоматичного припинення права постійного користування у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, викладені у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скородинський цегельний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Серет-Інвест" про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

40. Так, у справі № 921/99/18 спірні правовідносини виникли у зв`язку із тим, що до статутного капіталу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Скородинський цегельний завод", який створено 12.08.2016, увійшов майновий комплекс (цегельний завод), який належав відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Серет-Інвест". Разом з тим, для користування надрами відповідачем було передано позивачеві державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташований майновий комплекс, оскільки право постійного користування земельною ділянкою було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Серет-Інвест", яке на момент отримання такого акта було власником майнового комплексу, тому у позивача виникла потреба в оформленні відповідних прав на земельну ділянку для обслуговування будівель та споруд і функціонування цегельного заводу. Відповідно до наведеного, позивач звернувся до розпорядника землі - Тернопільської обласної державної адміністрації з проханням надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу з метою подальшого оформлення права оренди, проте, у такому проханні було відмовлено з тих підстав, що для отримання такого дозволу необхідно надати нотаріально посвідчену згоду землекористувача на вилучення такої земельної ділянки. У зв`язку з наведеним позивач звернувся до відповідача з претензією стосовно надання нотаріально засвідченої згоди на вилучення земельної ділянки, однак останній повідомив, що відмовляється від виконання вимог претензії, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Скородинський цегельний завод" до суду з відповідними позовними вимогами.

41. Зі змісту постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, (якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акта на право постійно користування землею) вбачається, що у зазначеній постанові сформульовано висновок щодо питання застосування положень 120, 141, 143 ЗК України та статті 377 ЦК України, відповідно до якого "Набуття юридичними особами приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на майновий комплекс, який включає об`єкти нерухомого майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу закону, договору, рішення суду, інших обставин, що мають юридичне значення, та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови постійного землекористувача від вказаних земель. При цьому, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній".

42. Крім цього, у зазначеній постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 Верховний Суд, проаналізувавши положення статей 141, 143 ЗК України, наголосив, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

43. Аналіз викладеного вище дає підстави стверджувати про те, судові рішення у зазначених скаржником справах № 916/2459/18, № 921/99/18 та у справі, яка розглядається, прийнято за суттєво різних установлених судами обставин, оскільки ключовою відмінністю правовідносин у наведених справах в порівнянні з цією справою, є перш за все встановлення судами факту набуття іншою особою права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці як підстави для переходу права на земельну ділянку від попереднього землекористувача до нового набувача в силу прямого припису закону.

44. Натомість у справі, яка переглядається, судами не встановлено таких обставин, які свідчили б про набуття іншими особами права на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, як підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою ПрАТ "Броварський ЗЗК" на час прийняття Броварською міськрадю оспорюваного пункту 3 Рішення № 1804-70-07.

45. При цьому колегія суддів окремо відмічає, що навіть за умови набуття іншими особами права на частину об`єктів нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, така обставина сама по собі не могла б свідчити про подібність правовідносин у справах № 916/2459/18, № 921/99/18 зі справою, що переглядається, оскільки, на відміну від зазначених справ, судами у цій справі (поміж наведених у пункті 44 цієї постанови обставин) також встановлено факт розташування на спірній земельній дільниці належного позивачу на праві власності об`єкта нерухомого майна (вбудовано-прибудованого гастроному).

46. Отже, оскільки судові рішення у справах № 916/2459/18, № 921/99/18, та у справі, що переглядається, прийнято за суттєво різних предмету, підстав заявлених позовних вимог, фактично-доказової бази та установлених судами обставин, наведене виключає висновок про подібність правовідносин цієї справи зі справами № 916/2459/18, № 921/99/18, а тому відповідні доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у справах № 916/2459/18 та № 921/99/18 щодо правозастосування пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, є необґрунтованими.

47. За таких обставин, посилання скаржника в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України при оскарженні судових рішень у справі № 911/187/23 на постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 та від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються безпідставними і відхиляються.

48. Стосовно доводів касаційної скарги, обґрунтованих підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

49. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

50. В свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на який посилається скаржник) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

51. Тобто, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

52. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судами обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

53. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

54. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою третьої особи з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.

55. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій насправді надали повну та всебічну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема і листу мешканців житлового будинку № 17 по вул. Грушевського Михайла у м. Бровари (яким відповідач обґрунтовує підстави для прийняття пункту 3 оспорюваного Рішення № 1804-70-07), до переоцінки яких в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

56. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього з установленими у справі обставинами та направлені на їх переоцінку, що, як уже було зазначено, не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України.

57. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки у цій справі посилання ОСББ "Грушевського 17/1" на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованими.

59. Інші доводи касаційної скарги ОСББ "Грушевського 17/1" підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

61. Зважаючи на те, що постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 911/187/23 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСББ "Грушевського 17/1" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 у цій справі.

62. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

63. Доводи касаційної скарги ОСББ "Грушевського 17/1" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Судові витрати

64. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 911/187/23 за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 17/1" на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 17/1" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 911/187/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил