Ухвала

від 06.06.2023 по справі 382/1674/21

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1674/21

Провадження №4-с/382/3/23

У Х В А Л А

06 червня 2023 року Суддя Яготинського районного суду Київської області Кисіль О.А. розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, стягувач Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Яготинського районного суду Київської області зі скаргою на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, стягувач Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди, з котрої вбачається, що постановою Київського апеляційного суду по справі 382/1674/21 від 29 грудня 2022 року апеляційну скаргу задоволено частково. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року в частині стягнення штрафу змінено. Зменшено суму стягнутого з заявника штрафу у дохід державного бюджету з трьох до 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме з 7 443, 00 грн до 744,30 грн. Виключено з абзацу третього резолютивної частини ухвали дані про отримувача коштів та зазначено, що у даному виконавчому документі боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , стягувачем є Державна судова дміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5. Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання в частині стягнення штрафу становить три місяці, починаючи з наступного дня після набрання нею законної сили. Даний виконавчий документ набрав законної сили 29.12.2022. Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Стягувач: Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5. Так, відповідно до ч.5 ст. 148 ЦПК України постанова Київського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року про стягнення штрафу є виконавчим документом.

26 травня 2023 року старшим державним виконавцем Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренком Олександром Васильовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71895753 про стягнення із ОСОБА_1 штраф у дохід державного бюджету в сумі 744,30 грн. на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (м.Київ, вул.Жилянська 58 Б) на підставі ухвали № 382/1674/21 виданий 25.10.2022 Яготинським районним судом Київської області.

Зміст винесеної державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження № 71895753 від 26 травня 2023 року не відповідає змісту резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду по справі 382/1674/21 від 29 грудня 2022 року, тобто, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження не з`ясував усіх обставин, не перевірив відповідність виконавчого документу Київського апеляційного суду від 29.12.2022 року у справі № 382/167/21 виданий 22 травня 2023 року ТУ ДСА України в Київській області до вимог виконавчого листа, відкрив виконавче провадження.

Відповідне територіальне управління ДСА України є представником стягувача, якому надано право представляти інтереси ДСА України, відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно п.11 розділу ХІХ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України,оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору, штрафу (як засобу процесуального примусу) надсилається судом до ДСА України або відповідного територіального управління ДСА України, як представника стягувача відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження", для його подальшого пред`явлення до виконання.

Вказане порушення призвело до того, що своїми діями державний виконавець фактично самостійно змінив стягувача у виконавчому провадженні. Окрім того, 04 квітня 2023 року старшим державним виконавцем Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренком Олександром Васильовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71445650 про стягнення із ОСОБА_1 штраф у дохід державного бюджету в сумі 744,30 грн. на користь Яготинського районного суду Київської області адреса: Київська обл., Бориспільський р., м. Яготин, вул.Незалежності 67 на підставі виконавчого листа № 382/1674/21 виданий 23.03.2023 Яготинським районним судом Київської області.

Так, на дату винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 71895753 від 26 травня 2023 року відкрите виконавче провадження № 71445650 від 04.04.2023 року відносно мене щодо стягнення по справі №382/1674/21 штрафу у дохід державного бюджету в сумі 744,30 грн.

Враховуючи викладене, постанову № 71895753 від 26 травня 2023 року не можна вважати правомірною та такою, що винесена в межах повноважень державного виконавця. Внаслідок неправомірних дій відповідача мені спричинена моральна шкода, яка виразилась в негативних емоціях та переживаннях, знижений та нестійкий настрій, емоційна напруга, нервозність, дратівливість. Пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, обурення, тривоги. Також ситуація вплинула на загальний емоційний стан його сім`ї.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Враховуючи глибину фізичних та душевних моїх страждань, характер та тривалості немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди та з врахуванням вимог розумності і справедливості, вважаю необхідним визначити розмір морального відшкодування з відповідача в сумі 100000 грн. на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України.

Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди.

Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Зобов`язання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення (делікт).

Звертає увагу суду, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої всяке заподіяння шкоди передбачається протиправним і тягне обов`язок причинителя відшкодувати цю шкоду, якщо тільки він не доведе свою правомочність на його заподіяння.

Тобто обов`язок доказування відсутності моральної шкоди в даній справі покладений на відповідача.

У постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності людини. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною та достатньою аби компенсувати людські страждання, тому її розмір може мати суто умовний вираз.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елемент шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази (Постанова ВП ВС від 27.11.2019 № 242/4741/16-ц).

Для покладення відповідальності за завдану моральну шкоду на державу необхідно довести протиправність поведінки відповідного держоргану та факт заподіяння цією протиправною поведінкою моральної шкоди. При цьому, наявність будь-якого попереднього рішення, яким би протиправна поведінка держоргану була встановлена не є обов`язковим.

Вказаний висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у справі № 757/6877/21 за позовом ОСОБА_1 до Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про відшкодування моральної шкоди.

З огляду на зазначене та обставини справи вважає, що в даному конкретному випадку факт заподіяння відповідачем йому моральної шкоди є безсумнівним.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи предмет і підстави заявленого позову, а також те, що відповідачами є органи державної влади та місцевого самоврядування, позивач у справі звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", оскільки заяву подано про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями та діями органу державної влади й органумісцевого самоврядування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши справу № 924/159/14 (постанова від 29.12.2020).

Касаційний цивільний суд Верховного Суду зробив висновок, що судовий збір не сплачується, якщо подається позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (постанова ВС від 03.04.2019 у справі № 465/6874/17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/8696/20-ц підкреслив, що тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» свідчить про те, що у справі про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову),але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 447-452 ЦПК України, ст. 56 Конституції України, ст. ст. 16, 1176, 1172-1174 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 16, 18, 19, 23, 76-92, 95, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-275 279, 352, 354-355, 447, 451, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71895753 про стягнення із ОСОБА_1 штраф у дохід державного бюджету в сумі 744,30 грн. на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (м.Київ, вул.Жилянська 58 Б) на підставі ухвали № 382/1674/21 виданий 25.10.2022 Яготинським районним судом Київської області, винесену старшим державним виконавцем Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренком Олександром Васильовичем. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 124 Конституції Українизакріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов`язане поняття цивільної юрисдикції, яку розуміють як компетенцію суду вирішувати справи в порядку цивільного судочинства.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їхнього відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.

У ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбаченихзакономвипадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених закономабо міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які закономвизнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбаченихЗаконом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за закономпокладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених закономвипадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Такий висновок підтверджений у ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 448 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Тобто, право на звернення у порядку цивільного судочинства зі скаргою пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорівзаконіввстановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 цього кодексу).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою ст. 287 КАС Українипередбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо закономне встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, що врегульовано як ч. 2 ст. 74 частиною другоюЗакону України «Про виконавче провадження», так і ч. 1 ст. 287 КАС України.

Відтак, якщо закономустановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ. В той же час, якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний законом, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Саме така правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного суду від 06.02.2019 року у справі за №678/1/16-ц, яка у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК Українивраховується судом при виборі та застосуванні відповідних норм права до застосування до спірних правовідносин.

Імперативною нормою закону (ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження») установлено оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших (не судових) органів (посадових осіб) шляхом подання скарги до відповідного адміністративного суду за правилами підсудності згідно вимог чинного Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому слід врахувати, що розділом VІІ ЦПК України не передбачається розгляд вимог щодо стягнення моральної шкоди.

З огляду на викладене, відсутні підстави для звернення до Яготинського районного суду Київської області із зазначеною скаргою на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди, оскільки це є постанова старшого державного виконавця, а не судового рішення.

А тому, скарга ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вищезазначена скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, про необхідність відмовити у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 186, 259-261, 353, 354, 447, 448, 451 ЦПК України, ст. ст. 19, 124, 125 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 1, 3, 74 Закону України «Про виконавче провадження» , суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкриті провадження у цивільній справі за ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренко Олександра Васильовича, на дії/бездіяльність органу примусового виконання та відшкодування моральної шкоди.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що з вищезазначеними вимогами йому необхідно звертатись в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кисіль О.А.