Рішення

від 26.05.2023 по справі 638/17129/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/17129/20

Провадження № 2/638/538/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Кутоманової (Ткаченко) К.С., Межирицької В.Ю., Дубровської О.А.,

представників позивача Марченко М.С., Безродного О.В., Закревського А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, передачу нерухомого майна в комунальну власність територіальної громади міста Харкова, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування запису про право власності державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, -

встановив:

Уповноважена особа Харківської міської ради звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить з урахуванням уточнень:

- визнати відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м., після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- передати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м. в комунальну власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради;

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м. з чужого незаконного володіння від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_1 на користь законного її власника в особі Харківської міської ради;

- скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , р.№31433246, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.05.2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергієм Володимировичем;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судові витрати, понесені за сплату судового збору у розмірі 10 500 гривень.

В обґрунтуванняпозовних вимогпосилається нате,що слідчимуправлінням Національноїполіції УкраїниГУНП вХарківській областілистом від27.05.2020року №9476/2/119-24-2020повідомлено,що відділомрозслідування особливотяжких злочиніврозслідується кримінальнепровадження зафактом шахрайськогозаволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка мала б перейти у власність територіальної громади м.Харкова, оскільки власники вищевказаної квартири померли. Під час досудового розслідування на дане нерухоме майно накладено арешт шляхом заборони його відчужувати та розпоряджатись ним. Внаслідок цього Департаментом реєстрації Харківської міської ради внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про обтяження (арешт) спірного житлового приміщення. За відомостями Реєстру на теперішній час власником квартири є ОСОБА_1 на підставі договору дарування р№1570 від 02.11.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Бєсєдою Т.Д., за змістом якого ОСОБА_6 , ОСОБА_5 подарували ОСОБА_1 спірну квартиру. Однак приватним нотаріусом ХМНО Бєсєдою Т.Д. було повідомлено СУ ГУНП в Харківській області про те, що нею 02.11.2005 року в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №1570 був зареєстрований договір дарування, але сторонами по цьому договору дарування були інші особи, ніж зазначені у запиті та предметом договору був інший об`єкт нерухомого майна. Отже, сторонами вказаного договору дарування не було дотримано вимог Закону щодо форми укладання правочину, внаслідок чого договір дарування є нікчемним. Також зазначає, що згідно інформації Харківського МВ ДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 02.07.2020 року №4016/22.1-09 підтверджено наявність актового запису про смерть ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаним особам належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.01.2005 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради. Зазначає, що з часу відкриття спадщини останнього власника спірного нерухомого майна пройшло більше одного року, тому міська рада просить визнати її відумерлою спадщиною та передати у власність територіальної громади міста. Також вказує, що відповідач по справі не є законним власником спірного житла в силу того, що підставою виникнення права власності на квартиру покладено нікчемний правочин. Також вказує, що внаслідок смерті останніх власників квартири, у яких відсутні спадкоємці за законом (заповітом), законним її власником стає Харківська міська рада в порядку статті 1277 ЦК України (відумерлої спадщини), а тому наявні підстави для витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, а також скасування запису про право власності №31433246 від 02.05.2019 року, який внесено до Реєстру КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області. Даний запис порушує гарантовані державою засади об`єктивності та достовірності про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи Департаменту реєстрації Харківської міської ради надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що Департамент реєстрації ХМР є виконавчим органом міської ради, до повноважень якого віднесена, поряд з іншим, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Законом передбачено, що держдавна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`Єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.67 Порядку для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені Законом та Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника.

Ухвалою судді від 09.02.2021 року після усунення позивачем недоліків заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами суду від 22.04.2021 року, від 04.08.2021 року витребувано від Шостої харківської міської державної нотаріальної контори інформацію щодо заведення спадкової справи та кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 26.10.2021 року витребувано з Шостої харківської міської державної нотаріальної контори належним чином засвідченої копії спадкової справи №517/2009 та №518/2009.

Ухвалою суду від 24.10.2022 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 .

Ухвалою суду 15.02.2023 року, виправленою ухвалою суду від 17.02.2023 року, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву, в якій визнала заявлені до неї позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання неодноразово не з`явились, про розгляд повідомлялись, причини неявки суду не повідомили.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши кожний окремо та у їх сукупності й взаємозв`язку, суд дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК Українине було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК Україниособа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

За правилами ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Частина 5 ст.1268 ЦК Українипередбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

За змістом частини 1 статті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

За змістом частин 1 та 3 статті 1272 ЦК Україниякщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За ст.1297 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов`язковим, коли об`єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов`язковій державній реєстрації .

Відповідно до частин першої, другої статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, уразі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцемвідкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно за його місцезнаходженням(частина третя статті 1277 ЦК України, частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції на час подання позову до суду).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття рішенням суду законної сили, а право власності на зазначене майно виникає у територіальної громади з моменту реєстрації цієї спадщини за громадою.

Отже, у органу місцевого самоврядування виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та набуття її у власність територіальної громади. Це надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформляти право власності на таке майно, так і з позовами у порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Судувід 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20,постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, від 09 лютого 2022 року у справі 640/23065/14, провадження № 61-1456св21.

Велика Палата Верховного Суду упостанові від14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16 дійшла висновку про те, щозахист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Метою віндикаційного позову є введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, зокрема на підставі рішення суду (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16).

Отже, таким рішенням суду є судове рішення про задоволення віндикаційного позову.

Позивач зазначає, що на підставічастини третьоїстатті 1277ЦК УкраїниХарківська міськарада правомірнонабула законнийінтерес відносновідумерлої спадщини-квартири АДРЕСА_1 ,який захищаєу цьомуспорі зметою введенняйого уволодіння майном,якого вонабула незаконнопозбавлена. Отже, головною правовою підставою позову є захист інтересів територіальної громади на майно, яке, на переконання позивача, за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України та витребувано з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також ІНФОРМАЦІЯ_6 померла його мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Вказане підтверджується наданими копіями матеріалів спадкових справ №517/2009 та №518/2009, заведених Шостою харківською державною нотаріальною конторою.

Також встановлено, що 22 липня 2009 року ОСОБА_2 подала до Шостої харківської державної нотаріальної контори в інтересах свого малолітнього сина заяву про прийняття спадщини після померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як спадкоємець за законом. 01 вересня 2009 року ОСОБА_3 подала до Шостої харківської державної нотаріальної контори в інтересах свого малолітнього сина заяву про прийняття спадщини після померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як спадкоємець за законом.

Згідно інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №60004807 від 14.04.2020 року, №60004875 від 14.04.2020 року а також інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №20735536 від 22.07.2009 року, №20735452 від 22.07.2009 року видані свідоцтва про право на спадщину відсутні, а також за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 заповіт не склали, спадковий договір не укладали.

Після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , яка належала померлим на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 24.01.2005 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради р№П-1-43969, що підтверджується копією вказаного свідоцтва.

Матеріали справи містять копію договору дарування, укладеного 02.11.2005 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (дарувальники) та ОСОБА_1 (обдарованою), за умовами якого дарувальники безоплатно передали у власність, а обдарована прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного договору дарування до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 02.05.2019 року державним реєстратором КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Богославець С.В. внесено запис №31433246 про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46740881 від 06.05.2019 року.

При цьому розглядом справи встановлено, що зазначений договір не був нотаріально посвідчений, що вбачається з листа приватного нотаріуса ХМНО Бєсєди Т.М., наданого в рамках досудового розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.

Враховуючи викладене, договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02.11.2005 року в силу закону є нікчемним, а отже на момент смерті спадкодавців ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вказана квартира належала останнім на праві спільної сумісної власності та входила до складу спадщини.

З огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах малолітньої дитини, як спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 своєчасно у відповідностті до ст.1269 ЦК України подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, суд не вбачає підстав для визнання спадщини відумерлою.

Статтями 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому,суд зазначає,що відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

Аналогічні роз`яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (п.41); від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (п.49); від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (п.50); від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (п.п.37,54); від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (п.31.4); від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (п.31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (п.63); від 11 вересня 2019 року у справі №203/3682/17; від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц (п.71)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до цього відповідача, який не є належним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (п.37,44), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (п.39); від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (п.75); від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц (п.74)).

З огляду на нікчемний характер договору дарування спірної квартири, а також наявність спадкоємців за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , до складу якої входить спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем заявлені до неналежного відповідача.

Крім того,суд такожзауважує,що відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

При цьому Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2022 року у справі №757/13834/16 зазначив, що однією з умов розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги відсутність порушення прав Харківської міської ради щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за наявності спадкоємців за законом на зазначене спадкове майно, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в іншій частині вимог.

Обставини, на які посилається представник позивача як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання суперечить закону та порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Таким чином,дослідивши наданідокументи іматеріали,всебічно таповно з`ясувавшиобставини справи,на якихґрунтуються позовнівимоги,об`єктивнооцінивши всукупності докази,які маютьзначення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги, що позивач на виконання свого процесуального обов`язку не надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, враховуючи те, що обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, суд в тому числі керуєтьсяпрецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України. Враховуючи результат розгляду справи, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3-5, 10, 11-13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 271, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, передачу нерухомого майна в комунальну власність територіальної громади міста Харкова, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування запису про право власності державного реєстратора речових прав на нерухоме майно залишити без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 05.06.2023 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, м.Харків, м-н Коституції буд.7;

відповідач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ;

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, м.Харків, вул.Холодногірська буд.3; державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, Харківська область, Дергачівський район, с.Солоницівка, вул.Сумський Шлях буд.11; Департамент реєстрації Харківської міської ради, ЄДРПОУ 40214227, м.Харків, пл.Конституції буд.7; Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ЄДРПОУ 04397224, м.Харків, м-н Конституції буд.16; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_5 .

Головуючий суддя: Д. В. Цвірюк