Ухвала

від 05.06.2023 по справі 907/848/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 907/848/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Малого підприємства "Надія" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (колегія суддів: Гриців В. М., Малех І. Б., Марко Р. І.) у справі

за позовом Малого підприємства "Надія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі" про стягнення 245 475 грн,

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Мале підприємство "Надія" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі" 245 475 грн неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач не повернув йому як орендодавцю об`єкт оренди (складське приміщення) після закінчення 31.12.2014 строку дії відповідного договору, у зв`язку з чим позивач на підставі статті 785 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу неустойку за користування об`єктом оренди за період з 01.01.2018 до 31.12.2018.

11.08.2021 Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення про задоволення позову.

16.02.2023 Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, повний текст якої склав 07.04.2023, про скасування цього рішення та ухвалення нового - про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факту не повернення відповідачем спірного складського приміщення, перебування цього приміщення у спірний період (з 01.01.2018 до 31.12.2018) у володінні відповідача, перешкоджання позивачу в доступі до нього.

09.05.2023 Мале підприємство "Надія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, що надійшла до суду 15.05.2023, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

У касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивувавши причини пропуску цього строку тим, що повний текст оскаржуваної постанови він отримав на електронну пошту 19.04.2023; в цей же день повний текст цієї постанови було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Перевіривши доводи скаржника, колегія суддів вважає, що встановлений статтею 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строк на касаційне оскарження пропущений Малим підприємством "Надія" з поважних причин і клопотання про поновлення такого строку підлягає задоволенню.

Утім, перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У силу пункту 2 частини третьої статті 287 цього ж Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частини сьомої статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 245 475 грн, що не перевищувало п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у цій справі.

На обґрунтування можливості касаційного оскарження скаржник посилається на підпункти "а", "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та наголошує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Мале підприємство "Надія" зазначило, що задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд урахував, що як у цій справі, так і у справі № 907/720/18, яка розглядалась раніше, предметами позовів були вимоги того самого позивача до того самого відповідача про сплату неустойки за прострочення відповідача у поверненні позивачу того самого орендованого майна за тим самим договором оренди. Відмінними у цих справах є лише періоди нарахування такої неустойки за прострочення відповідачем свого обов`язку щодо повернення орендованого майна. Тобто обидва провадження стосувалися одних і тих самих правових питань та того самого предмета доказування. Проте, як наголошує скаржник, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції знехтував висновками суду щодо фактичних обставин, сформульованими в рішенні суду у справі № 907/720/18. Наведене, на думку скаржника, свідчить про не врахування судом апеляційної інстанції преюдиційних обставин. Водночас не відкриття касаційного провадження у цій справі сприятиме розвитку конфліктної практики щодо ігнорування правил преюдиції судами попередніх інстанцій.

Мале підприємство "Надія" посилається на правові позиції, які сформовані у низці постанов Верховного Суду щодо поняття "преюдиції" та які, на думку, скаржника, свідчать про неоднаковий підхід судів, наявність певних розбіжностей, неузгодженості та протиріччя щодо застосування касаційними судами правила про преюдицію. Окрім цього, скаржник вказує дві справи Західного апеляційного господарського суду, які, на його переконання, також доводять наявність розбіжностей, неузгодженості та протиріччя у застосуванні цим судом преюдиції.

Зазначені вище обставини в сукупності, як вважає Мале підприємство "Надія", підтверджують наявність кількісного та якісного критерію щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права з метою вирішення виключної правової проблеми.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у скарзі не наведено належних обґрунтувань і наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. Адже аргументи касаційної скарги зводяться лише до незгоди із правовою оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції у цій справі певним фактам, яка, на думку скаржника, є відмінною від оцінки суду тих самих фактів при розгляді іншої справи.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на низку судових рішень, зокрема і постанов Верховного Суду, прийнятих судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень (також без належного обґрунтування цих посилань)) зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Тобто посилання скаржника зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням власного їх викладення, при цьому сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, Мале підприємство "Надія" не навело обґрунтувань, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання про застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Утім, скаржник не сформулював питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як навів аргументи, спрямовані лише на переоцінку доказів, зроблену судами попередніх інстанцій.

Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судового рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Колегія суддів вважає, що аргументи та мотиви скаржника не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 про те, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Окрім цього, колегія суддів враховує, що вказавши підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник взагалі не навів жодних аргументів щодо неможливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак у контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову в цьому спорі, колегія суддів вважає, що скаржник не дотримався умов допуску справи до касаційного оскарження, в якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду на вищенаведені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Малого підприємства "Надія" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 119, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Малого підприємства "Надія" про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

2. Поновити Малому підприємству "Надія" строк на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 907/848/20.

3. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 907/848/20 за касаційною скаргою Малого підприємства "Надія" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023.

4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

5. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами надіслати скаржнику, а її копію залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач