Рішення

від 06.06.2023 по справі 947/929/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/929/23

Провадження № 2/947/1148/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2023 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» - Твердохліб Вадима Юрійовича,

- відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «ВСЕСВІТ» 06.01.2023 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 2 583 063, 00 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 12.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено договір надання продукції підприємства для демонстрації, за умовами якого позивач надав відповідачеві продукцію власного виробництва - ювелірні вироби із золота зі вставками із синтетичного, дорогоцінного та/або напівдорогоцінного каміння та/або без вставок, виготовлені згідно з ДСТУ 3524-97 «Вироби золотарські з коштовних металів. Загальні технічні умови», а також з технічними регламентами, розробленими відповідно до діючого законодавства України, що регулює сферу обігу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння для демонстрації їх потенційним покупцям з метою вивчення попиту та формування цінової політики підприємства. Згідно з умовами договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 11.11.2020 року. Після закінчення дії договору сторона 2 повертає стороні 1 всі вироби, надані по накладним та надає перелік підприємств або ФОП, бажаючих придбати продукцію ТОВ «ВСЕСВІТ». Також позивач стверджує, що у відповідності до видаткової накладної (для демонстрації ювелірних виробів) №17315 від 12.10.2020 року, ТОВ «ВСЕСВІТ» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 599 одиниць, загальною вагою 1698,300гр. За наслідком чого, 12.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, відповідно до якої сторони доповнили договір абзацом 5, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «ВСЕСВІТ» складає 402844,92 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 330 020,00 грн. Надалі 22.10.2020 року позивачем видано видаткову накладну (для демонстрації ювелірних виробів) №17350, за якою ТОВ «ВСЕСВІТ» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 82 одиниці, загальною вагою 184,690гр. За наслідком чого, 22.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до вищевказаного договору, відповідно до якої сторони змінили абзац 5 договору, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «ВСЕСВІТ» складає 446244,36 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 583 063,00 грн. Сторони засвідчили, що договір діє по 04.01.2022 року.

Як стверджує позивач, відповідач в обумовлений строк отриману за договором надання продукції підприємства для демонстрації від 12.10.2020 року, продукцію у виді ювелірних виробів не повернув, а 04.01.2021 року повідомив підприємство, що отриману продукцію у нього викрали невідомі особи 27.10.2020 року. За наслідком чого позивач стверджуючи, що відповідачем завдано йому збитків у розмірі отриманої продукції на загальну вартість 2 583 063,00 грн., звернувся до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 30.01.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

13.03.2023 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання призначене на 06.06.2023 року з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_1 також з`явився до судового засідання та визнав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити. На питання суду, підтвердив що не обізнаний з загальною сумою заборгованості заявленою до стягнення.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено договір надання продукції підприємства для демонстрації, за умовами якого позивач надав відповідачеві продукцію власного виробництва - ювелірні вироби із золота зі вставками із синтетичного, дорогоцінного та/або напівдорогоцінного каміння та/або без вставок, виготовлені згідно з ДСТУ 3524-97 «Вироби золотарські з коштовних металів. Загальні технічні умови», а також з технічними регламентами, розробленими відповідно до діючого законодавства України, що регулює сферу обігу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння для демонстрації їх потенційним покупцям з метою вивчення попиту та формування цінової політики підприємства.

Згідно з умовами договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 11.11.2020 року.

Після закінчення дії договору сторона 2 повертає стороні 1 всі вироби, надані по накладним та надає перелік підприємств або ФОП, бажаючих придбати продукцію ТОВ «ВСЕСВІТ».

У відповідності до видаткової накладної (для демонстрації ювелірних виробів) №17315 від 12.10.2020 року, ТОВ «ВСЕСВІТ» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 599 одиниць, загальною вагою 1698,300гр.

12.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, відповідно до якої сторони доповнили договір абзацом 5, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «ВСЕСВІТ» складає 402844,92 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 330 020,00 грн. Також сторони засвідчили, що сторона 1 оплачує стороні 2 послуги по демонстрації продукції із розрахунку 80 гривень за кожного суб`єкта, який виявив бажання придбати продукцію ТОВ «ВСЕСВІТ» та який включений до вищевказаного переліку.

Надалі 22.10.2020 року позивачем видано видаткову накладну (для демонстрації ювелірних виробів) №17350, за якою ТОВ «ВСЕСВІТ» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 82 одиниці, загальною вагою 184,690гр.

22.10.2020 року між ТОВ «ВСЕСВІТ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до вищевказаного договору, відповідно до якої сторони змінили абзац 5 договору, яким засвідчили, що собівартість переданої за цим договором продукції згідно даних балансу ТОВ «ВСЕСВІТ» складає 446244,36 грн., а ринкова вартість визначається на рівні 2 583 063,00 грн. А також сторони змінили абзац 6 договору, яким засвідчили, що договір діє по 04.01.2022 року.

04.01.2021 року ОСОБА_1 надав до ТОВ «ВСЕСВІТ» листа, яким повідомив, що продукцію ТОВ «ВСЕСВІТ» надану йому для демонстрації по видатковим накладним №560 від 12.10.2020 року та №563 від 22.10.2020 року повернути не має можливості, оскільки 27.10.2020 року невідомою особою було здійснено проникнення до його житла та викрадено вказану продукцію в повному обсязі. Також, ОСОБА_1 повідомив, що за вказаним фактом введеться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020050390002665.

Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.

Так, позивач стверджуючи, що відповідачем не виконано договір у встановлений строк, та з підстав втрати отриманою продукції, завдав збитків підприємству, звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу у розмірі вартості наданої продукції, з посиланням на ч.1 ст. 1166 ЦК України.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Тлумачення ст.526 ЦК дає підстави для висновку про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Водночас, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Так, надані позивачем суду докази вказують на наявність договірних відносин з надання послуг між позивачем і відповідачем.

Також, судом встановлено, що у відповідності до видаткових накладних (для демонстрації ювелірних виробів) №17315 від 12.10.2020 року та №17350 від 22.10.2020 року, ТОВ «ВСЕСВІТ» передало ОСОБА_1 , а останній прийняв ювилірні вироби, загальною кількістю 681 одиниця, на загальну суму 2 583 063,00 грн., що свідчить про належне виконання позивачем умов договору надання продукції підприємства для демонстрації від 12.10.2020 року.

Зазначені товари, відповідач зобов`язався повернути в строк по 04.01.2022 року.

Отже, належним виконанням укладеного між сторонами по справі правочину, є зобов`язання вчинити певні дії з повернення отриманих за договором ювелірних виробів.

Будь-яких належних доказів на підтвердження неможливості відповідачем повернути відповідні товари, з підстав їх втрати, до суду не надано.

Аналіз положень стст.11, 1166 ЦК дає підстави вважати, що підставою для виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за умов наявності шкоди, протиправної поведінки особи, яка завдала шкоду, наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та завданою шкодою, вини особи, яка завдала шкоду.

У ч.2 ст.1166 ЦК передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до наданого до суду листа від ОСОБА_1 від 04.01.2021 року вбачається, що останнім повідомлено позивача про неможливість повернення отриманих товарів за видатковими накладеними №560 від 12.10.2020 року та №563 від 22.10.2020 року.

Разом з тим, за спірним договором, відповідачеві передано ювелірні вироби за видатковими накладеними №17315 від 12.10.2020 року та №17350 від 22.10.2020 року.

У зв`язку з чим, судом наданий до суду лист ОСОБА_1 від 04.01.2021 року, не приймається як належний доказ не можливості виконати умови спірного договору, оскільки не стосується предмету за цим договором.

Доказів на підтвердження неможливості виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання з повернення отриманих товарів саме за видатковими накладеними №17315 від 12.10.2020 року та №17350 від 22.10.2020 року, до суду не надано.

Крім того, як вбачається, вказаний лист від 04.01.2021 року відповідачем було скеровано позивачеві 04.01.2021 року, тобто за рік до закінчення строку дії договору надання продукції підприємства для демонстрації від 12.10.2020 року. Доказів на підтвердження існування відповідних підстав неможливості виконання умов спірного договору, станом на момент закінчення строку дії договору - 04.01.2022 року, до суду не надано.

Також до суду не надано жодних доказів на підтвердження наявності кримінального провадження за фактом викрадення отриманих відповідачем виробів за спірним договором, як і доказів на підтвердження наслідків розгляду зазначеного кримінального провадження.

Відповідно до наведених вище положень процесуального законодавства обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Із встановлених судом обставин справи не вбачається, що позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх позовних вимог.

За наслідком викладеного суд вважає безпідставними доводи позивача про наявність підстав неможливості виконання відповідачем обов`язку за договором в натурі.

Так, суд зазначає, що звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити, а також зазначити у позовній заяві, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаних статтях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов`язку в натурі.

Слід зазначити, що цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Зокрема, цей спосіб захисту може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги за відповідним договором. Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов`язку в натурі викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/9167/19 та від 10 лютого 2021 року у справі № 910/18950/19.

Зазначений висновок також підтверджений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 року по справі №908/507/22.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Приймаючи вищевикладене, враховуючи, що за укладеним між сторонами по справі правочинам належним виконанням є передання відповідачем отриманих речей в натурі, а також з урахуванням не доведеності втрати та неможливості такого виконання, суд вважає обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів не належним та передчасним, оскільки не доведено наявності завдання відповідних збитків.

Цей спосіб захисту відповідає змісту порушеного права позивача та забезпечить поновлення порушеного права позивача, оскільки зобов`язання відповідача виконати умови договору, надасть позивачу можливість отримання власного товару за договором у повному обсязі та у порядку, встановленому у договорі.

Одночасно з викладених підстав судом не приймається визнання відповідачем позову, в обраний спосіб захисту, оскільки не відповідає викладеним вимогам законодавства та сторонами жодних чином не підтверджено неможливість виконання укладеного між ними правочину в обумовлений спосіб.

Обрання позивачем неефективного способу захисту є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та від 02 лютого 2021 року у справі

№ 925/642/19).

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене, суд вважає позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягаючим до задоволення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то усі понесені судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» в порядку п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 246, 263-265, 268, 270, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Академічна, 14) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08.06.2023 року.

Головуючий Калініченко Л. В.