Постанова

від 06.06.2023 по справі 552/7235/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7235/22 Номер провадження 22-ц/814/2958/23Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2023 року у справізапозовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілур Пласт» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ «Сілур Пласт» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обгрунтування позовної заяви зазначила, що з 06 травня 2022 року по 09 вересня 2022 року вона перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Сілур Пласт». Працювала на посаді головного бухгалтера. 31 серпня 2022 року вона отримала наказ про переведення з посади головного бухгалтера на посаду бухгалтера. 09 вересня 2022 року вона отримала наказ про звільнення з посади бухгалтера ТОВ «Сілур Пласт» за прогул без поважних причин. При цьому власником порушено умови трудового договору, у зв`язку з чим він згідно ч.3 ст.38КЗпП зобов?язаний виплатити їй вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Вказує, що ТОВ «Сілур Пласт» також не виплачено їй заробітну плату за серпень 2022 року у розмірі, обумовленому трудовим договором не менше мінімальної заробітної плати 6500 грн. та за 7 днів вересня 2022 року.

В зв?язку з чим, просила суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за серпень 2022 року в розмірі 6500 грн, за вересень 2022 року - 2068,18 грн, вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілур Пласт» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Додатковим рішеннямКиївського районногосуду м.Полтави від16лютого 2023рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілур Пласт» 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень нуль копійок) на відшкодування витрат з оплати правничої допомоги.

З рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що позивач не була ознайомлена з наказом про прийняття на роботу. Вважає, що суд першої інстанції не вірно застосував норму права, а саме: ч.1 ст. 21 КЗпП України. Вказує, що у неї з роботодавцем існували усні домовленості про те, що перед початком кожного місяця вона повинна подавати заяву про неповний робочий день, що викликано сімейними обставинами. У зв?язку з чим, вона отримувала заробітну плату, яка є еквівалентною до кількості відпрацьованих нею годин. За умовами трудового договору від 06.05.2022 року №06/05 вона працювала на умовах повного робочого часу 40 годин на тиждень з заробітною платою, що складала 6500,00 грн. Вказує, що з 01 серпня 2022 року вона не писала жодних заяв про встановлення неповного робочого часу, а працювала на умовах 40 годин на тиждень.

Посилається на те, що з 17 серпня виконання трудових обов?язків стало неможливим у зв?язку з обставинами викладеній в доповідній записці від 17.08.2022 року, тому починаючи з 17 серпня і до 09 вересня в табелі обліку робочого часу відповідачем внесено дані щодо її відсутності. Тому вважає, що вимушений прогул був з вини роботодавця, оскільки відповідачем не забезпечено належні умови праці.

Також вказує, що суд першої інстанції не зважаючи на її усні клопотання про перенесення розгляду справи у зв?язку з зайнятістю її адвоката, розглянув справу за його відсутності. Тому оскільки були порушені її права на правову допомогу, вона не знала про необхідність засвідчення копій трудового договору від 06.05.2022 та копію наказу ТОВ «Сілур Пласт» від 06 травня 2022 року у відповідності до ч. 5 ст. 95 ЦПК України.

Прохала при розгляді вказаної справи викликати свідка ОСОБА_2 , який може підтвердити факт того, що ОСОБА_1 з 06.05.2022 року приступила до виконання трудових обов?язків.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Судове засідання проводилося в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення сторін згідно положень передбачених ч.13 ст.7ЦПК України, та ч.1ст. 369 ЦПК України, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст.374ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавстановлено судом,що ОСОБА_1 з 17 травня 2022 року працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Сілур Пласт» на умовах неповного робочого дня по дві години щодня з виплатою заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. Вказана обставина підтверджується наказом директора ТОВ «Сілур Пласт» від 16 травня 2022 року №160501 (а.с. 37).

Про прийняття ОСОБА_1 на роботу з 17 травня 2022 року відповідно до наказу від 16 травня 2022 року №160501 підприємством ТОВ «Сілур Пласт» направлено відповідне повідомлення до органів Державної податкової служби України (а.с. 35).

Факт подання такого повідомлення підтверджується квитанцією ДПС України №2 від 16 травня 2022 року (а.с. 36).

Таким чином на підставі наданих сторонами доказів судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Сілур Пласт» з 17 травня 2022 року на умовах неповного робочого дня з виплатою заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу.

Наказом ТОВ «Сілур Пласт» від 31 серпня 2022 року №11/08 ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року переведено з посади головного бухгалтера на посаду бухгалтера з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою посадою (а.с. 38).

Наказом ТОВ «Сілур Пласт» від 09 вересня 2022 року №04/09 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 звільнено 09 вересня 2022 року з посади бухгалтера відповідно до п. 4 ст.40КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 39).

З наданих матеріалів справи вбачається, що позивачем не оскаржено накази про її переведення та про її звільнення, відповідні позовні вимоги нею не заявлялися. Відповідно, на час розгляду справи судом, вказані накази є чинними, не скасовані та не змінені, та підлягають до застосування.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, щозаборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем відсутня, а тому підстав для її стягнення немає. Крім того, оскільки ОСОБА_1 звільнена за прогул згідно п.4 ст.40 КЗпП України,тому відсутніпідстави длявиплати працівникувихідної допомоги.Разом зцим місцевийсуд зазначив,щопідстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку відсутні, оскільки розрахунок з ОСОБА_1 проведено у повному обсязі в день звільнення.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законоадвства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, обов?язковою умовою для виплати власником або уповноваженим органом середнього заробітку звільненому працівнику за весь час затримки виплати розрахункових являється наявність вини роботодавця.

Так з наданих матеріалів справи вбачається, що заробітна плата позивачу нарахована за серпень 2022 року пропорційно до відпрацьованого часу та з врахуванням компенсації за невикористану відпустку у загальному розмірі 1018,02 грн. Отже, сума до виплати після сплати податків та зборів становить 819,51 грн.

Вказана обставина підтверджується відомістю про нарахування заробітної плати за серпень 2022 року (а.с. 44).

Як підтверджується платіжною відомістю №16 від 09 вересня 2022 року, заробітна плата у вказаній сумі 819,51 грн. перерахована ОСОБА_1 09 вересня 2022 року, тобто в день звільнення (а.с. 45).

Згідно табелю обліку робочого часу за вересень 2022 року, за період з 01 по 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 на роботу не виходила. Вказані дні обліковані як прогул (а.с. 50).

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі у вказані дні підтверджується актами про її відсутність на робочому місці №1 від 07 вересня 2022 року, згідно якого бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі 07 вересня 2022 року цілий день з 08-00 год. до 17-00 год.; №2 від 08 вересня 2022 року, згідно якого бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі 08 вересня 2022 року цілий день з 08-00 год. до 17-00 год.; №3 від 09 вересня 2022 року, згідно якого бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі 09 вересня 2022 року цілий день з 08-00 год. до 17-00 год. (а.с. 40-42).

Тому, оскільки у вересні 2022 року позивач на роботу не з?являлась, відповідно роботу не виконувала, заробітна плата їй не нараховувалась.

З урахуванням сукупності наданих доказів, судом не встановлено порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні позивача з посади бухгалтера на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням приписів ст. 116 КЗпП України, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітної плати.

Також місцевий суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 звільнена за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, тому підстав для виплати працівнику вихідної допомоги у відповідності до ст. 44 КЗпП України не передбачено, оскільки позивач звільнена не за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, а за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вирішуючи вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку, місцевий суд правильно зазначив про те, що оскільки затримка розрахунку при звільненні була відсутня, а отже підстав стягувати середню заробітну плату у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у суду немає.

Доводи апелянта про те, що вона працювала на посаді бухгалтера ТОВ «Сілур Пласт» з 06 травня 2022 року з посадовим окладом 6500 грн, з тривалістю робочого часу 40 годин на тиждень є необгрунтованими виходячи з наступного.

Так, наданий позивачем трудовий договір від 06 травня 2022 року №06/05 та наказ ТОВ «Сілур Пласт» від 05 травня 2022 року суд оцінює критично, оскільки копії зазначених документів позивачем всупереч приписам ч. 5 ст.95ЦПК України не засвідчені на відповідність оригіналам.

Крім того, з наданих матеріалів справи не вбачається, що сторонами було реалізовано трудовий договір від 06 травня 2022 року №06/05, а позивач приступила до роботи на підставі наказу від 05 травня 2022 року №05/05, оскільки згідно повідомлення ТОВ «Сілур Пласт» від 16 травня 2022 року Державній податковій службі України відповідно до вимог постанови КабінетуМіністрів Українивід 17червня 2015року №413«Про порядокповідомлення Державнійподатковій службіта їїтериторіальним органампро прийняттяпрацівника нароботу/укладеннягіг-контракту» ОСОБА_1 прийнято на роботу згідно наказу від 16 травня 2022 року №160501, а не наказу від 05 травня 2022 року №05/05.

Згідно штатного розпису ТОВ «Сілур Пласт», затвердженого директором ТОВ 28 грудня 2021 року, посадовий оклад головного бухгалтера 4700 грн. (а.с. 46).

Тому суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги надані позивачем копії трудового договору від 06 травня 2022 року №06/05 та наказу від 05 травня 2022 року №05/05, згідно яких вона прийнята на роботу з посадовим окладом 6500 грн.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції позбавив її права на правову допомогу та розгляднув справу у відсутність її представника є безпідставними та необгрунтованими.

Так, згідно протоколу судового засідання №1175282 від 16.01.2023 року вбачається що на запитання судді: «Чи братиме участь ваш представник?» Дерієнко Г.І. відповіла: «Ні, він перебуває в іншому судовому засіданні» (а.с.71).

Колегія суддів не прийняла та не розглядала нові докази, які долучені позивачем до апеляційної скарги, а саме: копії трудового договору від 06 травня 2022 року №06/05; копія наказу ТОВ «Сілур Пласт» від 05 травня 2022 року №05/05; роздруківка скріншоту про відправлення доповідної записки від 17 травня; копія доповідної записки від 17 травня; витяг з Реєстру зареєстрованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування з огляду на таке.

Частинами 1-3 статті 267ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статтею 83ЦПК України (1, 2, 4, 8 частини) визначений наступний порядок подання доказів.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, повноваження суду апеляційної інстанції щодо прийняття нових доказів обмежені.

Подавши разом з апеляційною скаргою нові докази, ОСОБА_1 належним чином не обґрунтувала, чому ці докази не були подані до суду першої інстанції, а також не навела будь-яких поважних причин, чому ці докази подані з порушенням визначеного законом порядку, які можна було б віднести до виняткових випадків.

Оскільки позивач порушила визначений статтею 83ЦПК України порядок подання доказів, що позбавило суд першої інстанції надати їм оцінку, і не надала апеляційному суду доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, колегія суддів не прийняла вказані докази до розгляду.

Так, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Відповідно до вимог ст.89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2023 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.Ю. Кузнєцова

---

С.А. Гальонкін