Рішення

від 11.05.2023 по справі 918/706/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2023 Справа № 918/706/22

м.Львів

за позовом: Приватного підприємства «Електротехносервіс», м. Львів,

до відповідача ОСОБА_1 , м.Рівне

про розірвання договору оренди та стягнення 39 199,31 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від позивача: Лопатнюк М.Б. - директор

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

07.11.2022 Господарський суд Рівненської області ухвалив передати матеріали справи №918/706/22 за позовом Приватного підприємства "Електротехносервіс" до Фізичної особи - підприємця Кудакаєва Дмитра Каміловича про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 10 від 01.10.2018 та стягнення 39 199,31 грн заборгованості з орендної плати за виключною підсудністю до Господарського суду Львівської області.

12.12.2022 на адресу Господарського суду Львівської області від Господарського суду Рівненської області надійшли матеріали справи №918/706/22.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 12.12.2022, для розгляду справи №918/706/22 визначено суддю Кітаєву С.Б.

Ухвалою суду від 19.12.2022 суд прийняв справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 11.01.2023.

Судом встановлено, що підприємницька діяльність відповідача була припинена за його власним рішенням 19.08.2019, про що свідчить реєстраційний запис № 26080060002039022 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте господарські взаємовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними договору оренди від 01.10.2018.

Суд зазначає, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду України у його постанові від 04.12.2013 у справі № 6-125цс13, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у її постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) (п. 38).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Такі висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) (п.п. 72, 38).

Ухвалою суду від 11.01.2023 відкладено розгляд справи на 08.02.2023.

16.01.2023, за вх.№1085/23, у відповідь на запит суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місцяпроживання УДМС України в Рівненській області надійшло офіційне підтвердження місцяпроживання відповідача (Рівненська область, Рівненський район, м.Рівне, вул.Льонокомбінатівська, буд.1 кв.112).

Ухвалою суду від 08.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 01.03.2023.

Ухвалою від 01.03.2023 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 29.03.2023.

Однак, судове засідання 29.03.2023 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці. Ухвалою суду від 03.04.2023 призначено судове засідання на 19.04.2023. Судове засідання 19.04.2023 не відбулося, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. Ухвалою суду від 01.05.2023 призначено судове засідання на 11.05.2023.

Ухвали суду у справі надіслані відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, повернулись з відміткою відділу пошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позиція позивача.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2018 №10 (із наступними змінами та доповненнями) в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів за користування приміщенням за адресою: м.Львів, вул.Ніщинського, 35 корп.25 пл.201,2 кв.м. поверх 1 та 86,1 кв.м. поверх 2, у зв`язку з чим, у відповідача наявна заборгованість по оплаті орендної плати у розмірі 39199,31 грн., що також вважає підставою для розірвання договору оренди.

Позиція відповідача.

Відповідач щодо позовних вимог не заперечив, відзиву на позовну заяву, у визначений судом строк, не подав.

Обставини справи.

01.10.2018 між Приватним підприємством «Електротехносервіс» (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Кудакаєвим Дмитром Каміловичем (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №10, яке належить орендодавцю на праві власності. Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4788078 від 20.09.2004 року.

Відповідно до п. 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне володіння та користування приміщення за адресою: вул.Ніщинського, 35 корп.25 пл.201,2 кв.м. поверх 1 та 86,1 кв.м. поверх 2.

Згідно п. 2.1. Договору передача приміщення здійснюється за актом приймання-передачі. Відповідно до п.3.1. Договір укладається на строк 365 днів і набуває чинності з дня підписання акту прийому- передачі об`єкта оренди.

Згідно п.3.2. Договору, якщо жодна сторона в термін 1 (один) місяць до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати. Договір автоматично пролонгується на той самий термін і на тих самих умовах.

Дія договору припиняється внаслідок, загибелі орендованого майна, банкрутства орендаря; дострокового розірвання договору за домовленістю сторін або за рішенням суду (п.3.5. Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору орендна плата встановлена в розмірі 16300грн з ПДВ, яку відповідач зобов`язався своєчасно і в повному обсязі вносити не пізніше 5 числа поточного місяця. Вартість комунальних послуг включено в суму орендної плати.

Згідно п.4.3 Договору розмір орендної плати може змінюватися у випадках зміни цін, які складаються на ринку.

Відповідно до п.8.1 у випадку розірвання договору, закінчення строку його дії, відмови від його продовження чи банкрутства Орендаря, Орендар повинен повернути Орендодавцю об`єкт оренди у стані не гіршому, ніж він був отриманий в оренду з врахуванням природного зносу. Повернення об`єкта оренди здійснюється у порядку, який передбачений у цьому договорі, при його прийомі в оренду.

Відповідно до п.3 Акту приймання -передачі №1 об`єкту оренди за Договором №10 від 01 жовтня 2018 року претензій щодо технічного стану приміщення у Орендаря - відсутні.

У зв`язку з карантинними обмеженнями сторонами укладено ряд Додаткових угод до договору оренди від 01.10.2018 №10.

01 квітня 2020 року, була укладена додаткова Угода №1. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 квітня по 31 травня 2020 року сторонами встановлено орендну плату в розмірі 10000 грн.

01 червня 2020 року, була укладена додаткова Угода №2. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 червня по 30 червня 2020 року сторонами встановлено орендну плату в розмірі 10000 гри.

01 липня 2020 року була укладена додаткова Угода №3. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 липня по 31 липня 2020 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 10000 гри. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

01 серпня 2020 року сторонами була укладена додаткова Угода №4. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 серпня по 31 серпня 2020 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 10000 гри Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

01 вересня 2020 року сторонами була укладена додаткова Угода №5. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 вересня по 30 вересня 2020 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 10000 гри. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

01 жовтня 2020 року сторонами була укладена додаткова Угода №6. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 жовтня по 31 жовтня 2020 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 13000 три. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

01 лютого 2021 року сторонами була укладена додаткова Угода №7. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 лютого 2021 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 16300 грн. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

04 січня 2022 року сторонами була укладена додаткова Угода №8. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 лютого 2021 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 16300 гри. Вартість комунальних послуг оплачується Орендарем окремо згідно з наданими розрахунками. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

01 березня 2022 року на період дії воєнного стану сторонами була укладена додаткова Угода №9. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 березня 2022 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 10000 грн. Вартість комунальних послуг оплачується Орендарем окремо згідно з наданими розрахунками. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

29 квітня 2022 року на період дії воєнного стану сторонами була укладена додаткова Угода №10. Пунктом 1 даної Угоди на період з 01 травня 2022 року сторонами встановлена орендна плата в розмірі 16300 грн. Вартість комунальних послуг оплачується Орендарем окремо згідно з наданими розрахунками. Інші умови вищезазначеного договору залишилися незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов`язання.

Згідно акту звірки від 01 серпня 2022 року, який підписаний сторонами, за ФОП Кудакаєвим Д.К рахується загальна заборгованість орендної плані у розмірі 25336,57 грн. (враховано додаткові угоди за період по 01 серпня 2022 включно). Відповідачем у серпні місяці 2022 року було проведено оплату за електроенергію в розмірі 2437,26 грн., тобто заборгованість склала 22899,31грн. Запропоновано відповідачу повернути орендоване майно у спосіб, передбачений п.8.1 Договору.

Станом на 01 вересня 2022 року відповідачем по справі не звільнено орендоване приміщення і не передані ключі позивачу. Тому згідно акту надання послуг №62 від 31 серпня 2022 року сума за оренду приміщення і надалі нарахувалася і за серпень 2022 року склала - 16300грн. ФОП Кудакаєв Д К. від підписання акту палання послуг відмовився у присутності двох свідків.

Загальна сума заборгованості відповідача станом на 01 вересня 2022 року складала 39199,31 грн.

Позивач скеровував відповідачу повідомлення про порушення умов договору оренди нежилого приміщення № 10 від 01.10.2018 року по сплаті орендної плати, в якому посилаючись на умови наведеного договору оренди приміщення вказувалося, що ФОП Кудакаєвим Д.К. як орендарем грубо порушуються умови договору оренди по сплаті орендної плати, а також повідомлення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 20.12.2019р. від 14.12.2020р.; від 14 04.2022р.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за цим Договором щодо сплати орендних платежів, комунальних та інших експлуатаційних послуг та не звільнення орендованого приміщення орендарем стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та про розірвання договору.

Оцінка суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення частини 1 статті 180 ГК України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами частини 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 та 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно ч.1 та ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 ГК України).

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов п.4.1 договору строки погодили строк для виконанння зобов`язання зі сплати орендної плати та вартості комунальних послуг не пізніше 5 числа поточного місяця. Додатковими угодами (перелік яких наведено вище в рішенні) сторонами змінювався розмір орендної плати у конкретні періоди, виокремлювалась вартість комунальних послуг від розміру місячної орендної плати (додаткові угоди за січень, березень та квітень 2022), у зв`язку з карантинними обмеженнями та введенням воєнного стану на території України. Поряд з цим, погоджений сторонами строк для виконання зобов`язання зі сплати орендної плати строк останніми не змінювався сторонами, тобто зміни до договору оренди в цій частині не вносилися.

З підписаного Акту взаємозвірки розрахунків не вбачається будь-яких зауважень, претензій орендадаря до орендодавця стосовно розміру і вартості орендної плати та наданих комунальних послуг, як і стосовно здійснених орендарем платежів за період з 01.10.2018 по 01.08.2022, як і щодо визначеного розміру заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.08.2022 в сумі 25336,57 грн.

З Акту взаємовзвірки за період з 01.10.2018 по 01.09.2022 який, як перевірено судом, є точним відображенням Акту станом на 01.08.2022 з відображенням відповідачем платежів в сумі 712,78 грн. та 1724,48 грн. за комунальні послуги та відображає заборгованість з орендної плати за серпень 2022 в сумі 16300 грн., стягнення якої, у тому числі, заявлено до стягнення позивачем.

Та обставина, що Акт звірки за період з 01.10.2018 по 01.09.2022 не підписаний відповідачем не впливає на правомірність вимоги позивача на стягнення орендної плати, зокрема, за серпень 2022 року, оскільки доказів повернення майна з оренди за актом приймання передачі відповідач суду не надав.

Як вбачається з матеріалів справи сума несплаченої орендної плати складає 39199,31 грн.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо сплати орендної плати, а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 39199,31 грн підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позовної заяви не спростував, проти наявності заборгованості не заперечив.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п.1 ст.782 ЦК України Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п.п. г п.6.1 договору орендар зобов`язується своєчасно вносити орендну лату на рахунок орендодавця.

У відповідності до п.3.4 договору, дострокове розірвання договору можливе, коли одна із сторін систематично не виконує умов договору.

Згідно п.п. г п.3.5 договору, договір оренди втрачає свою чинність за рішенням суду, якщо задоволено позов про це однієї із сторін, у зв`язку з невиконанням умов договору іншою стороною.

Верховний Суд у постанові від 06 червня 2018 року в справі № 350/1316/16-ц зазначив, що право орендодавця відмовитися від такого договору, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для його звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у разі несплати орендарем платежів, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору.

Згідно із частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із вищенаведеного та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою (наймом), застосовуються положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору найму (оренди) майна за обставин систематичної (два і більше разів) визначеного укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання) та невиконання інших умов договору (сплата вартості комунальних послуг тощо), є підставою для розірвання такого договору.

Як вже зазначалося судом умовами договору (з урахуванням додаткових угод до нього) було визначено строк сплати орендної плати не пізніше 5-го числа поточного місяця.

Судом встановлено, що сплата орендної плати (комунальних послуг) проводилась відповідачем з порушенням строків, визначених у договорі оренди. Так, зокрема, орендна плата за січень 2022 (16300 грн) у повному обсязі сплачена 19.04.2022; комунальні платежі за січень 2022 (8874,31 грн) сплачені 17.02.2022; оренда плата лютий 2022 (16300 грн.) у повному обсязі сплачена 19.04.2022; комунальні платежі за лютий 2022 (5909,21 грн) сплачені 23.03.2022; орендна плата за березень 2022 (10000 грн.) оплачена в повному обсязі 12.07.2022; комунальні платежі за березень 2022 (1929,86 грн) сплачені 14.04.2022); орендна плата за квітень 2022 (10000 грн.) сплачена в повному обсязі 12.07.2022; орендна плата за травень 2022 (16300 грн.) сплачена у повному обсязі 12.07.2022; комунальні платежі за травень 2022 (1724,48 грн) сплачені 04.08.2022; орендна плата за червень 2022 (16300 грн.) сплачена частково у розмірі 9700,69 грн (решта 6599,31 грн орендної плати не сплачено); комунальні платежі за червень 2022 (712,78 грн) сплачені 04.08.2022; орендна плата за липень 2022 (16300 грн.) не сплачена; орендна плата за серпень 2022 (16300 грн.) не сплачена.

Суд зазначає, що аналогічні порушення мали місце і в період з моменту укладення договору і до 2022 року, що вбачається з акту звірки розрахунків станом на 01.08.2022, який підписаний сторонами, і фактично являється розрахунком позовних вимог.

Відтак, несплата орендарем орендної плати за користування нежитловим приміщенням (комунальних послуг), погашення орендної плати та вартості комунальних послуг з порушенням умов договору (простроченням) свідчить, що орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі №910/5027/19.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, систематично несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував орендну плату, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи порушення Відповідачем умов Договору - прострочення строків сплати орендних платежів, додержання Позивачем порядку одностороннього розірвання Договору, яке передбачено сторонами при його укладанні, а також дотримання порядку повідомлення Відповідача про таке розірвання шляхом направлення Позивачем листів від 20.12.2019р., від 14.12.2020р.; від 14 04.2022р, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Частиною 2 та 3 статті 653 ЦК України закріплено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відтак, суд дійшов висновку, що у відповідності до вимог частини 5 статті 188 ГК України та частини 3 статті 653 ЦК України Договір вважається розірваним з моменту набрання даним рішенням суду законної сили.

За приписами ст.ст.76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та визнаються відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 4962,00 грн. покладається на відповідача.

Позивачем у позовної заяві наведеного попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у якому зазначено, що Відповідачем понесено судові витрати на виплату гонорару в розмірі 19800грн. за Договором про надання правової допомоги від 04.06.2022р.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії укладеного між Адвокатом Левком Степаном Леонідовичем (за Договором Адвокат) та Приватним підприємством «Електротехносервіс» (за Договором Клієнт) Договору про надання правової допомоги від 04.06.2022 (надалі Договір), за його умовами (п.1.1. Договору) адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову адвокатську допомогу в обсягах та на умовах, передбачених цим договором , а також додатками до нього.

Адвокат Левко Степан Леонідович має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 807 від 01.10.2014 року.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що оплата гонорару проводить у готівковій (безготівковій) формі у розмірі визначеному за погодженням сторін і складає 19800 грн.

Відповідно до п.6.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, підпис Клієнта завірено відтиском печатки юридичної особи Позивача.

Левко С.Л. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Ордеру від 05.09.2022р. серії ВС №1155728.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність витрат в розмірі 19800грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №918/708/22 Господарським судом Львівської області.

Окрім того суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19800,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення №10 від 01 жовтня 2018 року, за адресою: м.Львів, вул.Ніщинського, 35 корпус 25, укладений між Приватним підприємтсвом «Електротехносервіс» та Фізичною особою - підприємцем Кудакаєвим Дмитром Каміловичем.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Електротехносервіс» (79014, м.Львів, вул.Ніщинського, буд.35 кв.25, ідентифікаційний код: 25550486) 39199,31 грн. заборгованості по орендній платі, 4962,00 грн. судового збору та 19800,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 25.05.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.