Постанова

від 06.06.2023 по справі 756/11951/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 червня 2023 року

м. Київ

справа № 756/11951/21

провадження № 61-2385св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лосєв Володимир Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гурневич Наталія Валеріївна, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лосєв В. В., про визнання шлюбного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 21 травня 1999 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 513.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року їх шлюб було розірвано.

Під час шлюбу у них народилось троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

23 жовтня 2008 року між сторонами було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2860.

Позивачка вказувала, що станом на день укладення шлюбного договору у неї з чоловіком вже народилось двоє дітей, а у 2014 року народився ще син, тобто вона була зайнята доглядом за дітьми, тому умови спірного договору поставили її у надзвичайно невигідне становище порівняно з відповідачем та положеннями закону, зокрема, частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України.

Посилаючись на викладені обставини, просила суд визнати недійсним шлюбний договір від 23 жовтня 2008 року, укладений між нею та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови шлюбного договору передбачають рівні можливості для його сторін щодо набуття майна в особисту приватну власність.

Сторони, укладаючи спірний договір, визначили правовий режим майна, яке на момент укладання договору ще не було придбано та/або набуте будь-ким з них, погодивши між собою правовий режим майна, придбаного у шлюбі у майбутньому.

За час перебування у шлюбі як відповідач, так і позивач набували у власність рухоме і нерухоме майно, яким розпоряджалися на власний розсуд. Доказів того, що це майно набувалось ними за рахунок спільних коштів матеріали справи не містять.

Також суд першої інстанції зазначив, що нерівномірне накопичення кожним з подружжя майна після укладення шлюбного договору та нерівність в кількості набутого майна кожним з подружжям на момент припинення шлюбних відносин - це ті обставини, які виникли вже після укладання оспорюваного шлюбного договору і не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника - адвоката Гурневич Н. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гурневич Н. В. залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 лютого 2023 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Гурневич Н. В., звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 березня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 21 травня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва.

Після одруження ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народилась донька - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народилась донька - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва Державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 513 від 21 травня 1999 року, розірвано.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 8 000 грн щомісячно з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 19 серпня 2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

23 жовтня 2008 року між чоловіком ОСОБА_2 (сторона 1) та дружиною ОСОБА_1 (сторона 2) було укладено шлюбний договір. Який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В.

Відповідно до п.п. 5 пункту 1 шлюбного договору будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які будуть набуті позивачем або відповідачем після укладення цього договору за час шлюбу та за час спільного проживання, або у випадку розлучення, але під час спільного проживання, будуть особистою приватною власністю відповідно позивача чи відповідача.

Сторони домовились, якщо будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які є та/або будуть особистою приватною власністю сторони за час шлюбу та/або спільного проживання істотно збільшаться у своїй вартості за рахунок внесків та/або трудової участі не власника, таке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права статусу спільної сумісної власності не набувають, а лишаються особистою приватною власністю відповідної сторони (пункт 2 шлюбного договору)

Згідно з пунктом 3 шлюбного договору сторони домовились, що на будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які будуть набуватися сторонами за час шлюбу та спільного проживання, положення глави 8 та статті 60 Сімейного кодексу України не поширюються.

Сторони домовились, що на будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, право власності на які виникне та/або буде оформлене під час шлюбу та/або спільного проживання, право спільної сумісної власності не виникає; будь-яке майно, гроші, цінні папери, валютні цінності та майнові права, які будуть набуті ними за час шлюбу та/або спільного проживання, будуть особистою приватною власністю того з них, на чиє ім`я вони будуть оформлені та/або чиє ім`я будуть виписані відповідні документи (пункт 4 шлюбного договору).

Відповідно до умов пункту 5 шлюбного договору премії, нагороди, кошти/гроші будь-якого походження, страхові суми, внески заробітна плата, пенсія, стипендія, гонорар, виграш, інші доходи, які будуть одержані стороною 1 та стороною 2, будуть особистою приватною власністю того, на чиє ім`я мають бути виписані відповідні документи.

Сторони домовились, що рухоме та нерухоме майно, яке буде набуте ними за час шлюбу та/або спільного проживання, яке підлягає державній реєстрації, буде особистою приватною власністю сторони, на чиє ім`я воно буде зареєстровано (пункт 9 шлюбного договору).

Сторони домовились, якщо у зв`язку із спільним проживанням сторона вселяється в житлове приміщення, яке належить (або знаходиться в користуванні) іншому, таке проживання може відбуватися безстроково, але за умови, що таке приміщення може бути вилучене власником (користувачем) для власного володіння, користування та розпорядження; у разі якщо відбувається вилучення такого житлового приміщення стороною як власником (користувачем) для власного володіння, користування та розпорядження сторона повинна письмово повідомити іншу сторону не менше як за 10 календарних днів до дня виселення, яке провадиться без надання іншого житлового приміщення тому, хто виселяється (пункт 12 шлюбного договору).

За умовами пункту 13 шлюбного договору сторони домовились брати участь у витратах, пов`язаних із хворобою та каліцтвом другого.

У пункті 14 шлюбного договору сторони домовились, що всі витрати з утримання сім`ї (оплата комунальних платежів, купівля продуктів харчування, купівля одягу, матеріальне забезпечення спільних дітей, оплата медичного обслуговування спільних дітей, оплата навчання спільних дітей, тощо) здійснюється за кошти сторони 1 та сторони 2 в рівних частинах.

Сторони домовились, що у випадку, коли сторона займається або буде займатися підприємницькою діяльністю, всі доходи, одержані від провадження такої діяльності є або будуть особистою приватною власністю того, хто провадить таку діяльність, незалежно від наявності трудової участі другого з подружжя у цій діяльності (пункт 15 шлюбного договору).

В пункті 19 шлюбного договору сторони домовились , що у випадку якщо вони припинять спільне проживання (тимчасово чи назавжди) їх спільні діти залишаються жити за місцем реєстрації сторони 1-батька, який зобов`язується забезпечити їх фізичний, духовний та моральний розвиток.

В пункті 20 договору сторони домовились, що в разі виникнення спору між сторонами щодо виховання та/або матеріального забезпечення життя спільних дітей, вони (сторона 1, сторона 2) укладають між собою правочин щодо матеріального забезпечення (виплати аліментів) на виховання та забезпечення життя спільних дітей.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, у тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо свободи договору, а також Глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься відсилання й у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.

Верховний Суд виходить із того, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.

Аналогічні правові висновки сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 та постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 759/23521/20, від 08 червня 2022 року у справі № 363/1545/20.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зміст спірного договору, зокрема, і пункти 1 (п.п. 5), 2, 3, 4, 9, 12, 15, на які посилалась позивачка, заявляючи вимогу про визнання шлюбного договору недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вказані умови шлюбного договору передбачають рівні можливості для його сторін щодо набуття майна в особисту приватну власність, а сторони, укладаючи спірний договір, визначили правовий режим майна, яке на момент укладання договору ще не було придбано та/або набуте будь-ким з них, погодивши між собою правовий режим майна, придбаного у шлюбі у майбутньому.

При цьому позивачка, як сторона договору,вільно погодилась на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положеннями цивільного та сімейного законодавства України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокат Гурневич Наталією Валеріївною, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов