Рішення

від 25.05.2023 по справі 757/1551/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1551/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - суддіОстапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Ковалівській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 3-тя особа АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення. 5.10.2016р. подано заяву про зменшення позовних вимог та просив виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилається , що з 13.08.2014р. є власником квартири . 3.11.2014р. було встановлено, що неможливо попасти у спірну квартиру, так як у ній проживають відповідачі. 13листопада 2014 року відповідачам було направлено вимогу про добровільне виселення та звільнення квартири, проте останні таку вимогу не виконали квартиру не звільнили, чим порушують права товариства.З урахуванням викладеного просило суд усунути йому перешкоди у праві розпорядження, користування та володіння квартирою шляхом виселення відповідачів з цієї квартири, стягнути судові витрати. Представник позивача просив розглядати справу в відсутність позов задовольнити.

Відповідачі , представник відповідачів в судове засідання не з`явились, просили відкласти розгляд справи , в зв`язку з хворобою.

По суті позову надали письмові пояснення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ.

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи тривалість розгляду справи , відсутність клопотань про проведення судових засідань в режимі відео конференції , довідки про звернення до лікаря надіються в день судових засідань , враховуючи наявність достатніх доказів , суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в відсутність відповідачів.

Представник 3-ї особи просив розглядати справу в відсутність.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва (суддя мельник А.В.) від 19.02.2015р. відкрито провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва (суддя Васильєва Н.П.) від 9.03.2017р. залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Публічне акціонерне товариства «Банк «Фінанси та кредит»

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва (суддя Васильєва Н.П.) від 18.04.2017р. зупинено провадження до вирішення справи у цивільному судочинстві за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» про визнання недійсним договору номер 757/48837/15-ц.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва (суддя Остапчук Т.В.) від 13.07.2020р. відновлено провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва (суддя Остапчук Т.В.) від 2.04.2021р. закрито підготовче та призначено судове засідання.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого.

Суд встановив, що 04 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси на загальну суму 5 050 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % процентів річних, з кінцевим строком повернення кредитних коштів до 04 жовтня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 04 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено іпотечний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором надав нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 193,00 кв. м, складається із 4 житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв. м.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору АТ «Банк «Фінанси та Кредит» зверталося до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 у задоволенні позовних вимог АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 було скасовано та ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1

13 серпня 2014 року на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12 між продавцем - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру АДРЕСА_1 за ціною у розмірі 3986000,00 грн.

Зазначена ціна продажу була встановлено на підставі висновку незалежного оцінювача - суб`єктом оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року, відповідно до якої встановлено, що ринкова вартість квартири становить 3986000,00 грн.

Умовами договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року встановлено, що спірний об`єкт нерухомості було відчужено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. від 04 жовтня 2007 року за реєстровим № 2265, а також у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 11.1. іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 2-1170/12.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року у справі № 2-1170/12 рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було скасовано, справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 23 658 660,58 грн було звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру із застосуванням визначеної статті 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю АТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000,00 грн з наданням АТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.

У подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі № 2-1170/12 апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 7 753 997,96 грн, яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999,92 грн, заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн, пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 193 кв. м, яка складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв. м, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 січня 2005 року в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн, з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 .

В резолютивній частині вказаної постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв`язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та звернення стягнення на предмет іпотеки, дане судове рішення в цій частині зверненню до виконання не підлягає.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що у грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» (далі - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ») про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений 13 серпня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М.С. та зареєстрований у реєстрі № 619.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишено без змін.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» про витребування майна відмовлено.

13 листопада 2014 року ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про добровільне виселення та звільнення квартири, проте останні таку вимогу не виконали квартиру не звільнили.

Також установлено, що квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_1 придбано не за рахунок кредиту банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом установлено, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» , як новий власник, що придбав спірне житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, яка відповідає статті 5 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах: від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР.

Верховним Судом зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження.

Разом з тим спірне житлове приміщення ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбано в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки , при придбанні якого ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» мав бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд враховує що банк при реалізації предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

При таких обставинах суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно статті 141 ЦПК України, в зв`язку з відмовою в позові судові витрати не відшкодовуються позивачу.

Керуючись ст. 109 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 3-тя особа АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» м.Київ 01042 вул.П.Лумумби 4/5

Відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_2 АДРЕСА_2

3-тя особа АТ «Банк «Фінанси та Кредит» м.Київ 04050 вул..Артема 60

Дата складання повного тексту рішення 8.06.2023р.

Суддя Остапчук Т.В.