Постанова

від 29.05.2023 по справі 521/1175/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3439/23

Справа № 521/1175/22

Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 57

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеса від 08 лютого 2022 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна»,

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Скарга обґрунтована наступними обставинами: 31.05.2017 року на підставі постанови Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження НОМЕР_1, від 26.04.2016 року, було зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна ОСОБА_1 . 08.11.2018 року Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби було накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,067 га для ведення садівництва, адреса: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_1. Скаржник зазначав, що, отримавши витяг з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності, йому стало відомо, що на все його майно накладено арешт Першим Малиновським ВДВС відповідно до постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження ВП НОМЕР_1. 30.12.2021 року йому стало відомо, що 09.11.2018 року відкрите на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси № 521/428/15-ц про стягнення боргу на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 932852,04 грн, виконавче провадження НОМЕР_1 було завершено на підставі п. 1, ч. 1, ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» за заявою стягувача. Разом з тим, як вказав стягувач, в 2016 році ОСОБА_1 виконав самостійно зобов`язання за кредитним договором, на підтвердження чого надав довідку від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк». Станом на сьогоднішній день виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в АСВП відсутні. Як вказав скаржник, при завершенні ВП НОМЕР_1, 08.11.2018 року державним виконавцем Шапоренко Д.В. було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу та скасування всіх арештів, але 09.11.2018 року своєю ж постановою виконавець скасував постанову від 08.11.2018 року та виніс нову, якою виконавчий лист повернув стягувачу, але про скасування арештів всупереч ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» не зазначив.

ОСОБА_1 стверджує, що ним самостійно виконано зобов`язання за кредитним договором у 2016 році, а арешти накладено державними виконавцями в 2017 та 2018 роках, тобто, державний виконавець проводив виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання виконавчого листа, але фактично не звернув стягнення на майно боржника та не стягнув суму в рахунок погашення боргу, у зв`язку з чим у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові (а.с. 3-7).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 08 лютого 2022 року в задоволенні скарги вирішено відмовити (а.с. 41-44).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою скаргу задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що посилання суду на відсутність в матеріалах справи доказів виконання боржником самостійно рішення суду в 2016 році спростовується матеріалами справи, адже в них містяться довідки від ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відсутність фінансових та майнових претензій до ОСОБА_1 , окрім того, від представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на адресу суду надходила заява, в якій вони повідомили суд про добровільне виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором (а.с. 47-53).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судове засідання 18 травня 2023 року учасники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що, вказуючи на неправомірність дій державного виконавця при винесенні постанови від 09.11.2018 року, скаржник фактично просить суд скасувати постанови виконавця, якими були накладені арешти та заборони на відчуження в різні роки. При цьому, посилання боржника на той факт, що ним у 2016 році самостійно погашена заборгованість перед кредиторами, на підтвердження чого ним надані відповідні довідки, суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки зі змісту вказаних довідок не вбачається коли саме ОСОБА_1 погасив заборгованість, так як від даної обставини прямо випливає правомірність чи неправомірність дій державного виконавця щодо накладення арештів та заборон на відчуження у 2016-2018 роках. Також суд першої інстанції зазначив, що зі скаргою ОСОБА_1 звернувся до суду 19.01.2022 року, а доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду зі скаргою матеріали справи не містять. З огляду на це, суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги у повному обсязі (а.с. 43-44).

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що при завершенні ВП НОМЕР_1 08 листопада 2018 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого листа стягувачу та скасував всі арешти, але 09 листопада 2018 року своєю ж постановою скасував постанову від 08 листопада 2018 року та виніс нову, якою виконавчий лист повернув стягувачу, але про скасування арештів не зазначив. Вказані рішення державного виконавця апелянт вважає такими, що прийняті з порушенням норм законодавства, а саме п.п. 1, 3, 11 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, апелянт зазначив, що станом на день подання апеляційної скарги виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в АСВП відсутні (а.с. 48-49).

Згідно з відомостями, наявними в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, на виконанні в Малиновському ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання постанови від 08 листопада 2018 року НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 93650,6 грн на користь держави. Статус виконавчого провадження «відкрито».

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Апелянт вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який зазначений у спірній постанові, а отже така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 51). Однак, ні постанова державного виконавця від 09 листопада 2018 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1, ні постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 13 березня 2019 року ОСОБА_1 не оскаржується, що у свою чергу вказує на те, що апелянтом обрано неефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Разом з тим, скарга ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця підлягає залишенню без розгляду, з огляду на таке.

За ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У ст. 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 16 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року №6 при вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просив скасувати постанови державного виконавця про арешт майна від 26 квітня 2016 року та від 08 листопада 2018 року (а.с. 7), однак скаргу ним подано 19 січня 2022 року (а.с. 3).

Звертаючись до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Капіца П.М. вказував на те, що, отримавши витяг з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності, йому стало відомо про накладення арешту на все його майно. 23 грудня 2021 року, як вказує скаржник, адвокат Капіци П.М. направив адвокатський запит відносно статусу арештів, а 04 грудня 2021 року направив заяву до Першого Малиновського ВДВС з проханням скасувати арешти (а.с. 3). При цьому, до скарги доданий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який датований 13 січня 2022 року (а.с. 15). Тобто, достовірні докази на підтвердження того, коли саме скаржник довідався про наявність накладених на його майно арештів, у матеріалах справи відсутні. Крім того, відсутні докази на підтвердження того, що 04 грудня 2021 року, адвокат Капіци П.М., як на це вказує останній (а.с. 3), направив заяву до Першого Малиновського ВДВС з проханням скасувати арешт. Зі скарги ОСОБА_1 вбачається, що він просив поновити строк на оскарження дій та рішень державного виконавця, але скаржник жодним чином не обґрунтував та не надав до суду доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду із відповідною скаргою. Тобто, суд першої інстанції, правильно встановивши, що скаржником пропущено відповідний процесуальний строк, помилково вважав за потрібне розглянути скаргу по суті. З огляду на це, апеляційний суд вважає, що оскільки скаржником було пропущено десятиденний строк на звернення до суду із відповідною скаргою, не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження причин поважності пропуску такого строку, дана скарга підлягає залишенню без розгляду. При цьому, скаржник не позбавлений можливості повторного звернення до суду із відповідною скаргою у разі усунення недоліків, які стали підставою для залишення даної скарги без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права.

Таким чином, оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, скасовує ухвалу Малиновського районного суду м. Одеса від 08 лютого 2022 року та постановляє нову про залишення скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеса від 08 лютого 2022 року- скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - залишити без розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда