Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/1557/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/1557/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про стягнення 28 859,87 грн

За участю представників сторін:

від позивача Качкурова С.В.

від відповідача Джумурат В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду м. Києва звернулось з позовом Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - відповідач) про стягнення 28 859,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 03.03.2022; встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

21.02.2022 від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнав заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів існування між сторонами договірних відносин у період з 2015 по 2018 роки, а також заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для заявлення позовних вимог.

21.02.2022 позивачем подано клопотання про поновлення строків для подання відповіді на відзив, а також клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 03.03.2022, не відбулось, у зв`язку з введенням на території України режиму воєнного стану, а також перебуванням судді Удалової О.Г. у відпустці.

11.05.2022 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 11.05.2022 призначено судове засідання на 02.06.2022.

19.05.2022 від відповідача надійшла заява, в якій останній просить визнати відповідь на відзив такою, що не подана, оскільки позивачем пропущено строк на подання такого документу.

26.05.2022 подано заяву, в якій позивач просить суд заяву відповідача від 13.05.2022 залишити без задоволення.

Ухвалою суду від 02.06.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 23.06.2022.

07.06.2022 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

22.06.2022 позивачем подані додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 23.06.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 12.07.2022.

08.07.2022 позивачем подані додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 12.07.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 04.08.2022.

27.07.2022 подані додаткові пояснення.

02.08.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 04.08.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 25.08.2022.

16.08.2022 до Господарського суду міста Києва позивач та відповідач звернулися зі спільним клопотанням про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом ухвали.

Ухвалою суду від 25.08.2022 судом задоволено клопотання позивача та відповідача про зупинення провадження у справі № 910/1557/22; провадження у справі зупинено строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали; а також зобов`язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

03.04.2023 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке мотивовано тим, що сторони не дійшли згоди щодо вирішення даного спору мирним шляхом.

Ухвалою суду від 06.04.2023 провадження у справі поновлено, призначено проведення судового засідання на 24.04.2023.

21.04.2023 відповідачем подані додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 24.04.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 22.05.2023.

19.05.2023 позивачем надані додаткові пояснення.

22.05.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів, зокрема огляду нежитлового приміщення за адресою: будинок № 3-А по вул. Олени Теліги у м. Києві, а також клопотання про огляд доказів.

Ухвалою від 22.05.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, судом поновлено строк для подання відповідачем доказів та прийнято такі докази, а також відмовлено в задоволенні клопотання про огляд доказів, а саме: багатоквартирного будинку № 3-А по вул. Олени Теліги у м. Києві та нежитлового приміщення без визначеної площі, якщо воно знаходиться у цьому приміщенні.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 252 ГПК України підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Ухвалою суду від 07.02.2022 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на викладене, у випадку розгляду справи в порядку спрощеного провадження неможливо здійснити огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Крім того, відповідачем не доведено підстав необхідності проведення такого огляду, оскільки відповідачем подані докази огляду приміщення безпосередньо ним та здійснення огляду не оспорюється позивачем у даній справі. Враховуючи викладене, клопотання відповідача про огляд доказів залишено судом без задоволення.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 23.06.2022 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також підстави заперечень щодо задоволення таких вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування якого змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго"), як кредитором, та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як новим кредитором, укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії).

За умовами п. 1.1 договору № 601-18 від 11.10.2018 кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п.1.1 договору цесії).

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п.1.2 договору № 601-18 від 11.10.2018).

З укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційних нарахувань, судових витрат, витрат, пов`язаних з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-яких інших без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (п. 1.3 договору № 601-18 від 11.10.2018).

Пунктом 2.1 договору № 601-18 від 11.10.2018 передбачено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18.

Відповідно до п. 3.1.1 договору № 601-18 від 11.10.2018 сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору цесії за реєстраційним номером 4883 позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 22 310,63 грн за номером договору (особового рахунку № 8242087-01).

Як вбачається з розпорядження № 801 від 30.12.2016 Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, яким внесено зміни до розпорядження цього ж органу від 09.02.2011 № 80 "Про закріплення майна за КП "Керуюча дирекції": у назві розпорядження від 08.02.2023 № 80 змінено слова КП "Керуюча дирекції" на КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", а також додатком № 1, зокрема, за № 1028 закріплено на праві господарського відання за останнім житловий будинок за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва, загальною площею 3194,00 кв. м., у т.ч. нежитлове приміщення площею 82,10 кв. м.

Також закріплення за відповідачем вищевказаного нежитлового приміщення площею 82,10 кв. м., за твердженням позивача, підтверджується витягом з Переліку об`єктів на балансі, доданим позивачем до додаткових пояснень, поданих до суду 22.06.2022.

Водночас, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи за посиланням https://dkv.kyivcity.gov.ua/Reports1NF/BalansObjectShow.aspx в модулі ІАС «Управління майновим комплексом територіальної громади міста Києва» не підтверджується інформація про закріплення за відповідачем на праві господарського відання приміщення площею 82,10 кв.м. за адресою: місто Київ, вул. Теліги Олени (Коротченка), 3-А.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що у відповідача існує заборгованість за особовим рахунком № 8242087-01 у розмірі 22 310,63 грн за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно.

На підтвердження вимог позивачем надані: облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії за період 2014-2018 роки; відомості про споживання теплової енергії.

Крім того, позивачем надано суду акт звіряння розрахунків від 30.11.2021, підписаний зі сторони позивача, а також рахунок-фактуру № 8242087-01/2021-11 від 30.11.2021, проте матеріали справи не містять доказів надіслання вказаних документів відповідачу.

Також позивачем надано лист № 1/5-8242087-01 від 08.04.2019, яким позивачем було повідомлено відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні, в якому також викладено вимогу про сплату суми заборгованості в розмірі 22 310,63 грн.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, 17.01.2021 позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 5 159 232,13 грн, у т.ч. за о/р № 8242087-01, у розмірі 22 310,63 грн.

Крім того, під час розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням Київської міської ради "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" від 09.10.2014 № 270/270 Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Комунальним підприємствам зобов`язано передати Підприємству житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 1 серпня 2014 року.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на сплив строку позовної давності та недоведеність позивачем тієї обставини, що саме відповідач був споживачем послуг з опалення за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києві.

Розглянувши матеріали справи та подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд виходив з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов`язки нового кредитора у зобов`язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов`язок повідомити боржника про перехід прав у зобов`язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов`язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні або виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що в порушення норм законодавства відповідач не вносив плату за отриману за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно теплову енергію, в результаті чого, за твердженням позивача, у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становила 22 310,63 грн, на підтвердження чого надана довідка про стан розрахунків.

Як зазначає відповідач у відзиві, позивач не надав доказів здійснення теплопостачання відповідачу за вказаною адресою, надання послуг теплопостачання може відбуватись винятково на договірних засадах, а договір між відповідачем та постачальником послуг не оформлявся.

Крім того, відповідач вказав, що позивачем не обґрунтовано шляхом надання доказів розмір заборгованості, оскільки з наданих документів на вбачається площа приміщення, в яке надавались послуги з постачання теплової енергії.

З наданого позивачем до додаткових пояснень, поданих до суду 22.06.2022, витягу з Переліку об`єктів на балансі вбачається, що приміщення площею 82.10 кв. м. знаходяться в житловому будинку та є опорним пунктом, при цьому на даний момент таке приміщення не закріплено за відповідачем.

При цьому, з наданих відповідачем доказів, а саме експлікації технічного паспорту житлового будинку № 3-А по вул. О. Теліги у м. Києві не вбачається знаходження в підвалі будинку окремого нежитлового приміщення площею 82.10 кв. м.

Крім того, з наданих відповідачем фотографій огляду житлового будинку вбачається, що вказаний будинок складається з жилих квартир та підвалу, який є допоміжним приміщення, а отже, спільною власністю мешканців будинку.

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів укладення між відповідачем та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування якого змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго") договору про постачання теплової енергії.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

З огляду на викладене, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17.

Водночас, позивачем під час розгляду даної справи не доведено, що відповідач був балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 82.10 кв. м. за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва в період 2015-2018 роки з огляду на наступне.

Так, згідно з наданим розпорядженням № 801 від 30.12.2016 Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" згідно з додатком № 1 за № 1028 закріплено на праві господарського відання за останнім житловий будинок за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва, загальною площею 3194,00 кв. м., у т.ч. нежитлове приміщення площею 82,10 кв. м.

Суд зазначає, що відповідно ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів споживання саме відповідачем теплової енергіє в нежитловому приміщенні за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києві. Передача приміщення на праві господарського відання не доводить споживання послуг з теплопостачання, як і їх обсяг та вартість, крім того, розпорядження № 801 від 30.12.2016 датовано кінцем 2016 року, в той час, як позивач стверджує про споживання відповідачем послуг з листопада 2015 року.

Суд звертає увагу, що згідно з корінцем наряду на відключення № 1007 від 04.04.2016 покази споживання, де споживачем вказано КП «ЦОС Шевченківського району», зафіксовані між останнім та теплопостачальною організацією в 0,2036 Гкал/год, при цьому, такі ж витрати (0,2036 Гкал/год) зафіксовані в корінцях нарядів № 1907 від 10.20.2016, № 2121 від 31.03.2017 та № 2099 від 17.10.2017 та були незмінними.

Зміна показів споживання зафіксована корінцем наряду на відключення № 2456 від 04.04.2018, проте такий наряд підписаний від споживача ТОВ «Індустріальний будівельних холдинг» (код 38123691).

Згідно з вказаним нарядом споживання опалення зафіксовано в розмірі 0,2842 Гкал, проте корінець не підписаний відповідачем як споживачем таких послуг.

Підписання вказаного наряду від споживача ТОВ «Індустріальний будівельних холдинг» спростовує доводи позивача про споживання теплової енергії саме відповідачем як споживачем таких послуг.

Крім того, суд зазначає, що з долучених позивачем до позовної заяви документів, а саме: облікових карток, довідок про нарахування за теплову енергію, відомостей споживання неможливо встановити, на яку площу нараховано вартість послуг з постачання теплової енергії за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що: матеріали справи не місять жодних документів, які б свідчили про те, що відповідач був споживачем послуг з опалення в період з 2016 року (розпорядження № 801 від 30.12.2016) по квітень 2018 року за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва в нежитловому приміщенні площею 82,10 кв. м.; з долучених позивачем до позовної заяви документів неможливо встановити, на яку площу нараховано вартість послуг з постачання теплової енергії; наряди на включення/відключення житлового будинку за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва не підтверджують споживання відповідачем послуг з опалення; позивачем не доведено факту існування в житловому будинку нежитлового приміщення площею 82.10 кв. м., балансоутримувачем за яким є відповідач в період з 2015 року по 2018 роки.

Крім того, суд зазначає, що з наданої позивачем довідки «Управління майновим комплексом територіальної громади міста Києва» вбачається, що приміщення за вказаною адресою за своїм призначенням є опорним пунктом, проте не вбачається, що таке приміщення є індивідуально визначеним приміщенням, закріпленим за відповідачем як балансоутримувачем.

Будь-яких інших доказів на підтвердження обрунтованості позовних вимог щодо існування у відповідача заборгованості з внесення платежів за опалення за період 2015-2018 років позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у 2015-2018 роках за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в нежитловому приміщенні 82.10 кв. м., а тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 22 310,63 грн задоволенню не підлягає.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню як похідні.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є безпідставними, недоведеними, а отже, задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 09.06.2023.

Суддя О.Г. Удалова