Постанова

від 14.02.2024 по справі 910/1557/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2024 р. Справа№ 910/1557/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. (повний текст складено 09.06.2023 р.) та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. (повний текст складено 14.07.2023 р.)

у справі № 910/1557/22 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про стягнення 28859,87 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 28859,87 грн, з яких: 22310,63 грн заборгованості за спожиту теплову енергію у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, 4484,44 грн інфляційних втрат та 2064,80 грн 3% річних.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідачем було безпідставно не сплачено заборгованість за спожиту теплову енергію за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. у справі № 910/1557/22 у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22 стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. у справі № 910/1557/22, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє відповідача як особу, яка використовує теплову енергії, від обов`язку оплатити за фактично спожиту теплову енергію.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/1557/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 р. витребувано з Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/1557/22 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/1557/22.

До суду 02.08.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/1557/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. у справі № 910/1557/22 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що дана справа за своєю складністю є типовою справою з усталеною судовою практикою, відтак адвокату не потрібно було витрачати значні зусилля на правову допомогу, тому розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката є неспівмірним із часом, витраченим адвокатом, та із ціною позову. Також, заперечуючи проти розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, позивач посилався на те, що відповідачем не надано доказів оплати адвокату наданих послуг.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у справі № 910/1557/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22, об`єднано апеляційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

09.11.2023 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

24.11.2023 р. через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України та електронною поштою відповідно до ч. ч. 6, 7, 8 ст. 120 ГПК України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (документа) на відповідні електронні адреси, а також закінчення строків, встановлених ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 р. та від 03.10.2023 р. на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

11.10.2018 р. між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", найменування якого змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго" (далі - кредитор), та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - новий кредитор) укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 р. теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 р. з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 р. до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Згідно з п. 1.2 договору перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору.

Як передбачено п. 1.3 договору, з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційних нарахувань, судових витрат, витрат, пов`язаних з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-яких інших без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

У відповідності до п. 2.1 договору в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 р. у справі № 910/7807/18.

Пунктом 3.1.1 договору сторони підтвердили, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору цесії за реєстраційним номером 4883 позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 22310,63 грн за номером договору (особового рахунку № 8242087-01).

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 801 від 30.12.2016 р., яким внесено зміни до розпорядження № 80 від 09.02.2011 р. "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція": у назві розпорядження № 80 від 08.02.2023 р. змінено слова КП "Керуюча дирекція" на КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", а також додатком № 1, зокрема, за № 1028 закріплено на праві господарського відання за останнім житловий будинок за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києва, загальною площею 3194,00 кв. м, у т.ч. нежитлове приміщення площею 82,10 кв. м.

На підтвердження факту постачання теплової енергії за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно позивачем надані: облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії за період з 2014 рік по 2018 рік; відомості про споживання теплової енергії.

Крім цього, позивачем надано акт звіряння розрахунків від 30.11.2021 р., підписаний зі сторони позивача, а також рахунок-фактуру № 8242087-01/2021-11 від 30.11.2021 р., однак у матеріалах справи відсутні докази надіслання вказаних документів відповідачу.

Також позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 1/5-8242087-01 від 08.04.2019 р., яким повідомлено останнього про заміну кредитора у зобов`язанні та викладено вимогу про сплату суми заборгованості в розмірі 22310,63 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відсутність укладеного договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію у розмірі 22310,63 грн за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Як передбачено п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

За ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до абз. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Як було встановлено вище, на підтвердження факту постачання теплової енергії енергії за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно позивачем надані: облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії за період з 2014 рік по 2018 рік; відомості про споживання теплової енергії; акт звіряння розрахунків від 30.11.2021 р., підписаний зі сторони позивача, а також рахунок-фактуру № 8242087-01/2021-11 від 30.11.2021 р.

З витягу з Переліку об`єктів на балансі вбачається, що приміщення площею 82,10 кв. м знаходяться в житловому будинку та є опорним пунктом, при цьому на даний час таке приміщення не закріплено за відповідачем.

При цьому, з технічного паспорту житлового будинку № 3-А по вул. О. Теліги у м. Києві не вбачається, що в підвалі будинку знаходиться окреме нежитлове приміщення площею 82,10 кв. м.

Тому, з наданих позивачем документів неможливо встановити, у яке саме нежитлове приміщення позивач здійснювавав постачання теплової енергії, оскільки у поданих документах останнім не зазначено ні призначення такого приміщення, ні його розташування, ні номеру приміщення.

За загальним правилом вартість послуги з постачання теплової енергії встановлюється за формулою: кількість спожитої теплової енергії по конкретному житловому будинку ділиться щомісячно пропорційно опалювальній площі житлових та нежитлових приміщень (при відсутності індивідуальних приладів обліку) між її споживачами, яким належить нерухомість, що знаходиться у цьому будинку, та множиться на тариф, затверджений в установленому порядку та спосіб. Отже, складовими такого розрахунку є: опалювальна площа приміщення, в яке здійснюється теплопостачання; вартість (тариф) одиниці поставленого теплоносія; кількість спожитої теплової енергії.

Натомість, відсутність інформації хоча би по одній зі складових розрахунку унеможливлює встановлення кількості та вартості спожитої теплової енергії.

Надані позивачем докази не містять інформації про те, яка опалювальна площа приміщення враховувалась позивачем при здійсненні розрахунку суми боргу.

Водночас, позивачем під час розгляду даної справи не доведено, що відповідач був балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 82,10 кв. м за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києві, в період з 2015 року по 2018 рік.

Так, згідно з розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 801 від 30.12.2016 р. за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" закріплено на праві господарського відання житловий будинок за адресою: вул. Олени Теліги, 3-А в місті Києві, загальною площею 3194,00 кв. м, у т.ч. нежитлове приміщення площею 82,10 кв. м.

Передача приміщення на праві господарського відання не доводить споживання послуг з теплопостачання, як і їх обсяг та вартість, крім того, розпорядження № 801 від 30.12.2016 р. датовано кінцем 2016 року, в той час як позивач стверджує про споживання відповідачем послуг з листопада 2015 року по квітень 2018 року.

Крім цього, згідно з корінцем наряду на відключення № 1007 від 04.04.2016 р. покази споживання, де споживачем вказано КП «ЦОС Шевченківського району», зафіксовані між останнім та теплопостачальною організацією в 0,2036 Гкал/год, при цьому, такі ж витрати (0,2036 Гкал/год) зафіксовані в корінцях нарядів № 1907 від 10.20.2016 р., № 2121 від 31.03.2017 р., № 2099 від 17.10.2017 р. та були незмінними.

Зміна показів споживання зафіксована корінцем наряду на відключення № 2456 від 04.04.2018 р., проте такий наряд підписаний від споживача ТОВ «Індустріальний будівельних холдинг» (код 38123691).

Згідно з вказаним нарядом споживання опалення зафіксовано в розмірі 0,2842 Гкал, проте корінець не підписаний відповідачем як споживачем таких послуг.

Підписання вказаного наряду від споживача ТОВ «Індустріальний будівельних холдинг» спростовує доводи позивача про споживання теплової енергії саме відповідачем як споживачем таких послуг.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 22310,63 грн заборгованості за спожиту теплову енергію у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та не підлягає задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 4484,44 грн інфляційних втрат та 2064,80 грн 3% річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними вимогами від основної вимоги, у задоволенні якої відмовлено.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Стосовно витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано:

- договір про надання правничої допомоги № 87 від 27.04.2022 р. та договір № 1 від 02.01.2023 р., укладені між адвокатом Джумуратом Володимиром Михайловичем та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»;

- договір про внесення змін до договору № 87 від 28.07.2022 р.;

- протокол договірної ціни послуг правової допомоги від 28.07.2022 р. у справі № 910/1557/22 та протокол договірної ціни за договором № 1 від 02.01.2023 р.;

- акт надання послуг № 12 від 24.05.2023 р.

- звіт-опис наданих послуг від 24.05.2023 р.

Відповідно до п. 1.1 договору № 1 від 02.01.2023 р. клієнт в порядку та на умовах, визначених ДК 021:2015 Код CPV79110000-8 та цим договором та чинним законодавством України, доручає, а адвокат зобов`язується відповідно до доручення клієнта надавати за плату (або безоплатну) правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених законодавством України та цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору правова допомога представляє собою представництво інтересів у статусі позивача, відповідача, третьої особи, представництво його інтересів перед суб`єктами права, у тому числі перед усіма фіскальними, адміністративними, судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій загальної та інших органах державної влади, а також надання йому інших видів правової допомоги, у відповідності і на умовах даного договору при провадженні у цивільних, адміністративних та господарських справах на будь-яких їх стадіях.

Як передбачено п. 4.1 договору, загальна сума договору визначається сторонами у додатку № 1 договору.

За п. 4.2 договору вартість (ціна) окремих послуг за договором (ведення судових справ, юридичний супровід укладення договорів, представництво інтересів у кримінальному провадженні, тощо), порядок їх обчислення (фіксована чи погодинна оплата), обсяг можуть встановлюватись сторонами у Протоколі договірної ціни конкретної послуги (кількість послуг, пов`язаних між собою), рахунку чи акті наданих послуг, що затверджений сторонами. Сукупна вартість окремих послуг, що надані адвокатом, не може перевищувати суму, зазначену у додатку № 1 до договору.

У Протоколі договірної ціни сторони погодили перелік послуг та їх вартість а саме:

- надання усних та письмових консультацій щодо предмета спору та змісту позовних вимог - 500,00 грн;

- підготовка правового обґрунтування та стратегії правового захисту у справі - 1000,00 грн;

- пошук правових позицій та правових висновків Верховного Суду з питань, що стосуються предмета спору - 1000,00 грн;

- підготовка та направлення до суду позовної заяви - 3000,00 грн;

- підготовка та направлення до суду відзиву на позовну заяву - 2000,00 грн;

- підготовка та направлення до суду відповіді на відзив - 1000,00 грн,

- підготовка та направлення до суду заперечень на відповідь на відзив - 1000,00 грн,

- підготовка та направлення до суду додаткових пояснень - 1000,00 грн,

- підготовка та направлення до суду заяв чи клопотань - 500,00 грн,

- представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції (участь у судових засіданнях) - 1500,00 грн.

Відповідно до звіту-опису наданих послуг у справі № 910/1557/22 загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 10000,00 грн: за підготовку та направлення до суду додаткових пояснень - 1000,00 грн та за представництво інтересів відповідача у Господарському суді міста Києва у судових засіданнях (6 шт) - 9000,00 грн (1500,00*6).

25.05.2023 р. між сторонами підписано акт надання послуг № 12 на суму 10000,00 грн (послуги з юридичного консультування та юридичного представництва (професійна правнича допомога) у справі № 910/1557/22 на стадії розгляду у суді першої інстанції).

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення відповідачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Аналіз наведених норм ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Заперечуючи проти розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, позивач посилався на те, що відповідачем не надано доказів оплати адвокату наданих послуг.

Вбачається, що докази оплати відповідачем коштів адвокату у розмірі 10000,00 грн у матеріалах справи відсутні.

Однак витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 р.

Доводи скаржника про те, що дана справа за своєю складністю є типовою справою з усталеною судовою практикою, відтак адвокату не потрібно було витрачати значні зусилля на правову допомогу, тому розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката є неспівмірним із часом, витраченим адвокатом, та із ціною позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, позивач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 р. року у справі № 910/5410/19.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача вартість витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими, наведеного вище не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 р. у справі № 910/1557/22 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 р. у справі № 910/1557/22 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран