Постанова

від 07.06.2023 по справі 331/4455/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.06.2023 Справа № 331/4455/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4455/21 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М.В.

Провадження №22-ц/807/1281/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про визнання укладеною додаткової угоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про визнання укладеною додаткової угоди від 07 червня 2021 року про внесення змін до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

В обґрунтування позову зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» (далі по текст - ТОВ ВКФ «Компанія«СВ») створено у 1998 році фізичними особами та зареєстровано Державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради Запорізької області Медведєвою Т.О. 09 червня 1998 року, номер запису 1 103 120 0000 019434. На момент створення Товариства його учасниками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Статутний фонд Товариства складав 81 200 грн. Доля кожного з учасників в статутному капіталі Товариства становила 50% вартістю 40600 грн. На час проведення загальних зборів учасників товариства (06 липня 2016 року) в Статуті ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» значилось два учасника товариства: ОСОБА_2 , з часткою в розмірі 50% статутного капіталу; ОСОБА_3 , з часткою в розмірі 50% статутного капіталу. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Право власності на частку померлого в статутному капіталі ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» успадкувала його дочка ОСОБА_4 , про що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. 26 березня 2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 295.

Відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України, оскільки, статутом ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» не передбачена необхідність отримання згоди інших учасників товариства, то приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу на законних підставах видано свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого ОСОБА_4 набула право власності на частку 50 % у статутному капіталі Товариства, а також права, що є похідними від права власності на частку.

У відповідності до ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у справі №331/2324/17, була затверджена мирова угода, у відповідності до якої ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» передало, а ОСОБА_4 прийняла у власність та за ОСОБА_4 визнано право власності на 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена ухвала набрала законної сили та на підставі неї здійснено відповідну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на належну їй частку нежитлового приміщення № LXV1II літ. А-8, А1-2, що зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька область, Ільющенковим С.О. 08 червня 2017 року, номер запису про право власності: 21110521, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 539885723101.

Частка розміром 33/100 в праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2 по АДРЕСА_1 , яка не зазначена в пункті 1 затвердженої судом мирової угоди, залишилася у власності ТОВ ВКФ «Компанія «СВ».

30 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування у відповідності до якого, Дарувальник передав 1/2 частку від належних йому 67/100 часток нежитлового приміщення у власність Обдаровуваного безоплатно.

У власність Обдаровуваного перейшла 1/2 частка від 67/100 часток нежитлового приміщення № LXVIII літ. А-8, А1-2, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на першому поверсі: приміщення №1, торгівельний зал, загальною площею 363,2 кв.м.; приміщення №2, кладова, загальною площею 14,7 кв.м.; приміщення №3, роздягальня, загальною площею 4,6 кв.м.; приміщення №12, кладова, загальною площею 8,6 кв.м.; приміщення №13, сходова клітина, загальною площею 10,2 кв.м.; приміщення №19, хол, загальною площею 39,4 кв.м. на другому поверсі:приміщення №20, зал, загальною площею 340,1 кв.м.; приміщення №21, санвузол загальною площею 3,2 кв.м.; приміщення №22, мийка, загальною площею 4,5 кв.м.; приміщення №23, коридор, загальною площею 5,1 кв.м.; приміщення №24, сходова клітина, загальною площею 9,8 кв.м.; приміщення №25, коридор, загальною площею 4,7 кв.м.; приміщення №26, кабінет, загальною площею 18,8 кв.м.; приміщення №27, коридор, загальною площею 6,3 кв.м.; приміщення №28, санвузол, загальною площею 1*6 кв.м.; приміщення №29, роздягальня, загальною площею 10,5 кв.м.; приміщення №30, кухня, загальною площею 16,00 кв.м.; приміщення №31, мийка, загальною площею 9,2 кв.м.; приміщення №32, зал, загальною площею 22,4 кв.м.; приміщення №33, зал, загальною площею 9,3 кв.м. а всього загальною площею 902,1 кв.м.

Починаючи з моменту реєстрації за позивачем права власності на частину нежитлового приміщення, позивач належним чином використовував власне приміщення, дотримувався усіх необхідних норм та стандартів, здійснював передачу належних йому на праві власності нежитлових приміщень в орендне користування третім особам.

Між ТОВ ВКФ «Компанія СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» 01 січня 2019 року укладено договір про розподіл електричної енергії № 3281 та приведено договір у відповідність до приписів діючого законодавства, які набрали чинності на момент укладення угоди.

Станом на дату укладення договору, ТОВ ВКФ «Компанія СВ» не був єдиним та одноособовим власником приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг з реєстру прав власності, який додається до цієї позовної заяви.

Зазначений договір про розподіл електричної енергії підписаний з порушенням приписів діючого законодавства та правил діючих на території Держави України, а саме порушено пункт 4.4.2 Кодексу систем розподілу, яким визначено, що до заяви про приєднання додаються: 1) копія документа, що підтверджує право власності чи користування цим об`єктом, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або, за відсутності об`єкта, копія документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В липні 2020 року ОСОБА_4 отримано повідомлення від 28 липня 2020 року №28/07-4 про відключення від електропостачання на об`єкті - нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене повідомлення вмотивоване тим, що начебто ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» є одноособовим власником електричних мереж, які розміщені в нежитловому приміщенні №LXVIII, що знаходиться за зазначеною вище адресою.

ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» в січні 2021 року подано до ПАТ «Запоріжжяобленерго» заяву про відключення нежитлового приміщення від електропостачання, проте такі дії призводять до кричущого порушення прав співвласника нежитлового приміщення та позбавлення робочих місць працівників, які мають робочі місця в належному ОСОБА_1 на праві власності нежитловому приміщенні.

Факти відключення відповідачем позивача від електропостачання свідчать про порушення відповідачем права власності позивача на частину речі, які у відповідності до ст.ст. 186-188 ЦК України перейшла до позивача у справі під час укладення мирової угоди у справі №331/2324/17, оскільки метою зазначених кабелів та електроустаткування є забезпечення нормального функціонування нежитлового приміщення та його використання за цільовим призначенням.

Позивач у справі позбавлений права укласти окрему угоду з електропостачальною організацією та здійснити окреме оснащення власного нежитлового приміщення окремим кабелем, оскільки електропостачальні організацію відмовляються від укладення угод з власниками приміщень, в яких вже наявні електричні мережі та електропостачальні організації жодним чином не звертають увагу на той факт, що нежитлове приміщення належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.

07 червня 2021 року на адресу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» позивачем у справі направлено проект додаткової угоди, щодо внесення змін договору укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ». В проекті додаткової угоди позивачем було враховано інтереси інших, окрім ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», співвласників спірного нежитлового приміщення. Станом на дату подання позовної заяви до суду від ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» відповіді на адресу позивача не надійшло.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати укладеною додаткову угоду від 07 червня 2021 року в наступній редакції:

«ДОДАТКОВА УГОДА №___

про внесення змін до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії

07 червня 2021 року м. Запоріжжя

Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", (далі - Оператор системи), який діє на підставі ліцензії з розподілу електричної енергії, що видана на підставі Постанови НКРЕ КП від 13.11.2018 року № 1415 в особі

що діє на підставі довіреності ПАТ "Запоріжжяобленерго" № _____ від

Товариство з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «КОМПАНІЯ «СВ» в особі директора товариства Нікітова Сергія Анатолійовича, який діє на підставі статуту, та ОСОБА_4 , яка діє на підставі паспорт та ОСОБА_1 , який діє на підставі паспорту, уклали цю додаткову угоду про наступне:

У зв`язку із тим, що попередній договір укладений між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» без урахування прав та обов`язків співвласників нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 та з урахуванням відповіді Відділу Національної комісії, що здійснює державне реагування у сфері енергетики та комунальних послуг у Запорізькій області від 18 березня 2021 року, за №36/89-21, сторони дійшли згоди щодо внесення змін до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 року та визначити сторонами за договором:

1. Постачальник послуг: ПАТ «Запоріжжяобленерго», вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, ЄДРПОУ 00130926;

Споживач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «КОМПАНІЯ «СВ», м. Запоріжжя, вул. Радіаторна, 48 а код ЄДРПОУ 25485205;

Споживач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , (паспорт: НОМЕР_2 , виданий Шевченківським РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області 26.08.2011р.);

Споживач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_3 .

2. Всі інші умови Договору залишаються незмінними та Сторони підтверджують свої зобов`язання за ними.

3. Дана Додаткова угода до Договору набирає чинності з 09 липня 2021 року.

Оператор системи ПАТ "Запоріжжяобленерго",

Споживач ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «КОМПАНІЯ «СВ»_____

Споживач ОСОБА_4

Споживач ОСОБА_1

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» судові витрати понесені позивачем при зверенні до суду із зазначеним позовом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд не врахував, що при переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обв`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил (1.2.15 Правил). Станом на час укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом направлення ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» на адресу ПАТ «Запоріжжяобленерго» заяви приєднання та відповідно переходу до умов нового договору, ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» порушено суб`єктний склад договору, оскільки станом на дату формування заяви приєднання ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» не було одноособовим власником нежитлового приміщення та відповідно немогло вчиняти розпорядчі функції відносно всього майна. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідачами було укладено договір без участі співвласників, що в свою чергу призвело до порушення порядку укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії без участі іших співвласників майна. Укладення додаткової угоди до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії призведе до відновлення порушених прав позивача у справі і як наслідок надасть позивачу змогу належним чином використовувати власну частку нежитлового приміщення та використовувати її на власний росуд у своїй діяльності.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», ПАТ «Запоріжжяобленерго» зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задовленні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого цивільного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання укладеною додатковою угоди до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, стороною якого він не є. Позивач у справі зобов`заний укладати самостійний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії на об`єкт, який належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, проте позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до ПАТ «Запоріжжяобленерго» із заявою про укладення договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії із додаванням необхідних документів згідно Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕП від 14 березня 2018 року №312. ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того, що він як це передбачено положеннями Кодексу, звертався до оператора системи розподілу в Запорізькій області із заявою про приєднання електроустановки замовника до системи розподілу. Отже, позивачем не доведено порушення його прав зі сторони відповідачів.

.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» створено у 1998 році фізичними особами та зареєстровано Державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради Запорізької області Медведєвою Т.О. 09 червня 1998 року, номер запису 1 103 120 0000 019434. На момент створення Товариства його учасниками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Статутний фонд Товариства складав 81 200 грн. Доля кожного з учасників в статутному капіталі Товариства становила 50% вартістю 40600 грн. На час проведення загальних зборів учасників товариства (06 липня 2016 року) в Статуті ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» значилось два учасника товариства: ОСОБА_2 , з часткою в розмірі 50% статутного капіталу; ОСОБА_3 , з часткою в розмірі 50% статутного капіталу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Право власності на частку померлого в статутному капіталі ТОВ ВКФ «Компанія«СВ» успадкувала його дочка ОСОБА_4 , про що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. 26 березня 2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 295. відповідно до якого ОСОБА_4 набула право власності на частку 50 % у статутному капіталі Товариства, а також права, що є похідними від права власності на частку.

У відповідності до ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у справі №331/2324/17, була затверджена мирова угода, у відповідності до якої ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» передало, а ОСОБА_4 прийняла у власність та за останньою визнано право власності на 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена ухвала набрала законної сили та на підставі неї здійснено відповідну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на належну їй частку нежитлового приміщення № LXV1II літ. А-8, А1-2, що зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька область, Ільющенковим С.О. 08 червня 2017 року, номер запису про право власності: 21110521, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 539885723101 ( а.с. 17)

Згідно Договору дарування від 13 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Є., реєстровий № 790, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки від 67/100 часток нежитлового приміщення № LХVІІІ літ. А-8, А1- 2, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на першому поверсі:

- приміщення №1, торгівельний зал, загальною площею 363,2 кв.м.; приміщення №2, кладова, загальною площею 14,7 кв.м.; приміщення №3, роздягальня, загальною площею 4,6 кв.м.; приміщення №12, кладова, загальною площею 8,6 кв.м.; приміщення №13, сходова клітина, загальною площею 10,2 кв.м.; приміщення №19, хол, загальною площею 39,4 кв.м., на другому поверсі:

- приміщення №20, зал, загальною площею 340,1 кв.м.; приміщення №21, санвузол, загальною площею 3,2 кв.м.; приміщення №22, мийка, загальною площею 4,5 кв.м.; приміщення №23, коридор, загальною площею 5,1 кв.м.; приміщення №24, сходова клітина, загальною площею 9,8 кв.м.; приміщення №25, коридор, загальною площею 4,7 кв.м.; приміщення №26, кабінет, загальною площею 18,8 кв.м.; приміщення №27, коридор, загальною площею 6,3 кв.м.; приміщення №28, санвузол, загальною площею 1,5 кв.м.; приміщення №29, роздягальня, загальною площею 10,5 кв.м.; приміщення №30, кухня, загальною площею 16,00 кв.м.; приміщення №31, мийка, загальною площею 9,2 кв.м.;

- приміщення №32, зал, загальною площею 22,4 кв.м.; приміщення №33, зал, загальною площею 9,3 кв.м. а всього загальною площею 902,1 кв.м. ( а.с.16-19).

Відчужувані 67/200 часток вказаного нежитлового приміщення № LХVІІІ літ. А-8, А1-2, що є предметом Договору дарування, належать Дарувальнику ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності на підставі Мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року, провадження №2/331/786/2017, ЄУН 331/2324/17 (а.с.12,17)

Частка розміром 33/100 в праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2 по АДРЕСА_1 , яка не зазначена в пункті 1 затвердженої судом мирової угоди, залишилася у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ».

22 січня 2007 року між відповідачами по справі - ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія СВ» було укладено договір про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року на об`єкт, розташований за адресою АДРЕСА_4 ). При укладанні зазначеного договору ТОВ ВКФ «Компанія СВ» було надано документи, якими визначено право власності за ТОВ ВКФ «Компанія СВ» на об`єкт в цілому, а саме на нежитлові приміщення LXVIII; LXIX; VI; XVI (приватна власність).

01 січня 2019 року відповідачами ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія СВ», у відповідності до вимог постанови НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312, був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 шляхом підписання з боку ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» заяви-приєднання до умов публічного договору приєднання.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що його право як співвласника нежитлового приміщення порушує відповідач - ТОВ ВКФ «Компанія СВ», яке уклало угоду про розподіл електричної енергії з ПАТ «Запоріжжяобленерго», внаслідок чого він позбавлений можливості належним чином користуватись належним на праві власності приміщенням та належним чином його використовувати у своїй діяльності та мати належне електропостачання на об`єкті. Позивач наполягає на тому, що визнання судом укладеною додаткової угоди в запропонованої ним редакції, відновить його права як співвласника нежитлового приміщення, зокрема, на безперебійне електропостачання та унеможливить настання для нього збитків, які настають внаслідок використання дизельгенератора для забезпечення електропостачання для власних орендарів.

. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову ВерховногоСуду ускладі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 рокуу справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (див. пункти 78, 82 - 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21)).

Відповідно до договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року, укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія СВ» забезпечувалося неперервне електрозабезпечення трьох об`єктів ТОВ ВКФ «Компанія «СВ»: пл. 3 вул. Радіаторна 48а, маг. вул. Горького, 69, пл.2 вул. Фільтрова, 19.

Пунктом 2.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312, фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії ( акцептування договору) є вчинення будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, зокрема повернення ( надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи розподілу та/або документальне підтвердження споживання електричної енергії.

З впровадженням нової моделі у сфері електроенергетики та на виконання вимог п. 2 Постанови НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року з ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» було укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання споживача до публічного договору, на умовах чиного договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року щодо індивідуальних характеристик об`єкта, потужності, класу надійності, ідентифікаційних кодів, особливостей обліку, шляхом подання заяви-приєднання від 28 грудня 2018 року.

З п. 4 Постанови НКРЕКП від 14 березня 2018 року, договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком ( квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не є стороною договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01 січня 2019 року, укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 13 березня 2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», ані договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (який розміщено на веб-сайті ПАТ «Запоріжжяобленерго», до якого приєдналось ТОВ ВКФ « Компанія «СВ».

Зазначений договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладений між ПАТ « Запоріжжяоленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія « СВ» є договором приєднання.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованог договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною дугою статті 634 ЦК України визначено, що договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, і ніхто не може бути зобов`язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього.

Ані умовами Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», ані договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який розміщено на веб-сайті ПАТ «Запоріжжяобленерго», до якого приєдналось ТОВ ВКФ « Компанія «СВ», ані законом не передбачено обов`язків відповідачів укласти спірну додаткову угоду всупереч їх волі.

Посилання в апеляційній скарзі на п, 2.1.18 Правил щодо порядку укладення договорів споживача з розподілу, застосовується до відносин між споживачем та оператором системи, які виникли вперше. Тобто п. 2.1.18 не підлягає застосуванню до договірних відносин, які вже діяли до 01 січня 2019 року.

Посилання позивача на п. 13.6 Типового договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії щодо укладання з одним із співвласників одного договору щодо об`єкта, який перебуває у власності ( користуванні кількох осіб) за умови отримання письмової згоди інших співвласників ( користувачів) є безпідставним, оскільки, типова форма договору приєднання, який розміщено на офіційному сайті ПАТ «Запоріжжяобленерго» та до умов якого приєднався ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», як існуючий споживач станом на 31 грудня 2018 року, не містить п. 13.6.

Отже, договір про постачання електричної енергії №3281 від 22 січня 2007 року та договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 3281 від 01 січня 2019 року є укладеним між ПАТ « Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія «СВ». Одним із складників зміни умов договору є воля сторін. Сторонами договору не вчинялося жодних дій, які були б спрямовані на зміну або припинення зобов`язань договору.

Позивач, ОСОБА_1 не є стороною у зобов`язані, які виникли на підставі договору про постачання електричної енергії та договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а отже не має законних підстав на ініціювання внесення змін до договору, який укладено між іншими особами.

ОСОБА_1 зазначає в позовній заяві, що задля захисту своїх прав він 07 червня 2021 року скерував на адресу відповідачів ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» проект додаткової угоди, щодо внесення змін договору укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ», але будь-якої відповіді не отримав. Тобто, на його переконання, він позбавлений права укласти окрему угоду з електропостачальною організацією та здійснити окреме оснащення власного нежитлового приміщення окремим кабелем, оскільки електропостачальні організацію відмовляються від укладення угод з власниками приміщень, в яких вже наявні електричні мережі та електропостачальні організації жодним чином не звертають увагу на той факт, що нежитлове приміщення належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того, що він, як це передбачено положеннями Кодексу, звертався до оператора системи розподілу в Запорізькій області із заявою про приєднання електроустановки замовника до системи розподілу.

Згідно Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕП від 14 березня 2018 року № 312, споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;

договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно п. 2.1.8. Правил, для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи такі документи:

1) заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об`єкта та реквізитів заявника та наявності паспорта точки розподілу/передачі;

2) для фізичних осіб: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або реєстраційного номера картки платника податків або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті);

3) копію документа, яким визначено право власності чи користування на об`єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об`єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії (у разі відсутності об`єкта споживача);

4) копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо), за необхідності;

У разі укладення за двома та більше об`єктами споживача одного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживач подає документи, передбачені підпунктом 3 цього пункту, за кожним із об`єктів споживача.

Вдночас, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до ПАТ «Запоріжжяобленерго» із заявою про укладення договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії із доданням необхідних документів, зазначених Правилами.

В суді першої інстанції не встановлено обставин, які б перешкоджали б позивачу звернутись з відповідними заявами до оператора системи.

Тобто, ОСОБА_1 проігнорував встановлений Постановою НКРЕП від 14 березня 2018 року, Правилами НКРЕП від 14 березня 2018 року № 312 порядок приєднання електроустановок замовника до системи розподілу та порядок укладення договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії з оператором системи.

Твердження позивача про порушення ПАТ «Запоріжжяобленерго» його прав тим, що електропостачальна організація відмовляється від укладення угоди з ним як з співвласником нежитлового приміщення, не доведені належними доказами.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки ОСОБА_1 не є стороною договору у зобов`язанні, які виникли на підставі договору про постачання електричної енергії до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеного між ПАТ « Запоріжжяобленерго» та ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження згоди відповідачів на зміну умов договору або істотного порушення умов вказаного договору будь якою його стороною, а отже, не має законних підстав на ініціювання внесення змін до договору, який укладено між іншими особами.

При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_1 не позбавлений права щодо ініціювання укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, щодо належного йому на праві власності об`єкту та здійснити його окреме оснащення усім необхідним приладом ( кабелі, засоби вимірювальної техніки, тощо) відповідно до п. 2.1.8 ПРРЕЕ та п. 4.5.7 Кодексу системи розподілу.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції застосовані норми права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду 23 лютого 2022 року у справі № 226/1303/20, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та на законність судового рішення не впливають.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 12 червня 2023 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.