Постанова

від 13.09.2023 по справі 331/4455/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 331/4455/21

провадження № 61-9459св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді

Антоненко М. В. від 10 квітня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., від 07 червня 2023 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ПАТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання укладеною додаткової угоди.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у справі № 331/2324/17 була затверджена мирова угода, у відповідності до якої

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» передало, а ОСОБА_2 прийняла у власність 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена ухвала набрала законної сили та на підставі неї здійснено відповідну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

3. Позивач вказував, що 30 квітня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, у відповідності до якого ОСОБА_2 передала 1/2 частку від належних їй 67/100 часток нежитлового приміщення у власність обдаровуваного. Зазначав, що починаючи з моменту реєстрації за ним права власності на частину нежитлового приміщення, він належним чином використовував власне приміщення, дотримувався усіх необхідних норм та стандартів, здійснював передачу належних йому на праві власності нежитлових приміщень в орендне користування третім особам.

4. 01 січня 2019 року між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» укладено договір про розподіл електричної енергії № 3281 та приведено договір у відповідність до приписів діючого законодавства, які набрали чинності на момент укладення угоди. Станом на дату укладення договору ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» не було єдиним та одноособовим власником приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

5. Позивач вважає, що зазначений договір про розподіл електричної енергії підписаний з порушенням приписів діючого законодавства, зокрема пункту 4.4.2 Кодексу систем розподілу, яким визначено, що до заяви про приєднання додаються: 1) копія документа, що підтверджує право власності чи користування цим об`єктом, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або, за відсутності об`єкта, копія документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6. У липні 2020 року ОСОБА_2 отримано повідомлення від 28 липня 2020 року № 28/07-4 про відключення від електропостачання на об`єкті - нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене повідомлення вмотивоване тим, що начебто ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» є одноосібним власником електричних мереж, які розміщені в нежитловому приміщенні № LXVIII, що знаходиться за зазначеною вище адресою.

7. Позивач також вказував, що ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» у січні 2021 року подало до ПАТ «Запоріжжяобленерго» заяву про відключення нежитлового приміщення від електропостачання, проте такі дії призводять до порушення прав співвласника нежитлового приміщення та позбавлення робочих місць працівників, які мають робочі місця в належному йому на праві власності нежитловому приміщенні.

8. ОСОБА_1 стверджував, що він позбавлений права укласти окрему угоду з електропостачальною організацією та здійснити окреме оснащення власного нежитлового приміщення окремим кабелем, оскільки електропостачальні організації відмовляються від укладення угод з власниками приміщень, в яких вже наявні електричні мережі та електропостачальні організації жодним чином не звертають увагу на той факт, що нежитлове приміщення належить позивачу та відповідачу на праві спільної власності.

9. Зазначав, що 07 червня 2021 року на адресу ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» він направив проект додаткової угоди щодо внесення змін до договору, укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ». В проекті додаткової угоди позивачем було враховано інтереси інших, окрім ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», співвласників спірного нежитлового приміщення. Станом на дату подання позовної заяви до суду від ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» відповіді чи погодження щодо укладення додаткової угоди не надійшло.

10. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати укладеною додаткову угоду від 07 червня

2021 року у запропонованій ним редакції.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня

2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту цивільного права шляхом звернення до суду з позовом про визнання укладеною додатковою угоди до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, стороною якого він не є. Позивач у справі зобов`язаний укладати самостійний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії на об`єкт, який належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, проте позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до ПАТ «Запоріжжяобленерго» із заявою про укладення договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії із додаванням необхідних документів згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕП від 14 березня 2018 року № 312.

Отже, позивачем не доведено порушення його прав зі сторони відповідачів.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року - без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки договір про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року та договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 3281

від 01 січня 2019 року є укладеним між ПАТ « Запоріжжяобленерго» та

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ». Сторонами договору не вчинялося жодних дій, які були б спрямовані на зміну або припинення зобов`язань договору.

15. Позивач ОСОБА_1 не є стороною у зобов`язані, які виникли на підставі договору про постачання електричної енергії та договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а отже не має законних підстав на ініціювання внесення змін до договору, який укладено між іншими особами.

16. Твердження позивача про порушення ПАТ «Запоріжжяобленерго» його прав тим, що електропостачальна організація відмовляється від укладення угоди з ним як з співвласником нежитлового приміщення, не доведені належними доказами.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 червня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 рокуу справі № 757/45133/15-ц, від05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 рокуу справі № 925/1265/16,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 5019/1475/11, від 23 лютого

2022 року у справі № 226/1303/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Заявник стверджує, що під час укладення оскаржуваної угоди про надання послуг з розподілу електричної енергії ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» до ПАТ «Запоріжжяобленерго», у порушення вимог пунктів 2.1.3 та 2.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, було додано документи, у відповідності до яких ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» є одноосібним власником нежитлового приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 . Такі дії товариства є прямим порушенням норм матеріального права та спрямовані на порушення його прав на володіння та користування майном, яке належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності.

19. Заявник стверджує, що суди дійшли неправильного висновку про відсутність у нього бажання на укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії. У матеріалах справи міститься відповідь ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 06 вересня 2021 року за

№ 52-52/80 на звернення ОСОБА_2 , якою ПАТ «Запоріжжяобленерго» було відмовлено у задоволенні заяви та запропоновано порядок вирішення спірного питання, зазначено алгоритм дій, який передбачений приписами діючих нормативно-правових актів під час укладення договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії. Однак під час укладення договору між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» та

ПАТ «Запоріжжяобленерго» про надання послуг з розподілу електричної енергії зазначеного алгоритму дій не було дотримано. Між ним та

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» не укладався договір про поділ майна в натурі.

20. Позивач стверджує, що ним обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав та внаслідок визнання укладеною додаткової угоди до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії буде відновлено порушене право та позивач набуде прав споживача електричної енергії.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 331/4455/21.

22. Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 рокусправу

№ 331/4455/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

23. У поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач не є стороною договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго». Для забезпечення електроенергією власних електроустановок позивачу необхідно укласти окремий договір постачання електричної енергії.

24. У поданій відповіді на відзив ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» Погожий А. О. у повному обсязі підтримує доводи касаційної скарги, а поданий відзив на касаційну скаргу вважає необґрунтованим.

25. Також, у липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив

ПАТ «Запоріжжяобленерго», який підписаний представником -

Лєлєковою В. В., однак в силу положень статті 183 ЦПК України він не може бути прийняти до розгляду Верховним Судом, оскільки до відзиву не було долучено вказані представником заявника додатки на підтвердження повноважень діяти в інтересах ПАТ «Запоріжжяобленерго», а саме: копії довіреності представника Лєлєкової В. В.; копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001693, про що працівниками управління автоматизованого документообігу Верховного Суду складено відповідний акт.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» створено у

1998 році фізичними особами та зареєстровано у виконавчому комітеті Запорізької міської ради Запорізької області 09 червня 1998 року, номер запису 1 103 120 0000 019434.

27. На момент створення ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» його учасниками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

28. Статутний фонд товариства складав 81 200 грн. Доля кожного з учасників в статутному капіталі товариства становила 50 % вартістю

40 600 грн. На час проведення загальних зборів учасників товариства

(06 липня 2016 року) в статуті ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» значилось два учасника товариства: ОСОБА_3 , з часткою у розмірі 50 % статутного капіталу; ОСОБА_4 , з часткою в розмірі 50 % статутного капіталу.

29. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

30. Право власності на частку померлого в статутному капіталі

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» успадкувала його дочка ОСОБА_2 , про що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О. Г. 26 березня 2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 295, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право власності на частку 50 % у статутному капіталі товариства, а також права, що є похідними від права власності на частку.

31. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня

2017 року у справі 331/2324/17 визнано мирову угоду, укладену між

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», за умовами якої ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» передає, а ОСОБА_2 приймає у власність та за ОСОБА_2 визнається право власності на 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера «А-8, А1-2», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

32. Зазначена ухвала набрала законної сили та на підставі неї за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Ільющенковим С. О. 08 червня 2017 року, номер запису про право власності: 21110521, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 53988572310, право власності на належну їй частку нежитлового приміщення № LXV1II літ. А-8, А1-2.

33. На підставі договору дарування від 13 квітня 2021 року ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 1/2 частку від належних їй 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера «А-8,

А1-2», що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме:

- на першому поверсі: приміщення № 1, торгівельний зал, загальною площею 363,2 кв. м; приміщення № 2, кладова, загальною площею 14,7 кв. м; приміщення № 3, роздягальня, загальною площею 4,6 кв. м; приміщення

№ 12, кладова, загальною площею 8,6 кв. м; приміщення № 13, сходова клітина, загальною площею 10,2 кв. м; приміщення № 19, хол, загальною площею 39,4 кв. м,

на другому поверсі: приміщення № 20, зал, загальною площею 340,1 кв. м; приміщення № 21, санвузол, загальною площею 3,2 кв. м; приміщення № 22, мийка, загальною площею 4,5 кв. м; приміщення № 23, коридор, загальною площею 5,1 кв. м; приміщення № 24, сходова клітина, загальною площею

9,8 кв. м; приміщення № 25, коридор, загальною площею 4,7 кв. м; приміщення № 26, кабінет, загальною площею 18,8 кв. м; приміщення № 27, коридор, загальною площею 6,3 кв. м; приміщення № 28, санвузол, загальною площею 1,5 кв. м; приміщення № 29, роздягальня, загальною площею 10,5 кв. м; приміщення № 30, кухня, загальною площею 16,00 кв. м; приміщення № 31, мийка, загальною площею 9,2 кв. м; приміщення № 32, зал, загальною площею 22,4 кв. м; приміщення № 33, зал, загальною площею 9,3 кв. м а всього загальною площею 902,1 кв. м.

34. Частка розміром 33/100 у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2 по АДРЕСА_1 залишилася у власності ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ».

35. 22 січня 2007 року між відповідачами по справі -

ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» було укладено договір про постачання електричної енергії № 3281

від 22 січня 2007 року на об`єкт, розташований за адресою АДРЕСА_2 ). При укладанні зазначеного договору ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» було надано документи, якими визначено право власності за ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» на об`єкт в цілому, а саме на нежитлові приміщення LXVIII; LXIX; VI; XVI.

36. 01 січня 2019 року відповідачами ПАТ «Запоріжжяобленерго» та

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», у відповідності до вимог постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312, був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року шляхом підписання з боку ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» заяви-приєднання до умов публічного договору приєднання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

38. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

41. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

42. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

43. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

44. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

45. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі

№ 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

47. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

48. До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

49. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

50. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

51. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

52. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

53. Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

54. Як встановлено судами, у зв'язку із впровадженням нової моделі у сфері електроенергетики та на виконання вимог пункту 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14 березня 2018 року між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» було укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання споживача до публічного договору, на умовах чинного договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22 січня 2007 року щодо індивідуальних характеристик об`єкта, потужності, класу надійності, ідентифікаційних кодів, особливостей обліку, шляхом подання заяви-приєднання від 28 грудня 2018 року.

55. Відповідно до частини першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

56. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

57. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

58. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

59. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши доводи позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не є стороною договору постачання електричної енергії від 01 січня 2019 року, укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» на підставі заяви-приєднання ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ».

60. При вирішенні спору суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що позивач, з урахуванням вказаних положень ЦК України, як особа, яка не є стороною договору постачання електроенергії, не наділений правами на ініціювання питання щодо внесення змін до договору, стороною якого він не являється.

61. Окрім зазначеного, позивач не довів, що оскарженим договором порушено його права, як співвласника нежитлового приміщення, або обмежено його права на укладення договору постачання електроенергії.

62. Відповідно до пункту 2.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 14 червня 2018 року № 312 ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач.

63. У пункті 2.1.8 ПРРЕЕ визначено, що для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи відповідні документи.

64. Відповідно до пункту 4.5.7 Кодексу системи розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 310, у випадку якщо за однією адресою відбувається виділ частки майна (приміщення) співвласників із спільної сумісної власності, внаслідок чого кожен із співвласників набуває права власності на окрему частку такого майна, перерозподіл потужності між власниками не потребує розробки та видачі технічних умов, якщо не збільшується величина сумарної приєднаної потужності об`єкта архітектури та/або не змінюється категорія надійності електропостачання електроустановки.

65. У цьому випадку роботи, що забезпечують перерозподіл потужності та облік електричної енергії, здійснюються оператором системи розподілу після внесення кожним із власників (співвласників) плати за монтаж (демонтаж) додаткових елементів мережі та встановлення окремих вузлів обліку.

66. Тобто чинним законодавством визначено порядок укладення (переукладення) договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії.

67. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди обґрунтовано виходили із того, що позивач не довів порушення його прав оспореним правочином. До того ж він просив визнати укладеною додаткову угоду до договору, стороною якого він не є.

68. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач,

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», я також ОСОБА_2 є співвласниками нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .

69. Тобто, після набуття права власності позивачем на окремі приміщення, з метою санкціонованого споживання електричної енергії, він, як споживач електричної енергії, мав можливість самостійно повідомити оператора системи розподілу про внесення змін до відповідних даних, подати у встановленому порядку заяву щодо укладення договору про надання послуг з розподілу електроенергії.

70. Доказів обмеження прав на постачання електричної енергії зі сторони ПАТ «Запоріжжяобленерго» позивачем надано не було.

71. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із необґрунтованістю.

72. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

73. Слід звернути увагу на те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

74. Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

75. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня

2023 року та постанову Запорізького апеляційного судувід 07 червня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович