Ухвала

від 29.03.2023 по справі 760/5407/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/5407/23

2-о/760/199/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Митрофанова А.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державний архів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою в порядку окремого провадження, заінтересовані особи: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державний архів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є однією особою, визнання, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дослідивши матеріали заяви, прихожу до наступних висновків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: -факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право.

Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Разом з тим, ч. 3 ст. 315 ЦПК України встановлено, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, згідно з ст. 293, ч. 2 ст. 317 ЦПК України для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Положеннями частин першої - третьої статті 49 ЦК України визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право. (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20)

Разом з тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду висловленого, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, «національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Таким чином, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі. (правова позиція, висловлена у п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18)»

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.11.2019 у справі №592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в сукупності з положеннями ч.3 ст.124 Конституції та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах. (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20)

Як убачається із змісту заяви, заявник просить суд встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є однією особою, також просить встановити факт того, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою встановлення самоідентифікації та подоланння несправедливості, яка полягає в тому, що його мати була змушена приховувати своє єврейське походження в умовах тоталітаризму, та у подальшому надасть йому можливість виникнення права на репатріацію до Ізраїлю, оскільки у разі задоволення данної заяви підтвердиться єврейське походження заявника.

Зокрема, заявником у змісті заяви зазначено, що визнання фактів про які він просить є відновленням справедливості для всієї родини, оскільки питання національної самоідентифікації відіграє значну роль в самоусвідомленні людини в цьому світі.

Разом з тим, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою.

Таким чином, з огляду на вимоги положення статей 293, 317 ЦПК України щодо справ окремого провадження, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, однак заявлений заявником факт не має юридичного значення, оскільки національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою, тому суд позбавлено можливості встановити факт родинних відносин саме з метою подальшого встановлення національності заявника, оскільки така мета заяви не пов`язана у подальшому із виникненням, зміною або припиненням особистих чи майнових прав заявника.

Згідно положення п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій відсутнє посилання на юридичне значення заявленого ним факту із зазначенням доказу наявності юридичного значення для заявленого факту та зазначаючи, що факт встановлення родинних відносин заявлено з метою встановлення національності, яка дасть заявнику змогу реалізувати своє право на репатріацію до Ізраїлю, це не впливає на публічно-правові відносини заявника з державою.

Вважаю, що відсутні підстави для прийняття заяви з огляду на те, що юридичний факт про встановлення тотожності особи за законом не підлягає судовому розгляду.

Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме тотожність особи, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.

Наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту тотожності осіб, а також по батькові осіб, дати народження, по-різному записаних у документах, зокрема, факт що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є однією і тією ж особою, в порядку цивільного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Оскільки зазначені вимоги не підлягають судовому розгляду, суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено їх вирішення.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 186, 258-261, 293, 315, 352-354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державний архів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Заявник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Суддя А.О. Митрофанова