Постанова

від 30.05.2023 по справі 914/1837/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2023 р. Справа №914/1837/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Р.І. Марка

О.І.Матущака,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лілея" б/н від 20.03.2023 (вх. № 01-05/852/23 від 21.03.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 (повний текст рішення складено 27.02.2023, м. Львів, суддя О.Д. Запотічняк)

у справі № 914/1837/22

за позовом: Державної установи «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея», м. Львів

про зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди.

за участю представників сторін:

від позивача: Крикус В.В.;

від відповідача: Павлишин І.М.

ВСТАНОВИВ:

Державна установа «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея» про зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.12.2015 між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди нерухомого майна № 55-ДУ за умовами якого відповідачу передано в оренду приміщення, що знаходиться на балансі ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України», з метою розміщення аптеки. У зв`язку із виробничою необхідністю використання приміщень для власних потреб, які є предметом оренди, позивач повідомив відповідача про неможливість продовження договору оренди по закінченню його терміну та про необхідність здачі орендованих приміщень. Однак, як вказує позивач, його вимоги про повернення майна були проігноровані відповідачем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 позов державної установи «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» задоволено. Суд виніс рішення, яким зобов`язав товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея» повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 73,2 м2, що знаходиться за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 45.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір оренди нерухомого майна № 55-ДУ від 28.12.2015 припинив свою дію 29.10.2021, однак відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення в добровільному порядку орендованого приміщення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея» подало апеляційну скаргу б/н від 20.03.2023 (вх. № 01-05/852/23 від 21.03.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку відповідача, позивач не довів підставу, на яку він посилається - не продовження договору оренди з причин необхідності використання майна для власних потреб, а суд залишив це поза увагою, що призвело до неповного з`ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору. Позивачем до справи не долучено жодних доказів щодо наміру орендодавця використовувати майно для власних потреб, що дає підстави вважати, що таких доказів нема, а використання в подальшому орендованого приміщення для ефективної господарської діяльності Орендодавця - не відповідає дійсності.

У судове засідання 30.05.2023 представник позивача з`явився, надав пояснення, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судове засідання 30.05.2023 представник відповідача з`явився, надав пояснення, подану апеляційну скаргу підтримав.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

28 грудня 2015 року між ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України», як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея», як Орендарем, укладено Договір оренди нерухомого майна № 55-ДУ, що знаходиться на балансі позивача (далі - Договір).

Актом приймання - передачі орендованого майна від 28.12.2015, ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» передав а ТОВ «Компанія «Лілея» прийняло з 28.12.2015 державне окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: приміщення загальною площею 72,4 кв.м. в півпідвалі головного корпусу установи розміщене за адресою: 79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 45, що перебуває на балансі Орендодавця.

Пунктом 2.5 Договору визначено, що у разі припинення дії договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю у порядку, встановленому договором для передачі майна Орендарю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

Пунктом 10.1. Договору закріплено, що цей Договір укладений строком на два роки одинадцять місяців та діє з 28.12.2015 по 28.11.2018. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну умов цього Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, цей Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, з письмового дозволу НАМН України. Зазначені дії оформляються додаткової угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

29.11.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 55-ДУ/1 до Договору, якою сторони погодили вартість орендованого майна, орендну плату та продовжили строк договору з 29.11.2018 по 29.10.2021.

05.12.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 55-ДУ/1 до Договору, якою сторони погодили вартість орендованого майна, орендну плату та площу орендованого приміщення 73,2 кв.м.

Листом № 331 від 16.07.2021 Позивач повідомив Відповідача про те, що Договір не може бути продовжено після закінчення строку, у зв`язку із виробничою необхідністю - організацією структурного підрозділу з заготівлі, збереження і кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гомопоетичних клітин інституту необхідно додаткова площа.

Листом № 371 від 13.08.2021 Позивач повторно повідомив Відповідача про неможливість продовження Договору.

Повідомленнями № 345 від 30.08.2021 та № 403 від 27.09.2021 позивач просив звільнити орендоване приміщення після закінчення терміну дії Договору.

В матеріалах справи також наявна відповідь національної академії медичних наук (далі- НАМН України) №1/1503 від 03.09.2021 позивачу, в якій вказано те, що НАМН України розглянула листи ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини» від 16.07.2021 № 331, від 12.08.2021 № 371, від 30.08.2021 № 345 та повідомляє про те, що погоджує рішення балансоутримувача/орендодавця про непогодження продовження договору оренди № 55 від 28.12.2015 (із додатками) з ТзОВ «Компанія «Лілея», у зв`язку із виробничою необхідністю використання приміщень, які є предметом оренди для власних потреб - організації структурного підрозділу із заготівлі, оберігання, кріоконсервування компонентів. Після звільнення приміщень, вжити невідкладних заходів, щодо організації структурного підрозділу із заготівлі, зберігання, кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гемопоетичних клітин на даних площах.

Листом № 458 від 26.10.2021 позивач звернувся до відповідача щодо негайного звільнення орендованого майна, до листа долучив акт повернення з оренди майна і анкету про стан майна.

Листом № 471 від 08.11.2021 позивач звернувся до відповідача про звільнення приміщення в триденний термін.

Однак, як зазначає позивач, всупереч погодженим сторонами умовам, відповідачем не було передано об`єкт оренди після закінчення строку дії Договору оренди.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено в ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди № 55-ДУ від 28.12.2015.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: приміщення загальною площею 72,4 кв.м. в півпідвалі головного корпусу установи розміщене за адресою: 79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 45, що перебуває на балансі Орендодавця.

Отже, орендоване майно є державною власністю та належить Державній установі «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України»,

Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір оренди є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі, оплатним, двостороннім та строковим.

Згідно із ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

Як встановлено судом, договір оренди укладено строком на два роки одинадцять місяців та діє з 28.12.2015 по 28.11.2018 (пункт 10.1 договору), однак сторони додатковою угодою № 55-ДУ/1 продовжили строк договору з 29.11.2018 по 29.10.2021.

Відповідно до ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Матеріалами справи підтверджено, що договір оренди припинив свою дію 29.10.2021.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного Кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 2.5 Договору визначено, що у разі припинення дії договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю у порядку, встановленому договором для передачі майна Орендарю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

В матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачеві акту прийому-передачі (повернення) орендованого приміщення у строки, передбачені договором та в строк до подання до суду позовної заяви про виселення відповідача з орендованих приміщень.

Також відповідач не подав доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря до моменту подання позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстава, на якій відповідач користувався майном відпала у зв`язку з закінченням дії договору, непередання відповідачем майна, яке належить позивачеві, створює орендодавцю перешкоди в реалізації своїх повноважень на розпорядження та користування згаданим майном.

Апелянт в апеляційній скарзі вказує про те, що відповідно до ч.2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, він повинен письмово обгрунтувати дані факти та надіслати підтверджуючі документи, а саме аргументи про необхідність саме цього приміщення, що є об`єктом оренди, для власних потреб, план та терміни реконструкції приміщення та надати кошторис.

Колегія судів вказує на те, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Як встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача листами, якими повідомляв про неможливість продовження договору оренди та вказував причини прийняття такого рішення.

Суд не вбачає відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та чинного законодавства України обов`язку позивача надсилати відповідачу підтверджуючі документи про необхідність саме цього приміщення, яке є об`єктом оренди, для власних потреб, плану та термінів реконструкції приміщення та надання кошторису. Відтак, суд не бере до уваги такі доводи апелянта.

Разом з тим, апелянт у письмових поясненнях до апеляційної скарги вказує на те, що позивач продовжує надсилати відповідачу рахунки по орендній платі та рахунки по відшкодуванню комунальних послуг, які відповідач сплачує, тому на його думку до даного договору слід застосувати звичаї цивільного права, щодо автоматичної пролонгації договору.

За положенням статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18 та від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18.

Верховний Суд у постанові № 906/742/18 від 02.07.2019 зазначає про те, що в розумінні положень статті 764 ЦК України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотним для вирішення питання про продовження договору оренди є наявність або відсутність заяви орендодавця саме про припинення договору оренди заявлена як протягом одного місяця після закінчення договору, так і у будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Суд вказує, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про припинення договору оренди, як до, так і після припинення такого. Відтак, оскаржуваний договір № 55-ДУ не може бути пролонгований.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 86 названого Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, слід вважати, що апелянт висновків суду першої інстанції не спростував. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2023 у справі № 914/1837/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея» б/н від 20.03.2023 (вх. № 01-05/852/23 від 21.03.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 у справі № 914/1837/22 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в параграфі 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2023.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Р.І. Марко

Суддя О.І. Матущак