Постанова

від 07.06.2023 по справі 903/976/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Справа № 903/976/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 1 березня 2023 року в справі №903/976/22 (суддя - Кравчук А.М.)

час та місце ухвалення рішення: 1 березня 2023 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст рішення складено 6 березня 2023 року

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрол-Гарант"

про припинення та визнання права власності на земельну ділянку

за участю представників сторін:

від Позивача - Ляхов О.В.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі -Позивач) звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрол-Гарант" (надалі -Відповідач) про:

· припинення права власності Відповідача на земельну ділянку, з кадастровим номером 0722886800:01:001:2953, загальною площею 0,1764 Га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, 146;

· визнання за Відповідачем права власності Відповідача на земельну ділянку, з кадастровим номером 0722886800:01:001:2953, загальною площею 0,1764 Га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, 146.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2016 року Позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме: автозаправну станцію до 250 заправок на добу, загальною площею 38,4 кв.м, яке розташоване за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Чаруків, вул. Вокзальна 146, на підставі договору іпотеки. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2016 року. АЗС знаходиться на земельній ділянці площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 листопада 2017 року за Відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянка площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, цільове призначення: для обслуговування автозаправочної станції, підстава для державної реєстрації: акт прийму-передачі, серія та номер: 3, виданий 21 серпня 2009 року, видавник: ТОВ "МАВЕКС", Відповідач; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-0703522192017, виданий 9 листопада 2017 року, видавник: Відділ у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру; протокол, серія та номер: 06-07-09, виданий 6 липня 2009 року, видавник: ТОВ "МАВЕКС"; протокол, серія та номер: виданий 3 листопада 2009 року, видавник: Відповідач; державний акт на право власності на землю, серія та номер: ВЛ №005650, виданий 1 лютого 2002 року, видавник: Чаруківська сільська рада. Зважаючи на відмову Державного реєстратора у реєстрації речового права власності Позивача на земельну ділянку площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, яке як вважає Позивач він набув на підставі статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, Позивач звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про припинення та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 1 березня 2023 року в справі №903/976/22 в задоволенні позову відмовлено.

Такий висновок місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що оцінюючи належність обраного Позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд першої інстанції вказав, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Враховуючи вищевикладене місцевий господарський суд наголосив, що обрання Позивачем неефективного способу захисту прав, що не сприятиме їх відновленню, в зв`язку з чим прийшов до висновку про відмову у позові.

Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/976/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити (а.с. 73-76).

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що оскільки, передана в іпотеку нерухомість, на яку Позивач внаслідок звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перейшла у власність Позивача і відповідне право зареєстровано у встановленому законодавством порядку, Позивач, як новий власник нерухомості, набув прав на земельну ділянку під такою нерухомістю, які належали попередньому власнику нерухомості, тобто прав власності.

Апелянт зазначає, що предметом позову в даній справі є вимога Позивача до Відповідача про визнання за Позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, на підставі статті 120 Земельного кодексу України і статей 317, 377 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує, що підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження по даній справі (а.с. 87).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 1 травня 2023 року від Відповідача надійшов відзив, в якому, Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги Позивача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення. Відповідач зазначив, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, у зв`язку з чим суд дійшов правомірного висновку про відмову від позову (а.с. 89-90).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 травня 2023 року призначено розгляд справи на 7 червня 2023 року об 14:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 червня 2023 року задоволено клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів та забезпечено представнику Позивача участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 7 червня 2023 року представник Відповідача не з`явився.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 5 травня 2023 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі й з огляду на закінчення шістдесятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 7 червня 2023 року, представники Позивача просив суд задоволити апеляційну скаргу Позивача, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Представник Позивача вказав, що оскільки, передана в іпотеку нерухомість, на яку Позивач внаслідок звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перейшла у власність Позивача і відповідне право зареєстровано у встановленому законодавством порядку, то Позивач, як новий власник нерухомості, набув прав на земельну ділянку під такою нерухомістю, які належали попередньому власнику нерухомості, тобто прав власності. Разом з тим скаржник зазначає, що предметом позову в даній справі є вимога Позивача до Відповідача про визнання за Позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, на підставі статті 120 Земельного кодексу України і статей 317, 377 Цивільного кодексу України. Апелянт звертає увагу на те, що підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення резолютивної частини рішення в редакції даної постанови, в решті рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як слідує з встановлених обставин справи, 13 серпня 2016 року між ТОВ «Діксон Флайт» (іпотекодавець) та Відповідачем (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки (надалі - Договір; а.с. 15-17).

Пунктом 1 Договору визначено, що предметом Договору є надання іпотекодавцю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 7 Договору, в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Елсіс Тайм» перед Позивачем, в силу чого Позивач має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважне право перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавця.

За пунктом 2 Договору визначено, що за цим Договором іпотекою забезпечується виконання частини основного зобов`язання позичальника у розмірі не більшому вартості предмета іпотеки за цим Договором відповідно до кредитних договорів №4Є14048И від 11 лютого 2014 року, №4Є13712Д від 11 листопада 2013 року, №4Є14061Д від 10 лютого 2014 року, №4Є15058И від 20 лютого 2015 року.

В силу дії пункту 7 Договору узгоджено, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, невідокремлене від нерухомого майна приналежне майно та інше майно, зазначене у додатку №1 до Договору.

Згідно пункту 8 Договору, предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, опис якої наведено у додатку №1 до Договору.

Відповідно до пункту 9 Договору, іпотека за цим Договором поширюється і на частину предмета іпотеки, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення цього Договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно Додатку №1 до Договору іпотеки, в іпотеку передано нерухоме майно: автозаправна станція до 250 заправок на добу, загальною площею 38,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Чаруків, вул. Вокзальна 146, яке належить іпотекодавцю на підставі акту приймання передачі нерухомого майна від 1 серпня 2016 року, укладеного між Відповідачем та ТОВ "ДІКСОН ФЛАЙТ", та протоколу №02/16, виданого ТОВ "ДІКСОН ФЛАЙТ" від 29.07.2016. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, право користування якою належить іпотекодавцю на підставі частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України. Після документального оформлення права на земельну ділянку в установленому законодавством порядку, іпотекодавець зобов`язується надати іпотекодержателю належним чином засвідчені копії відповідних документів, що підтверджують реєстрацію права за іпотекодавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 18 на звороті).

21 серпня 2016 року Позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме: автозаправну станцію до 250 заправок на добу, загальною площею 38,4 кв.м, яке розташоване за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Чаруків, вул. Вокзальна 146, на підставі договору іпотеки (надалі - АЗС).

Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2016 року, номер запису про право власності: 16012004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 995349007228, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 21 серпня 2016 року, номер інформаційною довідки: 66324552 (а.с. 20-21).

АЗС знаходиться на земельній ділянці площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953 (а.с. 14).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 листопада 2017 року за Відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянка площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, цільове призначення: для обслуговування автозаправочної станції, підстава для державної реєстрації: акт прийму-передачі, серія та номер: виданий 21 серпня 2009 року, видавник: ТОВ "МАВЕКС", ТОВ "ПЕТРОЛ- ГАРАНТ"; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-0703522192017, виданий 9 листопада 2017 року, видавник: Відділ у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру; протокол, серія та номер: 06-07-09, виданий 6 липня 2009 року, видавник: ТОВ "МАВЕКС"; протокол, серія та номер: 3, виданий 3 листопада 2009 року, видавник: ТОВ "ПЕТРОЛ-ГАРАНТ"; державний акт на право власності на землю, серія та номер: ВЛ №005650, виданий 1 лютого 2002 року, видавник: Чаруківська сільська рада (а.с. 22).

Зважаючи на відмову Державного реєстратора у реєстрації речового права власності Позивача на земельну ділянку площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, Позивач звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до господарського суду з позовом про припинення та визнання права власності на земельну ділянку.

Розглядаючи позовні вимоги Позивача щодо визнання права власності колегія суддів зауважує, що аналіз норм Цивільного кодексу України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що у відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

За змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Позивача та Відповідача та зауважує, що дослідження та аналіз вищеописаних доказів та норм права як оремо так і в сукупності, суд апеляційної інстанції вбачає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено в оспорюваному рішенні чи порушено право Позивача.

З огляду на вказане для переходу дослідження доводів Позивача по суті позовних вимог, апеляційний господарський суд в першу чергу має встановити (з огляду на норми діючого ГПКУ), чи існує саме право Позивача де-юре, котре він оспорює, подаючи даний позов до Відповідача.

Відтак, досліджуючи наявність порушеного права саме Позивача, колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 1 статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 даної статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому колегія суду констатує, що у розумінні Закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в Законах України у логічно сенсовому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Водночас в силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що Позивачем у справі є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідно до позовної заяви, Позивач стверджує, що з огляду на набуття права власності на нерухоме майно на підставі саме Договору іпотеки від 13 серпня 2016 року, котре розміщене на земельній ділянці площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, до Позивача в силу норм статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України перейшло право власності на спірну земельну ділянку.

З наведених доводів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що основним мотивом звернення до господарського суду стало, як вказує Позивач, порушення права власності Позивача на вказану земельну ділянку через проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за Відповідачем.

Суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до позовної заяви, Позивач стверджує, що спірна земельна ділянка належить Позивачу саме в силу вимог статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, з огляду на набуття об`єкту нерухомості на підставі Договору іпотеки нерухомого майна, котрий розміщений на спірній земельній ділянці.

При цьому, колегія суду дослідивши Договір іпотеки та Додаток № 1 до Договору іпотеки, зауважує, що пунктом 8 Договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, опис якої наведено у Додатку № 1 до цього договору.

В той же час, у Додатку № 1 до Догоовру іпотеки зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, право користування якою належить Іпотекодавцю на підставі частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України. Після документального оформлення права користування земельною ділянкою у встановленому законодавством України порядку, Іпотекодавець зобов`язується надати Позивачу належним чином засвідчені копії договору оренди землі та документів, що підтверджують реєстрацію права користування земельною ділянкою за Іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав (а.с. 18).

Відповідно з даних пунктів вбачається, що іпотекодацю земельна ділянка належала на праві користування, яке окрім того, не оформлене іпотекодавцем, позаяк в матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо належності та оформлення іпотекодавцем речового права на спірну земельну ділянку.

Водночас, з Договору іпотеки вбачається, що земельна ділянка не передавалася в іпотеку, а лише зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, опис якої наведено у Додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно, Позивач не може набути те, що не було визначено умовами Договору іпотеки та не належало іпотекодавцю на момент укладення Договору саме на такому речовому праві, титулу власника (як хоче оформити, подавши даний позов, Позивач по справі).

З огляду на те, що Позивач не доведено належними та допустимими доказами, обставин набуття права власності на спірну земельну ділянку (котре, як встановлено вище і не існувало на момент укладення Договору), то вказане, в свою чергу свідчить про відсутність порушеного, оспореного, чи невизнаного права за захистом саме якого Позивач звернувся до суду. Дане ж, як вже вказано вище в даній постанові є підставою для відмови в задоволенні позову.

Підсумовуючи усе вищеописане, суд апеляційної інтснації констатує, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного Законом інтересу, який здійснюється у визначеній Законом процесуальній формі.

В силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Належними сторонами в господарській справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача покладається на позивача. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка на момент укладення Договору, перебувала лише у коритсуаанні іпотекодавця та речові права на неї не передбачені Договором іпотеки, а будь-яких доказів переходу спірної земельної ділянки до власності іпотекодавця Позивачем надано не було, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції наголошує на факті недоведення суду апеляційної інстанції, що права та інтереси Позивача за наявних в матеріалах документів порушені (з огляду на набуття речового права на нерухоме майно саме на підставі Іпотечного договору). Окрім того, вимога про припинення права власності взагалі не має місце за встановлених обставин в даній справі, з огляду на те, що не можливо припинити те, що не набуте іпотекодавцем (право власності).

Суд констатує, що у стаття 392 Цивільного кодексу України, йдеться про визнання права власності, яке не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

В той же час колегія суду ще раз наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б свідчили про зазначення в Договорі іпотеки про передання разом із нерухомим майном речових прав на спірну земельну ділянку, що не дає суду підстав визначити Позивача, як власника майна, право на котре він просить визнати.

Відтак все вищевказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Позивача, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

З огляду на вказане вище суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову з інших підстав, ніж вказано у оспорюваному судовому рішенні, що є підставою для зміни оспорюваного рішення в мотивувальній частині.

Відповідно до статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом частин 1,2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосуваипя закону, який підлягав застосуванню.

В силу дії частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, зміна судового рішення моє полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові в даній справі, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови апеляційної інстанції, з огляду на що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в її мотивувальній частині.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг залишаються за Позивачем (з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги Позивача), згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 1 березня 2023 року в справі №903/976/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 1 березня 2023 року в справі №903/976/22 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду Волинської області від 1 березня 2023 року в справі №903/976/22 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №903/976/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 12 червня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.