ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"01" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3200/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: Кричковська А.І.,
від відповідача: не з`явився,
від третьої особи: адвокат Фрейдун О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3200/22
за позовом: Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (73020, м. Херсон, вул. Куліша Миколи, № 11, кв. 32)
до відповідача: Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (73000, м. Херсон, вул. Поповича, буд.23) в особі філії «Скадовський райавтодор» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (75700, Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Джарилгацька, № 3-А)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Антоновича, № 51, м. Київ, 03150)
про стягнення 163 962,40 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Суть спору.
29.11.2022 Приватне підприємство «Прем`єра Південь» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Скадовський райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 163962,40 грн, з яких: 38500,00 грн сума боргу, 15352,39 грн інфляційне збільшення, 2310,01 грн 3% річних, 107800,00 пеня відповідно до умов договору, а також суму судових витрат.
2. Позиція учасників справи.
2.1. Аргументи Позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 26/10-2020 від 26.10.2020 про надання послуг, в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги згідно актів надання послуг.
Як зауважує позивач, ним було надано філії «Скадовський райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» транспортні послуги по перевезенню вантажів згідно з підписаними актами надання послуг на загальну суму 38500,00 грн.
Водночас, замовником не виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, що призводить до порушення прав виконавця, та несплаченою залишається сума в розмірі 38 500,00 грн.
Окрім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідачем, позивачем здійснено нарахування пені (відповідно до п. 5.3. договору), інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з чим загальна заборгованість складає 163 962,40 грн.
Щодо тверджень третьої особи позивач зауважив, що відповідачем у справі є передусім юридична особа ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в той час як відокремлений підрозділ (філія «Скадовський райавтодор») не є суб`єктом із самостійною цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, а тому не може нести самостійно цивільну відповідальність. При цьому, усе майно відокремленого підрозділу, у тому числі кошти, належать юридичній особі.
На переконання позивача, його вимоги обґрунтовані належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, оскільки ним були надані первинні документи, зокрема, підписані з обох сторін акти надання послуг та товарно-транспортні накладні. В свою чергу відповідач та третя особа не надали жодних доказів, які б спростували обставини, на які посилається позивач.
Окрім того, позивач вважає, що доводи АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що керівник філії «Скадовський райавтодор» не був уповноважений на вчинення правочину не можуть прийматися до уваги, оскільки договір про надання послуг недійсним не визнавався, доказів притягнення директора до відповідальності за вчинення дій з перевищенням повноважень не надавалися. Крім того, перевищення повноважень не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання за договором.
Так, на переконання позивача, питання визначення обсягу повноважень начальника філії підприємства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», ДП «Херсонський облавтодор» та керівником філії «Скадовський райавтодор», тому сам лише факт вчинення зазначеною посадовою особою протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсним договору, укладеного цією посадовою особою від імені юридичної особи з третіми особами та не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за цим договором.
Оскільки на АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» покладено обов`язок здійснення контролю за діяльністю підприємства та його філій, в ході якого останньому подається бухгалтерська звітність та інші документи і відомості, за відсутності інформації про невиконання чи неналежне виконання таких обов`язків філією і самою юридичною особою, позивач вважає, що АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» схвалило спірний договір мовчазною згодою, що не суперечить вимогам ст. 241 ЦК України та відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у вищезазначених постановах, щодо застосування цієї правової норми.
Щодо обов`язку оплати у ДП «Херсонський облавтодор» позивач вказує, що акти надання послуг підписано та завірено печатками від обох сторін. Замовник отримав інформацію про суму необхідну до сплати під час підписання акту надання послуг. Одночасно підпис замовника на актах надання послуг свідчить про безспірне отримання ним послуги. При цьому, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку з оплати наданих послуг (поставленого товару).
Щодо заяви про звільнення від відповідальності, зменшення розміру відповідальності позивач зазначив, що несе матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та має право на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а відтак, ПП «Прем`єра Південь» вправі отримати відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та три проценти річних від простроченої суми, що прямо встановлено в ст. 625 ЦК України.
Щодо форс-мажорних обставин позивач наголосив, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Водночас позивач додає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за перевезення вантажів автомобільним транспортом, строк оплати за який настав на умовах п. 4.2. договору та строк за актами надання послуг сплив в листопаді 2020 року.
Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному договору сторонами узгоджено у розділі 6 даного договору, де передбачено, що сторона, яка не може виконати зобов`язання за цим договором, повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, припинення виконання своїх зобов`язань із проектом врегулювання взаємних зобов`язань.
Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин на виконання положень п. 6.3. договору, а відтак, за ствердженням позивача, відсутність такого повідомлення тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.
2.2. Аргументи Відповідача.
ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» зазначило, що договір на інші документи ні від ПП «Прем`єра Південь», ні від філії «Скадовський райавтодор» не надходили на його адресу.
При цьому, відповідач зауважує, що начальник філії «Скадовський райавтодор» та ПП «Прем`єра Південь» в укладеному договорі встановили строк нарахування пені (замість 6 місяців згідно ч. 6 ст. 232 ГК України») 3 роки, водночас не змінили (не збільшили) тривалість позовної давності із 1 року, визначеного ст. 258 ЦК України, та не уклали договір про збільшення спеціальної позовної давності у письмовій формі ні щодо пені, ні щодо пред`явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення.
Відтак, враховуючи що правовідносини, на які посилається позивач, мали місце з філією «Скадовський райавтодор» з жовтня по 16 листопада 2020 року, а позовна заява подана 29.11.2022, строк позовної давності сплинув ще до введення в Україні воєнного стану та фактичного призупинення діяльності підприємства, в зв`язку з чим, на думку відповідача, даний позов не може бути задоволено. При цьому, відповідач вважає, що строк позовної давності сплинув також з моменту закінчення дії договору, який діяв до 31.12.2020, а також сплинув і до всіх додаткових вимог за ст. 266 ЦК України.
Додатково відповідач пояснив, що керівник підприємства намагався протягом літа та осені 2022 року відновити діяльність підприємства у інших суміжних регіонах, проте більшість філій в окупації, два звільнених райони разом із м. Херсон під постійними обстрілами, підприємство втратило всі активи і документи, зв`язку із керівниками філії немає, працівників та юриста також немає.
Щодо інших правових позицій, у т.ч. недійсності договору через перевищення повноважень філією і відсутність погодження, схвалення правочину, звільнення або зменшення розміру відповідальності, тощо відповідач підтримує позицію засновника АТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
2.3. Аргументи Третьої особи.
В своїх поясненнях АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» просила врахувати форс-мажорні обставини, як підстави для зупинення виконання зобов`язань (строк який не настав або не визначений чи визначений моментом виконання дій позивача) та для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (якщо воно мало місце до моменту виникнення таких обставин).
Так, третя особа, посилаючись на дію форс-мажорних обставин, зауважує, що підприємство не в змозі виконувати зобов`язання за укладеними договорами, більше того навіть не може перевірити дійсність укладених договорів, інші первинні документи, їх недоліки, тощо. Виконання спірних зобов`язань є неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин через військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин
24 лютого 2022 року, тобто виконання зобов`язань зупинилося на час дії форс-мажорних обставин, що виключає підставність позовних вимог і стягнення коштів із ДП «Херсонський облавтодор» загалом. Після закінчення дії вищевказаних обставин чи деокупації виконання зобов`язань ДП може бути відновлено.
За таких обставин, третя особа вважає, що стягнення коштів із ДП «Херсонський облавтодор» є необґрунтованим, передчасним та безпідставним, як і покладання на державу обов`язку виконання судового рішення про стягнення коштів за даних обставин, а тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на зупинення господарських зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин та передчасність позовних вимог
Окрім того, третя особа пояснила, що договір, який визначений підставою позову, укладений начальником філії «Скадовський райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанії «Автомобільні дороги України» без повноважень, отже є передчасним висновок про наявність заборгованості за спірним договором у ДП «Херсонський облавтодор» та необґрунтованими є вимоги щодо стягнення заборгованості, іншого нарахованого згідно договору розміру відповідальності.
Враховуючи специфіку правового статусу АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», дочірніх асоційованих нерозривно пов`язаних із материнською організацією підприємств, яких Компанія при створенні наділяє власним майном на праві господарського відання та створює для Підприємств структурні підрозділи Філії, останні для здійснення оперативно-господарської діяльності наділяються майном Компанії, основними засобами, а також товарно-матеріальними цінностями.
Так, за ствердженням третьої особи, очевидним є факт, що начальники філій діють на підставі положення про філію і в межах виданих довіреностей. Згідно статутних вимог і Положення про порядок ведення договірної роботи ДП АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», довіреності начальнику філії видаються на вчинення кожної юридично значимої дії, на укладення кожного договору. Це означає, що вчинення керівником філії правочину, який не передбачений довіреністю юридичної особи, або на вчинення якого довіреність взагалі не видавалась є перевищенням повноважень.
На момент укладання договору керівник Філії не мав довіреності та повноважень на укладання оскаржуваного договору та він не погоджувався Компанією відповідно до встановлених вимог. Щодо закупівель за договором взагалі не проведено тендерну процедуру та порушено вимоги закону і статутні положення. Отже, за висновком третьої особи, у керівника Філії при укладенні оскаржуваного договору був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто при вчиненні правочину керівником філії було перевищено надані йому повноваження. В свою чергу, ДП «Херсонський облавтодор» не було вчинено жодних дій, які могли б свідчити про схвалення оскаржуваного правочину, в даному випадку укладання спірного договору, а відповідно правочин не створює цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, на переконання третьої особи, є беззаперечні підстави вважати що особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому що при його укладенні грубо порушено вимоги закону та статутні положення Підприємства і внутрішні (локальні) документи Компанії, прийняті на виконання статутних вимог, а отже за вказаним договором при відсутності схвалення не виникає для відповідача зобов`язань.
Додатково третя особа наголошує, що ПП «Прем`єра Південь» не могло не знати про зазначені обмеження щодо укладення спірного договору, оскільки з преамбули договору чітко вбачаються на підставі чого діє підписант, а отже для обох сторін було очевидним, що він мав повноваження, які встановлюються та/ або обмежуються Положенням філії і Статутом ДП.
При цьому, на думку третьої особи, ПП «Прем`єра Південь» мало можливість до підписання спірного договору ознайомитися як із Положенням філії, так зі Статутом ДП «Херсонський облавтодор», зокрема з рішенням Компанії «Про затвердження Положення про порядок ведення договірної роботи дочірніми підприємствами АТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
З огляду на зазначене, третя особа підсумовує, що предметом спору є стягнення коштів за договором, укладеним в силу відсутності повноважень, порушення статутних вимог і вимог закону, схвалення договору відсутнє, що виключає підставність стягнення не тільки основного боргу, але і міри відповідальності, яка майже у 5 разів перевищує суму основного боргу.
Окрім того, третя особа вважає, що обов`язок оплати у ДП «Херсонський облавтодор» відсутній і згідно умов договору, який укладений без його відома і повноважень начальником філії, і згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, докази направлення документів разом із вимогою і рахунком на ДП відсутні, а первинні документи не підтверджують надання послуг відповідачу, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому, АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» зазначає, що Акти наданих послуг не містять всіх реквізитів та відомостей, передбачених договором та визначених для даного виду послуг, зокрема інформації, необхідної для надання послуг, місце надання послуг, місце доставки вантажу, тощо. Товарно-транспортні накладні не містять посилання на договір, отже не можуть підтверджувати надання послуг за спірним договором. Більшість реквізитів не заповнені, а осіб, які б брали участь у здійсненні господарської операції взагалі не можливо встановити, ПІБ, посада, печатки відсутні. У всіх ТТН автомобільним перевізником числиться ПП «Прем`єра Південь», власним транспортом Рено 7468, КамАЗ 0227, 1994, водночас згідно відомостей із You Control дані про власний автотранспорт відсутні, а в користуванні інші ТЗ, що свідчить про те, що вказані послуги зазначеними автомобілями не могли бути надані навіть філії. Отже, недоліки первинних документів не дають можливості ідентифікувати послуги та підтвердити реальність їх надання, а отже не є тими первинними документами, за якими могли б виникнути зобов`язання із оплати.
Щодо вимог позивача про нарахування інфляційних і річних органом, що здійснює примусове виконання судового рішення до моменту повного фактичного виконання рішення суду, тертю особа звертає увагу, що за своєю правовою природою інфляційні та три проценти річних не є пенею та відсотками, хоч і механізм розрахунку здійснюється у відсотковому співвідношенню, проте не є тими обов`язково імперативними приписами законодавства про які йдеться у ст. 238 ГПК України.
Також, із посиланням на норми ст. 219 ГК України, третя особа вважає, що наявні підстави для звільнення відповідача від відповідальності, зокрема від сплати пені та вимог за ст. 625 ГПК України.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2022 року позовна заява вх.№ 3307/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.12.2022 позовну заяву Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (вх. №3307/22 від 29.11.2022) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08.12.2022 Приватним підприємством «Прем`єра Південь» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 27970/22), до якої додано докази направлення позовної заяви з долученими до неї документами, отже із змісту вказаної заяви вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 06.12.2022.
13.12.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято (х.№3307/22 від 29.11.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу № 916/3200/22 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
21.02.2023 до Господарського суду Одеської області через систему «Електронний суд» від АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надійшла заява (вх. № 5452/23), де заявник, серед іншого, просив залучити його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, розгляд справи № 916/3200/22 здійснювати за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін для правильного врегулювання спору та забезпечити проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Додатково заявник просив зупинити провадження у справі № 916/3200/22 на час до деокупації території Херсонської області чи зміни обставин щодо можливості облаштуваня участі відповідача у розгляді справи, відкласти розгляд справи та відмовити у задоволенні позовних вимог.
07.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено частково клопотання Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. № 5452/23 від 21.02.2023) по справі № 916/3200/22 та залучено Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Постановлено розглядати справу № 916/3200/22 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження по справі та призначено підготовче засідання суду на "28" березня 2023 року об 11:40 год., проведення якого постановлено здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
08.03.2023 на електронну адресу суду надійшла заява ПП «Прем`єра Південь» (вх. № 7475/23), яка містить КЕП представника, відповідно до якої позивач на виконання ухвали суду від 07.03.2023 надав докази направлення на адресу АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» копії позовної заяви з доданими до неї документами. Вказана заява долучена судом до матеріалів справи.
09 березня 2023 року за вх.№ 7609/23 до суду від Приватного підприємства «Прем`єра Південь» надійшло клопотання про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
13.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (вх. №7609/23 від 09.03.2023) та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 916/3200/22 "28" березня 2023 року об 11:40 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ» (доступ до системи за посиланням: vkz.court.gov.ua).
24.03.2023 АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» через систему «Електронний суд» подано заяву (вх. № 9593/23), відповідно до якої заявник просив суд надати позивачу строк для усунення недоліків, у протилежному випадку повернути позовну заяву без розгляду на підставі п. 8 ч. 1. Ст. 226 ГПК України, у зв`язку з поданням позовної заяви без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164, 172, 173 ГПК України.
28.03.2023 у підготовчому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу, якою відмовлено в задоволенні заяви третьої особи (вх. № 9593/23 від 24.03.2023) про залишення позову без розгляду та роз`яснено представнику, що вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленим до суду про використання заявником передбаченого ч. 10 ст. 238 ГПК України відповідного права. Таким чином, відсутні підстави для додаткової сплати позивачем судового збору.
Окрім того, того ж дня, в підготовчому засіданні по справі № 916/3200/22 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "13" квітня 2023 року о 12:00 год., про що Дочірнє підприємство «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Скадовський райавтодор» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» повідомлене відповідною ухвалою суду від 30.03.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
12.04.2023 Третя особа, через систему «Електронний суд», надала до суду пояснення (вх. № 11840/23) щодо позову.
Того ж дня, позивачем подано до суду заяву (вх. № 11954/23), до якої останній долучив документи, що спростовують твердження третьої особи про відсутність зв`язку з керівником ДП «Херсонський облавтодор» та припинення господарської діяльності відповідача.
Вищевказані пояснення третьої особи та заява позивача в подальшому були залишені судом без розгляду у зв`язку з відсутністю відповідних клопотань про поновлення строку на їх подання з обґрунтуванням причин його пропуску, про що у підготовчому засіданні 13.04.2023 судом була постановлена відповідна протокольна ухвала.
Окрім того, 13.04.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3200/22 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та проголошено протокольну ухвалу про перерву до "11" травня 2023 року об 11:00 год. Відповідач про дату, місце та час підготовчого судового засідання у справі № 916/3200/22 був повідомлений ухвалою суду від 13.04.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
27.04.2023 ПП «Прем`єра Південь» надало до суду клопотання (вх. № 27.04.2023), відповідно до якого просило поновити пропущений строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи документи, що спростовують твердження про припинення відповідачем господарської діяльності та відсутність зв`язку із його керівником.
Окрім того, позивачем також подано до суду заперечення (вх. № 13806/23 від 27.04.2023) на пояснення третьої особи, які судом були долучені до матеріалів справи.
Також, 27.04.2023 через систему «Електронний суд» третьою особою подано додаткові пояснення у справі (№ 13812/23), які судом були долучені до матеріалів справи.
В подальшому, 09.05.2023 через систему «Електронний суд» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до суду подано додаткові пояснення у справі (вх. № 15355/23), де, серед іншого, тертя особа просила поставити позивачу питання в порядку ст. 90 ГПК України про обставини, які мають значення для справи.
10.05.2023 ПП «Прем`єра Південь» надіслало на електронну адресу суду заперечення (вх. № 15390/23) на додаткові пояснення третьої особи, які також судом були долучені до матеріалів справи.
11.05.2023 у підготовчому засіданні суд протокольними ухвалами залишив без розгляду вищезазначені додаткові пояснення та клопотання щодо визначення питань в порядку ст. 90 ГПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Судом в ухвалі про відкриття провадження у справі № 916/3200/22 від 13.12.2022 було встановлено строки позивачу та відповідачу для подання відповідних заяв по суті. Окрім того, ухвалою суду від 07.03.2023 суд запропонував залученій третій особі надати суду пояснення третьої особи в порядку ст. 179 ГПК України.
Своїм правом на подання відповідних пояснень третя особа скористалась, подавши їх до суду 12.04.2023, та які судом були прийняті до розгляду.
Щодо поставлених третьою особою питань в порядку ст. 90 ГПК України, суд наголошує, що в силу приписів ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи; суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.
Отже, поставити питання у процесуальному порядку письмового опитування учасників справи як свідків третя особа має право тільки разом з поданням першої заяви по суті - пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, тоді як процесуальними приписами не передбачено подання таких питань в подальшому, у тому числі у додаткових поясненнях, а тому суд дійшов висновку, що клопотання про зобов`язання надати відповіді на питання, подані третьою особою 09.05.2023, тобто поза межами зазначеного строку та з пропуском такого строку, заявлено безпідставно, без клопотання про поновлення строку та обґрунтування поважності причин неможливості викладення разом з поясненнями тих питань, що були наразі сформульовані.
Того ж дня, 11.05.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3200/22, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3200/22 до судового розгляду по суті на "01" червня 2023 року об 11:00 год., про відповідача було повідомлено ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2023, постановленою у відповідності до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
16.05.2023 на електронну адресу суду надійшла заява ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. № 16178/23) про застосування строку позовної давності та наслідків його спливу, яка судом була долучена до матеріалів справи та прийнята до розгляду.
29.05.2023 за вх.№ 17523/23 від АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до суду надійшло клопотання про зупинення провадження по справі на підставі п. 5 ст. 227 ГПК України до набрання законної сили рішенням у справі № 916/1871/23.
Клопотання обґрунтоване неможливістю розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом, оскільки обставини, які розглядаються у справі № 916/1871/23, можуть мати важливе значення для правильного вирішення даного спору та рішення у справі № 916/1871/23 буде преюдиційним для даної справи № 916/3200/22.
Представник позивача проти задоволення клопотання заперечив у зв`язку з відсутністю передбачених для цього законом підстав.
Щодо клопотання АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про зупинення провадження у справі № 916/3200/22 до набрання законної сили рішенням у справі № 916/1871/23, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до положень частини 1 статті 181 Господарського процесуального кодексу України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Як передбачено нормами статті 182 Господарського процесуального кодексу України, саме у підготовчому засіданні суд, з`ясовує, зокрема, і чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Завданнями ж розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.
При цьому, мотивуючи своє клопотання, третя особа зазначила, що лише 04.05.2023 АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсними договору від 26.10.2020 № 26/10-2020, укладеного між ПП «Прем`єра Південь» та Філією «Скадовський райавтодор» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
При цьому, у заявленому клопотанні третьою особою не обгрунтовані причини та їх поважність, невчинення ним відповідних дій, зокрема щодо заявлення клопотання про зупинення провадження у справі, звернення до суду із відповідним позовом і т. ін., у строк, встановлений для цього, або ж у розумні строки.
Стаття 14 Господарського процесуального кодексу України стосується принципу диспозитивності господарського судочинства - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд має з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 917/514/19, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14, від 13.12.2022 у справі № 31/101 та ін.
Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.
Водночас, частиною 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Згідно пунктів 1-3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Як вже було зазначено вище, протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 11 травня 2023 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено її до розгляду по суті. Зупинення з підстав розгляду
Таким чином, судом вбачається, що клопотання Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» є процесуально необґрунтованим.
Враховуючи вищенаведене та те, що третьою особою було подано клопотання про зупинення провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України на стадії розгляду по суті, в той час, як нормами ГПК України не передбачено зупинення провадження у справі з цієї підстави на стадії розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні відповідного клопотання, про що у судовому засіданні 01.06.2023 постановив відповідну протокольну ухвалу.
Представник позивача 01.06.2023 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.
Представник Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач Дочірнє підприємство «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Скадовський райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень, окрім заяви про застосування строків позовної давності, проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73036, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте не були отримані останнім та повертались на адресу суду з відміткою на довідці Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою»..
Окрім того ухвали суду направлялись на адресу філії «Скадовський райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»: 75700, Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Джарилгацька, № 3-А.
Втім, судові повідомлення не було доставлено на адресу філії у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України - до поштового відділення 75700, про що працівником відділу канцелярії суду складено відповідні довідки про неможливість відправки кореспонденції, що долучені судом до матеріалів справи.
Судом встановлено, що місцезнаходження відповідача (м. Херсон) була тимчасово окупованою територією, яка за загальновідомою інформацією 11 листопада 2022 року Збройними Силами України була звільнена.
Також, місцезнаходження філії «Скадовський райавтодор» (м. Скадовськ) є і наразі тимчасово окупованою територією.
При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до вказаного переліку місце реєстрації відповідача знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 14.03.2023, 28.03.2023, 14.04.2023 та 15.05.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Додатково суд наголошує, що ухвали суду направлялись на всі наявні та відомі суду адреси електронної пошти відповідача, докази чого відповідно містяться в матеріалах справи.
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/3200/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/3200/22 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 01.06.2023 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
26.10.2020 між Приватним підприємство «Прем`єра Південь» (виконавець) і філією «Скадовський райавтодор» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник) був укладений договір № 26/10-2020 про надання послуг (надалі Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язується за завданням замовника на умовах визначених у цьому Договорі надавати за плату послуги із перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Пунктом 2.3. Договору встановлено, що замовник зобов`язаний, серед іншого, приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання Акту наданих послуг, якщо надані послуги відповідають умовам Договору і оплачувати їх в розмірах, і в строк передбачені цим Договором.
Згідно п. 3.1. Договору за надання передбачених Договором послуг замовник виплачує виконавцю суму згідно рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у даному договорі. Факт прийняття та надання послуг за цим Договором підтверджується Актом наданих послуг.
Пунктами 4.1., 4.2., Договору передбачено, що загальна вартість робіт за цим Договором передбачена у п.1.1., залишається відкритою, а остаточна вартість послуг становить загальну суму складених Актів наданих послуг. За кожним фактом надання послуг виконавець складає та надає Акт наданих послуг у двох екземплярах по одному для кожної із сторін цього Договору, який повинен бути підписаний замовником не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання (виставлення) та другий екземпляр повернутий виконавцю.
Терміни оплати за надані послуги становить 5 робочих днів з моменту виставлення виконавцем рахунку на оплату та Акту наданих послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Датою здійснення оплати є дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
При цьому, у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом умов Договору (п. 5.1. Договору).
Як передбачено п. 5.3. Договору, у випадку порушення замовником строку оплати послуг обумовлених цим Договором, останній повинен сплатити за вимогою виконавця пеню у розмірі 5% від суми наданих послуг за кожен день прострочення здійснення розрахунку за цим Договором. Строк нарахування пені не може перевищувати (обмежується) 3 роками з моменту виникнення заборгованості.
Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо вони є наслідком непереборної сили (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій і інших обставин непереборної сили), і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання Договору, то виконання продовжується відповідно на строк, протягом якого діяли ці обставини (п. 6.1. Договору).
Відповідно до п.п. 6.3. 6.5. Договору сторона, яка не може виконати зобов`язання за цим Договором, повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, припинення виконання своїх зобов`язань із проектом врегулювання взаємних зобов`язань. Наявність форс-мажорних обставин має бути підтверджена необхідними документами Торгово-промислової палати або іншого уповноваженого органу України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення форс - мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатися.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 31 грудня 2020 року. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього Договору та закінчується в момент виконання всіх зобов`язань сторонами. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє будь-яку із сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 8.1., 8.2. Договору).
ПП «Прем`єра Південь» на виконання своїх зобов`язань за Договором про надання послуг надав відповідачу транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 38500,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими відтисками печаток суб`єктів господарювання актами надання послуг: № 338 від 28.10.2020 на суму 5500,00 грн; №339 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 341 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 344 від 03.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 345 від 04.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 364 від 10.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 367 від 11.11.2020 на суму 5500,00 грн.
Наведені акти надання послуг містять посилання на договір про надання послуг № 26/10-2020 від 26.10.2020, як на правову підставу здійснення господарських операцій.
Таким чином, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 38500,00 грн., які прийнято представником відповідача без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом начальника філії, підпис якого скріплено печаткою підприємства відповідача на вказаних актах.
Під наведені вище акти надання послуг позивачем надано відповідні товарно-транспортні накладні, які також підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
У статті 55 ГК України зазначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них. затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону, (ч. 2, 4 ст.64 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч.ч. 1,3 ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Згідно ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Слід зазначити, що в основі поділу договорів взагалі і договорів про надання послуг у певній сфері зокрема, можуть лежати різні критерії, що обираються залежно від переслідуваних цілей. Поділ договорів на окремі види дозволяє учасникам правовідносин використовувати в своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, удаватися на практиці до такого договору, який найбільшою мірою відповідає їх потребам.
Згідно зі статтею 638 ЦК України загальним для всіх договорів про надання послуг є те, що всі вони, незалежно від суб`єктного складу, порядку укладення і змісту договору, вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, кожна сторона договорів набуває права і одночасно несе зобов`язання щодо до іншої сторони.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчать фактичні обставини справи, договір №26/10-2020 від 26.10.2020 про надання послуг підписано та скріплено печатками з обох сторін, містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом, недійсним не визнано, а отже є таким, що породжує права та обов`язки для його сторін.
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором про надання послуг з перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 901-903, 908-909 Цивільного кодексу України, гл.32 Господарського кодексу України.
Означені вище акти скріплено печатками підприємств, підписано та затверджено з боку позивача директором Риковим А.І., з боку відповідача: підписано начальником філії «Скадовський райавтодор» Дзюба М.А.
Доказів відсутності у останніх повноважень на підписання договору та актів суду не представлено. Обсяг відображених у актах перевезень підтверджено перевізними документами - товарно-транспортні накладні додані до позовної заяви.
Беручи до уваги викладені умови оплати (п.4.2 договору №26/10-2020 від 26.10.2020), строк оплати за надані послуги з перевезення вантажу згідно вищезазначених актів є таким, що настав.
При цьому посилання третьої особи на укладення договору представником, який при його укладенні діяв поза межами своїх повноважень, в порушення статутних вимог і вимог закону, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
З урахуванням норм вищенаведеного законодавства, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 90 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).
У частині 3 ст. 92 Цивільного кодексу України вказано, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Отже, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Отже, з огляду на вказані вище приписи, вчинення правочину виконавчим органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
При цьому, суд відзначає, що питання дійсності або недійсності Договору №26/10-2020 про надання послуг від 26.10.2020 у зв`язку з укладенням правочину відповідачем з перевищенням повноважень та встановлення відповідних обставин наразі є предметом судового розгляду в іншій справі.
Доводи третьої особи про те, що позивач знав про обмеження повноважень керівника філії «Скадовський райавтодор» також є безпідставними, оскільки третя особа або відповідач мали б довести, що позивач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Таким чином, враховуючи те, що актами надання послуг було зафіксовано факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних правовідносин, які є документальним підтвердженням надання послуг, крім того, відповідачем було прийнято вищезазначені послуги, отже вчинено конклюдентні дії, які свідчать про подальше схвалення ним договору, суд дійшов висновку про наявність достатньої кількості доказів для здійснення позивачем права вимоги до відповідача щодо оплати грошових коштів за договором.
Твердження третьої особи, що первинні документи не підтверджують надання послуг відповідачу судом також не приймаються до уваги з огляду на наступне.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88:
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);
- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.4);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
На суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У разі дефектів первинних документів та невизнання постачання спірного, сторони не позбавлені можливості доводити постачання іншими доказами, які будуть переконливо свідчити фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів відповідає приписам процесуального законодавства (Постанова КГС ВС від 25 червня 2020 у справі №924/233/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).
Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 18.11.2020 у справі № 920/61/19.
З огляду на викладене, всі господарські операції повинні підтверджуватися первинними документами. Саме вказані документи розкривають внутрішню суть господарської операції, її справжність, економічну вигоду, ділову мету. Якщо таких документів немає у матеріалах справи, то тоді неможливо підтвердити реальність та товарність спірної господарської операції.
Головним обов`язком позивача є доведення факту порушення відповідачем його прав і законних інтересів у договірних відносинах та існування заборгованості.
Вищевказані акти надання послуг підписані позивачем та відповідачем, а також скріплені печатками підприємств. Акти не містять будь-яких виправлень з боку відповідача щодо їх номерів, дат тощо.
Підписання відповідачем актів про надані послуги, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
Суд зазначає про те, що доказів наявності претензій по обсягу, якості та строках надання послуг, відповідач до суду не подав.
Відповідно, встановлене спростовує покликання третьої особи щодо відсутності у відповідача обов`язку щодо оплати вартості наданих позивачем послуг, а обов`язок оплати наданих послуг у відповідача виник саме за результатами підписання актів надання послуг, так як такі підписано без зауважень. Отже, право грошової вимоги у позивача виникло, в даному випадку, після спливу п`яти робочих днів з моменту підписання відповідного акту про надання послуг.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин з листопада 2020 року, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за надані позивачем послуги та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором про надання послуг №26/10-2020 від 26.10.2020 у розмірі 38500,00 грн.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 38500,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судом не приймаються до уваги твердження АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань в результаті об`єктивних обстави непереборної сили, а саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, з огляду на наступне.
Згідно із статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
З вищевикладеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Господарський суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.
Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і населення.
Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за надані позивачем послуги, строк оплати за які настав на умовах п. 4.2. Договору (5 робочих днів з моменту виставлення позивачем рахунку на оплату та акту наданих послуг) строк за останнім актом надання послуг сплив 18.11.2020.
Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному Договору сторонами узгоджено у розділі 6 даного Договору. Так, сторона, яка не може викопувати зобов`язання за цим Договором повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, припинення виконання своїх зобов`язань, а також підтвердити вказане необхідними документами Торгово-промислової палати або іншого уповноваженого органу України.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 6.3. Договору. А відтак, враховуючи положення п. 6.5. Договору, відсутність такого повідомлення тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.
Окрім того, згідно ч. 4 ст. 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №911/1805/21 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що:
- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Враховуючи вищенаведене, висновки Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним Договором.
Окрім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відтак, твердження третьої особи про те, що неможливість оплати послуг відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.
Господарський суд зазначає, що саме посилання третьої особи на наявність обставин непереборної сили, без надання відповідних доказів, в підтвердження своїх доводів, не може вважатися доведенням відповідних обставин, як надзвичайних і невідворотних, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
Суд звертає також особливу увагу на те, що матеріали справи в однозначний спосіб переконливо свідчать про те, що строк оплати наданих позивачем та отриманих відповідачем послуг сплив за відповідними актами надання послуг 04.11.2020, 06.11.2020, 10.11.2020, 11.11.2020, 17.11.2020 та 18.11.2020 відповідно, тобто строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором настав за 1 рік та 3 календарних місяці до початку військової агресії Російської Федерації проти України та, відповідно, введення воєнного стану.
Окрім того, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності. Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
Отже, ані відповідачем, ані третьою особою не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором у 2020 році.
Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.
За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного Договору, при порушенні його умов щодо строків оплати послуг, замовник має сплатити пеню за вимогу виконавця у розмірі 5% від суми наданих послуг за кожен день прострочення.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Суд, провівши за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу «ЛІГА: Закон» перерахунок інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов Договору, встановив, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.
Окрім того, здійснивши власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду нарахування, судом встановлено, що загальний розмір 3% річних становить 2310,01 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2310,01 грн та інфляційних втрат у розмірі 15352,39 грн.
Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в розмірі 107800,00 грн., суд зазначає таке.
Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.
При цьому, положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та невиконання грошового зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.
При цьому, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» чітко встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши перерахунок пені в розмірі 5% від суми наданих послуг за період з 17.09.2022 до 11ю112022 судом встановлено, що розмір такої пені дорівнює 107800,00 грн. Однак, враховуючи вищезазначені законодавчі положення про те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 2953,42 грн.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за Договором № 26/10-2020 про надання послуг від 26.10.2020 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отримані послуги, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за отримані послуги є порушенням положень Договору та норм чинного законодавства.
Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає, що позивачем послуги за Договором були надані протягом жовтня - листопада 2020 року та з урахуванням умов пункту 4.2. Договору мали бути оплачені у строк не пізніше 18.11.2020.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У заяві (вх. № 16178/23 від 16.05.2023) відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки щодо спірних правовідносин в порядку ст. 258 ЦК України має застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік, як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та у зв`язку з перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Аналогічне положення містить ч. 5 ст. 308 Господарського кодексу України.
Отже обов`язковими істотними умовами перевезення є прийом перевізником від вантажовідправника вантажу для подальшого перевезення для вантажоотримувача та складання відповідних транспортних документів.
Спірний договір № 26/10-2020 від 26.10.2020 не має усіх ознак договору перевезення. Сторонами у договорі є замовник та виконавець. Договір надання послуг із перевезення вантажів за своєю правовою природою є самостійним видом договору про надання послуг.
Відповідно до ч. 2 ст. 306 Господарського кодексу України, суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Суд установив, що згідно п. 3.1 Договору, за надання передбачених Договором послуг замовник виплачує виконавцю суму згідно рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у даному договорі. Факт прийняття та надання послуг за цим Договором підтверджується Актом наданих послуг.
Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У свою чергу, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
На підставі викладеного, оскільки Договір № 26/10-2020 від 26.10.2020 є самостійним видом договору про надання послуг, сторони договору не виступають по відношенню один до одного перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем та на правовідносини, що виникають із договору поширюються загальні положення щодо договорів про надання послуг, враховуючи підписання актів надання послуг повноважними особами, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах встановленого законом строку позовної давності.
Водночас, суд наголошує, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, строк якого неодноразово продовжений.
Крім цього, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 02.05.2023 № 3057-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
За цих обставин в сукупності позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності.
Крім того, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму боргу до моменту виконання судового рішення.
Зокрема, відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Вказане положення є нормою процесуального права і не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування таких сум до моменту виконання судового рішення.
Проте, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Ухвалення рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, прямо суперечить завданням судочинства.
Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу. Крім того, саме на суд покладено обов`язок встановлення правильності нарахованих платежів, пов`язаних з несвоєчасним виконанням зобов`язання, тому, враховуючи встановлені обставини справи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних за період, який не був предметом розгляду цього спору.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за Договором № 26/10-2020 від 26.10.2020 заборгованості підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в сумі 59115,82 грн заборгованості, в т.ч.: 38500,00 грн - сума основної заборгованості, 15352,39 грн інфляційні втрати, 2310,01 грн. 3% річних та 2953,42 грн - пеня.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір в сумі 894,51 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (73000, м. Херсон, вул. Поповича, буд.23, код ЄДРПОУ 31918234) в особі філії «Скадовський райавтодор» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (75700, Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Джарилгацька, № 3-А, код ЄДРПОУ 26185636) на користь Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (73020, м. Херсон, вул. Куліша Миколи, № 11, кв. 32, код ЄДРПОУ 34785446) суму основної заборгованості в розмірі 38 500 (тридцять вісім тисяч п`ятсот) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 15 352 (п`ятнадцять тисяч триста п`ятдесят дві) грн 39 коп, суму 3% річних в розмірі 2 310 (дві тисячі триста десять) грн 01 коп, пеню в розмірі 2 953 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) грн 42 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 894 (вісімсот дев`яносто чотири) грн 51 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 12 червня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 01.06.2023 |
Оприлюднено | 13.06.2023 |
Номер документу | 111456449 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні