Постанова

від 30.10.2023 по справі 916/3200/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3200/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2023 (повний текст складено та підписано 12.06.2023, суддя Цісельський О.В.)

по справі №916/3200/22

за позовом Приватного підприємства Прем`єра Південь

до Дочірнього підприємства Херсонський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Скадовський райавтодор Дочірнього підприємства Херсонський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України

про стягнення 163 962,40 грн

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство Прем`єра Південь звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Дочірнього підприємства Херсонський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Скадовський райавтодор ДП Херсонський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 163962,40 грн, з яких: 38500,00 грн сума боргу, 15352,39 грн інфляційне збільшення, 2310,01 грн 3% річних, 107800,00 пеня відповідно до умов договору, а також суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 26/10-2020 від 26.10.2020 про надання послуг, в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги згідно актів надання послуг.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2023 по справі №916/3200/22 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 38 500 грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 15 352 грн 39 коп, суму 3% річних в розмірі 2 310 грн 01 коп, пеню в розмірі 2 953 грн 42 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 894 грн 51 коп, в решті позовних вимог відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що ПП Прем`єра Південь на виконання своїх зобов`язань за Договором про надання послуг надав відповідачу транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 38500,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими відтисками печаток суб`єктів господарювання актами надання послуг: № 338 від 28.10.2020 на суму 5500,00 грн; №339 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 341 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 344 від 03.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 345 від 04.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 364 від 10.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 367 від 11.11.2020 на суму 5500,00 грн.

Такі послуги, за твердженням місцевого господарського суду, прийняті представником відповідача без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом начальника філії, підпис якого скріплено печаткою підприємства відповідача на вказаних актах.

Однак, як зазначено судом першої інстанції наданій позивачем послуги відповідачем у порушення умов укладеного між сторонами договору оплачено не було. Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 38500,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, здійснивши перерахунок пені в розмірі 5% від суми наданих послуг за період з 17.09.2022 до 11.11.2022 суд першої інстанції зазначив, що розмір такої пені дорівнює 107800,00 грн. Однак, враховуючи законодавчі положення про те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 2953,42 грн.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось АТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2023 у справі № 916/3200/22 в частині задоволення позовних вимог і в цій частині винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Приватного підприємства «Прем`єра південь» про стягнення коштів.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права у зв`язку з неповним встановленням і неправильністю визначення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного, неналежного і неповного дослідження та оцінки доказів, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповним з`ясуванням обставин справи, що обґрунтовується наступним.

Так, за твердженням апелянта, судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання чинності рішення суду у справі №916/1871/23 в якій АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заявлено позовні вимоги до Приватного підприємства "Прем`єра Південь" та Дочірнього підприємство "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Атомобільні дороги України" в особі філії "Скадовський райавтодор" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання недійсним договору від 26.10.20 №26/10-2020, тобто договору за яким у даній справі стягуються кошти.

На думку апелянта, враховуючи, що визнання недійсним договору у справі №916/1871/23 може мати важливе значення для правильного вирішення спору по справі №916/3200/22 в якому вирішується питання щодо стягнення заборгованості за таким договором, а тому є об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №916/1871/23 у зв`язку із чим суд першої інстанції був зобов`язаний зупинити провадження у справі №916/3200/22 до набрання законної сили рішення у справі №916/1871/23.

Скаржник також стверджує про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наявність форс-мажорних обставин, які зупиняють виконання зобов`язань за договором, зокрема введення воєнного стану на всій території України у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Також, апелянт наголошує на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення із даним позовом до суду в частині вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/3200/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2023 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що у суду першої інстанції були відсутність законодавчо визначені підстави для зупинення провадження у справі, а наявні матеріали справи дозволяли встановити дійсні обставини справи та розглянути справу по суті.

Також, як стверджує позивач, наявність або відсутність повноважень представника відповідача на укладення договору з позивачем не була предметом розгляду у даній справі, а тому й не вирішувалось місцевим господарським судом в межах даної справи.

Щодо посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що обов`язок щодо оплати наданих послуг виник у відповідача у 2020 році, в той час як форм-мажорні обставини виникли у 2022, а тому не можуть враховуватись судом під час вирішення даного спору.

Крім того, посилаючись на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позивач зазначає, що не допустив порушення строків позовної давності щодо звернення із вимогами до відповідача.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 26.10.2020 між Приватним підприємство Прем`єра Південь (виконавець) і філією Скадовський райавтодор Дочірнього підприємства Херсонський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (замовник) був укладений договір № 26/10-2020 про надання послуг (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язується за завданням замовника на умовах визначених у цьому Договорі надавати за плату послуги із перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що замовник зобов`язаний, серед іншого, приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання Акту наданих послуг, якщо надані послуги відповідають умовам Договору і оплачувати їх в розмірах, і в строк передбачені цим Договором.

Згідно п. 3.1. Договору за надання передбачених Договором послуг замовник виплачує виконавцю суму згідно рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у даному договорі. Факт прийняття та надання послуг за цим Договором підтверджується Актом наданих послуг.

Пунктами 4.1., 4.2., Договору передбачено, що загальна вартість робіт за цим Договором передбачена у п.1.1., залишається відкритою, а остаточна вартість послуг становить загальну суму складених Актів наданих послуг. За кожним фактом надання послуг виконавець складає та надає Акт наданих послуг у двох екземплярах по одному для кожної із сторін цього Договору, який повинен бути підписаний замовником не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання (виставлення) та другий екземпляр повернутий виконавцю.

Терміни оплати за надані послуги становить 5 робочих днів з моменту виставлення виконавцем рахунку на оплату та Акту наданих послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Датою здійснення оплати є дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

При цьому, у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом умов Договору (п. 5.1. Договору).

Як передбачено п. 5.3. Договору, у випадку порушення замовником строку оплати послуг обумовлених цим Договором, останній повинен сплатити за вимогою виконавця пеню у розмірі 5% від суми наданих послуг за кожен день прострочення здійснення розрахунку за цим Договором. Строк нарахування пені не може перевищувати (обмежується) 3 роками з моменту виникнення заборгованості.

Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо вони є наслідком непереборної сили (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій і інших обставин непереборної сили), і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання Договору, то виконання продовжується відповідно на строк, протягом якого діяли ці обставини (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п.п. 6.3. 6.5. Договору сторона, яка не може виконати зобов`язання за цим Договором, повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, припинення виконання своїх зобов`язань із проектом врегулювання взаємних зобов`язань. Наявність форс-мажорних обставин має бути підтверджена необхідними документами Торгово-промислової палати або іншого уповноваженого органу України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення форс - мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатися.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 31 грудня 2020 року. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього Договору та закінчується в момент виконання всіх зобов`язань сторонами. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє будь-яку із сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 8.1., 8.2. Договору).

Так, ПП Прем`єра Південь на виконання своїх зобов`язань за Договором про надання послуг надав відповідачу транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 38500,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими відтисками печаток суб`єктів господарювання актами надання послуг: № 338 від 28.10.2020 на суму 5500,00 грн; №339 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 341 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 344 від 03.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 345 від 04.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 364 від 10.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 367 від 11.11.2020 на суму 5500,00 грн.

Наведені акти надання послуг містять посилання на договір про надання послуг № 26/10-2020 від 26.10.2020, як на правову підставу здійснення господарських операцій.

Таким чином, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 38500,00 грн., які прийнято представником відповідача без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом начальника філії, підпис якого скріплено печаткою підприємства відповідача на вказаних актах.

Позивачем також надано відповідні товарно-транспортні накладні, які також підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

З огляду на те, що відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, позивач звернувся із даним позовом до суду першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак задовольнив їх частково, з огляду на невірний розрахунок позивачем штрафних санкцій.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.ст. 626, 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, позивач на підтвердження надання послуг за договором укладеним з відповідачем було надано до суду підписані та скріпленими відтисками печаток суб`єктів господарювання акти надання послуг: № 338 від 28.10.2020 на суму 5500,00 грн; №339 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 341 від 31.10.2020 на суму 5500,00 грн; № 344 від 03.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 345 від 04.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 364 від 10.11.2020 на суму 5500,00 грн; № 367 від 11.11.2020 на суму 5500,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені акти надання послуг містять посилання на договір про надання послуг № 26/10-2020 від 26.10.2020, як на правову підставу здійснення господарських операцій.

Також, означені вище акти скріплено печатками підприємств, підписано та затверджено з боку позивача директором Риковим А.І., з боку відповідача: підписано начальником філії Скадовський райавтодор Дзюбою М.А.

Обсяг відображених у актах перевезень підтверджено перевізними документами - товарно-транспортними накладними, які також містять підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств.

Відтак, підписання відповідачем актів про надані послуги, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

При цьому, слід відзначити, що у наявних матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача претензій по обсягу, якості та строках надання послуг з боку позивача.

Відтак, беручі уваги викладені умови оплати (п.4.2 договору №26/10-2020 від 26.10.2020), строк оплати за надані послуги з перевезення вантажу згідно вищезазначених актів є таким, що настав.

Однак, у наявних матеріалах справі відсутні, а відповідачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження оплати наданих позивачем послуг.

З огляду на що, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Щодо нарахованих та заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке..

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Провівши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

Окрім того, здійснивши власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду нарахування, судом встановлено, що загальний розмір 3% річних становить 2310,01 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2310,01 грн та інфляційних втрат у розмірі 15352,39 грн.

З приводу заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 107800,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та частиною шостою статті 232 ГК України.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

При цьому, положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та невиконання грошового зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.

При цьому, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань чітко встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені в розмірі 5% від суми наданих послуг за період з 17.09.2022 до 11.11.022 судом встановлено, що розмір такої пені дорівнює 107800,00 грн. Однак, враховуючи вищезазначені законодавчі положення про те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 2953,42 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи в якій вирішується питання щодо визнання недійсним укладеного між сторонами договору надання послуг, а також відхиляється заявлене в апеляційні скарзі клопотання про зупинення провадження по справі, з огляду на таке.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Визначальним є встановлення, які саме обставини входять до предмету доказування у межах заявлених позовних вимог у справі та чи має суд можливість встановити саме ці обставини самостійно, або вони встановлюються іншим судом в іншій справі.

Встановлення лише факту взаємопов`язаності справ не є достатнім для прийняття рішення щодо зупинення провадження у справі до розгляду іншої.

Враховуючи положення п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.01.2021 у справі №904/8122/17, від 20.01.2021 у справі №906/129/20, від 04.12.2020 у справі №917/514/19, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі №905/1728/14-908/4808/14.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у справі №916/3200/22, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, є вимога позивача до відповідачів про стягнення заборгованість та нарахованих штрафних санкцій, які виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідач договору про надання послуг в частині повної та своєчасної оплати.

При цьому, з огляду на предмет позовних вимог у справі №916/3200/22, обставини, що підлягають доведенню у межах цієї справи, полягають у встановленні факту наявності заборгованості, яка виникла за договором про надання послуг, її розміру та порушення відповідачем строку її оплати, та, як наслідок, правомірність нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

На суд в межах розгляду вказаної справи не покладений обов`язок визначати наявність або відсутності підстав для визнання договору про надання послуг недійсним, оскільки у даному випадку судом застосовується презумпція правомірності правочину, визначена у ст. 204 Цивільного кодексу України, на підставі якого виникли зобов`язання сторін.

Відповідно, у разі відсутності доказів на спростування презумпції правомірності договору (рішення суду про визнання його недійсним, що наявне на момент розгляду справи) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак, оскільки зібрані у справі №916/3200/22 докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, тоді як сама лише наявність справи №916/1871/23 в якій вирішується питання про визнання правочину недійсним не може бути підставою для зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі №916/1871/23.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

При цьому, порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Слід також відзначити, що у разі визнання у подальшому договору поставки у судовому порядку недійсним зацікавлена сторона не позбавлена права на звернення до суду із відповідною заявою про перегляд рішення суду про стягнення заборгованості, підставою виникнення якої було невиконання такого правочину, за нововиявленими обставинами.

Також судом апеляційної інстанції не приймають до уваги посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Як вбачається, третя особа (апелянт), як на форс-мажорні обставини посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).

Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за надані позивачем послуги, строк оплати за які настав на умовах п. 4.2. Договору (5 робочих днів з моменту виставлення позивачем рахунку на оплату та акту наданих послуг) строк за останнім актом надання послуг сплив 18.11.2020.

Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному Договору сторонами узгоджено у розділі 6 даного Договору. Так, сторона, яка не може викопувати зобов`язання за цим Договором повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, припинення виконання своїх зобов`язань, а також підтвердити вказане необхідними документами Торгово-промислової палати або іншого уповноваженого органу України.

Однак, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 6.3. Договору. А відтак, враховуючи положення п. 6.5. Договору, відсутність такого повідомлення тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

Відтак, твердження апелянта про те, що неможливість оплати товару відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи.

При цьому, як слушно зауважено судом першої інстанції, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Колегією суддів також враховується, що строк оплати наданих позивачем та отриманих відповідачем послуг сплив за відповідними актами надання послуг 04.11.2020, 06.11.2020, 10.11.2020, 11.11.2020, 17.11.2020 та 18.11.2020 відповідно, тобто строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором настав за 1 рік та 3 календарних місяці до початку військової агресії рф проти України та, відповідно, введення воєнного стану.

Щодо застосування строків позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, у заяві поданій до суду першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки щодо спірних правовідносин в порядку ст. 258 ЦК України має застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік, зокрема щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21 та від 13.07.2022 у справі №910/8669/21.

Крім цього, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком, який триває до теперішнього часу.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені у межах строків позовної давності.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2023 у справі №916/3200/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 30.10.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Принцевська Н.М.