Постанова

від 07.06.2023 по справі 31/101

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 31/101

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Когутенко М.Г. (адвокат),

відповідача - Перепелиця А.О. (адвокат),

третьої особи - Ербелідзе А.О. (адвокат),

офісу ГП - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 (у складі колегії суддів: Паламар П.І. (головуючий), Борисенко І.І., Сташків Р.Б.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Укртрансгаз"

за участю Київської міської прокуратури

про визнання договору укладеним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - Відповідач, ПАТ "Укрнафта") про зобов`язання укласти договір поставки природного газу у редакції, наведеній Позивачем у прохальній частині позовної заяви та зобов`язання вчинити дії щодо поставки природного газу власного видобутку, видобутого у 2010 році, у обсязі 1 670 210 018 куб. метрів.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що на підставі Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом", у ПАТ "Укрнафта" наявний обов`язок реалізувати АТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення природний газ, видобутий ПАТ "Укрнафта" за ціною відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 27.07.2010 №889. Позивачем у лютому 2011 року листом надсилався підписаний ним зі своєї сторони проект договору поставки природного газу власного видобутку, видобутого у 2010 році, з визначеним обсягом та ціною за 1000 куб.м, у двох екземплярах, однак Відповідач, не вчинив дій, у відповідності до вимог частин третьої та четвертої статті 181 Господарського кодексу України, запропоновані умови договору не погодив, підписаного примірника договору поставки або протоколу розбіжностей до договору не надіслав.

1.3. У процесі розгляду справи Позивач змінив предмет позову в частині зобов`язання укласти договір, заявивши про визнання укладеним між ним та Відповідачем договору поставки природного газу у редакції, поданій АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання листом від 08.02.2011 №6-692/1.2-11.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - Третя особа, АТ "Укртрансгаз").

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі №31/101, відмовлено у задоволенні позову.

2.3. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами не було узгоджено такої істотної умови договору як його ціна, оскільки в проекті договору ціна газу була визначена у відповідності до постанови Національної комісії регулювання енергетики України від 27.07.2010 №889, яку визнано протиправною та скасовано з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2014 у справі №2а-10541/12/2670. Враховуючи ту обставину, що сторони договір не уклали, підстави для передачі Відповідачем природного газу на запропонованих Позивачем умовах продажу відсутні, відтак суди дійшли висновку про необґрунтованість та недоведеність Позивачем заявлених вимог.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційних скаргах АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" просять скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. У якості підстави для подання вказаних скарг заявники посилаються на необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду 14.03.2018 у справі №35/223, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі №5/77 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі №61/341 щодо застосування частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, частин першої - п`ятої статті 180 та частини другої статті 187 Господарського кодексу України.

3.3. ПАТ "Укрнафта" у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 08.02.2011 Позивач запропонував Відповідачу укласти договір поставки природного газу власного видобутку, видобутого у 2010 році, для потреб населення, надіславши останньому листом №6-692/1.2-11 два примірники підписаного зі свого боку договору.

4.2. Вказаний договір містить посилання на чинні на час здійснення Позивачем оферти законодавчі акти, зокрема, Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу", Закон України "Про нафту і газ", Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", Закон України від 28.01.2011 №2900-VI "Про внесення змін до статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель щодо закупівель товарів та послуг у сфері природних монополій та суміжних ринків", постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом", наказ Міністерства палива та енергетики України від 24.12.2001 №677 "Про затвердження нормативних актів з питань складання балансів та внутрішніх закупівель енергоресурсів".

4.3. За умовами пункту 1.1. проекту договору, Постачальник зобов`язується передати Покупцеві з ресурсів 2010 року у власність природний газ власного видобутку (далі-газ) для потреб населення, а Покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

4.4. У пункті 2.1 проекту договору зазначено, що Постачальник передає Покупцеві з ресурсів 2010 року природний газ в обсязі до 1 672 500 00 куб.м.

4.5. Згідно з пунктами 4.1., 4.2. проекту договору, ціна газу за 1 000 куб.м відповідно до постанови Національної комісії регулювання енергетики України від 27.07.2010 №889 становить: 458,00 грн (чотириста п`ятдесят вісім грн. 00 коп.) без ПДВ, крім того ПДВ - 91,60 грн (дев`яносто одна грн. 60 коп.), разом з ПДВ - 549,60 грн (п`ятсот сорок дев`ять грн. 60 коп.). Сторони домовились, що ціна на газ, що вказана в п. 4.1. цього договору, визначена на день його підписання і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни, Сторони оформляють додаткову угоду до цього Договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами.

4.6. Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2011 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення Покупцем. (пункт 10.1. проекту договору).

4.7. Водночас, пунктами 6.1 та 6.2 проекту договору визначено, що сторони домовилися, що вони докладатимуть усіх зусиль з метою належного виконання договірних зобов`язань. У разі невиконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у порядку та в розмірах, передбачених цим договором ти чинним законодавством.

У випадку порушення термінів поставки/недопоставки місячного обсягу газу Постачальник сплачує на користь Покупця пеню у розмірі 0.1 відсотка вартості недопоставленого протягом місяця обсягу газу, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) вказаної вартості.

4.8. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилався на те, що Відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладення вказаного договору. На переконання Позивача, з огляду на приписи статей 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", укладання договору для сторін у справі є обов`язковим.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві на них доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.3. Згідно з частиною першою статті 179 Господарського кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

5.4. Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

5.5. Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

5.6. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.7. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

5.8. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

5.9. Положеннями статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

5.10. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 Цивільного кодексу України).

5.11. Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

5.12. Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

5.13. За приписами частини п`ятої статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

5.14. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729, які були чинними на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємство НАК "Нафтогаз України" за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються НКРЕ згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Отже, правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами спірного правочину зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою Національної комісії регулювання енергетики України, тобто, постанова Національної комісії регулювання енергетики України є правовою підставою для застосування ціни газу.

5.15. Рішення судів попередніх інстанцій базуються на тому, що між сторонами не було узгоджено такої істотної умови договору як його ціна, оскільки в проекті договору ціна газу була визначена у відповідності до постанови Національної комісії регулювання енергетики України від 27.07.2010 №889, яку визнано протиправною та скасовано з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2014 у справі №2а-10541/12/2670.

5.16. При цьому судами попередніх інстанцій при вирішенні спору враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №35/233, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі №5/77 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

5.17. У касаційних скаргах АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" оскаржують судові рішення у справі №31/101 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.18. Скаржники зазначають про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновків викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №35/233, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі №5/77 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи від правових висновків щодо застосування положень частини першої статті 638 Цивільного кодексу України та частин першої - п`ятої статті 180 Господарського кодексу України, викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду, скаржники зазначили, що ціна у договорі поставки природнього газу лише сформована на підставі постанови Національної комісії регулювання енергетики України від 23.12.2010 №1952, а не поставлена в залежність з її чинністю/не чинністю, а тому факт визнання протиправною у судовому порядку цієї постанови не може бути покладений в основу висновку про відсутність такої істотної умови договору як ціна, оскільки за умовами договору ціна на газ визначена на день підписання договору і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів (пункт 4.2 проекту договору).

Мотивуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи №31/101 від правових висновків щодо застосування положень частин першої та третьої статті 180, частини другої статті 187 Господарського кодексу України, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, скаржники вказали, що визначений Позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання договору укладеним) свідчить про те, що останній хоче належним чином оформити правовідносини з Відповідачем, а отже такий спосіб захисту сприятиме усуненню невизначеності у взаємовідносинах сторін та створенню необхідних умов для відновлення порушеного права Позивача.

5.19. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 05.12.2018 у справі №757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 14.12.2021 у справі №147/66/17, від 08.06.2022 у справі №362/643/21.

Отже, підставами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.

5.20. Зважаючи на викладене, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин справи.

5.21. Однак Скаржниками у своїх касаційних скаргах не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №35/233, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі №5/77 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, на підставі яких вже сформована усталена практика, а також в чому полягає необхідність відступлення від таких висновків стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах у цій справі.

5.22. При цьому доводи скаржників фактично зводяться до їх незгоди з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, яка (позиція) узгоджується з практикою Верховного Суду, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. Однак вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу скаржниками не наведено.

5.23. Більше того, питання щодо відступлення від правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №35/233, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, вже розглядалось Верховним Судом у справі з аналогічними обставинами, де суд дійшов висновку щодо відсутності необхідності відступати від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №5/77).

5.24. За таких обставин наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Відтак, судова колегія не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №35/233, від 18.07.2018 у справі №5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі №5/77 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341 щодо норм права (частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, частин першої - п`ятої статті 180 та частини другої статті 187 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі №31/101 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий