Постанова

від 29.05.2023 по справі 555/845/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 555/845/20

провадження № 61-9040св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Сарненська Єпархія Української Православної Церкви,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року в складі колегії суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2020 року релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області (далі - Релігійна громада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Сарненська Єпархія Української Православної Церкви, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Позовна заява мотивовано тим, що релігійній громаді належить на праві приватної власності будівля церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області . Однак релігійна громада не в змозі здійснювати свої речові права щодо цього нерухомого майна, оскільки ОСОБА_1 чинить перешкоди у її використанні. При цьому будь-яких правових підстав для перебування у приміщенні храму ОСОБА_1 не має, а добровільно звільнити його відмовляється.

Ураховуючи викладене, релігійна громада на підставі статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила суд усунути перешкоди у здійсненні права власності на будівлю церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області , шляхом її звільнення ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову релігійної громади.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Позивач не довів, що діями відповідача, як фізичної особи, порушуються його права щодо спірної будівлі церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області . Звернуто увагу, що спір щодо будівлі храму існує між різними релігійними громадами, а ОСОБА_1 представляє релігійну громаду Петро-Павлівську парафію Сарненської Єпархії Української Православної Церкви.

Справа розглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.

Розпорядженням Рівненського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року № 3 цивільну справу передано на розгляд Волинському апеляційному суду.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу релігійної громади задоволено, рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди релігійній громаді Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області у здійсненні права користування та розпорядження будівлею церкви шляхом звільнення ОСОБА_1 будівлі церкви за адресою: Рівненська область, Березнівський район, село Малинськ, вулиця Першотравнева, 1а .

Постанова мотивована тим, що релігійна громада як власник майна має право вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном на підставі статті 391 ЦК України, оскільки відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні спірною будівлею церкви, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року відповідач вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17. Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що з приводу користування будівлею церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області існує спір у зв`язку зі зміною підлеглості релігійної громади, її назви та керівника.

Рішенням Рівненської обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1991 року № 173 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» вирішено зареєструвати статут релігійної громади Української Православної Церкви у населеному пункті с. Малинськ Березнівського району Рівненської обласної (пункт 1.1), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту Релігійної громади № 25.

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 31 березня 2005 року виконавчим комітетом Малинської сільської ради Березнівського району Рівненської області, будівля церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області належить релігійній громаді Петро-Павлівської парафії Сарненської єпархії Української Православної Церкви с. Малинськ.

17 травня 2019 року державним реєстратором відділу «Центр надання адміністративних послуг» Березнівської районної державної адміністрації Рівненської області Вітковець Т. В. зареєстровано право приватної власності на будівлю церкви на вул. Першотравневій, 1а в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області за релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Малинськ, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 171434034.

28 серпня 2019 року державним реєстратором управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О. на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 273585, виданого 03 лютого 2010 року Малинською сільською радою, зареєстровано право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою: Рівненська область, Березнівський район, село Малинськ, вул. Першотравнева, 1а , за релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви села Малинськ, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 179178187.

Рішенням релігійної громади від 24 лютого 2019 року вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади, змінити назву і керівника. Внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (стаття 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, незгідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (стаття 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, зокрема згідно з частиною першою цієї статті власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18 та від 25 червня 2019 року у справі № 923/640/18.

Встановлено, що рішенням загальних зборів релігійної громади Свято-Петро-Павлівської парафії Сарненської єпархії Української православної церкви села Малинськ, Березнівського району Рівненської області (код ЄДРПОУ - 22576605) від 24 лютого 2019 року (протокол № 1) підлеглість релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній церкві (Православній Церкві України) змінено шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади та змінено назву юридичної особи на релігійну громаду Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області. Таким чином, відбулася зміна канонічної підлеглості релігійної організації та її назви, однак не відбулось створення іншої юридичної особи шляхом виділу чи поділу.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади.

Апеляційний суд правильно вказав про хибність висновку суду першої інстанції про те, що в даному випадку спір про право користування культовою спорудою існує фактично між двома релігійними громадами різних канонічних підлеглостей як юридичними особами, релігійною громадою Свято-Петро-Павлівської парафії Сарненської єпархії Української православної церкви села Малинськ, Березнівського району Рівненської області та релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області.

Релігійна організація «Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області» (код ЄДРПОУ 22576605) є зареєстрованою у встановленому законом порядку юридичною особою та власником будівлі церкви за адресою: Рівненська область, Березнівський район, село Малинськ, вул. Першотравнева, 1а , про що свідчать копія свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Малинської сільської ради Березнівського району Рівненської області від 31 березня 2005 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 171434034.

Право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за вищевказаною адресою також зареєстровано у встановленому законом порядку за Релігійною організацією «Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області» (код ЄДРПОУ - 22576605), що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179178187.

Позивач реалізує належне йому право власності (в тому числі право користування) в порядку, визначеному статтями 316, 317, 321 ЦК України, статтею 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Статуту позивача.

Для задоволення вимог власника достатньо встановити факт наявності перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, що об`єктивно існують. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, підставою судового захисту є наявність доведеного факту порушення прав позивача з боку відповідача, яке існує на момент прийняття судового рішення, а підставою для задоволення негаторного позову - є доведений факт обмеження або перешкоджання, створення реальних перешкод у здійсненні права власності, триваючий характер такого правопорушення, наявність у момент звернення до суду. Також, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може носити абстрактного, узагальнюючого характеру, має бути ефективним, тобто забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що його права порушуються саме відповідачем, який є колишнім настоятелем храму та колишнім керівником релігійної громади Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області. Позивач наголошував, що ОСОБА_1 , як колишній настоятель храму та колишній керівник релігійної організації, не звільняє спірне приміщення, створює релігійній громаді перешкоди у користуванні будівлею церкви. Право власності позивача на будівлю церкви ОСОБА_1 не визнається, що він підтверджує у поданих до суду процесуальних документах.

Відповідно до пункту 4.1 Статуту позивача, релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що належить їй на праві власності та інших правових титулах.

Майно релігійної громади формується з джерел, не заборонених чинним законодавством України, у тому числі за рахунок: безоплатних та благодійних внесків, добровільних пожертвувань юридичних та/або фізичних осіб; продукції (зокрема, релігійного призначення, релігійної літератури тощо) та доходів, одержаних у результаті здійснення нею некомерційної господарської діяльності, а також у результаті здійснення господарської діяльності підприємствами, установами і організаціями, заснованими релігійною громадою; доходів від володіння корпоративними правами; майна, придбаного в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому чинним законодавством України порядку; іншого майна, майнових прав, набутих на підставах, не заборонених чинним законодавством України ( пункт 4.2 Статуту)

У власності релігійної громади перебувають: будівлі, в тому числі культові споруди, земельні ділянки, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального, добродійного, видавничого призначення, транспортні засоби, грошові кошти та інше майно (майнові права), набуте нею за рахунок добровільних пожертвувань або власних коштів, передане державою, територіальними громадами, а також набуте або створене нею на інших законних підставах; грошові надходження від власної некомерційної господарської діяльності (в тому числі від розповсюдження літератури та предметів релігійного вжитку, що здійснюється відповідно до цього статуту та чинного законодавства України), а також господарської діяльності підприємств, заснованих релігійною громадою; інше майно (майнові права), набуте нею на підставах, не заборонених чинним законодавством України (пункт 4.3 Статуту).

Допитані судом першої інстанції свідки вказували, що ОСОБА_1 не визнаючи зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві (Православна Церква України) та не бажаючи звільнити приміщення храму, не допускає прихожан до храму для здійснення ними богослужінь при цьому застосовує фізичну силу. Покази свідків відповідачем не спростовані.

Голова парафіяльної ради ОСОБА_2 звернувся до відповідача ОСОБА_1 з повідомленням про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві (Православна Церква України), а також із пропозицією очолити цю релігійну громаду або у разі відмови передати ключі та установчі документи діючому голові Парафіяльної ради ОСОБА_2 . Відповідач відхилив пропозицію очолити релігійну громаду, однак ключі від храму і документи не передав.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження доводів відповідача, оскільки рішення загальних зборів релігійної громади від 24 лютого 2019 року не скасоване, нова редакція статуту юридичної особи зареєстрована у встановленому законом порядку, як і право власності на будівлю церкви та право користування на земельну ділянку, що на якій вона розташована.

Таким чином, апеляційним судом правильно встановлено, що відповідач користується спірним приміщенням церкви, перешкоджаючи повноважним органам управління та членам релігійної громади здійснювати володіння та користування цим майном (приміщенням).

Застосування обраного позивачем захисту суд вважає співмірним з видом та обсягом його порушених прав, а також достатнім для їх ефективного відновлення.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено факт вчинення відповідачем позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, Верховний Суд погоджуються із висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог релігійної громади.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги відповідача щодо ухвалення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справах № 523/9076/16-ц, № 308/3162/15-ц, № 127/93/17-ц, № 372/51/16-ц, № 554/10058/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 523/9076/16-ц - визнання незаконними дій засновників ТОВ «Норма Плюс», пов`язаних із внесенням змін до статуту 25 липня 2013 року, стягнення із засновників ТОВ «Норма Плюс» моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн, відміна редакції статуту ТОВ «Норма Плюс» від 25 липня 2013 року, стягнення з ТОВ «Норма Плюс» 100 000,00 грн на відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди; у справі № 308/3162/15-ц - стягнення суми страхового відшкодування у розмірі, трьох проценти річних від простроченої суми та інфляційних втрат; у справі № 127/93/17-ц - скасування декларації від 23 вересня 2015 року про готовність до експлуатації двоквартирного двоповерхового приватного житлового будинку замість старого на приватизованій земельній ділянці, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; у справі № 372/51/16-ц - визнання незаконним і скасуваннярішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно (квартиру); у справі № 554/10058/17 - визнання права на отримання грошових коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О. Ю. подати додаткову інформацію щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вищевказаним рахунком.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог були предметом дослідження у суді апеляційної інстації з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, Верховним Судом враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Верховним Судом не встановлено порушення апеляційним судом норм процесуального права, які є підставою для беззаперечного скасування оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених відповідачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук