Постанова

від 12.06.2023 по справі 759/13289/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року місто Київ

Номер справи 759/13289/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс»

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Каплею Аліною Степанівною , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Петренко Н.О., в приміщенні Святошинського районного суду міста Києва, інформація про дату складання повного рішення відсутня,

у с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс» (далі - ТОВ «Д-М Київтранс»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТДВ «СТ «Домінанта», ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27.04.2018 у м.Києві на перехресті пр.С.Бандери та пр.Оболонський, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався у зустрічному напрямку по відношенню до автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , на великій швидкості, виїхав на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який згідно вимог Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) забороняє рух, в той час як водій автомобіля «Renault» завершував маневр перетину вказаного перехрестя з дотриманням вимог ПДР України. Водій автобуса «Богдан» не надав йому дорогу, чим спричинив ДТП, унаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказаний автомобіль марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно до мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у справі №756/6529/18, дана ДТП сталася внаслідок порушення водієм «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , Правил дорожнього руху України. Оскільки ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Д-М Київтранс» та вчинив правопорушення під час виконання своїх службових обов`язків, то відповідно останнє повинно нести відповідальність по відшкодуванню збитків, завданих позивачеві. Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку №448-18 від 15.05.2015 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 97310,94 грн.

Єдиний унікальний номер справи 759/13289/19 Номер провадження 22-ц/824/7897/2023Головуючий у суді першої інстанції Петренко Н. О.Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л. Д.При цьому позивач зазначив, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на момент ДТП була застрахована за полісом обов`язкового страхування власника наземного транспортного засобу №АК/8335236 від 15.03.2018 в ТДВ «СТ «Домінанта». Проте своїм листом від 21.05.2018 вказана страхова компанія повідомила ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п.п.37.1.3 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З урахуванням викладеного вище, та посилаючись на положення частини другої статті 1172 та частин першої, другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 97310,94 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року до розгляду в участі даної справи було залучено Моторне (транспортне) страхове бюро України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до прохальної частини якої вже просив суд стягнути із ТОВ «Д-М Київтранс» матеріальний збиток у розмірі 103441,35 грн. Дану заяву позивач обґрунтовував тим, що відповідно до висновку судового експерта, наданого в межах цієї справи, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 103441,35 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки постановою Київського апеляційного суд від 17 грудня 2018 року постанову судді Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року було скасовано та закрито провадження по справі щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та не вирішено питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_3 , то суд дійшов висновку, що встановити ступінь вини останнього у вказаній дорожньо-транспортній пригоді неможливо, так як протокол відносно нього не складався та постанова про притягнення його відповідальності не приймалась.

Не погодившись із указаними судовими рішенням, ОСОБА_4 через свого представника Каплю А.С. подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів поданої скарги заявник вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що неможливо установити ступінь вини ОСОБА_3 у дорожньо-транспортній пригоді, в результаті якої позивачу було завдано матеріальних збитків. А саме, місцевий суд залишив поза увагою той факт, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року було установлено, що в даній дорожній ситуації саме водій автобуса «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який згідно вимог ПДР України забороняє рух, в той час як ОСОБА_1 завершував маневр перетину вказаного перехрестя з дотриманням вимог ПДР України. Водій автобуса «Богдан» не надав йому дороги, не надав можливості закінчити маневр та спричинив ДТП. Таким чином, водій ОСОБА_1 не порушував вимоги п.2.3 (б), 16.6 ПДР України, а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відповідно у його діях відсутній причинно-наслідковий зв`язок з виниклими наслідками.

Отже, за наведених вище обставин, які не були взяті до уваги судом, та у зв`язку із ненаданням відповідачем будь-яких доказів щодо відсутності в діях ОСОБА_3 вини в порушенні Правил ДР та у вчиненні ДТП, заявник вважав, що був доведеним факт наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_3 та виникненням ДТП, унаслідок якої позивачу було завдано матеріальних збитків. Натомість, місцевий суд, маючи наявні матеріали справи про адміністративне правопорушення №756/6529/18, включаючи відеозапис з місця ДТП, не вдався до встановлення наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями водія автобуса «Богдан» - ОСОБА_3 та виникненням ДТП, дійшов помилкових висновків про те, що вина ОСОБА_3 в порушенні ПДР та в пошкодженні автомобіля позивача не доведена.

У поданій до суду апеляційній скарзі заявник також звертає увагу апеляційного суду на те, що не менш важливим залишається той факт, що з часу прийняття постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року по справі №756/6529/18 та з часу настання ДТП (27.04.2018) пройшло майже вісім місяців. Отже, враховуючи той факт, що на момент розгляду справи минули строки накладення адміністративного стягнення, при цьому провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається, а розпочате підлягає закриттю, і вирішення питання про наявність чи відсутність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення без мети накладення стягнення, а лише задля встановлення преюдиційних фактів не допускається, то в такому випадку суд не мав би можливості вирішити питання про наявність чи відсутність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення. Тому, за виниклих обставин минули всі розумні строки складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 .

Окрім того, відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував також той факт, що ТДВ «СТ «Домінанта» у відповідності до спеціального Закону відшкодовує лише вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, що складає 56033,54 грн, коли різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу (103441,35 грн) та ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей (56033,54 грн) та франшизою 510 грн, відшкодовує відповідальна за заподіяну шкоду особа. За вказаних обставин пред`явлений ОСОБА_1 позов був обґрунтованим та підлягав задоволенню, однак місцевий суд помилково відмовив у його задоволенні з підстав відсутності вини ОСОБА_3 .

Водночас, у поданій до суду апеляційній скарзі заявник просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити наявні у матеріалах справи докази, а саме копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення №756/6529/18, включаючи відеозапис з місця ДТП.

У квітні 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача ТОВ «Д-М Київтранс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній проти доводів заявника заперечував та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначав, що позивачем не було надано до суду жодних документів на підтвердження проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Окрім того, позивач в ході розгляду справи судом першої інстанції не залучив до її розгляду у якості співвідповідача ТДВ «СТ «Домінанта», оскільки станом на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована на підставі відповідного полісу. Оскільки покладання на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, то позивач не має права вимагати від відповідача відшкодувати заподіяний збиток у розмірі, що покриваються лімітом відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну.

Окрім того, у поданому відзиві відповідач також вказав, що відмова ТДВ «СТ «Домінанта» у виплаті позивачу страхового відшкодування є безпідставною, надуманою та незаконною, оскільки така відмова суперечить положенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а позивач таку відмову не оспорював. Таким чином, обов`язок із відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається саме на страховика.

Необґрунтованими також назвав доводи позивача про те, що зі спливом 3-річного терміну, він втратив своє право на пред`явлення позову до страховика, оскільки про безпідставність відмови останнього відповідач заявляв у справі ще у квітні 2021 року, а чинним законодавством взагалі передбачено присічний термін в 1 рік для звернення із такою заявою до страховика.

Згідно з вимогами частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Так, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки постановою Київського апеляційного суд від 17 грудня 2018 року постанову судді Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року було скасовано та закрито провадження по справі щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та не вирішено питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_3 у дорожньо-транспортній пригоді, то встановити ступінь вини останнього у вказаній пригоді неможливо, так як протокол відносно нього не складався та постанова про притягнення його відповідальності не приймалась. У зв`язку із наведеним, суд не убачав підстав для покладення на відповідача, як роботодавця ОСОБА_3 та володільця транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , обов`язку по відшкодуванню ОСОБА_1 завданих збитків.

Однак, переглянувши вказане рішення суду в апеляційному порядку, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Як убачається із матеріалів справи, 27.04.2018 о 20 год 30 хв по пр.Степана Бандери, 16, на регульованому перехресті з пр.Оболонським у м.Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

Згідно наявної у матеріалах справи копії протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №092996, складеного відносно ОСОБА_1 , 27.04.2018 о 20 год 30 хв в м.Києві по пр.С.Бандери, 16, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , на регульованому перехресті з пр.Оболонський, при повороті ліворуч не надав перевагу в русі транспортному засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, та скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказано, що такими діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.2.3 «б», 16.6 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.124 КУпАП.

Відповідно до доданої до протоколу копії схеми місця ДТП, водієм транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , зазначено ОСОБА_5 , а його власником - ТОВ «Паблік Транс».

Як визначено вимогами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до вимог частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно наданої суду копії постанови Оболонського районного суду міста Києва 05 липня 2018 року по справі №756/6529/18 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасовано вказану вище постанову судді Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Водночас, указаною постановою суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили, встановлено таке: «З письмових пояснень водія ОСОБА_3 вбачається, що він 27.04.2018 керував транспортним засобом «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись по пр.Оболонському біля ст.м. Петрівка в м.Києві на зелений сигнал світлофора. Під час проїзду перехрестя з пр.Степана Бендери з лівого боку раптово виїхав автомобіль «Renault» д.н.з. НОМЕР_2 . Побачивши за 2 метри вказаний автомобіль, ОСОБА_3 застосував екстрене гальмування та намагався уникнути зіткнення.

З відеозапису події, що мала місце 27.04.2018, наданого ОСОБА_1 вбачається, що водій транспортного засобу «Богдан» д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку по відношенню до автомобіля «Renault» д.н.з. НОМЕР_2 , на великій швидкості, виїхав на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який згідно вимог ПДР України забороняє рух, в той час як ОСОБА_1 завершував маневр перетину вказаного перехрестя з дотриманням вимог ПДР України. Водій автобуса «Богдан» не надав йому дорогу та спричинив ДТП.

Зазначений відеозапис підтверджує пояснення ОСОБА_1 щодо обставин пригоди.

Таким чином, наявні докази доводять, що водій ОСОБА_1 не порушував вимог п.2.3 (б), п. 16.6 ПДР України, а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.».

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_3 , який станом на моменту вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем, не встановлена жодним документом у порядку кримінального або адміністративного судочинства та в законному порядку не встановлено складу адміністративного правопорушення.

Однак такі висновки суду є помилковими та спростовуються наступним.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частини перша - друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Тлумачення статті 1188 ЦК України свідчать про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише з вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

З наявних у матеріалах справи доказах, а також викладених учасниками справи письмових пояснень убачається, що протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно водія ОСОБА_3 не складався. Тому, питання про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не вирішувалось.

Колегія суддів зазначає, що пропуск строку притягнення особи до адміністративної відповідальності не є реабілітуючими підставами та не свідчить про відсутність події дорожньо-транспортної пригоди, однак оскільки у розумінні положень КУпАП наявні обставини, які виключають провадження у справі, це не перешкоджає учасникам дорожньо-транспортної пригоди вирішувати питання про відшкодування майнової шкоди, в тому числі в разі розгляду справи в порядку цивільного судочинства з урахуванням, при необхідності, матеріалів адміністративної справи.

Непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в порушенні ПДР та пошкодженні автомобіля може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Так, згідно вимог пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно п.п.8.7.3 «ґ», «д» Правил дорожнього руху України, жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. Жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що у рамках розгляду справи про адміністративне правопорушення №756/6529/18 відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП, копія якої долучена до матеріалів справи, що переглядається, наявні покази учасників дорожньо-транспортної пригоди, її схема, а також відеозапис з місця події.

При цьому, постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року було встановлено, що згідно відеозапису з місця події, що мала місце 27.04.2018, водій транспортного засобу «Богдан» д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку по відношенню до автомобіля «Renault» д.н.з. НОМЕР_2 , на великій швидкості, виїхав на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який згідно вимог ПДР України забороняє рух, в той час як ОСОБА_1 завершував маневр перетину вказаного перехрестя з дотриманням вимог ПДР України. Водій автобуса «Богдан» не надав йому дорогу та спричинив ДТП.

Дослідивши матеріали справи, копії матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , проаналізувавши всі докази надані сторонами, колегія суддів зазначає, що під час руху транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , в діях водія ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимог п.п.8.7.3 «ґ», 2.3 «б» ПДР України, так як він виїхав на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який згідно вимог ПДР України забороняє рух, в той час коли у зустрічному напрямку автомобіль «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , завершував маневр перетину перехрестя, куди виїхав транспортний засіб «Богдан» на великий швидкості. Відповідно до вимог ПДР водій ОСОБА_3 не мав права виїжджати на регульоване перехрестя на жовтий сигнал світлофора та зобов`язаний був надати можливість водію ОСОБА_1 , який рухався по перехрестю, закінчити маневр та звільнити перехрестя, що ОСОБА_3 зроблено не було.

Так, вказаною вище постановою суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили, було закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП України, у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Суд першої інстанції не врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої прийнято постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження №61-31395сво18).

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно наданого на виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року висновку експерта за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи від 27.04.2022 за №33428/21-54, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вартість матеріального збитку завданого власнику бувшого у використанні автомобіля марки «Renault Trafic» 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті ДТП, яка сталася 27.04.2018 станом на дату ДТП складає 56033,54 грн. Водночас, факт включення або невключення ПДВ до визначеної суми залежить від форми оподаткування суб`єктів господарської діяльності, які надають послуги з проведення ремонту КТЗ, реалізації складових і матеріалів тощо.

За змістом вказаного висновку судового експерта, вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складників складає 103441,35 грн. Коефіцієнт фізичного зносу за проведеними розрахунками складає - 0,61 (а.с.3-14, т.2).

Як передбачено положеннями частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Водночас, правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, при цьому обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або іншій третій особі.

Відповідно до статті 1194 ЦК України - особа, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зокрема, у правовій позиції ВСУ, викладеної як додаток до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2014 року № 6-49цс14 вказано, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, таке ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного.

Встановлено, що власником транспортного засобу «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , є позивач, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно копії тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 , власником транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , є відповідач - ТОВ «Д-М Київтранс».

У відповідь на адвокатський запит представника позивача, ТОВ «Д-М Київтранс» своїм листом від 06.05.2019 за №16 повідомило, що ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.04.2018, за участю автобусу марки «Богдан А09202», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобілем з реєстраційним номером НОМЕР_2 , перебував у трудових відносинах з ТОВ «Д-М Київтранс» на підставі наказу від 26.05.2015 №142. Також зазначило, що цивільно-правова відповідальність товариства на момент ДТП була застрахована на підставі умов Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у ТДВ «СТ «Домінанта».

Згідно листа ТОВ «Паблік Транс» останнє повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_3 не перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Паблік Транс», а на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.04.2018, транспортний засіб, а саме автобус марки «Богдан А09202», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходився у тимчасовому платному користуванні у ТОВ «Д-М Київтранс» (на підставі договору №2 оперативного лізингу від 16.09.2017).

Так, матеріалами справи підтверджено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , - ТОВ «Д-М Київтранс», станом на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ТДВ «СТ «Домінанта» на підставі Полісу №АК/8335236. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну установлено в розмірі 100000 грн, а франшиза складає 510 грн.

Однак, згідно наданої суду копії листа ТДВ «СТ «Домінанта» від 21.05.2018 за вих.№119, направленого на ім`я позивача, останнє повідомило, що 16.05.2018 співробітником ТДВ «СТ «Домінанта» було проведено огляд транспортного засобу «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті якого виявлено, що даний транспортний засіб піддавався ремонту (замінено задній правий ліхтар). Посилаючись, на положення п.п.37.1.3 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими передбачено випадки, коли страховик може відмовити у виплаті страхового відшкодування, ТДВ «СТ «Домінанта» вказало, що оскільки транспортний засіб «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , було частково відремонтовано до моменту огляду призначеного страховиком представника, що унеможливлювало встановити дійсний розмір заподіяної шкоди, то у страховика не виникло обов`язку з виплати позивачеві страхового відшкодування.

Установивши, що неправомірними діями водія ТОВ «Д-М Київтранс», пов`язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) під час виконання ним трудових обов`язків, позивачу завдано матеріальної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями працівника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що завдана шкода підлягала відшкодуванню позивачеві за рахунок роботодавця винної особи, але у порядку та в межах, передбаченими статтею 1194 ЦК України. Вказаного суд першої інстанції під час вирішення спору належним чином не врахував.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у виниклих у цій справі правовідносинах суб`єктом, який має задовольнити вимоги позивача про стягнення майнової шкоди є ТДВ «СТ «Домінанта», яке у свою чергу є страховиком відповідача, а останній може нести відповідальність лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Тотожна правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, якою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15. Велика Палата Верховного Суду окремо наголосила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п. 57 постанови).

Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку 27.04.2018 була застрахована в ТДВ «СТ «Домінанта», то в даному випадку позивач мав заявляти позовні вимоги до останнього про виплату йому страхового відшкодування за полісом, і тільки в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди вимагати від ТОВ «Д-М Київтранс» оплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Однак, відомості щодо оскарження вказаної відмови ТДВ «СТ «Домінанта» у виплаті позивачеві страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика, або ж пред`явлення до останнього вимог про її стягнення у судовому порядку матеріали справи не містять.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у дійсній справі є матеріально-правова вимога до відповідача про стягнення витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого майна позивача у розмірі 103441,35 грн, шо становить вартість такого ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу.

Згідно зі статтями 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до пункту 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7. частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 (провадження № 61-11714св19).

При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати.

Так, згідно із висновком експерта за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи від 27.04.2022 за №33428/21-54, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вартість матеріального збитку завданого власнику бувшого у використанні автомобіля марки «Renault Trafic» 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті ДТП, яка сталася 27.04.2018, станом на дату ДТП склала 56033,54 грн, а вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складників складає 103441,35 грн.

Отже, оскільки вартість матеріального збитку позивача (з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу) складає 56033,54 грн, тобто така сума не виходить за межі ліміту відповідальності страховика відповідача - ТДВ «СТ «Домінанта», то належним відповідачем щодо відшкодування вказаної суми (за відрахуванням суми франшизи) повинен був виступати саме страховик відповідача, оскільки, як було зазначено вище, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Вимог до такого страховика в межах даної або іншої судової справи не заявлялося, а його відмова у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_1 у встановленому порядку також не оскаржувалася. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків у розмірі 55523,54 грн (56033,54 грн (вартість матеріального збитку) - 510 грн (франшиза)) були заявлені позивачем у цій справі до неналежного відповідача.

Водночас, апеляційний суд уважає обґрунтованими вимоги позивача у частині стягнення з відповідача на його користь матеріального збитку у розмірі франшизи - 510 грн, яка передбачена Полісом та яку не сплачує страхова компанія. Відповідно до висновку експертизи втрата товарної вартості автомобіля (яку також не сплачує страхова компанія) та яку має відшкодувати винна особа складає 0, відповідно втрати товарної вартості не існує і вона відповідно не відшкодовується відповідачем.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості відновлювального ремонту автомобіля - 103 441,35 грн, то така вимога не може бути задоволеною оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ремонт автомобіля позивача проведено і йому завдано реальних збитків понесених на ремонт автомобіля. Тобто, відшкодуванню підлягала б лише матеріальна шкода заподіяна позивачеві пошкодженням його автомобіля у розмірі визначеному експертизою - 56 033,54 грн., яка покривалась лімітом відповідальності страхової компанії.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив всі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, згідно з яким з відповідача ТДВ «Д-М Київтранс», як роботодавця особи, винуватої у порушенні ПДР та у пошкодженні автомобіля позивача, підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 матеріальна шкода яка складається із франшизи в розмірі 510 грн, яка в силу приписів чинного законодавства не підлягала сплаті страховиком ТДВ «Д-М Київтранс».

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки стягнення вартості завданої позивачеві матеріальної шкоди у сумі 56033,54 грн, яка не виходить за межі ліміту відповідальності страховика відповідача, не може бути покладена на останнього з підстав чинності на момент дорожньо-транспортної пригоди полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності останнього.

Позивач не надав суду доказів проведення ремонту свого автомобіля, не надав доказів понесення реальних збитків, а тому його вимога про відшкодування вартості відновлювального ремонту автомобіля не підлягає задоволенню (в різниці між вартістю відновлювального ремонту (103 441,5 грн) та розміром матеріальної шкоди (56 033,54 грн).

Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду із позовом у цій справі ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 973,11 грн, а за подання заяви про збільшення позовних вимог доплатив судовий збір на суму 61,30 грн.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідала установленому Законом України «Про судовий збір» його розміру, з урахуванням заявленої у позовній заяві ціні позову.

Отже, зважаючи на часткове задоволення позову у цій справі понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви підлягають стягненню на його користь з ТОВ «Д-М Київтранс» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (0,49%), а саме 5,10 грн - за подання до суду першої інстанції позовної заяви, та 7,19 грн за подання до суду апеляційного суду апеляційної скарги на рішення місцевого суду.

Крім того, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Так, згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства Цивільний процесуальний кодекс України визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Убачається, що разом із поданням до суду першої інстанції позовної заяви, а також апеляційної скарги позивачем було надано суду відповідні докази про понесений ним розмір витрат на правничу допомогу.

Таким чином, заявником було дотримано встановлені процесуальним законом порядок та строки подання заяви та доказів про розподіл судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом встановлено, що правнича допомога позивачу у даній справі у суді першої та апеляційної надавалась адвокатом Каплею А.С. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 26.02.2019.

Згідно вказаного вище договору ОСОБА_1 доручив, а адвокат Капля А.С. взяла на себе зобов`язання надати правову допомогу в справі по відшкодуванню збитків, щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 27.04.2018 в м.Києві між транспортними засобами - автомобілем марки «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Паблік-Транс» під керуванням ОСОБА_3 (винна особа у ДТП), та автомобілем марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в ході її досудового, судового розгляду та на стадії виконання рішення.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.4-5.6 вказаного договору гонорар адвоката складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені у Додатку №1 до цього договору. Факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг. Підставою для оплати гонорару є рахунок, а клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку-фактури.

Згідно наданого суду копії Додатку №1 до вказаного договору, вартість юридичних (правових) послуг адвоката, зокрема, складає: 850 грн - консультація адвоката в офісі або іншому зручному для клієнта місці в ході, якої проводиться короткий аналіз питання з наданням правових рекомендацій, з ознайомленням (або без) з документами; 500 грн - збір документів (адвокатські запити, претензія); 2000 грн - представлення інтересів клієнта в суді загальної юрисдикції (місцевий) (одне судове засідання); 4000 - підготовка позовної заяви для подання до суду; 3000 грн - представлення інтересів клієнта в апеляційному суді (одне судове засідання, в тому числі написання апеляційної скарги).

У відповідності до виставленого адвокатом Каплею А.С. рахунку фактичних витрат за надання правової допомоги ОСОБА_1 за договором від 26.02.2019 вартість наданих останньому послуг склала 6350 грн. За розписом наданих адвокатом послуг ним було проведені такі дії з надання клієнтові послуг з професійної правничої допомоги: 1) консультація 18.07.2019 (30 хв) - 850 грн; 2) адвокатський запит від 27.02.2019 (30 хв) - 500 грн; 3) адвокатський запит від 11.04.2019 (30 хв) - 500 грн; 4) претензія від 27.05.2019 (45 хв) - 500 грн; 5) підготовка та подання позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва (4 год) - 4000 грн. Надання вказаних послуг підтверджуються доданою до позовної заяви копією акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 18.07.2019.

На підставі наданої суду квитанції №1 від 18.07.2019 ОСОБА_1 було здійснено оплату гонорару адвоката відповідно до рахунку від 18.07.2019 у розмірі 6350 грн.

Отже, на підтвердження витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді першої інстанцій останнім було надані суду всі передбачені законом докази.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 цього закону) .

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, за правилами статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

З матеріалів справи убачається, що будь-яких обґрунтованих доводів щодо підстав зменшення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, або ж ґрунтовних підстав для відмови у їх стягненні відповідачем в ході розгляду справи судом першої інстанції не заявлялось.

Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду у даній справі суд апеляційної інстанції частково задовольняє подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу та скасовує рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення його позову, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України здійснює новий розподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 31,12 грн (6350 * 0,49%).

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Каплею Аліною Степанівною , задовольнити частково.

Скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року та ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс» (Код ЄДРПОУ - 35080121, адреса місцезнаходження - м.Київ, пр-т Перемоги 131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 510 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс» (Код ЄДРПОУ - 35080121, адреса місцезнаходження - м.Київ, пр-т Перемоги 131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 ) 5,10 грн понесених позивачем у суді першої інстанції витрат на сплату судового збору та 31,12 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М Київтранс» (Код ЄДРПОУ - 35080121, адреса місцезнаходження - м.Київ, пр-т Перемоги 131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 ) 7,19 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України.

Повна постанова суду складена 12 червня 2023 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна