Постанова

від 08.06.2023 по справі 641/9881/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 641/9881/19 Номер провадження 22-ц/814/1040/23Головуючий у 1-й інстанції Онупко М.Ю. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року м.Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Лобов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування»

на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року, постановлене суддею Онупко М.Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування» про стягнення остаточного розрахунку, середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

02.12.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, вимоги якого ним неодноразово уточнювалися. В обґрунтування підстав позову зазначає, що наказом ПрАТ «Харківський завод транспортного устаткування», правонаступником якого є ТОВ «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування», від 15.02.2019 №21-к прийнятий на роботу на посаду заступника директора з якості з посадовим окладом згідно штатного розкладу; а також персональною щомісячною надбавкою у розмірі 7 800,00 грн. згідно наказу від 01.03.2019 №58.

21.10.2019 наказом роботодавця від 21.10.2019 позивача звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Однак на час звільнення, в порушення ст.116 КЗпП України, із ним не був проведений повний розрахунок та не виплачено заробітну плату в повному обсязі за період із квітня по жовтень 2019 року.

Із підстав викладеного, з метою відновлення порушеного права, просить стягнути із відповідача на його користь: остаточний розрахунок при звільненні у розмірі 14 266,05 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, який станом на 06.09.2021 склав 333 267,28 грн., компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 4 034,46 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., а також вартість довідки ПриватБанк у розмірі 100,00 грн. та послуг Укрпошти за листування з відповідачем у розмірі 213,10 грн.

Розмір моральної шкоди обґрунтовує незаконним, упередженим, неповажним відношенням до нього, як працівника, з боку керівника підприємства, яке було виражене у відмові виплатити йому заробітну плату, неодноразових відмовах на його особисті та письмові звернення надати довідку про суму остаточного розрахунку.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23.09.2021 позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування» на користь ОСОБА_1 остаточний розрахунок на день звільнення у розмірі 351,88 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 333 267,28 грн., компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 38,70 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн., а всього у розмірі 334 657,86 грн.

Стягнуто із ТОВ «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування» на користь держави судовий збір у розмірі 3 346,58 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що із підстав порушення прав позивача на виплату всіх сум, належним йому при звільненні, з відповідача на його користь підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі, яка станом на дату розгляду справи склала 351,88 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, компенсація за затримку розрахунку, визначену судом згідно даних Державного комітету статистики України, що складає 38,70 грн. та 1 000,00 грн. моральної шкоди, що відповідатиме принципам співмірності, розумності та справедливості.

У задоволенні інших вимог позову відмовлено за безпідставністю.

Із рішенням районного суду не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні вимог позову відмовити у повному обсязі.

Заперечує висновки суду першої інстанції щодо наявності заборгованості по заробітній платі та повідомляє апеляційний суд про наступні виплати:

- у лютому 2019 року: нараховано 4 590,00 грн., із яких податки ПДФО 826,20 грн., військовий збір 68,85 грн., виплачено 3 694,95 грн.;

- у березні 2019 року: нараховано 21 510,00 грн., із яких ПДФО 3 871,80 грн., військовий збір 322,65 грн., виплачено 17 315,55 грн.;

- у квітні 2019 року: нараховано 10 200,00 грн., із яких податки ПДФО 1 836,00 грн., військовий збір 153,00 грн., виплачено 8 211,00 грн.;

- у травні 2019 року: нараховано 18 000,00 грн., із яких податки ПДФО 3 240,00 грн., військовий збір 270,00 грн., виплачено 14 490,00 грн.;

- у червні 2019 року: нараховано 21 800,00 грн., із яких податки ПДФО 3 924,00 грн., військовий збір 327,00 грн., виплачено 17 549,00 грн.;

- у липні 2019 року: нараховано 22 000,00 грн., із яких податки ПДФО 3 960,00 грн., військовий збір 330,00 грн., виплачено 17 710,00 грн.;

- у серпні 2019 року: нараховано 14 211,94 грн., із яких податки ПДФО 2 558,15 грн., військовий збір 213,18 грн., виплачено 12 777,72 грн.;

- у вересні 2019 року: нараховано 16 442,93 грн., із яких податки ПДФО 2 959,73 грн., військовий збір 246,64 грн., виплачено 13 236,56 грн.;

- у жовтні 2019 року: нараховано 9 280,70 грн., із яких податки ПДФО 1 670,53 грн., військовий збір 139,21 грн., виплачено 7 470,96 грн.

Посилаючись на положення ст.117 КЗпП України та позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №14-623цс від 26.06.2019 вважає наявними підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який є надмірним та не співмірним із розміром заборгованості.

Заперечує підстави стягнення моральної шкоди, як такі, що не ґрунтуються на доказах її спричинення, протиправності дій відповідача та її розміру.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 09.12.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ТОВ «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування» на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23.09.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18.01.2023 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін.

Учасники судового процесу в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи в порядку ч.13 ст.128 ЦПК України, що з огляду на положення ч.2 ст.372 цього Кодексу, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно записів у трудовій книжці Серія НОМЕР_1 та наказу №21-к від 15.02.2019 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПрАТ «Харківський завод транспортного устаткування» на посаду директора з якості 18.02.2019 та 21.10.2019 звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України на підставі наказу №175-к від 21.10.2019./а.с.6-7 т.1/.

Наказом №100-к від 25.06.2019 ПрАТ «Харківський завод транспортного устаткування» реорганізовано у ТОВ «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування», яке є його правонаступником./а.с.10 т.1/.

Відповідно до банківської виписки АТ КБ «ПриватБанк» по зарплатній картці ОСОБА_1 здійснено наступні виплати з заробітної плати за 2019 рік:

- лютий 2019 року: нараховано 4 590,00 грн., із яких податки ПДФО 826,20 грн., військовий збір 68,85 грн., належить до виплати 3 694,95 грн., борг підприємства 3 694,95 грн.;

- березень 2019 року: нараховано 21 510,00 грн., із яких ПДФО 3 871,80 грн., військовий збір 322,65 грн., належить до виплати 17 315,55 грн., борг підприємства 21 010,50 грн.;

- квітень 2019 року: нараховано 10 200,00 грн., із яких податки ПДФО 1 836,00 грн., військовий збір 153,00 грн., належить до виплати 8 211,00 грн., борг підприємства 33 701,00 грн.;

- травень 2019 року: нараховано 18 000,00 грн., із яких податки ПДФО 3 240,00 грн., військовий збір 270,00 грн., належить до виплати 14 490,00 грн., борг підприємства 37 191,00 грн.;

- червень 2019 року: нараховано 21 900,00 грн., із яких податки ПДФО 3 924,00 грн., військовий збір 328,50 грн., належить до виплати 17 629,50 грн.;

- липень 2019 року: нараховано 22 000,00 грн., із яких податки ПДФО 3 960,00 грн., військовий збір 330,00 грн., належить до виплати 17 710,00 грн., борг підприємства 15 710,00 грн.;

- серпень 2019 року: нараховано 15 872,94 грн., із яких податки ПДФО 2 857,13 грн., військовий збір 238,09 грн., належить до виплати 12 777,72 грн., борг підприємства 5 758,12 грн.;

- вересень 2019 року: нараховано 16 442,93 грн., із яких податки ПДФО 2 959,73 грн., військовий збір 246,64 грн., належить до виплати 13 236,56 грн., борг підприємства 3 049,58 грн.;

- жовтень 2019 року: нараховано 9 280,70 грн., із яких податки ПДФО 1 670,53 грн., військовий збір 139,21 грн., належить до виплати 7 470,96 грн., борг підприємства 8 015,99 грн./а.с.18-20 т.1/

Зазначені нарахування по заробітній платі позивача узгоджуються із відомостями Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 04.11.2019 року - індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7, якими підтверджуються суми нарахованої позивачу заробітної плати за вказані місяці./а.с.21,22 т.1/

Згідно довідки ПрАТ «Харківський завод транспортного устаткування» №386-20 від 13.08.2020 заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 на момент звільнення становила 56 659,90 грн., яка була виплачена у повному обсязі:

- за квітень 2016 року - сума боргу 8 211,00 грн., виплачена працівнику 24.12.2019;

- за травень 2019 року - сума боргу 14 490,00 грн., сплачена 23.12.2019;

- за червень 2019 року - сума боргу 10 529,40 грн., сплачено 21.12.2019;

- за липень 2019 року - сума боргу 3 364,90 грн., сплачено 20.12.2019;

- за серпень 2019 року - сума боргу 11 440,61 грн., із них: 6 899,97 грн. сплачено 30.10.2019, а 4 540,64 грн. сплачено 17.12.2019;

- за вересень 2019 року - сума боргу 4 421,89, сплачено 22.10.2019;

- за жовтень 2019 року - сума боргу 4 201,48 грн., сплачено 16.12.2019./а.с.127-141 т.1/

Частково задовольняючи вимоги позову та постановляючи до стягнення остаточний розрахунок, районний суд виходив із того, що надані відповідачем відомості розподілу виплат не є належними доказами повної виплати позивачу належних йому при звільненні сум, оскільки не містять даних щодо дати здійснення розрахунку та проведення відповідних виплат, а також підпису позивача про отримання зазначених сум.

Разом із цим матеріалами справи підтверджено, що при звільненні відповідачем не у повному обсязі здійснено виплату належної позивачу заробітної плати, а саме: за червень 2019 року в розмірі 80,50 грн. (17629,50-7019,60-10529,40=80,50 грн.) та за жовтень 2019 року у розмірі 271,38 грн. (7470,96-4201,48-2998,10=271,38 грн.), в загальному розмірі 351,88 грн., які підлягають стягненню в судовому порядку.

Установивши порушення роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України, судом постановлено до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, який, за відсутності відомостей про середньомісячну заробітну плату працівника обраховувався у відповідності до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 та склав 762,75 грн. (12826,34+2428,57 грн./20 днів=762,75грн.) х 702 дні, що складає 535 450,50 грн.

Однак, зважаючи на розмір заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах позовних вимог у розмірі 333 267,28 грн. Також судом постановлено до стягнення компенсація за затримку розрахунку, визначену судом згідно даних Державного комітету статистики України, що складає 38,70 грн. та 1 000,00 грн. моральної шкоди, що відповідатиме принципам співмірності, розумності та справедливості. У задоволенні решти вимог позову відмовлено за безпідставністю.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У цій справі встановлено та не спростовано відповідачем належним доказами факт невиконання ним вимог ст.116 КЗпП України, що є підставою стягнення остаточного розрахунку в судовому порядку. При визначенні розміру стягнення судом першої інстанції враховано платежі вчинені роботодавцем на погашення заборгованості із заробітної плати, які вчинялися роботодавцем не в день звільнення, а в процесу судового розгляду справи, і такі виплати здійснені не в повному обсязі, а саме: за червень 2019 року в розмірі 80,50 грн. (17629,50-7019,60-10529,40=80,50 грн.) та за жовтень 2019 року у розмірі 271,38 грн. (7470,96-4201,48-2998,10=271,38 грн.), в загальному розмірі 351,88 грн.

Доводи апеляційної скарги викладеного не спростовують та зводяться до суб`єктивної оцінки доказів, частина із яких, зокрема, відомості розподілу виплат не є належними та допустимими, а тому на їх підставі не може ґрунтуватися законне рішення. Отже процесуальний обов`язок роботодавцем не виконаний та за правилами ч.4 ст.12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо можливого зменшення розміру стягнення, який перевищує розмір заборгованості, колегія суддів враховує наступне.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні(постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

У цій справі установлено, що на дату звільнення із працівником не був проведений розрахунок, який станом на дату звільнення (21.10.2019) складав 56 659,90 грн., частково розрахунок проведений у грудні 2019 року та залишок боргу склав 351,88 грн. Отже постановлений до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений судом у розмірі 333 267,28 грн. значно перевищує розмір виплат, обов`язкових при звільненні працівника, а тому наявними є підстави для зменшення розміру стягнення із 333 267,28 грн. до 350,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про недоведеність вимог позову про стягнення моральної шкоди, колегія суддів їх відхиляє та приймає до уваги наступне.

Згідно частин першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Із огляду на викладені норми права, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що вимоги позову про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на доказах спричинення такої шкоди та її розміру. Тоді як відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

Доводів на спростування розрахунку компенсації за затримку виплати апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення моральної шкоди та зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та загальному розміру стягненню, який підлягає зменшенню. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368,374, 376 ч.ч.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрАТ Харківський завод транспортного устаткування» - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року - скасувати в частині стягнення моральної шкоди, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позову.

Змінити рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року в частині розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, зменшивши його із 333 267,28 грн. до 350,00 грн. та загального розміру стягнення із 334 657,86 грн. до 740,58 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.06.2023.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.А. Лобов