Постанова

від 06.06.2023 по справі 922/3120/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3120/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача: Гусарова А.В.

відповідача 1: не з`явилися

відповідача 2: не з`явилися

відповідача 3: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023

та рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2022

у справі № 922/3120/19

за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (з 15.03.2021 керівника Красноградської окружної прокуратури)

до:

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

2. Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича;

3. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"

про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича (ФОП Томко Андрій Іванович), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія") про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 № 1059-СГ;

- визнання недійсним укладеного 07.05.2015 між ГУ Держземагентства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9738080 від 19.05 2015;

- визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між ФОП Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 25,0680 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162273 від 17.07.2018;

- зобов`язання ФОП Томка Андрія Івановича повернути, а ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийняти земельну ділянку загальною площею 25,0680 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0097 вартістю 713 718,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у порушення вимог чинного законодавства землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства передані в оренду Томку Андрію Івановичу , який таку діяльність не здійснював, неодноразово передавав земельну ділянку у суборенду, тому спірні наказ та договори суперечать вимогам законодавства, що є підставою для їх скасування та визнання недійсними відповідно.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За результатом розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2022 у справі № 922/3120/19 (суддя Суслова В.В.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що, встановивши обґрунтованість позовних вимог прокурора, суд першої інстанції не визнав поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском, не надано будь-яких доказів в підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, у зв`язку з чим суд відмовив в задоволенні клопотання прокурора щодо його поновлення. Приймаючи до уваги сплив позовної давності, про що заявлено відповідачами у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування наказу та визнання недійсним договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а також у задоволенні похідних вимог прокурора про визнання недійсним договору суборенди та повернення земельної ділянки.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 (колегія суддів: Шутенко І.А. - головуючий, Гребенюк Н.В., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2022 у справі № 922/3120/19 змінено викладенням його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційної інстанції. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2022 у справі № 922/3120/19 залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.11.2013 Томко Андрій Іванович звернувся до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25,068 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду.

Відповідно до зазначеної заяви, в якості додатків до неї заявником додані наступні документи: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013); копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; копію диплома про освіту; обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області № ХА/6323381000:04:000/00000528 від 22.11.2013 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" Томку Андрію Івановичу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 25,0680 га, розташованої за межами населеного пункту с. Червоне Красноградського району Харківської області.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 30.04.2015 № 1059-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди Томку Андрію Івановичу для ведення фермерського господарства із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення) за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області; передано Томку Андрію Івановичу в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, загальною площею 25,0680 га, розташовану за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів, між ГУ Держземагенства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем , 07.05.2015 укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди), згідно з п. 2 якого в оренду передано земельну ділянку (кадастровий номер 6323381000:04:000:0097, загальною площею 25,0680га, із земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Договір укладено строком на 49 (сорок дев`ять) років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору оренди).

Відповідно до п. 14 Договору оренди земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Договір оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9738080 від 19.05.2015.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 174682809, 01.07.2015 між Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області. 13.07.2015 зареєстровано право СТОВ "Мрія" суборенди земельної ділянки.

На підставі угоди про дострокове розірвання договору суборенди землі, 11.12.2017 зареєстровано припинення речового права суборенди СТОВ "Мрія".

01.06.2018 між ФОП Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0097 площею 25,0680 га, яка знаходиться на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

17.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо зазначеної земельної ділянки внесено запис № 27162273 про право суборенди СТОВ "Мрія" на підставі договору суборенди землі від 01.06.2018, строком до 07.05.2064, укладеного між ФОП Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" (далі - Договір суборенди).

Судами зазначено, що Договір суборенди в матеріалах справи відсутній.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що, звертаючись із заявою від 18.11.2013 до ГУ Держземагенства у Харківській області, Томком Андрієм Івановичем не обґрунтовано розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутнім фермером для отримання земельної ділянки великої площі не доведено, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Томком Андрієм Івановичем не підтверджено також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі.

Відсутність зареєстрованої за Томком Андрієм Івановичем власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджено листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751 та листом від 14.08.2019 № 7.0/9850.

Окрім цього, Томком Андрієм Івановичем в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сімї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

До заяви від 18.11.2013 Томком Андрієм Івановичем не додано відомостей, щодо наявності у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві.

Надана до заяви копія диплому серії НОМЕР_1 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка, про те, що Томку Андрію Івановичу присвоєно кваліфікацію "техніка-електрика" за спеціальністю "електрифікація", не має відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою ГУ Держземагенства у Харківській області при розгляді заяви та документів заявника.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ГУ Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина Томка Андрієя Івановича від 18.11.2013 безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливості самостійно Томком Андрієм Івановичем та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявності у заявника власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці. Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Томком Андрієм Івановичем безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою ГУ Держземагенства у Харківській області була передана в суборенду СТОВ "Мрія".

Маючи достатній час для створення фермерського господарства, протягом більше ніж двох років з часу отримання у користування земельної ділянки, Томко Андрій Іванович не створював фермерське господарство, а зареєструвався як фізична особа-підприємець лише в 2017 році. Зазначене, за висновками судів попередніх інстанцій, свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, що додатково підтверджується і фактом передачі, а згодом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ "Мрія" на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як фізичною особою-підприємцем.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії Томка Андрія Івановича щодо отримання в оренду земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району загальною площею 25,0680 га, кадастровий номер: 6323381000:04:000:0097 фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ "Мрія" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Разом з тим, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області від 30.04.2015 № 1059-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною, оскільки, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області), у той час як згідно з положеннями ч. 1 ст. 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість зазначених позовних вимог у зв`язку з порушенням передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання Томком Андрієм Івановичем у користування (оренду) спірної земельної ділянки. Разом з тим, за результатами розгляду заяв відповідачів про застосування позовної давності у цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор не навів будь-якого фактичного, правового обґрунтування пропуску позовної давності та необхідності захисту порушеного права, тому суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності.

Так, судами попередніх інстанцій зазначено, що прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Прокурор не був позбавлений можливості з використання повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" в редакції як до 14.10.2014, так і після 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень - ГУ Держгеокадастру у Харківській області необхідну для подання позову інформацію. Будь-яких доказів ухилення ГУ Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури ГУ Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не наведено жодного мотивування, чому із запитом про надання документів прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Харківській області лише у червні 2017 року (з урахуванням, зокрема, наявності відповідей на запити прокурора, направлені у квітні 2017 року Регіональному сервісному центру у Харківській області, ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області) і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше, зібрати необхідну інформацію та звернутись до суду. Враховуючи відкритість Національної кадастрової системи, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор мав можливість дізнатись про укладені правочини між відповідачами, з дати їх укладення.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у органів прокуратури були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2015 році, коли і було видано спірний наказ від 30.04.2015 № 1059-СГ та укладено Договір оренди від 07.05.2015, що прокурором з невідомих причин зроблено не було. До того ж, Держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, а саме 30.04.2015. В контексті вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише у червні 2017 року після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області на власний запит (лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17).

Оскільки спірний Договір оренди укладено 07.05.2015, проте з відповідним позовом до господарського суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 23.09.2019, тобто з пропуском встановленої законом позовної давності, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду із позовом з вимогою про визнання недійсним Договору оренди від 07.05.2015.

За доводами прокурора, що хоча подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки зміна підвідомчості спору з цивільної на господарську стала наслідком здійснення відповідачем у зазначеній справі Томком Андрієм Івановичем державної реєстрації себе як суб`єкта підприємницької діяльності.

Зазначені доводи не були прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки після закриття Красноградським районним судом провадження у цивільній справі № 626/1048/17, маючи всі необхідні документи для звернення до суду, прокурор подав позов до господарського суду у цій справі лише через 9 місяців, при цьому, прокурором не наведено жодного мотивування в частині того, що саме перешкоджало прокурору звернутись до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом одразу після закриття провадження у справі № 626/1048/17.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди з підстав спливу позовної давності, а також похідних позовних вимог про визнання недійсним Договору суборенди та зобов`язання ФОП Томка Андрія Івановича повернути, а ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийняти спірну земельну ділянку.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За доводами скаржника судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального (ст. ст. 13, 131-1 Конституції України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ) та процесуального (ст. ст. 11, 13, 14, 76-79, 86, 236 ГПК України) права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, а саме:

- застосовано ст. 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справах № 372/2592/15, № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18;

- застосовано ч. 5 ст. 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18;

- застосовано ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ: спірними правовідносинами є обставини, за яких орган виконавчої влади, через який держава реалізує право власності щодо земель державної власності, розпоряджається землею всупереч волі держави, в умовах захисту прокурором порушених інтересів останньої як власника та відсутності іншого уповноваженого суб`єкта на такий захист; тобто встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді у спірних відносинах в межах повноважень, передбачених ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", неможливо інакше, ніж шляхом отримання інформації на запит щодо конкретних обставин розпорядження ГУ Держземагентства у Харківській області спірною земельною ділянкою;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме ст. ст. 13, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ у правовідносинах, коли суб`єкт владних повноважень, який мав би виступати представником держави та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави (Українського народу) на землю як дійсного власника, що об`єктивно унеможливлює звернення цього ж органу до суду за захистом порушених прав цього власника, та ролі прокурора у цих правовідносинах: посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, суд апеляційної інстанції не врахував наявність висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 та постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала.

Скаржник зазначає, що необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на обізнаність держави про обставини вчиненого ГУ Держземагентства у Харківській області порушення порядку передачі земельної ділянки державної власності в оренду з моменту прийняття оскаржуваного наказу, оскільки вчинення дій ГУ Держземагентства у Харківській області поза межами повноважень не відповідає волі держави і ГУ Держземагентства у Харківській області виступає порушником речових прав держави на землю. Тому прокурору надано право звертатися до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача у випадку, коли єдиний орган, уповноважений на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, є відповідачем у справі. Також відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ органи прокуратури позбавлені повноважень щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, в тому числі проведення перевірок. Механізм встановлення порушення особами - учасниками спірних правовідносин об`єктивно виключає можливість для прокурора довідатись про порушення інтересів держави інакше, ніж за наслідками опрацювання документів, наданих відповідними органами на запит.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 31.05.2023.

У зв`язку з відпусткою судді Случа О.В. 01.06.2023 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідком якого вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.06.2023 від СТОВ "Мрія" та ФОП Томка Андрія Івановича надійшли відзиви на касаційну скаргу, сформовані в системі "Електронний суд" 31.05.2023, в яких відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши доповідь головуючого судді, заслухавши пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18 для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц та Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13-ц закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, Верховний Суд у постановах від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012).

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18).

За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснюючи розгляд причин, наведених прокурором в обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом, суди попередніх інстанцій, посилаючись на ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначили, що органи прокуратури не позбавлені можливості систематичного здійснення моніторингу законності розпорядження земельними ділянками і, у разі виявлення порушень чинного законодавства, звернення до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави.

Суди дійшли висновку, що прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", в редакції як до 14.10.2014, так і після 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, необхідну для подання позову інформацію.

При цьому не може бути прийнято до уваги посилання скаржника на відсутність повноважень прокурора згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, в тому числі проведення перевірок, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено факт звернення прокурора з запитами у квітні 2017 року до Регіонального сервісного центру у Харківській області, ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області та у червні 2017 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, на які прокурор отримав відповіді. Водночас, судами попередніх інстанцій зазначено, що прокурором не наведено жодного мотивування, чому із запитом про надання документів прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Харківській області лише у червні 2017 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше, зібрати необхідну інформацію та звернутись до суду.

З наведених підстав також не приймається доводи скаржника щодо необґрунтованості посилання суду апеляційної інстанції на обізнаність держави про обставини вчиненого ГУ Держземагентства у Харківській області порушення порядку передачі земельної ділянки державної власності в оренду з моменту прийняття оскаржуваного наказу, оскільки хоча ГУ Держземагентства у Харківській області і прийняв оскаржуваний наказ з порушеннями законодавства і є відповідачем у цій справі, однак це не звільняє прокурора від обов`язку доведення обставин неможливості довідатися про відповідне порушення до червня 2017 року.

При цьому за доводами прокурора, наведеними в касаційній скарзі, звернення із позовом до господарського суду через 4 роки після прийняття оскаржуваного наказу, враховуючи активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову, а також той факт, що зміна підвідомчості спору у справі № 626/1048/17 з цивільної на господарську стала наслідком вчинення саме відповідачем у зазначеній справі Томком Андрієм Івановичем державної реєстрації себе як суб`єкта підприємницької діяльності, з урахуванням обов`язкових вказівок, наданих Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 під час направлення справи № 922/3120/19 на новий розгляд до суду першої інстанції, свідчить про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску прокурором позовної давності у цій справі та захисту порушеного права.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, після закриття Красноградським районним судом провадження у цивільній справі № 626/1048/17, маючи всі необхідні документи для звернення до суду, прокурор подав позов до господарського суду у цій справі лише через 9 місяців, і прокурором не було доведено поважних причин пропуску позовної давності і в частині того, що саме перешкоджало прокурору звернутись до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом одразу після закриття провадження у справі № 626/1048/17.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 та від 02.04.2019 у справі № 922/1467/19, на які посилається прокурор, покладення виключно на позивача відповідальність за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах є неправильним та несправедливим.

Водночас, суди попередніх інстанцій у цій справі надали оцінку діям прокурора після закриття провадження у цивільній справі № 626/1048/17, а саме зволікання прокурора протягом 9 місяців з поданням зазначеного позову до господарського суду.

При цьому у справі № 922/1467/19 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що звернення позивача до господарського суду з позовною заявою через кілька днів (через 3 дні) після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, свідчить про наявність поважних причин пропуску позовної давності.

Що стосується справи № 902/326/16, на постанову Верховного Суду у якій також посилається прокурор, то за результатами касаційного оскарження судових рішень у цій справі суд касаційної інстанції передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з ненаданням судами першої та апеляційної інстанцій оцінки поясненням позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності.

З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі не суперечать, а навпаки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справах № 372/2592/15, № 907/50/16, Верховного Суду у постановах від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.20290 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, Верховного Суду України у постанові від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, на які посилається прокурор, а отже доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Водночас, порядок обчислення позовної давності у кожній з наведених прокурором у касаційній скарзі справ визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами у кожній справі.

Крім того, не може бути прийнято Судом до уваги і посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19 про закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Також Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі № 922/3272/18, викладені у постановах від 31.03.2021 та від 24.09.2020, щодо права прокурора звертатися до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача у випадку, коли єдиний орган, уповноважений на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, є відповідачем у справі, оскільки суди попередніх інстанцій у розглядуваній справі встановили наявність у прокурора достатніх правових підстав для звернення до суду з зазначеним позовом про захист інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо підстав оскарження, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, Суд вважає, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правових висновків щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду прокурора зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій щодо позовної давності, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ.

Крім того, Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, оскільки у справі № 698/119/18 суд касаційної інстанції дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду як самостійного позивача, а також про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства, а предметом розгляду у справі № 469/1044/17 суду касаційної інстанції було: юрисдикція спору у даній справі, наявність повноважень прокурора на представництво в суді інтересів територіальної громади, а також дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою за результатами розгляду зазначеної справи.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, щодо відсутності підстав для задоволення позову прокурора, заявленого в інтересах держави фактично до самої держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у той час як в справах № 698/119/18 та № 469/1044/17 судом касаційної інстанції визначалось питання правомірності представництва прокурора інтересів держави та територіальної громади в суді.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій висновки щодо пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду із цим позовом, а також висновки щодо не доведення прокурором обставин на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не протирічать правовим висновкам, викладеним у постановах судів касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Під час надання оцінки причинам пропущення позовної давності, які наведені прокурором, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини, пов`язані із застосуванням інституту позовної давності, надали оцінку всім аргументам учасників справи, а зазначені прокурором у касаційній скарзі доводи не спростовують детальних та мотивованих висновків судів попередніх інстанцій, зроблених за результатами розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.07.2022 у справі № 922/3120/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Міщенко І.С.