Рішення

від 09.05.2023 по справі 450/3137/21

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/3137/21 Провадження № 2/450/505/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2023 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Покидько Л. Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Смолинець Ярослав Івановича до Звеногородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення від 18 серпня 1994 року № 7 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про розподіл присадибної ділянки у с. Відники між ОСОБА_6 та реабілітованої ОСОБА_7 .

В обґрунтування з урахування заяви про зміну підстави позову покликається на те, що оскаржуване рішення прийнято поза межами повноважень Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, а земельний спір між сторонами було вирішено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.11.1993 року у справі № 2-383, яке не оскаржувалось та було виконане 12.05.1998 року відповідно до Акту державного виконавця. Окрім того на час прийняття оскаржуваного рішення, ОСОБА_7 уже було відшкодовано вартість конфіскованого майна згідно Протоколу засідання комісії від 25.11.1992 року, в тому числі «п. 1. домобудівлі та споруди на суму 12441 крб.».

06.08.2021 року провадження у справі відкрито.

10.11.2021 року на адресу суду подано відзив на позовну заяву.

09.12.2021 року подано заяву про уточнення підстав позову.

11.01.2022 року на адресу суду подано заперечення на заяву позивача про уточнення підстав позову.

23.05.2022 року справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав у ньому наведених у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову, просять позов задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача позов заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на заяву про зміну підстав позовву. Просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що законність оскаржуваного рішення встановлена судами трьох інстанцій, зокрема Верховний судом під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 450/3198/17. З урахування відсутності порушеного права позивача просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Звеногородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст.12ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Відповідно джо ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).

Частина 1 ст.81ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Рішеннями судів у справі № 450/3198/17 встановлено, що згідно рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_8 та реабілітованою ОСОБА_9 » сільська рада народних депутатів вирішила: 1. Земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником сільської ради та головою Звенигородської сільської ради провести обстеження присадибної ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки і схему розподілу. 2. Розподіл присадибної ділянки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 провести згідно схеми розподілу /акт обстеження від 26 серпня 1994 року, абрис земельної ділянки і схема розподілу додається/.

Згідно акту від 26 серпня 1994 року, складеного комісією в складі голови Звенигородської сільської ради Мелявського М. М., голови земельно-узгоджувальної комісії ОСОБА_10 , народного депутата Звенигородської сільської ради Похмурського В. П., інженера-землевпорядника ОСОБА_11 , - на підставі вищезазначеного рішення сільської ради, комісія провела на місцевості обміри присадибних ділянок ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та встановила, що площа присадибної ділянки ОСОБА_8 становить 0, 08 га (на будівельному паспорті - 0, 06 га), а площа присадибної ділянки ОСОБА_9 становить 0, 14 га.

Додатками до даного акту є абрис присадибних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , із зазначенням їх меж, розмірів та схематичного нанесення місця розташування споруд та будівель на цих ділянках.

Звертаючись до суду із позовом, позивач, ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_8 , що також встановлено рішенням суду на не оспорюється сторонами зазначає зокрема у заяві про уточнення підстав позову від 09.12.2021 року, що останнє ухвалено органом місцевого самоврядування без наявності у такого повноважень на прийняття такого рішення, оскільки спори щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом із покликанням на чинну на час виникнення правовідносин ст. 105 ЗК України.

Окрім того покликається на рішення Пустомитівського районного суду у справі № 2-383 від 02.11.1993 року, яким зобов`язано ОСОБА_12 не чинити перешкоди ОСОБА_8 у користуванні його присадибною земельною ділянкою розміром 0,20 га. та господарськимим будівлями, відображеними у плані-схемі забудови, а тому вказаним рішенням спір між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , щодо користування та визначення розміру земельної ділянки, яка знаходиться у с. Відники Пустомитівського районну Львівської області вирішено по суті.

Зазначає, що на виконання оскаржуваного рішення виконавчий комітет сільської ради не затверджував абрис земельної ділянки та акт обстеження. Окрім того на час прийняття оскаржуваного рішення, ОСОБА_7 уже було відшкодовано вартість конфіскованого майна згідно Протоколу засідання комісії від 25.11.1992 року, в тому числі «п. 1. домобудівлі та споруди на суму 12441 крб.».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_4 , якій 27 листопада 2013 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвою О. Я. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 63, 4 кв. м, який складається з двох жилих кімнат житловою площею 38, 6 кв. м та кухні. До господарського будинку відносяться господарські будівлі та споруди: Б - вбиральня, № 1 - огорожа.

Згідно наданої обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП «БТІтОЦ») копії інвентаризаційної справи належного ОСОБА_7 будинковолодіння у селі Відники, зазначене домоволодіння складається з житлового будинку та прилягаючих до нього двох веранд, вбиральні та огорожі.

Із копії технічного паспорту на житловий будинок в с. Відники, виготовленого 29 серпня 2017 року ОКП «БТІтОЦ», судом першої інстанції встановлено, що будинок збудовано у 1912 році, його загальна площа складає 63, 4 кв. м, до будинку відносяться веранди літ. а, а', вбиральня літ. Б, сарай (підвал) літ. В, огорожа № 2, хвіртка № 1.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383, на яке покликається позивач, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_8 у користуванні його присадибною земельною ділянкою розміром 0,20 га та господарськими будівлями, відображеними у плані-схемі забудови.

На підставі рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_8 та реабілітованою ОСОБА_9 » ОСОБА_7 набула право користування земельною ділянкою, площею 0, 14 га, згідно абрису присадибної земельної ділянки, що є додатком до акту обстеження земельно-погоджувальної комісії.

В матеріалах справи відсутні докази відмови ОСОБА_7 від права користування земельною ділянкою площею 0, 14 га, чи вилучення цієї ділянки у користувача в передбаченомузакономпорядку.

Відповідно достатті 103 ЗК України 1990 року(в редакціїЗакону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Статтями 107-108 ЗК України 1990 року(в редакціїЗакону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) визначено порядок розгляду спорів з приводу суміжного землекористування.

Так, спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою народних депутатів. Нез`явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору. У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку. По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом і підписується головою і секретарем цієї комісії. Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Порядок розгляду земельних спорів Радами народних депутатів визначаєтьсястаттею 110 ЗК України 1990 року(в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII), згідно положень якої земельні спори розглядаються Радами народних депутатів за заявою однієї із сторін. Земельні спори розглядаються з участю сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів в 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк. Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк (стаття 109, частина першастаття 112 ЗК України 1990 року(в редакціїЗакону від 05 травня 1993 року № 3179-XII).

Посилання позивача на те, що спори з приводу суміжного землекористування громадян на час розподілу земельної ділянки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підлягали розгляду лише судом зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статей103,107-113108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII), аналіз яких свідчить, що земельні спори підлягали розгляду саме місцевими Радами народних депутатів, або судом.

Покликання позивача, що рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0, 20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_7 господарських будівель є безпідставним, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_7 на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Останнє також стверджується, тим що незгода ОСОБА_8 із встановленим в акті від 26 серпня 1994 року земельно-погоджувальною комісією порядком користування земельною ділянкою спростована наявною в матеріалах справи копією цього акту і абрису присадибних ділянок, в яких наявний підпис ОСОБА_8 та відсутні будь-які зауваження щодо його незгоди з цим актом і абрисом, або невідповідності відображених в них відомостей дійсним обставинам, що встановлено постановою Верховного суду у справі № 450/3198/17 від 07.04.2021 року.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суд враховує, що обставини на які покликається позивач на підтвердження своїх позовних вимог не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, разом з тим такі, не можуть слугувати підставою для визнання незаконним та скасувати рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_8 та реабілітованою ОСОБА_9 ».

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

За наявності зазначених обставин, очевидним для суду є відсутність порушеного права позивача, рішенням Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № 7, реалізація якого ОСОБА_7 , не виступає у причиновому зв`язку із неможливістю ОСОБА_1 здійснити свої спадкові права належні йому відповідно до чинного цивільного законодавства після смерті батька ОСОБА_8 .

Таким чином, суду не доведено, що оскаржуваними рішеннями було порушено право позивача, оскільки набуття такого судом не встановлено, а тому відмовляючи у задоволенні позову суд зазначає, що доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішеннями на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаними рішенням, без належного на те обґрунтування, що не є тотожним порушенню права чи інтересу, а протилежного суду не доведено.

Що стосується клопотання представника відповідача, щодо спливу строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 256ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, виходячи з вимог статті 261ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Наведена правова позиція відображена в Постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №445/25/16.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

В судовому засіданні не встановлено підстав вважати, що рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_8 та реабілітованою ОСОБА_9 » разом із встановленими обставинами також за відсутності встановленої судами незгоди ОСОБА_8 із вказаним рішенням, впливає на права та інтереси його спадкоємця позивача ОСОБА_1 , а відтак, в задоволенні позову слід відмовити по суті.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, суд не знаходить за можливе давати оцінку іншим доводам сторони позивача, оскільки такі не впливають на вирішення спору по суті.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, виходячи із суті та змісту заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, враховуючи визначений позивачем об`єкт та предмет спору, а тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 141, 158, 223, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Смолинець Ярослав Івановича до Звеногородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 19.05.2023 року.

СуддяІ. І. Мельничук