Постанова

від 11.11.2024 по справі 450/3137/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 450/3137/21

провадження № 61-15221св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Звеногородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смолинець Ярослав Іванович, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2023 року у складі судді Мельничук І. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Звеногородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_4 та реабілітованою

ОСОБА_5 » сільська рада народних депутатів вирішила: 1. Земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником сільської ради та головою Звенигородської сільської ради провести обстеження присадибної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки і схему розподілу. 2. Розподіл присадибної ділянки між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 провести згідно схеми розподілу /акт обстеження від 26 серпня 1994 року, абрис земельної ділянки і схема розподілу додається/.

Посилаючись на те, що зазначене рішення прийнято поза межами повноважень Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,

а земельний спір між сторонами було вирішено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383, яке не оскаржувалося та було виконане 12 травня 1998 року відповідно до акта державного виконавця; на час прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_6 уже було відшкодовано вартість конфіскованого майна, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення від 18 серпня 1994 року № 7 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про розподіл присадибної ділянки у с. Відники між ОСОБА_7 та реабілітованою

ОСОБА_6 ».

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня

2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 21 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені

у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 450/3198/17 (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення, державного акта та реєстрації права власності), виходив з того, що доводи заявника на те, що спори з приводу суміжного землекористування громадян на час розподілу земельної ділянки між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягали розгляду погоджувальною комісією відповідно до вимог статті 107, 108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статей 103, 107-113 цього Кодексу, аналіз яких свідчить, що земельні спори підлягали розгляду саме місцевими Радами народних депутатів, або судом.

Спори з приводу суміжного землекористування громадян дійсно розглядалися погоджувальною комісією, однак остаточним документом, що приймався за результатами вирішення спору було саме рішення Ради народних депутатів, або суду.

Суди відхилили аргументи позивача про те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_6 господарських будівель як безпідставні, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято

у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

За таких обставин, суди дійшли висновку, що позивач не довів наявності правових підстав для скасування рішення 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського

району Львівської області від 18 серпня 1994 року № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_4 та реабілітованою

ОСОБА_5 ».

Реалізація ОСОБА_6 зазначеного рішення органу місцевого самоврядування не впливає на здійснення позивачем спадкових прав після смерті батька ОСОБА_4 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смолинець Я. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 104, 105, 107, 108 ЗК України 1990 року (у редакції від 22 червня 1993 року № 3179-ХІІ, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції належно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не перевірив.

У постанові Верховного Суду, викладені у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 450/3198/17, на яку посилалися суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях, зазначено доводи позивача ( ОСОБА_1 ) про незгоду із встановленим у акті земельно-погоджувальної комісії від 26 серпня 1994 року порядком користування земельною ділянкою спростовуються наявною

у матеріалах справи копією цього акта і абрису присадибних ділянок, у яких наявний підпис ОСОБА_4 та відсутні будь-які зауваження щодо його незгоди з цим актом і абрисом, або невідповідності відображених відомостей дійсним обставинам.

Однак суд не взяв до уваги, що в копії акту земельно-погоджувальної комісії

від 26 серпня 1994 року і абрису земельних ділянок, які надані архівною установою відсутні підписи ОСОБА_4

Суди попередніх інстанцій не врахували, що порядок розгляду спорів з приводу суміжного землекористування у 1994 році було передбачено статтями 107, 108 ЗК України (у редакції 1990 року), за змістом яких спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною радою народних депутатів. Нез`явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору. У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку. Про результати розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом і підписується головою і секретарем цієї комісії. Цей протокол є підставою для прийняття рішення із зазначеного питання радою народних депутатів у разі досягнення згоди сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Таким чином лише наявність згоди обох сторін спору може бути підставою для виготовлення висновку, який оформляється протоколом комісії. Однак батько позивача не підписував акт обстеження від 26 серпня 1994 року, як і не погоджував абрис земельної ділянки та схему розподілу земельної ділянки.

Суди також не врахували, що комісія не складала жодного висновку за наслідками розгляду спору між сторонами, який підставою для винесення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування від 18 серпня 1994 року. А також проігнорували наявність двох різних абрисів та актів, які надавалися позивачем та відповідачем, що є підставою для скасування рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року № 7.

Суди не надали належної правової оцінки доводам заявника про те, що Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не мала повноважень на вирішення спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , оскільки такі спори могли вирішуватися лише судом.

Крім того, суди помилково не взяли до уваги доводи позивача про те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні його присадибною земельною ділянкою площею 0,2 га. Зазначене рішення набрало законної сили та було виконане 12 травня 1998 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смолинець Я. І., на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_8

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,

в інтересах якого діє адвокат Смолинець Я. І., з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 450/3137/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2024 року матеріали справи № 450/3137/21 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2024 року

№ 1186/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_8 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року, справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_9 , 1891 року народження, його дружина ОСОБА_10 , 1901 року народження та дочка ОСОБА_11 , 1924 року народження 12 березня 1947 року були виселені із села Водники Пустомитівського району Львівської області за рішенням особливої наради при МВС СРСР на спецпоселення в Казахстан, з якого звільнені 25 березня 1960 року.

На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 реабілітовані.

Згідно з матеріалами справи №2-15/105 від 12 травня 1992 року за скаргою ОСОБА_10 щодо повернення вартості конфіскованого майна,

у ОСОБА_12 у 1947 році в селі Водники було конфісковано наступне майно: хата 1912 року цегляна під бляхою, розміром 12х6х2,9; веранда дерев`яна під бляхою розміром 2х3х2,5; шопа 1930 року із досок під соломою, розміром 3,6х3,7х2,8.

Рішенням депутатської групи с. Відники і Відниківської Ради (сільського комітету), оформленим протоколом спільного засідання від 26 серпня 1992 року, заяву ОСОБА_13 задоволено. Вирішено забезпечити поселення ОСОБА_14 в її колишнє помешкання до 31 серпня 1992 року.

Згідно з рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Пустомитівської районної ради народних депутатів від 26 листопада 1992 року № 26 «Про повернення конфіскованого майна або виплати грошової компенсації за майно, яке не збереглося, а також виплату грошової компенсації за час відбування міри покарання», комісія серед іншого вирішила виплатити грошову компенсацію за конфісковане майно, або майно, яке не збереглося ОСОБА_14 в сумі

56 900,00 крб., повернути ОСОБА_14 житловий будинок, який знаходиться на балансі сільської ради народних депутатів. Зобов`язано виконком Звенигородської сільської ради внести відповідні зміни в подвірних книгах сільської ради. Рішення в частині виплати грошової компенсації було скасоване рішенням цієї ж комісії

від 20 жовтня 1994 року № 276.

На підставі рішення виконавчого комітету Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 19 серпня

1994 року «Про оформлення права власності» ОСОБА_6 27 липня 1997 року видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області.

Згідно з рішенням 1-ої сесії 11-ого демократичного скликання Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області

від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_4 та реабілітованою ОСОБА_5 » сільська рада народних депутатів вирішила:

1. Земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником сільської ради та головою Звенигородської сільської ради провести обстеження присадибної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки і схему розподілу.

2. Розподіл присадибної ділянки між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 провести згідно схеми розподілу/акт обстеження від 26 серпня 1994 року, абрис земельної ділянки і схема розподілу додається/.

Згідно з актом від 26 серпня 1994 року, складеного комісією в складі: голови Звенигородської сільської ради Мелявського М. М., голови земельно-узгоджувальної комісії ОСОБА_15 , народного депутата Звенигородської сільської ради ОСОБА_16 , інженера-землевпорядника ОСОБА_17 , комісія здійснила на місцевості обміри присадибних ділянок ОСОБА_4 і

ОСОБА_6 та встановила, що площа присадибної ділянки ОСОБА_4 становить 0, 08 га (у будівельному паспорті - 0,06 га), а площа присадибної ділянки ОСОБА_6 становить 0,14 га.

Додатками до цього акту є абрис присадибних ділянок ОСОБА_4 та

ОСОБА_6 , із зазначенням їх меж, розмірів та схематичного нанесення місця розташування споруд та будівель на цих ділянках.

У довідках про склад сім`ї та землекористування № 109 та № 32, виданих Звенигородською сільською радою 22 січня 1996 року та 16 січня 1998 року, відповідно, та акті обстеження житлово-побутових умов проживання жительки

с. Відники Пустомитівського району Львівської області, реабілітованої

ОСОБА_6 від 10 грудня 1999 року, зазначено про наявність у користуванні останньої земельної ділянки площею 0, 14 га.

Згідно з відомостями погосподарської книги (об`єкт № 1006), у 2011, 2012, 2013 та 2014 роках за домогосподарством ОСОБА_6 значилося в користуванні

0, 14 га землі, призначеної для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_2 ,

якій 27 листопада 2013 року приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєва О. Я. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 63,4 кв. м, який складається з двох жилих кімнат житловою площею 38,6 кв. м та кухні. До господарського будинку належать господарські будівлі та споруди: літ. Б - вбиральня, № 1 - огорожа.

Відповідно до наданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП «БТІтОЦ») копією інвентаризаційної справи належного ОСОБА_6 будинковолодіння у селі Відники, зазначене домоволодіння складається з житлового будинку та прилягаючих до нього двох веранд, вбиральні і огорожі.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок в с. Відники

від 29 серпня 2017 року ОКП «БТІтОЦ», будинок збудовано у 1912 році, загальна площа складає 63,4 кв. м, до будинку належать веранди літ. а, а', вбиральня літ. Б, сарай (підвал) літ. В, огорожа № 2, хвіртка № 1.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року у справі

№ 2-383 зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні його присадибною земельною ділянкою розміром 0,20 га та господарськими будівлями, відображеними у плані-схемі забудови.

07 липня 1995 року ОСОБА_4 , на підставі рішення Звенигородської сільської ради народних депутатів від 19 серпня 1994 року № 34, було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_2 .

22 червня 1995 року на житловий будинок АДРЕСА_2 було виготовлено технічний паспорт.

Згідно з копією погосподарської книги (об`єкт № 1005), у 2011, 2012, 2013 та

2014 роках за домогосподарством ОСОБА_4 значилось, в тому числі в користуванні, земельна ділянка площею 0, 18 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

Рішенням Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 грудня 2011 року № 236 надано ОСОБА_4 згоду на розробку технічної документації для передачі у власність земельних ділянок площею 0, 2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку та

0,2 га - для особистого селянського господарства.

У лютому 2012 року на замовлення ОСОБА_4 приватним підприємством «КАЙЛАС-К» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, в якій міститься акт встановлення (відновлення) і погодження зовнішніх меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) від 13 лютого 2012 року, який не підписаний

ОСОБА_11 .

Рішенням ХІІ-ої сесії VI-го демократичного скликання Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року № 272 погоджено технічну документацію земельних ділянок для передачі їх у власність та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства, в тому числі ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0, 2000 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в селі Відники Пустомитівського району Львівської області.

На підставі рішення ХІІ-ої сесії VI-го демократичного скликання Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня

2012 року № 272 13 листопада 2012 року ОСОБА_4 видано державний акт серія ЯМ № 158742 на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623683100:03:002:0204, площею 0,20 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, яка розташована у АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 помер у 2015 році.

Згідно інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 вересня 2017 року право власності на земельну ділянку площею 0, 20 га, кадастровий номер 4623683100:03:002:0204, на підставі свідоцтва про право на спадщину

від 26 серпня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вид власності: спільна часткова, розмір часток: по 1/2 частці за кожним.

Відповідно до результатів топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки, проведеної інженером-геодезистом ОСОБА_18 , станом на 06 червня 2018 року, в результаті уточнення плану земельної ділянки ОСОБА_4 (згідно матеріалів технічної документації із землеустрою за 2012 рік) встановлено, що частина належної ОСОБА_2 веранди розташована на належній ОСОБА_4 земельній ділянці, кадастровий номер 4623683100:03:002:0204.

Спеціаліст ОСОБА_18 суду першої інстанції пояснив, що у травні 2018 року він здійснював топографо-геодезичну зйомку земельної ділянки, на якій знаходиться належний ОСОБА_2 будинок. На місці було встановлено, що межа земельної ділянки ОСОБА_4 проходить через веранду будинку ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Закону України від 07 грудня 1990 року № 533-XII «Про Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (далі - Закон № 533-XII в редакції, чинній на час проведення розподілу присадибної ділянки між

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) визначено, що Ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Згідно пунктів 1 та 12 частини першої статті 12 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) до відання сільських, селищних

і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок

у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу та вирішення земельних спорів

у межах своєї компетенції.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки

у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (частина перша статті 19 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII).

Відповідно до статті 103 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня

1993 року № 3179-XII) земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Статтями 107-108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) визначено порядок розгляду спорів з приводу суміжного землекористування.

Так, спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою народних депутатів. Нез`явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору. У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку. По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом

і підписується головою і секретарем цієї комісії. Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Порядок розгляду земельних спорів Радами народних депутатів визначається статтею 110 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року

№ 3179-XII), згідно положень якої земельні спори розглядаються Радами народних депутатів за заявою однієї із сторін. Земельні спори розглядаються з участю сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів в 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк. Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк (стаття 109, частина перша статті 112 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII).

Звертаючись до суду з позовом, наявність правових підстав для скасування рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про розподіл присадибної ділянки у с. Відники між ОСОБА_7 та реабілітованою ОСОБА_6 » від 18 серпня 1994 року № 7 ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не мала відповідних повноважень для прийняття такого рішення, а земельний спір між сторонами було вирішено судом (справі № 2-383). Крім того, на час прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення, ОСОБА_6 було відшкодовано вартість конфіскованого майна згідно з протоколом засідання комісії від 25 листопада 1992 року.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що Звенигородська сільська рада народних депутатів Пустомитівського району Львівської області не мала повноважень для вирішення спору щодо суміжного землекористування та розподілу земельної ділянки між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки такі спори підлягали розгляду погоджувальною комісією відповідно до вимог статті 107, 108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-XII) зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статей 103, 107-113 цього Кодексу, аналіз яких дає підстави для висновку про те, що земельні спори підлягали розгляду саме місцевими Радами народних депутатів, або судом.

Спори з приводу суміжного землекористування громадян дійсно розглядалися погоджувальною комісією, однак остаточним документом, що приймався за результатами вирішення спору було саме рішення Ради народних депутатів, або суду.

Крім того, суди обґрунтовано відхилили аргументи заявника, про те, що рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_6 господарських будівель, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 на жилий будинок сільською радою було прийнято

у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , який за життя таке рішення не оскаржував.

У контексті наведеного необхідно зазначити, шо аналогічні доводи заявника щодо відсутності повноважень у органу місцевого самоврядування, який прийняв оскаржуване позивачем рішення, а також щодо вирішення судом спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (справа № 2-383 ), перевірялися Верховним Судом під час розгляду справи № 450/3198/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення, державного акта та реєстрації права власності, обставини якої мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи. Відповідні висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 07 квітня 2021 року у зазначеній справі.

Оскаржувані у цій справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування статей 103, 107-113 ЗК України (в редакції Закону від 05 травня

1993 року № 3179-XII) ухвалені з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 450/3198/17.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня

2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цих висновків не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смолтинець Ярослав Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник