Постанова

від 13.06.2023 по справі 357/12/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 357/12/23 Номер провадження 22-ц/824/7803/2023Головуючий у суді першої інстанції Б. І. КошельСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

13 червня 2023 року місто Київ

Справа №357/12/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Рудик О. Л.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року, ухваленеу складі судді Кошель Б. І., в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суд Київської області, повне рішення складено 27.02.2023,

у с т а н о в и в :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду позов до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» Рогова А. від 22 листопада 2022 року № 493-к її було звільнено з посади рентгенлаборанта рентгенодіагностичного відділення 22 листопада 2022 року у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для винесення оспорюваного наказу стали наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборанта ОСОБА_3 » від 28.03.2022 № 107-к, доповідна записка завідувача рентгенодіагностичного відділення Л. Масло від 11.11.2022 року. Позивач зазначила, що жодним чином не порушувала п 3.13, 3.16, 5.6 посадової інструкції, а відповідач не навів доказів порушення нею вказаних пунктів посадової інструкції.

Також позивач вказала, що протягом 18 років праці у відповідача, сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, їй неодноразово оголошувались подяки, скарг чи нарікань відносно її роботи з боку пацієнтів та керівництва не було. У позові ОСОБА_1 зазначила, що незаконним звільненням їй спричинена моральна шкода, яка виразилася в моральних переживаннях, вона втратила нормальні життєві зв`язки, постійно перебуває в пошуках роботи та в стані тривоги, стресу, оскільки втратила єдине джерело доходів. Моральну шкоду позивач оцінила в 5 000,00 гривень. Крім того позивач вказала на своє право, у разі її поновлення на рооті, отримати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного просила суд скасувати наказ № 493-к від 22.11.2022 про звільнення з роботи за п. 3 ч. 1 ст 40 КЗпП України, поновити її на посаді рентгенолаборанта рентгенодіагностичного відділення Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» із внесенням відповідних записів у трудову книжку, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.11.2022 по день проголошення рішення, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції у порушення вимог закону взяв до уваги відзив відповідача, не врахувавши, що він поданий з порушенням встановлених судом строків та безпідставно задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи пояснювальних записок як доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову з тих же підстав. Також суд безпідставно взяв до уваги надані відповідачем пояснювальні записки, оскільки у силу вимог закону вони не можуть бути належними доказами у справі так як є ксерокопіями, які не завірені печаткою юридичної особи та у них відсутня дата їх завірення.

Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку усім доказам, які були надані сторонами, а саме наказу від 31.12.2003 №384, наказу від 04.03.2004 № 108, наказу від 28.03.2022 № 107-к, наказу від 22.11.2022 № 493-к, посадовій інстанрукції позивача, письмовим поясненням позивача від 18.03.2022, від 10.11.2022, доповідній записці завідувача рентгендіагностичного відділення ОСОБА_4 від 11.11.2022, акту службового розслідування від 16.11.2022. Зокрема суд не відобразив у своєму рішенні такі суттєві докази як трудову книжку позивача, накази про оголошення подяки позивачу від 06.03.2007, від 11.06.2015, від 13.06.2019.

Судом не взято до уваги, що викладені у наказі про звільнення пункти посадової інструкції, порушені позивачем, інакше викладені у самій інструкції.

Також стороною позивача звернуто увагу, що у наказі про оголошення догани від 28.03.2022 не зазначено у чому саме погялає порушення посадових обов`язків. Судом не з`ясовано належним чином, що позивачем не порушувалася посадова інструкція, що на неї чинився тиск з боку завідувача відділення та існували погрози звільнення.

Зокрема судом не надано належну оцінку змісту акту службового розслідування від 16.11.2022, який не містить конкретного посилання на пункти посадової інструкції, порушені позивачем. Судом невірно зазначено зміст пояснювальної записки від 18.03.2022, наданої відповідачем суду, оскільки позивач не вимагала і не брала кошти у пацієнтів.

Апелянтом вказано, що під час розгляду справи судом не враховано тривалий час (понад 18 років) роботи позивача у відповідача, отримані нею подяки, сумлінне виконання своїх посадових ообов`язків, постійне підвищення кваліфікації як спеціаліста. Вважає, що судом невірно застосовано до даних правовідносин постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Позивач ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву, у якій просить розгляд справи проводити без її участі та без участі її представника. Подану апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» своїм право мна подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 05.06.2023.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.1, ч.2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалыв справи та встановлено судом наказом головного лікаря Білоцерківської міської лікарні №1 від 31.12.2003 № 384 ОСОБА_5 прийнято на посаду сестри медичної палатної в гастроентерологічне відділення (гематологічні палати), тимчасово, з 31 грудня 2003 року по 14 жовтня 2006 року на час відпустки по догляду за дитиною у віці до 3-х років сестри медичної ОСОБА_6 .

Наказом від 04 березня 2004 року №108 ОСОБА_5 переведено в рентгенологічне відділення на посаду рентгенолаборанта на час відпустки по догляду за дитиною у віці до 3-х років рентгенолаборанта ОСОБА_7 .

Наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» Рогова А. №107-к від 28 березня 2022 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборганта ОСОБА_3 », оголошено догану рентгенолаборанту рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 за порушення посадових обов`язків та недортримання правил медичної етики. Підставою стало порушення ОСОБА_1 правил медичної етики і поведінки під час обстеження пацієнта «К» щодо дотримання вимог забезпечення прав пацієнта.

Наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» Рогова А. № 493-к від 22 листопада 2022 року «Про звільнення з роботи рентгенолаборанта ОСОБА_3 », ОСОБА_1 звільнено з посади рентгенлаборанта рентгенодіагностичного відділення 22 листопада 2022 року у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: доповідна записка лікаря - рентгенолога ОСОБА_8 від 10.11.2022; наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборанта ОСОБА_3 » №107-к від 28.03.2022; пояснення ОСОБА_1 від 10.11.2022; доповідна записка завідувача рентген-діагностичного відділення КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» ОСОБА_4 від 11.11.2022; акт службового розслідування по факту порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 від 09.11.2022.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала на незаконність її звільнення, посилаючись на відсутність доказів порушення нею посадової інструкції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача проведено у відповідності до діючого законодавства, правомірно та з дотриманням визначеним законом строку й порядку, порушень трудових прав позивача судом не встановлено, а тому вважав відсутніми підстави для скасування наказу про звільнення позивача, поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У відшкодуванні моральної шкоди суд відмовив, оскільки така вимога позивача є похідною від первісних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законними та обґрунтованими, повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом, договором, або такий спосіб, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Статтею 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (стаття 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.

При вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: - порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; - невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності; - невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним; - враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; - з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18.

Отже, у справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При вирішенні спору судом встановлено, що до позивача за неналежне виконання покладених на неї посадовою інструкцією посадових обов`язків застосовувалися заходи дисциплінарного впливу у вигляді догани.

Наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» Рогова А. №107-к від 28 березня 2022 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборганта ОСОБА_3 », оголошено догану рентгенолаборанту рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 за порушення посадових обов`язків та недотримання правил медичної етики. Підставою стало порушення ОСОБА_1 правил медичної етики і поведінки під час обстеження пацієнта «К» щодо дотримання вимог забезпечення прав пацієнта.

ОСОБА_1 зазначений наказ про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани до суду не оскаржувався, а сама незгода позивача із застосованим до неї стягнення не свідчить про його неправомірне застосування роботодавцем. Незаконності наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не встановлено.

Наказом відповідач задокументував факт порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 і відповідно до цих норм притягнув її до дисциплінарної відповідальності. Зазначений наказ є чинним, так як втрачає свою силу за спливом одного року з дня його винесення, догану достроково роботодавцем не знято. Такий наказ підтверджує факт систематичного порушення працівником трудових обов`язків.

Згідно посадової інструкції рентгенолаборанта рентгенологічного відділення, затвердженого 18 грудня 2018 року головним лікарем КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» до обов`язків працівника, серед іншого, віднесено:

- п. 3.16 реєструвати та вести облік обстежених, надавати рентгенологічні висновки;

- п. 3.23 дотримуватись в роботі принципів медичної деонтології;

- п. 3.4 регулювати потік пацієнтів шляхом забезпечення позачергового прийому пацієнтів, які мають на це право;

- п. 5.6 дотримання вимог щодо забезпечення прав пацієнта.

ОСОБА_1 ознайомлена з інструкцією під підпис 18 грудня 2018 року.

Матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем норм статті 149 КЗпП України в частині виконання обов`язку зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення.

Так, із наданих відповідачем письмових пояснень ОСОБА_1 , складених 18.03.2022 по факту допущеного нею порушення посадових обов`язків, остання зазначила, що 15.03.22 вона була на зміні на роботі, до неї прийшов чоловік зробити знімок легень, після чого він заплатив кошти, але ці кошти вона йому повернула.

Згідно акту службового розслідування від 16.11.2022 по факту порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом рентгенодіагностичного відділення КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» ОСОБА_1 від 09.11.2022, оцінку якому надано судом першої інстанції у рішенні, комісією зроблено висновок про доведеність факту порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом ОСОБА_1 та про наявність підстав для застосування дисциплінарного стягнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що після застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення у виді догани, остання допустила вчинення нового порушення трудової дисципліни.

У наказі про звільнення позивача роботодавцем зазначено підстави звільнення із посиланням на дисциплінарне стягнення, що мало місце під час неналежного виконання позивачем трудових обов`язків, що мали систематичний характер.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення роботодавцем вимог трудового законодавства під час її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач систематично без поважних причин не виконувала свої службові обов`язки та до неї раніше застосовано заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

При цьому суд обгрунтовано вважав, що відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, вказавши на систематичне невиконання нею без поважних причин службових обов`язків та врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП.

Суд апеляційної інстанції вважає доводеним факт невиконання ОСОБА_1 без поважних причин покладених на неї посадових обов`язків, у зв`язку з чим наказом відповідача, що відповідає вимогам закону, з урахування притягнення її протягом року до дисциплінарної відповідальності, її було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст 43 КЗпП України. Вжиті заходи щодо застосування до працівника дисциплінарного стягнення не дали позитивних наслідків і позивач знову допустила невиконання своїх посадових обов`язків. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Судом вірно було застосовано до даних правовідносин висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9.

Доводи апеляційної скарги у тому, що в наказі відповідачем зазначене відмінне від інструкції трактування пунктів посадової інструкції позивача колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки зі змісту наказу від 22.11.2022 № 493-к вбачається, що роботодавцем відображено не сам зміст пунктів інструкції, а зафіксовано порушення із зазначенням відповідних пунктів інструкції.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо подачі відповідачем відзиву на позов з порушенням встановлених судом строків, оскільки ухвалою суду від 06.01.2023 судом було встановлено відповідачу 15 - денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з дня вручення цієї ували. Зазначена ухвала суду вручена відповідачу 25.01.2023 (а.с.57), відзив на позовну заяву Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» подало до суду 31.01.2023 (а.с.70), тобто у межах встановленого судом строку.

У відзиві на позовну заяву відповідач як на підставу законності звільнення позивача посилався на складені нею роботодавцю пояснення. У відзиві додатком № 6 вказано письмові пояснення позивача від 18.03.2022, 10.11.2022, 29.08.2022 (а.с.73), проте такі пояснення фактично було подано з клопотанням про їх приєднання як доказів 16.02.2023.

Колегія суддів з урахуванням зазначеного вважає відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині, суд вірно задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи пояснювальних записок як доказ на підтвердження заперечень проти позову, оскільки про такі докази Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» зазначило у своєчасно поданому відзиві на позов.

Надані відповідачем пояснювальні записки суд вірно вважав належним та допустимим доказом на підтвердження викладених у відзиві заперечень проти позову. У свою чергу позивачем не спростовано їх написання. Та обставина, що ці пояснення є ксерокопіями, які не завірені печаткою юридичної особи та у них відсутня дата їх завірення не вказують на їх неналежність та недопустимість, оскільки такі копії документів завірені представником відповідача відміткою "з оригіналом вірно". За таких обставин саме відповідач несе відповідальність за відповідність копій документів їх оригіналам.

Доводи апеляційної скарги у тому, що у наказі про оголошення догани від 28.03.2022 не зазначено у чому саме погялає порушення посадових обов`язків, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказаний наказ не оскаржувавася ОСОБА_1 у судовому порядку, а тому зазначене не було предметом судового розгляду.

Хибними є доводи апеляційної скарги щодо невірного зазначення судом у рішенні змісту пояснювальної записки від 18.03.2022, оскільки суд не вказував, що позивач «вимага і брала кошти у пацієнтів», суд відобразив, що позивач вказала у поясненнях, що «отримала кошти від пацієнта, які потім повернула».

Та обставина, що позивач тривалий час (понад 18 років) працює у відповідача, отримання нею подяк тощо не може слугувати піставою для визнання її звільнення незаконним, оскільки такому звільненню передувало систематичне порушення ОСОБА_1 посадової інструкції, за що її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), як це визначено у частинах першій-третій статті 89 ЦПК України.

Отже, жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та навів достатнє мотивоване обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Загалом такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального та матеріального права, зводяться до намагання переоцінити встановлені судом обставини.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зроблено вірний висновок про правомірність звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням своїх трудових обов`язків та відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Оскільки судом першої інстанції було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову, тому вірним є висновок суду щодо відмови у покладенні на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суд Київської області від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 13.06.2023.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна